Навчитися жити – значить вибрати свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до оточуючого світу, зрозуміти себе, інших, суспільні процеси, поставити перед собою чіткі завдання і діяти у відповідності з ними



Сторінка3/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6
Акценти сімейного виховання

Аналіз сучасного стану виховання дітей в сім’ях дає підстави стверджувати, що існує велика кількість актуальних педагогічних проблем, до яких можна віднести відсутність стратегії та послідовності в методах і принципах виховання, недостатність педагогічної культури, проблеми первинної соціалізації дитини та усвідомлення батьками співвідношення природи і виховання кожної особистості, нестабільність емоцій сімейного спілкування, вплив інформативного кола та індустрії розваг на життя сім’ї тощо. Проблема родинного виховання широко і різнобічно обґрунтована у працях вітчизняних педагогів і науковців. Так, теоретичні проблеми сім'ї привертають увагу антропологів та соціологів — Б.Малиновського, Л.Моргана, П.Сорокіна. Наукові підходи до стану сімейно-родинного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях М.Стельмаховича, В.Постового, Т.Кравченко, А.Ноури, М.Міщенка та інших, які визначили типи сімей, основи психолого-педагогічної культури батьків, умови успішного сімейно-родинного виховання. Аналіз психолого-педагогічних джерел із зазначеної проблеми дає підстави для висновку, що ученими досить ґрунтовно висвітлено соціально-психологічні особливості функціонування сімей; в останні роки зросла кількість досліджень, присвячених соціально-культурній адаптації сімей та окремих груп населення; розкрито педагогічний потенціал дозвілля для духовного розвитку людини. Водночас слід зазначити, що у вітчизняній педагогічній науці немає конкретного дослідження, у якому чітко класифіковано методи сімейного виховання, зокрема, не диференційовано традиційні та інтерактивні методи виховання дітей у сучасній сім’ї. З огляду на це, метою статті є спроба класифікувати традиційні та інтерактивні методи сімейного виховання. Сімейне виховання — це одна з споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості. Вивчення теоретичних підходів і практики сімейного виховання дають змогу визначити методи сімейного виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінки, організацію самостійної дитячої життєдіяльності, повноцінний моральний і духовний розвиток. Батьки, як і педагоги, використовують аналогічний комплекс педагогічних методів виховання. Проте існує специфіка в застосуванні цих методів при вихованні дітей в умовах сім’ї, що залежить від загальної культури батьків, їхнього життєвого досвіду, психолого-педагогічної підготовки і способів організації життєдіяльності батьків і дітей. Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях обумовлена наступними чинниками:

– підходами до вибору мети і завдань виховання, що ставлять перед собою батьки;

– змінами стосунків у стилі й образі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім’ї;

– індивідуалізацією виховання в сім’ї (переважна більшість родин виховує одну-дві дитини);

– родинними зв'язками і почуттями батьків, інших членів сім’ї і дітей, що можуть приводити до ідеалізації можливостей дітей, перебільшенню їхніх здібностей, вартостей, вихованості;

– особистісними якостями батька, матері, інших членів сім’ї, їх духовними і моральними цінностями й орієнтирами; – досвідом батьків і їхніх практичних умінь при реалізації комплексу методів з урахуванням віку і психофізіологічних особливостей дітей;

– особливою чутливістю батьків до кожної дитини: «почуття об'єкта»,

«почуття міри», «почуття такту», «почуття дотику», «почуття орієнтира».

Народна сімейна педагогіка виробила безліч методів виховання, що були спрямовані на формування гуманної, працьовитої, відданої своїй сім’ї і Вітчизні особистості. З урахуванням логіки нашого дослідження, сукупність методів сімейного виховання диференційовано на дві групи: традиційні й інтерактивні. Здійснений аналіз педагогічного досвіду Б.Бричка, Н.Волкової, М.Євтуха, Н.Мойсеюк, М. Скрипника, М.Ярмаченка дає підстави стверджувати, що єдиної класифікації методів виховання не існує через різноманітні підходи до їхнього розгляду, тлумачення та характеристики. Ми розглянемо наступні групи методів сімейного виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку: перша група — методи усвідомлення сімейних цінностей. Загальною особливістю методів цієї групи є вербальність, оскільки їх джерелом виступає слово. За допомогою змістовного й емоційно забарвленого роз’яснення батьків діти усвідомлюють сутність сімейних цінностей, осмислюють їх, виявляють емоційно-ціннісні ставлення до них, що в кінцевому результаті сприяє формуванню почуття поваги до своєї сім’ї, переконань, позиції особистості. Другим призначенням цієї групи методів є осмислення й оцінка дітьми власного життєвого досвіду, мотивації своїх дій і вчинків . До цієї групи методів належать: бесіда, розповідь, приклад, переконання, навіювання. Бесіда — один з найважливіших методів сімейного виховання, яку проводять батьки з метою вироблення сімейних і загальнолюдських почуттів і правильних стійких переконань щодо свого місця серед членів сім’ї, інших людей, про уміння жити в людському суспільстві. Як засвідчили результати наших досліджень, крім бесіди, у сімейному вихованні дітей ефективним методом є розповідь, оскільки вона передусім використовується у виховній роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Розповідь слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення у дітей правильних моральних понять. Крім того, така форма роботи дає змогу збагатити моральний досвід дітей прикладом моральної поведінки інших членів родини, а також застосовувати позитивний приклад у вихованні.



Наслідуючи поведінку батьків, діти накопичують особистий досвід поведінки і стосунків з оточуючими. З часом спосіб життя сім’ї та її членів стає для них зразком для відтворення в особистих сім’ях. Наступний метод сімейного виховання — переконання — полягає в тому, аби підвести дітей не лише до розуміння певних положень про сімейні цінності, а й до внутрішнього їх прийняття. Переконування зводиться до створення і передачі батьками повідомлень, в кожному з яких обов’язково, згідно з правилами логіки, міститься теза, підтвердження і демонстрація істинності цієї тези. Виховання на взірцях сприяє формуванню у дитини потреби не тільки жити з гідністю, а й здійснювати суспільно значущі вчинки та дії. У свою чергу навіювання ґрунтується на властивості слова оживляти, активізувати наявні й формувати нові асоціації між подразниками першої та другої сигнальних систем. А це означає, що через слово батька чи матері дитина зможе засвоїти не тільки відповідні поняття, а й образ поведінки. Таким чином, методи усвідомлення сімейних цінностей є своєрідним діалогом між батьками і дитиною, в процесі якого здійснюється обмін думками, ідеями, цінностями. У формуванні позитивного досвіду суспільної поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв’язку з цим важливим у сімейному вихованні учнів дошкільного і молодшого шкільного віку вважаємо використання методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. У психолого-педагогічних дослідженнях (Н.Волкова, Т.Григорчук, В.Іова, Л.Красномовець Н.Мойсеюк) запропоновані та обґрунтовані такі методи, як тренування, доручення, вимога, примушування, включення дітей у різні види діяльності, які базуються на практичній діяльності вихованців. Тренування — метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів. Ми впевнені, що тренування як загальний метод виховання доцільно використовувати для вирішення різноманітних завдань сімейного виховання: формування працелюбності, милосердя, культури поведінки та ін. Засоби реалізації методу ренування – різні форми роботи вдома, спілкування з дитиною, тобто будь-яка відповідним чином організована практична діяльність дитини. Доручення — один з основних методів роботи з дітьми, який сприяє формуванню активної позиції, відповідальності за доручену справу. Доручення свідчить, що батьки довіряють дитині, покладаються на неї. Воно сприяє вихованню сили волі, наполегливості і організованості, уміння доводити справу до кінця. Вимога — один зі способів виконання дітьми сімейних і загальнолюдських правил і обов'язків. Дитина повинна вміти одягатись, вмиватись, дотримуватись санітарних норм, прибирати іграшки, бути слухняною тощо. Отже, вимоги передбачають серйозне та суворе, без послаблень і відступу ставлення до себе і оточуючих. Наступним методом організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки є примушування. Його сутність полягає в тому, що дитину примушують виконувати те, що від неї вимагають або чекають, не залежно від її бажання чи намірів. Примушування передбачає безумовне підкорення волі дорослого, тому великого значення набуває абсолютна впевненість батьків у тому, що дитина не вийде з підкори. У дітей дошкільного віку батьки, як правило, користуються великим авторитетом, і тому вони досить легко підкоряються. Винятком можуть бути періоди вікових криз (3, 6 років). Останнім дієвим методом цієї групи є включення дітей із самого раннього віку у різні види господарсько-трудової діяльності, у відносини і спілкування із старшими й одноліткам.

Наступна група методів – методи стимулювання діяльності й поведінки (Н.Волкова, Н.Мойсеюк). У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку дитини. Найефективнішими серед них у сімейному вихованні вважається довіра, докір, благословення, осуд, заохочення і покарання. Довіра – на жаль, не дуже поширений метод виховання у молодих сім’ях. В його основі – довіра дітям, надання їм більшої самостійності. Ефективність використання довіри як методу сімейного виховання значною мірою залежить від того, наскільки добре батьки знають свою дитину, враховують її вік, індивідуальні особливості, орієнтуються в тому, на які риси її характеру спиратись краще, в якій саме ситуації дитина може виправдати довіру до неї найповніше. Батькам слід пам’ятати, що довіра сприяє самовихованню, самовдосконаленню особистості, а відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми сприяють створенню сприятливого для розвитку морального клімату у сім’ї. Докір – вираження батьками вербально і невербально (поглядом, жестами, мімікою) незадоволеності вчинками і поведінкою дітей. Благословення – це в комплексі батьківські наставляння, повчання, застереження, накази і прохання до дітей у найвідповідальніші періоди їхньої життєдіяльності (перехід до самостійної трудової діяльності, служба в армії, одруження чи заміжжя). Осуд – спосіб показу дітям відхилень від загальноприйнятих серед людей норм і правил поведінки. Заохочення – спосіб вираження позитивної оцінки поведінки та діяльності дитини. Цей метод виконує стимулюючу функцію з метою виховання почуття власної гідності і таких моральних якостей, як доброта, працьовитість, старанність, слухняність, повага до старших членів сім’ї і до інших людей. Існують різноманітні форми заохочення: словесні – привітна усмішка, схвальний погляд, похвала, схвалення, подяка, вдячність; нагорода - поїздка або прогулянка з батьками, білети в цирк, на лялькову виставу, атракціон; подарунки – солодощі, іграшки, довго очікувана річ, сюрприз тощо. Головне, щоб заохочення було адекватним учинку дитини, її віку, інтересам, нахилам та слугувало меті виховання. Покарання – надзвичайно поширений метод сучасного сімейного виховання дитини, за допомогою якого батьки демонструють їй свій осуд вчинків або мотивів її поведінки. Покарання надзвичайно сильний засіб впливу і його використання вимагає такту та обережності. Причиною покарань дитини в сім’ї також буває завищена (або занижена) оцінка батьками її можливостей, постійні очікування успіху та недостатня самокритичність молодих батьків до себе як вихователів, нездатність до аналізу особистої виховної діяльності.

Фізичне (тілесне) покарання батьки застосовують у крайньому випадку, коли ніякі інші методи не діють (навіть у самих малокультурних міських і сільських сім’ях батьки почували і бачили шкоду і безглуздість фізичних покарань дітей).

Актуальним у контексті нашої роботи є дослідження В.Іової, Т.Люріної, які стверджують, що сьогодні виховний процес повинен зосереджуватися на становленні в особистості механізму саморегуляції на основі віри і почуття обов’язку, що потребує від батьків нового підходу до технології реалізації концепції сімейного виховання. За умов особистісно зорієнтованого підходу до виховання особистість дитини визначається відповідним рівнем вихованості, навчальної компетентності, комунікативними вміннями, духовними орієнтирами та цінностями, активною громадянською і соціальною позицією]. На нашу думку, такий підхід в організації виховної діяльності потребує від батьків апробації інноваційних технологій, однією з яких є моделювання інтерактивних форм та методів сімейного виховання. Інтерактивні методи сімейного виховання, як правило, припускають моделювання реальних життєвих ситуацій, спільне вирішення проблем, рольові ігри. Тим самим означені методи якнайбільше сприяють формуванню навичок і умінь, виробленню сімейних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, взаємодії, гармонії, дають змогу стати батькам для дитини дійсними лідерами, а не авторитарними вихователями.

Аналіз педагогічного дослідження М.Скрипника дає змогу класифікувати наступні інтерактивні методи сімейного виховання: 1. Імітаційні – методи діалогічної взаємодії батьків і дитини з метою обміну матеріальними та духовними цінностями (відверті бесіди і розмови з дитиною, вправи «Хвилина мого життя», «Думки вголос» та ін.).

2. Пізнавальні – методи пізнавальної взаємодії (діалогу) батьків і дітейз метою отримання нових знань, їх систематизації, творчого вдосконалення вмінь і навичок («мозкова атака», творчий аналіз результатів спільної діяльності, ігрові ситуації). 3. Мотиваційні – методи діалогічної взаємодії батьків і дітей, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до розподілу сімейних обов’язків, до окремих членів сім’ї, батька чи матері, самого себе («Мої очікування від тата (мами)», «Самооцінка (яким я себе вважаю)», «Лист до самого себе (що я очікую сам від себе і яким хочуть мене бачити мої батьки», «Інтерв’ю» (про що я хочу розпитати тата чи маму). 4. Регулятивні – методи, завдяки яким встановлюються та приймаються певні правила діалогічної взаємодії батьків і дитини («Виробимо правила» (розподіл обов’язків у сім’ї; які я маю права і обов’язки у сім’ї; у чому має полягати моя допомога для мами чи тата), саморегуляція (дитина повинна вчитися керувати своїм фізичним та емоційним станом), самокорекція). Однак, класифікація названих методів є досить умовною, оскільки жоден з них не є універсальним, оптимальність виховного процесу у сім’ї досягається через комплексне і системне застосування всіх означених методів, які можуть частково переплітатися і взаємодоповнюватися.




Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді (витяг)

(Наказ Міністерства освіти і науки України від 21 липня 2004 року №605)

Конституція України визнає життя і здоров’я людини найвищими соціальними цінностями.

Метою Концепції є створення умов для зміцнення фізичного, духовного здоров’я, психологічного комфорту та соціального благополуччя дітей і молоді шляхом визначення пріоритету здорового способу життя як основного чинника збереження та зміцнення здоров’я, утвердження свідомого ставлення та громадської відповідальності за власне здоров’я.

Концепція спрямована на виконання таких завдань:

• створення у навчальних закладах усіх типів та рівнів акредитації цілісної системи формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя;

• розробка і впровадження в практику роботи навчальних закладів сучасного моніторингу діагностики і корекції стану здоров’я дітей і молоді;

• впровадження у навчально-виховний процес особистісно зорієнтованого підходу формування в учнів і студентів навичок здорового способу життя, вміння приймати оптимальні рішення щодо збереження і зміцнення власного здоров’я у різних життєвих ситуаціях, в тому числі, екстремальних;

• удосконалення форм і методів формування здорового способу життя;

• формування в учнів та студентів негативного ставлення до шкідливих поведінкових звичок, посилення ефективності механізмів подолання залежності від них;

• забезпечення якісної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, здатних формувати у дітей та молоді позитивну мотивацію на здоровий спосіб життя;

• визначення пріоритету у роботі з батьками і громадськістю формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя.

Критеріями форсування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді можна вважати:

• на рівні фізичного здоров’я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров’я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування;

• на рівні психічного здоров’я (психологічного комфорту): відповідність пізнавальної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватна самооцінка, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;

• на рівні духовного здоров’я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, відчуття прекрасного у життя, у природі, у мистецтві;

• на рівні соціального здоров’я (соціального благополуччя): сформована громадська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання.

Формування здорового способу життя, культури здоров’я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної уваги до мотиваційної сфери дітей та молоді у прагненні бути здоровими. Мотивація на здоровий спосіб життя – це система ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження, відновлення і зміцнення здоров’я.

Метою напрямку «Формування здорового способу життя» є забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорон, та зміцнення їхнього здоров’я формування фізичних здібностей особистості, гармонії тіла і душі; виховання потреби у регулярних заняттях фізичною культурою і дотриманні режиму дня, у прагненні до оволодіння санітарно-гігієнічними знаннями і навичками, утвердження здорового способу життя, формування вміння правильно поводитись у критичних ситуаціях і надавати необхідну допомогу собі та оточуючим; використання історичного національного досвіду здорового способу життя; формування рис лицарства і мужності, самовдосконалення тіла й духу.

Система роботи включає в себе організацію шкільного режиму, дотриманні у школі гігієнічних норм щодо освітлення, температури повітря, шкільного обладнання, раціонального харчування, загартування, профілактичне медичне обстеження, пропаганда здорового способу життя і включення дітей у різні види спортивно - фізкультурної діяльності.



Духовність і здоров’я. В.М.Оржеховська

Людина повинна вчитися берегти і зміцнювати своє здоров’я, застосовуючи духовні закони. Дуже важливо, щоб всі усвідомили закон «Роблячи вибір, ти змінюєш майбутнє». А результати вибору можуть бути чи добрі чи погані. Часто ми чуємо вираз «Життя несправедливе». Але це зовсім не так. Життя абсолютно справедливе. Існує закон причин і наслідків. Все, що з нами трапляється - хороше чи погане – наслідок зробленого нами вибору.

Треба прислухатися, яке почуття викликає той чи інший вибір? З раннього дитинства можна привчити себе помічати, що завжди коли ти чиниш неправильно, це призводить до неприємних наслідків. Отже, треба думати, щоб говорити і чинити правильно

Модель формування культури здоров’я учнів в сучасних умовах шкільної освіти. Бабич В.І.

Важливим стратегічним напрямом загальної середньої школи є вирішення проблем комплексної реалізації оздоровчої функції шкільної освіти, забезпечення фізичного й духовного здоров’я учнів. До нових соціальних функцій освіти слід віднести й соціально-терапевтичну, що покликана значно підвищити рівень готовності особистості випускника до успішної життєдіяльності в складних умовах соціального середовища, попередження нервово-психічних і соматичних захворювань та виникнення залежностей від психотропних речовин через оздоровлення психіки людини в цілому, розвиток її особистісних якостей, які потрібні для гармонізації соціальних зв’язків і збереження здоров’я. У наш час дитина повинна мати можливість пізнати себе, особливості людського організму, основні засоби здорового способу життя, запобігання різним захворюванням, шкідливим звичкам; уміти керувати своїм здоров’ям, що дасть їй шлях до повноцінного життя. Сьогодні дуже важливо під час навчання в школі навчити дитину самій піклуватися про власне здоров’я, сформувати в неї установку на підтримку власного здоров’я без застосування медикаментозних засобів .

Як зазначалося вище, сьогодні в Україні спостерігається вкрай важка ситуація стосовно здоров’я сучасної молоді. Окрім багато чисельних захворювань учнів (захворювань органів дихання, органів зору, органів

трав лення, серцево-судинні захворювання, гіподинамія тощо), значно зросли

показники погіршення психічного й духовного здоров’я школярів. У наш час

нервово-психічні відхилення зафіксовано у 88 % дітей. Переважна більшість сучасних підлітків втратила гуманістичні орієнтири, спрямованість до духовного зростання, сенс та цінність життя. Підтвердженням вищесказаного може слугувати й той факт, що сьогодні серед найбільш поширених причин загибелі дітей є самогубство.

Такі показники здоров’я школярів можна пояснити не лише впливом різних негативних чинників, але, перш за все, недостатньою увагою до питань здорового способу життя дітей і дорослих . У наш час курить кожен п’ятий п’ятикласник, майже половина восьмикласників і біля 60 % випускників шкіл. Серед споживачів першого наркотику – тютюну – 6–8 % дітей молодших класів та навіть дошкільнят.

Зазначимо, що відсутність сформованості в школярів культури здоров’я є однією з головних причин того, що більшість з них не мають уявлення про формування, збереження і зміцнення здоров’я, а також спрямованості на ведення здорового способу життя . У нашому розумінні «Культура здоров’я школяра – це інтегроване утворення особистості, що виявляється в її мотиваційній, теоретичній і практичній підготовці до формування, збереження та зміцнення свого здоров’я у всіх його аспектах (духовному, психічному й фізичному) та розумінні здоров’я як цінності».

Модель вміщує в собі структурні компоненти формування культури здоров’я школярів, а також педагогічне управління виховання здорових учнів в умовах сучасної шкільної освіти.

До структурних компонентів моделі були віднесені наступні: змістовний, мотиваційний та діяльнісний.

Змістовний компонент являє собою усвідомлення учнями сутності культури здоров’я, пізнання та засвоєння за весь період навчання у школі певного обсягу знань, умінь і навичок з формування, збереження й зміцнення здоров’я на духовному, психічному та фізичному рівнях.

Мотиваційний - застосування на заняттях з фізичної культури оздоровчих технологій, спрямованих на духовний, психічний і фізичний аспекти здоров’я.

Мотиваційний компонент включає в себе: розуміння школярем здоров’я (в усій його повноті) як найвищої цінності; вироблення світоглядних позицій відповідно кращих ідеалів надбаних людством; свідоме прагнення до повноцінного щасливого життя; спрямованість особистості школяра до культури здоров’я; бажання бути творцем свого сучасного й майбутнього; прагнення постійного вдосконалення, а також зростання в духовному, соціальному, психічному й фізичному планах.

Діяльнісний компонент характеризується виконанням та трансляцією ідей здорового способу життя у соціальному середовищі; засвоєнням школярем на практиці оздоровчих технологій, спрямованих на всі аспекти здоров’я (духовний, психічний та фізичний); побудовою, виконанням та удосконаленням протягом навчання у школі власної

оздоровчої системи.

Зазначимо, що подані компоненти культури здоров’я не є чимось окремим, а, навпаки, доповнюють одне одного та являють собою єдине ціле.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал