Навчитися жити – значить вибрати свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до оточуючого світу, зрозуміти себе, інших, суспільні процеси, поставити перед собою чіткі завдання і діяти у відповідності з ними



Сторінка2/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.92 Mb.
1   2   3   4   5   6
Громадянами не народжуються. О.В.Сухомлинська

Проблема батьків і дітей, виховання підростаючого покоління стояла перед людством у всі часи. Тому одним із важливих і невідкладних завдань країни на сучасному етапі розвитку є виховання громадянина. Тому вже сьогодні (бо завтра вже може бути пізно) необхідно поставити питання про виховання громадянина країни, звертаючи особливу увагу на виховання підростаючого покоління. Головна мета громадянського виховання, як стверджує академік АПН О.В.Сухомлинська, - це підготовка молоді до життя у громадянському демократичному суспільстві, у взаємопов'язаному світі; визнання та прийняття цінностей, що виступають головними, визначальними для даного суспільства.

Які ж основні підходи до громадянського виховання особистості? Виховати громадянина - означає передати досвід попередніх поколінь у суспільному житті. Що являється змістом громадянськості? Це - система загальнолюдського ціннісного ставлення до глобальних, державних проблем, соціальних груп, окремих особистостей, їх діяльності, до явищ громадського життя та свідомості. Одним із головних завдань громадянського виховання має бути розвиток патріотизму - любові до свого народу, до Батьківщини, до її національних героїв та історичного минулого. Виховання патріотизму особистості передбачає прищеплення національної свідомості. Важливим показником громадянської зрілості є збереження української мови, досконале володіння нею. В умовах глобалізації людського суспільства громадянське виховання включає також почуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей. Вважливим є виховання розвиненої правосвідомості - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків. Однією з важливих складових змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури. Вона включає належну політичну компетентність, знання про державу, політичні організації та інститути, принципи, процедури та регламенти суспільної взаємодії, порядок виборів. Ще однією важливою складовою громадянського виховання є моральне виховання. Воно включає прищеплення гуманістичних рис. Значне місце у змісті громадянського виховання займає формування культури поведінки особистості, що ґрунтується на нормах моралі, законів, традицій, учинків людини. Загальнолюдські аспекти громадянського виховання мають за мету формування в особистості свідомого прагнення до захисту та збереження світової духовної культури.

Результативність громадянського виховання великою мірою залежить від того, наскільки ті чи інші форми та методи виховної діяльності стимулюють розвиток активності, свідомості, цілеспрямованості, самоорганізації, самоуправління. Ці питання вирішує громадянська освіта, яка посідає важливе місце в системі громадянського виховання. Головна мета громадянської освіти - виховання громадянина, який повинен володіти певними знаннями (про права та свободи людини, про демократію, про державу й т. п.), уміннями (критично мислити, аналізувати політичну ситуацію, висловлювати й відстоювати свою точку зору, співробітничати з іншими людьми тощо), цінностями (повага до прав інших, толерантність, компромісність та ін.), а також бажанням брати участь у суспільно-політичному житті. Виходячи з цього, в учителя повинні бути:

визначена чітка громадянська позиція, що висловлює повагу до основ конституційного ладу держави;

прищеплена система цінностей учителя, куди входять розуміння складності світу й визнання толерантності;

вироблений демократичний стиль педагогічної роботи - прагнення до розуміння та сприйняття різноманіття думок і точок зору, компромісу, уміння чути та підтримувати власну думку дитини;

вихована висока комунікативна культура вчителя, що передбачає залучення учнів до творчої участі у плануванні й регулюванні освітнього процесу.

Таким чином, можна зроби висновок: якщо ми хочемо примножити здобутки попередніх поколінь, збільшити їх, необхідно дбати про виховання підростаючого покоління в цих складних соціально-політичних умовах життя суспільства.

Теорія і практика громадянського виховання.

В.Є. Литньов

Автори проекту Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (Сухомлинська О.В., Боришевський М.Й., Чорна К.І., Тараненко І.Г., Рябов С.Г.) таким чином дають визначення основних понять по темі:

Національне виховання — формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.

Громадянин — людина, яка ідентифікує себе з певною країною, де вона наділена відповідним юридичним статусом, що є основою для користування певними npaвaми та для додержання обов'язків.

Громадянськість — духовно-моральна цінність світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. 3 цим пов'язані більш чи менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття власної гідності, знання і noвaгa до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння додержувати власних прав та обов’язків.

Громадянське суспільство — поняття, що вживається для означення сукупності існуючих у суспільств відносин, які є державно-політичними, сфери життєдіяльності громади й окремих індивідів, що є цивільною, неказенною, приватною, перебуває поза впливом держави, її директивного регулювання й регламентації. Його існування втілюється у приватному житті громадян, у функціонуванні вільного ринку, у безперешкодному поширенні духовних, релігійних, моральних і національних цінностей, у добровільно сформованих асоціаціях та організаціях громадян, в усій різноманітності вільно здійснюваних ними між особистісних зв’язків (сімейні, общинні, економічні, культурні, релігійні тощо).

Громадянське виховання — формування громадянськості як інтегративної якості особистості, що дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, поетично та юридично дієздатною та захищеною.

Громадянська освіта — це навчання людей, як жити в умовах сучасної держави, як додержувати її законів, і водночас не дозволяти владі порушувати їхні права, добиватись від неї здійснення їхніх правомірних потреб як бути громадянином демократичного суспільства.

Громадянська позиція — система ціннісних і соціальних орієнтацій та настанов, що характеризують людину як громадянина країни та суспільства.

Процес розвитку і формування громадянина, тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, самоактивність, творчі начала, почуття обов’язку й відповідальності перед суспільством, Батьківщиною.

Громадянськість – це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства.

У педагогічному плані громадянськість містить знання, переживання й вчинки. Ці складові перебувають у певних зв’язках і взаємодії з переважанням на певних етапах розвитку індивіда емоційного компонента, формування почуттєвої сфери.

Важливе місце в громадянському вихованні посідає громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права і обов’язки людини. Громадянська освіта тісно пов’язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості в суспільній сфері, яка передбачає насамперед політичну, правову й економічну освіченість і здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства.

У процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Це поняття об’єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію майбутнього громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності.

На відміну від інших розвинутих країн, де громадянське виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її недієспроможності, багато в чому базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання.



Теоретичні основи розуміння духовно-моральних цінностей.

Проблема духовно-морального виховання особистості завжди була однієї з актуальних, а в сучасних умовах вона здобуває особливе значення. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що вихованню духовності було приділено чимало уваги. Багато з цих досліджень були виконані давно, що свідчить про те, що ця проблема завжди вважалася важливою при вихованні кожного громадянина.

У короткому словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль (латинське mores-вдачі) - норми, принципи, правила поведінки людей, а так само, саме людське поводження (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, у яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом, класом, народом, суспільством). »

В. И. Даль тлумачив слово мораль як «моральне ученьє, правила для волі, совісті людини». Він вважав: «Моральний — протилежний тілесному, плотський, духовний, щиросердечний. Моральний побут людини важливіше побуту речовинного.» «Стосовний до однієї половини духовного побуту, протилежний розумовому, але, що зіставляє загальне з ним духовний початок, до розумового відноситься істина і неправда, до морального - добро і зло. Добронравний, доброчесний, ґречний, згодний із совістю, із законами правди, з достоїнством людини з боргом чесного і чистого серцем громадянина. Це людина моральний, чистої, бездоганної моральності. Усяка самовідданість є вчинок моральний, доброї моральності, доблесті».

З роками розуміння моральності змінилося. В Ожегова С.І «Моральність — це внутрішні, духовні якості, який керується людина, етичні норми, правила поведінки, обумовлені цими якостями».

Ніцше вважав: «Бути моральним, етичним - значить робити покора встановленому чи закону звичаю». «Мораль - це звеличення людини перед ПРИРОДОЮ».

Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожнім етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Ю. К. Бабанский, такою стороною буде моральне виховання: діти опановують простими нормами моральності, учаться випливати їм у різних ситуаціях.

Фундаментальні проблеми морального розвитку особистості розроблялися Л.Виготським, Л.Кольбергом, І.Коном, Я.Корчаком, А.Макаренком, Ж.Піаже, Ж.-Ж.Руссо, В.Сухомлинським, С.Якобсон та ін.

Теоретичні та прикладні проблеми морального виховання і моральної свідомості досліджували І.Бех, Л.Божович, М.Боришевський, О.Вишневський, О.Докукіна, М.Дригус, І.Каїров, А.Кириченко, С.Ковальчук, О.Кононко, І.Мар’єнко, Т.Поніманська, К.Чорна та ін.

Моральне виховання в контексті всебічного розвитку особистості розглядали Л.Артемова, В. Кузь, Л.Масол, З.Плохій, Г.Пустовіт, М.Сметанський, О.Сухомлинська, В.Оржеховська та ін.

Навчальний процес тісно зв'язаний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст утворення збільшилося в обсязі й ускладнилося по своїй внутрішній структурі, у моральному вихованні зростає роль навчального процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, що учні одержують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, чим знання по конкретних навчальних предметах.

Розглядаючи систему морального виховання, Н.Е.Ковальов, Б.Ф.Райський, Н.А. Сорокін розрізняють кілька аспектів:

По-перше, здійснення погоджених виховних впливів вчителя й учнівського колективу в рішенні визначених педагогічних задач, а усередині класу – єдність дій всіх учнів.

По-друге, використання прийомів формування навчальної діяльності моральним вихованням.

По-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив моральних якостей, що виховуються в даний момент, у дітей.

По-четверте, систему морального виховання варто вбачати й у послідовності розвитку тих чи інших якостей особистості в міру росту і розумового дозрівання дітей.

Однією з найгостріших проблем українського суспільства на сучасному етапі його розвитку є падіння рівня моралі, втрата духовних орієнтацій, не-здатність людей до самопізнання, відсутність потреби у самовдосконаленні, саморозвитку.

У дослідженнях І.Беха знаходимо підтвердження цієї думки. У своїх працях науковець розглядає ключові суперечності соціально-психологічного буття нашого сучасника. Однією з найважливіших, автор вважає супереч-ність між переважним визнанням людини як самоцінності і переважним ставленням до неї як до засобу, що задовольняє лише вузькі індивідуальні потреби іншої людини.

Характеризуючи сучасний освітній простір, І.Бех вказує на розпад багатьох компонентів і структур виховного простору (комсомольської, піонерської організацій і взагалі більшості дитячих самодіяльних об'єднань). На його думку, доросле співтовариство стало безвідповідально ставитися до дітей. Батьківське піклування здебільшого зводиться до споживацького рівня: одягнути, нагодувати. Для дітей не існує ефективно діючої системи моральних норм. Як наслідок, простежується зростання цинізму, егоїзму, грубості, жорстокості.

Духовно-моральне виховання учнів за творчою спадщиною В.Сухомлинського

В.Сухомлинський вважає основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної дитини.

Педагог прагнув до народження доброти в серці кожного школяра, підкреслював, що лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні особистості автор надавав формуванню у дитини духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості.

Своє розуміння духовності він розкриває так: “....ми включаємо в поняття “духовний світ”, ‘духовне життя” такий смисл: сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності. Духовність – осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом”. Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, “що життя – це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі”.

У своїх працях видатний педагог виділяє три основні завдання, які стоять перед учителем щодо формування морально – духовних цінностей дітей: формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини; виховання моральної звички в саморозумінні, емоційному переживанні й самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці; розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис.

Аналіз спадщини В.Сухомлинського в аспекті формування морально-духовних цінностей показує, що критеріями вихованості дитини вчений вважав: життєрадісне світосприймання дитини; здатність бачити поруч із собою людину, брати близько до серця її радощі і горе, тривоги і хвилювання; віра в іншу людину; багате духовне життя в світі прекрасного.

В.Сухомлинський вважав, що успіх виховних дій педагога залежить від того, що знає вихованець про самого себе, і головне, щоб саморозуміння було з погляду моральних цінностей суспільства і власної життєвої позиції. В емоційному переживанні самого себе педагог вбачав повагу до самого себе і почуття власної гідності.

Оцінювання вихованцем самого себе пов'язано із гуманними стосунками з людьми та ставленням до навколишнього світу. Таким чином, мірою внутрішньо-морального світу особистості стає інша людина, її оцінне судження. “Що подумають люди? Ця тривожна думка є, образно кажучи, тим найтоншим проводом, через який від серця до свідомості йде емоційний сигнал: я перестану сам себе поважати, якщо заплющу очі на те, що діється навколо мене”.

Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності В.Сухомлинський визначив як сердечність. Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі – рослин, тварин, людей. “Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей”.

Виняткового значення у вихованні особистості дитини й розвитку її духовних цінностей В.Сухомлинський надавав особистості педагога. На його думку, лише духовно багатий, морально довершений вихователь здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностей душу дитини і плекати у неї паростки духовності. Так, В.Сухомлинський відзначав, що школа для учнів, особливо першокласників, – це насамперед учитель. Його дії, ставлення до інших людей і школярів виступають для учнів початкових класів як реальний моральний ідеал, за зразком якого будується їхня поведінка і всі інші відносини. У молодшого школяра безмежна довіра до вчителя, його вимог, слів, учинків, оцінок.

Формуванню морально-духовних цінностей присвячена вся творчість В.Сухомлинського: його наукова і педагогічна діяльність. Пафосом духовності проникнуті щирі, довірливі розмови педагога про красу природи і обов'язок її берегти, любов дитини до батьків та високий обов'язок творити добро в ім'я людей. У творчості педагога-гуманіста знаходимо всебічне висвітлення всіх складових духовності в їх органічній єдності, завдяки яким людина спроможна стати й бути особистістю. Він розглядав формування духовних цінностей особистості як безперервний процес, головним моментом якого має бути утвердження ідеалу добра в доступній їй активній творчій життєдіяльності. “Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів”.

Таким чином, педагогічна творчість В.Сухомлинського є джерелом організації сучасних пошуків ефективних шляхів виховання підростаючого покоління, особливо в галузі формування в молоді духовних цінностей.


Морально-духовні категорії. В.М.Оржеховська

Любов – найвища риса духовності.

З погляду духовного – це почуття взаємної ніжності, дружби двох людей різної статі. А ще – готовність до самопожертви і страждання. Це особливий стан душі, коли людина гостріше сприймає світ, це підйом душі. Любов - це найвище почуття, дане Богом лише людині: стан душі, довіра, щирість, самопожертва, віддача, взаємодопомога, туга за іншою людиною. І.П.Павлов вважав, що неможна зробити успішно жодної справи без справжньої пристрасті й любові. З погляду філософії, любов – це складне явище, простими елементами якого є: 1) жалість, яка переважає в любові батьківській; 2) побожність, яка переважає в любові дітей до батьків і в любові релігійній, що випливає з неї; 3)тільки людині властиве почуття сорому, яке в поєднанні з двома першими елементами – жалістю й побожністю – створює людську форму статевої, чи подружньої, любові, матерія ж дається через фізичний потяг (актуальний чи потенційний). Любов до людини, до всього сущого, любов у найширшому смислі цього слова ґрунтується на інтересі, турботі, відповідальності, повазі, знаннях, довірі. Інтерес – це початок будь-якого зближення в нашому світі. Турбота – друга сходинка любові. Мається на увазі глибока, щира турбота, а не показна, поверхова. Якщо мати каже, що любить дитину, одягає її в модні джинси, але мало спілкується з нею, не цікавиться її життям, мріями, то навряд чи це почуття можна назвати любов’ю. Такі батьки дають дитині багато матеріальних благ: магнітофони, комп’ютери, дорогі модні речі, екзотичну їжу, та не проявляють справжньої турботи й теплоти – їм все ніколи! І їхні діти часто страждають від тих самих моральних хвороб, що й діти бідняків. Турбота – ознака любові, брак якої не приховати. Відповідальність – це наступний крок у любові, пік її досягнення, коли людина може й повинна відповідати за кохану перед людьми. Тут є дві небезпеки: підкоритися самій коханій людині чи підкорити її собі. Щоб цього не сталося, вірним супутником любові має стати повага до близької людини. Повага – це найпривабливіша риса любові, коли людина усвідомлює унікальність коханої й відмовляється від спроби нав’язати їй свій спосіб життя. Можна з упевненістю сказати: де немає поваги, там немає любові. Для підтримання любові обов’язково потрібні знання. Коли бачиш роздратовану людину, то знай, вона така через якесь страждання, тож дізнайся через яке. Любов немислима без довіри. Без нього не може бути істинної любові. Треба добре пам’ятати, що брак любові призводить до депресії, озлобленості, шизофренії, фізичних захворювань.

Давня мудрість визначила, що в середині людини сім добрих начал і сім злих, і що міра добра і зла в самій людині.




Концепція сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» на 2012-2021 роки (витяг)

(Схвалено Вченою радою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України протокол № 9 від 14 листопада 2012 року)

Метою навчального закладу має бути здійснення такої політики, при якій батьки відчувають свою визначну роль у справах учнівського та педагогічного колективів. Адже сім’я – це найважливіший соціальний замовник освіти. Головними принципами соціальної роботи школи і родини мають бути наступні: пріоритетності сімейного виховання, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності.

З метою підвищення статусу інституту сім’ї, престижу толерантних сімейних відносин передбачається:

• Удосконалити систему виховної роботи з питань сімейного життя, родинного виховання у навчальних закладів різного рівня;

• Посилити пропагування сімейних цінностей шляхом проведення постійних широкомасштабних інформаційних кампаній, у тому числі через засоби масової інформації;

• Здійснювати культурно-просвітницькі заходи з метою відродження та збереження сімейних традицій і цінностей.

З метою здійснення інформаційно-просвітницької роботи з сім’ями, удосконалення форм психологічної, юридичної, інших видів допомоги з питань шлюбу, сім’ї та виховання дітей, розширення сфери культурних послуг необхідно:

• Розвивати мережу сімейних клубів, центрів сімейної культури, інших спеціалізованих служб, з метою надання соціально-психологічної допомоги у виконанні батьківських обов’язків, профілактика девіантних форм сімейних відносин;

• Забезпечити здійснення педагогічного патронажу сімей;

• Здійснювати роботу з дошлюбної діагностики та консультування, педагогічної підготовки молодих батьків до виховання дітей;

• Створити систему взаємодії закладів і служб органів охорони здоров’я та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді для здійснення соціального супроводу сімей, які чекають на народження дитини;

• Забезпечити підготовку та видання спеціальної літератури, створення циклів теле- та радіопередач для батьків з питань виховання дітей;

• Надавати підтримку громадським організаціям у здійсненні інформаційно-освітніх програм з питань сімейних відносин між подружжям, виховання дітей, формування здорового та радісного способу життя

• Здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на формування навичок ефективного спілкування між статями, подолання ґендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім’ї.

Для надання допомоги сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, передусім молодим, багатодітним, неповним, слід:

• Удосконалити систему виявлення та обліку сімей,які перебувають у кризових ситуаціях, підвищення якості соціального супроводу сімей,які потребують сторонньої допомоги;

• Забезпечити проведення індивідуальної роботи із сім’ями, в яких батьки-інваліди, чи виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями.

За напрямом попередження насильства в сім’ї необхідно:

• Створити систему раннього виявлення сімей, у яких вчиняється насильство або є загроза його вивчення, та забезпечити соціальний супровод таких сімей;

• Забезпечити підвищення рівня правої культури батьків та поінформованості щодо попередження насильства в сім’ї шляхом проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької та роз’яснювальної роботи;



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал