Невербальна



Pdf просмотр
Сторінка9/17
Дата конвертації23.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17
Прикраси
Важливою деталлю в одязі є прикраси. До засобів прикрасити самого себе відносяться наступні наколки, розфарбування й татуювання, зачіска, парфумерія, манікюр, макіяж, аксесуари.
За допомогою прикрас напоказ виставляються соціальний статус, готовність вступити в контакт, агресивність, пристосованість, авантюрність натури, особистісні особливості. Прикраси у вигляді косметики, перук і парфумерних засобів служать в більшості випадків як додаткові наряди.
Престижні прикраси
Подібні прикраси нерідко є свідченням претензійна володіння певним престижем. Таким чином, можна продемонструвати своєму оточенню, що виявляєте собою, утерши їм ніс і поставивши на місце.

146 146 Членський значок тієї чи іншої організації. Той, хто не приховує своєї приналежності до тієї чи іншої групи людей, носить членський значок. Для такої людини членський значок являє собою якесь свідоцтво престижу, за допомогою якого вона висловлює свою приналежність до певної групи. У той же час членські значки з різних металів дають уявлення про соціальну шкалу рангів всередині об'єднання.
Хрест
Завдяки своїй конструкції (горизонтально – висота, вертикально – стабільність, а прямий кут – фіксованість) хресті виражає саме ці властивості. У силу релігійного почуття захищеності він надає відчуття якоїсь безпеки. Причому до вибору цієї прикраси призводить не демонстративна поведінка, а потреба.
Шкіряні браслети
Таку прикрасу носять і за відсутності прямої необхідності (у спортсменів. Вона повинна виражати підкреслено сильну натуру і служити в якості прикраси замість ремінця на зап'ясті.
Шматочки хутра та інші трофеї. Якщо їх носять на зап'ясті або на шиї, то вони сигналізують про витримку, і, судячи з них, можна визначити переможця.
Хутро та мішура. Справляють жіночно-м'яке враження. Безпосередній контакт хутра з шкірою свідчить про бажання отримати ніжне звернення.
Дрібні і витончені прикраси. Вони виражають те, що їхній власник відчуває себе маленькою і слабкою людиною, яка потребує співчуття і дбайливого ставлення. Той, хто носить маленькі і витончені прикраси, хотів би здаватися люб'язною і душевною людиною.
Великі прикраси. Вони зазвичай впадають в очі і висловлюють прагнення отримати визнання свого соціального статусу. "Я являю собою

147 147 більше, ніж ти, у мене всього більше, ніжу тебе, я важливіший, ніж ти" – такий сенс подібних прикрас.
Міміка
Особлива роль в передачі інформації відводиться міміці – рухам м'язів обличчя, яке недарма називають дзеркалом душі. Основні характеристики міміки – її цілісність і динамічність. Це означає, що в мімічному вираженні шести основних емоційних станів (гніву, радості, страху, страждання, подиву і презирства) всі рухи м'язів обличчя скоординовані. Дослідження психологів показали, що всі люди незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, з достатньою точністю і узгодженістю інтерпретують ці мімічні конфігурації як вираження відповідних емоцій. І хоча кожна міна є вираженням конфігурації всього обличчя, тим не менш, основне інформативне навантаження несуть брови і область навколо рота (губи. Але в представників різних культур існують й відмінності у мімічному висловленні емоцій. Якщо ступінь спільності в мімічних виразах щастя між американцями, аргентинцями і чилійцями дуже високий, по зроблених підрахунках приблизно 97%, то вже при вираженні на обличчі страху відсоток розбіжностей вельми великий і досягає 30%. Під мімікою ми розуміємо руху мускулатури обличчя. Її не слід плутати з фізіогномікою (наука, за допомогою якої за формою обличчя можна судити про психічні властивості тієї чи іншої людини. Вираз обличчя
– один з найважливіших каналів невербальної поведінки. Крос-культурні дослідження надають нам достатньо доказів того, що невеликий набір виразів обличчя, що відображають емоції, є універсальним і розпізнається усіма, – всі люди, незалежно від расової приналежності, культури або статі, висловлюють гнів, презирство, відразу, страх, радість, печаль і подив абсолютно однаковими способами. Ці вирази обличчя завжди несуть одне і

148 148 теж значення, спостерігаються у людей по всьому світу і були зафіксовані також у приматів і людей, сліпих від народження. Обличчя і багато пов’язаних з ним мімічних рухів, наприклад підняття брів, надування губ, закривання очей, стискання губ, закусування губи, морщити лоба, посміхатися, цілувати в лоб, щоку, губи і деякі інші не тільки співвідносяться з певними емоціями, алей виконують певні комунікативній соціальні функції. Лице і вираз обличчя мають ті ж основні функції, що і жести рук і ніг. Але, перш за все, обличчя – це місце симптоматичного вияву почуттів, внутрішнього стану людини та міжособистісних відносин, тобто однією з головних функцій обличчя є емотивна. Решта функцій –
комунікативна, тобто передача адресату певної інформації й відображення міжособистісних відносин, та регулятивна, зокрема, контактовстановлююча та контактопідтримуюча. Приведенні діалогу найнепомітніші зміни виразу обличчя співбесідника бувають надзвичайно інформативними спираючись на них, люди складають свою думку про співбесідника. П. Екман та У.Фрізен виявили, що існують тисячі рухів м’язів обличчя, які навіть не мають назви. Психолог С. Томкінс виявив, що за кожною емоцією закріплена групам язів і своя унікальна конфігурація. Ці вчені стоврили систему кодування виразів обличчя (FAST) – facial affect scoring techniques. Дія цієї системи нагадує створення фоторобота, але використовують фото окремих частин обличчя, що несуть вираз певних емоцій. Обличчя розбивається на 3 зони чоло-брови- очі ніс-щоки; рот-підборіддя. Саме завдяки цій програмі учені розробили методи розпізнавання емоційних виразів обличчя, що відкривають приховану людину (вислів Н. Д. Арутюнової). На думку П. Екмана, вирази обличчя є біологічно вродженою активністю рухів і слугують надійними показниами людських емоцій. За їх допомогою можна розпізнати внутрішній світ людини, до якої б культури вона б не належала.

149 149 Спираючись на систему FAST, Екман розпізнає 7 людських емоцій радість, щастя подив, здивування страх відраза, презирство печаль гнів, лють цікавість, інтерес. Кожна з емоцій є універсальною, але розпізнаються різними народами по-різному. Зміни вираження емоцій можуть відбуватися як неусвідомлено, такі за рахунок усвідомлених вольових зусиль залежно від статі, віку комунікантів, контексту спілкування, каналу комунікації. Посмішки нерідко пом'якшують негатівні почуття по відношенню до адресата, а іноді навіть спритно маскують негатівні і – рідше – нейтральні емоції. Так, посмішка на обліччі мовця, что з'явилася відразу ж за різкими словами, кинутими на адресу співрозмовніка, має ясну прагматичну мету – по можливості заспокоїти адресата, показати йому, что мовець не мав наміру его скривдити, что різкі слова, що були сказані, не варто сприймати надто серйозно, что адресат вже пробачив, щодо нього добре ставляться, і т.п. Але в іншій ситуації посмішка може бути викликана зовсім іншими причинами. Наприклад, у європейській культурі людина (як правило, це буває мужчина) часто надягає на обличчя усмішку як маску, прагнучі вданій ситуації спілкування "зберегти обличчя, тобто слідуваті етічній установці не демонструвати в розмові думок і почуттів, что не вписуються в прийняті суспільством норми поведінки. Невипадково, водному з "Листів до сина" граф Честерфілд, наставляючи сина, як тому слід поводитися у світському суспільстві, писав, що понад усе людині потрібно мати volto sciolto e pensieri stretti, тобто відкрите обличчя і приховані думки) У цих випадках людина не хоче показати співрозмовнику, які у неї виникли переживання, не хоче розкрити перед ним своєї істинної образи, жалю, злості, болю, недовіри, подиву чи ще якогось негативного чи нейтрального почуття, що вона реально відчуває. Така невербальна поведінка викликана "вимогами моменту" і може бути пов'язана, зокрема, з прагненням усміхненого мати для себе якийсь зиск,

150 150 проте спочатку вона завжди обумовлена існуючими соціальними нормами і правилами етикетної поведінки. Деякі види посмішок вже міцно увійшли в центр слов’янської невербальної етикетної системи. Вони допускають порівняно невелику варіативність у формі виконання. Вони високочастотні, хоча і є ситуативними, тобто прив'язаними до строго фіксованих ситуацій і невербальних актів. Так, привітання та знайомства, вітання та побажання – всі ці комунікативні семіотичні, а аж ніяк не тільки мовні, акти канонічно вчиняються з приязними посмішками. Привітна усмішка в таких ситуаціях з'являється майже завжди, тобто невербальне спілкування в зазначених семіотичних актах значною мірою делексікалізоване. Так, наприклад, за привітною усмішкою у ситуаціях привітання (привітальна усмішка) ховається важливий, культурно і соціально навантажений, інтерактивний та емоційний зміст. Це і "пропозиція встановити комунікативний контакт, "добродушність, тобто "тепле, доброзичливе ставлення до адресата" (= "я хочу, щоб ти знав, що я відчуваю до тебе щось хороше, "надія отримати у відповідь аналогічну посмішку, тобто "оптимістичне очікування від адресата відповідної привітної усмішки, і, тим самим, "неприйняття будь-якої негативної, жестової або словесної, реакції з його боку, "привітність" (добре ставлення, яке виражається при зустрічі, яке зазвичай буває при радісній і сердечній зустрічі гостя господарем) та ін. Спільне виконання двох жестів – мімічного посміхаючись) і знакового руху тіла (поклону, причому мається на увазі недуже низький уклін, тобто вираження саме ввічливості, а не, скажімо, плазування або підлесливості. Уклін для більшості культур, включаючи українську, є жестом шанобливої ввічливості, і в нормальній ситуації посмішка повинна відповідати виконуваним рухам тіла.

151 151
Для вірної інтерпретації змін виразу обличчя необхідно також знати, в якій послідовності проявилася та чи інша емоція. Зміна виразу обличчя в інтерактивному комунікативному акті виступає як зміна тону мовлення. Вона часто є фактором, більш важливим для діагностування емоції, ніж конкретна міміка. Висловленя емоції радість пов’язане з трьома основними частинами обличчя бровами і чолом очами і повіками ротом та губами. Їх взаємодія визначає появу такого жеста, як посмішка. Але проcто посмішки не існує. Є різновиди посмішки, які створюються додатковими жестами. Важливо все – положення голови і тулуба, вираз обличчя, рух руками, орієнтація корпуса – всі вони є значущими для визначення посмішки. Наприклад, посмішка, що поєднується з трохи похиленю головою, рот напіввідкритий, поза вільна – говорить про намір привернути до себе увагу партнера або, можливо, спокусити його. Посмішка, під час якої не збираються зморшки навколо очей – це вимучена посмішка. Правила невербального висловлення емоцій, втому числі посмішка, є культурно-специфічними. Вони змінюються в різних культурах або діють за різними правилами. В деяких випадках національно-визначеною буде
інтенсифікація емоції. Так, в деяких культурах Середземноморського регіону при висловленні печалі люди перебільшено збуджені, поводяться так, ніби вони не в змозі себе контролювати. Вони інтенсивно жестикулюють (без гендерної різниці голосно плачуть, їхні рухи різкі, метушливі, вони приймають нестандартні пози, рвуть на собі одяг. В інших культурах можлива деінтенсифікація почуттів. Наприклад, від естонців, ісландців чи японців очікують применшення почуттів та стриманості в їх проявах там, де від людей очікують прояву люті чи бурхливої радості. Існує контекстна заборона на прояв почуттів. Наприклад, в Росії чоловікам не прийнято демонструвати страх, особливо в компаніях незнайомих людей.

152 152 Більше того, правилами норм невербальної поведінки може вимагатися маскувати одну емоцію іншою. Так, японець має посміхатися, щоб замаскувати свою печаль, відразу чи огиду. Контроль повідомлень, які надсилає обличчя, і почуттів, які воно демонструє, є одним з наважливіших типів управління невербальною поведінкою. Існує 4 види контролю, який застосовується для контролю
емоцій та рухів обличчя
а) культурні конвенції, тобто на весіллі треба бути веселим, на похоронах – сумним (в Україні, Росії. В деяких країнах Африки – навпаки. бродові звичаї та навички, наприклад, всім ї виховують звичку дивитися прямо в очі або не виглядати похмурим в) соціально або професійно обумовлені вимоги (професійна майстерність дипломатів, акторів, продавців, робітників сфери послуг, лікарів, працівників банків тощо г) контроль власного виразу обличчя, що викликаний вимогами моменту – досягненням певної комунікативної мети, вирішенням певного завдання, що з’явилося вході діалогу (приховати щось від партнера, стримати сміх тощо. В усіх випадках, коли людина намагається керувати своїм обличчям, її зусилля націлені перш за все на нижню частину обличчя, нижню частину щоки, губи та частину обличчя біля носа, оскільки саме нижня частина обличчя є провідником найсильніших емоцій та жестових паравербальних виявів – посмішки, сміху, стогону, крику, плачу. Правила невербальної поведінки, включаючи правила невербального прояву емоцій, модифікуються навіть в межах однієї культури під впливом таких факторів як стать людини, походження (незмінні фактори): та місце проживання, фізичний або психічний стан, соціальний статус, відношення до партнера, стильові відмінності комунікації (війсьовий) – (змінні фактори).

153 153 Наприклад, в багатьох культурах старим чоловікам не треба вставати, коли до них підходить жінка. В деяких європейських культурах і американській культурі дітям дозволяється канючити, хникати, перебивати старших. Згідно європейських норм суспільної поведінки чоловікам слід уникати невербальних проявів емоцій, приклад, збентеження (збентежена людина закриває обличчя руками, відвертається, закриває очі, затикає вуха і т.п.). Однак і адресат, побачивши збентеження свого співбесідника, має зробити вигляд, ніби нічого не сталося відвести погляд вбік, подивитися в інший бік тощо) і продовжити розмову. Чоловік – американець (і українець та росіянин) не повинен проявляти слабкість, бути сентиментальним, висловлювати на людях такі жіночі емоції як ніжність, натомість має право висловлювати чоловічі емоції – гнів, лють. Як зауважує Р. Бердвістл, представники середнього класу, що живуть в Новій Англії (штати Мен, Массачусетс, Вермонт, на вулиці посміхаються значно менше, ніж ті, що живуть на Півдні. Спостереження за невербальною поведінкою представників романської, слов’янської, англосаксонської, германської культур виявили деякі важливі невербальні кінетичні параметри, що слугують індикаторами позитивних емоцій та відношення людини до партнера по комунікації а) наближена у порівнянні із звичайною позиція б) невеликий нахил голови в) невеликий нахил всього тіла в сторону партнера по комунікації г) орієнтація корпуса і голови така, щоб можна було бачити обличчя співбесідника; д) збільшена тривалість контакту очей е) більше, ніж нормативне, число торкань є) дружня, привітна усмішка

154 154 ж) кількість і швидкість кивків головою з) велика кількість жестів, виконаних рукою і) більша, ніж в іншому діалозі, кількість оповідних висловлювань ї) відносно велике число позитивних звукових сигналів. Зазвичай не тільки вербальні, алей невербальні емоції передаються в різних культурах по-різному. Так, на Ямайці та Трінідаді невдоволення і гнів передаються за допомогою звуків, що виникають присмоктані зубів всмоктуванні повітря з одночасним торканням зубів язиком, що не притаманно європейцям. Плескання в долоні на Ямайці ніколи не означало задоволення або захват, а є виключно жестом привертання уваги. Так, на Ямайці неможливо зупинити машину, викидаючи великий палець, як це роблять американці або машучи руками, як ми цеможливо зробити, тільки поплескавши в долоні.
Питання для самоперевірки
1. Дайте визначення кінесики.
2. Наведіть структурні елементи кінесики.
3. Наведіть класифікацію культур згідно принципів кінесики.
4. Наведіть класифікацію жестів.
5. Назвіть одиницю класифікації рухів.
6. Дайте визначення міміки та назвіть основні функції міміки в спілкуванні.
7. Назвіть невербальні кінетичні параметри, які можуть слугувати індикаторами відношення до вас партнера по комунікації.
8. Назвіть значення прикрас, візерунків і кольорів в міжкультурній комунікації.
9. Наведіть класифікацію поз, значущих для комунікації.
10. Дайте пояснення абревіатури
FAST. Поясніть, для чого використовується система FAST.

155 155 11. Назвіть основні правила висловлення емоцій в різних культурах.
5. ОКУЛЕСИКА
Надається визначення поняття «окулесика», визначаються основні характеристики очної поведінки, функції окулесики як складової частини невербальної комунікації, надається класифікація поглядів щодо їх інтенсивності, взаємності, тривалості. Основні поняття очна поведінка, візуальний контакт, прямий погляд, пропуск погляду.
Окулесика – наука промову очей в інтерактивній очній, або візуальній поведінці людей в процесі комунікації. Візуальне спілкування – це контакт очей, який спочатку пов'язували з інтимним спілкуванням. Однак зараз спектр таких досліджень став значно ширшим знаки, представлені рухом очей, включаються в більш широкий діапазон ситуацій спілкування. Можемо припустити, що в будь-якій культурі повинні існувати певні закони, що стосуються погляду і візуальної уваги. Як агресивність, такі прихильність є поведінковими тенденціями, важливими для стабільності і підтримки існування групи. Кожна культура виробляє свій власний набір правил для регулювання поглядів і візуальної уваги, щоб підтримувати в своїх членах впевненість утому, що вони прив'язані один до одного, і в той же час приборкувати виникаючі іноді агресивні тенденції.
Погляд живої істоти, і особливо погляд людини, – один з найсильніших подразників, що несе в собі велику інформацію. У процесі спілкування погляди людей виконують синхронізуючу функцію – ритміка поглядів утворює певне русло спілкування. Очі є найпотужнішими знаками невербальної комунікації (НВК): вони займають центральне положення через зоровий аналізатор проходить 87% всієї інформації (9% проходить через слуховий аналізатор, 4% – інформація, що надходить у мозок через інші органи чуття. У межах однієї культури і однієї мови жестів вирази очей мають незмінне значення. При розмові відбуваються мовні акти не тільки вербальні,

156 156 алей через мову очей. Існує ряд правил етикету. Наприклад, в європейській культурі, слухаючи співрозмовника, прийнято дивитися мовцеві прямо в очі. Якщо сказане зрозуміло, то зазвичай той, хто слухає, киває. Якщо ж він обурюється, то обличчя дещо піднімається, очі розкриваються більше, ніж зазвичай. Знаковість мови очей залежить від таких ознак, як тривалість, інтенсивність, статичність / динамічність поглядів. В окулесиці прийнято виділяти наступні види поглядів односторонній погляд, погляд в обличчя, прямий погляд в очі, спільний погляд, контакт очей, (візуальний контакт, уникнення погляду, пропуск погляду. Головними характеристиками стають напрям погляду, тип погляду (спосіб візуального впливу. Прямий погляд в очі, який зазвичай трактується як погляд виклику, зазвичай гіпнотичний або агресивний, такий, що викликає в адресата збудження, ставить його в скрутне становище. Тому правилами етикету прийнято, щоб прямий погляд був коротким за тривалістю. Когнітивна функція виявляється втому, що співрозмовник прагне передати деяку інформацію і прочитати відгук на неї в очах адресата. Емотивна функція передає знаковість виразу очей і зчитування з них почуттів. Наступна функція – контролююча. Це перевірка, як сприйнято і зрозуміле чи передане повідомлення. Регулятивна функція – очима висловлюється вимога відреагувати на передане повідомлення. Відповідно до функцій, вирази очей можуть мати такі змісти готовність до комунікації придушення волі або впливу на іншого, контроль над партнером і його поведінкою бажання до встановлення контакту і отримання інформації висловлення почуттів.

157 157 Очі, частини очей і вираз очей беруть на себе особливу роль і в невербальному відображенні людських емоцій, і в передачі найрізноманітнішої інформації, причому значною мірою в цьому винна будова ока. Фізіологи встановили, що людське око унікальне водній тільки райдужній оболонці ока можна нарахувати близько 250 характерних ознак, комбінації яких не повторюються навіть у близнюків. Кожна культура і кожен народ виробляють типові моделі очної поведінки і стереотипні мовні способи говорити про них. За допомогою стереотипних моделей очної поведінки та їх невербальних реалізацій в комунікативному акті передаються тисячі мовчазних повідомлень. У межах однієї культури і однієї мови жестів виразу очей теж незмінні втому сенсі, що мають у них постійне значення. Українська кинема примружити очі – це мімічний жест, який описується з точки зору фізичної реалізації як злегка стискаючи повіки, прикрити очі. Він передає смисли зафіксувати свою увагу на чомусь чи комусь таким чином, фіксація очей тут відображає увагу того, хто жестикулює на об'єкті спостереження. Жест підморгувати означає щось на зразок пропозиції адресату брати участь разом з жестикулянтом в якійсь спільній справі, прихованій від сторонніх людей, наприклад розіграші якоїсь третьої особи, тобто, кажучи коротко, значення цього мімічного жесту – співпричетність з адресатом, або яз тобою зараз заодно. Мабуть, зданого значення виведена прагматично важлива роль даного очного жесту в європейській культурі, де він є знаком запрошення до таємної любовної гри- флірту. Широко розкриті очі передають різні ступені подиву, аж до подиву і потрясіння, а також сильне бажання, зацікавленість чим- або ким- небудь». Погляд виконує в комунікативному акті головним чином функцію моніторингу, тобто представляє собою фізіологічну реакцію на виникаючу у

158 158 того, хто говорить потребу збільшити або зменшити обсяг інформації, що надходить до нього вході акту комунікації. У цілому ряді культур, особливо там, де люди уникають вербальних висловлювань про себе, наприклад проте, як вони почуваються абощо переживають, очі і їх вираз, а також погляди належать до найважливіших комунікативних засобів. До таких належать, зокрема, азійські, наприклад японська, малайська або філіпінська, культури, в яких важливу роль відіграє розуміючий погляд. Для діалогічної взаємодій в цих культурах характерна спокійна, вільна від емоційних і експресивних елементів мова. Однак існуючі в них правила комунікативної поведінки передбачають, що кожна людина в розмові відноситься до свого співрозмовника надзвичайно уважно спостерігає за виразом його очей і обличчя, стежить за жестами і взагалі зрозумінням і довірою ставиться до різного роду невербальних сигналів, навіть тих, що не мають початково знакового характеру. Якщо скористатися запропонованим А. Вежбицькою поняттям культурного сценарію (cultural script), то типовим сценарієм діалогічної поведінки, яка належить до невербального спсобу вираження емоційних відносин, буде в цих культурах наступний в тих випадках, коли людина X відчуває щось про адресата У, недобре говорити, звертаючись до У, щось на кшталт Я це відчуваю якщо У бачить Хто У повинен сам по поведінці Х зрозуміти, що той відчуває, і показати це поглядом чи жестом. В азійських культурах використання розуміючих поглядів є пріоритетною невербальною діалогічною стратегією. Однак і в українській культурі, що допускає словесне вираження емоцій, роль таких поглядів надзвичайно висока. У деяких культурах в цілому ряді формальних ситуацій заборонені не тільки погляди, ай інші жести, які виражають добрі почуття до адресата. Так, в малайській культурі наречений і наречена на весіллі неповинні посміхатися один одному, а коли чоловік ще тільки починає залицятися до жінки, обом наказується ретельно приховувати свої почуття. В

159 159 іншому випадку їм же самим буде соромно (malu)», а оцінка соромно є різко негативною характеристикою поведінки в малайському суспільстві. Розмова однієї людину з іншою під дією очей може проходити більш спокійно або більш неврівноважено, ато й взагалі переривається. Одна з найцікавіших закономірностей комунікативної поведінки, властива українській (й не тільки цій) культурі, полягає в наступному коли людина з кимось говорить, то в діалозі дуже рідко – виняток становлять строго певні мовні або, точніше, семіотичні акти – дивиться безпосередньо в очі співрозмовнику (хоча може при цьому дивитися на співрозмовника. Той, хто говорить, зазвичай дивиться на слухача, коли закінчує фразу і коли з якоїсь причини відбувається синтаксичний обрив фрази або перебій тексту. Мета подібних фінальних поглядів, на нашу думку, досить очевидна побачити, чи встановленbq зв'язок зі слухачем, чи зрозумів він мовця, чи хоче він сказати що-небудь, або подивитися, яка реакція на сказане. Навпаки, в слов’янській, і мабуть, в цілому європейськії, культурі, слухаючи, прийнято дивитися мовцеві прямо в очі. Якщо слухачу зрозуміло сказане, то він зазвичай трохи киває, іноді присувається до мовця ближче, скорочуючи звичайну комунікативну дистанцію, і періодично відводить або опускає очі. Якщо слухач при цьому обурюється або налаштований агресивно, то обличчя його трохи підняте, очі розкриті дещо більше, ніж зазвичай, вони дивляться прямо, зухвало. Нарешті, якщо він веде себе пасивно, якщо йому нецікаво, що йому розповідають, то очі не дивляться на партнера. В Латинській Америці дітей спеціально вчать опускати очі в розмові зі старшими. Африканці, азіати та індійці вважають велику кількість поглядів, спрямованих в обличчя або очі, знаком переваги і неповаги. Араби і південноамериканці визначають малу кількість відповідних поглядів як неувагу і прояв неввічливості. Індіанців навахо вчать ніколи не дивитися на

160 160 співрозмовника. Жителі Ефіопії дивляться під час бесіди вниз і це – загальновизнаний знак прояву поваги до співрозмовника. Кочівники в Північній Африці, чиї обличчя прикриті вуаллю чи іншої матерією, спілкуються один з одним тільки очі в очі. Це дає можливість отримати максимальну інформацію при спілкуванні. У Стародавньому Китаї за типом очей і очних виразів класифікували і порівнювали людей, їх властивості та характери. Особливу увагу в спілкуванні людей займають зіниці. Як правило, вони розширюються при підвищеному емоційному стані, при подиві. Людське око унікальне саме завдяки зіницям. Наука про зіниці, їх властивості та про вимірювання зіниць – пюпілометрія. На думку антрополога Едуарда Т. Хола, лідер ООП Ясір Арафат носив темні окуляри, щоб люди не могли спостерігати за його реакціями по розширенню його зіниць. Учені давно установили, що зіниці розширюються, коли вас щось зацікавлює. За Холом, про реакцію зіниць в арабському світі знають уже сотні років. У людей голодних при згадці про їжу зіниці різко розширювалися, а при виборі страв ступінь розширення зіниць мав стійку кореляцію з уподобаннями людей. Експерименти показали також, що зіниці розширюються не тільки від стимулів, що приносять задоволення людині, ай від погляду розширених зіниць іншої людини. Водному з елегантних дослідів Е. Хесса (Хесс 1975, сі наст) групі піддослідних чоловіків було показано два набори листівок з однаковими зображеннями молодих красивих дівчат, але листівки ці попередньо були підретушовані: водному їх наборі зіниці у дівчат були свідомо значно звужені, а в іншому різко розширені. Випробовуваних попросили уважно розглянути картки і розповісти за заздалегідь складеною схемою- запитальником про свої враження від побачених осіб. Дівчата зі збільшеними зіницями були охарактеризовані переважною більшістю чоловіків як

161 161 привабливі, ніжні, красиві, жіночні, а дівчата зі зменшеними зіницями – як люди з важким характером, злі, егоїстичні і холодні. Розкид думок був невеликий, але при цьому ніхто з випробовуваних не міг пояснити, чому він саме так описує обличчя жінки, а це є показником того, що вплив на людину такого чинника, як збільшені зіниці очей, є підсвідомим. У піддослідних, які вважали гарненькими жінок з розширеними зіницями, зіниці вході експерименту теж розширилися. Уявлення про жінку красиву як про жінку з великими очима і розширеними зіницями, хоча і вельми поширене в різних культурах, насамперед у європейській, притаманне далеко не всім культурам. Це не універсальне, а культурно-специфічне ставлення до краси. У Європі, зокрема в Італії та Іспанії, багато молодих жінок спеціально капають собі в очі рідкий розчин беладони (італійською bella donna означає прекрасна дама, що розширює зіниці. Зменшуючи освітленість кімнати під час вечірки або побаченнями теж бачимо перед собою більші і красиві очі. У темряві зіниці очей розширюються, і тому очі здаються великими і красивими. Тимчасом, наприклад, у Китаї, такого стійкого і стереотипного уявлення про красу жіночих очей немає, і китаянки в нормі не розширюють собі зіниці подібним способом. Окуляри із семіотичної точки зору створюють ефект подвоєння очей і породжують цілий комплекс додаткових семантичних значень його власнику. Окуляри з'явилися досить давно. Арабський учений XI століття Ібн аль-
Хайтам описував збільшуючі лінзи, з початку XIV століття в Європі широко поширилися лорнети і моноклі. І сьогодні форма окулярів, їх величина, забарвленість, манера надягати і знімати їх дають додаткову інформацію в комунікації людей. У окулесіці прийнято розрізняти такі види поглядів і очної поведінки людей в діалозі (цит. по роботі Кранах 1971):

162 162 1) односторонній погляд (one-sided look), погляд однієї людини на іншу (але не на обличчя
2) погляд в обличчя (face gaze) – погляд однієї людини на особу іншого 3) прямий погляд в очі (direct еуе gaze);
4) спільний погляд (mutual gaze) – погляд партнерів один одному в обличчя
5) контакт очей, або візуальний контакт (eye contact) – обидва партнера усвідомлено дивляться в очі один одного (пор. російське переглядатися
6) уникнення погляду (gaze avoidance) – ситуація, коли один з учасників діалогу (або обидва) прагне уникнути погляду в очі збоку співрозмовника
7) пропуск погляду (gaze omission) – коли людина має явний намір уникнути контакту очей, не дивитися на партнера. Головними ознаками, що характеризують комунікативну очну поведінку, є напрямок, або лінія, погляду, об'єкт погляду – нащо спрямований погляді тип погляду, тобто сам спосіб візуальної взаємодії. Крім того, у формулюванні правил візуальної поведінки важливу роль відіграють такі параметри, як рух і величина очей, переміщення погляду з одного об'єкта на інший, тривалість погляду і візуального контакту. Особлива роль у комунікації людей відведена при цьому жесту прямий погляд в очі. У діалогах соціально нерівноправних партнерів погляд людини збільш високим суспільним статусом постійно реєструється співрозмовником збільш низьким статусом, а саме той намагається зловити погляд очима і прочитати по очах те, що йому потрібно. Основні комунікативні функції очей – це

163 163 а) когнітивна (прагнення передати очима деяку інформацію і прочитати інформацію в очах партнера по комунікації б) емотивна (вираз почуттів очима і зчитування з очей почуттів, що їз висловлюють партнери по спілкуванню один до одного в) контролююча (здійснення очного моніторингу з метою перевірки, як сприйняте і зрозуміле передане повідомлення або якийсь його фрагмент, вказівка адресату, що мовець закінчив передачу тому якоїсь частини інформації г) регулятивна (очима висловлюється вимога вербальним або невербальним способом відреагувати на передане повідомлення або ж, навпаки, придушити передбачувану реакцію. Сума поглядів, абощо фактично теж саме, час контакту очей, – це в європейській культурі ключовий моменту встановленні ступеня близькості або симпатії людей. З іншого боку, ми вже бачили, що, коли людина стає більш ворожою або агресивною по відношенню до іншої, коли вона хоче відповісти зухвало, візуальний контакт теж посилюється. З візуальним контактом пов'язані сигнали двох типів – погрозливі, або агресивні, що виникають при конфронтації чи сутичці як вираження домінації і прагнення придушити адресата (наприклад, прямий погляді з'єднуючий, або контактовстановлюючий, що виражають визнання адресата, повагу, симпатію чи любов до нього. А що пов’язано із зменшеною – у порівнянні з нормою – тривалістю контакту очей, тобто коли ми менше дивимося на іншу людину Така невербальна поведінка теж значуща.
По-перше, в цьому випадку ми приховуємо від сторонніх очей свої почуття і реакції. Прагнення уникнути контакту очей – це підкреслення психологічної дистанції між комунікативними партнерами. По-друге,

164 164 дивлячись убік (а це не теж саме, що відводити або відвертати очі, ми можемо сфокусувати свою увагу на чому-небудь. Погляд дуже сильно пов'язаний з мімікою, що становить винятково важливу частину спілкування. Спілкуючись, люди прагнуть до обопільності і відчувають дискомфорт, якщо вона відсутня. Щоб зрозуміти стан людини, їй необхідно дивитися в зіницю. Чи доводилося вам коли-небудь грати в «переглядки»? Ця гра має кілька різних найменувань, в залежності від часу і країни, але в неї завжди грають двоє людей, що пильно дивляться один одному в очі з байдужим виразом на обличчях. Гра продовжується доти, доки один з двох не моргне або не засміється чи зовсім не відведе погляд. Той, хто зробить це, програв. Ця гра ілюструє собою деякі моменти, пов'язані з поглядом, які належать до сфери домінування, статусу і влади. Дослідження показують, що у тварин боротьба за владу або домінування часто приймає форму пильного погляду очі в очі один одному. Боротьба за владу між двома особинами закінчується, коли одна з тварин відступає і відводить погляд. У людей, мабуть, існує табуна подібні прямі погляди, оскільки наша культура породжує закони, призначені для приборкання або контролювання цієї форми демонстрації агресії і домінування. Треба мати на увазі, що домінування і агресія – не єдино можливі повідомлення, що передаються за допомогою погляду. Людський погляд може виражати прихильність і турботу. Такі фрази, як заглядати в очі вербально відображають це значення погляду. Фер і Екслайн стверджують, що використання погляду для вираження прихильності бере початок у дитинстві, оскільки немовлята часто уважно дивляться на дорослих, бачачи в них турботливу і захисну силу. Спілкуючись з людиною, спробуйте відповісти на 3 питання
1. Як вона на вас дивиться

165 165 2. Чи довго вона дивиться
3. Як довго вона може витримати ваш погляд Якщо ви хочете викликати в людині довіру, дивіться їй в очі не менше
70% всього часу спілкування – і Ви, швидше за все, досягнете успіху. Існують три види погляду діловий, соціальний і інтимний.
Пам'ятайте, що мова може приховати істину, а очі – ніколи Вам ставлять питання, ви навіть не здригаєтеся, водну секунду ви опановуєте себю і знаєте, що потрібно сказати, щоб укрити істину, і вельми переконано говорите, і жодна складка на вашому обличчі не ворухнеться, але, на жаль, стривожена питанням істина з дна душі на мить стрибає в очі, і все скінчено. Вона помічена, а ви спіймані. (М. Булгаков, Майстер і Маргарита. Тому, якщо ваш діловий партнер говорить, наприклад, що ваші умови його категорично не влаштовують, але в той же час його зіниці розширилися в два-три рази проти нормального стану, будьте впевнені – він просто набиває собі ціну. Коли людина відчуває радість, отримує бажане чи задоволена ціною товару, зіниці її розширюються. Про це знають багато досвідчених продавців. Навпаки, при негативних емоціях, коли людина чимось незадоволена, її зіниці звужуються. За допомогою очей передаються найточніші сигнали про стан людини, оскільки розширення чи звуження зіниць не піддаються свідомому контролю. При постійному освітленні зіниці можуть розширюватися або звужуватися в залежності від настрою. Якщо людина збуджена чи зацікавлений чимось або знаходиться в гарному настрої, її зіниці розширюються в чотири рази проти нормального стану. Навпаки, сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися. Є також типовий шаблон руху очних яблук, який прихильники НЛП
(т.зв. нейролінгвістичного програмування) називають детектором брехні у відповідь на незручне запитання очі швидко переміщаються по діагоналі спочатку вправо вгору, потім вліво вниз. (У шульги шаблон дзеркальний –

166 166 вліво-вгору, вправо-вниз). У психологічному плані це відповідає такій послідовності спочатку людина представляє, конструюєте, чого насправді немає, а потім говорить тільки те, що цій вигадці відповідає, нічого зайвого. Тому вважається, що такий рух очей свідчить про готовність збрехати. Американські психологи Р. Екслайн і Л. Вінтерс встановили, що погляд пов'язаний з процесом формування висловлювання із важкістю цього процесу. Коли людина тільки формує думку, вона найчастіше дивиться вбік у простір, коли думка повністю готова, – на співрозмовника. Але приблизно за секунду до закінчення окремого мовного блоку мовець переводить погляд на обличчя слухача, ніби подаючи сигнал про настання його черги говорити і оцінюючи зроблене ним враження. Партнер, який взяв слово, у свою чергу відводить очі, заглиблюючись в свої думки. Той, хто слухає, подає очима сигнали свого ставлення до змісту висловлювань мовця
– це можуть бути схвалення і осуд, згода і незгода, радість і печаль, захваті гнів. Очі виражають всю гаму людських почуттів. І не тільки самі очі, але і вся область навколо очей.
Якщо йдеться про складні речі, на співрозмовника дивляться менше, коли труднощі долаються, – більше. Взагалі ж той, хто вданий момент говорить, менше дивиться на партнера – тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавленість. Той, хто слухає, більше дивиться убік мовця і надсилає йому сигнали зворотного зв'язку.
Візуальний контакт свідчить про налаштованість на спілкування. Можна сказати, що якщо на нас дивляться мало, томи маємо всі підстави вважати, щодо нас або до того, що ми говоримо і робимо, відносяться погано, а якщо занадто багато, то це або виклик нам, або добре до нас ставлення. Таким чином, не тільки експресія обличчя несе інформацію про людину, але і її погляд. Враження, яке справляє погляд, залежить від

167 167 просвіту зіниць, положення повік і брів, конфігурації рота і носа, загального абрису обличчя. Позитивні емоції збільшують кількість обмінів поглядами, негативні – скорочують цю кількість. За допомогою очей також можна виразити багату гаму людських почуттів та емоцій. Наприклад, візуальний контакт може позначати початок розмови, в процесі бесіди він є знаком уваги, підтримки або, навпаки, припинення спілкування, він також може вказувати на закінчення репліки або бесіди в цілому. Фахівці часто порівнюють погляд з дотиком, він психологічно скорочує дистанцію між людьми. Тому тривалий погляд особливо на представника протилежної статі) може бути ознакою закоханості. Разом з тим часто такий погляд викликає занепокоєння, страх і роздратування. Прямий погляд може сприйматися і як загроза, прагнення домінувати. Дослідження проблем окулесики показали, що людина здатна сприймати чужий погляд без дискомфорту не більше трьох секунд. У звичайному повсякденному діалоговому спілкуванні люди часто користуються очима для досягнення своїх цілей. За допомогою очей, наприклад, передаються такі різноманітні за своїм характером устремління і цілі, як встановлення контакту, запрошення приєднатися до розіграшу якоїсь третьої людини, демонстрація сексуального бажання, та інші. В західних культурах прямий погляд вважається важливим при спілкуванні. Якщо людина не дивиться на свого партнера, то оточуючі вважають її нещирою і думають, що їй не можна довіряти. Американці зазвичай недовіряють тому, хто не дивиться їм в очі. Відсутність прямого погляду теж може бути сприйнята із занепокоєнням. Навмисна відмова від такого погляду є засобом маніпулювання залежним партнером, якому таким чином показують, що він нецікавий і спілкування з ним сприймається як тягар.

168 168 Візуальний контакт може змінюватись в залежності від того, людина якої статі знаходиться в контакті. Зазвичай домінуючі і соціально урівноважені особистості вступають у візуальний контакт частіше. Жінки роблять це частіше, ніж чоловіки. Але погляд американця, хоча і спрямований на співрозмовника, постійно переходить від одного ока до іншого і навіть може бути відведений убік. А англійців вчать дивитися на того, хто говорить, сфокусувавши погляд на одній точці. Всі закономірності й правила очної (візуальної) поведінки, які були наведені вище, не є універсальними і, швидше за все, відносяться тільки до людей європейської та північноамериканської культури. З. Фрейд описував і аналізував поведінку очей у сплячих людей, і зокрема, рух зіниць під час сну. Він вважав само такий рух і деякі його параметри важливими показниками сексуальної активності і сексуальних устремлінь. Коли людина мружиться, вона зменшує відкриту область очей, що дає їй можливість сконцентрувати увагу на об'єкті або людині. Розкриті очі, як ми вже бачили, передають не значення побачити больше», як вважають багато фахівців в області окулесіки, а пов'язані, по-перше, з подивом, а по- друге, з бажанням дізнатися щось. Очна поведінка тісно пов'язана з поведінкою власне жестовою і позовою. Закрити очі або дивитися прямо в очі можна тільки при статичних позах замислюючись над чим-небудь або заглиблюючись в себе, людина не тільки закриває очі, ай припиняє всіляку жестикуляцію взагалі підморгування зазвичай поєднується з привітною або хитрою посмішкою. Уході комунікації людина може цілком свідомо змінювати тактику і стратегію своєї очної поведінки в залежності від очної поведінки партнера. Так, той, хто говорить, зазвичай періодично дивиться на обличчя або в очі

169 169 адресата для того, щоб переконатися в існуванні та / або в ступені міцності зворотного зв'язку, тобто втому, що його слухають, розуміють, або щоб простежити затим, як змінюється емоційний стан партнера, його ставлення до мовця, і залежно від цього міняти свою власну поведінку і т.ін. Дослідження різних вчених показали, що в процесі усного мовленнєвого спілкування сказане сприймається більш точно, якщо учасники мають можливість стежити за поведінкою очей один одного. В окає ще одна дуже важлива культурна функція – багато народів вважають його отвором, через який душа потрапляє в тіло людини і залишає його. Цим шляхом в тіло людини здатні проникати також добрі і злі духи, які, у свою чергу, виходячи через очі, осідали на всьому, нащо людина не подивиться. Лінгвісті культуролог Дж. Робертс з університету м. Піттсбурга США, вивчивши 186 культур сучасного світу, в 67 виявив існування особливих вірувань і ритуалів, що відносяться до поняття злого, поганого, або чорного, ока. Особливо поширена віра в зле оков Європі, Америці, в країнах Північної та Східної Африки, Індії та Ірані, і майже не зустрічається вона у народів Кореї, Монголії, Тибету, Японії. В Ефіопії вважають, що злим оком володіють люди тільки певних станів, а в Індії – що злим оком може володіти будь-яка людина будь-якого соціального статусу і навіть тварина. У Малоросії властивість бути злим приписувалі очам різної незвичайної будови, наприклад глибоко посадженим або сильно косооким. Колір очей теж може мати значення у Росії і в Північній Європі, наприклад, не любили рідкісних чорних очей, а на півдні Італії злі очі – це блакитні, теж досить рідкісні за кольором. Ревнощі, ненависть, презирство, жадібність, озлобленість, навіть здивування або перебільшене вихваляння – всі ці почуття і їх невербальні

170 170 маніфестації так чи інакше пов'язані із заздрістю, і всі вони можуть супроводжуватися поглядом, що йде від злого ока. Для древніх єгиптян великі очі були носіями верховної влади, але швидше в страшному, ніж в доброму сенсі. Культурна охоронна функція очей цілком добревідома і описана. Досить сказати, що сотні амулетів, тобто невеликих за розмірами предметів, які носять із собою або зберігають удома люди, які вважають, щоці предмети оберігають їх або близьких їм людей від можливих хвороб, нещастя й іншого великого зла, яке заподіюють їм, мають форму ока. Які інші елементи невербальної комунікації, поведінка очей відрізняється в різних культурах і може стати причиною нерозуміння в міжкультурної комунікації. Наприклад, якщо в США викладач європейського походження робить зауваження студенту африканського походження, а той у відповідь опускає очі, замість того, щоб прямо дивитися на викладача, то викладач може розлютитися. Справа втому, що чорношкірі американці вважають погляд, направлений вниз, проявом поваги, а білі американці розцінюють як знак поваги й уваги прямий погляд. Камбоджійці вважають, що зустрітися поглядом з іншою людиною є образою для цієї людини, оскільки це означає вторгнення в її внутрішній світ. Відвести очі тут вважається ознакою хорошого тону. Підморгування в північних американців означає, що їм щось жахливо набридло іноді підморгування стає знаком флірту. Якщо нігерійці підморгують своїм дітям, для тих це знак піти з кімнати. А в Індії і Таїланді підморгування розглядатиметься як образа. У Латинській Америці існує традиція paseo. Навесні і влітку щонеділі неодружені чоловіки і незаміжні жінки виходять на сільську площу. Чоловіки шикуються водну шеренгу, жінки – в іншу, навпроти чоловіків, після чого по сигналу особливої людини ряди починають переміщатися один щодо іншого.

171 171 Це човниковий рух, що відбувається під музику, перетворюючись на своєрідний ритуальний танець. Якщо чоловік затримає свій погляд на якій- небудь з жінок і в подальшому русі буде буквально поїдати або пожирати її очима, то – в разі відповідного погляду збоку жінки – через тиждень під час нового туру paseo їм дозволяється обмінятися кількома словами і домовитися про насупні побачення. Зазвичай такі зустрічі закінчуються весіллям. Якщо людина, з якою ми спілкуємося, дивиться на нас менше, ніж нам здається нормальним вданих обставинах, ми схильні робити негативні висновки про її поведінку. Ми можемо подумати, що ми нецікаві для співрозмовника або йому нецікава тема розмови. Ми можемо вирішити, що цій людині не хочеться бути тут абощо вона хоче припинити спілкування. Багато американців відчувають незручність і збентеження, спілкуючись з представниками деяких азійських культур, оскільки ті під час розмови уникають дивитися прямо в обличчя співрозмовнику. Американці часто реагують негативно, починаючи думати, що ця людина, напевно, сердита, чи нудьгує, або бреше. Уотсон, і Хол відзначають, що багато людей з арабських культур відчувають роздратування від спілкування з американцями, можливо, через те, що американці під час розмови дивляться на співрозмовника менше, ніж це прийнято у арабів З іншого боку, якщо людина дивиться на нас занадто багато і занадто прямо, ми починаємо сприймати її як агресивну або таку, що прагне до домінування, майже як пригрів «переглядки». Хоча обличччя, на загальну думку, є головним джерелом інформації про психологічний стан людини, воно в багатьох ситуаціях набагато менш інформативне, ніж тіло, оскільки мімічні вирази обличчя свідомо контролюються у багато разів краще, ніж рухи тіла. За певних обставин, коли людина, хоче приховати свої почуття або передає свідомо помилкову інформацію, обличчя стає малоінформативним, а тіло – головним джерелом

172 172 інформації для партнера. Тому в спілкуванні важливо знати, яку інформацію можна отримати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на її тіло і рухи, тому що жести, пози, стиль експресивної поведінки містять дуже багато інформації. Інформацію несуть такі рухи людського тіла, як поза, жест, хода.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал