Навчально-методичний посібник м. Сквира 2010 4 зміст



Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.63 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6

3 Відділ освіти Сквирської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет
Формування життєвої компетентності
дітей дошкільного віку
інтегрований підхід
Навчально-методичний посібник м.Сквира
2010


4
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………..4 Розділ 1. Компетентнісний підхід до освіти дошкільників Розділ 2. Формування соціальної компетентності дошкільника Розділ 3. Формування мовленнєвої компетентності дошкільника Розділ 4. Оцінка життєвих досягнень дошкільника Розділ 5. Інтеграція освітнього процесу за Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі Додатки Конспекти інтегрованих занять На допомогу педагогу Література

5
ВСТУП
Дошкілля стоїть сьогодні на порозі великих змін. Базова програма розвитку дитини Я у Світі орієнтує педагогів на перегляд багатьох усталених підходів, на рух вперед, творчість. Процес оновлення змісту дошкільної освіти на сучасному етапі базується на визнанні пріоритету розвитку особистості дитини, цінності й сенсу її буття. Мета і завдання виховання дитини всім ї, дошкільних навчальних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і життєвої компетентності. Основною вимогою до якості дошкільної освіти є реалізація цілісного підходу до неї. Дитячий садок – це посередник між родиною та дорослим світом, в який незабаром входить дошкільник, тому він має плекати дітей, учити не стільки різних предметів, скільки озброювати умінням жити, орієнтуватися в навколишньому, визначати в ньому своє місце. Виходячи з положень Базового компонента дошкільної освіти, педагог має допомогти дошкільникові опанувати складну науку життя, набути компетентності у різних його сферах…»
Розвиток цілісної, життєво компетентної особистості – головне завдання, яке ставить перед сучасною дошкільною освітою Базова програма розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі. Розв’язання його, з одного боку, допоможе, здійснити системний, цілісний підхід до розвитку дитини, з другого – співвіднести цей розвиток з життям, зрозуміти, чи живе дитина відповідно до вимог соціума та власних потреб, чи узгоджує в своєму індивідуальному досвіді те, що хоче, з тим, що може і повинна як досягає поставлених цілей в який спосіб розв’язує життєві конфлікти на які цінності орієнтується. Посібник розроблено на основі Базового компонента дошкільної освітив Україні, Коментаря до Базового компонента, Базової програми розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі, науково-методичної літератури з проблем розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку. Використано узагальнені результати досліджень з означених питань, які провели науковці О.Кононко,
О.Богініч, А.Гончаренко, Н.Глухова, О.Терещенко.

6 Дуже важливо на етапі дошкільного виховання створити оптимальні умови для успішного формування й розвитку необхідних якостей особистості. Саме дотримання принципу інтеграції в дошкільній освіті, який покладено в основу Базової програми розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі, сприяє розвитку в дошкільника цілісної та багатовимірної картини світу та необхідних якостей особистості. Інтеграційний підхід до освітнього процесу довів свою ефективність у зарубіжній та педагогічній практиці і його реалізація потребує пошуку нових, удосконалених форм, методів і принципів роботи. Вкрай важливим є осмислення педагогами дошкільних навчальних закладів основних засад Базової програми розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі, вміння будувати освітній процес з позиції особистісно орієнтованого підходу, створення умов для розвитку особистості через задоволення її базових потреб та урахування унікальності кожної дитини. Використання матеріалу посібника в роботі з дітьми дошкільного віку сприятиме ущільненню об’єму знань без збільшення часу на їх засвоєння, що цінно при впровадженні Базової програми Я у Світі.

7 РОЗДІЛ 1
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ОСВІТИ ДОШКІЛЬНИКІВ
Основною метою дошкільної освіти є забезпечення сприятливих умов для становлення життєвої компетентності дитини, формування в неї базису особистісної культури, реалізації свого особистісного потенціалу. У національній педагогіці все більше уваги приділяється концепції компетентності, основна ідея якої полягає у формуванні особистості, здатної в умовах сучасного життя діяти адекватно, покладати на себе відповідальність за когось-щось, застосовувати набуті знання і досвіду нових умовах, орієнтуватися при цьому на моральні цінності.
Компетентнісна стратегія відповідає потребам сьогодення і узгоджується з особистісно орієнтованим підходом до організації та оцінки результативності дошкільної освіти. Компетентнісний підхід покладено в основу Базового компонента дошкільної освітив Україні та Базової програми розвитку дитини Я у Світі. Уведення компетентності як пріоритетної категорії в дошкільну освіту означає надання переваги системному, цілісному підходу до розвитку, навчання та виховання дитини. Базова програма розвитку Я у Світі спрямовує педагогів нате, щоб допомогти дітям підготуватися до життя, набути життєвої компетентності. Єдності у визначенні змісту поняття компетентності вітчизняними психологами і педагогами немає. Одні фахівці, визначаючи ступінь компетентності особистості, акцентують увагу на її уміннях, здатності до самоповаги, схильності до розв’язання складних проблем, гнучкості у досягненні мети. Інші фахівці здебільшого мають на увазі здатність особистості розв’язувати життєві проблеми. Компетентність убирає в себе результати розвитку всіх базисних характеристик особистості, що сформувались в діяльності дитини – комунікативної, інтелектуальної, продуктивної та життєдіяльності в цілому. Крім того, компетентність – це гармонійне співвідношення хочу і можу. Те, що може і хоче зробити дитина сьогодні за допомогою інших, завтра вона буде

8 робити самостійно (Т.Чиркова). Компетентність виконує ряд функцій уміння вибирати відповідну інформацію для виконання дій з метою досягнення необхідної мети для використання знань, які одержані від успіхів та невдач, для коригування, відмови від недоцільної дії для взаємодії з довкіллям (К.Крутій,
Л.Плетеницька). Компетентність дошкільника можна визначити як комплексну характеристику особистості, що вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку знання, вміння, навички, креативність, ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль (А.Богуш). Базова програма дає таке визначення компетентність – інтегральна характеристика розвитку особистості, основними показниками якої є оптимальний для віку ступінь сформованості провідної діяльності, всіх форм активності та базових якостей.
Показники життєвої
компетентності дошкільника
Провідна діяльність
дитини
Розвиток базових
якостей особистості
Форми активності
дитини за сферами
життєдіяльності
Фізична
Соціально-моральна
Емоційно-ціннісна Пізнавальна Мовленнєва
Художньо-естетична Креативна
Предметно-практична Спілкування Ігрова Трудова Пізнавальна Самостійність Працелюбність Людяність Самолюбність Спостережливість Відповідальність Розсудливість Справедливість Самовладання Креативність

9 У перекладі з латинської бути компетентним означає відповідати, підходити. Це не лише поінформованість із різноманітних проблема й відповідна поведінка, яка ґрунтується на знаннях і чуттєвому досвіді. Компетентність передбачає інтелектуальну та поведінкову самостійність, ініціативу, творчість, незалежність, критичність, оптимізм, наполегливість, уміння доводити розпочате до кінця, братина себе відповідальність за помилки. Дорослі мають визнавати цю якість особливо важливою для особистісного становлення дитини, давати їй змогу виявляти самостійність, не караючи, не нав'язуючи готових рішень, не втручаючись у її діяльність, допомагаючи лише за об'єктивної необхідності. Вимоги суспільства до вихованості й навченості дошкільника, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті, сформульовані у Базовому компоненті дошкільної освіти, який визначає ступінь компетентності – комплекс особистісних якостей і властивостей, потребі здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що становлять систему знань дитини, життєво важливих практичних умінь, які гарантують здатність реалізувати можливості розвитку особистості. Відповідно до Базового компонента компетентність дошкільника оцінюється за формами його активності (фізичної, соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної, у сферах життєдіяльності Природа, Культура, Люди, Я Сам та основних видах діяльності (предметно-практичній, пізнавальній, комунікативній. Компетентність ставить високі вимоги до самостійності дитини, її вміння братина себе відповідальність здатність діяти конструктивно, раціонально, гнучко, активно, творчо надійності в партнерстві вміння бути самою собою оптимістичної самовіддачі життю здатності поєднувати свою індивідуальність з умовами життя. Компетентною особистістю слід вважати дитину, яка
- вміє орієнтуватись в життєвих ситуаціях
- спроможна правильно оцінити події, явища, вчинки

10
- здатна вибирати доцільні способи дій і вчинки
- може самостійно розв’язувати нескладні проблеми, виходячи з власного досвіду
- задовольняє свої особисті та соціальні потреби. Компетентність тісно пов’язана з близьким до неї поняттям зрілість як сукупним станом високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, вольових, емоційних, моральних, соціальних параметрів поведінки дитини, що забезпечує їх готовність до повноцінного функціонування у природному, предметному і людському довкіллі, обізнаність у сфері Я. Важливо навчити дитину з перших років життя усвідомлювати свій життєвий світ, відстоювати власні інтереси, співвідносити свій життєвий світ з життєвими світами інших людей. На кінець дошкілля дитина повинна володіти основами ціннісного ставлення до навколишнього світу та самої себе. Ціннісне ставлення до природи сприяє формуванню екологічної свідомості ціннісне ставлення до культури – духовності ціннісне ставлення до людей – моральної свідомості ціннісне ставлення до власного Я – самосвідомості.
Прилучаючись до сфери Природа, дитина почуває себе першовідкривачем, охоче експериментує з різними об’єктами природи, навчається знаходити нове у відомому й знайоме в новому, встановлювати найпростіші закономірності, берегти природу, відчувати її красу та багатомірність, свою причетність до неї. Під час спілкування з природою в дітей формується елементарний природо доцільний світогляд, вони усвідомлюють себе часткою природи, починають відчувати відповідальність зате, що відбувається у довкіллі. Сфера Культура спонукає дошкільника до активних дій, розширення власного досвіду. Відкриває значущість власних зусиль для себе та інших людей, що заохочує до творчості, формує потяг до мистецтва, викликає повагу до майстерності. Дитина входить у світ практичної та духовної діяльності, навчається діставати задоволення від неї, цінувати вироби.

11 Опановуючи сферу Люди, дитина навчається рахуватися з іншими людьми. У неї формується інтерес до подій суспільного життя, розуміння колективних взаємин накопичується досвід допомоги й захисту інших, з’являється розуміння спільного й відмінного з іншими, виникають співчуття і співрадість, формується соціальна компетентність, уміння поводитися у межах припустимої поведінки. Через сферу Я дошкільник спостерігає за собою, виділяє себе з навколишнього світу, вивчає власне Я, що спонукає хлопчиків і дівчаток цікавитись власною біографією, зовнішністю, вчинками, результатами діяльності, замислюватися над питаннями народження і смерті, прагнути до самозбереження та саморозвитку. Компетентність щодо себе означає здатність орієнтуватися у власних чеснотах і вадах, уміння розуміти і любити себе. Для розвитку життєвої компетентності дошкільників під час спілкування з ними, педагог має поєднувати в собі чотири позиції позицію вихователя, позицію учителя, позицію партнера, позицію психотерапевта.
Життєва компетентність дошкільника









Педагог
Позиція
вихователя

(створення розвивального навколишнього середовища)
Позиція учителя
(формування навчальних завдань, розвиває розумові та емоційно-вольові якості, систематизує уявлення дітей про довкілля та самих себе. Організатор, керівник та експерт діяльності вихованців)
Позиція партнера

(налагоджує співробітництво, співдружність, взаєморозуміння з дітьми)
Позиція
психотерапевта створення психологічного комфорту, рівноваги, спокою. Догляд за дитячою душею, за самопочуттям. Пристосування до природи вихованців. Спостереження за дозріванням розвитком) дитини обережно діє, якнайменше повчає. Керується тезою Не зашкодь)

12 РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА
Соціальна зрілість – складова життєвої компетенції дошкільника. Соціалізація особистості в дошкільному дитинстві – це процес становлення дитячої особистості в її взаємодії з соціальним світом. Важливість періоду дошкільного дитинства полягає в підготовці психічних якостей і властивостей особистості, які потрібні кожній людині для життя в суспільстві. Мета соціалізації через призму Базового компонента дошкільної освітив Україні окреслюється такими напрямками
1. Сприяння адаптації дитини до умов життєдіяльності (входження дитини у світ людських стосунків, формування відкритості досвіту людей.
2. Сприяння динаміці й розвитку самоусвідомлення, що дозволить дитині змінювати уявлення по себе і ставлення до себе в процесі життєдіяльності виховання навичок соціальної поведінки.
3. Формування суб’єктивної життєвої позиції, допомога в самореалізації. Соціальний досвід дошкільника складається з уявлень про різноманітні сторони життя
«Образ світу в
соціальному досвіді
дошкільника
«фі
зи чн ий простір ставлення до природи і рук отворн ого світу соціальний простір ставлення до інших людей моральний простір норми і цінності особистісний простір ставлення до себе Соціалізація дитини відрізняється від соціалізації дорослого тим, що
– для соціалізації дорослого характерним є корегування зовнішньої поведінки, соціалізація дитини передбачає формування базових цінностей та орієнтирів
– дорослі схильні оцінювати норми, діти тільки їх засвоюють, що формує їхній соціальний досвід
– багатовимірність соціалізації дорослих містить вибір, соціалізація дітей будується на дотриманні загально визначених правил, на підпорядкування дорослим
– соціалізація дорослих спрямована на оволодіння певними навичками, соціалізація дітей формує мотивацію їхньої поведінки. Особливістю соціалізації дитини-дошкільника є те, що вона відкриває світ для себе вперше. У взаємовідносинах дитини з оточуючим виділяються дві лінії дитина – дорослий, дитина – дитина. Стосунки дитина – дорослий мають провідне значення, виступають першоосновою всіх видів ставлення дитини до дійсності і є джерелом її всебічного розвитку. Дорослий – носій зразків, норм, правил, прийнятих у суспільстві. З віком у дитини виникають потреби в самостійності, творчості, самопізнанні, які вона прагне реалізувати з ровесниками як з рівними собі
«Образ себе в
соціальному досвіді
дошкільника
«Я
-с оц
іаль не якості особистості Я-п си хічн е (душе вн е)
вн утрі
шн
є життя дошкільника Я-фіз ич не зовнішність, с татев о рольові уявлення партнерами. У товаристві ровесників відбувається взаємовплив, а у спілкуванні з дорослим він підпорядковує собі дитину, яка виступає виконавцем. Дошкільник рідше виявляє альтруїстичну поведінку щодо дорослого, меншу наполегливість у спробах спілкування з ним. Вимога та протидія адресується ровеснику, який сприяє формуванню критичного ставлення дошкільника до себе. Спілкування між дітьми в дошкільному віці впливає на загальний психічний розвиток дитини. Контакти з однолітками мають невимушений і розкутий характер, яскраве емоційне забарвлення. У спілкуванні з ровесником створюються умови, що забезпечують самопізнання, самооцінку в дитячій спільній діяльності. Спілкування з рівним за статусом партнером сприяє вільному виявленню творчості, стимулює розвиток ініціативності дошкільника. У колективних стосунках створюються передумови для соціально-психічного розвитку особистості, тому відокремлення дитини від однолітків, від соціального середовища – це соціально психічний вакуум, який стоїть на заваді її розвитку. Спілкування та спільна діяльність дітей сприяють
– формуванню моральних уявлень, гуманного ставлення до інших, позитивній емоційній спрямованості на оточуючих, навичкам співпраці та взаємодії з партнером, взаєморозумінню, співпереживанню
– розвитку пізнавальної діяльності, що виявляється в засвоєнні здатності до виявлення різних поглядів на явище чи об’єкт , оволодінню логічними операціями заперечення, доведення, аргументації, переконування
– усвідомлення, що спілкування та спільна діяльність з однолітками становлять умову виникнення оцінок однолітків і самооцінки
– розвитку творчості, самостійності, ініціативності, що відбуваються завдяки налагодженню контактів один з одним, визначенню їх мети, організації ігрової діяльності
– набутті навичок в узгодженні дій і планів, здатності висловлювати співчуття, надавати взаємопідтримку, робити взаємооцінки. Потреба у спілкуванні – одна з основних соціальних потреб. Вона виникає на ранніх етапах людського життя і проявляється в перші місяці життя дитини

15 дитина радісно реагує при зустрічі зі своїми дорослими незнайомим дорослим посміхається або відвертається, плаче. Потреба у спілкуванні спонукає дитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, ай з однолітками, іншими дітьми. З раннього віку зароджуються особистісні стосунки, що характеризуються бажанням дитини без видимої причини підійти й доторкнутися до іншої дитини, налагодити з нею чуттєвий контакт, з’являються особистісні стосунки – симпатії та антипатії. У дошкільному віці виділяють три форми спілкування з ровесниками емоційно-практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове.
Емоційно-практична форма спілкування з ровесниками виникає до 2- річного віку. Потреба у спілкуванні з ровесниками ще слабко виражена й полягає у прагненні до співучасті в розвагах і забавах. У групі дітей виникає спільний емоційний фон – вони разом сміються, бігають, кричать.
Ситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками виникає у дітей 4-6 років. Потреба у спілкуванні з іншими дітьми стає інтенсивнішою і пов’язана з виникненням сюжетно-рольової гри. У спілкуванні з ровесниками дошкільник прагне налагодити ділову співпрацю, узгоджувати свої дії з партнером у діяльності. Співпраця дітей має ігровий характері зосереджена не на результаті, а на процесі.
Позаситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками проявляється у старшому дошкільному віці і пов’язана із зміною сюжетно-рольової гри (гра має спільний характер, єдині правила, вимоги, узгоджені дії, які враховують партнерські інтереси. Разом із пізнанням ровесників у дитини розвивається розуміння Я-образу. Позаситуативно-ділове спілкування формує здатність розуміти іншого як особистість. У старших дошкільників особливо гостро проявляється потреба у спілкуванні з однолітками, потреба в дитячому колективі. річна дитина задовольняється ляльками та іграшками, річна дитина потребує товариства однолітків, тому вже з річного віку ізоляція дитини від інших дітей – одне з найтяжчих покарань.

16 У дитячому колективі діти набувають навичок колективного співжиття, досвіду самоствердження в колективній діяльності, взаємодії та спілкування. Колектив позитивно впливає на звільнення дитини від егоцентризму, звички орієнтуватися лишена власне Яна свої уподобання, погляди, уміння. Уміння грати за правилами, спілкуватися з іншими дітьми – необхідна умова комфортного перебування дитини в дитячому колективі. Їй важливо відчувати себе прийнятою, значущою для інших. Завдання педагога
– навчити дитину орієнтуватися в нових соціальних умовах, виявляти інтерес до однолітків
– формувати вмінні узгоджувати свої дії з партнерами у спільній діяльності, домовлятися, співпрацювати
– учити виявляти вплив на оточуючих, налагоджувати взаємодію
– формувати вміння у спільній діяльності керуватися спільними інтересами, обмежувати власні надмірні домагання
– вчити обстоювати власну позицію, яка не домінуватиме над іншими, вміти поступатися, приймати позицію іншого
– розвивати вміння зрозуміти й добровільно прийняти погляд іншого, не насаджувати свою думку, уникати конфліктів
– розвивати вміння миролюбно розв’язувати конфліктні ситуації без допомоги дорослого, відчуття справедливості
– вчити бути об’єктивними в оцінках, здійснювати самоаналіз власних вчинків і думок
– вчити доброзичливо ставитися до суджень іншого, мати право на помилку та можливість її виправити
– виховувати вміння поводитись чесно, дотримуватись наданого слова
– вчити дорожити взаєминами з однолітками, товаришувати, дружити. Із того моменту , як дитина потрапляє до групи однолітків, її індивідуальний розвиток не можна розглядати поза стосунками з іншими членами групи. На

17 основі досвіду спілкування з однолітками закладаються основи моральних якостей особистості. Дитяча група регулює поведінку дитини щодо ровесників на основі соціально прийнятих норм сприяє статевій соціалізації і статевій диференціації формує ціннісні орієнтири навчає навичок спілкування і взаємодії корегує умови неблагополучної сім’ї. Формування соціально компетентної дитини в дошкільному віці неможливе без введення її до дитячого співтовариства.

18 РОЗДІЛ 3
ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА
Мовленнєвий розвиток дошкільника – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності уколі дорослих та однолітків. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку Я у Світі не виділяє мовленнєвий розвиток як сферу життєдіяльності чи змістову лінію, не програмує окремі заняття суто мовленнєвого змісту. І це означає, що мовлення як компонент, що обслуговує всі сторони життєдіяльності малюка, є основою всіх змістових ліній Програми. Мовлення – особлива форма діяльності дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Належний рівень життєвої компетентності дитини неможливий без оволодіння мовленням. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки, оволодіває наукою і мистецтвом жити серед інших. Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо, використовувати для цього як мовні як мовні, такі позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Дитина повинна бути здатною користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії у товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілим, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників. Становлення мовленнєвої особистості відбувається в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення. Види мовленнєвої компетентності дошкільника лексична (наявність певного запасу слів, фонетична (правильна вимова всіх звуків рідної мови, граматична (правильне вживання граматичних форм рідної мови, діалогічна розуміння зв’язного тексту, вести діалог, складати розповіді.

19 У формуванні мовленнєвої компетентності лежить триєдина мета розвиток мовлення, навчання мови та мовленнєве виховання.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал