Невербальна



Pdf просмотр
Сторінка11/17
Дата конвертації23.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17
монохронну і поліхронну.
При монохронній моделі час представляється у вигляді дороги або довгої стрічки, розділеної на сегменти. Це розділення часу на частини призводить до того, що людина вданій культурі воліє одночасно займатися тільки однією справою, а також поділяє час для справи і для емоційних контактів. У поліхронній моделі немає такого суворого розкладу, людина там може займатися кількома справами відразу. Час тут сприймається у вигляді пересічних спіральних траєкторій або у вигляді кола. Крайнім випадком є культури, в мовах яких взагалі немає слів, що відносяться дочасу наприклад, у північноамериканських індіанців. Відмінності між представниками монохронних і поліхронних культур полягають у наступному
- носії монохронної культури намагаються робити одну справу в один певний проміжок часу, вони достатньо замкнені, зібрані, сконцентровані на своїй роботі, не люблять, коли їх переривають в процесі якоїсь діяльності, дотримуються усіх домовленостей, відчувають відповідальність засвою роботу, намагаються не заважати іншим, пунктуальні та підтримують короткотермінові міжособистісні контакти поважають чужу власність, рідко беруть і дають у борг
- носії поліхронної культури, навпаки, здатні робити декілька справ одночасно, частіше переривають роботу, надають менше значення домовленостям про зустрічі. Вони часто і легко змінюють свої плани, більше цікавляться людиною та її особистими справами, аніж роботою, часто беруть і дають у борг, їхня пунктуальність залежить від взаємовідносин, вони схильні встановлювати взаємини на все життя.

187 187 Як правило, контакти між представниками монохронної та поліхронної культурне минаються без ускладнень. Якщо в монохронній культурі час постійно відстежується, вважається, що час – гроші, в поліхронній культурі такої необхідності немає, проточне використання часу навіть не замислюються. Прикладом поліхронной культури можуть служити російська, латиноамериканська, французька культури, монохронной культури – німецька, північноамериканська. Різні культури використовують формальні і неформальні види часу. Неформальний відлік часу пов'язаний з невизначеним відліком через деякий час, пізніше, у другій половині дня і т.д. Формальний відлік часу, навпаки, відраховує час дуже точно до другої години, завтра в
15.30» і т.д. Однією з найбільш частих перешкод в міжкультурній комунікації є ситуація, коли один співрозмовник оперує формальним часом, а його опонент, що належить до іншої культури, – неформальним. Перший приходить назустріч до другої години дня, а інший – приблизно в другій половині дня, якщо приходить взагалі. Відповідне використання часу також залежить від соціальних і культурних традицій. У західному суспільстві пунктуальність є свого роду культом. Акуратності поводження із часом і точності дотримання раніше встановлених часових графіків у багатьох європейських країнах надають виключного значення. А в багатьох південних країнах у призначений час не розпочинають запланованого заходу, бо заздалегідь враховують запізнення учасників, іноді на одну годину або навіть дві в той час коли в північних регіонах спостерігається підвищена пунктуальність. Для людей, вихованих у європейській традиції, час – це щось таке, що відбулося між двома подіями. Упевненість у протяжності часу розділяють практично усі в західному світі, але практика спілкування в міжнародних компаніях доводить, що існують відмінності культурного ставлення дочасу Наприклад, у культурі росіян немає підкресленої пунктуальності, тому спізнення не лише можливі, алей частенько обов’язкові (у гості, на прийомі т.ін.), а от, скажімо, англійці знамениті підкресленою точністю й бережливим ставленням дочасу. В американському штаті Юта мормони (представники релігійної громади) розвинули пунктуальність до крайнощів. Вони сприймають кожну хвилину як значний елемент, суворо ставляться до запізнень і намагаються прибути заздалегідь, аби не спізнитися. Такий елемент як пунктуальність є національно обумовленим. Таку Німеччині соціально прийнятною нормою вважається прихід назустріч точно у домовлений час. В Америці проявом ввічливості є прихід на п’ятнадцять хвилин раніше, в той час, коли у Британії навпаки допустимою межею пунктуальності є запізнення на п’ятнадцять хвилин. Значно розширені часові рамки у Італії, де традиційно дозволено запізнюватись на одну годину. Для американців час має велику цінність, яка здебільшого вимірюється у грошовому еквіваленті, тому, якщо хочеш більше заробити, мусиш поспішати. Сприйняття часу слов’янами, зокрема, українцями є надзвичайно своєрідним, оскільки спричинене багатовіковою історією, глибокими культурними традиціями на зламі двох релігій язичництва та християнства. Колись у прадавній слов’янській культурі панувало природне сприйняття часу, відповідно до якого наші предки жили у тісному зв’язку з природою, використовуючи її особливості як певний годинниковий механізм. У їхному розумінні час був циклічним, замкнутим, таким, що збігається з вічністю – вони ніколи не зіставляли конкретні відрізки минулого, теперішнього і майбутнього, тому такого поняття як поспіху розумінні древніх слов’ян просто не існувало.

189 189 Із приходом християнства сприйняття часу нашими предками набуло більш лінійного характеру. В їхній історії з’явилася подія (народження Христа, від якої час отримав новий відлік, полетівши прямою стрілою у напрямку до своєї кінцевої мети – Великого суду Божого. Іншими словами, час здобув свій чіткий початок і явний кінець. Сучасні слов’яни, зокрема, наші співвітчизники, ставляться дочасу, як до певного посланця з минулого. Все, що з ними відбувається сьогодні, розцінюється виключно як логічний наслідок минулих подій, які були зароджені давно, декілька років, ато й століть тому, без їхньої власної участі. Відтак, майбутнє сприймається слов’янами також у перспективі минулого. Таке бачення часу породжує певну дозу песимізму та бездіяльності, адже заданих умов людина не відчуває себе повноправним господарем власного життя, оскільки більше вірить у долю і фатум. Тобто, час для неї – це наперед виписана інструкція на життя, яка у заздалегідь визначений момент перейде до когось іншого. Тому із усією впевненістю можна сказати, що слов’яни повністю залежать від часу, тільки більш на сакральному рівні. Цікаву інформацію про варіативне ставлення представників різних етнокультур до фактору часу наводить професор факультету іноземних мов Московського державного університету С. Г. Тер-Мінасова, розповідаючи про випадок, який стався з її студентом. Він запросив до себе на свій день народження на 19 годину друзів по студентському гуртожитку. Ось як він описав збирання гостей Німці прийшли о 18.55 і здивувалися, що нікого немає. Китайці прийшли о 19.05, довго вибачалися за спізнення і пояснювали причини. О 19.30 прийшли росіяни й угорці та сказали Давайте починати. Корейці прийшли о 20.30 і досить стисло вибачилися. Американці прийшли о
21.15, були дуже задоволені, що вечірка в розпалі й не сказали ані слова про спізнення. Інші російські друзі потім ішли усю ніч.

190 190 А от маленьке плем’я піраха, яке проживає в низовинах Амазонки, у прямому розумінні живе поза часом, відтак його заносять у список найунікальніших народностей світу. Справа втому, що в його мові повністю відсутні слова, за допомогою яких можна визначити будь-які часові межі. Спроби британського лінгвіста Дена Еверета, який проводив дослідження у цьому закритому племені й намагався навчити місцевих жителів читати і рахувати, виявилися безуспішними. Він не міг навіть приблизно пояснити тамтешнім мешканцям саму концепцію часу, оскільки вони не могли зрозуміти, що таке цифри. Як виявилося, в племені використовують лише теперішній час, а якщо певна подія втрачає свою актуальність для поточного періоду, вона перестає існувати у будь-якому часі. Відтак, для них час тече надзвичайно повільно чи, радше сказати, взагалі не рухається. До того ж, піраханці не мають особливих релігійних вірувань, не згадують своїх предків і не поклоняються героям з минулого. Індіанське плем’я хопі, яке мешкає у північно-східній частині Арізони, також не переймається ідентифікацією часу. Його мова налічує лише два слова раніше і пізніше, за допомогою яких можна визначити часові межі. Звісно, іноді це призводить до непорозуміння, наприклад, у призначенні зустрічей, але тим не менше, це не заважає хопі бути одним з найбільш мирних та життєрадісних племен світу. До народностей, які живуть поза часом, зараховують і кочові племена Афганістану та Ірану. Вони визначають час виключно завдяки порам року. Весною племена мігрують з долин вгори, девони знаходять незаймані простори пишних трав для своїх тварин. А коли теплі, сонячні дні підходять до завершення, вони знову повертаються в долину, яку покинули весною. Зазвичай, це доволі довгі подорожі, які переходять у замкнутий цикл, що триває впродовж всього життя кочових племен.

191 191 Народ бурунді, який населяє Центральну Африку, також керується сезонними змінами та особливостями навколишнього середовища. Представники цієї спільноти взагалі не користуються годинниками, а для призначення зустрічей спираються на закономірності природніх циклів.
Зв’язок бурунді з часом базується й на активності стад їхніх корів, які у своїх звичках є дуже постійним поголів’ям. Тому, коли хтось, наприклад, хоче домовитись про пізню зустріч ввечері, він каже Побачимось, коли корови підуть з пасовища.
Питання для самоперевірки
1. Дайте визначення хронеміки.
2. Надайте характеристику національних культур з урахуванням хронемічних параметрів.
3. Охарактеризуйте особливості сприйнятя часу слов’янами.
4. Поясніть, що таке формальний та неформальний відлік часу.
5. Яка нація є найбільш швидкою Чому
8. ГЕНДЕРНІ ВІДМІННОСТІ
Виявлено й описано гендерні відмівності поведінки людей, особливо тих, хто належить до різних культур визначено основні жести, пози, рухи, характерні для невербальної поведінки жінок і чоловіків. Основні поняття гендерний, чоловічий жіночий стиль кінетичної поведінки, маркована поведінка. Існують деякі розбіжності в думках учених щодо того, чиє є деякі жести набутими і культурно обумовленими або генетичними. Наприклад, більшість чоловіків надягають своє пальто, починаючи з правого рукава, а більшість жінок починають надягати пальто з лівого рукава. Коли чоловік пропускає жінку на багатолюдній вулиці, він, проходячи, зазвичай розгортає тіло до жінки жінка ж зазвичай проходить, відвернувшись від нього. Чи робить вона це інстинктивно, захищаючи груди Чиє це вродженим жестом жінки, чи вона навчилася цьому неусвідомлено, спостерігаючи за іншими жінками

192 192 Добре відомо, що парамовна невербальна поведінка жінок відрізняється від аналогічної поведінки чоловіків. Про це можна почитати у таких дослідніків як Майо, Хенлі 1981 або книгу Кей 1996, особливо гл.
«Nonverbal, extra-linguistic messages», с. 101-111. Крім очевидних розбіжностей у формі реалізації одних і тих же жестів, різними виявляються також деякі чоловічі і жіночі невербальні форми вираження одного і того ж сенсу в межах даної жестової мови. Наприклад, висловлюючи сенс збентеження, російські чоловіки частіше потирають рукою підборіддя або ніс, а жінки потирають щоки чи область безпосередньо перед шиєю. Відмінності за статтю, що відображаються у невербальній поведінці, призвели до того, що окремі жести і навіть цілі стилі невербальної поведінки стали оцінюватися як більше жіночі і, відповідно, більше чоловічі, незалежно від реальної статі їх виконавця. Більше того, для низки культур були складені спеціальні таблиці відповідних формі типів чоловічої та жіночої поведінки, властивих носіям даної культури (див. Барлоу та ін 1979;
Перкінс 1986). Існують чоловічі пози, чоловічі жести рук і чоловіча хода. Чоловічими є такі пози і жести, як сидіти, розвалившись у кріслі стояти, широко розставивши ноги чухати потилицю потирати руки стукнути кулаком постолу. Жіночий стиль кінетичної поведінки теж відбивається в особливих позах, ході і жестах, таких як поправити волосся трохи нахилити голову сидіти, зімкнувши коліна ходити, похитуючи стегнами. Про жіночі іспанські жести любові див. цікаву роботу Бейнауер 1934. Статеві відмінності у вживанні власне жестів особливо помітні. У разі розумового утруднення чи здивування чоловіки різних географічних і культурних регіонів потирають рукою підборіддя або трохи тягнуть вниз мочки вух, труть лоб, щоки або тильну сторону шиї. Жінки, що знаходяться втому же самому інтелектуальному і психологічному стані, користуються зовсім іншими жестами. Наприклад, вони, відкривши рот, прикладають вказівний палець до нижніх передніх зубів або приставляють його до підборіддя (Монтегю 1971, с. 208). Китайські чоловіки, вітаючи одного на відстані, махають звичайно витягнутою рукою, що китайським жінкам невластиво виконуючи той жерух, вони тримають руку близько до тіла (Стефенсон і ін 1993, с. 237-238). Адам Кендона разом з Ендрю Фербером виділяють п'ять положень голови, властивих людям різних національностей та культур під час вітань а) пряма (несхилена голова б) голова, трохи нахилена вперед, в) голова, трохи відкинута назад г) голова, трохи піднесена і нахилена вбік д) висунуте вперед підборіддя. На їх думку, чоловіки віддають перевагу першому і останньому положенням з прямою головою (27 із записаних на відео 35 вітань, тоді як жінки більше порівняно з чоловіками нахиляли голову вбік з 20), причому особливо нахил голови був помітний при зустрічах жінок з чоловіками. Найбільш виражені відмінності за статтю в тих ситуаціях спілкування чоловіків і жінок, в яких особливе значення мають соціальні та інтерактивні кінетичні змінні, такі як статус, роль, мотивація, психотип особистості, нормативне очікування, установки, преференції та ін. Становище жінки в суспільстві, існуючі стереотипні уявлення, що стосуються її невербальної поведінки, прагнення уникнути санкцій за девіантну жестову поведінку (за не "ту позу, непристойні жести, зухвалі погляди і т.п.), а звідси нерідко помітна скутість і несвобода в рухах – всі ці фактори дуже складним чином взаємодіють. Відкрита поза жінки, що сидить (жінка сидить, лікті далеко від тіла, ноги витягнуті, коліна розведені і т.д.) протиставлена закритій (жінка сидить, лікті близько від тіла або майже притиснуті до нього, руки схрещені, коліна притиснуті один до одного. У Європі подібна відкрита поза

194 194 оцінюється як нейтральна або позитивна. Вважається, що дана людина відкрита і доступна для спілкування. В Японії, однак, та ж поза визнається нехорошою і аморальною. Якщо невимушена сидяча поза в слов’янській культурі висловлює відсутність почуття дискомфорту, бажання бути з оточуючими на короткій нозі (сидяча у такій позі людина абсолютно ненапружена, тіло розслаблене і відкрите, руки не закривають корпус, ноги ненапружені, легко змінюють положення, то соромлива сидяча поза – людина сидить ноги притиснуті одна до одної, руки складені, тіло напружене, спина трохи згорблена людина ніби стискається, намагаючись піти у свій особистий простір і відгородитися від оточуючих» – передає невпевненість і сором. Особливо помітні розбіжності в позах під час комунікації різностатевих пар, при якій співрозмовники є представниками різних культур. Спостереження над живими діалогами, експерименти і психологічні виміри, які проводилися дослідниками в різних країнах Заходу, показали, зокрема, що дорослі чоловіки, коли вони сидять, частіше, ніж жінки, змінюють позу і положення ніг, і особливо часто це відбувається у чоловіків при їх першому знайомстві й бесіді з жінкою. Психологи і антропологи див, наприклад, Брид 1972; Девіс, Уейт 1981; Мехрабіан 1968) стверджують, що часта зміна пози стереотипно пов'язана з підвищеним почуттям ніяковості у чоловіків із більшим, ніжу чоловіків, почуттям впевненості у собі жінок. Дослідження показали також, що чоловіки і жінки відчувають себе більш комфортно і активно в розмовах з людиною тієї ж статі, ніж протилежної, і це проявляється не тільки у вербальній, алей невербальній поведінці. Наприклад, в бесідах з особою тієї ж статі людина з більшою легкістю приймає вільні пози, а рухи її рук і тулуба мають велику амплітуду. Пози у жінок при цьому як правило, менш відкриті, ніжу чоловіків, а мануальні жести менш великі за обсягом, що, мабуть,

195 195 пояснюється, з одного боку, роллю і статусом жінки в суспільстві (соціальні дії і суспільна роль чоловіка вимагають великого простору і свободи, тоді як від жінки очікується фізично ненав'язлива, стримана і скромна поведінка, аз іншого боку, вмінням жінки порівняно швидко пристосовуватися до мінливих соціальних умові до поточної ситуації, а також кращою, ніжу чоловіка, здатністю знаходити контакт з іншими людьми. Чоловіки і жінки часто маркують позами своє ставлення до партнера по діалогу. Поза жінки має чітко виражену фронтальну орієнтацію по відношенню до людини, яка їй приємна, і бічну орієнтацію (тобто кут між плечима партнерів близький до прямого) до людини, яка їй очевидним чином не подобається, а чоловіки в бесідах з чоловіками, які їм байдужі або з якоїсь причини неприємні, часто трохи відхиляють тулуб убік. Коли у нас жінка розмовляє з чоловіком, що стоїть поряд, і який викликає у неї інтерес, руки її відкриті і трохи відсунуті від тіла, при цьому жінка, як правило, привітно усміхається. Навпаки, якщо співрозмовник- чоловік їй не подобається, то руки притискаються до тіла, посмішки на обличчі немає взагалі або, як кажуть, посмішка вимучена або крива. Поза, яку жінка приймає в розмові з таким чоловіком, носить явно виражений закритий характер, або, кажучи мовою психологів, звернена всередину. Як правило, азійським жінкам не дозволяється дивитися в очі іншим людям, особливо незнайомим чоловікам. Підлеглі там теж не дивляться в обличчя начальнику. В багатьох культурах Азії формою висловлення поваги до людини є заборона пильно дивитися на неї. В українській мові тіла є типово жіночі очні жести, спрямовані зазвичай на чоловіка, такі як, наприклад, махати віями, стріляти очима або поводити (повести) очима. Чоловікам властива при зустрічі з жінкою більш рішуча очна поведінка буває, що вони видивляються на неї, можуть витріщатися на неї. Наша суспільна моральне дуже засуджує чоловіків за

196 196 таку поведінку, так само як часто прощає дівчині свідому манірність, коли та кліпає очима. Навпаки, манірна очна поведінка чоловіка є неприйнятною і негативно оцінюється соціумом. Негативний висновок виноситься і про «нахабно-рішучу» візуальну поведінку жінки пожирання очима, занадто наполегливе прагнення жінки поглядами звабити чоловіка теж засуджується суспільством. Чоловіки частіше кидають погляди убік жінок із зростанням відстані між ними, в той час як для жінок співвідношення між кількістю поглядів і відстанню між чоловіком і жінкою зворотньо пропорційне. Контакт очей у бесіді жінок зазвичай більше, ніж між чоловіками, які розмовляють. У змішаних парах жінки дивляться довше на чоловіка, ніж навпаки, навіть якщо цей чоловік їм не подобається. Це пояснюється тим, що жінки більш емоційні, прагнуть зберегти тепло бесіди, їм притиманні пошук розуміння збоку чоловіків, прагнення отримати схвалення, прояв залежного положення. Чоловіки частіше кидають погляди убік жінок із зростанням відстані між ними, в той час як для жінок співвідношення між кількістю поглядів і відстанню між чоловіком і жінкою зворотньо пропорційне.
(Айелло 1972); (автор Р. Екслайн). Коли розмовляють між собою жінки, контакт очей більший, ніж коли розмовляють між собою чоловіки, причому це відноситься як до акту говоріння, такі до акту слухання (Екслайн 1963; див. також Коутс, Шнайдер 1975; Аржіль, Кук 1976; Данкен, Фіске 1977). Жінки більше дивляться на того, хто їм більше подобається чоловіки, хоча зазвичай і не дивляться більше на того, хто їм подобається, не дивляться й менше на того, хто їм менше всіх подобається чоловіки найбільше дивляться на холодного комуніканта-чоловіка, тобто на того, хто мало говорить, мало дивиться на них, мало посміхається. Жінки більше дивляться на інших жінок при дружніх зустрічах, а чоловіки більше дивляться на чоловіків у недружніх контактах і діалогах. Очевидно, в актах комунікації з

197 197 незнайомим чоловіком чоловіки з самого початку починають боротьбу за комунікативну першість, кидають виклик самі і приймають його збоку іншого. Це нагадує ситуацію, коли при першій зустрічі (а іноді і ряді наступних) чоловіки, потискуючи руку, використовують силу рукостискання для досягнення перемоги над партнером. Крім того, у боротьбі за домінуюче становище чоловіки широко застосовують агресивні пози прямий корпусі напружене тіло, широко (ширше, ніж зазвичай) розставлені ноги, стиснуті в кулак руки в ситуації комунікації з незнайомими партнерками чоловіки, як правило, вважають більш привабливими тих жінок, які на них більше дивляться, а жінки, навпаки, часто вважають, що незнайомі чоловіки, які на них дивляться не зводячи очей, поводяться нахабно і менш привабливі. Правила слов'янської очної поведінки говорять проте, що незнайомі чоловіки і особливо жінки повинні бути дуже обережними у поглядах погляди неповинні бути тривалими або частими, нав'язливими, щоб не допустити непотрібної їй чийому близькості. Дійсно, довгі або часті погляди один на одного (спільні погляди, які при першій же зустрічі демонструють чоловіки й жінки, зазвичай інтерпретуються як запрошення до знайомства та встановлення сексуального контакту жінки, яким щось потрібно дізнатися чи отримати від іншої особи, неважливо, жінка це чи чоловік, больше дивляться на партнера, намагаються зловити його погляді при цьому більше говорять у порівнянні з тими жінками, яким від співрозмовника або співрозмовниці нічого непотрібно. Поведінка чоловіків у такого роду контекстних умовах в точності протилежна. Коли незаміжніх і неодружених студентів попросили відповісти на запитання, як вони ставляться до того, що представники протилежної статі застосовують до них такі жести-торкання, як pat поплескати, stroke погладити, squeeze притиснути до себе і brush злегка торкнутися,

198 198 зачепити, що вони при цьому відчувають і що, на їх думку, може означати використання цих жестів, відповіді дівчаті юнаків були зовсім різними. Для дівчат вкрай важливим було місце торкання – навіть більшою мірою, ніж спосіб торкання, в той час як для юнаків спосіб торкання істотніше, ніж місце. Студентки виділяють такі значення, як любові дружба, – коли місцем торкання були руки, голова, обличчя, плечі і верхня частина спини. Дівчата різко негативно поставилися до торкань грудей і геніталій і відокремили торкання, що позначають любові дружбу, від дотиків, що виражають сексуальне бажання. Для юнаків, однак, приємне відчуття, любов, теплота відносин і сексуальний потяг висловлюються більш- менш однаково, одними і тими ж дотиками, отже, дівчата виявилися набагато більш чутливі до відмінностей в тактильних формах вираження зазначених значень. У жіночих парах фізична відстань між учасниками комунікативного акту менше, ніжу чоловічих, причому досить істотний в інших випадках параметр ступінь знайомства тут особливої ролі не грає. Зате з віком міжособистісна дистанція в жіночих парах зростає, а в чоловічих зменшується. У одностатевих жіночих парах відстань між учасниками комунікації менше, ніжу різностатевих, а в різностатевих парах відстань менше, ніж в одностатевих чоловічих. У стресових ситуаціях відстань між партнерами зменшується в порівнянні зі звичайною. У змішаних парах ступінь знайомства партнерів набуває велику вагу. Так, жінка стоїть ближче до тієї людини, яку вона любить чи вважає близьким другом, ніж до просто товариша або колеги по роботі. В результаті як чоловіки, такі жінки знаходяться на більшій фізичній відстані від партнера-чоловіка, ніж від партнера-жінки, а вторгнення незнайомого чоловіка в особисту сферу людини будь-якої статі менш приємне, ніж вторгнення в той же простір збоку жінки коли чоловік вторгається в особистий простір іншої людини,

199 199 неважливо, жінка це або чоловік, вважається, що у нього погані наміри. Цікаво, що чоловіки і жінки при цьому по-різному реагують і на спосіб наближення до них незнайомих людей жінки звичайно відчувають себе більш незатишно, коли незнайомець знаходиться у них за спиною, а чоловіки
– коли той перебуває перед їх обличчям.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал