Навчального спілкування



Pdf просмотр
Сторінка22/28
Дата конвертації01.01.2017
Розмір3.54 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   28
4.2. Стадіальна концепція психічного розвитку дитини
Роботами з генетичної епістемології Ж. Піаже вніс значний вкладу теорію категорій. Багато з його висновків мають пряме відношення до предмета нашого дослідження. Насамперед - про причинність, конструювання реальності, генезис числа і таких елементарних логічних структур, як класифікації і серіації, аналіз понять руху, часу, простору й інших категорій у дитини. Система понять, фактор усвідомлення логічних форм, в остаточному підсумку також виробляється дитиною за допомогою дорослих, тобто у відомій мірі вноситься ззовні. Через спілкування, навчання і т. д. можливе формування свідомості і самосвідомості відбувається перехід до словесної інтроспекції й усвідомлення категорій, до цього діяли несвідомим образом. Виділення соціальної природи категорій — безсумнівна заслуга Л. С.
Виготського й певною (хоча і меншою) мірою — Ж. Піаже. Наше дослідження показує, що формування й усвідомлення категорій відбуваються саме через навчальне спілкування, обумовлене предметно- практичною діяльністю. Інакше кажучи, реальна зміна світу і соціальне спілкування людей, що складаються в процесі соціально-практичної діяльності, є основою, на якій виникають і розвиваються категорії. Вихідний принцип психологічної теорії Ж. Піаже: принцип діяльності і довільності інтеріоризованих психічних структур від зовнішніх предметних дій ідеї генезису психіки і мислення операціональна (системна) природа інтелекту.
Походження категорій із практичної діяльності, їхній розвиток по стадіях, органічний зв’язок (іноді доходить до тотожності) операціонального і категоріального в людському мисленні, критика апріоризму в трактуванні категорій, підведення під теорію категорій величезного матеріалу — ці методологічні принципи аналізу категорій у Ж. Піаже є цікавими з погляду спілкування в навчанні. Не можна зрозуміти роль і значення категорій у психологічних дослідженнях Ж. Піаже, не вивчивши їхнього співвідношення з такими фундаментальними поняттями його теорії, як угруповання, операція і т. п. Почнемо з розрізнення Ж. Піаже двох способів мислення —
логічного і реального. Логічне займається тільки визначеннями, прагнучи, наприклад, розкрити протиріччя, формально визначити А і В. Реальне мислення — спосіб, в якому реальна думка, складається, навпаки, не в міркуванні щодо одних тільки визначень, що не представляє для цього способу великого інтересу (визначення є з цього погляду усього лише ретроспективним усвідомленням, до того ж часто неповним, а втім, щоб діяти й оперувати, конструюючи поняття відповідно до можливостей колізії цих дій чи операцій [172]. Крім того, над практичним інтересом згодом надбудовується теоретичний інтерес. ДМ. Узнадзе в роботі «Экспериментальные основы психологии установки відзначає, що як своєрідну групу потреб, що виробилися в людини, можна назвати групу теоретичних потреб [219]. Це — потреба пізнання, прагнення людини осягти річ саму по собі, незалежно від суб’єкта. Прагнення виражається й у процесі пізнання, і в його результатах. Але і на високих ступенях дослідження природи інтерес невилучений, оскільки таке дослідження пов’язане з практикою (без з’ясування цих ланок виникає ілюзія абсолютної об’єктивності знання. Крім того, пізнання є не тільки віддаленням від людини як суб’єкта діяльності, але і поверненням до нього.
Розумовий розвиток дитини, звичайно, стоїть не на такому високому ступені, яку дорослого. Але вона зберігає цей загальний інтересі якщо несвідому мету, то спрямованість, установку на самовизначення в природному й історичному світі, на усвідомлення свого місця в ньому. Якщо навіть на висотах науки мислення з його категоріями — в узагальненій формі — зв’язане з предметами, практичними інтересами, суб’єктивними цілями, то це ще більш характерне для дитячого мислення.
Сенсомоторний інтелект працює тільки на реальному матеріалі, тому тут є незначні відстані між суб’єктом і об’єктом. Тільки реальні об’єкти» визначають тільки реальні рухи. Розширення відстаней між ними веде до доповнення реальних дій символічними діями, що спрямовані на представлення і виходять, отже, за межі близького простору і близького часу. Категоріальні форми освоєння світу — простір, час, об’єкт і інші — зазнають приданому переході кількісних і якісних змін вони збільшуються великі просторові, часові відстані і т. п) чи зменшуються, щоб привести мислення до уявлення про нескінченності світу у всіх його атрибутах, до філософських проблем. Рух до граничних характеристик дійсності можливий не тільки на основі практики як такої, але і на основі символічних дій. Отже, на основі сенсомоторного інтелекту розвивається власне пізнання. До 2 років існує стадія практичного мислення в розумовому розвитку дитини. З 2 до 7—8 років — стадія інтуїтивного (наочного) мислення. З 7—8 до 11—12 років зароджується стадія конкретних операцій — розумових дійне відділених ще від змісту, злитих з ним. З 11—12 до 14—15 років — четверта стадія, на якій з’являються формальні операції предметом операцій стають вони самі — висування положень і виведення з них наслідків. Мине будемо докладно розглядати стадіальну концепцію Ж. Піаже, вона досить проаналізована в психологічній літературі, звернемося лише до генезису
стадій розумового розвитку дитини з погляду розвитку категорій, що може задавати предмети спілкування в навчанні. Так, описавши цей генезис до восьмирічного віку, Ж. Піаже писав Отже, ми бачимо, як дійсно одночасно з формуванням понять класів, відносин і чисел конструюються — причому паралельно — вихідні якісні угруповання часу і простору [172]. До 8 років відносини тимчасового порядку (до і після) координуються з тривалістю (більш чи менш довго, тоді як в інтуїтивному плані ці дві системи понять залишалися незалежними. Об’єднавши в єдине ціле, вони породжують поняття загального часу для різних рухів — внутрішніх і зовнішніх. Особливо важливо, щодо зазначеного часу утворяться якісні операції, приводять до структури простір порядок просторової наступності і включення чи інтервалів відстаней збереження довжини, поверхонь і т. п. ; вироблення системи координат, уявлення про перспективи і перетини [172]. Усе це відбувається ще нарівні конкретних операцій. Як тільки діти припиняють маніпулювати зоб єктами і починають будувати міркування у вербальному плані, вони виявляються нездатними до операцій. Отже, операції, про які тут іде мова, є конкретними операціями, але ще неформальними завжди зв’язані з дією, вони логічно структурують діями разом із супровідними її словами, але вони зовсім не укладають у собі можливості будувати логічне мовлення незалежно від дії [172]. На відміну від цього, формальне мислення, що з’являється на наступній стадії, означає оперування операціями, узятими у чистому вигляді [69]. Отже Мова йде, проте, щоб розглянути безліч операцій, що виступає як продовження практичної діяльності дитини в той період, коли в неї ще відсутні у власному змісті вербальні побудови саме ці операції породжують число, безупинні величини, простір, час, швидкість і т. ді визначають — у межах, охоплюваних цими основними поняттями — перехід від наочної передлогіки до дедуктивного й одночасно експериментальної раціональної координації [69].
Історія розумового розвитку дитини свідчить, що паралельно (одночасно) виникають поняття (угруповання) класів, відносин, чисел, просторів, часу, міри і т. д. Це значить, що всі категорії, так чи інакше зв’язані зданими угрупованнями — якість, кількість, міра, простір, час, відношення, — виробляються одночасно, а нелінійно їхнім відношенням є паралельність. Ж.
Піаже вважає, що тут немає системи угруповань, а виходить, і системи категорій мова тут йде насамперед про конкретні поняття (осмислені дії, а не про абстрактні поняття. Категорії — простір, часі інші — теж ще не носять ньютонівського чи кантіанського характеру вони не відділені від матеріалу мислення — змісту треба думати, що уявлення про чисті категорії з’являється на формальному рівні розвитку інтелекту, нарівні формальних операцій. Конкретні операції групують (класифікують і т. д. ) речі, а формальні — висловлення, у яких виражаються чи відбиваються ці операції [69]. Виникає ієрархія систем дій різних періодів (сенсомоторних, перцептивних, конкретно-операціональних і формально-операціональних) і прогресуюча диференціація, що відбивається на генезисі категорій. Нарівні сенсомоторного інтелекту формується логіка дії. Форми дій дитини зоб єктами виробляються впродовж цього періоду, нею засвоюються в спілкуванні з дорослими, а непросто із своїх маніпуляцій з речами. У свою чергу логічна діяльність дорослого матеріалізується яку створюваних знаряддях і речах, такі в самих предметних діях. На початку періоду інтуїтивного мислення завдяки появі символу відбувається перша диференціація — на
1) реальні дії (сенсомоторні схеми
2) уявлення. Але в уявленнях ще не відрізняються просторово-часові і логіко- математичні схеми діяльності. На інтуїтивному рівні розвитку мислення немає ні класів, ні відносин у власному смислі слова.
До 7—8 років відбувається друга диференціація (зв’язана з появою операцій і угруповань) — на 1) логіко-математичні і 2) просторово-часові
(«інфралогічні», у термінології Ж. Піаже) операції. Рівень формальних операцій характеризується третьою диференціацією
— між операціями, зв’язаними: 1) з реальною дією і його предметом, і 2) гіпотетико-дедуктивними операціями. Оскільки категорії, згідно з Ж. Піаже, є результатом операцій, прогрес розумового розвитку дає послідовний ряд різноякісних категорій
практичні категорії. У ранньому дитинстві час, очевидно, є для дитини такою ж практичною категорією, які простір. Це відноситься до всіх категорій цього періоду
категорії споглядання (уяви) відокремлюються від практичних категорій, виникають конкретні категорії досвіду, чи категорії наочної феноменальної) дійсності
логіко-математичні категорії відокремлюються від «інфралогічних»,
«просторово-тимчасових» чи фізичних
абстрактні категорії — з’являються чисті їхні форми. Отже, спочатку теоретичні категорії відокремлюються від практичних через уявлення потім логіко-математичні — від теоретичних нарешті, формально-логічні категорії відокремлюються від змістовних логіко- математичних. Виходить генетичний ланцюжок груп категорій за стадіями розвитку мислення.
Стадія мислення: практичне мислення інтуїтивне мислення конкретне логіко-математичне мислення абстрактне логіко-математичне мислення.
Категорії, що його «обслуговують»: практичні категорії споглядання конкретні розумові категорії абстрактні категорії. Таким чином, первісна синкретична цілісність поступово диференціюється й одночасно виникає щось нове, а саме диференціація є розвиток з вихідної цілісності. Основне вданій цілісності — нерозчленованість
329
суб’єктивного й об’єктивного. Такий світ, універсум, як пише Ж. Піаже, центрований на власній дії [69]. Практична дія є первісним способом освоєння і пізнання світу. У дії реальність пручається зусиллю суб’єкта. Опірність світу веде до його об’єктивації, виробляє уявлення про об’єкт. У тісному зв’язку з практичним поняттям об’єкта в дитини виробляються практичні категорії простору, часу, причинності. Практичні категорії носять неабстрактний, а життєвий характер це — способи самої життєдіяльності, а не форми рефлексії про неї. Дитина вже знає, що за визначеною її дією виникне певний результат. Для цього треба перемістити предмет втечи інше місце, і це треба зробити раніше чи пізніше, хоча в дитини ще немає поняття проте, що таке простір, час, причинність, об’єктивність і т. д. Категорії тут виступають формами реальної діяльності й усвідомлюються із самою дією. Вони вплетені в реальне життя, утворюють органічний елемент дитячого світу. Реальна (сенсомоторна) діяльність розділяє даний світна зовнішню реальність і суб’єктивний світ, що стає можливим завдяки уявленню останнє є саме інтеріоризована (переведена усередину) дія. Зовнішня реальність тим самим переміщена усередину. Як реальність, вона представлена просторово- часовими угрупованнями і категоріями, злитими з логіко-математичними категоріями, що носять взагалі позапросторовий і позачасовий характер. Стадія конкретних (злитих із просторово-тимчасовими і якісними визначеннями) логічних категорій докладно досліджена Ж. Піаже. Оскільки на визначеній стадії розвитку логіко-математичні операції класифікація, серіація, число) і категорії ще злиті з реальними операціями, то вони ще не є власне відношенням, а число поки що виступає інтенсивною величиною. Поступово відбувається відділення форми (клас, серія — це форма, а не річ) від предметності в просторі і часі даного змісту. Подальший розвиток веде до загальних категорій. Буття предмета, спочатку злите з ним, стає просто буттям, його величина — кількістю, його відношення до інших предметів
як вимірним — мірою і т. д. Якщо звести усе до тенденції розумового розвитку дитини, то одержимо висновок про залежність формування категорій від формування операцій і їхніх систем — угруповань. Будь-яке знання ґрунтується на системі операцій, зокрема також категорії саме операції породжують число, простір, часі т. д. Важливо з’ясувати співвідношення таких понять, як категорія, інваріант, «об’єкт» і деяких інших. У русі від першого до другого періоду є важливе зрушення убік розвитку категорій. Основне досягнення сенсомоторного періоду — здатність суб’єкта сприймати безупинне існування, незмінність об’єкта.
Перцептивне мислення, особливо в період конкретних операцій, виробляє уявлення (чи поняття) про незмінність його основних (категоріальних) властивостей-атрибутів [69]. Інваріанти — це збереження цілісності об’єктів: не можна говорити про збереження форми взагалі (наприклад, форми світу в цілому, але можна говорити про збереження форми конкретної речі — столу, стільця і т. д. Надану обставину вказує і текст. Тому, якщо в мовленні дитинина стадії конкретних операцій використовуються такі слова, як форма, простір і т. д, вони, звичайно, відіграють категоріальну роль, тому що під них підводяться багато предметів, що мають форму чи іншу визначеність, але самі ці слова не мають ще адекватного змісту він вичерпується безліччю форм, але немає ще предмета, як форми взагалі. Інваріанти є категоріями особливого роду, як рубрики для одиничних речей. Всякий об’єкт має безліч різних властивостей — форма, величина, якість і т. п, перетворення яких у структури, побудову інваріантів створює також
інваріантість, константність об’єкта. Останній є зв’язуванням, вузлом даних властивостей. Це стосується і побудови об’єкта взагалі. Тільки там аналогічну роль будівельного матеріалу будуть грати неконкретні категорії форми, простору і т. д, а генеровані інваріанти — форма взагалі, простір узагалі. З
їхньою допомогою будується абстрактний об’єкт, що є предметом неконкретного наукового знання, а філософії, точніше, діалектичної логіки. Прогресу побудові об’єкта складається в удосконалюванні дій дитини, у виробленні здатності повертатися до минулого моменту. У дитини повинні виробитися форми поведінки, що дають змогу шукати зниклий предмет або за допомогою дії (наприклад, зняти хустку, якою покрили об’єкт), чи за допомогою думки, тобто уявити його поза полем сприйняття.
Об’єкт будується самим інтелектом і є його основним інваріантом. Цей інваріант необхідний для вироблення поняття простору, зв’язаного з ним. Інакше кажучи, збереження об’єкта виступає основою вироблення інших форм діяльності, оскільки останнє повинно мати справу зоб єктом і його властивостями, що зберігаються. Об’єкт у реальному світі — основа усіх властивостей і відносин речей. Такий він і в пізнавальній, і в практичній діяльності людини. Збереження тотожності об’єкта виступає вданому плані найбільш фундаментальною її категорією. Упізнанні її роль зафіксована ще стародавніми мислителями у вигляді закону тотожності, без дотримання якого взагалі неможливе логічне мислення. У практиці також вимагається як визначеність змінюваного предмета, такі визначеність дій людини. Це практичний варіант тотожності. Отже, об’єктивація зовнішньої дійсності — це тривалий і складний процесу якому первісна недиференційованість я і «не-я», сплав об’єкта з дією розчленовуються на основі засвоєння світу (асиміляції) і пристосування до нього (акомодації. Описаний вище процес об’єктивації світу не зводиться до конструювання об’єкта. За словами Ж. Піаже, «об’єкти — це не кількість пізнаного, а результат побудови [172]. Але таким результатом є також простір, час, кількість і т. д. Це відбувається вже на сенсомоторному рівні. У процесі формування загальних здібностей індивіда пристосовуватися до дійсності відбувається конструювання уявлень про об’єкти, простір, причинності, часу загальному всіх конкретних категорій досвіду [172].
Щоб дитина могла об’єктивувати предмети, розглядати їх як незалежні, вона повинна виробити просторове поле сприйняття, уявлення про якість і форму (без якої об’єкт — щось невловиме, практичні категорії величини і руху. Це здійснюється вході взаємодії дитини зі світом і людьми, від яких вона засвоює способи дій з речами. Однак із закінченням сенсомоторного періоду процес об’єктивації не закінчується. Одна з фундаментальних закономірностей, відкритих Ж. Піаже, полягає в
повторенні даного процесу нарізних стадіях розвитку. Якщо до кінця сенсомоторного періоду хаос вражень структурується й об’єктивується діяльністю дитини, то на наступних стадіях (доопераціонального чи перцептивного інтелекту, на стадіях конкретних, а потім формальних операцій) рух від недиференційованості суб’єктивного й об’єктивного до об’єктивного знання щораз повторюється. Процес об’єктивації повторюється нарівні абстрактного мислення. Цей третій цикл має свої особливості. Ж. Піаже досліджував його з точки зору розвитку формально-логічного мислення. Але зібраний ним матеріалі помічені його характерні риси дають зробити висновки також у відношенні до категорій. Справа втім, що конкретно-операціональні системи, наприклад логічні угруповання, існують у вигляді більш-менш ізольованих острівців на протязі даного періоду (7—11 років. Вони не з’єднуються водну інтегровану систему, а додаються до різних областей досвіду відносно незалежно один від одного. Мислення на цьому рівні має справу з речами і їх властивостями, а не з єдиною системою дійсності. Тут ще немає єдиного структурування всієї реальності, а пізнавальні структури не поєднуються водне нерозривне ціле. З іншого боку, з такими операціями зв’язані визначені категорії. Так, серед інших виділяються операції, названі Ж. Піаже інфралогічними, що включає категорії кількості, виміру, часу, простору і ін. » [172]. Кожна категорія структурується визначеним угрупованням незалежність останніх один від одного означає також ізольованість категорій.

333
Зв’язність, цілісність системи категорій забезпечує відображення зв’язності світу. Категорії, узяті порізно, суб’єктивні. Так, хоча ми і можемо сказати що-небудь про якість саму по собі, але такої якості немає в дійсності, оскільки там вона зв’язана з іншими загальними властивостями і відносинами. Щоб об’єктивувати її, зробити такою, яка вона поза нами, її треба узяти у всебічних зв’язках і відносинах. Це досягається приведенням категорій у систему. У зазначеному смислі систематизація категорій є їхньою
об’єктивацією. Наростання об’єктивації, що настає на стадії абстрактного мислення, утворить третій цикл розвитку, уході якого вжене просто конкретні об’єкти і відповідні їм конкретні категорії, а світу цілому об’єктивується за допомогою системи категорій. Остання існує й у формі особливої теорії діалектичної логіки, і виступає у формі живого масиву людського мислення, що переробляє і духовно освоює світ.
4.2.2

Сенситивні періоди і саморозвиток людини
У психології визначені граничні моменти, кризи, докорінні зміни життєвого шляху людини, що свідчать про перетворення структури і функцій її душі. Якщо людина успішно впоралась із такими кризами, то вона здатна вирішувати завдання іншого ступеня складності, про що раніше навіть не здогадувалось. Наявність докорінних змін дала підстави ВВ. Клименку [144] розглядати
час життя як вирішальний чинник душевного розвитку. Ми коротко зупинимося націй концепції, щоб визначити для нашого дослідження факти, що будуть пояснювати особливості навчального спілкування. Автор виходить із того, що природа людину обмежує у часі життя не скільки буде, стільки і буде, а нам надається саме стільки часу, щоб розвиток уможливлювався а) у структурах душі і тіла
б) у почуттях, мисленні і психомоториці — доки вони не перебуватимуть у гармонії, яка необхідна для того, щоб утворився і почав функціонувати механізм творчості в) у структурі енергопотенціалу. Разом з тим, розвиток тіла не зупинити дитина стає дорослою людиною. Інша річ — механізм творчості. Його розвиток можна загальмувати і змінити його напрям. На питання А чи має кожен потерпілий змогу наздогнати час дається відповідь Безумовно, але для цього він мусить здійснити величезну роботу над собою. Те, що розвивається вільно, природно, не вимагає спеціальних зусиль дитина вільно розвивається і не помічає цієї величезної роботи — природа нагороджує її за цю роботу задоволенням і натхненням, оскільки процес вільного (без форсування) розвитку відбувається
без насильства над собою. Ось чому непотрібно забувати про час, адже робота над собою, своєю душею і тілом — тривалий, багаторічний процес. Не встигнеш оглянутися, зупинишся — позаду незроблене. Робота не рухається, а час витрачено марно. І повернутись уже немає сили. Що ж робити Як тлумачить сенс життя буденна свідомість Спостерігач бачить його таким спочатку — народження, згодом — розквіт сила врешті — все іде підгірку. Мудрець скаже Все набагато складніше Сходження він ділить на етапи дитинство, підлітковий вік, юнацтво...Чому так Мало хто здатен відповісти, хоча кожен упевнений, що це замкнуті, цілісні етапи життя. Щоб з’ясувати, як розвивається механізм творчості, ВВ. Клименко [144] скористався математикою — законами чисел Фібоначчі і пропорцією золотого перерізу, законами природи. Інакше кажучи — законами природи і життя людини. Якщо записати в рядок числа Фібоначчі, то отримаємо 0, 1, 2, 3, 5, 8, 13,
21, 34, 55, 89 і т. д. Відношення між числами Фібоначчі складає 0, 618. Пропорційність встановили ще давні єгиптяни, а застосував до математики
Піфагор. Це результат поділу цілого на дві нерівні, але пропорційні частини.
Свого часу число дістало назву Божественної пропорції, золотого ділення, а пізніше геніальний Леонардо да Вінчі вжив уперше для позначення цієї пропорції поширений тепер термін — золотий переріз. Відтоді ця пропорція була встановлена в багатьох природних явищах (в будові нашого з вами тіла, в ботаніці, у квантовомеханічних процесах. У наш час золотий переріз, як закон природи, застосовується до практичної діяльності людини, він знайшов широке наукове застосування в математиці, техніці, музиці, естетиці тощо. Розвиток людини теж відбувається відповідно до Божественної пропорції, підпорядковується закону її чисел, згідно з якими наше життя поділяється на етапи з тими або іншими домінантами в механізмі творчості. Далі йтиметься про прогресивні змінив людині, що нормально народилася і
нормально, природно розвивається, яка немає спадкових хворобі травм мозку. Числа Фібоначчі поділяють наше життя на етапи за кількістю прожитих років
0 — початок відліку — дитина народилася, але вона зовсім непорожнє місце, не «табула раса, на якій природа і люди писатимуть життєвий шлях. Народилася Людина. У неї ще не розвинулися не лише психомоторика, мислення, почуття, уява, ай оперативний енергопотенціал. Відокремившись від матері, вона — початок життя з новою гармонією
1 — дитина опановує ходу і вивчає найближче оточення
2 — розуміє мову і дієза словесними вказівками
3 — діє, використовуючи слова, ставить запитання
5 — вік грації — гармонія психомоторики, пам’яті, уяви і почуттів, що вже дасть дитині можливість охопити світ як цілісність
8 — панування почуттів, яким слугує уява, а мислення силами своєї критичності спрямоване на підтримування внутрішньої і зовнішньої гармонії життя
13 — починає працювати механізм таланту на перетворення матеріалу, набутого в процесі опанування доробку визнаних талантів і геніїв, розвиваючи свій власний талант

336 21 — механізм творчості наблизився до стану гармонії, і людина робить спроби виконувати талановиту роботу, що дає можливість надавати роботі цього механізму природної сили
34 — вік Ісуса Христа — гармонія мислення, почуттів, уяви і психомоторики з енергопотенціалом — виникає здатність до геніальної роботи
55 — у цьому віці, за умови збереженої гармонії душі і тіла, людина готова стати творцем. І так далі. Отже, до 8 років — дитинство, до 13 — підлітковий вік (вік заперечень,
21 — юнацтво. Виходить, що мудрець знав не все. Як бачимо, дитинство, наприклад, за гармонійною шкалою — це 5 переворотів, що переживає дитина, набуваючи нових знань, вмінь і здатностей. Насічки чисел Фібоначчі» можна порівняти з греблями на життєвому шляху. Ці греблі очікують кожного з нас. Значить, потрібно подолати кожну, а потім терпляче підвищувати і підвищувати свій рівень розвитку, доки одного чудового дня ця загата на шляху не зникне, відкриваючи шлях до наступного розвитку. Тепер, коли ми з’ясували сенс цих граничних точок вікового розвитку, розшифруємо, як це відбувається. В 1 рік дитина опановує ходу. До цього часу вона пізнавала світ передньою частиною голови (як тварина — мордою. Тепер же вона пізнає світ руками — привілей винятково людський. Тварина пересувається в просторі, а дитина, пізнаючи — опановує простір і вивчає територію, на якій живе. В 2 роки — розуміє і дієза словом. Це означає, що
1) дитина опановує мінімальну кількість слів — значень і образів дій
2) поки ще не відділяє себе від довкілля і поєднана з усім, що її оточує
3) тому дієза сторонньою вказівкою. У цьому віці дитина найслухняніша і найприємніша для батьків. З людини чуттєвої дитина перетворюється на людину, що пізнає.
В 3 роки — діє, користуючись словом як регулятором активності. Адже вже відбулося відокремлення цієї людини від довкілля, і вона навчається бути істотою, здатною діяти самостійно. Тому дитина
1) свідомо протистоїть середовищу і батькам, вихователям в дитячому садку і т. ін. ;
2) усвідомлює власний суверенітеті прагне самостійності
3) намагається підкоряти своїй волі близьких і добре знайомих людей. Тепер для дитини слово — це дія. З цього починається діюча людина. В 5 років — вік грації. Чудовий віковий етап. Людина, яка діє самостійно, постійно перебуває в стані польоту. Вона — уособлення гармонії, її життєвий еталон — повна гармонія світу природи і того, що створила людина, все відкрите для використання. Книги, ігри, танці, спритні рухи — все насичене гармонією, яку ця маленька людинка намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє появі нового стану. Тому дитина спрямована на психомоторну активність і прагне до безупинної діяльності. Матеріалізація продуктів роботи чутливості можлива завдяки здатності людини до
1) відображення навколишнього середовища і себе самої як частини світу (ми чуємо, бачимо, користуємося дотиком, нюхом тощо — всі органи чуттів задіяні у відображенні);
2) проектування зовнішнього світу і самої себе (створення другої природи, гіпотез — зробити завтра те й те, побудувати нову машину, вирішити проблему, розв’язати задачу квадратури кола, вдаючись до критичного мислення, почуттів і уяви
3) створення другої, рукотворної природи, продуктів діяльності реалізація запланованого, конкретні розумові або психомоторні дії з конкретними предметами і процесами.
Після 5 років механізм уяви домінує над всіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в світі казок і міфів. Гіпертрофована уява дитини викликає в дорослих подив, а інколи і тривогу за стан здоров’я малюка, бо уява позбавлена будь-якого ґрунту, а її витвори не відповідають дійсності. Уроків панування почуттів і формування власного виміру почуттів пізнавальних, моральних, естетичних. Деці виміри знаходяться У самій дитині. В її маленькій душі, у формі почуттів. А що це за виміри Психічний стан душі, гармонійна душа, коли дитина безпомилково оцінює відоме і невідоме
2)
2) відрізняє моральне від аморального, безпутного, прекрасне від того, що становить загрозу для життя, гармонію від хаосу. У цьому віці виникає вундеркінд. Досвід переконливо свідчить, що вундеркінди рідко досягають вершин творчості. До певного часу дитина копіювала, але одного разу усвідомила — цього замало. А підбадьорювання дорослих, їхнє бажання будь-що виховати людину, здатну до творчості, остаточно виснажує дитячі сили. Той самий гіркий досвід свідчить про іронічне ставлення до дітей, що достроково подолали перші вікові греблі і нібито відрізняються від однолітків. Тому поняття вундеркінд є проблемою. Але це проблема творчості — справа нелегка. Коли процес розвитку душі відповідає ряду чисел Фібоначчі — це норма. А діти, що досягли вікової греблі і не подолали її, перебувають довгі роки, ато й усе життя, на попередньому рівні розвитку. Уроків починає працювати механізм творчості. Але це не означає, що він працює на повну потужність. Тут працює лише який-небудь один з елементів механізму, а всі інші сприяють його роботі. Якщо і націй сходинці вікового розвитку зберігається гармонія, що майже весь час змінює свою структуру, то підліток безболісно здолає наступну греблю і досягне віку революціонера.
Підкреслимо механізм творчості залучається до роботи самостійно. І відбувається це тільки втому випадку, коли кожна складова оптимально розвинута і всі вони разом гармонійно узгоджені та врівноважені. Тоді завдання, з якими стикається людина, вона змушена розв’язувати до кінця. Складність завдання викликає почуття дискомфорту (всім подобається, всім зручно, а вам — тісно, гидко, коле. Зрозуміти, чому щось усіх влаштовує, а вам не подобається — це зрозуміти завдання. Ознака вирішеного завдання
дискомфорт асимільований у комфорт. У «віці революціонера» підліток має зробити новий крок вперед виокремитися з найближчого оточення, свого соціуму — жити і діяти в ньому гармонійно. Не кожний може вирішити власні завдання.
21 рік. Якщо революціонер успішно подолав цю греблю вікового розвитку — першу гармонійну вершину життя, його механізм творчості здатний виконувати талановиту роботу. Ніде правди діти, почуття (пізнавальні, моральні або естетичні) інколи затьмарюють мислення, але спільно всі елементи працюють злагоджено почуття відкриті всьому світу, алогічне мислення набуває здатності формулювати і віднаходити міру речей. Механізм творчості, розвиваючись нормально, досягає стану, що дає змогу сподіватися на появу перших результатів. Він починає працювати. У цьому віці спостерігається другий вигин — передує механізм почуттів. Уява та її витвори оцінюються почуттями і мисленням, між ними виникає антагонізм. Перемагають почуття. Ця здатність поступово набирає потужності, і підліток починає нею користуватися. Що ж нове тут з’являється?
34 роки — врівноваженість і гармонійність — продуктивна дієвість механізму творчості. Гармонія мислення, почуттів і уяви, психомоторики, що живиться оптимальним енергопотенціалом, і механізму цілому — виникає здатність до геніальної роботи.
55 років — людина може стати творцем. Третя гармонійна вершина життя мислення підпорядкує собі почуття — умова створення нового світу,
відкриття того, що люди почували, але були неспроможні означити і користуватися силами природи. Нагадаємо числа Фібоначчі визначають головні етапи розвитку людської душі. А чи здолає людина цей шлях без зупинок, залежить від батьків і вчителів
— системи освіти, а згодом — лише від самої людини, від того, як людина буде пізнавати і змінювати сама себе. Для того, щоб механізм творчості розвивався повноцінно, щоб людина стала талантом, генієм, творцем вона повинна розвиватися природно і вільно. Але це не означає, що цей розвиток — в ідеалі
— пряма лінія. Нічого подібного Тому що будь-який графік, прямолінійний графік створює уявлення про процес повторення, копіювання (нехай з нагромаджуванням — зростанням чогось) початкового стану. Ряд чисел Фібоначчі має ще одну дивну властивість кожний віковий
період може бути розкладений на більш дрібні гармонійні і пропорційні відрізки
часу, протягом яких відбувалися певні змінив механізмі творчості. Розвиток гармонійної цілісності (якщо її розглядати в координатах часу) на кожному віковому етапі (дитинство, отроцтво, юність, зрілість, в свою чергу, поділяється на окремі мікроперіоди. Поділивши етапна частини, отримаємо чотири вузлові точки — золоті точки золотого перерізу — 0,0,382,
0,618 і 1. Що природа приховує за цими точками
0 — початок відліку, початок життя нового, включеного кодом пропорції в активність чергового елемента механізму творчості, нового стану гармонії. Тут 0 — верхній край фундаменту, на якому почне будуватися нова, більш досконала із новими властивостями гармонія людини. Точка 0,382 — стан гармонії, що зароджується, частина часу вікового періоду, в якому гармонія стану душі і тіла неврівноважена, чутлива до перевантажень, але сприйнятлива до розвитку того, що домінує в механізмі таланту після подолання попередньої вікової межі. Точка 0,618 — гармонія тіла і душі набуває рівноваги, може компенсувати руйнівні впливи і зберігати свою цілісність, а домінуючий
механізм творчості починає працювати з видимими продуктами своєї роботи і розвивається в напрямі досконалості. Точка нарівні завершення попереднього, досконала цілісність — і початок нового вікового періоду. Гармонія початку руйнується, але одночасно засновує в собі ще більш досконалу гармонію. Ще один крок — і попередня цілісність піддається метаморфозі, перетворюється на 0 (з якого теж починається новий етап розвитку або руйнування попередньої гармонії механізму творчості.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал