О. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки



Сторінка1/8
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.5 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»

Педагогічний інститут

Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти
Мистецтво в сучасній школі:

проблеми, пошуки

Збірник наукових праць

За загальною редакцією професора М.В.Вовка



Випуск VІІ

Івано-Франківськ

2013

УДК 7807-057.874



ББК 74.200.551.3
Друкується за ухвалою Вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

(протокол № 3 від «13» листопада 2013 р.)

Рецензенти:

Заслужений працівник культури України, доцент П.М. Чоловський;

Кандидат педагогічних наук, доцент О.Д.Шуляр

Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки : матеріали науково-методичної конференції «Інноваційні форми і методи вдосконалення навчання і виховання учнів на уроках мистецтва в загальноосвітніх школах» (м. Івано-Франківськ, березень 2013 р.) / за заг. ред. професора М.В.Вовка. – Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2013. – Вип. VІІ. – 110 с.

ISBN 978-966-640-210-8

Науково-методичний збірник вміщує матеріали конференції, присвячені актуальним проблемам мистецької освіти її історії і сучасності.

До нього увійшли дослідження, присвячені актуальним питанням навчання і виховання засобами музики, хореографії та образотворчого мистецтва. Наукові ідеї об’єднані спільним задумом розкрити функціональний вплив мистецтва на естетичне виховання школярів. Актуалізуються психолого-педагогічні та вікові особливості розвитку творчих здібностей учнів.

Матеріали збірника розраховані на студентів педагогічних вишів та вчителів мистецьких дисциплін загальноосвітніх шкіл.

УДК 7807-057.874

ББК 74.200.551.3


ISBN 978-966-640-210-8
© Видавництво Прикарпатського національного

університету імені Василя Стефаника, 2013


УДК 37.036 Роман Андрусишин

Український народний танець

як засіб формування естетичної культури школярів

У статті піднімаються проблеми естетичного виховання молодших школярів засобами хореографічного мистецтва. Аналізуються основні завдання щодо удосконалення змісту, форм та методів естетичного виховання. Означено проблеми, розвязання яких значно покращить стан естетичного виховання підростаючого покоління.

Стаття розрахована на викладачів та студентів мистецьких дисциплін.

Ключові слова: танцювальні рухи, хореографія, естетичне виховання, мистецтво.
The article deals with problems of aesthetic education of primary school students by means of choreographic expressiveness. Main tasks conceming improvement of the content, forms, and methods of aesthetic education are analyzed. Problems, solution of which will considerably improve the state of aesthetic education of the rising generation, are defined.

The article is meant for professors and students of the arts.

Key words: dance movements, choreography, aesthetic education, elective classes.
Виховання дітей засобами народної творчості – один із компонентів сучасної педагогіки. Засвоєння фольклору (родинно – побутових пісень, танців, прислів’їв, приказок, легенд тощо), в тому числі й дитячого (колискових пісень, різних забавлянок, закличок, лічилок, скоромовок, ігор) споконвіків сприяло прилученню підростаючого покоління до народних традицій, пізнанню джерел мудрості й благородства наших предків, вихованню любові до рідної землі і людей, які живуть на ній.

Українські народні танці посідають значне місце серед культурних надбань народу, а також відіграють значну роль у системі естетичного виховання підростаючого покоління. Танець – це один з видів синтетичної народної творчості, в якому поєднуються поезії, музика і хореографія. Першоджерелом танцювального мистецтва України є хоровод, який прийшов до нас ще з давньослов’янських часів.

Переважна більшість хороводів супроводжувалась співом, чи це збирання урожаю, чи обряд весілля, чи оспівування природних явищ або краси природи. Усі ці процеси були закладені в текстах пісень і відображались у хореографічних малюнках того чи іншого танцю.

Як свідчить К. Василенко [2], усі хороводи, які побутують на Україні, можна поділити на три групи. До першої відносяться, хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли», «Шевчик», «Боднар»), до другої групи можна віднести хороводи, де відбито родинно – побутові відносини народу («Перепілка», «Ой гілля, гілочки»), і до останньої третьої групи входять хороводи, в яких оспівується краса й неповторність рідної природи («А вже весна», «Марена»). Вивчення хороводів як простішої форми українського народно – сценічного танцю займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів – хореографів, адже саме з них починається ознайомлення з танцювальним мистецтвом України, розпізнається український танець поміж іншими танцями світу.

Але український народно – сценічний танець не зводиться тільки до вивчення хороводів, поряд з ними існують й інші жанри, які займають чільне місце у великій спадщині українського танцювального мистецтва. До таких жанрів відносяться побутові та сюжетні танці. Побутові танці як жанр беруть свій початок у період формування української народності, вони становлять основу української народної хореографії. У них відображаються основні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, сміливість тощо. Саме в побутових танцях сформувались основні елементи танцювальних рухів, що характеризують національну своєрідність та неповторність української хореографії. Як стверджує А. Гуменюк [2], до жанру побутових танців належать: метелиці, гопаки, козачки, гуцулки, коломийки і їх можна розподілити за стилістичними особливостями хореографії та музики на три групи. До першої відносяться: метелиці, гопаки, козачки, які переважають здебільшого в центральних областях України; до другої – танці, що побутують у західних регіонах (коломийки, гуцулки, верховини), і до третьої відносяться: польки, кадрилі, що переважно зустрічаються на східній Україні. За допомогою цих танців майбутнім хореографам вдається пізнати характер українського народу, порівняти за стилістичними особливостями танці різних регіонів та етнічних груп України, ознайомитись і передати манеру виконання народних танців.

До третього жанру танцювального мистецтва України, як свідчить А. Гуменюк [2], відносяться сюжетні танці. На його думку, цей жанр, порівняно з хороводами та побутовими танцями, з’явився в художньому житті України значно пізніше. У ньому засобами народної хореографії відображаються конкретні явища природи, різноманітні ситуації та події з історично – побутового життя народу, а також яскраво виражені звички та риси характеру й поведінки, взяті з життя тварин і птахів. У загальній композиції танців, що відносяться до цього жанру, а саме у послідовності танцювальних фігур абсолютно точно прослідковується логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.

У своїй книзі «Основи народно – сценічного танцю» видатний український педагог – хореограф Є.Зайцев [3] розподіляє всі сюжетні танці за тематикою на п’ять основних груп. До першої він відносить танці на тему праці («Шевчик», «Коваль», «Косар»), до другої групи увійшли танці, в яких переважає народно – патріотична героїка («Опришки», «Аркан»), наступна – особливо яскрава група сюжетних танців, основною тематикою яких є побут українського народу («Катерина», «Коханочка» та інші), а також слід відзначити ще одну групу, до якої ввійшли танці, що відображають окремі явища природи та показують виробничі знаряддя людини в дії («Гонивітер», «Зіронька», «Віз»), і до останньої відносяться танці, що показують нам звичаї птахів і тварин («Гусак», «Козлик», «Бичок»).

Беручи за основу думку провідних вітчизняних педагогів – хореографів ( А. Тараканова, О. Фокіна, Л. Богомолова, Т. Пуртова, А. Бєлікова, О.Кветна та ін.), які акцентували увагу на проблемі відсутності уроків хореографії у програмах шкільної освіти, можна з упевненістю сказати, що введення уроку хореографії в навчальний розклад є однією з ланок оздоровчої функції школи, оскільки хореографічне мистецтво надзвичайно впливає на фізичну, психічну, емоційну, духовну та інтелектуальну сфери дитини, гармонізуючи традиційну систему навчання і виховання.

Як зазначає Н.Мєлєжикуроки хореографії в загальноосвітній школі мають свою специфіку, що вирізняється від уроків хореографії в школі мистецтв або уроків хореографічних шкіл чи гуртків. Головна різниця в тому, що спеціалізовані школи чи позашкільні навчальні заклади працюють за спеціальною програмою, яка включає уроки класичного, народного, бального танців, а уроки загальної хореографії в загальноосвітній школі є здрібненою інтеграцією усіх танцювальних напрямків і проводяться одним педагогом – хореографом, який повинен володіти достатнім рівнем підготовки в усіх видах хореографічного жанру. Крім того, на уроках хореографії в загальноосвітній школі проходить весь клас без урахування здібностей і бажання дітей, і все це на умовах обмеженого часу: один урок на тиждень [3,c.50].

Тому зміст хореографічної роботи в школі повинен включати той оптимальний мінімум знань, умінь і навиків, який був би посильний і цікавий дітям. Для максимальної ефективності уроків в умовах обмеженого часу вчитель повинен здійснити строгий відбір змісту матеріалу, пропонованого до вивчення. Основними критеріями відбору хореографічного матеріалу служитимуть вікові, фізіологічні і психологічні особливості дітей та рівень впливу рухів на формування правильної постави, розвиток координації, виховання художньо – естетичного смаку, формування основ індивідуальної танцювальної культури.

На підставі нашого власного досвіду й узагальнення досвіду роботи провідних учителів хореографії ми прийшли до висновку, що в основі навчання хореографії дітей 1 – 4 класів повинні бути музично – ритмічні вправи, музичні ігри, танцювальні рухи та їх комбінації.

Кожен урок керівник повинен проводити за добре продуманим планом роботи, підготувати робоче місце і т. д. Діти переодягаються в танцювальну форму і шикуються один за одним біля дверей танцювального класу. Під звуки маршу, починаючи з правої ноги, діти рухаються по колу, підходять до станка і, зупинившись, повертаються обличчям до керівника і виконують уклін.

З перших занять вихованці повинні навчитися відтворювати такі рухи і рухові дії:


  • вклонитися один одному (хлопчики дівчаткам і навпаки), варіювати уклін, комбінувати уклін з підтанцьовуванням, поворотами, ходою тощо;

  • переводити руки з одного в інше танцювальне положення;

  • узгоджувати координацію рухів тулуба, рук, ніг, голови;

  • виконувати оплески в простих ритмах;

  • виконувати притупи в простих ритмах;

  • танцювати хороводною ходою з носка в рухливому і плавному характері музики;

  • просуватися зальотною ходою у швидкому і пожвавленому темпі;

  • кружляти парою в гуцульському таночку (стояти поруч, стояти обличчям один до одного);

  • чергувати оплески і притупи;

  • пританцьовувати, пружно й енергійно відриваючи п’ятки від підлоги (коліна прямі), тримаючи руки в одному з танцювальних положень;

  • виконувати простий танцювальний крок, утворюючи танцювальні

  • фігури: «ворітця», «зустрічні кола», «лінії», «діагоналі» тощо [3,c. 30 – 31].

Подібна схема уроку може бути проведеною на протязі 3- 4 уроків.

Отже, під час занять із хореографії у школярів розвивається нетільки пізнавальний, а й естетичний інтерес до процесу здобування знань, який є основою успішного навчання, самоосвіти та самовиховання. Означений інтерес втілюється у своєрідну модель, метод творчої праці. Володіючи ним, учні зможуть займатися художньою діяльністю і тим самим розвивати свої інтелектуальні, моральні і творчі здібності. Окрім уроків хореографії, у школі можуть бути організовані танцювальні гуртки або ансамблі танцю.




  1. Василенко К.Українські народні танці. – К.: Музична Україна, 1985 – с.80.

  2. Гуменюк А. Українські народні танці. – К.: Наукова думка, 1969 – с. 361.

  3. Дем’янчук О.Н. Методика художньо – естетичного виховання учнів загальноосвітньої школи: навч. – метод. посібник для студентів вищих навчальних закладів і вчителів школи. – К.: ІЗМН, 1996. – 56 с.

  4. Зайцев Є. Народно – сценічний танець. – К.: Мистецтво, 1974. – с. 286.

  5. Мєлєжик Н. Специфіка проведення уроку хореографії в середній ланці загальноосвітньої школи// Проблеми розвитку сучасної хореографії та шляхи їх вирішення: Матеріали Всеукраїнської науково – практичної конференції/ Луганський державний інститут культури і мистецтв. – Луганськ, 2006.



УДК 378:37.036 Ігор Бай

Використання нетрадиційних художніх технік на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах
Стаття присвячена актуальним проблемам підвищення ефективності уроків образотворчого мистецтва та естетичного виховання молодших школярів.

Ключові слова: художні техніки, мистецька освіта, творчість, естетичне виховання, образотворче мистецтво.
Постановка проблеми. Досвід показує, що малювання незвичними матеріалами в нетрадиційних художніх техніках дозволяє учням отримувати незабутні позитивні емоції, активізувати творчий потенціал, розвивати самостійність, уяву, привчитися до творчості, розвивати дрібну моторику рук, координацію рухів, проявляти індивідуальність. Художньо-естетичний розвиток дітей, виховання почуттів – актуальні проблеми сьогодення. Актуальність теми дослідження підсилюється й розумінням необхідності формування в учнів молодшого шкільного віку художнього досвіду, здатності до особистісних оцінок, естетичних суджень та емоційності відгуків на події з довколишнього життя. Видатний український педагог Василь Сухомлинський зазначав: «Дитячий малюнок, процес малювання – це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось з навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять у нього як творці краси, дістаючи насолоду від неї» [1, 44].

Неабиякого значення у зв’язку з цим набуває приведення обсягу й тематики занять з образотворчого мистецтва у відповідність до вікових можливостей дітей, врахування та відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей конкретного регіону нашої країни.



Метою даної статті є окреслення проблематики гуманізації викладання мистецьких дисциплін та шляхів покращення художньо-творчої діяльності дітей молодшого шкільного віку, узагальнення та поєднання нетрадиційних технік малювання, які можуть використовуватись у роботі з учнями початкових класів та сприятимуть їх художньо-естетичному розвитку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сучасні тенденції розвитку мистецької освіти, зокрема освітньої галузі «Мистецтво», потребують удосконалення та розвитку професійних умінь учителя початкових класів. Реалізація завдань естетичного виховання молодших школярів ставить принципово нові вимоги до професійної підготовки педагогічних працівників. Важливу роль у творчому розвитку особистості педагога відіграє мистецтво. Значення фахової компетентності майбутнього вчителя як передумови його професіоналізму в процесі викладання мистецьких дисциплін підкреслюється в педагогічних працях І.Зязюна, Л.Хомич, О.Рудницької, В.Подрєзова, Л.Масол, О.Отич. Розроблення особистісно розвивальних технологій малювання складає мету й предмет багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень і новаторської практики, зокрема Т.Казакової, В.Котляра, Г.Сухорукової, Л.Шульги.

Актуальнми для викладання образотворчого мистецтва в початковій школі залишаються проблеми методів, прийомів та засобів формування в учнів композиційних, кольорознавчих знань, умінь та навичок, прийомів передачі форми та об’єму предметів, просторових співвідношень, малювання з натури, тематичного, декоративного малювання, аплікації, ліплення, використання нетрадиційних художніх технік та матеріалів тощо. Також висвітлюються питання естетичного виховання молодших школярів у позаурочній, позакласній і позашкільній роботі.



Основний зміст статті. Досвід роботи вчителів показує, що ефективність навчання молодших школярів образотворчому мистецтву визначається як науково-педагогічним рівнем викладання, так і матеріальною базою, методичним забезпеченням, зокрема – наявністю в школі відповідно обладнаного класу-кабінету образотворчого мистецтва. Спеціалізовані кабінети допомагають вчителям створити розвивальне середовище, перебуваючи в якому діти опосередковано, непомітно для себе заглиблюються у пізнання предметів, об'єктів і явищ навколишнього світу. Використання ж якісних обладнання та матеріалів кабінету сприяє зміцненню знань, умінь і навичок учнів, стимулює їхні творчі здібності, значною мірою допомагає прищеплювати любов до мистецтва, дозволяє вчителеві творчо підходити до кожного уроку, успішно вирішувати основні завдання щодо художньо-естетичного виховання молодших школярів.

Формування у школярів позитивного ставлення до дійсності, мистецтва, різнопланової художньої діяльності, потреби в образотворенні передбачає наявність таких фундаментальних для художнього розвитку якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного в навколишньому світі; вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його. Щоб у дитини виникло бажання самостійно творити, вона має набути вміння бачити ознаки предметів, виділяти з поміж них істотні та другорядні, розуміти роль кожної. «Мистецтво бачити» не дається людині від народження, його слід постійно розвивати та вдосконалювати.

Як підтверджує практика, під час сприймання, вивчення та зображення об’єктів з натури оволодіння відповідними теоретичними знаннями, засвоєння елементарних законів образотворчої грамоти відбувається найефективніше. Швидше та набагато якісніше освоїти та зрозуміти специфіку декоративно-ужиткового мистецтва, народної орнаментики допоможе введення в практику роботи школярів елементів звичних для них місцевих промислів та ремесел (художньої вишивки, кераміки, писанкарства, лозоплетіння, килимарства, ліжникарства тощо). Постійне перебування учнів під позитивним впливом матеріальної та духовної культури рідного краю сприятиме якнайповнішому розкриттю та вдосконаленню їхніх природних здібностей. Як стверджував відомий вчений в галузі педагогіки і методики трудового навчання академік Д.Тхоржевський, саме за таких умов етнопсихологічні особливості дітей певного народу використовуються найдоцільніше.

До школи приходять діти шестилітнього віку з доволі обмеженим запасом знань і практичних умінь у галузі образотворчого мистецтва. В основі цих знань, умінь і навичок лежить загальний розвиток молодших школярів; обсяг їхнього життєвого досвіду; середовище, в якому вони перебували. У цей відповідальний період становлення особистості дитини відбуваються якісні зміни в психіці, зростають фізичні можливості, закладаються основи вольової сфери, оновлюються підходи до спілкування з однолітками та дорослими. У молодшому шкільному віці яскраво проявляється суперечність між прагненнями учня до самостійності в образотворчій діяльності та його реальними можливостями – уже набутими вміннями, навичками, уподобаннями й нахилами. Пропоновані на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах види художньої діяльності доволі різноманітні, за своєю суттю – різнопланові. Проте на ознайомлення, опрацювання та засвоєння на належному рівні нових, незнайомих учням художніх технік зазвичай виділяється недостатньо часу, необхідні відомості подаються в готовому вигляді, а відповідна підготовча робота не проводиться.

На думку відомого російського живописця, педагога в галузі психології художньої освіти і виховання Б.Неменського, розвиток творчих здібностей у дітей вимагає спеціального механізму – своїх навичок, свого тренажу. І навчати цьому необхідно із самого юного віку, «...коли дитина найбільш до цього схильна. Цьому положенню пора стати педагогічною аксіомою» [3, 36].

Як відомо, програми з образотворчого мистецтва передбачають творчий підхід учителя у виборі тематики уроків та практичних робіт з урахуванням специфіки контингенту учнів, власного професійного рівня та матеріально-технічного забезпечення навчального закладу. У зв’язку з цим, надзвичайно важливим завданням вчителів початкових класів є вмілий добір доступних та водночас захоплюючих видів образотворчої діяльності, своєрідне інтегрування різних художніх технік й матеріалів, підтримання взаємозв’язку пізнавальних, творчих та репродуктивних видів зображувальної діяльності. Важливо стимулювати творчу активність вчителів образотворчого мистецтва, формувати потребу у подальшому особистому розвитку; впроваджувати в практику відповідні техніки, технології та прийоми ефективної роботи; розвивати вміння широкого профілю, адже навчання відбувається не за суто предметним, а за комплексним принципом.

Останніми роками у зв’язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій, інтернету все більшої популярності у вчителів образотворчого мистецтва набувають новітні художні техніки й технології обробки матеріалів – квіллінг, декупаж, печворк, оригамі, моделювання іграшок з різноманітних пластичних наповнювачів тощо. Повноцінний аналіз та класифікація цих нововведень, їх оцінка можлива лише після своєрідної «апробації» – тривалих спостережень за результатами творчості учнів на заняттях в школах, гуртках, художніх школах та студіях. Беззаперечно, що потребу в систематичному художньому вихованні, самовихованні та самоосвіті, формуванні власного широкого естетичного та художнього кругозору, естетичного ідеалу, смаку слід заохочувати та підтримувати. Уміння аналізувати, опановувати, сприймати нове, свідчить про високий рівень розвитку художньо-творчих здібностей учителів-практиків, є показниками їхньої обдарованості та професійності.

На нашу думку, не слід нехтувати й добре відомими, але з різних причин дещо призабутими художніми техніками гратографії, коллажу, акватипії, імітації вітражу та мозаїки, розпису на склі, набризу тощо. Зокрема використання художньої техніки «Набриз» на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах сприяє опрацюванню основних питань кольорознавства, композиції, перспективи; добре розвиває моторику кисті руки учнів, координацію рухів, окомір; удосконалює відчуття характеру силуетної форми; допомагає виховувати охайність, працелюбність, дисциплінованість, наполегливість у роботі. Набризом можна «доопрацьовувати» не зовсім вдалі роботи практично на всіх видах занять з образотворчого мистецтва (зокрема - на уроках декоративного та тематичного малювання). Незважаючи на певну схематичність зображень, їхню спрощену силуетність, дитячі роботи у техніці набризу відзначаються своєрідною символічністю, емоційністю, завершеністю. Використання шаблонів, трафаретів, природних матеріалів (засушеного листя, корінців, гілочок різних порід дерев, кущів, квітів) дозволяє налагоджувати міжпредметні зв’язки з трудовим навчанням, природознавством іншими навчальними дисциплінами. Для малюнків гуашшю в техніці набризу підійде будь-який аркуш паперу чи картону: білий, тонований, кольоровий, обгортковий. В техніці набризу можна працювати на будь-якій твердій поверхні, яка хоч трішки вбирає в себе воду. Набриз можна виконувати й іншими матеріалами (акварель, туш, чорнило). Ще однією перевагою набризу можна вважати певну «технологічність» виконання таких робіт (завчасно підготовлений комплект шаблонів), що дозволяє більше часу присвятити організаційним питанням (підготовка робочого місця, інструментів, обладнання, матеріалів тощо).

Зважаючи на те, що в молодшому шкільному віці провідна роль у передачі виражальних якостей об’єктів і особливостей предметного середовища відіграє композиційна діяльність, у якій образні уявлення дітей відтворюються переважно доперспективними засобами зображення, пропонуємо використовувати техніку набризу при опрацюванні питань кольорознавства та композиції. Володіння доволі складними технічними прийомами сприяє творчому розвиткові особистості, вдосконаленню творчого мислення, координації та вмінні планувати свою роботу.

Висновки. Використання нетрадиційних способів зображення дає змогу прищепити любов до образотворчого мистецтва, викликати інтерес до малювання.  Нетрадиційні техніки малювання викликають у дітей безліч позитивних емоцій, відкривають можливості використовувати добре знайомі їм предмети в якості художніх матеріалів. Незвичні техніки малювання зацікавлюють дітей, сприяють розвитку творчості. Під час малювання нетрадиційними техніками учні молодшого шкільного віку отримують знання про зображувально-виражальні можливості матеріалів, оволодівають технічними прийомами роботи з ними. Діти вчаться створювати красиві зображення, радіти їм, вірити в свої сили, координувати дії ока, руки, кисті. Дитячі малюнки стають змістовніші, привабливіші, виразніші та емоційніші.




  1. Комарова Т. Образотворча діяльність у дитячому садку: Програма та методичні рекомендації. Для занять з дітьми 2-6 років: Пер. з рос. мови. – Х.: Видавництво «Ранок», 2007. – 176 с. – (Програма розвитку).

  2. Красовська О., Мистецька освіта в структурі професійної підготовки вчителя початкових класів// Педагогічний пошук. – 2012. – С. 16 – 21.

  3. Неменский Б. Мудрость красоты / Б.Неменский. – М.: Просвещение, 1987.

  4. Петрова Г. Вопросы эстетической подготовки будущего учителя / Г.Петрова. – Казань: Из-во Казанского университета, 1976. – 198 с.

  5. Полякова Г. та ін. Образотворче мистецтво, 1 – 7 класи: Навчально-методичний посібник для вчителів. – Харків: Скорпіон, 2001. – 160 с.

  6. Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. – К.: Радянська школа, 1973. – Т. 3. – 64 с.

  7. Хомич Л. Роль мистецтва у професійно-педагогічній підготовці вчителя / Л.Хомич // Мистецтво і освіта. – 1998. – С. 51.



УДК 372. 8:78 Світлана Барило


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал