Навчального спілкування




Сторінка2/28
Дата конвертації01.01.2017
Розмір3.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
1.2.

Інформаційна концепція спілкування
Зміст поняття інформація (від лат. слова і — ознайомлення, роз’яснення, представлення, поняття) полягає у передачі повідомлень від однієї людини іншій людині чи групі осіб, за допомогою усної або письмової мови, передачу умовних знаків (символів) за допомогою спеціальних передавальних і приймаючих пристроїв.
З розвитком суспільства поняття інформація усе частіше стало з’являтися в арсеналі понять різних наук, кожна з яких намагалася його уточнити, конкретизувати, переосмислити. Необхідність такого роду дій була викликана великим стрибком кількості і потужності інформаційного потоку, що утворився вході науково-технічної революції. Таким чином, потрапивши в поле зору, інформація стала випробувати на собі вплив їхньої думки, їхні нереалізовані наукові концепції. Їх цікавило, що ж інформація являє собою насправді (яка її природа, зміст. Вони прагнули дослідити її кількісні параметри (обсягів і формі потрапили в тупик перед проблемою, якими мірками вимірювати ці обсяги. Причому потреба відповідей наці питання стала обумовлюватися не стільки факторами суб’єктивного характеру, скільки об’єктивними потребами практики. Першим, хто зіштовхнувся з питаннями руху і перетворенням інформації, хто вперше задав собі ці запитання, був К. Шеннон. Він сформулював
«ймовірносно-статистичну теорію інформації, виводячи її зміст через поняття невизначеність. Невизначеність розумілася ним як вплив повідомлення, що знімає існуючу до їхнього одержання невизначеність. Відмінність такого розуміння інформації від раніше існуючого полягає втім, що тут уже враховується носій інформації (рівень його поінформованості щодо одержуваного повідомлення. Саме наявність суб’єкта з його рівнем когнітивної невизначеності змусило розлучити такі поняття, як повідомлення і інформація. Як стверджує Д. Урсул, якщо повідомлення не містить інформації, то воно і не знімає невизначеності, і навпаки [221, 222]. Можна згадати й інший погляд на природу інформації. Інформація — це «відображення розмаїтості, тобто відтворення розмаїтості одного об’єкта в іншому об’єкті в результаті їхньої взаємодії. Тому говорять так чим більше в сукупності відмінних один від одного елементів, тим більше в цій сукупності міститься інформації.
Основоположником концепції розмаїтості є нейрофізіолог У. Р. Ешбі. На його думку, інформація не може передаватися в більшій кількості, ніж дозволяє кількість розмаїтості. У нашому дослідженні мине загострювали увагу на математичних, філософських, кібернетичних, нейрофізіологічних та інших підходах до поняття інформація, а зупинилися на її психологічній стороні, зокрема, у навчальному спілкуванні людей. Так, Ю. А. Шерковін виділяє самостійну — соціальну інформацію, розуміючи під останньою сполучну ланку між соціальним середовищем і особистістю [240, 241]. Тут вона виділяється в самостійну субстанцію, що не несе особистісного відтінку, як збоку суб’єкта впливу, такі збоку приймача повідомлення. Сама по собі інформація безглузда без її адресата і цілей. Сутність інформації в суспільстві без урахування особистісного фактора — це нонсенс. Інформація здобуває свою цінність тільки тоді, коли вона включена в процес взаємин людей, у процес їхнього спілкування, а це, за Ю. А. Шерковіним, і є процесом спілкування, обміном, передачею соціальної інформації. Сам спосіб спілкування, який є однобічним потоком повідомлень, адресований анонімній, досить великій чисельно і дуже різнорідній аудиторії, називається процесом масової комунікації. Назріває необхідність зміни
«суб’єкт-об’єктної» парадигми, яка неточно описує процес передачі інформації, де приймачеві повідомлення (учню, студенту, аспіранту) приділялася пасивна функція він — одержувач інформації від суб’єкта впливу. Більш продуктивною буде «суб’єкт-суб’єктна» концепція спілкування і комунікації, де одержувач інформації бере активну участь у процесі породження повідомлення (тобто суб’єкт впливу діє, а приймач впливу довільно або мимоволі конструює повідомлення з урахуванням своїх переконань, інтелекту, емоційної сфери й інших психологічних якостей. Спілкування може оцінюватися мірками інтенсивності і продуктивності, напруженості, — до такого висновку дійшов ВВ. Клименко [97, 98]. Для нього
підсилення, густота потоку енергії і інформації, які між ними знаходяться в обігу, можуть захоплюватися кожним для себе. Всі ці чинники сприяють розвитку механізму творчості і його складових як окремо, такі в цілому. Продуктивність спілкування ВВ. Клименко поділяє за такою шкалою
1. спілкування-зв’язок між партнерами, який дає змогу влаштовувати близьке знайомство і підтримувати частковий обмін відомостями, порадами, заповнювати дозвілля, скрашувати самоту душі
2. спілкування-взаємозв’язок, який створює спільні цілісності із думок думками, почуттями, поглядами багатьох людей, але без взаємної залежності між собою
3. спілкування-взаємодія — засіб розв’язання розумових і психомоторних завдань двома або більшою кількістю осіб-виконавців: кожен виконує свої функції, а її результати — складові кінцевого продукту, наприклад, будівля — робота бригади будівників і тих, хто їм допомагав підносив цеглу, прибирав сміття, охороняв будову тощо
4. спілкування-взаємодопомога — сприяння і підтримка одним одного розуміння в розв’язанні задач людьми (наприклад, при роботі дворучною пилкою, управління яхтою тощо
5. спілкування-розвиток — один одному сприяє так, що кожний стає кращим. Тут підійдуть афоризми Людина, навчаючи, дійсно тоді сама вчиться, Ласка народжує ласку, З ким поведешся, від того і наберешся
6. спілкування-творчість — спільна діяльність двох чи більше людей, які разом виробляють самодостатні, самоцінні і оригінальні твори. Зазначені види спілкування призводять до прямих і побічних, безпосередніх і віддалених, але позитивних наслідків. Продуктивність такого спілкування залежить від узгодженості а) зовнішніх умов спільної діяльності — цілей, завдань, організаційних форм спілкування тощо
б) внутрішніх умов — розуміння, спільномірності мислення, почуттів, уяви, рівня домагань і направленості особистості. Завдяки цим чинникам спільна діяльність саморегулюється, а духовний світ людей не тільки збагачується, а і стає здатним до розростання. З іншого боку, слід розрізняти і види спілкування, котрі мають своїми наслідками негативні результати — руйнування душі.
7. неприйняття одним одного чи групою. Тут ще відсутні ворожі стосунки, але спілкування ускладнюється а) ідіосинкразією — болісною емоційною реакцією, що викликається у людини при зустрічі з предметами чи певними людьми б) нехтуванням і зневагою, неуважністю і навмисним непомічанням ініціативи людини до стосунків і спілкування з іншою в) втечею — свідомою дією, що звільняє людину від неприємних і непереборних негативних почуттів, — униканням будь-якого спілкування.
8. руйнування душі — драматичне спілкування. Воно супроводжується важкими душевними переживаннями, які є наслідком суперечностей і конфліктів між людьми, боротьби ідей, прагнень, пристрастей, протилежних сподіванням і надіям людських вчинків.
9. знищення, яке припиняє існування протилежного предмета спілкування трагічними діями у взаємовідносинах. Суперечності, що виникають між людьми, набувають великої гостроти дотепності і сил стають непереборними. Людина, яка остаточно вичерпала сили в цій боротьбі, потрапляє в стан важких переживань, страждає в трагічному конфлікті і йде на крайню міру (що і веде до загибелі одного із учасників боротьби, стає підвладною почуттям руйнувача — герострата. Ось чому так необхідна спорідненість і спільномірність душ для продуктивного спілкування і попередження процесів руйнування, які можливі, але не є необхідними. Тому так важливо встановити в процесі виховання такий взаємозв’язок і узгодженість прагнень людей, котрі
почувають, мислять і діють в унісон як дещо ціле, але у той же час кожен залишається індивідуальністю і діє самочинно і саморушно. Внаслідок креативних процесів на боці суб’єктів спілкування зменшується невизначеність стосовно того чи іншого предмета або явища. Бо визначеність і невизначеність — відображення процесу становлення й розвитку того, чого навчається людина. Визначеність — те, що характеризує предмет навчання збоку його якісної специфіки. Причому якісна визначеність
— властивість, невіддільна відсутності предмета. І навпаки, невизначеність — множина можливостей, невідомого, яке має стати перетвореним на відоме. Одержана людиною інформація як повідомлення знімає існуючу до її одержання невизначеність. Визначення, яке здійснює людина, є логічною дією, за допомогою якої певний предмет або його властивості відрізняються від інших шляхом усвідомлення (на підставі інформації) його специфічних і типових ознак, що розширює і поглиблює уявлення про нього. Відмінність такого розуміння інформації від існуючого раніше полягає втім, що тут уже враховується стан споживача інформації — міра невизначеності, тобто рівень його поінформованості щодо одержуваного ним повідомлення і потреба подальшого збільшення визначеності його уявлень про предмет навчання. Так здійснюється більш або менш точне відтворення предмета і його закономірностей суб’єктом навчання через посередництва понять і образів за допомогою одержуваної інформації. Експериментальне підтвердження і теоретичне обґрунтування «суб’єкт- суб’єктної» парадигми можна зустріти в роботах В. Ф. Петренка [167, 168], У.
Рейтмана [197], ММ. Бахтина [16] та ін.
Шафф визначає сутність акта спілкування таким чином хтось висловлює думку, а хтось інший, слухаючи цей виступ, розуміє його, тобто переживає такий же стан розуму, які той, хто цю думку висловив [235]. Ю. А. Шерковін зводить процес розуміння до максимального зближення переживань стану розуму суб’єктів спілкування і вважає, що зміст спілкування і комунікації
полягає в доцільно організованому систематично поширюваному особливим чином підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (часописи, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис) [241]. Висловлювалися й інші думки щодо сутності спілкування і комунікації. Т. Невкомб і Р. Турнер бачать її змісту порівнянні кількості інформації про об’єкти, події, явища, процеси між суб’єктами спілкування тощо. Різниця у визначенні змісту спілкування і комунікації розкривається не так ступенем узагальненості цих процесів, що містяться в тій чи іншій дефініції, як самим підходом — системою знання, у рамках якої даний процес досліджується. І не можна не погодитися з думкою В. Ю. Борєва й А. В.
Коваленко, котрі зазначають, що теорія комунікації належить до числа міждисциплінарних концепцій [32]. Як приклад міждисциплінарного інтересу до спілкування і комунікації можна навести роботи філософів ДІ. Дубровського [80], О. А. Феофанова
[224], В. Г. Афанасьєва [12], та ін.; мовознавців Я. Пруха [182], А. А. Волкова
[48] ; соціологів Тимуша [214] та ін. ; семантиків Ю. А. Шрейдера [242, 243]. Найбільший інтерес до проблеми впливу спілкування і комунікації на свідомість суб’єкта виявили психологи. Досить назвати роботи таких дослідників, як В. Ю. Борєв, А. В. Коваленко [32] А. А. Деркач, Е. В. Селезньов
[72], Д. А. Брудний [36, 37], ОМ. Леонтьєв [120, 121, 122], А. Моль [152], Ш. Л. Надирашвілі [158], А. П. Назаретян [159, 160], В. Ф. Петренко [167], В. Ф. Петренко, Е. Е. Пронина [168], В. І.
Степанський [202], O. K. Тихомиров [215], Ю. А. Шерковін [240, 241], і ін. Всі дослідження впливу спілкування і комунікації у рамках перерахованих наук складають умовно чотири напрями соціологічне, де предметом аналізу служить процес виробництва і споживання повідомлень культурологічне — зайняте переважно аналізом самих повідомлень
історичне і футурологічне — зайняті прогностичним аналізом. Запропонований ряд напрямів вивчення спілкування і комунікації, на думку В. Ю. Борєва й А. В. Коваленко, можна продовжити такими, як
1) мистецтвознавче, де робиться аналіз естетичних і художніх аспектів діяльності у спілкування і комунікації, що є технічною основою видів мистецтва
2) культурно-філософський напрям — здійснює осмислення глобальних інтегрованих впливів на культуру, суспільство, мислення в умовах сучасної цивілізації
3) загально-комунікативний напрям, де вивчаються закономірності розвитку, трансформації і функціонування засобів соціального зв’язку [32]. У дослідженнях, присвячених пошуку й обґрунтуванню критеріїв продуктивності впливу спілкування і комунікації на свідомість суб’єкта, бракує єдиної підстави їхньої класифікації. Водних напрямах як критерій береться саме повідомлення, його породження і споживання. Друга група напрямів зорієнтована на з’ясуванні ролі спілкування і комунікації у суспільстві (у минулому і майбутньому, у культурі різних суспільно-історичних формацій. Треті досліджують вузькі питання діяльності спілкування і комунікації — їх естетичну і художню сторони функціонування і трансформацію їх у системі соціальних зв’язків суспільства. Як справедливо відзначили В. Ю. Борєв і А. В.
Коваленко, методи дослідження (історичний, соціологічний і ін.) поставлені в один ряд з напрямами аналізу [32]. Аналіз процесу спілкування і комунікації здійснюється в рамках різних підходів, що вибудовують логіку свого розуміння з ухилом убік природно- наукового, технічного, кібернетичного й ін. У контексті нашого дослідження орієнтація у виборі того чи іншого підходу важлива ще й і тому, що від цього залежить пошук критеріїв продуктивності впливу спілкування і комунікації на свідомість приймача повідомлення — учня у навчальному спілкуванні.
Донедавна було виділено два підходи у вивченні впливу спілкування і комунікації на людину — природно-науковий і технічний. У рамках першого показовим є структура спілкування і комунікації, запропонована Г. Лассуеллом, яка містить п’ять елементів 1) хто повідомляє
2) що повідомляє 3) по якому каналу 4) кому 5) з яким успіхом [262]. Запропонована схема відразу викликає критику. Докори стосуються ідеологічного фактора, характер інших — повноти запропонованої схеми, у якій істотним недоліком вважалася відсутність такої ланки, як з якою метою. Більш гуманітарний ухил має структура спілкування і комунікації, запропонована Р. Якобсоном. Вона містить в собі елементи адресант повідомлення, що розуміється як сукупність коду, контакту і контексту адресат
[260]. Запропонована схема спілкування і комунікації привернула до себе увагу дослідників, які доповнили і розширили її. Так, Ж. Феже доповнив її елементи функціональним змістом. Адресант, на його думку самовиражається (експресивна функція виконує коннативну функцію а повідомленню властива поетична функція контексту — функція співвіднесення контакту — фактична функція і коду — металінгвістична функція [270]. З розвитком науково-технічного прогресу, теорії зв’язку й інформатики структура спілкування і комунікації стала переосмислюватися. Процес комунікації розглядався за аналогією з процесом передачі інформації з каналів зв’язку і має наступну послідовність елементів
джерело – передавач – сигнал - прийнятий сигнал - приймач -
одержувач - шум.
На думку представників цього підходу, саме таке розуміння спілкування і комунікації повинно зіграти вирішальну роль у перетворенні світу і культури. Подібна прогностична крайність не влаштовувала представників природно- наукового підходу. Це відбилося у широкому діапазоні їхніх оцінок (від
негативних прогнозів перспектив розвитку культури і суспільства до краху людства. Подолавши шлях від інтуїтивного пізнання процесу комунікації до природничо-наукового, а від нього — до технічного, наука стала перед проблемою інтеграції підходів в один універсальний. Досить згадати спроби розв’язання цієї проблеми в рамках теорій пропаганди (Х. Е. Крис, Н. Лейгес), масових форм спілкування і комунікації (В.
Шрамм, Г. Інніс), інформації (К. Э. Шеннон, Р. А. Фішер, Н. Вінер) і ін. У результаті вирішення проблеми побудови універсального підходу була розроблена двостороння, кільцева, замкнута структура спілкування і комунікації, що об’єднала в собі найбільш істотні, необхідні і достатні структурні їхні елементи. Сюди увійшли
1) канал зв’язку, вивченням якого займається теорія технічних засобів зв’язку;
2) знакова система, оскільки проблеми комунікації (міжособистісного і міжсоціального спілкування) невіддільні від питань знакових систем, за допомогою яких відбувається це спілкування
3) відносини між учасниками комунікації як принциповий момент спілкування і комунікації.
4) шум, сигнал, приймачі т. д. Кібернетика, як наука синтетична за своїм характером, що виросла з несподіваних і сміливих наукових паралелей (розвинувши потужний, відкритий для охоплення свого предмету категоріальний апаратне пройшла повз процес комунікації. Вона розбурхала академічний спокій, перетворивши їх у своїх нещадних критиків. Адже секрет її чарівності полягає втім, що кібернетика ще й дотепер не може досягти ні концептуальної єдності своїх власних компонентів, ні достатньої визначеності основних категорій. Вона, на думку Б. В. Бірюкова і И. Б. Гутчина, по суті справи не є строго визначеною наукою, а скоріше загальною рамкою і принциповою установкою.
А. П. Назаретян в межах кібернетики визначає декілька підходів до розуміння сутності спілкування і комунікації предметний підхід, управлінський і тезаурусно-цільовий [160].
1.3

. Тезаурусно-цільова концепція спілкування
У розумінні людської діяльності як вищого типу керування процесами природи у семіотичній перспективі можна бачити суть усіх видів діяльності в різних формах спілкування і комунікації. Причому всі людські дії і їхні матеріальні продукти, на думку автора, є текстами, передача і переробка яких складає неперервний і лише в абстракції розчленований континуум. Особливість кібернетичного підходу до спілкування і комунікації зводиться до розуміння їх через категорії керування і взаємного управління. Пріоритетом функцій керування і взаємного управління в акті спілкування стосовно інших (пізнавальних, емоційних, вольових тощо) є її генетична значимість в діяльності людини. Відповідно до гіпотези Б. Ф. Поршнєва, первинна і, власне кажучи, єдина функція мови на найдавнішій стадії складалася у впливі людей один на одного, а пізнавальна функція розвилася на її основі значно пізніше [180]. Лінгвісти також довели, що вихідними словами людської мови були еквіваленти нинішніх наказових форм дієслів.
Тезаурусно-цільовий підхід, будучи результатом інтегрального підходу до побудови процесу спілкування і комунікації, розглядає окремий акт комунікації як перетворення тезауруса при зіткненні з іншим тезаурусом іншої людини за посередництвом матеріального продукта (тексту. Мотив перетворення, удосконалювання власного тезауруса є системотворним фактором, що забезпечує зв’язність тексту як при його народженні, такі при сприйнятті [77]. Детальний розгляд тезаурусно-цільового підходу до процесу спілкування і комунікації обумовлений тим, що розроблені в його рамках елементи і лінії
аналізу, змістовні моменти власне акту спілкування і запропонована орієнтація у виборі критеріїв продуктивності перегукуються з психологічними і лінгвістичними рівнями аналізу. Так, загальним для них є розуміння субстанції, що піддається впливу — свідомості особистості. Мета впливу спілкування і комунікації, розглянутих у рамкам тезаурусно- цільового підходу, позначається як керування. Воно полягає у планованих перетвореннях значеннєвого, смислового полів адресата, у перетворенні окремих чи комплексних параметрів тезауруса приймачів повідомлення. Звідси текст повідомлення розглядається під кутом того змісту, на перетворені яких параметрів тезауруса й у якому напрямі він орієнтований, а також тим, які параметри моделі світу дійсно перетворені при сприйнятті. Важливим моментом тезаурусно-цільового підходу є те, що зміст тексту і його розуміння принципово виключає певну надсуб’єктну значимість смислової інформації. Відправним положенням є те, що розуміння тексту повідомлення визначається власним досвідом сприймаючого. Текст є сконцентрованим в його образі світу. Таке розуміння припускає глибинне проникнення в механізми впливу спілкування і комунікації на свідомість людей. Але в той же час невиправданим, на наш погляд, є той факт, що змістовній стороні тексту повідомлення надається другорядне значення. З тезаурусно-цільовим підходом до дослідження впливу спілкування і комунікації перегукується розроблений у рамках психології, лінгвістики і психолінгвістики семантичний підхід. Однією з заслуг тезаурусно-цільового підходу є те, що тут стала переглядатися існуюча раніше «суб’єкт-об’єктна» парадигма, що розглядала приймача повідомлення як пасивного елемента в структурі спілкування і комунікації. Е. Дикстра питає себе і сам же відповідає «... коли я запитую себе, що насправді означають мої слова, тобто коли я досліджую семантику мови, я
нічого не можу сказати про це, покине візьму до уваги слухача. Те, що я говорю, може мати сенс тільки при наявності слухача, і, що ще більш важливо, реакція мого слухача і визначає зміст того, що я говорю. Саме з урахуванням соціального характеру, в рамках тезаурусно- цільового підходу, сутність продуктивності була розкрита через кількісний вимір продуктивності пропаганди. Критерій продуктивності формулюється з погляду суб’єкта впливу. І він розуміється як усяка зареєстрована зміна у свідомості аудиторії, порівнянна з програмою впливу. Числове вираження продуктивності (коефіцієнт продуктивності, за окремо взятим параметром, визначається по співвідношенню кількісного вираження змінних а) стан параметра до аналізу тексту аудиторією б) образ вихідного стану параметра у свідомості суб’єкта впливу в) образ йому потрібного стану параметра, тобто ціль. Такої ж точки зору дотримується й У. Рейтман, підводячи підсумок свого розуміння процесу спілкування і комунікації Отже, мине можемо говорити про визначений зміст повідомлення, не з огляду на конкретного індивіда, його оператора розуміння і тих знань, переконань і джерел інформації, якими він оперує [187]. Переконливі аргументи, наведені вище, дають можливість стверджувати, що приймач повідомлення (адресат) повинен розглядатися не як пасивний об’єкт, а як активний, що впливає на процес народження тексту (повідомлення) суб’єкт, що перебуває в епіцентрі засобів спілкування і комунікації. Виходячи з цього, продуктивність впливу засобів спілкування і комунікації пропонується визначати не стільки за закладеною у тексті повідомлення значеннєвою інформацією, що носить відбиток надсуб’єктності (тобто існує апріорно, скільки за рівнем тезауруса, що склався у свідомості приймача повідомлення. Запропонована А. П. Назаретяном ланка процесу спілкування і комунікації, що визначає продуктивність впливу, є неєдиною. Про це свідчать теоретичні і
практичні дослідження цієї проблемі, аналізу яких і присвячено наступний розділ. Ю. А. Шрейдер пропонує як критерій продуктивності впливу засобів спілкування і комунікації на людину брати ступінь зміни тезауруса приймача повідомлення у визначених змістовних галузях [243].
1.4

. Кібернетична концепція спілкування
Прагнучи сформулювати об’єктивні методи виміру і математичної обробки інформації, тобто підійти до вивчення інформації з чисто статистичних позицій, теорія зв’язку і кібернетика зробили ряд істотних відволікань
- від значеннєвої (семантичної) сторони повідомлення від проблеми істинності повідомлення від прагматичної сторони повідомлення
- від особливостей людини як приймача інформації від фізичної форми переданих сигналів. Цей статистичний підхід у теорії інформації Шеннона дав змогу вирішити цілий ряд спеціальних завдань у теорії зв’язку, підвищити пропускну здатність каналів зв’язку, збільшити стійкість у подоланні заваді перешкод. На відміну від теорії зв’язку, кібернетика розширює свій предмет дослідження, вводячи додатково ще і систему, що самоорганізується, якій адресоване передане повідомлення. У теорії зв’язку приймач інформації виключений з області аналізу втім сенсі, що не розглядається вплив інформації, котра надійшла, на його поведінку. Основною функцією приймача в теорії зв’язку є максимальне декодування повідомлення. Порівняльний аналіз цих двох напрямів у вивченні специфіки інформації пророблений Ф. В. Лазарєвим, який показав, що якщо в К. Шеннона внутрішній план (зокрема, семантичний і прагматичний аспект иінформації) просто винесений за дужки теорії й об’єктом вивчення береться знаковий аспект (так би мовити, матеріальна оболонка переданого повідомлення, то в
кібернетику необхідно враховувати значення інформації для системи, так що про інформацію у власному змісті стає можливим говорити лише маючи на увазі всю систему, у якій вона сприймається і використовується для керування і саморегуляції. Розбіжність у поглядах на інформацію в теорії зв’язку і кібернетики змусило переглянути введені К. Шенноном абстракції, наблизивши кібернетичний підхід вивчення інформації до реальних умов її функціонування в повсякденному житті [238]. Розглянемо теорію комунікації і її зв’язок з теорією зв’язку та кібернетичною теорією спілкування. Вона одержала значний розвиток, що відобразилося: у формалізації комунікативних процесів з’ясуванні особливостей породження, передачі, кодування і перекодування інформації, її прийняття і переробки і взаємозв’язках між основними структурними складовими даного процесу. У такий спосіб вона стала збагаченою не тільки в змістовному плані, ай у категоріальному апараті. Філософи і психологи активно користуються такими поняттями, як
1. передавачі приймач інформації
2. фільтри і пропускна здатність каналу передачі
3. фізична характеристика каналу
4. кодування і перекодування інформації
5. приймальна система й інші. Так, А. А. Брудний як критерій продуктивності спілкування і комунікативного впливу на суб’єкта бере змістовний момент переданої інформації, користуючись при цьому такими поняттями, як фільтру сприйманні. Тобто, частина інформації, включеної в структуру повідомлення, може спеціально призначатися для впливу на фільтри прийнятої системи. Подібного роду вплив, що послабляє продуктивність фільтрів і варто називати фасцінацією [36]. Аналіз інформації (тексту, повідомлення) у структурі спілкування і комунікативного впливу, пошук критеріїв продуктивності на
цьому рівні, при погляді на інформацію як на ізольовану, самостійну ланку, виявився непродуктивним. Більш того, прихильники такого підходу розуміння інформації розглядали через зв’язки тексту з іншими елементами структури спілкування і комунікативного впливу на людину. Так, А. П. Назаретян в запропонованому ним критерії продуктивності спілкування і комунікативного впливу розглядає роль присутності приймача. Зокрема, результат комунікативного впливу щодо пропозицій приймача цілком залежить від ступеня несподіванки змісту тексту повідомлень [201]. Критерії, що перебувають на межі декількох елементів структури спілкування і комунікативного впливу, відносяться до інтегральних критеріїв продуктивності. Аналізуючи наступну ланку комунікативного процесу — по якому каналу здійснюється вплив, В. Ю. Борєв і А. В. Коваленко пишуть, що в радянських дослідженнях з масової комунікації міцно устоялася думка про нейтральність технічних засобів стосовно аудиторії. Міра, характері ступінь впливу спілкування і комунікативного впливу на масову аудиторію залежать від установок, від змісту і форми подачі тих повідомлень, якими суб’єкти впливу наповнюють канали систем, що їх транслюють [32]. Обмежуючись констатацією ставлення до ролі технічних засобів у спілкуванні і комунікативного впливу, випускається з огляду та обставина, що спілкування завжди опосередковано технічними засобами, у яких передана інформація набуває ряд трансформацій і перекодувань. Бо технічні засоби, що опосередковують спілкування і комунікативний вплив, збільшують потужність комунікації, прискорюють рух повідомлення і збільшують дальність цього руху, зберігають вірність повідомлення, зберігають і навіть підвищують його стійкість, дають змогу контролювати процес спілкування за допомогою керування каналом обом учасникам спілкування, уході передачі розмножують повідомлення — при одному джерелі багато приймачів.
Аналіз технічних засобів, що опосередковують комунікативний вплив, може здійснюватися на технічному і психологічному рівнях. Технічний напрям, одним із представників якого є М. Маклюен, вбачає резерв підвищення продуктивності спілкування і комунікативного впливу тільки в технічних засобах передачі інформації. Продуктивність діяльності засобів масової комунікації обумовлюється потужністю системи технічних посередників. Передбачається, що поява супутникового телебачення, розширення кабельного телебачення, поліпшення телевізійного зображення й інші технічні досконалості в каналі передачі інформації можуть стати найважливішими факторами підвищення продуктивності спілкування і комунікативного впливу. М. Маклюен кладе в основу впливу спілкування і комунікативного впливу на суб’єкта технічні засоби передачі інформації, які послужили для нього відправною точкою при аналізі історії становлення комунікації. Він виділив три періоди, що відрізняються один від одного наявністю або відсутністю технічних засобів спілкування примітивна епоха, де немає взагалі ніяких технічних засобів передачі інформації механічна епоха — епоха друкованого верстата сучасна епоха — епоха електричних і електронних засобів, відмінною рисою якої від механічної є те, що людина в цей період пізнає світне лінійно чи фрагментарно, а цілком, одночасно. Удосконалюючи систему технічних засобів передачі інформації, можна запобігти виникненню конфліктів, включаючи і глобальні катастрофи, процеси суспільно-економічного характеру. Своєрідне розуміння природи конфлікту призвело до його цілком однозначної системи дозволу, що полягає в розкритті сутності засобів спілкування, у їх розумінні. Це призведе до того, що можна буде встановити контроль над засобами спілкування і використовувати їх на благо всього людства. Ю. В. Борєв і А. В. Коваленко оптимістичніше ставляться на технічних засобів спілкування і комунікативного впливу, але не абсолютизують їх.
Збільшення продуктивності впливу спілкування і комунікативного впливу на свідомість суб’єкта, — на думку Е. Ф. Тарасова, Ю. А. Сорокіна й ЕХ.
Бгажнокова, відбувається двома шляхами
- удосконалюються технічні посередники, тобто поліпшуються засоби передачі і прийому теле- і радіоканалів і передавальних станцій, ростуть тиражі друкованих видань і т. д. ;
- вивчаються соціальні, психологічні і соціально-психологічні аспекти взаємодії суб’єкта впливу і приймача повідомлення [212]. Великим потенціалом резервних можливостей, на думку авторів, володіє другий шлях. Аналіз ролі технічних засобів у процесі впливу засобів спілкування на людину на психологічному рівні має не тільки велике теоретичне (вивчення осіб опосередкованого спілкування, зміни характеристик технічних коштів- медіаторів у термінології Ю. М. Забродіна й АН. Харитонова [85]), але і практичне (розробка нових технічних пристроїв і систем спілкування) значення. Технічна система, що виступає ланкою опосередкування у процесі передачі інформації, містить у собі кодер, модулятор, генератор носія, канал передачі сигналу, демодулятор, декодер. У психологічному плані аналіз технічних засобів, медіаторів, на думку Ю. М. Забродіна й АН. Харитонова, повинен спрямовуватися на виявлення психологічних феноменів перешкодозахисту каналу передачі. Відмінність психологічного підходу до перешкодозахисту технічних засобів каналу передачі від технократичного полягає втому, що в першому зважуються проблеми захисту повідомлення, а в другому — сталості сигналу. Особливість каналів передачі інформації при безпосередньому і опосередкованому спілкуванні полягає в ступені реалізації зворотного зв’язку. Якщо у безпосередньому спілкуванні вичерпний зворотний зв’язок можна одержати швидко і без особливих зусиль, то при опосередкованому це
визначається особливостями технічних коштів-медіаторів, які націй підставі Ю. М. Забродін і А. П. Харитонов поділяють на чотири групи системи прямого спілкування (телефон, відеотелефон, телетайпу варіанті дуплексного зв’язку) забезпечують зворотний зв’язок без вираженої затримки в часі системи відстроченого спілкування (пошта, телеграфі ін. ) — забезпечують зворотний зв’язок з чітко вираженою затримкою в часі система масової комунікації (радіомовлення, телебачення, газета, журналі
ін.), де зворотний зв’язок уявному вигляді не виступає система непрямого спілкування (література, кінематограф, образотворче мистецтво й ін., які не розраховані на зворотний зв’язок, хоча і мають його найчастіше у вигляді оцінки зворотний зв’язок може бути значно (набагато років) відставлений в часі [85].
Технократичний напрям, вичерпавши всі реальні і технічні можливості каналу, що граничать з фантастикою, передачі інформації з метою підвищення продуктивності її впливу, продовжуючи рухатися вперед, зайшов у глухий кут безглуздь. А психологічний у вивченні можливостей технічних засобів робить перші кроки (не просуваючи далі констатації зробленого) постановки питань та формулювання проблем. Пошук критеріїв продуктивності в структурі комунікативного процесу кому повідомляють) у центр аналізу ставить приймача повідомлення з його характерологічними особливостями. Виділення критеріїв на цьому рівні можна вести в рамках запропонованої Я. Шепанським системи функціонування людини в реальному житті людина функціонує вчотирьох системах відносин до а) до колективів б) середовища (природного і культурного в) до самого себе г) до тих сил, дія яких їй незрозуміла. На думку Я. Шепанського, найбільш динамічними при впливі на людину є перші дві системи відносин. Інші є більш фундаментальними і статичними, що детермінують деякою мірою перші дві. Даний підхід розглядає тільки
видимий чи потенційно вимірюваний рівень того, що відбулося у свідомості особистості (приймача повідомлення, залишаючи поза зором дослідника такі супутні фактори, як
- ступінь стійкості зміни у свідомості людини
- наскільки (фрагментарно чи цілісно) реалізувалися ці зміни у свідомості і як вони виявляються у зовнішньому відношенні людини до колективу, до середовища,
- які ще відносини можна чекати від людини в зв’язку з такими змінами структури її свідомості (тобто чи можна прогнозувати наведену вище систему відносин людини) і т. п.
Суб’єктивність — об’єктивність — другий ракурс аналізу підходів до виділення критеріїв продуктивності комунікативного впливу. До об’єктивних критеріїв можна віднести факт повторюваності змісту, його регулярного відтворення в мові найширших верств населення. Сюди ж можна віднести і суспільну думку, яку О. І. Яковлєв називає компетентною суспільною думкою. Як об’єктивний критерій також береться ступінь зміни поведінки людини, як суб’єктивний критерій продуктивності комунікативного процесу Г. С. Сухобська і І. А. Тамарченко пропонують самооцінку приймача повідомлення з приводу включення його в контекст прийнятної їм інформації
(науково-популярного тексту) [208]. Іншими словами, критерії продуктивності тут визначаються або самою людиною (приймачем повідомлення, тобто самим суб’єктом), або виводяться з тих об’єктивних характеристик його діяльності, які можна зафіксувати в його поведінці або будь-якій іншій психічній діяльності. Заслуговує на увагу підхід цих дослідників до проблеми продуктивності комунікативного впливу й особливостей спілкування через ступінь їх прогностичності. Тут виділяється передбачувана і контрольована продуктивність. Передбачувана, як правило, використовується там, де практично неможливо або дуже важко її виміряти, а також у тих випадках, коли
продуктивність впливу засобів спілкування і комунікації може виявлятися через досить великий проміжок часу, або може мінятися залежно від особливостей приймача повідомлення. Продуктивність — результат несподіванки змісту тексту в порівнянні з припущеннями приймача повідомлення щодо його змісту. Тому тут передбачуваний продукт спілкування і його впливу обумовлюється вірогідними характеристиками людини — приймача повідомлення. Неоднозначність же сприйняття відноситься за рахунок індивідуальних недоліків приймачів повідомлення — їхньої різної здатності і готовності до засвоєння об’єктивно однозначного змісту, закладеного автором у тексті. Дуже важко виділити тут критерії тому, що дана ланка є останньою у процесуальному ряді спілкування і його впливу на людину, що випробовує на собі вплив усіх попередніх ланок. Найчастіше при аналізі літератури зданої проблеми доводиться зустрічатися з інтегральними критеріями спілкування і його впливу на суб’єкта. Умовно інтегральні критерії можна поділити на наступні групи
- суб’єкт впливу — текст (інформація
- суб’єкт впливу — суб’єкт спілкування
- текст — суб’єкт спілкування
- суб’єкт впливу — текст — суб’єкт спілкування. Щодо першої групи — «суб’єкт впливу — текст, необхідно визначитися в тих позиціях, що може займати людина щодо тексту. А. А. Брудний виділяє три позиції — відкриту, закриту і відсторонену [37]. Відкритість чи закритість відсторонення позиції суб’єкта впливу демонструє його ставлення до переданої інформації, теорії, доктрини, гіпотези, коли вході їхнього викладу він чи спростовує, чи відстоює їхню вірогідність, правильність. З цією думкою тісно перегукується думка В. Ю. Борєва й А. В. Коваленко, котрі вважають, що «... найбільш важливим і істотним в процесі поширення культурної інформації є не стільки сама структура суб’єкта впливу, скільки спрямованість його діяльності, його мети і прагнення [32].
Розвиток технічних засобів передачі інформації визначив поділ функцій суб’єкта впливу і його ставлення до інформації. У результаті — визначилися генератори, що створюють інформацію і безпосередні її передавачі. Між цими крайніми позиціями є ряд проміжних. Ф. Махлуп пропонує наступну послідовність
генератор — першовідкривач — аналітик — перекладач — переробник —
перетворювач — переносник — диктор.
Залежно від того, що розуміється під суб’єктом впливу функції, змінюється структура і складність продукування тексту, позиція і його мета у спілкуванні і комунікативному впливів цілому. Якщо на цьому рівні він прагне змушений) позначити свої позиції, мету, установки, то на другому рівні системи інтегральних критеріїв «суб’єкт впливу — приймач повідомлення — розглядає діяльність реципієнта згідно з
- осмисленням і розумінням одержуваної ним інформації
- прийняттям чи відкиданням її
- визначенням цілей і завдань, якими керувався суб’єкт впливу. Повороту дослідницької позиції сприяла тенденція перегляду колишньої
«суб’єкт — об’єктної» парадигми передачі і сприйняття інформації. Але не тільки перегляд постановки питання на теоретичному рівні обумовив такий повороту відправних парадигмах, ай експериментальні результати показали правильність обраного шляху. Так, В. Ф. Петренко й Е. Е. Проніна у дослідженнях зі сприйняття телевізійної інформації і ролі диктора в телевізійній комунікації констатували аналогічні факти. Одержуючи визначену інформацію, приймач повідомлення не сприймає її як деяку безумовну вірогідність, як деякий набір фактів, які необхідно прийняти до відома і запам’ятати. Він намагається осмислити їх у контексті мотивів і цілей, що реалізує диктор, зрозуміти, щоці факти значать для самого диктора, іншими словами — оцінити цю інформацію в тій моделі світорозуміння, яку він приписує людині — суб’єкту впливу [168].

40


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал