Навчитися жити – значить вибрати свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до оточуючого світу, зрозуміти себе, інших, суспільні процеси, поставити перед собою чіткі завдання і діяти у відповідності з ними



Сторінка5/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6
Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах (витяг)

(Наказ №З25.02.2004 N 151/11МОНУ)

Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти: збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості; виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації: виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки; розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності — здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями;

- формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв — музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;

- виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання.

Художній смак як важливий аспект розвитку художньо естетичної культури учнів. Любов Андріївна Башманівська

Формування художніх смаків людини є важливим моментом розвитку духовної культури суспільства. Це одне з найбільш складних завдань, від вирішення якого залежить художньо-естетичне виховання особистості. Одночасно саме це виховання є умовою і засобом формування та розвитку гарного смаку.

Розвинений художній смак впливає на всю духовно-практичну діяльність людини. Тому формування художніх смаків вимагає певної самодисципліни і творчих зусиль, збагачує духовний потенціал особистості, наповнює життя людини високим смислом, робить її справді естетично вихованою, інтелігентною людиною. Але формування художнього смаку є не лише основою духовного збагачення учнів, а й передумовою глибокого впливу мистецтва на людину. Тому проблема формування та розвитку смаків є однією з найважливіших проблем художньо-естетичного виховання. Смак розвивається у процесі активної діяльності учнів, під впливом умов життя і виховання, поступово проявляючись у художній творчості та у ставленні до світу прекрасного.

Значний внесок у розвитку естетичного виховання, зокрема естетичних та художніх смаків, зробили педагоги та естетики Ю.Б.Борев, А.І.Буров, Н.Й.Волошина, С.А.Герасимов, Є.В.Квятковський, Л.Н.Коган, Н.І.Кіященко, Н.Л.Лейзеров, Л.Т.Левчук, Б.Т.Лихачов, І.Л.Маца, А.С.Молчанова, М.Ф.Овсянников, В.А.Разумний, В.К.Скатерщиков та інші. Ними були визначені основні поняття, на які потрібно опиратися при побудові системи естетичного виховання у школі. Це художнє виховання, художня освіта школярів, естетичне виховання, система естетичного виховання, естетичне сприймання, естетичний ідеал, естетичне почуття, естетична свідомість, естетична оцінка, естетичні потреби, а також естетичні та художні смаки.

Художній смак характеризується тим, що проявляється у формі безпосередніх оцінок. Гарний художній смак означає здатність отримувати насолоду від справді прекрасного, потребу сприймати і створювати прекрасне в мистецтві. Необхідними передумовами гарного смаку є високорозвинене естетичне почуття, вміння сприймати гармонію форми і змісту, бачити естетичну цінність творів, суспільних явищ. «Людина використовує свої смаки як критерій естетичної оцінки у формі ніби безпосередньо створеного судження «подобається – не подобається».

Виховання художнього смаку проходить через художнє сприймання творів мистецтва, які мають одну мету: вплинути на розум, почуття людини, викликати бажання творити добро. Сприймання є початковим етапом спілкування з мистецтвом. Від його глибини залежать естетичні переживання, формування художньо-естетичних ідеалів і смаків. Художньо-естетичне сприймання характеризується здатністю людини виділяти у явищах дійсності і мистецтва процеси, якості, властивості, що породжують естетичні почуття.

Художній смак невіддільний і від естетичного ідеалу як частиною вихованості. Він є розвиненою здібністю відчуття та оцінки досконалості і недосконалості, єдності і протилежності змісту і форми в мистецтві та в житті. Як і естетичний ідеал, художній смак може існувати у свідомості людини на різних рівнях, що визначає тим самим і рівень естетичної вихованості.

Немає сумніву і в зв’язку смаку з досвідом теоретичного мислення, бо естетичне сприймання включає розуміння та осмислення того, що сприймається. Вартий уваги погляд філософів Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюка, В.І. Панченка на художній смак як особливу модифікацію естетичного смаку. Вчені вважають, що художній смак розвивається на основі естетичного смаку і взаємно впливає на нього, формується через спілкування зі світом мистецтва і визначається художньою освітою людини (знанням історії мистецтв, знайомством з художньою літературою, критикою). „Естетичні та художні смаки не лишаються незмінними протягом усього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду людини шліфують і відточують її смак, а нерідко вони здатні надовго консервувати уподобання, або, навпаки, робити людину терплячою і багатогранною”.

Таким чином, художньо-естетичний смак є здатністю, до якої входять естетичне сприймання, естетичне почуття, потреби, інтереси, і є важливим аспектом розвитку духовної культури особистості. Проблема смаків пов’язується із формуванням загальнонародної художньої культури, з освітою і духовністю як головними передумовами досягнення високого художнього смаку. Тому одним із завдань вивчення літератури на сучасному етапі розвитку освіти є формування в учнів естетичних та художніх смаків як важливих моментів розвитку духовної культури молоді.

Психологи й педагоги-музиканти наголошують, що спілкування дитини з музикою від раннього віку формує естетичний смак, сприяє розвитку здатності глибоко відчувати й розуміти мистецтво, допоможе полюбити його на все життя. Для підлітка ж музика може стати не лише засобом, а й ґрунтом самотворення. Музику дослідники називають школою почуттів”, і, залежно від змісту творів, вона може пробуджувати різні емоції, які ведуть людину до духовного зростання. Основна мета навчання музики – розвивати творчі сили, виховувати любов до прекрасного, прищеплювати дітям почуття особистої гідності. Як частина естетичного, музичне виховання передбачає цілеспрямований і систематичний розвиток творчих здібностей підлітків, формування емоційної чутливості, здатності глибоко розуміти та переживати художні образи мистецтва. Особливий специфічний вплив на внутрішній світ підлітка має вокальна музика.



Виховання естетичних почуттів учнів у процесі виконання художньо практичних завдань. Н. В. Очеретяна

Чільне місце в структурі естетичного виховання школярів посідає формування естетичних почуттів, яке, як відомо, відбувається різними засобами, насамперед засобами мистецтва. Естетичні почуття, тобто почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійсності чи творах мистецтва, розвиваються під впливом різноманітних форм художньо-творчої діяльності та спілкування. Сутність естетичних почуттів проявляється у формі естетичних переживань і характеризується усвідомленим сприйманням різних видів мистецтв, а також відчуттям взаємозв’язку музичних і візуальних образів. Удосконалення процесурозвитку в учнів естетичних почуттів передбачає формування вміння розуміти й цінувати твори мистецтва, розрізняти почуття прекрасного і потворного, комічного і трагічного. У цьому зв’язку значну виховну роль відіграють не лише базові навчальні предмети художньо-естетичного циклу, а й варіативні курси, специфіка яких відкриває додаткові можливості естетичного (емоційно-чуттєвого) пізнання мистецтва.

Важливим для школярів буде розуміння того, що процеси, які розгорнулися в мистецтві зазначеного періоду, спрямовувалися на активні пошуки нових прийомів живописної техніки, представили панораму європейського живопису справжніх художників-новаторів, які винайшли нові шляхи естетичного осмислення реальності.

Можливість учня виразити свої естетичні почутті в процесі художньо творчої діяльності створює мистецький проект. Щоб досягти запланованого проектом результату, потрібно навчитися знаходити необхідну художню інформацію, вміти організовувати практичну роботу, добирати можливі варіанти її виконання, давати їй естетичну оцінку. Проект можна виконувати індивідуально, колективно чи в групах у наступній послідовності: постановка проблеми, визначення типу проекту; планування й організація роботи; пошук та опрацювання джерел, підготовка обладнання; здійснення проекту; презентація (захист); загальна оцінка проекту (оцінювання колективної роботи та індивідуального внеску кожного); підведення підсумків.

Художні матеріали: графітні, кольорові, акварельні олівці; вугілля, сангіна; білі воскові олівці або крейда; білий, тонований папір.

Виховання естетичних почуттів як складової естетичної свідомості, ефективно здійснюється не ізольовано, а тоді, коли учні активно включаються у практичну діяльність і будуть здійснювати її за допомогою педагогічного керівництва, спрямованого на художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні сприйняття і вираження власних почуттів у процесі художньої творчості.






Концепція екологічної освіти України (витяг)

(Колегія МОНУ Рішення3/6-19 від 20.12.2001)

В найважливіших міжнародних документах останнього десятиріччя, присвячених проблемам навколишнього середовища і

гармонійного розвитку людства велика увага приділяється екологічній культурі і свідомості, інформованості людей про екологічну ситуацію в світі, регіоні, на місці проживання, їх обізнаності з можливими шляхами вирішення різних екологічних проблем, з концептуальними підходами до збереження біосфери і цивілізації.

Шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту.

Концепція екологічної освіти України, як елемент концепції гармонійного розвитку держави, набуває сьогодні ваги актуального і важливого державного документа.

Підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства й природи (не насильство, а гармонійне співіснування з нею!), повинна стати одним з головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України (у тому числі через екологічне просвітництво за допомогою громадських екологічних організацій), екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту.

Вирішення цих питань має забезпечити формування цілісного екологічного знання й мислення, необхідних для прийняття екологічно-обгрунтованих народногосподарських рішень на рівні підприємств, галузей, регіонів, країни загалом.

Глибоким опануванням екологічними знаннями, формуванням екологічного мислення, свідомості і культури мають бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності.

Основними завданнями екологічного виховання є нагромадження в людини екологічних знань, виховання любові до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства та формування вмінь і навичок природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати екологічні явища і розумно взаємодіяти з природою. Естетичний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — вважав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

Першооснови екологічного мислення закладаються в сім'ї, яка покликана прищепити дітям систему екологічних цінностей, норм поведінки у природному середовищі.

Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні, глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне); екологічний стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому рівні); безпосередня участь у природоохоронній роботі, а також здатність передбачати можливі негативні наслідки природо-перетворювальної діяльності людини.


Екологічне виховання в родині. Мазуркевич І.В.

Екологічне виховання дитини – це виховання гармонійної особистості. Формування екологічної культури дитини – дуже важлива складова її гармонійного розвитку. Для української родини вона традиційно формується від самого народження немовляти. Адже українські народні колискові, казки, прислів’я, дитячі пісеньки спрямовані на виховання любові до тварин, бережливого ставлення до оточуючого середовища, а прикмети і повір’я вчать розуміти та берегти природу, жити у гармонії з нею.

Важливість екологічної складової виховання відображена у державних законах. У Конституції України прописано: “Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі”. У Державній національній програмі “Освіта. Україна 21 століття” йдеться про те, що необхідно ”формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою”.

Зрозуміло, що перш ніж дитина розпочне якусь діяльність, вона повинна набути знання про сутності, цілі і завдання цієї діяльності, способи і засоби досягнення цієї мети та умови, необхідні для досягнення успіху в своїй діяльності. Так і екологічне виховання передбачає формування необхідних знань, поглядів і суджень, які лежать в основі екологічно доцільної поведінки людини впродовж життя.

Батькам необхідно пам’ятати, що ефективність екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку залежить від тісної взаємодії інтелектуальної та емоційної сфер.

Розвивати емоційну сферу допоможуть мультиплікаційні та художні фільми, музика, читання казок. Обираючи дитині казку чи мультфільм для перегляду, потрібно звертати увагу не тільки на її зміст і відповідність вікові дитини, а й на привабливість зображення героїв. Вони повинні бути зрозумілими для дитини, схожими на реальних ведмедика, вовчика чи зайчика, яких вона бачила у зоопарку, на малюнках у книжках чи інших мультфільмах; викликати у дитини симпатію, почуття співпереживання, радості і задоволення від перегляду. Обов’язково потрібно знаходити час, щоб переглянути казку разом з малюком, а потім обговорити її, засудити погані вчинки негативних героїв і звернути увагу на якості позитивних героїв, які допомогли Добру перемогти Зло.

Для сімейного перегляду можна обрати відеофільми “Природа та музика”, “Пригоди краплини води” та інші.

Батьки мають допомагати дитині вивчати природу, звертати увагу малюка на зміну різних процесів і явищ, що відбуваються навколо.

Йдучи на прогулянки, розповідати про зміни, що відбуваються в природі, вчити їх спостерігати за об’єктами та явищами, бачити взаємозв’язок між ними. Наголошувати на необхідності такої поведінки, яка б не порушувала рівноваги у природному середовищі.

У цьому віці доцільно розвивати поняття про:

живий організм, його зовнішню будову та поведінку, різноманітність середовищ існування (водне, наземне, повітряне, наземно-ґрунтове);

взаємодію людини з природним довкіллям – це дасть змогу дитині усвідомити своє місце в природі, зрозуміти значення природних факторів для здоров`я та вплив діяльності людини на стан природи;

правила поведінки в природі, використання природних ресурсів, природоохоронні заходи.

Оксана Ганіченко, науковий співробітник Інституту розвитку дитини НПУ імені М.П. Драгоманова, наводить такі приклади взаємодії батьків і дитини в контексті екологічного виховання:

Підживлюючи рослини, батьки можуть пояснювати дітям, що рослинам теж необхідні поживні речовини, бо вони живі. Ріст рослин залежить від кількості тепла і сезонних змін у природі. У різні пори року під час прогулянки звертати увагу дітей не тільки на зовнішні зміни рослин, а й використання їх людиною. Пояснювати дітям, що через неправильну поведінку людей багато рослин зовсім зникли, а деяких залишилося вкрай мало. Ці рослини занесені до Червоної книги. Так діти отримують знання про те, що не можна рвати багато квітів, бо не буде насіння, тому в наступному році нічого не виросте. Діти усвідомлюють, що є рослини, які лікують і такі, яких чіпати не слід.

Разом із дітьми можна проаналізувати, де легше дихати людині – на кухні чи на балконі, яке повітря потрібне для дихання.

Діти середнього шкільного віку повинні розуміти, що природа існує не поза нами. Природа – це ми самі, ми незримо, але нерозривно пов’язані з нею. Від цих зв’язків залежить наше здоров`я, життя та настрій. Діти повинні усвідомити, що природа – не майстерня, де зібрано усе для використання людиною, а живе ціле, з яким ми органічно пов’язані. Саме таке ставлення до навколишнього середовища зумовлює відчуття радості від спілкування з природою.

Діти цього потребують дуже тісного спілкування з батьками. То ж доцільно якомога частіше всією родиною бувати на лоні природи. Саме за такого спілкування діти вчаться бачити красу природи, любити своє природне довкілля, берегти його. Це формує в характері дитини милосердя, доброзичливість, здатність співчувати.

Прогулюючись парком чи лісом, познайомте дитину з народними приказками та прислів'ями про природу, такими як:

Природа одному - мати, другому - мачуха.

Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.

Від природи бери тільки те, що вона дає, та й за те дякуй.

З природою живи в дружбі, то буде й вона тобі у службі.

До природи не неси шкоди.

Доглядай землю плідну, як матір рідну.

До землі з ласкою – будеш з паскою.

Зруйнував гніздо пташине – не буде в тебе ні дітей, ні родини.

Зіпсував воду – не буде честі твоєму роду.

З'ясуйте, чи розуміє їх Ваша дитина, разом поміркуйте над тим, чому такі прислів'я виникли в народі і дійшли до наших днів.

Важливу роль для дітей цього віку відіграє їхня участь у різноманітних акціях і конкурсах екологічного спрямування, особливо тих, які носять практичний характер, як то: «Чисте джерело», «День Землі», «Птах року» та інші. Звичайно, всі ці заходи проводяться в навчальних закладах. Але батькам не слід стояти осторонь. Виготовлення годівнички для птахів разом з дитиною, висаджування квітів чи дерев біля будинку, прибирання прибудинкової чи паркової території разом з дитиною не лише сприятиме налагодженню гарного психологічного клімату у сім'ї, а й формуватиме самооцінку дитини, викличе у неї почуття гордості за свою родину, позитивно впливатиме на усвідомлення своєї ролі і ролі сім'ї у суспільстві.

Навчившись милуватися, любити і берегти природне довкілля, ваша дитина буде милосердною, доброю, співчутливою до всіх і до всього.

То ж уміймо бути добрим прикладом для дітей, бачити красу природи і розкривати її дітям. Пам'ятаймо, що природа – не лише джерело здоров'я і радості. Вона - найбільший друг, помічник у вихованні наших дітей, неоціненне багатство.


Формування екологічного світогляду підлітків у дитячій громадській організації. О. В. Пащенко

Екологічний світогляд – форма свідомості, міра самовизначення й культури сучасної людини, яка базується на екологічній компетентності, усвідомленні життєвої необхідності збереження природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Екологічний світогляд є формою духовно-практичного освоєння світу людиною (соціумом), в якій органічно поєднуються екологічні знання, екологічна культура та екологічна діяльність. Формування екологічного світогляду, формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань є основною метою екологічної освіти, як зазначається у Концепції екологічної освіти України.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, спрямовується на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України, на формування екологічної свідомості, як усталеної системи уявлень про стан довкілля та здатності до розуміння взаємозв’язку між людиною та природою. У зв’язку з цим актуалізується завдання формування екологічного світогляду, екологічної культури у системі неформальної освіти – через діяльність дитячих громадських організацій, зокрема природоохоронного спрямування.

Учнівська молодь в цілому має дуже низьку екологічну культуру, проявляє винятково споживацьке ставлення до навколишнього середовища, не володіє екологічними поняттями, не усвідомлює своєї особистої відповідальності за негативний вплив людини на природу. Як результат, школярі зазнають труднощів при вирішенні екологічних і природоохоронних завдань, що не може сприяти формуванню в них внутрішньої потреби участі в природоохоронних заходах. Відсутність систематичного, педагогічно організованого спілкування дітей з природою, єдності та узгодженості педагогічних впливів, вимог з боку вчителів і батьків перешкоджають формуванню екологічного світогляду, не дозволяють сформувати оцінювальне ставлення до проблем довкілля. Складається протиріччя між навчально-виховним процесом у школі та забезпеченням реалізації завдань формування екологічного світогляду.

Важливою у реалізації даної проблеми є організації позашкільної, неформальної освіти і виховання дітей дитячих громадських організацій. Спільним для неформального дитячого руху є вирішення питань формування екологічного світогляду, відповідної культури поведінки, організації суспільно корисної діяльності дітей, виховання активної життєвої позиції, навчання дітей самостійно мислити, аналізувати, бачити екологічні проблеми та шукати реальні шляхи їх розв’язання, а також залучення до активної діяльності однолітків, однокласників, батьків, сусідів, громадськості, керівників підприємств та представників державних структур.




Кожний юнак, кожна дівчина повинні знати, що, навчаючись у школі, їм треба готувати себе до праці, до того, щоб створювати цінності, корисні для людини, для суспільства.

В. Сухомлинський





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал