Навчального спілкування



Pdf просмотр
Сторінка12/28
Дата конвертації01.01.2017
Розмір3.54 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28
3.2.

Сугестія і процес породження системи образів

3.2.1 Сугестивність навчальних задачу засвоюванні художніх образів

Художня творчість, як правило, вивчається традиційно — філологічними методами, які в деяких випадках ледь-ледь психологізовані. Зараз психологія і деякі стикові з нею дисципліни накопичують певний науковий потенціал, який може прислужитися літературознавцям. Ось чому так необхідно позбутися упередження, що психологія нездатна серйозно допомогти удосконалити аналіз літературного твору. Розвіяти ці переконання можуть тільки конкретні дослідження, які продемонстрували б можливості психологічного інструментарію. Таким чином, актуальність роботи полягає втому, що вивчення поетики відбувається з позицій її асоціативного сприймання і у системі тріади «суб’єкт
— предмет — суб’єкт». Предмет вивчення під час уроку літератури — художній образ, який безпосередньо включений у навчальну взаємодію учня з вчителем. Учень, що засвоює художній твір і користується його ідеями, в дії переживає його як власний здобуток і потенційний регулятор його активності. Вивчення і переживання образу має ту особливість, якої бракує під час вивчення інших предметів у школі, — це сугестивний вплив цього художнього образу. У процесі його засвоювання під керівництвом учителя активізуються сугестивні елементи поетики, які відповідно трансформують психічний стан учня. Відповідно до поставленої мети були зазначені такі основні завдання
- перейняти і інтегрувати наукові дані з проблеми сприймання

167
- визначити рівні сприймання поетичного твору і обґрунтувати роль смислових асоціацій в сприйманні поезії у тріаді «суб’єкт — предмет — суб’єкт». Нами виявлено, що під час засвоєння художнього образу за рахунок сугестивного впливу відбувається
- глибоке сприйняття ідейно-емоційного змісту творів — розуміння сутності поетичного слова через систему його сугестивних впливів
- розуміння поетичного твору найпродуктивніше, коли є схема його аналізу з сугестивних позицій
- передбачається, що активність і глибина сугестії можливі за рахунок переживання почуттів, що містяться в поезії.
3.2.2

Будова і функції сугестії

Аналізуючи поетику з позицій сприймання, необхідно звернути увагу на механізм виникнення уявлень і їх зрощення з певними емоційними станами пояснити, в чому полягають секрети того чи іншого тексту, який наділений особливою здатністю викликати яскраві образні уявлення, супроводжені відповідним акомпанементом емоцій та механізми навіювання, якими наділені високохудожні твори, де досить часто почуттєва реакція учня зумовлена феноменом упізнавання. Сугестії відіграють важливу роль в процесі сприймання, допомагають упорядкувати всі елементи специфічної і надзвичайно складної інформації текстів, де дискурсивно-логічно виражені смисли перебувають в органічній єдності із почуттєво-інтуїтивними. Особливість такої інформації полягає ще втому, що вона не тільки не передається — вона позначена певною активністю, тобто пристосована впливати, заряджаючи людину почуттями. Сугестія (чи уселяння — від лат. suggestio) — процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний з виникненням станів йому подібних, відновленням
цілісного стану з появою одного із його елементів, асоціації ідей, ланцюга думок химерних або утворених з певним наміром. У загальному розумінні сугестія — це будь-який психічний вплив однієї людини на іншу (прохання, наказ, переконування, що має замету актуалізацію або зміну певних установок, ціннісних орієнтацій чи вчинків у людини, яка є об’єктом навіювання. У вужчому розумінні психологічний механізм навіювання полягає втому, що у сприймаючої людини певна дія викликається не в результаті логічних міркувань, а переважно шляхом зовнішнього провокування у свідомості уявлення про її настання. Навіювання — процес соціально-психологічної взаємодії людей, закономірності існування і розвитку якого визначаються суперечливою природою психічних явищ (свідоме — несвідоме, увага — неуважність тощо, специфікою пізнавальної діяльності (відносність істини, а також особливостями і потребами соціального розвитку (неможливість відтворення в індивідуальному житті всього досвіду минулих поколінь, потреба прискореного соціального розвитку людини тощо. Крім цього, сугестії пов’язані з синонімічним рядом споріднених смислів
— навчаю, навіюю, приєдную, сполучаю — що відображає зв’язок між елементами психіки образами, почуттями, мотивами, діями тощо, завдяки якому поява одного елемента в певних умовах викликає інший, з ним пов’язаний. Виникаючи в процесі взаємодії суб’єкта з суб’єктом як один з елементарних продуктів цієї взаємодії, сугестія відображає реальний зв’язок предметів і явищ, вона є необхідною умовою психічної діяльності. Фізіологічний механізмі основу виникнення асоціацій у людини складає відкритий І. П. Павловим механізм утворення тимчасового нервового зв’язку, тобто протиріччя нервового шляху між різними ділянками кори головного мозку, замикання збудження цих ділянок. Асоціації складають основу всіх більш складних утворень людської психіки. Таке визначення подає філософський словник.
Аристотель першим помітив явище асоціацій і ввів класичний поділ їх на чотири види асоціація за схожістю (кішка — тигр, асоціація за контрастом холодне — гаряче, асоціація за суміжністю в просторі (поле — квітка, асоціація за суміжністю в часі (ніч — сон. Психологічне поняття асоціації здебільшого вживалось у вигляді терміну асоціація уявлень, що був введений Д. Локком для позначення зв’язку між уявленнями, викликаними випадковим збігом явищ в часі. Сформувалось навіть поняття, що має назву асоціативна психологія. Це напрямок психології Х ст., що зводив всі складні психологічні процеси до простої комбінації елементарних асоціацій відчуттів, уявлень, найпростіших почуттів. Представники асоціативної психології (Р. Декарт [71],
Гоббс [58, 59], Д. Локк [129, 130]) започаткували застосування ідей природознавства до розуміння психічних процесів, що відзначились деякою обмеженістю, яка була подолана лише в працях І. М. Сєченова і І. П. Павлова. Так, за Гоббсом, порядок, у якому уявлення змінюють одне одного, відбиває послідовність відчуттів та «ланцюгів думок». Вони поділяються на дві групи химерні, що розгортаються без плану і наміру, і ті, що регулюються певною метою. Локк застосував вперше поняття «асоціація ідей». Асоціативний напрям психології (Берклі [22], Юм [251, 252], Джемс [73], Міль [150, 151] тощо) захищав розуміння асоціацій як незалежних від дійсності та анатомо-фізіологічної основи, чисто психологічних зв’язків. У Англії Браун застосував замість терміну асоціація запозичений у Берклі термін «сугестія», під яким розумілась проста послідовність станів свідомості одне почування викликає інше, що раніше існувало з ним, без того, щоб була яка-небудь необхідність у цьому зв’язку. Гамільтон пішов ще далі, він застосував замість асоціації принцип «редінтеграції» — цілісний стан свідомості відновлюється з появою одного з його компонентів. Гербарт створив теорію, що пояснила виникнення і розвиток психічних процесів «статикою і динамікою» уявлень — первинних атомів свідомості.
В кінці ХІХ ст. (Еббінгауз [248], Вундт [49], Ціген [231], Рібо [188]), набувши найбільш закінченого, систематизованого вигляду, асоціативна теорія відзначалась діалектизмом і, удосконалюючись в своїх теоретико- методологічних поглядах, а також під впливом експериментальних фактів, ставала більш-менш точною наукою. Вундт надав асоціаціям багато уваги і підпорядкував їх синтетичному актові — аперцепції.
Суб’єктом навіювання може виступити окрема людина чи група, такі соціальні фактори, як звичаї, панівні ідеї, забобони тощо. У випадку злиття суб’єкта й об’єкта водній особі вплив навіювання визначають як самонавіювання. Навіювання успішно застосовується у медичній практиці (психотерапія. Широко використовується воно у розв’язанні питань навчання і виховання, зокрема як головний засіб гіпнопедії і релаксопедії. У процесі впливу на психічну сферу людей сугестія може відігравати і негативну роль. Це стосується тих, хто перебуває у стані втоми, хвороби, передгіпнотичних станах тощо, тобто зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті до реалізації змісту, що вселяється, з відсутністю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізуй оцінки в співвідношенні з минулим досвідом і даним станом суб’єкта (К. І.
Платонов [178], В. НМ ясіщев [157] і ін. ). До того, змісту свідомості, засвоєному за механізмом вселяння, надалі притаманний нав’язливий характер, воно важко піддається осмисленню й корекції, представляючи собою сукупність викликаних установок» (Д. Н. Узнадзе [219, 220], ІТ. Бжалава
[25]). Особливістю навіювання є те, що мотиваційним моментом у взаємодії індивідів є джерело інформації (індуктор) на відміну від наслідування, зараження, де прийняття інформації мотивується сприймаючим (реципієнтом. Навіювання припускає безконфліктний характер прийому на відміну від
конформізму, бо навіюване — переживання як особисте, що спонукає до дії.
Уселяння є компонентом звичайного людського спілкування, але може виступати і як спеціально організований вид комунікації, що припускає некритичне сприйняття інформації, яка повідомляється, і протилежний переконанню (БД. Паригін [166], Ю. А. Шерковін [240, 241]). Уселяння здійснюється у формі гетеросугестії. Її об’єкт — суггерендом, яким може бути як окрема людина, такі група, соціальний шарі т. д. Джерелом уселяння (суггестором) може бути індивід, група, засоби масової інформації. Наслідок такого вселяння — феномени масової свідомості.
Аутосугестія (самонавіювання) припускає об’єднання водному обличчі суггестора й суггеренда. Сугестивність досягається вербальними (слова, інтонація) і невербальними (міміка, жести, дії іншої людини, навколишнє оточення) засобами. Разом з тим вселяння підрозділяється на пряме (імперативне) і непряме, а також на навмисне й ненавмисне. Пряме навмисне вселяння полягає у використанні суггестором спеціальних словесних формул, що впроваджуються в психічну сферу суггеренда і стають активними елементами його свідомості й поведінки. Зміст непрямого вселяння включений в інформацію, що повідомляється, у прихованому, замаскованому вигляді і характеризується неусвідомленістю, непомітністю, мимовільністю його засвоєння. Непряме вселяння може бути як навмисним, такі ненавмисним. За критерієм стану суггеренда розрізняють уселяння у стані неспання, в гіпнозів природному сні, постгіпнотичне вселяння (реалізоване після виходу з гіпнозу. Ефективність уселяння визначається
1) властивостями суггестора (соціальний статус, чарівність, вольова, інтелектуальна, характерологічна перевага
2) особливостями суггеренда (ступінь сугестивності);
3) відносинами між ними (довіра, авторитетність, залежність

172 4) конструювання повідомлення (рівень аргументації, характер сполучення логічних та емоційних компонентів, підкріплення іншими впливами. На психологічному механізмі вселяння почасти заснований вплив деяких засобів масової комунікації, реклами, моди, звичаїв, формування віри. Уселяння має широке застосування для корекції психічного й соматичного стану хворого
(психотерапія); у педагогіці робляться спроби використання вселяння у процесі навчання — так називана суггестопедія; в експериментальній
психології — прийом для зміни емоційного стану, мотивації, установок особистості.
3.2.3

Сугестивність художнього образу
Проблеми художнього образу — відтворення дійсності, її особливостей і закономірностей — завжди актуальні і знаходять на кожному етапі розвитку нові аспекти. Останнім часом дослідники, що вивчають питання специфіки художнього образу, естетичного сприйняття, утому чи іншому ступені стикаються з проблемою сугестивності. Тимчасом доводиться відзначити недостатню розробленість даної проблеми, а в довідковій і навчальній літературі з естетики відсутність визначення терміна сугестивність художнього образу. Ніякою мірою не претендуючи на кінцеве розв’язання даного питаннями намагаємося проаналізувати деякі аспекти асоціативності, специфіку її прояву в образотворчому процесі. Сугестивний процесу спілкуванні з творами виникає разом з його зародженням. Про це свідчать і цікаві матеріали археологічних розкопок, знайдені і досліджені О. П. Окладниковим. На основі цих матеріалів він переконливо доводить, що навіть перші кроки мистецтва первісних народів були пов’язані з безліччю асоціативних уявлень у свідомості наших предків. У книзі Ранок мистецтва О. П. Окладников наводить приклад розмаїття асоціативних уявлень у зв’язку зі сприйняттям червоного кольору, що був
одним зважливих образотворчих компонентів найдавнішого мистецтва і викликав у свідомості первісної людини визначені асоціації з предметами і явищами навколишнього світу. Процес історичного розвитку одночасно виявився і процесом розширення, поглиблення і збагачення сугестивності художнього образу. Складаючи невід’ємну частину творчості, асоціативність, яка породжує у людині процеси сугестії, невіддільна від найважливіших функцій художньої творчості — пізнавальної, виховної, насолоди у спілкуванні з твором. Сугестивність як властивість художньо-образного мислення відрізняється від наукової творчості специфічною формою художньої образності. У процесі творчості асоціативність матеріалізується в художньому творі і, впливаючи на сприйняття, будить емоційну й інтелектуальну сприйнятливість, розвиває фантазію й уяву тих, хто сприймає поетичні твори. Проблемою механізмів асоціацій здавна займалася психологія. МС.
Роговин [193] відзначив, що колишня психологія — психологія XIX століття виділила основні елементи пам’яті — уявлення, а між уявленнями встановила зв’язки — асоціації. Зв’язок асоціацій із уявленнями і пам’яттю надзвичайно важливий для розуміння специфіки сугестивності художніх образів. Однак ці найважливіші проблеми усе ще не одержали достатнього висвітлення в нашій філософській літературі. І не можна не погодитися з МС.
Роговиним, який думає, що тепер, коли проблема пам’яті стає однією з центральних філософських проблем психології, її недостатня розробленість гальмує вирішення питання про роль пам’яті в різних видах діяльності людини. Це стосується художньої творчості, асоціативності, яка породжує в людині сугестивні образи [193]. Асоціація визначається як відображення взаємозв’язків предметів і явищ дійсності у формі закономірного зв’язку між нервово-психічними явищами. Асоціації охоплюють весь лад психічної діяльності людини, вони мають велике значення в художньо-образному мисленні і художній творчості. Це відзначив і
Л. С. Виготський, сказавши, що всякий акт мистецтва містить у собі акти раціонального пізнання, розуміння, дізнавання асоціацій. Він звернув увагу на особливу роль асоціативних уявлень у сприйнятті, досліджуючи формальні і змістовні ознаки краси Усяке сприйняття людини викликає певні асоціації, плин супровідних уявлень, що сприяють естетичному значенню того чи іншого явища [53]. У оцінці людиною дійсності асоціативно-змістовні елементи дуже складні і багатогранні. Вони пронизують розумовий процес творчості і на відміну від асоціацій ученого мають конкретно-почуттєвий характер. Психологія підрозділяє асоціації натри види за суміжністю, за подібністю і за контрастом. Звернемо увагу на більш специфічний підрозділ асоціацій асоціації з
уявленням насолоди і симпатичні асоціації. Асоціації з уявленням насолоди — це смакові чи нюхові асоціації. Ці асоціації не мають вирішального значення в сприйнятті, тим більше в художній творчості. Відомо, що об’єктивною основою естетичного є зір і слух. Саме цим органам почуттів призначається головна роль в освоєнні людиною дійсності. Відзначаючи відносну простоту і біологічну приземленість асоціацій із уявленням насолоди, слід надавати вирішальне значення симпатичним асоціаціям, пов’язаним із уявленнями про добро і зло, корисне і некорисне, радісне і сумне. Симпатичні асоціації дуже близькі до розумового процесу і є причиною натхнення речей у їхньому освоєнні. Та читаючи на обличчі ласкаву посмішку, ми можемо асоціювати з цим уявлення проте, що людина прихильна до нас, що обіцяє нам вигоди і радості. Отже, асоціації як наслідок активності механізмів сугестії — необхідна і складова частина будь-якого розумового процесу, а сугестивні зв’язки властиві природі людського мислення. Мислення в образах як необхідна складова частина творчого процесу і художнього сприйняття також володіє сугестивністю. Художній образ неможливий без сугестивності, як неможливий
він і без мистецтва. Сугестивний процес, започаткований у продуктах художньої творчості і сприйняття, складають багатство і принадність одного з найвищих духовних насолод людини — естетичної насолоди. Введення сугестивних зв’язків у тканину художнього твору створює неповторне чудо мистецтва. Уява, вимисел, фантазія за законами асоціацій досягають дивного сполучення реальності і чарівництва казок і міфів, тонких рухів людської душі і неживих предметів, уявлень і подій, розділених у реальності простором і часом. Художня творчість і сприйняття творів — дві взаємозалежні сторони освоєння людиною дійсності. Художній твір створюють письменник, художник, композитор, архітектора сприймають глядачі. Отже, діяльність, спосіб освоєння світу виявляються яку процесі творчості, такі в процесі сприйняття здобутків. Обидві ці сторони пов’язані між собою об’єктом сприйняття — здобутком мистецтва, художнім образом. І процес творчості, і процес сприйняття має активний, пізнавальний характерів той же самий час кожний з них має свою специфіку і свої особливості. Специфічні вони і за сугестивністю. Сугестивність художньо-образного мислення у художника в остаточному підсумку виливається у виробництво здобутку, що, у свою чергу, впливаючи на свідомість глядача, викликає в ньому безліч асоціацій. Асоціації художника і глядача в чомусь подібні, а в чомусь і відрізняються один від одного. Коло асоціацій цього здобутку настільки велике і настільки актуальне, що його значення вийшло далеко за межі задуму самого митця. При створенні творів в силу законів типізації, композиційної побудови, умовності художнього образу, як неминучого наслідку матеріалу й образності мови, властивому тому чи іншому виду мистецтва, художник не відразу і не завжди може відгадати характер асоціативності свого твору. Асоціації, що викликаються художнім образом, надзвичайно різноманітні, багатопланові, складні, тонкі, а часом і алегоричні. Вони залежать
від дуже багатьох факторів від предмета й об’єкта зображення, його оцінки художником, від творчого методу і стильових прийомів митця, від матеріалу мистецтва і, нарешті, від глядача, що сприймає здобуток. Стан особистості сприймаючого — важливий фактору прийомі сугестивної інформації, закладеної художником у здобутку. Інтелектуальний рівень, світогляд, освіченість, світовідчуття, загальна культура, емоційний світ
— усе це має істотне значення при сприйнятті здобутку. Чим більш розвинуті і багатші ці фактори, тим глибші, більш багатобічні і ширші асоціативні уявлення, що складають духовне багатство і насолоду особистості від художнього твору. Художній твір живе століття. Рідко хто з художників може відгадати долю і значення своїх створінь для наступних поколінь. Життя змінює критерії й оцінки здобутків. Той самий твір в різні епохи, в різних соціальних групах чи окремих їхніх представниках здатен викликати різні оцінки, різні відкриття змісту образу, різні асоціації.
3.2.4

Сугестивність поетичного образу
Становлення проблеми поетичного сприймання відбувається на стику різних наук. Філософська теорія відображення, — визначає один із наукових організаторів вивчення цієї проблеми Б. Мейлах, — є теоретичною основою трактування сприймання, психологія і фізіологія дають можливість досліджувати сам процесі механізм сприймання, літературознавство, естетика, мистецтвознавство допомагають зрозуміти сприймання твору в його специфіці
[148, 149]. Нині проблема сугестії художнього сприймання виявилась актуальною, але, на жаль, обмаль оглядових робіт, які б висвітлювали процеси впливу художньої творчості, зміни психічного стану учня при засвоєнні творів поетики. Проблема ще й утому, що праць, виконаних з використанням психологічного матеріалу, дуже мало — буквально одиниці. Бо художня
творчість, як правило, вивчається традиційно — філологічними методами, які тільки в деяких випадках застосовують методи психології. Принципово важливо звернути увагу нате, що вивчення психології поетики відбувається з позиції її сприймання. До того ж аналіз поетики літературного твору з позицій сугестивного впливу на людину вимагає застосування психологічного інструментарію. Отже, мова повинна йти про союз поетики і психології. Значний вкладу вирішення проблеми психології літературної творчості вніс О. Потебня. Тут можна послатись хоча б на ідею вченого про цілісність літературного твору як результат зосередження людської думки, що охоплює основні внутрішні зв’язки відображуваної дійсності. Свого часу — в останній чверті ХІХ — на початку ХХ століття — учні і послідовники О. Потебні, викладачі словесності Харківського університету і гімназії Д. Овсянико-Куликовський, Б. Лезин, В. Харцієв та ін. створили наукову школу, що іменується зараз як психологічний напрям в академічному літературознавстві. Школа видавала збірники праць «Вопросы теории и психологии творчества» (Харків, 1907—1923, Т. 1—8). Приблизно в цей же час в Західній Європі, особливо в німецьких університетах, працювало багато вчених, що розвивали психологічний напряму вивченні поетики. Праця одного з них, Р. Мюллера-Фрейєнфельса Поетика, видана в 1923 році у Харкові за редакцією О. Білецького. Відношення між психологічним літературознавством і формальною школою, яка стверджувалась у той час, складались досить напружено. Поява
ОПОЯЗу пов’язана перш за все з активним процесом оновлення виражально- зображальних засобів наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, що і викликало підвищений інтерес до художньої форми. Психологічна школа основну увагу приділяла психологічному аналізу літературних персонажів і особистості письменника. Власне психологічна поетика О. Потебні розроблялась його послідовниками недостатньо проблематика психології
художньої творчості виявилась дуже широкою і наукових сил вистачило тільки на її екстенсивне засвоєння. Окрім того, психологічний напряму дореволюційному літературознавстві постійно компрометувався різного роду малонауковими, ато й антинауковими писаннями, які під маркою наукових психолого-літературознавчих студій постачали людям різні сенсаційні факти із особистого життя письменників. Найбільш відомий і авторитетний на той час представник психологічного літературознавства — Д. Овсянико-Куликовський — у час розквіту ОПОЯЗу в його складі не перебував. На той час він відійшов від активної наукової діяльності. Другий представник психологічного літературознавства О. Білецький іронізував над формалістами, які, на його думку, претендували на лідерство в тогочасній науці про поетику. Він працював над дослідженням В майстерні поетичного слова, яким уроці і завершувалася серія видань «Вопросы теории и психологии творчества». Пізніше він майже не звертався до безпосередніх розробок питань психології творчості. Але в його дослідженнях конкретного літературного матеріалу завжди відчувався певний психологічний ухил. Наприкінці хна початку х років знову оживає зацікавленість проблемами психології літературної творчості. Власне, з цього часу почав перевидаватися трактат І. Франка Із секретів поетичної творчості. У цій праці є блискучі, неперевершені за своєю ефективністю зразки аналізу поетичних художніх текстів із застосуванням психологічного інструментарію. Зокрема, у практичній частині трактату І. Франка Із секретів поетичної творчості [287] проаналізовано з позицій психології художнього сприймання ряд творів Т. Шевченка, що, на жаль, залишились майже без уваги. Та все ж знайомство з працею І. Франка переконує, що він продемонстрував цілісний, гнучкий, здатний проникати в недоступні для чистих філологічних методів сфери психологічний апарат аналізу художнього тексту.
В цей же час майже із небуття приходить до читачів Психологія мистецтва Л. С. Виготського, що пролежала в рукопису більше 40 років. Л. С.
Виготський також приділяє основну увагу аналізу структури художнього твору, але його насамперед цікавить складна діалектика почуттів, що викликаються художнім текстом. Вчений пропонував об’єктивний, на його думку, метод дослідження, сутність якого він визначив таким чином від форми художнього твору через функціональний аналіз її елементів і структури до відтворення емоційної реакції ідо виявлення її загальних законів [53]. Структуру твору Л. С. Виготський розумів як його макрокомпозицію. Інші формальні компоненти художнього тексту вчений майже не брав до уваги. Наприкінці хна початку х років все частіше лунали заклики до тіснішого союзу літературознавства і психології. На стику лінгвістики, психології та деяких інших наук почали з’являтися нові наукові дисципліни психолінгвістика, етнопсихологія, лінгвосоціопсихологія), що мають певне відношення до проблем, якими займається наука про літературу. Та, незважаючи на таке пожвавлення, не можна сказати, що було розвіяне упередження щодо можливості використання психології при вивченні власне поетики літературного твору. Історія вітчизняного і зарубіжного психологічного літературознавства ще неописана з необхідною науковою повнотою. Обмаль оглядових робіт, які б висвітлювали його теперішній стан. Окрім того, в таких роботах майже не використовується психологічний матеріал, аналіз художнього твору проводиться суто філологічними методами. Було б серйозною помилкою обмежуватись знаннями, що стосуються тільки проблем художнього сприймання, оскільки розробка таких проблем буде тільки одним крилом для рецептивної поетики. Друге крило — пізнання складних процесів створення художнього твору. Зрозуміло, що і ця сфера знань не може обійтися без психології. Потреба другого крила зумовлена підходом до творчості як до динамічної системи задум — твір — сприймання. Цей
підхід, — пише Б. Мейлах, — дає змогу всебічно досліджувати ряд кардинальних питань, втому числі співвідношення закономірностей творчого художнього мислення і закономірностей сприймання мистецтва [148]. Спілкування митця з тими, для кого він створює твір, починається не тільки після того, як він став надбанням публіки. Це спілкування проходить у художника з самого початку зародження задуму ідо його реалізації. Заданість сприймання, прагнення передбачати його ефект — елемент самої творчої роботи [53]. Про тісний зв’язок процесів творчості і сприймання твору читачем пише Р. Т. Гром’як, відзначаючи, щоці два, здавалося б, окремі процеси — виникнення твору і його наступне засвоєння — в дійсності є внутрішньоєдиними, вони взаємно пов’язуються, перебуваючи в глибокій і постійній кореляції [65]. Ю. Борєв неодноразово наголошував, що в певному розумінні психологія художнього сприймання дзеркальна по відношенню до психології художньої творчості [33]. При цьому він посилався на Д. Овсянико-
Куликовського, який розглядав художню творчість і сприймання як процеси переживання, творення смислу і розуміння його. Все це проте ні в якому разі не змінюють суті проблеми питання про кореляцію процесів створення і сприймання твору треба вважати вирішеним на загальнотеоретичному рівні. Перенесення цієї проблеми в площину методики конкретного аналізу художнього твору є єдиним із загальних завдань в процесі становлення рецептивної поетики. Поки що конкретні дослідження дуже рідко будуються на свідомому врахуванні моменту кореляції процесів виникнення твору і його наступного сприймання учнем. Ще зустрічаються праці з поетики, в яких повністю відсутній інтерес до процесів народження художнього твору. Ігнорується те безумовне положення, що твір створюється, що автор, проектуючи його майбутній вплив на учня, продумує найдрібніші деталі.
Отже, реальність така, що успішно вивчати поетику твору з позиції його сприймання можливо тільки за умови, коли добре орієнтуватися в психології художньої творчості і здатності людини до сугестії при вирішенні навчальних задач. Оскільки предметом нашого дослідження є сугестії художнього образу, а також специфіка поетичної образності, а це те, що відрізняє справжню поезію від посереднього віршоробства, — і його не можна залишити, так би мовити, на інший раз. Власне, в аспекті специфіки сугестії образотворчих засобів та асоціативності мислення розвиватимемо наші міркування, що базуватимуться на зразках, узятих із її поетичного доробку. Творчість, як пише В. Романенко, безумовно починається тільки там, де є усвідомлення прагнення вийти за межі загальновідомого. А коли йдеться про поетичну творчість, то треба визнати, що вона має свої власні закони почуттів й тому вимагає особливого зосередження уваги, бо є найскладнішим видом словесної творчості. Отже, творчий здобуток у царині поезії є одночасно новим відкриттям у складному процесі розуміння життя, бо поезія показує нам складну багатогранність світу в різноманітних образних асоціаціях. І що сильніший творчий інтелект поета, то складніша і цікавіша асоціативність образного мислення. Власне, у творчих пошуках талановитого поета, як доводив Аристотель, навіть ірраціональні асоціації образів не суперечать розумові.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал