О. Коваль • Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки




Сторінка4/9
Дата конвертації11.12.2016
Розмір5.05 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
ДУХОВНІСТЬ – 1) категорія соціально-психологічна, культурологічна, морально-етична, що визначає засади і вартості суспільної думки, світогляду, життєактивності загалом 2) ретроспективне відображення духовного портрету нації, етносу, спільноти чи особистості, що окреслює поле форм їхньої активності у самоствердженні і перетворенні світу сьогодні і в майбутньому.
ВІТАЛЬНІСТЬ – 1) універсум психологічної унікальності (національна своєрідність, етнічна непересічність, особистісна індивідуальність) людського буття 2) духовно-матеріальне життя народу в єдності його основних складових фізичного, розумового, емоційного, морально-етичного і духовного способів буття. ВЧИНОК – 1) дія, що розглядається з точки зору єдності мотиву та наслідків, намірів та справ, цілей та засобів, котра, за В.А.Роменцем, є найсуттєвішим, найглибиннішим осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі і суб’єктне, і суб’єктивне в їх різноманітних формах прояву людського в людині 2) “буття-подія”, процес, що скеровується і переживається суб’єктом як автором і її учасником, котрий несе повну відповідальність за її наслідки (за ММ. Бахтіним); 3) всезагальний філософсько-психологічний принцип, який допомагає тлумачити природу людини і світу в їхніх пізнавальному та практичному відношеннях. Форми прояву вчинкової активності подолання залежності від ситуації (шляхом перетворення своїх внутрішніх позицій, або унесенням зміну саму ситуацію, перетворення її у напрямі, що дає змогу отримати бажані свободу і незалежність
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
44
мотивація саморозвитку (актуалізує відповідну потребуй трансформується суб’єктом у певну мету
 вчинкове підпорядкування процесу творення засобів меті діяльності (якщо визначення мети є для суб’єкта певною мірою вчинком свободи волі, то вибір засобів є вчинком обов’язку: засіб з необхідністю має бути підпорядкований меті вчинок, що дає змогу суб’єкту перейти від наміру до дії (щоб виконати прийняте рішення і діяти відповідно домети, послідовно і вправно використовуючи обрані засоби, долаючи опір реальності, суб’єкту потрібна нерідко вся сила його духу, волій енергії практична дія у вчинковому виконанні (дія, втягнута в реальний світ, має багатший зміст, ніж мотивація, що переважає дію своїм ідеальним світом оцінка результатів суб’єктом своєї активності з точки зору кількісних, якісних та смислових критеріїв (в плані осмислення результатів і способів здійснення своїх учинків формулюється смисл життя, визначається доля, оцінюється життєвий шлях людини. Критерії самооцінювання мають бути вироблені власними силами і творчо використовуватися стосовно кожного вчинкового прояву. ефект післядії (кожний здійснений учинок створює якісно нову ситуацію життєдіяльності індивіда, висуває нову проблему, розв’язання якої стає можливим лише у контексті саморозвитку психіки її суб’єктом. Саме ефектом післядії кожний учинок включається у перманентний процес самозбагачення людини результатами власної вчинкової активності.

Реально-практичну структуру вчинку складають наступні компоненти
1. ситуативний – своєрідне поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, що спричиняють певну форму активності особистості – вчинкової активності (сукупність соціальних, індивідуальних, культурно-історичних умов, обставин, подій
2. мотиваційний – своєрідно властиве особистості первинне усвідомлення збуджуючого, спонукаю чого характеру ситуації, що приводить до актуалізації
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
45
певних мотивів учинкової активності, до їх протиставлення чи поєднання (мотиви, спонуки, потяги, бажання, устремління до комунікації зі світом
3. дійовий – весь комплекс реально-практичних дій особистості, спрямованих на прийняття нею рішення щодо морального змісту актуальної ситуації та на реалізацію прийнятого рішення ;
4. післядійовий (рефлексивний) – комплекс пізнавально-перетворю- ючих дій особистості, спрямованих на вторинне, постдійове усвідомлення змісту здійснених нею вчинкових дійна усвідомлення результатів її вчинкового діяння, на оцінювання, осмислення їх.
ГЕНДЕРНА РОЛЬ – 1) набір очікуваних взірців поведінки як система соціальних норм для чоловіків й окремо – для жінок 2) простір соціопсихологічних функцій, ставлень і дій, який властивий типовим представникам чоловічої і жіночої статей і який є певним учинковим каноном для людей конкретної історичної епохи. ЖИТТЄВИЙ СВІТ – цілісність психічного життя, як усвідомлюваного, такі неусвідомлюваного, його проявів у вчинковій активності, спілкуванні, діяльності. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ передбачає, що плин життя має певні закономірності. Його етапи, котрі мають назву віків, циклічно повторюються. Особистість засвоює нові соціальні ролі, виконує їх і поступово залишає. Цикли сімейних, батьківських, трудових ролей пізніше повторюють нащадки. Циклічність також характеризує зміну поколінь у суспільстві, де молодші спочатку вчаться у дорослих, потім активно діють поруч з ними, потім у свою чергу соціалізують нове покоління. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ – це траєкторія приватного життя окремої особистості, яка окреслює творчий внесок кожної людини в історію суспільства, це історія формування і розвитку людини у певному суспільстві, сучасника певної доби і ровесника певного покоління.
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
46
ІЄРАРХІЯ ВАРТОСТЕЙ (за О.Вишневським):







- ПОЧУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТІ
- ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
- ПОШАНА ДО ДЕРЖАВНИХ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ СИМВОЛІВ, ДО ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ
- ГОТОВНІСТЬ ДО ЗАХИСТУ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПРАВІ СВОБОДИ
- ПОВАГА ДО ДЕМОКРАТИЧНИХ ВИБОРІВ
І ДЕМОКРАТИЧНО ОБРАНОЇ ВЛАДИ
- ПОДРУЖНЯ ВІРНІСТЬ
- ПІКЛУВАННЯ ПРО ДІТЕЙ,
БАТЬКІВ
- ГОСТИННІСТЬ
- КУЛЬТ ПРЕДКІВ
- БАГАТОДІТНІСТЬ
- ПІДПРИЄМЛИВІСТЬ
- СТАРАННІСТЬ
- ЖИТТЄРАДІСНІСТЬ
- БАДЬОРІСТЬ
- УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ
- ДЕРЖАВНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
- САМОПОЖЕРТВА В БОРОТЬБІ ЗА СВОБОДУ НАЦІЇ
- ПРАГНЕННЯ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ГАРМОНІЇ
- ПОШАНА ДО ЗАКОНУ
- САМОВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
- СУВЕРЕНІТЕТ ОСОБИ
- ВЗАЄМНА ЛЮБОВ БАТЬКІВ
- КУЛЬТ ПРАЦІ
- ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
- ГАРМОНІЯ СТОСУНКІВ
ПОКОЛІНЬ УСІМ Ї
- ВНУТРІШНЯ
- СВОБОДА
- ОСОБИСТА ГІДНІСТЬ
- ВОЛЯ
- ПРАВДОМОВНІСТЬ
- ПОМІРКОВАНІСТЬ
- ОПТИМІЗМ
- ТЕРПЕЛИВІСТЬ НАЦІОНАЛЬНІ ВАРТОСТІ ГРОМАДЯНСЬКІ ВАРТОСТІ ВАРТОСТІ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ ВАРТОСТІ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ
-доброта, краса, чесність, свобода, справедливість
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
47
КУЛЬТУРА – система історично змінних надбіологічних програм людської життєактивності, яка утверджує цінність і самоцінність людської індивідуальності. КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ – сукупність форм повсякденної поведінки людини (в праці, в побутів спілкуванні з іншими людьми, де знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми цієї поведінки. Культура поведінки розкриває, яким чином здійснюються в поведінці вимоги моральності, який зовнішній образ поведінки людини, в якій мірі органічно, природно, невимушено ці норми злились із способом життя, стали повсякденними життєвими правилами. МЕНТАЛІТЕТ – результат культурного розвитку нації, етносу, групи чи особистості на терені сучасної цивілізації і водночас глибинне джерело розвитку культури як системи історично розвиткових надбіологічних програм життєактивності, що диференціюються на 4 складові (поведінку, діяльність, спілкування і вчинок) залежно від того, який соціальний досвід вони зберігають від покоління до покоління, транслюють, забезпечуючи зміни та відтворення соціального життя в усіх його основних проявах. МЕНТАЛІТЕТУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СИСТЕМОТВОРЧІ ОЗНАКИ (за Х.Василькевич, А.Фурманом):
 інтровертованість вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, що виявляється у зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу
 кордоцентричність, яка проявляється в сентименталізмі, чутливості, любові до природи, емпатії, культуротворчості, яскравій обрядовості, пісенному фольклорі, естетизмі народного життя анархічний індивідуалізм, прояви якого спостерігаємо в різних формах партикулярного прагнення до особистої свободи, без належного прагнення до
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
48
державності, де бракує ясних цілей, достойної стійкості, організації, витривалості, дисципліни емоційність національної культури, котра виявляється в нетрадиційній логіці образів і почуттів, котрі виводяться з досвіду здорового глузду відносності правди і неправди, розмитості норм, законів, етичних принципів схильності навіювати іншим культурам і суспільствам навіювати свої емоції і почуття підвищеній рефлекстивності, низькому рівні розвитку соціального інтелекту високорозвиненім альтруїзмі не агресивності та правовій лояльності. тяжіння до морального буття. раціональність соцієтальної психіки, котра вказує нате, що український загал зорієнтований на сприйняття будь-чого у деталях, піддаючи все поелементному і незавершеному аналізу, сприймає навколишній світ як диференційований взаємо спричинений смисловий простір, неспроможний швидко перебудуватися і змінити поведінкові, діяльні сні чи цілепокладальні установки.
 інтернальність українського соціуму з переважанням емоційної складової, котра породжує його внутрішній конфлікт, дистресові та невротичні стани і характеризується чергуванням сильних і слабких сторін спільноти, її зрілістю й водночас обмеженою самостійністю, відповідальністю і сумнівною послідовністю, народною мудрістю і низьким соціальним компонентом, свободолюби вістю, неприйняттям насильства над собою й разом з тим невдоволеністю життям.
 екзекутивність (жіночість) українського соціального загалу, котра характеризується наявністю таких ознак помірність у діях, реальна перевага споживання над творенням пізнання дійсності засобами рефлексивного мислення, уявлення і вражень переважання слухняності, сумлінності, романтичності над самодостатністю розсудливістю помітна трагедійність, страж дальність і моральність життєвого процесу, в центрі якого перебуває
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
49
жінка-мати; персоніфікація рідної землі (образ Неньки-України, матері- природи внутрішня конфліктність, слабкість соціального характеру. МЕНТАЛЬНІСТЬ – це притаманний даній нації варіант світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній, культурній і морально- етичній основі. НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. ОНТОГЕНЕЗ – це індивідуальний розвиток людини як організму із закладеною у ньому філогенетичною програмою. Цією програмою визначається нормальна тривалість життя, послідовна зміна вікових стадій, вирішальних моментів цілісності людського організму зачаття, народження, дозрівання, зрілості, старіння, старості. ПОВЕДІНКА – 1) система внутрішньо взаємопов’язаних дій, які здійснюються будь-яким складним (за організацією) об’єктом; ця система підкорена логіці і спрямована на реалізацію тієї чи іншої функції, притаманної даному об’єкту: збереження і розвиток життя індивіда, ліквідацію їхнього недостатку, досягнення певної мети 2) одна із надбіологічних, історично розвиткових і ситуативно зумовлених, програм життєактивності, що забезпечує відтворення і зміну соціального життя в усіх його основних змістових і формальних виявах, регулюються суспільними нормами моралі і права та знаходить конкретне утілення в проступках (асоціальна поведінка) або вчинках здебільшого гуманна, соціально і внутрішньо конструктивна поведінка.
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
50
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КВАДРАТ ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ – НОСІЇВ КУЛЬТУРИ – ПРОГРАМИ ПОВЕДІНКИ, ДІЯЛЬНОСТІ, СПІЛКУВАННЯ І ВЧИНЕННЯ (за А.Фурманом)







СЕНС ЖИТТЯ – сутнісний, фундаментальний атрибут суб’єкта життя, що свідомо та цілеспрямовано вибудовує свій життєвий шлях і розгортає власне покликання та призначення.
СОЦІЄТАЛЬНА ПСИХІКА – це субстанція життя соціуму, котра передається від покоління до покоління у вигляді продукту наслідування історії і культури суспільства, вміщуючи географічні, кліматичні і ландшафтні умови життя людей, які заселяли колись і заселяють нині дану територію своєрідний архетип – термін, введений К.Юнгом для позначення специфічних комплексів колективного несвідомого.

К
К
У
У
Л
Л
Ь
Ь
Т
Т
У
У
Р
Р
А
А
Як система історично змінних над біологічних програм людської життєактивності
П
П
О
О
В
В
Е
Е
Д
Д
І
І
Н
Н
К
К
А
А
уміння, навички, правила, вірування, знання)
В
В
Ч
Ч
И
И
Н
Н
О
О
К
К
ситуація, мотив, дія, рефлексія)
Д
Д
І
І
Я
Я
Л
Л
Ь
Ь
Н
Н
І
І
С
С
Т
Т
Ь
Ь
знання, цілі, взірці, засоби, результати)
С
С
П
П
І
І
Л
Л
К
К
У
У
В
В
А
А
Н
Н
Н
Н
Я
Я
ставлення, норми, ідеї, ціннісні орієнтації, позиції, соціальні ролі)
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
51
СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР – це природа і соціальне середовище, в якому проживають люди, об’єднані між собою звичаями, певними соціальними установками, певними характеристиками ментальності, традиціями і визначеними цінностями. Кожна людина реалізує власний проект життєздійснення в цьому специфічному соціокультурному просторі. ЧАС ЖИТТЯ – це хронологічні рамки життя, від яких залежить співіснування поколінь, тривалість первинної соціалізації дітей тощо.










О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
52
Психологія Я - концепції та механізми психологічного захисту Поняття про Я – концепцію та її структуру. Організація духовного світу людини на шляху до самореалізації. Я – концепція та самооцінка особистості. Механізми психологічного захисту. СКАРБНИЦЯ МУДРОСТІ Той, хто пізнав себе, пізнав свого Господа Магомет Свобода, якщо вона пустила коріння, швидко проростає
Дж. Вашингтон Є дзеркало для обличчя, але немає дзеркала для душі Б. Грасіан Найперше і найголовніше ужитті це намагатись володіти собою В. Гумбольт Якби мине вивчали світ, він завжди збереже свою світлу і темну сторони В. Гюго Найбільша перемога є перемога над самим собою П. Кальдерон Найстрашніша зневіра – не вірити в себе Т. Карлейль Найглибшим бажанням людської натури є бажання бути значимим
Д.Дьюї
Основні поняття та мислесхеми до теми

ЕГО-ІДЕНТИЧНІСТЬ – основний особистісний конструкт, який виконує регулятивну, управляючу та оціночну функції з метою збереження
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
53
безперервності та інтегрованості особистості в умовах системних змін, що посідають чільне місце в життєдіяльності особистості під час кризових явищ.
ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ Я-КОНЦЕПЦІЇ:
1. Формування у майбутніх фахівців ідеальної моделі «Я-професіонал».
2. Актуалізація особистісної рефлексії на порівняння реального та ідеального образів «Я-професіонал».
3. Стимуляція особистісного зростання майбутніх фахівців для досягнення ідеального образу «Я-професіонал». КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС – внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні в свідомості індивіда суперечливих ідей, переконань або поведінкових установок. Серйозні випадки дисонансу можуть призводити до неспокою, відчуття провини або сорому, викликати значний стрес, знижену самооцінку, викликати агресію або інші небажані наслідки. Можливі два шляхи подолання дисонансу індивідом шляхом змiни власних понятть, переконань або поведінки, чи виправдовуючи власні поняття, переконання або поведінку . МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ – це внутрішні пізнавальні маніпуляції, які обіцяють особі послаблення неспокою або недопущення його виникнення.
1. Витіснення – це найуніверсальніший спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості несприятливого мотиву чи неприємної інформації для захисту свідомої частини Я від конкуруючих конфліктних тенденцій, які загрожують існуючому образу самого себе.
2. Включення – це механізм захисту, близький до раціоналізації, коли також переоцінюється значущість чинника, що травмує. Прикладом є катарсис
– зменшення внутрішнього конфлікту під час співпереживання.
3. Заміщення – це захисний механізм, який діє несвідомо, при якому недосяжна мета, емоція або об’єкт заміщується прийнятними. Ужитті часто
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
54
буває, що людина переносить свої роздратування, гнів, прикрощі, спричинені однією людиною на іншу.
4. Заперечення виявляється втому, що інформація, яка тривожить і може призвести до конфлікту, не сприймається.
5. Ідентифікація – несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе.
6. Ідеалізація проявляється, коли людина, не маючи змоги зреалізувати ідеальний образ власної особи, переносить цей ідеал на когось, хто, найчастіше, є або мав би стати об’єктом любові.
7. Ізоляція – відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Неприємним емоціям блокується доступ до свідомості.
8. Інтраекція – прийняття людиною чиїхось норм за власні, що дає їй почуття суб’єктивного контролю.
9. Компенсація, яка полягає в подальшому відшкодуванні своїх ваді недоліків через спробу звернути на себе увагу, здобути визнання.
10. Переміщення, яке полягає в перенесенні емоцій із внутрішнього джерела конфлікту на якийсь зовнішній об’єкт.
11. Показова реакція – полягає у демонструванні назовні позицій, мотивів і потреб, протилежних до тих, які свідомо відкидаються.
12. Проекція – несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх соціальну неприйнятність, на інших.
13. Раціоналізація – деяка форма фальшивого розумування, псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Ця форма може набирати різних проявів, а зокрема пошуку причинив зовнішній ситуації чи в інших людях, покликання на авторитети, самоскарження, признання винятку, механізму кислого винограду – приниження цілі, якої не вдалося досягнути, механізму солодкої цитрини – завищення вартості цілі, яка не відповідає власним амбіціям, але була досягнута, ре інтерпретації мотивів – підміна
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
55
мотивів іншими, що не відповідають дійсності, прикрашення (глорифікації) statusy quo з огляду на вигідне положення чи привілеї.
14. Регресія, тобто повернення до більш раннього дитячого появу поведінки, стану чи стилю функціонування.
15. Сублімація – механізм психологічного захисту, який понижує напруженість у конфліктній ситуації шляхом трансформації інстинктивних форм психіки у загальноприйняті для індивіда і того соціального середовища, в якому він знаходиться. Згідно з теорією З. Фройда найчастіше сублімація спостерігається в процесі переорієнтації енергії лібідо в елемент творчості або у форму жартів чи прояв дотепності, які миттєво дають розрядку у напруженій ситуації.
16. Фантазії, які мали б замінити реальні дії й можуть бути втечею від складних ситуацій. ОСНОВНІ ОСОБИСТІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОВНОЦІННО ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ (за К. Роджерсом): Відкритість до переживань. Хто повно відкритий у цьому напрямку, той спроможний слухати себе, відчувати увесь спектр вісцеральних, сенсорних, емоційних і когнітивних переживань у собі, не відчуваючи загрози власному Я. Такі люди тонко усвідомлюють свої найглибші думки і почуття, не прагнуть заглушити їх, а переважно діють відповідно до їхнього впливу. Екзистенційний спосіб життя – конкретне буття за принципом тут і тепер, коли особа повнокровно відчуває, переживає й духовно наповнює кожен момент власної життєактивності та відчуває радість соціального спілкування.
 Організмічна довіра. Ця якість найкраще проявляється під час прийняття рішень. Особа з організмічними переживаннями ніколи неживе для соціальних традицій і норма, сповідуючи їх, використовує для власного культурного розвитку і самовдосконалення.
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
56
Емпірична свобода – це відчуття особистої влади, здатність вибирати і керувати собою. Базуючись на відчутті свободи і сили, така особистість має різноманітне поле можливих варіантів вибору і відчуває себе здатною зробити практично все, нащо спроможна і чого хоче. Креативність – творчий потенціал. К. Роджерс стверджує, що продукти творчості – ідеї, проекти, дії, вчинки – і творчий спосіб життя загалом з’являються тільки в тих людей, котрі живуть внутрішньо багатим життям. Тому вони прагнуть жити адаптивно й конструктивно у своїй культурі, повно задовольняючи свої щонайглибинніші потреби шляхом гнучкого пристосування до мінливих умов оточення. ПРОФЕСІЙНА САМООЦІНКА (за А. Реан) – уявлення людини про власну цінність як фахівця, тобто це оцінний компонент професійної Я- концепції. Професійна самооцінка може розглядатися як важливий елементу структурі професійної Я-концепції. А. Реан виділяє уній операціонально- діяльнісний та особистісний аспекти операціонально-діяльнісний аспект самооцінки пов’язаний з оцінкою себе як суб’єкта професійної діяльності та виражається в оцінці свого професійного рівня (сформованістю вмінь та навичок) та рівня компетентності (системи знань. Особистісний аспект професійної самооцінки виражається в оцінці власних особистісних якостей у зв’язку з ідеалом образу «Я-професіонал». Самооцінка за двома цими аспектами не обов’язково є узгодженою. Тимчасом неузгодженість самооцінки у цих двох аспектах впливає на професійну адаптацію, професійну успішність та професійний розвиток особистості. У структурі професійної самооцінки А.
Реан виділяє ще самооцінку результату та самооцінку потенціалу. Самооцінка результату пов’язана з оцінкою досягнутого та відображає задоволеність досягненнями. Самооцінка потенціалу позв’язана з оцінкою власних професійних можливостей та відображає, таким чином, віру в себе та впевненість у власних силах.
О. Коваль Тематичний словник-довідник з психології та педагогіки
57
ПРОФЕСІЙНА Я-КОНЦЕПЦІЯ (за А. Реан) – це уявлення особистості про себе як професіонала. Ідеальний образ «Я-професіонал» включає в себе уявлення проте, яким повинен бути справжній фахівець. Ці уявлення складаються в особистості на етапі входження у професію в процесі ідентифікації зі значущим іншим- професіоналом (роль якого можуть виконувати батьки, викладач, тренер та ін.).
Я-реальне включає в себе уявлення проте, які якості, необхідні для досягнення ідеального образу «Я-професіонал». САМООЦІНКА (за Д. Куперсмітом) – те ставлення індивіда до себе, котре утворюється поступово й набуває звичного формовияву, щонайперше як схвалення чи несхвалення, ступінь якого характеризує впевненість індивіда в оцінці себе самого, своєї значущості. Іншими словами, самооцінка – це особистісне судження про власну цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим бокам своєї особистості, діяльності, поведінки і котра виявляється у властивих людині установках.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал