Недостатньо знати, треба й застосовувати. Недостатньо хотіти, треба й робити




Сторінка1/7
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7

1
“Недостатньо знати, треба й застосовувати.
Недостатньо хотіти, треба й робити”.
Гете



Формування основних життєвих
компетентностей школярів шляхом
їх соціалізації на уроках освітньої галузі
«Суспільствознавство»


Хмельницький -2015


2
ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ
ОСВІТИ
РОЗГЛЯНУТО
Науково- методичним центром управління освіти Хмельницької міської ради
Протокол №___ від___________
Завідувач НМЦ _______
Думанська Г.В.
СХВАЛЕНО
Вченою радою Хмельницького обласного
інституту післядипломної педагогічної освіти
Протокол № ___від ________2015 р.
Ректор ХОІППО_____В. Є.Берека


ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ЖИТТЄВИХ
КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ ЩЛЯХОМ ЇХ
СОЦІАЛІЗАЦІЇ НА УРОКАХ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ
«СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВО»
(Методичний посібник)


Автор: Михайлів Таміла Анатоліївна,
заступник директора з науково-методичної роботи
технологічного багатопрофільного ліцею
з загальноосвітніми класами
м.Хмельницького імені Артема мазура



Хмельницький-2015

3

ВСТУП
Головним завданням державного стандарту базової й повно загальної середньої освіти в галузі «Суспільствознавство» є підготовка учнів до взаємодії із суспільним середовищем, до самореалізації їх як особистостей багатовимірного та різноманітного світу через засвоєння знань, формування відповідних компетенцій.
Оскільки, розвиток соціально активної особистості набуває сьогодні особливого значення, то виникає гостра потреба у визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів виховання, що цілеспрямовано та ефективно забезпечували б процес розвитку і становлення особистості, здатної само реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.
Завданнями освітньої галузі є:
- підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, до самореалізації їх як особистостей в умовах багатоманітного світу через засвоєння комплексу знань, формування відповідних компетенцій;
- формування в учнів національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості, економічного мислення;
- формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих та прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікативних, інтелектуально-інформаційних навичок;
- формування в учнів почуття власної гідності, відповідальності, особистого ставлення до подій і явищ суспільного життя, досвіду емоційно-оцінної діяльності, здатності визначати власну активну життєву позицію, робити свідомий вибір, встановлювати особисті цілі, спрямовані на розвиток суспільства, держави, забезпечення власного добробуту та добробуту своєї родини.
Загальні змістові наскрізні лінії освітньої галузі - людина - людина, людина - суспільство, людина - природа.
Через зміст освітньої галузі розкривається сутність соціальних явищ і процесів, що відбуваються в ході історичного розвитку людства загалом і українського народу зокрема.

4
Змістове наповнення галузі базується на українознавчих засадах. Воно спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями.
Серед структурних компонентів освітньої галузі - історія України, правознавство та етика.
Мета: Набуття учнями соціального досвіду та життєвих компетенцій шляхом створення соціально-культурного простору засобами позаурочної роботи з історії та суспільних дисциплін; формування в школярів потреби в постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, закріплення, збагачення і поглиблення знань, розширення загальноосвітнього світогляду, формування наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти, інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання
Ідея досвіду полягає в тому, що залучення учнів до роботи з історії України, етики та праврзнавства сприятиме формуванню основ світогляду, національної самосвідомості учнів та сприятиме їх успішній соціалізації.
Актуальність досвіду:
В умовах становлення України як правової демократичної держави:
А)формування світогляду справжнього українця, моральних цінностей , як ніколи, є дуже потрібним і вимагає особливої уваги як з боку суcпільства в цілому, так і від кожного громадянина зокрема;
Б) особливої важливості і значимості набуває позаурочна робота саме з історії та суспільних дисциплін, оскільки найбільше сприяє формуванню світоглядних позицій та громадянськості підростаючого покоління;
В) складні умови, за яких здійснюється сьогодні виховання учнів, вимагають і нових підходів до організації виховної діяльності педагогічних колективів, розширення її меж, які дозволили б різними засобами впливу викликати розуміння

5 суті виховання кожним школярем, залучивши його до активної громадської діяльності і суспільно-корисної праці;
Г) виділяється перманентна актуальність позаурочної діяльності в цілому та з суспільних дисциплін зокрема, неабиякий інтерес до неї у школярів, світоглядне значення та важливість формування життєвої компетентності в сучасних умовах;
Д) виховання учнів в позакласній роботі позитивно впливає на становлення особистості школярів, виводить їхні моральні уявлення за межі повсякденних відносин;
Е) позитивні напрацювання з проблем виховання молоді через позаурочну роботу суспільно - громадянського спрямування, не лише допоможуть багатьом вчителям в організації цієї діяльності, але й стануть стимулом до іі вдосконалення і оновлення відповідно до реалій сучасності з єдиною, реальною, важливою і такою необхідною метою – ВИХОВАННЯ справжніх громадян незалежної України!
Тому такі предмети, як історія, правознавство, етика повинні не стільки
інформувати, скільки формувати такі навички та уміння, які дозволять майбутньому громадянинові знайти своє місце в суспільстві, розуміти сутність процесів, які відбуваються у повсякденному житті, бачити їхню внутрішню природу, розуміти суспільно-історичні корені процесів і явищ. Сьогодні ми говоримо, що одним із найважливіших завдань школи є формування соціально адаптованої особистості. Це передбачає формування особистості та професіонала, патріота України, який усвідомлює свою приналежність до європейської цивілізації й чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки. Випускник школи має бути підготовлений до життя і праці у ХХІ столітті. Отже суспільствознавчі дисципліни покликані підготувати старшокласників до адаптації в суспільстві, створення для себе умов успіху.
Чим це зумовлено? Складністю та неоднозначністю суспільного розвитку, зокрема ускладненням матеріального виробництва, що пов’язано з високою наукоємкістю, ускладненням фінансової, управлінської, соціально-технологічної інфраструктури. В демократичному суспільстві кожна особистість є незамінною і для держави, і для суспільства в цілому.

6
Особистість формується у шкільному віці, і саме школа є провідною ланкою у процесі її формування. Оскільки міняються вимоги до школи, її завдання, то, очевидним є те, що неможливо нові завдання виконувати старими методами та засобами. Розвиток школи, прогрес в окремих напрямках її роботи може здійснюватися лише як інноваційний процес: заміна старих і неефективних засобів новими й більш ефективними для даних умов, використання нових технологій.
Науковою основою для досвіду стали ідеї зарубіжних та вітчизняних дидактів, психологів, вчителів-новаторів. Увага вчених спрямована на вивчення сутності та змісту компетентністного підходу, розроблення шляхів і засобів формування і розвитку компетенцій в учнів (В.Адольф, Ю.Варданян, Б.Гершунський,
C.Гончаренко, Ю.Кулюткін, А.Маркова, Л.Мітіна, Н.Лобанова, Н.Остапчук,
О.Пометун, О.Савченко, Г.Сухобська та ін.). Вивченням життєвої компетентності займалися такі вчені як І.Єрмаков, Л.Мітіна, Д.Пузікова та ін. Проте проблема формування основ життєвої компетентності школярів недостатньо розроблена. На думку О. Пометун, компетентність – це складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміють набір знань, умінь, навичок, ставлень, що дають змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності. Знання, вміння та навички, котрі школярі набувають і виробляють, навчаючись у школі, беззаперечно, є важливими. Поряд із цим сьогодні актуальності набуває поняття компетентності учня, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів є тими
індикаторами, що дозволяють визначити готовність учня випускника до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства.
Діяльність учнів повинна бути організована таким чином, щоб задовольнити їхні потреби не лише пізнавальні, а й потреби саморозвитку особистості, зокрема, таких потреб:

у самоствердженні ( самоосвіта, самовиховання, самовизначення, свобода вибору);

у самовираженні (спілкування, творчість, пошук, вияв здібностей та сил);

7

захисті (самовизначення, профорієнтація, саморегуляція, колективна діяльність);

самоактуалізації ( досягнення особистісних та соціальних цілей, підготовка до адаптації у соціумі, соціальні потреби).
Мова йде про особистість, яка буде творити державність у нових історичних умовах.
В нормативних документах – Законі України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», концепцію національного виховання (1994), концепцію громадянської освіти і виховання та інших наголошується, що одним із найважливіших завдань освіти є виховання нового громадянина, орієнтованого на соціалізацію.
Завдання формування творчої, соціально адаптованої особистості передбачене і у
Законі України «Про загальну середню освіту», і у шкільних програмах :

формування історичних знань;

розвиток історичного мислення;

виховання особистісних рис громадянина України;

формування загальнолюдських духовних цінностей;

сприйняття ідей гуманізму та демократії, патріотизму і взаєморозуміння між народами на основі усвідомлення історичного досвіду;

підготовка до свідомої активної участі особистості в житті суспільства.
Отже, проблеми соціалізації завжди були в центрі уваги зарубіжних і вітчизняних педагогів і психологів. Серед українських вчених це Є.Головко, В. Піча, Л. Осьмак.
Вони підкреслюють роль сучасних інститутів у самоусвідомленні особистості, опанування нею свого соціального статусу, соціальної ролі та власного «Я».










8



РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ
НА УРОКАХ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Одним з основних завдань системи загальної середньої освіти є підвищення якості навчання. Але при цьому оцінка якості навчання зазвичай здійснюється по придбаних і сформованих в процесі навчання знаннях, уміннях і навиках. Проте така оцінка фактично не відображає рівень розвитку різних здібностей особи. У зв'язку з цим, з позиції системного психолого-педагогічного підходу, пропонується оцінювати якість навчання в середньому учбовому закладі по рівню розвитку
інтелекту дитини (вербального і невербального), і по психологічній готовності до діяльності в подальшій освітній системі або в професійній діяльності. Відповідно до психолого - педагогичній концепції - підвищення якості навчання випускників загальноосвітніх шкіл може бути забезпечене при застосуванні в учбовому процесі трьох груп організації психолого-педагогичних технологій: дослідження,
проектування і взаємодії.
Світові тендеції розвитку середньої загальної освіти характеризуються переходом від традиційної репродуктивної моделі школи до розвиваючої конструктивної моделі, орієнтованої на результат. Обновилася функція школи: не тільки навчання і виховання, але і соціалізація школяра, формування життєвої компетентності, розвиток соціальний значимих якостей особистості.
Мета освіти – формування особистості, яка буде здатна отримувати глибокі знання, професійні навички, вільно орієнтуватися, самореалізовуватися, саморозвиватися і самостійно приймати правильні, морально-відповідальні рішення в умовах мінливого світу.
Звідси ціль середньої школи: випускник школи - це полікультурна,
інтелектуальна, фізично здорова особистість, яка володіє розвинутими почуттями, пізнавальними потребами і діяльнісними якостями, а саме, визначивши в них три пріоритетних якості - компетентність, комунікабельність, психологічну стійкість.
Одна з основних пріоритетних соціальних якостей особистості - компетентність.

9
Серед усіх компетентностей науковці виділяють життєву компетентність особистості.
Нам імпонує думка науковців А. Куракін, А. Мудрик, Л. Новикової, які розглядають життєву компетентність як якість особистості, що формується під час міжособистісної взаємодії, спілкування, без якого неможливе її становлення.
Результати досліджень дають змогу констатувати, що одним із ефективних засобів формування основ життєвої компетентності молодшого школяра є створення умов для інтеракції учнів не тільки в позаурочний час, а й у процесі засвоєння навчального матеріалу на уроках.
Розвиток у школяра самостійності, здатності до самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти – це одне з першочергових завдань сучасної школи.
Школа повинна підтримати, захистити дитину, озброїти механізмами, технологіями розробки життєвих стратегій, спрямованих на формування гармонійної компетентної, конкурентоспроможної особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, вміє повноцінно жити у новому світі, адекватно реагувати на зміни, постійно самовдосконалюється, намагається змінити на краще своє життя та життя своєї країни. А це залежить від тих додаткових якостей, які ми зараз називаємо компетентностями. Важливим результатом якості навчально-виховного процесу має бути оволодіння кожним учнем ключовими компетенціями. Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті початкової освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності. Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Реалізація компетентнісного підходу залежить від загальної освітньо-культурної ситуації , в якій живе і розвивається школяр.
Розглянемо основні поняття. Компетентність – це загальна здібність особистості, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню; це досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність,

10 повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав, обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статутом установи, закладу. У суспільстві знань компетентність є передумовою успішної самореалізації особистості, спроможної приймати ефективні рішення, адекватно реагувати на особистісні й соціальні виклики.
Основні завдання з формування в учнів різноманітних компетентностей вирішуються саме на уроці. Тому вчителеві необхідно так уміло організувати роботу, щоб зацікавити учнів, навчити дивуватися, бути спостережливим, допитливим, вдало використати можливості навчальних предметів.
Головний екзаменатор наших учнів – життя. Наскільки вони будуть адаптованими до соціального середовища, здатними оперативно приймати правильне рішення в нестандартних ситуаціях, вмітимуть аналізувати й контролювати власну діяльність, залежить насамперед від школи .
Формування таких рис особистості, як прагнення до духовної та фізичної досконалості, здатність до творчості, вибору, самоорганізації, самоуправління, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, вміння спілкуватися з різними людьми, - мета виховного процесу .
Компетентність – це оволодіння знаннями й досвідом настільки, щоб уміти розмірковувати про що-небудь та висловлювати свою думку.
Компетенції, які формуються в системі освіти України, орієнтовані на розвиток суб’єктивності та пов’язані з культурою мислення, здатністю до роздумів, самоспостереження, самопізнання, самоаналізу, самостійності та відповідальності за свої рішення, дії. Вони органічно поєднані з духовно-моральними, ціннісними установками особистості і не залежать від сфери їх застосування.
Сучасна система освіти має бути побудована на наданні учням можливостей міркувати, зіставляти різні точки зору, формулювати та аргументувати власну точку зору, спираючись на знання фактів, законів, закономірностей, вироблених наукою, власне спостереженнях, досвіді, умінні проектувати і реалізувати власні навчальні проекти, творчо і нестандартно розв’язувати навчальні проблеми, бути толерантним до іншої точки зору. За таких умов формування компетенції різних рівнів – ключових,

11 загальнопредметних – засобами змісту освіти є основними завданнями кожного педагога. Діяльність вчителів зосереджується на формуванні у свідомості учнів образу компетентної особистості, основними життєвими пріоритетами якої є:
- бажання розвиватися й навчатися, формувати ключові компетенції, системи цінностей, а також здатність аналізувати свій і чужий досвід;
- системне мовлення, творчість і критичність, відкритість для самовдосконалення;
- формування вміння сприймати етичні цінності, розуміти прекрасне, учитися;
- адаптованість до життя в іншомовному полі й культурному середовищі.
Сучасна молодь повинна здобувати в школі достатньо глибокі та повні знання про свою державу, і її суспільний і політичний устрій, органи влади та їхні повноваження, громадянство, права, свободи людини та громадянина, а також їх захист. Ці знання є невід’ємною основою соціальної компетентності учнів.
Початкова школа працює над соціально – правовими компетентностями, які формуються на відчутті від дитини себе часткою колективу, на культурі товариських взаємин та вмінні співпрацювати, набувати комунікативних навичок.
Не менш важливим є формування життєвих компетентностей учнів початкових класів шляхом організації пошукової діяльності. Під час навчання слід створювати умови для творчого, і інтелектуального, духовного розвитку компетентності учнів шляхом залучення їх до свідомої пошукової діяльності. Доцільно на уроках використовувати пізнавальні завдання. Це можуть бути : ребуси, загадки, кросворди, задачі, логічні вправи. Це сприяє формуванню дієвих знань активізації творчого мислення.
Одним із шляхів реформування сучасної середньої освіти загалом і мистецької зокрема є використання нових педагогічних технологій.
Прочитавши чимало методичної літератури, проаналізувавши уроки, я прийшла до висновку: викликати зацікавленість предметом можна, якщо навчити їх бачити навколо себе все прекрасне, що її оточує в навколишньому світі, виховувати уважність, спостережливість, акуратність, вміння фантазувати.
Відповідно до сьогодення, шукаю прийоми роботи на уроках із застосуванням найефективніших засобів навчання.

12
Сучасному суспільству потрібна інформована та компетентна особистість, яка спроможна приймати самостійні рішення і нести відповідальність за свої вчинки.
Тому формування в учнів основ життєвої компетентності, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів є одним із головних завдань, які покладені на освітню галузь «Суспільствознавство». За умов трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування в школярів нових життєвих стратегій, компетентності, конкурентоспроможності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Проте, як свідчать експерименти, переважна більшість учнів не володіє такими логічними операціями мислення, як асоціювання, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, зіставлення, порівняння. Все це зумовлює переорієнтацію оцінювання результатів освіти, її оновлення, узгодження
із сучасними потребами. Одним із таких шляхів є перенесення акцентів з процесу навчання на його результати й орієнтація змісту на формування компетентності учня: сьогоднішньої – освітньої та майбутньої – практичної. Отже, розвиток компетентісного навчання школярів стає найактуальнішим за часів інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного вирішення проблем, значна частина яких є непередбачуваними.
Соціалізація підростаючого покоління відбувається під впливом розвивального середовища, до якого можна віднести Всесвіт, державу, суспільство, етнос, ЗМІ. Але безпосередньо на дитину впливають такі інститути соціалізації, як сім'я, угрупування однолітків, різні неформальні об'єднання, молодіжні організації, школа та інші виховні заклади.
Соціальна компетентність
1.
Організація групових форм роботи («акваріум», «ажурна пилка», «навчаючись навчаю», АКС та інших.
2.
Формування навичок організації групової роботи.
3.
Робота в парах (запитання один одному, взаємо оцінка, взаємоконтроль та
інше).
4.
Формування терпимості до різних поглядів, повага до думки іншого.

13 5.
Формування відповідального ставлення до своєї участі у спільній роботі, за реалізацію спільно прийнятого рішення.
6.
Залучення до обговорення соціально значимих проблем ( Роль ОУН –УПА, участь України в ВТО, НАТО, Європейському Союзі, національна ідея, соборність, федералізм, європейський вибір України тощо).
7.
Використання навчальних технологій на основі змагань.
Полікультурна компетентність
1.
Заохочення учнів до терпимості до різноманітних думок з приводу
інтерпретацій суспільного та історичного розвитку, перспектив та пріоритетів.
2.
Формування цивілізаційного підходу до розуміння шляхів розвитку суспільства.
3.
Ознайомлення учнів з різними культурами та цивілізаціями, формування переконання у значенні внеску кожної з них для розвитку світової цивілізації.
4.
Прийняття різноманітності світу, недопустимості однобічного, ідеологічно заангажованого сприйняття йогою
5.
Підвищення культурного розвитку учнів.
Комунікативна компетентність
1.
Проведення диспутів, обговорень, «круглих столів», евристичних бесід,
«мозкового штурму»;
2.
застосування методу «мікрофон по колу», тощо.
3.
Заохочення словникової роботи, ведення термінологічних словників, проведення колоквіумів.
4.
Використання історичних словників.
5.
Заохочення вживання історичної термінології, вживання історичних термінів у контексті.
6.
Заохочення учнів до активного спілкування.
7.
Словесний розбір виконаної роботи.
8.
Рецензування.
Інформаційна компетентність

14 1.
Заохочення учнів до використання кількох джерел для вивчення навчального матеріалу.
2.
Використання учнями на уроках та під час підготовки домашніх завдань різноманітних додаткових, альтернативних джерел («Український історичний журнал», журнал «Історія в школі», газету «Історія України», статті та монографії провідних українських та зарубіжних істориків, а також літератури енциклопедичного характеру, довідників, словників, монографічної літератури, документів тощо).
3.
Рекомендації щодо перегляду певних телевізійних передач («Документ»,
«Подвійний доказ», «Свобода слова», «Намедни», «Історія міст України»);
4.
Заохочення до використання на уроках художньої літератури.
5.
Заохочення використання мемуарної літератури власної родини.
6.
Використання інформації, отриманої в музеях.
Компетентність саморозвитку та самоосвіти
1.
Удосконалення загальноосвітніх та реалізація проблемно-пошукових методів ( узагальнення, виявлення та аналіз причинно-наслідкових зв’язків, виявлення загального та особливого, об’єктивного та суб’єктивного, здійснення порівняльного аналізу, аналіз джерел, абстрагування, пошук аналогій, перевтілення тощо).
2.
Залучення учнів до написання повідомлень, рефератів.
3.
Заохочення до участі в олімпіадах, вікторинах, виставах, виставок, круглих столах, семінарах тощо.
4.
Використання випереджальних завдань.
5.
Проведення практично-лабораторних робіт із застосуванням аналізу кількох джерел.
6.
Обговорення проблемних завдань. Залучення учнів до формулювання та вирішення проблем уроку, теми, курсу.
Компетентність продуктивної творчої діяльності
1.
Залучення учнів до підготовки і участі шкільних історичних вечорів, свят,
історичних вистав.

15 2.
Заохочення пошуково-дослідницької краєзнавчої роботи.
3.
Проведення на уроках рольових ігор, застосування перевтілень.
4.
Заохочення учнів до написання науково-фантастичних оповідань ( «У пошуках скарбів гетьмана Полуботка», «Загадка бібліотеки Ярослава Мудрого»
5.
Заохочення до історичних розвідок.
Головна, кінцева мета сучасної освіти – виховання людини, здатної діяти в соціумі з урахуванням позицій інших людей, тобто формування основних життєвих компетентностей учнів. Школа не тільки повинна давати певну суму знань, умінь, навичок, вміння вчитися, але і виховувати громадянина, для якого демократичне суспільство є осередком розкриття його творчих можливостей, задоволення особистих і суспільних інтересів, усвідомлення власної ролі в житті суспільства, активне прагнення його вдосконалення згідно з демократичними нормами і цінностями. Школа має готувати громадянина як соціально компетентного, активного, відповідального суб’єкта суспільства, в якому поважаються права людини, цінність і гідність кожної особистості, а розбіжності між індивідуумами і соціальними групами людей вирішуються справедливо і конструктивно. Шкільне життя є складовою суспільного життя. Воно охоплює взаємовідносини між учнями, учнями і вчителями, вчителями один з одним і адміністрацією, з батьками. Це і діяльність, до якої залучені діти, обов’язки, які вони виконують. Діти навчаються свободі, що їм надається і правилам, які її обмежують. Вони переймаються надіями, які покладають на них дорослі, вчаться поважати себе і інших. Діти сприймають цінності та принципи полікультурного та поліетнічного українського суспільства, гуманізм, толерантність, плюралізм, а також реалії українського суспільного життя, сучасні засади розвитку демократії в Україні. Вивчення правознавства, ысторыъ та етики сприяє соціалізації учнівської молоді, розвиває емоційно – ціннісне ставлення до життя, формує активну позицію особистості, сприяє набуттю досвіду громадянських дій, демократичної поведінки, ефективного спілкування, розвиває уміння і навички конструктивно – критичного мислення, ініціативи, самостійності, навичок колективної діяльності і прийняття колективних рішень. В процесі навчання учні опановують основи знань про принципи і цінності демократичного громадянського суспільства, життя і діяльність людини в такому суспільстві, про

16 роль і функції держави, можливості громадян впливати на політику і життя держави, про повноваження представників різних органів влади, про те, хто і як створює закони, як діють суди, як і навіщо сплачувати податки, як ефективно реагувати на правові питання нашого суспільства, яке швидко змінюється, тощо. В сучасній
Україні спостерігається негативне ставлення до політики і суспільних справ серед частини молоді, часто вони не розуміють змісту громадянського суспільного життя. Уроки історії України сприяють оволодінню учнями понятійним апаратом і мовою, яка дає можливість їм брати участь у публічних заходах, формують культуру, засновану на повазі прав людини. Інтерактивні уроки з правознавства готують молодь до життя в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі, сприяють її соціалізації.











17

РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ УЧНІВ НА УРОКАХ ЕТИКИ
Сучасному суспільству потрібна інформована та компетентна особистість, яка спроможна приймати самостійні рішення і нести відповідальність за свої вчинки.
Тому формування в учнів основ життєвої компетентності, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів є одним із головних завдань. Школа має завдання виховувати громадянина, для якого демократичне суспільство є середовищем розкриття його творчих можливостей, задоволення особистих і суспільних інтересів, усвідомлення власної ролі в житті. Завдання школи - готувати громадянина як соціально компетентного, активного, відповідального суб’єкта суспільства, в якому поважаються права , цінність і гідність кожної особистості, а розбіжності між
індивідуумами і соціальними групами людей вирішуються справедливо і конструктивно. Тому вважаю, що проблема соціалізації учнів є актуальною і потребує комплексного вирішення.
Соціалізація - це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Соціалізація особистості припускає, що об’єктом дослідження є весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній взаємодії. Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, проте за деякими аспектами він продовжується все життя.
Соціалізації учнів сприяє вивчення курсу етики. Цей курс розвиває емоційно- ціннісне ставлення до життя, формує активну позицію особистості, сприяє набуттю досвіду, демократичної поведінки, ефективного спілкування, розвиває уміння і навички конструктивно - критичного мислення, ініціативи, самостійності, навичок колективної діяльності і прийняття колективних рішень.
Існує багато визначень поняття "соціалізація", які різняться залежно від розуміння їхніми авторами сутності й структури особистості. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає у

18 засвоєнні індивідом соціального досвіду, але розуміння змісту цього досвіду, його структури, засобів і порядку засвоєння істотно відрізняються.
У соціологічному словнику під редакцією В. Воловича соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.
Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні
інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища. Так, вчений писав, "що основний характер структури окремої особистості склався у процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, звичайно, культурні цінності й норми, інституційовані в цих системах" [18, с. 27].
Схожої позиції дотримуються представники біхевіоризму Б. Скіннер та Дж.
Доллард, які вважали, що становлення особистості відбувається у процесі научання людиною соціальним нормам. Ч. Кулі та Дж. Мід вважали, що одним із механізмів соціалізації є модель "міжособового спілкування", згідно з якою індивід, дивлячись на себе очима інших людей, засвоює в результаті безлічі інтеракцій правила співжиття. Ж. Піажета, Л. Колберг запропонували"когнітивну" модель соціалізації, що зводиться до розвитку свідомості й самосвідомості дитини у процесі оволодіння образним та абстрактним мисленням. Соціалізація полягає у створенні у свідомості зразків когнітивних схем, які індивід адаптує до нового досвіду за допомогою механізму "рівноваги". А. Маслоу та К. Роджерс розглядають прагнення індивіда до самоактуалізації як рушійну силу соціалізації. Ф. Боаста В. Малиновський вважали, що суть соціалізації у передаванні культурної спадщини. Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, соціалізація полягає у приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя, шляхом інтеріоризації соціальних регламентів. За еволюційною теорією Е. Еріксона, процес соціалізації – це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М.

19
Лукашевича поєднанні поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності.
Отже, соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через виконання ними різних соціальних ролей, та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.
Виділяють наступні фактори соціалізації:
• сукупність ролей і соціальних статусів, що пропонуються людині суспільством;
• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;
• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві;
• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей;
• загальна ситуація в країні.
Соціалізація не є одностороннім процесом. Ми вчимося у своїх батьків, одноліток. Під впливом цих людей у нас формуються інтелектуальні, соціальні та фізичні навички, які необхідні для виконання наших соціальних ролей. Якоюсь мірою вони теж вчаться від нас. Люди і установи, які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей мають назву агентів соціалізації.
їх можна поділити на агентів первинної та вторинної соціалізації. Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань. Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ.
Отже, процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей.
Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури. Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи.

20
Отже, розвиток компетентісного навчання школярів стає найактуальнішим за часів інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного вирішення проблем, значна частина яких є непередбачуваними.
Формування життєвих компетентностей школяра, на наш погляд,має відбуватися в умовах активного навчання. Соціалізацію розглядають як взаємодію людини з навколишнім середовищем, що триває все її життя, шляхом адаптації в кожній зі сфер її життєдіяльності. Адаптація пов'язана із засвоєнням чергової нової соціальної ситуації, суб'єктивно нової для кожної особистості, вона додає їй соціального досвіду (бо об'єктивно існує як елемент культури цього суспільства) і тим самим підвищує рівень соціалізації. Соціалізація, таким чином, триває протягом усього життя людини, створює умови для організації її безперервного формування, що відповідає неперервності освіти. Соціалізація особистості в системі сучасної школи” – це створення моделі випускника, здатного до найбільш повного розвитку, прагнення до духовного та фізичного саморозвитку, самовдосконаленню та самореалізації через організацію діяльності, спрямованої на розвиток основних життєтворчих компетенцій, формування ціннісних орієнтирів школяра.Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу. Розвиток знань, умінь, навичків учнів до певної міри є складовою компетентності. Його основні операції (аналітичність, асоціативність, логічність, системність, самостійність та ін.) допомагають учням здобувати знання, формувати уміння і навички, виробляти особистісні ставлення, тобто роблять їх компетентними
Підсумовуючи сказане вище, можемо зазначити , що метою досвіду
є обґрунтувати соціалізацію учня для формування життєвої компетентності школярів. Аналіз досліджень свідчить, що за умов соціалізації, стає можливим розвиток підростаючої особистості, здатної визнавати і поважати цінності іншої людини; розвиток навичок спілкування та співпраці з іншими членами групи
(суспільства); взаєморозуміння та взаємоповаги до кожного індивідуума; виховання якостей: толерантності, співчуття, доброзичливості та піклування, почуття солідарності й рівності; формування загальнолюдських цінностей та

21 загальноприйнятих норм поведінки; вміння об'єднуватися з іншими членами суспільства задля розв'язання спільної проблеми; вміння робити вільний та незалежний вибір, що ґрунтується на власних судженнях та аналізі дійсності; розуміння норм і правил поведінки в суспільстві та поваги до них; здатності цінувати свободу та вміння користуватися нею; усвідомлення особистої відповідальності.
Під час навчання у загальноосвітній школі в учня має бути сформований певний рівень готовності до дорослого життя, певна сукупність характеристик, так би мовити, життєва компетентність, що має забезпечити молодій людині здатність орієнтуватись у сучасному суспільстві, швидко реагувати на запити часу, ефективно та успішно самореалізуватись за шкільними дверима.
Оскільки життя сьогоднішнього суспільства є складним і багатогранним, щоб стати успішною людиною, учень має набути компетентності у різних його сферах: політичній, економічній, духовній, соціальній тощо. Тому в теорії компететнісного підходу до навчання висувається положення про систему компетентностей, які формуються у школярів за роки навчання.
Узагальнюючи сказане, зазначимо, що зміст освіти, форми, методи, прийоми, засоби навчання, повинні бути орієнтованими на формування компетентності учнів, тобто їх готовності до життя. А навчання має бути не рутинним, а цікавим, бажаним для учнів, а допоможуть в цьому соціалізація школяра.

Урок №1


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал