Навчально-методичний посібник This project has been funded with support




Сторінка3/7
Дата конвертації30.11.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 2. Історія, сучасний стан та тенденції розвитку системи
оцінювання в освіті.
Під оцінкою успішності учнів(студентів) розуміють систему показників, які відображають їх об’єктивні знання та вміння.
Тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння

38
знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що пред’являються програмами.
Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символічну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження – коротку характеристику результатів учіння, їх позитивних моментів та недоліків, емоційне ставлення.
Історія розвитку оцінювання в Україні
Бальна система оцінювання має багату історію. Уже в
Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована система оцінювання навчальної діяльності та здібностей учнів.
Оцінки тоді були такими: «весьма прилежен», «весьма понятен и надежный», «добронадежный», «хорош», «зело доброго ученія»,
«очень добр»,
«добр, рачителен»,
«весьма средствен»,
«нижесредствен», «ниже средствен, плох», «преизрядного успеха»,
«весьма умеренного успеха», «малого успеха», «понятен, но неприлежен», «понятен, но ленив», «прилежен, но тупого понятия», «понятен, но весьма нерадив», «не худо успевает», «не худ», «не совсем худ», «малого успеха», «непонятен», «не совсем туп», «туп и непонятен», «туп», «очень туп».
Пізніше в школах дореволюційної Росії мали місце різні підходи до оцінювання навчальної діяльності учнів. Так, наприклад, відповідно до статуту міністерства освіти 1804 р. вводилась система оцінювання успіхів учнів кульками. Із кожної дисципліни директор визначав певне число кульок для з’ясування рівня знань учнів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кульками. За статутом 1818 р. рівень знань уже оцінювався за чотирибальною цифровою системою («4», «3», «2», «1»).
Наприкінці XIX – на початку XX ст. у дипломах та атестатах оцінки позначалися словами «відмінно», «вельми добре», «добре»,
«досить добре», «посередньо», «слабо». Поширювалась також п’ятибальна, семибальна шкала оцінок. Наприклад, семибальна: 7
– «відмінно», 6 – «вельми добре», 5 – «дуже добре», 4 – «добре», 3
– «досить добре», 2 – «посередньо», 1 – «слабо».
У радянській школі продовжувалися пошуки критеріїв і форм оцінювання знань, умінь та навичок учнів. У 1918 р. постановою Наркому освіти була відмінена бальна система для оцінювання знань учнів. Відповіді оцінювалися словами

39

«задовільно» і «незадовільно». Переведення учнів з класу в клас відбувалося на основі успіхів учнів та відгуків педагогічної ради.
У 1935 р. повернулися до п’ятибальної словесної оцінки знань учнів: «відмінно», «добре», «посередньо», «погано», «дуже погано». На початку 1944-1945 навчального року словесна система була замінена цифровою («5», «4», «3», «2», «1»). У1993 р. діапазон оцінювання успішності звузили до чотирибального («5»,
«4», «3», «2»).
Критерієм оцінювання умінь та навичок є точно обрана величина, що є визначником якості навчальної діяльності. Обрані критерії мають відповідати цілям і завданням навчання. З вересня
2000 р. в школах України запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти України. У методичному листі Міністерства освіти і науки
України таким чином обґрунтовано запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів: «Динаміка змін, що відбуваються в сучасному світі, вимагає змін у підходах до оцінювання навчальних досягнень учнів. Визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції.
Поняття компетенції не зводиться ні до знань, ні до навичок, а належить до сфери вмінь. Власне, вміння – це компетенція в дії.
Отож, під компетенцією розуміється загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих завдяки навчанню .
З метою забезпечення ефективних визначників якості навчальних досягнень та об’єктивного їх оцінювання в основній та старшій школі вводиться 12-бальна шкала оцінювання, побудована за принципом сумування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня».
Визначені наступні критерії 12-бальної системи оцінювання (табл.
3).


40

Таблиця 3
Рів ні ко м
петен ції
Б
ал и
Критерії
І.
По чатк ови й
1
Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнавання і відтворення окремих фактів, елементів, об’єктів, що позначаються учнем окремими словами чи реченнями
2
Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями, виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні
3
Учень володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу
II
. С
ер едн
ій
4
Учень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репродуктивному рівні
5
Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логічно відтворити значну його частину
6
Учень може відтворити значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, за допомогою вчителя може аналізувати навчальний матеріал, порівнювати та робити висновки, виправляти допущені помилки
II
I.
Д
остатн
ій
7
Учень здатний застосовувати вивчений матеріал на рівні стандартних ситуацій, частково контролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні приклади на підтвердження певних тверджень
8
Учень вміє порівнювати, узагальнювати, систематизувати
інформацію під керівництвом вчителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки і добирати аргументи на підтвердження певних думок під керівництвом вчителя

41

9
Учень вільно (самостійно) володіє вивченим обсягом матеріалу і застосовує його на практиці; вільно розв’язує задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені помилки, добирає переконливі аргументи на підтвердження вивченого матеріалу
IV.
В
исо ки й
10
Учень виявляє початкові творчі здібності, самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї; знаходить джерела
інформації та самостійно використовує їх відповідно до цілей, поставлених учителем
11
Учень вільно висловлює думки і відчуття, визначає програму особистої пізнавальної діяльності, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них; без допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує набуті знання
і вміння в нестандартних ситуаціях
12
Учень виявляє особливі творчі здібності, самостійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання
Теорія та практика оцінювання в європейських країнах
Вдосконалення підходів до оцінювання результатів навчання посилюється інтеграційними процесами в Європі та необхідністю віднаходження певного консенсусу щодо концептуальних засад оцінювання, що застосовуються різними країнами. 3 метою визначення основних критеріїв для удосконалення системи оцінювання в країнах ЄС на сучасному етапі відбувається процес розробки таких ключових понять:

що має бути базою для оцінювання: досягнення особистості в порівнянні з іншими учнями (оцінювання відносно норми) або досягнення відносно незалежного стандарту(оцінювання відносно критерію)?

які засоби перевірки правильності є необхідними для встановлення правдоподібності оцінювальних рішень?

яким чином має бути забезпечена якість процесу оцінювання?

42

Успішне вирішення згаданих проблем дасть змогу побудувати спільну струнку систему діагностики рівня навченості підростаючого покоління у західноєвропейських країнах, що стане важливим кроком для забезпечення кардинального підвищення якості середньої освіти.
Найпоширеніший видм оцінювання успішності учнів – вчителі оцінюють знання учнів кожного дня на основі їх відповідей на запитання, виставляючи оцінки за кожний вид роботи. Таке щоденне внутрішнє оцінювання (на рівні класу або школи) складається з «нормативного» та «критеріального» компонентів: досягнення кожного учня оцінюються відносно певної норми, за яку приймаються усереднені досягнення групи або класу, та відносно середньо-статистичного суспільного критерію, який відображають нормативні документи на рівні регіону або держави (загальнонаціональний стандарт).
Іншим видом оцінювання успішності учнів у європейських країнах виступає зовнішнє оцінювання, яке дає змогу зробити порівняння та отримати дані щодо рівня знань учнів на регіональному або національному рівнях і вжити заходів з метою загального підвищення освітніх досягнень.
Жорсткій критиці піддається нині підсумкове оцінювання в середній школі з акцентом на селективному підході, хоча в той же час, його селективні функції стосовно вищої школи та ринку праці продовжують посилюватися. Одночасно, у зв’язку з потребою підвищення якості учнівських знань та освітньої системи в цілому, особливої ваги набуває розвиток оцінювання, який надає змогу виявити рівень досягнень учнів на певному етапі навчання та вчасно вжити необхідних заходів для поліпшення кінцевих результатів.
Перехід з класу в клас у багатьох країнах базується переважно на результатах постійного оцінювання знань, умінь та навичок учнів учителем-викладачем у класі. Періодичне оцінювання (іспити наприкінці шкільного року та серії тестів через регулярні інтервали часу протягом навчального року) відіграють часто лише допоміжну роль. На думку зарубіжних фахівців, постійне оцінювання (а не періодичне) дає змогу отримати більш реалістичну картину прогресу учнів.
У дослідженні О.Локшиної [13] відзначається, що при

43

існуванні спільних тенденцій розвитку підходів до оцінювання успішності учнів загальноосвітніх шкіл у західноєвропейських країнах кожна з них має власну національну систему, що склалася та функціонує протягом тривалого часу.
В Австрії, наприклад, постійне оцінювання, що включає блок екзаменів, які проводить та оцінює результати вчитель- викладач, є правилом системи освіти. Оцінювання має форму п’ятибальної системи: 1 – «відмінно», 2 – «добре», 3 –
«задовільно», 4 – «здав», 5 – «не здав».
Ключовим фактором, що мотивує підхід до оцінювання у
Великобританії, є потреба центральних освітніх органів у підвищенні стандартів освіти та забезпеченні батьків інформацією про успіхи їхніх дітей.
З цією метою було запроваджено систему національного оцінювання досягнень учнів на чотирьох ключових етапах: у віці
7, 11, 14 та 16 років. Система складається з національних тестів та включає поточне оцінювання письмових робіт і усних відповідей, що проводяться вчителями. Основною метою оцінювання є перевірка ступеня оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками, що містяться у Національній програмі. Володіння знаннями, уміннями та навичками градуюється за семизначною шкалою: A, B, C, D, E, F, G ( від найвищого – до незадовільного).
Система оцінок в Данії – комплексна. Оціночна шкала, що застосовується в середній школі ( у початковій школі оцінки не ставляться), охоплює параметри від 0 до 13.
Успішність учнів на обох рівнях навчання (початковий і середній) у Німеччині оцінюється постійно за допомогою письмових тестів та усних запитань і практичних робіт.
Особливістю шкали оцінок є зворотній (порівняно з Україною) відлік: 1 – дуже добре, 2 – добре, 3 – задовільно, 4 – відповідно ( відповідає стандарту, попри недоліки), 5 – погано, 6 – дуже погано.
Сучасна система оцінювання навчання у Норвегії виглядає наступним чином. У початковій школі обов’язкове формальне оцінювання учнів відсутнє. У молодшій середній школі використовується п’ятибальна шкала: G – відмінно, M – дуже добре, MG – добре, NG – задовільно, LG – незадовільно. Система оцінок для старшої середньої школи має семибальну шкалу від 0

44
до 6: 6-5 – вище середнього, 4-3 – середньо, 2-1-0 – нижче середнього. Найнижча оцінка для здачі будь-якого предмету – 2.
Оцінна шкала, що використовується в загальноосвітніх школах Греції, характеризується диференцiaцiєю щодо cтyпеня навчання – пoчaткoвої та cepeдньої школи, а особливістю є вiдcyтнiсть негативних оцінок у молодший школі. Так, у 3-4 класах початкових шкіл учні отримують: А – «відмінно», В –
«дуже добре», С – «добре», D – «досить добре». У 5-6 класах оціночна шкала має такий вигляд: 9, 10 – «відмінно»; 7, 8 – «дуже добре»; 5, 6 – «добре»; 3, 4 – «досить добре».
У старшій школі учні переводяться до наступного класу за умови, якщо підсумкова оцінка з кожного предмета становить 10 балів з 20-ти можливих.
Запровадження системи оцінювання у Франції мало на меті:
- зробити можливим отримання інформації про досягнення та невдачі кожного окремого учня на початку шкільного року з метою запровадження заходів коригування перед викладанням нових знань;
- зробити національні дані доступними для громадськості i цим забезпечити краще оцінювання, починаючи з рівня класу i закінчуючи національним рівнем, крім того, щорічне оцінювання забезпечує кращий моніторинг розвитку освітньої системи та запровадження процедур контролю.
Практика оцінювання успішності французьких школярів свідчить про успішне втілення згаданих завдань. Так, у загальноосвітній школі Франції сьогодні широко застосовується діагностичне оцінювання саме на початку навчального року.
Як бачимо, оціночні шкали досить різноманітні, не залежать від якогось одного критерію, а найоптимальніший для всіх країн варіант відсутній. Останні користуються як цифровими, так і літерними показниками, іноді застосовують систему набору балів або відсотків.
Узагальнивши проаналізований матеріал щодо практики оцінювання у світі, можна стверджувати, що:

оцінна шкала для оцінювання обумовлюється національними особливостями системи освіти кожної країни;

рівень якості знань та вмінь учнів, як і ступінь ефективності освітньої системи в цілому, не залежить від форми

45
показника оцінки, кількості балів та їхнього розміщення в оцінній шкалі;

значна кількість
європейських країн продовжує користуватися 5-бальною шкалою;

переважна більшість країн Західної Європи використовує негативні оцінки для оцінювання варіанта, коли відповідь (робота) не відповідає вимогам стандарту, базові знання неповні, можливість для подолання недоліків відсутня;

підходи до оцінювання успішності учнів у молодшій та старшій школах багатьох країн диференційовані – існують варіанти відсутності оцінювання в балах у молодшій школі або використання різних оціночних шкал на двох рівнях навчання.
Загалом, оцінювання успішності учнів відіграє важливу роль в освітньому процесі зарубіжних країн. Воно забезпечує необхідною інформацією про рівень знань та ступінь прогресу учнів, дає змогу провести кращий моніторинг якості освіти на локальному, регіональному та національному рівнях.
Тема 3. Інновації в освітній діяльності
Головний вектор інновацій в освіті – впровадження форм та методів особистнісно-зорієнтованого навчання. Застосування новітніх підходів сприяє підвищенню ефективності соціальної та адаптивної функції освіти. Сучасне оцінювання не зводиться тільки до виявлення недоліків, прогалин, а розглядається як критичний аналіз освітнього процесу для визначення напрямків його вдосконалення. Мова йде не стільки про зміну засобів,
інструментів оцінювання, скільки про зміну «філософії»: оцінювання – це не фіксація результатів, а рубіж, за яким іде новий виток розвитку, підвищення якості освіти.
Портфоліо
Новий підхід в оцінюванні – впровадження накопичувальної системи навчальних досягнень. Така система отримала назву
портфоліо. Ця інновація підсилює комплексність оцінки
(збільшує кількість оцінних параметрів), дозволяє отримати характеристику динаміки результатів навчання.
Портфоліо (з італійської – папка з документами) – це спосіб фіксування, накопичення та оцінювання індивідуальних досягнень

46
за певний період навчання. Портфоліо доповнює традиційні засоби оцінювання, націлені, як правило, на перевірку репродуктивного рівня засвоєння матеріалу, фактологічних, алгоритмічних знань.
Портфоліо дозволяє враховувати досягнення, зусилля та прогрес учня в різноманітних видах діяльності – навчальній, творчій, соціальній, комунікативній та ін. , що є важливим елементом діяльнісного підходу в освіті. Це одночасно і форма подання, і процес організації, і технологія роботи з різноманітними об’єктами пізнавальної діяльності учнів, що дещо ускладнює формалізацію оцінювання, але дозволяє з’єднувати запам’ятовування, розуміння, застосування, аналіз, синтез та оцінювання (всі шість рівнів таксономії навчальних цілей в когнітивній області за Б.Блумом).
Типи портфоліо
«Портфоліо робіт» – це збірка проектних, творчих, дослідницьких робіт, опис форм та напрямків навчальної та творчої активності:

проектні роботи (тема, опис, додатки – фото, тексти)

дослідницькі роботи та реферати ( перелік опрацьованих матеріалів, назви рефератів – кількість сторінок, схем, таблиць,
ілюстрацій)

технічна творчість (моделі, макети, пристрої із вказуванням теми та описом)

мистецькі роботи (перелік робіт, участь у виставках, концертах, ….)

творча активність (участь в театральній студії, хорі, оркестрі – вказати кількість занять, виступи, ….)

практики : трудова, соціальна, педагогічна, … ( тривалість, місце проходження)

участь в олімпіадах та конкурсах ( рівень, час проведення, результат)

участь в наукових конференціях, семінарах (тема, форма участі)
Портфоліо такого типу дозволяє спостерігати динаміку навчальної, творчої діяльності.
«Портфоліо документів» – збірка задокументованих
індивідуальних освітніх результатів
(табелі успішності,

47
сертифікати про проходження курсів, грамоти, похвальні листи та
ін.). Обмеження такого типу – фіксуються результати, не описується процес індивідуального розвитку.
«Портфоліо відгуків» – збірка характеристик, підготовлених викладачами, батьками, можливо, однокласниками, працівниками системи додаткової освіти та ін. Може включати відгуки, рецензії, резюме, висновки. Такий вид портфоліо включає механізми самооцінки, підвищує ступінь усвідомлення профільного вибору.
Портфоліо допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:
- підтримувати високу навчальну мотивацію;
- змістити акцент з того, що учень не знає і не вміє, на те, що він знає і вміє з даної теми і даного предмету;
- розвивати навички рефлексивної та оцінної (самооцінної) діяльності;
- об’єднати якісну та кількісну оцінки;
- закладати додаткові передумови і можливості для успішної соціалізації.
Автор може зберігати в портфоліо все, що вважає свідченням власних зусиль у вивченні матеріалу, прогресу або досягнень з даної теми (розділу, предмета). Кожен артефакт, вміщений у портфоліо, в ідеалі повинен супроводжуватися
коротким рефлексивним коментарем учня (що у нього вийшло, які висновки можна зробити) і датуватися, щоб можна було простежити динаміку навчального прогресу. Для впорядкування навчального портфоліо та зручності у використанні бажано, щоб остаточний варіант його оформлення включав в себе чотири обов’язкові елементи:
- титульний лист;
- супровідний лист автора з коротким описом портфоліо, з визначенням його мети і призначення;
- анотований зміст з перерахуванням основних елементів портфоліо;
- самоаналіз і прогноз на майбутнє.
Приклад послідовності дій перед початком створення портфоліо:

48

-
створення мотивації : кожному учню повинно бути зрозуміло, для чого йому потрібно працювати над створенням портфоліо;
-
визначення виду портфоліо : встановлюється педагогом або вибирається учнем;
-
встановлення термінів та періодів роботи над
портфоліо: на уроках у класі, під час проектної, дослідницької, творчої роботи;
-
уточнення загальної структури портфоліо;
-
визначення критеріїв оцінювання;
-
визначення способів оцінювання: чи всі матеріали, рубрики, розділи будуть оцінюватись, що саме стане об’єктом оцінки.
Для усвідомлення власної суб’єктивної позиції і адекватного оцінювання результатів власної діяльності важливо, щоб учні отримали можливість розвивати навички рефлексії. У технології портфоліо це – організація оцінювання не тільки успіхів, але і освітніх труднощів, та шляхів їх подолання, тому принципово важливо, щоб у формуванні свого персонального портфоліо кожен учень брав особисту і вирішальну участь. Таким чином, важлива мета технології «Портфоліо» – організація рефлексії освітньої діяльності через демонстрацію її результатів і продуктів, аналіз і оцінку, проведені автором.
Оцінювання портфоліо
Як же оцінювати портфоліо? Це питання досить складне і до цих пір не має однозначної відповіді. По-перше, потрібно визначити діапазон оцінювання: знизу він обмежений обов’язковим мінімумом його елементів, а чіткої верхньої межі
(максимуму) може не мати зовсім. По-друге, різні елементи портфоліо можуть бути просто непорівнянні, і важко буде оцінити частки їхнього внеску. По-третє, сьогодні реально існує протиріччя між теоретичною спрямованістю портфоліо на якісно- кількісну оцінку і вимогою врахування освітніх досягнень у стандартній кількісній формі (тобто виставлення оцінок)».
В освітній практиці американської школи для підсумкової оцінки навчального портфоліо застосовують наступну чотирьохрівневу систему.
-
Найвищий рівень. Зміст портфоліо свідчить про великі прикладені зусилля і очевидний прогрес учня в розвитку його

49
мислення, прикладних і комунікативних умінь, про наявність високого рівня самооцінки і творчого ставлення до предмета. У змісті
і оформленні навчального портфоліо яскраво проявляються оригінальність і винахідливість.
-
Високий рівень. Портфоліо цього рівня демонструє достатні предметні знання та вміння , але в ньому можуть бути відсутні деякі елементи з необов’язкових категорій, творчий елемент в оформленні портфоліо і оригінальність в його змісті.
-
Середній рівень. У навчальному портфоліо цього рівня основний акцент зроблений на обов’язкову категорію, за якою можна оцінити рівень сформованості програмних знань і умінь.
Відсутні свідчення, що демонструють рівень розвитку творчого предметного мислення, прикладних умінь, здатності до змістовної комунікації.
-
Низький рівень. Досить неінформативний портфоліо, за яким важко сформувати загальне уявлення про здібності учня. Як правило, тут представлені уривчасті завдання з різних категорій, окремі аркуші з неповністю виконаними завданнями і вправами, зразки спроб виконати графічні роботи тощо. За таким портфоліо практично неможливо визначити прогрес у навчанні та рівень сформованості якостей, що відображають основні цілі курсу та критерії оцінки.
Формалізувати процес оцінювання портфоліо допомагає проведення класифікації (визначення категорій) його складових та визначення системи розподілу балів. Наприклад:
обов’язкові: проміжні та підсумкові письмові самостійні та контрольні роботи;
пошукові, дослідницькі: виконання складних проектів (як
індивідуальних, так і в малих групах), дослідження складної проблеми, розв’язування нестандартних завдань підвищеної складності;
ситуативні: застосування вивченого матеріалу в практичних ситуаціях, для розв’язування прикладних завдань, виконання графічних і лабораторних робіт;
описові: складання предметної автобіографії, ведення предметного щоденника, написання предметних рефератів і творів;

50

зовнішні: відгуки вчителів, однокласників, батьків, а також перевірочні листи вчителя.
Розподіл балів може бути таким:

обов’язкова категорія – 40%,

пошукова – 30%,

ситуативна – 15%,

описова – 10%,

зовнішня – 5%.
Підсумкова оцінка за портфоліо може визначатися як сума максимальних балів за кожну категорію.
Метод проектів
Метод проектів – це система навчання, за якою учні здобувають знання та навички під час практичної діяльності, розвивають власні творчі здібності. Вибраний вид діяльності,
істотною складовою якої є дослідницька робота, має особистісний зміст, що підвищує мотивацію до пізнання. Учасники проекту перебувають у специфічних умовах активної, самостійної, вмотивованої творчої роботи. Суть методу – реалізація практичних та пізнавальних задач у нестандартних ситуаціях, часто не пов’язаних з логікою конкретного навчального предмету.
Проект буквально означає «кинутий уперед», тобто прототип, прообраз якого-небудь об’єкта, виду діяльності, а проектування у цьому контексті перетворюється в процес створення проекту. Проектний метод у шкільній освіті розглядається як альтернатива класно-урочній системі. Це не означає повернення до досвіду 20-30-х років минулого століття, коли навчання будувалося лише на виконанні комплексних проектів. Сучасний проект учня – це дидактичний засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку креативності та одночасного формування визначених особистісних якостей.
Сучасна концепція методу проектів ґрунтується на досвіді педагогіки американського прагматизму (Дьюи Дж., Кильпатрик
Б.), російської трудової школи (Блонский П., Макаренко О.), німецької реформаторської школи (Огго В., Гаудик Г., Литц Г.,
Петерсон П., Кершенштайнер М., Карсен Ф., Хаазе О., Рейхвейн
А.). Проектний метод із самого початку носив інтегративний характер. Педагоги різних країн, що розробляють даний метод,

51
прагнуть перебороти дистанцію між школою й життям, теорією й практикою.
Для методу проектів характерні такі ознаки:

наявність соціально-значущого завдання;

планування дій щодо розв’язання проблеми;

пошук інформації, яка буде оброблена та осмислена;

створення продукту як результату проектної діяльності;

презентація результатів.
Типи проектів:

монопредметні (виконуються на матеріалі конкретного предмета);

міжпредметні (інтегрується матеріал кількох предметів);

надпредметні, наприклад, «Чисте місто», «Економна енергетика в моєму житті».
Учасники проектної діяльності самостійно обирають як тему проекту так і спосіб його здійснення (індивідуальний чи груповий), глибину, об’єм проектної діяльності.
Етапи роботи над проектом:

обґрунтування;
- вибір теми
- створення груп
- розподіл завдань у групі

дослідницький;
- вивчення проблеми
- пошук джерел інформації, їх аналіз
- генерування ідеї щодо реалізації теми проекту
- створення плану роботи

виконавчий;
- здійснення діяльності кожним учасником для отримання результату
- підготовка презентації результатів

завершення проекту;
- представлення результатів проекту
- оцінка колективних та особистих досягнень учасників
Критерії оцінювання проектної діяльності:

52

- актуальність (пізнавальна, практична, соціальна значимість проекту);
-
інформаційна, технічна забезпеченість;
- новизна ідей, методів;
- реалістичність (здатність щось розвинути, поліпшити, змінити, дізнатись);
- можливість одержати результат учасниками проекту;
- націленість проекту на розвиток самих учасників, на збагачення досвіду їх дослідницької діяльності, досвіду впровадження ідей у життя.
Важливим етапом проектної роботи є підготовка звіту.
Форма такого звіту визначається учасниками проекту, може включати презентації, публікації, створення Веб-сайтів та ін.
Робота над звітом – інструмент для формування самооцінки.
Загалом оцінка проектної роботи може виявлятись у формі подяк, виставок, рекомендацій.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал