Невербальна



Pdf просмотр
Сторінка2/17
Дата конвертації23.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
1.1. НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ
У даному підрозділі розглядаються складові поняття невербальна кмунікація». Визначено відмінності між невербальною мовою різних культур. Вказано на можливі проблеми та бар’єри при інтерпретації актів невербальної комунікації, виконаних представниками однієї культури, збоку представників іншої культури, описано факти, які впливають на якість невербальної міжкультурної комунікації. Основні поняття невербальна комунікація, міжкультурно-комунікативна компетентність, паралінгвстика, екстралінгвістика, кінетика, проксемика, хронемика, окулесика, гаптика, гастика, ольфакція.
НЕВЕРБАЛЬНА КОММУНІКАЦІЯ — спілкування за допомогою
жестів (мови жестів, міміки, рухів тіла й деяких інших засобів, за
виключенням мовних. Невербальна комунікація у різних народів має свої специфічні характеристики. У психології виділяють чотири форми невербального спілкування кінесику, паралінгвістику, проксеміку, візуальне спілкування (окулесику). Кожна з форм спілкування використовує свою знакову систему. Наука, предметом якої є невербальна комунікація і, ширше, невербальна поведінка і взаємодія людей, називається невербальною семіотикою.
До цього розділу знання Г. Крейдлін [18, С. 10-23] відносить
1. Паралінгвістику (науку про звукові коди невербальної комунікації.
2. Кінесику (науку про жести і жестові рухи, про жестові процеси і жестові системи.
3. Окулесику (науку промову очей і візуальну поведінку людей під час спілкування.
4. Аускультацію (наука про слухове сприйняття звуків і аудіальну поведінку людей в процесі комунікації.
5. Гаптику, або такесику (науку промову торкань і тактильної комунікації.
6. Гастику (науку про знакові в комунікативних функціях їжі та напої, про прийом їжі, про культурні та комунікативні функції напоїв і частувань.

18 18 7. Ольфакцію (науку промову запахів, значення, передані за допомогою запахів, і роль запахів у комунікації.
8. Проксеміку (науку про простір комунікації, його структуру та функції.
9. Хронеміку (науку про час комунікації, про його структурні, семіотичні і культурні функції.
10. Системологію (науку про системи об'єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та значення, які ці об'єкти виражають у процесі комунікації. Сучасна невербальна семіотика, як можна бачити з цього списку, складається з окремих, але тісно взаємопов'язаних дисциплін. Щодо закономірностей діалогічної невербальної взаємодії учасників комунікації Е. Сепір писав «We respond to gestures with an extreme alertness and, one might always say, in accordance with an elaborate and secret code that is written nowhere, known by none, and understood by all» Ми надзвичайно уважно ставимося до жестів і відповідаємо на них, якщо так можна висловитися, у відповідності з тим складним і таємничим кодом, який ніде незаписаний, нікому невідомий, але всім зрозумілий (Сепир 1927/1951, Спер. наш. Американський антрополог і психолог Е. Гоффман у своєму аналізі соціальних ситуацій, які у західних суспільствах повторюються день удень
(Гоффман 1971), розглядав типові для цих ситуацій взаємодії людей як гру, в якій гравці ставлять перед собою мету і ведуть себе таким чином, щоб справити приємне враження на партнера. У запропонованій ним моделі соціальної взаємодії загальне правило поведінки формулюється досить просто – жоден з гравців не повинен порушувати правила гри і мусить поводитися так, як наказано нормами суспільної поведінки. Мета грив якій беруть участь люди, що вступають в комунікацію, полягає втому, щоб виглядати якнайкраще, завойовуючи престиж.

19 19 Проблема міжкультурної відповідності жестів, або, як її зазвичай називають в невербальній семіотиці, проблема універсалізму, тісно пов'язана з інтерпретацією невербального тексту однієї культури носіями іншої а також з проблемою перекладності. Багато культур володіють особливими соціальними та культурними моделями, або сценаріями, невербальної поведінки, втому числі емоційної. Людина, що є представником конкретної культури, добре знає її правила і норми, які затверджуються відповідними сценаріями, і зазвичай діє, узгоджуючись з ними. У тих же випадках, коли поведінка представників даної культури є явним порушенням норм, то це робиться ними або усвідомлено – зазвичай з наміром виконати певне комунікативне завдання, або неусвідомлено. В цьому випадку ненормативна поведінка або одержує нестандартну інтерпретацію, або просто засуджується іншими людьми як етично або естетично неприємна, як фізично чи психологічно неприйнятна, атому ввважається такою, що не сприяє спілкуванню. Американська культура, наприклад, відома всьому світу як система цінностей, яка схвалює і високо цінує посмішки на обличчях людей, втому числі і в ситуаціях, коли людина зовсім не відчуває позитивних почуттів. Багато росіян, наприклад, оцінюють таку невербальну поведінку американців як неприємну, нещиру і фальшиву. Тимчасом, ми тут просто маємо справу з серйозними міжкультурними відмінностями. Метою подібної поведінки усміхненого американця є показати іншій людині, нехай зовсім незнайомій, що йому приємна зустріч з нею та й взагалі це добре, коли люди думають, що тобі зараз добре. Американські комунікативні посмішки за своєю орієнтацією є активними, так як багато з них містять у семантичній структурі компонент, що відображає якесь моральне зобов'язання: я готовий зробити для вас щось хороше.

20 20 А, скажімо, в японській культурі гідною вважається поведінка, при якій адресатне повинен бачити прояв поганих почуттів на твоєму обличчі, зокрема тому, що йому від цього теж може бути погано, із цієї причини мовцеві наказується посміхатися навіть у тих ситуаціях, коли він має негативні почуття. Таким чином, якщо одна з основних функцій і завдань американської посмішки полягає в налагодженні і підтримці нормальної комунікації, то у соціальної японської посмішки, про яку йдеться, головна функція – охоронна, що зберігає почуття іншого. Хоча в невербальних компонентах людської комунікації в різних культурах більше подібностей, ніж відмінностей, останні все ж є. Можна виділити три види відхилень від правильного розуміння кінетичного тексту при переході від однієї культури до іншої
1) неправильна інтерпретація,
2) неповна інтерпретація,
3) надлишкова інтерпретація. Перша категорія, неправильна (або помилкова) інтерпретація, згадується відразу, коли говорять про нерозуміння між представниками різних культур при зчитуванні й розшифровці немовних комунікативних актів. Кожен народі кожна культура мають своє німе кіно. Ч. Чаплін якось сказав Дайте мені подивитися, як ви рухаєтеся і жестикулюєте, і я відразу скажу вам, де ви народилися».
Жестова форма махнути рукою (Одноразове струшування рукою зверху внизу слов'янській жестовій системі притаманна, разом з іншими жестами прощання і вітання, також жесту безсилля, близького до розпачу, а саме жест махнути рукою позначає відмову збоку того, хто жестикулює, від очікувань або надій, пов'язаних з кимось або чимось, і демонструє, що жестикулюючий вважає, що він нездатний змінити на краще якусь ситуацію

21 21 або стан речей, і тому не буде вживати для цього будь-яких дій, а можливо, перестане навіть думати про них, вважаючи їх безнадійними. Тимчасом у Центральній і Південній Америці, в іспаномовних країнах, таких як Аргентина, Венесуела, Куба або Уругвай, кінетичну форму махнути рукою супроводжують слова, що переказуються українською як От добре або Як добре, тобто подібна форма належить жесту із зовсім іншою семантикою. У Перу цей рух (хоча жест, зрозуміло, вже інший) супроводжується словами Ах, чорт, як я помилився, а в Чилі – словами Ти тільки уяви собі, що відбувається У Нікарагуа, Панамі та Еквадорі описувана кінетична форма відповідає жесту, що є жіночим і дитячим. У цих країнах жест з описаною формою супроводжується фразою, відповідною слов’янському висловлюванню щось буде або щось станеться. В італійській культурі невербальним вираженням нудьги є символічне погладжування рукою бороди, реальної чи уявної, здійснюване в останньому випадку по повітрю. Ця емблема має на увазі, що подія, про яку йдеться в комунікативному акті, настільки тривала, що за цей час або у людини може вирости борода, або вона стане великою і довгою, тобто подія (зазвичай це бесіда) надто затягнута. Не виключено, що певна людина, зовсім незнайома чи погано знайома з італійською жестової системою, стикаючись зданими жестом, здогадається, що її співрозмовник-італієць хоче таким чином висловити і передати сенс нудьги, але вона не може бутив цьому абсолютно впевненою. Тому їй важко ручатися зате, що вона достеменно розуміє, що саме мав на увазі жестикулюючий італієць. Неповнота інтерпретації часто пов'язана також із пропуском невербальних знаків в комунікативному акті. Наприклад, людина взагалі не помітила жест або помітила, але не звернула на нього належної уваги, помилково невважаючи його важливим. Так, людина може почухати потилицю, бо задумалася над поставленим питанням, проте її співрозмовник

22 22 може подумати, що людина чухає голову просто тому, що свербить. Адресат в цьому випадку не пропустив жестикуляцію, але визнав її фізіологічним рухома не конвенціональним знаком-жестом і тому не надав цьому руху потрібного змісту. У свою чергу, той, хто жестикулює, бачачи, що його жест помічений, може автоматично вважати, що адресат отримав і сприйняв переданий йому зміст. Певною мірою протилежний випадок надлишкової інтерпретації (або переінтерпретації) жесту – річ ще більш підступна, ніж неповнота
інтепретації. Помилка тут часто виявляється серйозною перешкодою в спілкуванні. Наприклад, людина позіхає через те, що в приміщенні душно і не вистачає повітря, проте її партнер приписує неконтрольованому позіху конвенціональне значення нудьги і вважає, що той, хто позіхає, досить свідомо дає йому зрозуміти, що розмова стала нудною і нецікавою. Іншими словами, людина інтерпретує фізіологічний рух, який не є жестом, як комунікативний жест. Партнер по комунікації має право на це образитися, і діалог переривається настає комунікативний провал. Експеримент, описаний нижче, демонструє культурну різницю в інтерпретації жестів. Піддослідним було надано відеозапис розмови, з якої вибрано жести, що супроводжували розмову, і дано завдання представникам різних культур прокоментувати жести і визначити їх значення. Основною темою записаної бесіди були гроші. Під час виголошення першого висловдення («Well, it was your idea in the first place» Ну, перш за все, це була твоя ідея) на екрані з'являється дівчина, руки її, що називається, висять як батоги. Вона повільно підходить до хлопця, і, підійшовши ближче, витягає руку вперед разом з витягнутим вперед вказівним пальцем. Потім дівчина розгортає корпус трохи вправо. Хоча загальна конфігурація

23 23 рухів і поз виявилася у всіх перекладачів досить схожою, експериментатору все ж вдалося виділити дві ясно протиставлені один одному групи. А саме французькі, німецькі, бразильсько-португальські та корейські пари, а також особи, що говорять тагальською мовою, використовували ту ж форму (жест вказувати пальцем з витягнутою вперед рукою і вказівним пальцем, що і носії американського варіанту англійської мови. Ісландці, японці і носії мови урду такого жесту не виконували просто тому, що у цих народів його немає. До речі, ісландська дівчина виявилася єдиною з цієї групи, у кого було помітно хоч якийсь рух рук. Коли вона з'являється на екрані, обидві її руки зімкнуті в кулак. Потім долоні розкриваються, вона робить ледь помітний рух руками вперед і знову швидко закриває долоні, розміщуючи руки у талії. Ісландці, як відомо, дуже традиційні в своїх рухах, а їх культура явно низькокінетична (тобто в комунікації використовуються мало жестів, про що, власне, і свідчив зроблений відеозапис. Що ж стосується дівчат, які говорять, відповідно, японською і мовою урду, то існують, мабуть, дві різні (і рівноімовірні), хоча й дуже тісно пов'язані між собою, причини їх подібної невербальної поведінки, а саме різке протиставлення статі і особливий характер взаємин між людьми різної статі, властивий саме цим культурам. У цьому зв'язку цікаво відзначити, що, коли японця попросили перевести відеозапис розмови брата з сестрою про гроші, він пояснив експериментатору, що хотів би, але йому це зробити вкрай складно, оскільки в Японії діалоги подібного роду абсолютно неможливі сестра просто не може звинувачувати брата. Статус жінки в Японії унеможливлює вживання обвинувачувальних жестів жінки на адресу чоловіка. Як видно навіть з одного цього цікавого експерименту, в міжкультурних діалогах людина, яка поводиться відповідно до правил, прийнятих її рідною культурою, але не враховує існування невербальних

24 24 культурних відмінностей, легко може припуститися неприємної чи серйозної помилки. Зіткнувшись з чужим жестом, вона може, наприклад, вважати його непристойним, невірно оцінивши поведінку того, хто жестикулює як демонстрацію поганих манер, прояв владолюбства, прагнення до домінації та ін. Навпаки, відсутність, на її думку, необхідного вданому контексті жесту може неправильно інтерпретуватися нею як явне свідчення людської слабкості партнера по діалогу, як відсутність з його боку інтересу до їхньої бесіди або її теми й навіть як неприйняття чужої поведінки. Керуючись принципом демонструй своє нерозуміння, дай знати про нього партнеру (цей постулат спілкування можна було б назвати максимою маніфестації нерозуміння, учасник комунікативного акту, який не володіє достатньою мірою тією мовою, якою говорить його партнер, або з якихось причинне має можливості користуватися нею вданій конкретній ситуації, зазвичай переходить до жестового коду. Але і в цьому випадку, як ми вже бачили, не можна гарантувати, що комунікація буде успішною. Неправильна інтерпретація носіями однієї культури невербального повідомлення, зробленого представником іншої культури, може призвести до небажаних конфліктів і небезпечних наслідків. Невипадково британська авіакомпанія «British Airways» часто попереджає пасажирів «Ве careful. Your gesticulation may bring you into unpleasant and ambiguous situations». Будьте обережні. Ваша жестикуляція може поставити вас в неприємне і двозначне становище. Неправильне розуміння невербальної поведінки – одне з самих прикрих джерел непорозумінь між людьми, якого цілком можна було б уникнути. Наприклад, небагато американців знають проте, що китайці дуже не люблять, коли їх торкаються, ляскають по плечу і навіть тиснуть руку. Якби американці, для яких дані жести означають близькість і дружелюбність, не

25 25 застосовували їх по відношенню до китайців, скількох образ можна було б з легкістю уникнути Точне розуміння сенсу отриманого невербального повідомлення важливо ще й тому, що окремі жестові форми, що зустрічаються в різних культурах, хоча і нетотожні зазначенням, можуть мати семантично схожі інтерпретації. Наприклад, жестова форма здвигнути плечима, наскільки можна судити з існуючих описів різних мов тіла, означає "байдужість, здивування, "зневагу, "презирство, "незнання" і, можливо, ще багато іншого, але цієї формою ніколи не кодуються, наприклад, "позитивні" змісти, такі як "задоволення, "радість" або "наснага, – діапазон різних семантичних інтерпретацій даної форми досить обмежений. Так само жестова форма затиснути ніс майже всюди свідчить про негативні відчуття "погано пахне, смердить (і подібні реакції, а ставлення "вшанування, мабуть, у всіх або в переважній більшості культур може передаватися схиленими головою або корпусом. Протез цих прикладів тісної змістової близькості зовні схожих форм ніяк не випливає, що не буває випадків, коли майже тотожні форми жестових знаків мають вельми далекі один від одного сенсові інтерпретації. Цікаво, що подібна за формою невербальна поведінка людей (як, втім, і вербальна) і зовні ідентичні кінеми (жестові одиниці) можуть бути навіть антітетічними, або енантіосеміотичними, висловлюючи в різних культурах речі прямо протилежні. Так, лоскіт може бути актом агресії і компонентом любовної гри плювок може позначати "презирство, а може і "любов. Канадський психолог А. Вольфанг, що працює в сфері освіти, протягом досить тривалого часу спостерігав за невербальною поведінкою учнів та вчителів у Канадських школах Торонто, Монреаля і Ванкувера, у класах яких було багато дітей іммігрантів з інших країн (наприклад, у класах в Торонто в середньому приблизно 50% учнів, для яких ані англійська, ані французька не

26 26 є рідними мовами. А. Вольфанга насамперед цікавило, як канадські вчителі враховують у своїй роботі різницю в жестовій і парамовній поведінці учнів. Учні, які приїхали із Західної Індії, Південної Італії, Африки чи Гонконгу, звикли до набагато більш формального, ніжу Канаді, ставлення вчителів до них. У школах цих країн на уроках менше свободи і більше дисципліни. Там прийнято, щоб учні на уроках мовчали, поки з ними не заговорить вчитель, учні більше слухають розповідь учителя, ніж вільно діляться з ним своими думками, і менше запитують. Загальна демократична і напівформальна обстановка в канадській школі, з одного бокуй авторитарна та формальна обстановка в школах зазначених країн єна думку автора, першопричинами відмінностей у невербальній поведінці учнів і, відповідно, вчителів. Так, багатьох канадських вчителів дратуєте, що в розмові з ними учні-іммігранти, зокрема прибулі з Ямайки, не дивляться в очі, що, на думку цих вчителів, демонструє неповагу до них. Тимчасом у ямайської культурі вираз поваги збоку учня до вчителя повністю протилежний тому, що прийнятий в Канаді стоячи перед учителем, учень зазвичай опускає очі. Дивитися прямо в очі людині, яка має більш високий соціальний статус, уникають представники багатьох культур, наприклад африканське населення Америки. Дія паравербальної комунікації базується на використанні механізму асоціацій людської психіки. Асоціації представляють собою здатність нашого інтелекту відновлювати минулу інформацію завдяки свіжій інформації, яка вданий момент сприймається людиною, тобто коли одне подання викликає інше. Ефект вданому випадку досягається завдяки тому, що мовець створює загальне інформаційне поле взаємодії, яке допомагає співрозмовнику розуміти партнера. Слід зазначити, що невербальна поведінка особистості поліфункціональна, вона

27 27
- створює образ партнера по спілкуванню
- висловлює взаємини партнерів по спілкуванню, формує ці відносини
- є індикатором актуальних психічних станів особистості виступає в ролі уточнення, зміни розуміння вербального повідомлення, посилює емоційну насиченість сказаного
- підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між тими, хто спілкується
- виступає в якості показника статусно-рольових відносин. Обмін поглядами, вираз обличчя, наприклад, посмішки або висловлення несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням схвалення чи несхвалення – усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця для того, щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту. Засоби невербального спілкування поділяються на
а) паралінгвістичні (акустичні або звукові, тобто пов'язані з промовою
– інтонація, гучність, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи та їх локалізація в тексті Паралінгвістична система – це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність, що разом називається
просодика.
б) екстралінгвістичні, тобто не пов'язані з промовою засоби комунікації – сміх, плач, кашель, зітхання, скрегіт зубів, "шмигання" носом і т. п.
в) тактильно-кинестетичні (фізичний вплив – ведення сліпого заруку, контактний танець та ін; такесика – потиск руки, ляскання по плечу
г) ольфакторні (приємні і неприємні запахи навколишнього середовища природний і штучний запахи людини. д) кінетичні (погляд, рухи, пози.

28 28
Паралінгвістична й екстралінгвістична системи знаків є "добавками" до вербальної комунікації. Як відомо з досвіду, те, як ми вимовляємо слова, може істотно змінювати їхній зміст. Питання "У вас є які-небудь ідеї" – на папері означає очевидний запит про пропозиції. Виголошене різким авторитарним тоном з роздратуванням у погляді, це ж питання може бути витлумачене таким чином "Якщо визнаєте, що для вас добре, а що погано, тоне пропонуйте ніяких ідей, що суперечать моїм. Подібним чином, якщо хтось говорить "Добре ... я дам доручення – то пауза після слова "добре" може служити ознакою того, що керівник не хоче цього робити, зараз занадто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, як саме треба діяти. Тобто, стає зрозумілим, як змінюється зміст висловлення завдяки паравербальним відмінностям.
Бар'єри інтеракції
Культура людини – це не тільки певний склад мислення та відчуттів певного народу, це також знання мови та вільне володіння невербальними кодами, що застосовуються вданому суспільстві, а також відповідність виробленим нормам і правилам комунікативної поведінки, яка змушує людей відчувати і усвідомлювати свою приналежність доданої культури, в неодмінному поєднанні з увагою і повагою до чужої культури та її носіїв. Контакти представників різних культур породжують безліч проблем, які обумовлені розбіжністю норм, цінностей, особливостей світогляду партнерів і т.п. Усіх цих розбіжностей не можна уникнути в процесі
інтеракції. Успішність міжкультурної взаємодії залежить від досягнення консенсусу з приводу правилі схем комунікації, які не ущемлюють інтересів представників різних культур. Потрібна адаптація традиційних моделей монокультурних інтеракцій до нового соціального середовища на тлі збереження культурного різноманіття світу.

29 29 Особливий інтерес становить вивчення бар'єрів комунікації у представників різних соціокультурних систем, які можуть викликати культурний і комунікативний шок.
Бар'єри в широкому сенсі слова визначаються як проблеми, що виникають у процесі взаємодії і знижують її ефективність. Одне із соціологічних трактувань комунікативних бар'єрів може бути зведене до їх визначення через категорії умов або факторів, що ускладнюють інтеракцію і перешкоджають обміну інформацією. Існуючі комунікативні проблеми трансформуються в бар'єри при їх стійкому відтворенні протягом певного періоду часу. Непрямим індикатором наявності бар'єрів може служити їх відображення в свідомості учасників інтеракції. Основними бар'єрами, які знижують ефективність інтеракції, є відмінності когнітивних схем, що використовуються представниками різних культур (особливості мовних і невербальних систем, елементів суспільної свідомості.
Мова, якою ми говоримо, особливо граматична й лексична структура цієї мови, визначає особливості мислення, сприйняття реальності, використання структурних зразків культури, стереотипи поведінки і т.д. Ця позиція добре представлена гіпотезою Е. Сепіра і Б. Уорфа, згідно з якою будь-яка мовна система виступає не тільки інструментом відтворення думок, ай фактором, що формує людську думку, стає програмою і керівництвом розумової діяльності індивіда. Іншими словами, формування думок є частиною тієї чи іншої мови і розрізняється в різних культурах, причому іноді досить істотно, так само які граматичний та лексичний лад мов Механізм процесу сприйняття навколишнього світу єдиний для всіх людей, а от процеси інтерпретації та ідентифікації інформації культурно обумовлені.

30 30 Світ сприймається і визначається системою поглядів, вірувань, культурних традицій, моральних цінностей, переконань, забобонів і стереотипів. Наставлення людини досвіту також впливає безліч суб'єктивних чинників, починаючи від гостроти зору індивіда, його соціального статусу, життєвого досвіду, настрою, ставлення до об'єкту комунікації й закінчуючи глибиною знань просвіт. В результаті формується спрощена модель навколишньої дійсності (картина світу, яка допомагає індивіду орієнтуватися в складному світі наші вчинки певною мірою визначаються тим, яким світ здається нам. Вплив культури на сприйняття можна бачити особливо виразно у спілкуванні з людьми, що належать іншим культурам.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал