Навчально-методичний посібник Київ Педагогічна думка 2012 (076) ббк 88. 3я7 М34




Сторінка1/14
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.78 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ
І. М. Матійків
ТРЕНІНГ
ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Навчально-методичний посібник
Київ
Педагогічна думка
2012

УДК 159.942(076)
ББК 88.3я7
М34
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради
Львівського науково-практичного центру професійно-технічної освіти НАПН України
(протокол № 4 від 18 квітня 2012 року)
Рецензенти:
З. О. Романець, канд. психол. наук, доцент кафедри психології, педаго- гіки і соціального управління (НУ “Львівська політехніка”);
В. Є. Робак, канд. біол. наук, ст. наук. співробітник (Львівський науко- во-практичний центр професійно-технічної освіти НАПН України)
Матійків І. М.
Тренінг емоційної компетентності: навч.-метод. посібник / автор І. М. Матійків – К.:
Педагогічна думка, 2012. – 112 с.
ISBN 978-966-644-260-7
У навчально-методичному посібнику представлені концепція і методика формування емоційної компетентності майбутніх фахівців професій типу “людина-людина”. Творче ви- користання цієї методики в процесі професійної підготовки сприятиме не тільки створен- ню психологічних умов для підвищення емоційної культури, а й формуванню професійної спрямованості, позитивного ставлення до майбутньої професії, підвищенню креативності та життєвої компетентності особистості. Ця книга присвячена умінню розуміти емоції, управляти ними, використовувати для досягнення успіхів у різних сферах життєдіяльності, професій- ному й особистісному розвитку.
Посібник має значущість для практичних психологів, соціальних педагогів, педагогічних працівників навчальних закладів, студентів, а також усіх, хто прагне краще зрозуміти власне емоційне життя, зробити його більш комфортним та навчитися жити радісно і з задоволенням.
УДК 159.942(076)
ББК 88.3Я7
© Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти
НАПН України,2012
© І. М. Матійків, 2012
ISBN 978-966-644-260-7
© Педагогічна думка, 2012
М 34

3
ВСТУП
Входження України до західноєвропейського освітнього простору супроводжується зростанням вимог до рівня професійної компетентності майбутніх фахівців як гаранту конкурентоспроможності на ринку праці. Важливим чинником, що впливає на професійну успішність сучасного фахівця професій типу «лю- дина-людина», є його емоційна компетентність.
У сучасних зарубіжних і вітчизняних психологічних теоріях емоція визначається як особливий тип знання [23, с. 20-27]. Відповідно до цього підходу впроваджується поняття «емоційний інтелект» (ЕQ).
Поняття ЕQ як особливого типу інтелекту, пов’язаного з сприйманням емоційної інформації, запропону- вали Дж. Мейєр і П. Селовей. Запропонована ними модель містить такі когнітивні здібності: розпізнавати власні емоції та інших людей, використовувати емоції для підвищення ефективності розумової діяльності, управляти ними.
Д. Гоулман додав до виокремлених Дж. Мейєром і П. Селовеєм когнітивних здібностей ще й особи- стісні характеристики. Автор переконливо доводить, що найбільш ефективні в своїй діяльності ті люди, які поєднують розум і почуття [1, с. 266–269].
Автор змішаної моделі Р. Бар-Он виокремлює такі п’ять сфер компетенцій: внутрішньоособистісна сфера (самоаналіз, ассертивність, незалежність, самоповага, самореалізація); міжособистісна сфера (ем-
патія, соціальна відповідальність, міжособистісні стосунки); адаптивність (уміння вирішувати проблеми,
реалістичність в оцінці дійсності, гнучкість); управління стресом (толерантність до стресу, контроль
над імпульсами); загальний настрій (оптимізм, щастя). Змішані моделі включають когнітивні, особистісні та мотиваційні риси, тому вони тісно пов’язані з адаптацією до реального життя [24, с. 363–388].
Незважаючи на різні визначення поняття ЕQ, змістовою характеристикою, яка об’єднує зазначені теорії, є сукупність ментальних здібностей до розуміння та управління власними емоціями та емоціями
інших людей.
У парадигмі традиційної психології виникненням емоцій управляти неможливо, оскільки цей процес безпосередньо пов’язаний з фізіологією. Привабливість теорій ЕQ полягає у тому, що управління емоцій- ними реакція-ми – це навичка, яку можна сформувати й розвивати.
Майже одночасно з поняттям емоційного інтелекту Р. Бак запровадив у галузь психології поняття емоційної компетентності як здібності діяти згідно з внутрішнім середовищем власних почуттів і бажань
[25, с. 101–142].
Ми розглядаємо емоційну компетентність як готовність і здатність людини гнучко управляти емоцій- ними реакціями: власними та інших людей, адекватно до ситуацій і умов, що змінюються. Емоційна ком- петентність фахівця професій типу «людина-людина» полягає у його усвідомленій готовності до реалізації емоційних компетенцій, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності та вирішення соціальних завдань. Розвиток емоційної компетентності майбутніх фахівців професій типу «людина–
людина» сприятиме їхньому професійному становленню й особистісному вдосконаленню, актуалізації адаптивних здібностей, збереженню здоров’я та запобіганню «професійного вигорання», гармонійному функціонуванню у соціумі, життєвим досягненням.
Поліпшити якість професійної підготовки можна за умови використання надбань практичної психо- логії, зокрема, тренінгових технологій. У якості засобу цілеспрямованого формування емоційної компе- тентності обрано соціально-психологічний тренінг.
Метою тренінгу є розвиток емоційної компетентності, досягнення осмисленої гнучкості в управлінні власними емоційними реакціями та інших, що дозволяє усвідомлено рухатися в світі емоційного вибору.
Тренінг спрямований на розвиток внутрішньоособистісних емоційних компетенцій і міжособистісних
(Додаток 1). Важливим аспектом тренінгу є підвищення толерантності до невдач та невизначеності, а саме: конструктивне ставлення до помилок та розвиток здатності до ризику, що є важливою передумовою конкурентоспроможності особистості на ринку праці.
У посібнику подано концепцію і методику формування емоційної компетентності.
У першому розділі викладена суть методики формування емоційної компетентності, наведені загальні рекомендації щодо її впровадження, визначена роль активних та інтерактивних методів навчання.
Другий розділ посібника описує методику проведення тренінгу емоційної компетентності, який містить десять інтерактивних занять.
Змістове наповнення занять може видозмінюватися залежно від особистості й рівня професійної під- готовки ведучого, складу групи, кількості академічних годин. Наукова інформація і практичні розробки, запропоновані автором методики, можуть комбінуватися залежно від мети, завдань і умов. Творче викори- стання цієї методики сприятиме створенню психологічних умов для формування емоційної компетентності як життєвого ресурсу особистості.

4
І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І РЕКОМЕНДАЦІЇ
ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ МЕТОДИКИ
1.1. Концепція формування емоційної компетентності
Формування емоційної компетентності розглядаємо з точки зору співвідношення зовнішніх умов (середовище, діяльність, процес навчання) і внутрішніх чинників (емоційні властивості, життєва позиція, компетентність у часі, тип мислення, суб’єктивність контролю, комуніка- тивний потенціал, соціальна чуйність, мотивація досягнень, ассертивність поведінки тощо).
В основу концепції тренінгу покладені теорії емоційно-інтелектуальних здібностей Д. Ка- рузо, Дж. Мейера, П. Селовея; емоційної компетентності Д. Гоулмена, некогнітивна теорія емо- ційного інтелекту Р. Бар-Она; двокомпонентна теорія емоційного інтелекту Д. Люсіна та інші.
На основі теоретичного аналізу та результатів експериментального дослідження нами роз- роблено тридцять емоційних компетенцій фахівця професій типу «людина-людина». Розвиток цих компетенцій під час психологічного супроводу професійного становлення майбутніх фа- хівців є однією з психологічних умов підвищення загального рівня емоційної компетентності.
Цінність запропонованої концепції – в спрямованості на розвиток емоційно компетентної і творчої особистості. Тісний взаємозв’язок і взаємовплив емоційної, тілесної, інтелектуальної, поведінкової сфер особистості зумовлює комплексний розвиток емоційної компетентності шляхом впливу на тілесні реакції, думки, переконання, цінності, комунікативну поведінку тощо. Спеціально підібраний набір вправ дозволяє учасникам тренінгу розвинути ті компе- тенції, якими вони володіють недостатньо.
1.2. Провідні ідеї, покладені в основу тренінгу
• Емоційна компетентність розвивається шляхом навчання, тренування, набуття досвіду
(С. Стайн). Згідно з науковими дослідженнями, розвиток людини на 50% визначається її гене- тикою і вихованням, на 10% – зовнішніми обставинами і на 40% – залежить від самої людини, яка може впливати на свій стан.
• Усвідомлення впливу емоційної сфери на життєдіяльність, а самих емоційних пережи- вань – як цінностей, спонукає до розвитку емоційної компетентності.
• Усі необхідні ресурси для розвитку емоційної компетентності у людини є в будь-який момент часу. Однак потрібні певні способи, щоб їх розбудити (М. Гордєєв і Є. Гордєєва).
Потрібно навчити людину свідомо ними користуватися.
• На емоційну компетентність суттєво впливає життєва позиція: уявлення людини про себе, спосіб бачення світу і свого місця у ньому. Зміна життєвої позиції може сприяти кон- структивним особистісним змінам: збереженню рівноваги, формуванню внутрішньої свободи, самоповаги, впевненості тощо.
• Емоції знаходять відображення в тілесних реакціях, тілесних паттернах (дихання, рухи, жести, вираз обличчя, інтонація голосу, швидкість мовлення тощо). Формування емоційної компетентності передбачає роботу тілесно-руховою сферою особистості.
• Каналами вияву емоцій є такі: умовисновки-когніції, образи, тілесні відчуття, вербальне й невербальне самовираження, поведінка. Розвиток емоційної компетентності охоплює роботу з усіма каналами вияву емоцій.
• Емоційна реакція на події навколишнього світу залежить від розумового розвитку. Чим вище цей рівень, тим легше людина може зрозуміти причину невідповідності бажаного з очікуваним, і завдяки цьому управляти емоційними реакціями.
• Активізація правої півкулі, яка відповідає за емоції, сприяє емоційному розвитку.

5
1.3. Етапи формування емоційної компетентності
1. Мотиваційно-ціннісний (етап усвідомлення) спрямований на формування готовності до пізнання світу, його закономірностей, самопізнання та вдосконалення емоційної компе- тентності та полягає в усвідомленні:
• впливу емоційної сфери на життєдіяльність, а самих емоційних переживань – як цінностей;
• важливості внутрішньої гармонії, психологічного благополуччя, здорових стосунків з
іншими людьми для повноцінного життя;
• життєвих цінностей, пріоритетів, тобто головного і другорядного;
• відповідальності за власні емоційні переживання;
• власної базової життєвої позиції, життєвих переконань, внутрішніх настанов – як ресурсів вдосконалення емоційної компетентності;
• екзистенціальної цінності життя «тут і тепер».
На цьому етапі відбувається формування образу емоційно-компетентної людини, а само- оцінювання емоційних компетенцій допомагає визначити напрями власного розвитку. Без бажання бути емоційно зрілою і компетентною людиною «не працюють» навіть найкращі методики, що ґрунтуються на правильних принципах.
2. Пізнавальний. Надання й засвоєння інформації про внутрішні світ людини і місце емо- цій та почуттів в ньому; емоції, їх види, функції, причини виникнення, особливості перебігу, рівні прояву; способи управління емоціями, вербальний і невербальний рівень висловлення емоцій, емоційні якості особистості та ін.
3. Навчальний. Виконання вправ, спрямованих на усвідомлення цінностей, зміну обмежу- ючих стереотипів, набуття емоційних компетенцій в умовах тренінгового середовища.
4. Практичний. Реалізація набутих під час тренінгу компетенцій для запровадження змін у реальному житті
5. Творчий. Творче застосування компетенцій в усталених ситуаціях і ситуаціях невизна- ченості.
1.4. Структурні компоненти заняття
Кожне заняття має чітку структуру, яка містить такі компоненти:
Мотиваційно-організаційний – рефлексія учнями попереднього заняття, аналіз домаш- нього завдання, актуалізація знань та досвіду з теми заняття та формування інтересу до нього.
У вступній частині до кожного заняття пропонуються короткі тематичні історії-притчі; вправи для зняття емоційної, тілесної і поведінкової скутості.
Розвиток почуттєво-особистісної сфери. Основна частина тренінгу спрямована на са- мопізнання можливостей й обмежень, емоційний самоаналіз; виконання вправ на поглиблення емоційного самоусвідомлення, формування умінь управляти емоціями, компетентності у часі, позитивного мислення, соціальної чуйності, толерантності до інших, ассертивності поведінки, готовності до кооперації і співтворчості; розвиток особистісної автентичності, експресивності та емоційної виразності, підвищення емоційної свободи учасників тощо.
Рефлексивний. На завершальному етапі здійснюється підбиття підсумків, обговорення результатів роботи учнів, труднощів під час заняття, а також можливостей застосування на- бутого досвіду в житті. Аналіз вправ і рефлексія охоплюють когнітивний, емоційний і пове- дінковий компоненти.
1.5. Методичні рекомендації
Методика проведення тренінгу емоційної компетентності ґрунтується на принципі поетап- ності розвитку групи і наступності у самопізнанні та самовдосконаленні. Кожне наступне за- няття є логічним продовженням попереднього, а у змістовому плані – підґрунтям наступного.

6
На тренінгу важливо створити емоційно-комфортний, психологічно безпечний простір, щоб учасники змогли відчути на собі вплив позитивних емоцій та бажання їх в собі підтри- мувати і культивувати. Одним із позитивних способів впливу на емоційний стан учасників тренінгу є застосування вправ – «криголамів» для зняття напруги, енергетизації групи.
До початку і після завершення тренінгу рекомендується провести самодіагностику емоцій- ної компетентності (Додаток 1). Наприкінці тренінгу проводиться ще анкетування письмове опитування учасників. Це робиться для виявлення особистісних змін учасників (знання, по- гляди, переконання, якості, поведінка) та ефективності тренінгової програми.
Організаційна підготовка до проведення тренінгу містить: вибір приміщення, в якому учасники тренінгу могли б активно взаємодіяти між собою; підготовка технічних засобів
(фліпчарт, магнітофон та ін.) і необхідних для проведення конкретного заняття предметів.
Склад групи: 15 – 18 учасників. Саме така кількість людей є, з одного боку, достатньо великою, щоб забезпечити необхідну різноманітність форм взаємодії, і, з другого боку, до- сить компактною, щоб кожен мав можливість особисто проявитися і водночас відчути себе невід’ємною частиною групи.
Тренінг починається зі вступного заняття, яке містить: знайомство, оголошення змісту тренінгу, виявлення очікувань учасників, обговорення норм взаємодії тощо.
Виявлення очікувань учасників тренінгу. Їм пропонується продовжити речення: «Від тренінгу я очікую…», відповівши на запитання: «Про що хотіли б дізнатися, чому навчити- ся, щоб цей тренінг був для вас корисним, допомагав у подальшій професійній діяльності та особистому житті?»
Учасники усвідомлюють власні наміри щодо тренінгу, над якими вони, можливо, раніше й не замислювались;
Погодження учасниками тренінгу норм взаємодії на заняттях.
Для цього тренінгу пропонуються норми, які не тільки створюють атмосферу довіри, до- брозичливості та творчої співпраці, а й сприяють розвитку емоційних компетенцій.
Рекомендовані норми взаємодії:
• цінувати час;
• бути уважними і присутніми «тут і тепер»;
• позитивно мислити, висловлюватися в категоріях бажань, а не страхів (без часток «НЕ»);
• персоніфікувати висловлювання «А я думаю так…»;
• акцентувати мову почуттів;
• надавати конструктивний зворотний зв’язок;
• правило «Стоп»;
• дослідницька позиція;
• конфіденційність.
Варіанти пояснення групі норм взаємодії
Цінувати час. Тренінг є обмеженим у часі. За досить короткий період нам доведеться розглянути важливі питання, навчитися управляти власними емоціями. Тому уважність, зосе- редженість на обговорюваній темі, аргументоване висловлення думок, дотримання регламенту допоможуть досягнути бажаного результату. Емоційно компетентні люди цінують свій час, раціонально використовують його, живуть за принципом «тут і тепер».
Бути уважним і присутнім «тут і тепер» – означає усвідомлювати те, що відбувається навколо, а також власні думки, почуття, тілесні відчуття. Тільки перебуваючи в «тут», можна відчути потік життя і себе в ньому. Бути уважним – це не тільки спостерігати за тим, що від- бувається, а й уважно слухати, не перебиваючи інших, намагаючись їх зрозуміти. Думки всіх учасників тренінгу є цінними і необхідними для наповнення загальної скарбнички досвіду.

7
Позитивно мислити, висловлюватися в категоріях бажань, а не страхів. Позитивно мис- лити означає бути позитивно налаштованими, звертати увагу переважно на позитивні аспекти життя та здобувати цінний досвід з того, що відбувається. Тип мислення впливає не лише на те, як сприймаємо реальність та реагуємо на неї, а й визначає стиль мовлення. Побудова словесних конструкцій без часток «Не» є мотивуючою. Звільнюючись від часток «Не», ніби задаємо напрямок мисленню: від негативного до позитивного. Позитивне мислення і гумор створюють «простір радості», в якому легко, приємно і безпечно навчатися. Кожна зустріч може бути джерелом гарного настрою для нас.
Персоніфікувати висловлення «А я думаю так…» – означає відмовитися від безособових тверджень, мовних форм і замінити їх адресними. Пропонується замість висловів «вважа-
ється…», «дехто вважає, що…» вживати словосполучення типу: «Я вважаю, що…», «Я так думаю…», «На мій погляд…». Вислови на зразок «Усі так думають» не несуть конкретної
інформації, не відповідають дійсності. При цьому, висловлюємо власні думки та ідеї, не запе- речуючи думок інших учасників. Кожний має право на власну думку та її висловлення. Розу- міти позицію іншої людини ще не означає її поділяти. Проте розуміння і повага до права іншої людини на погляди, які не збігаються з вашими, важливі самі по собі. Отже, пропонується персоніфікувати висловлювання, брати до уваги різні точки зору і поповнювати скарбничку спільного досвіду.
Акцентувати мову почуттів – замінити критичні зауваження, оцінкові судження стосовно
інших описом власних емоційних станів (не «ти мене образив, а «я почуваюся ображеним, коли…»).
Надавати конструктивний зворотний зв’язок. Потенційна перевага групової роботи – можливість отримувати і надавати зворотний зв’язок й підтримку – полягає в тому, що на будь-яку дію або подію під час тренінгу кожен учасник групи має право безпосередньо і відразу відреагувати, поділитися з іншими власними думками й відчуттями. Оскільки само- розкриття учасників, засвоєння нових поведінкових навичок залежать від якості зворотного зв’язку, до нього висувають спеціальні вимоги: надавати зворотний зв’язок щодо поведінки, а не властивостей особистості (замість «Ви – безвідповідальні» – «За останній тиждень ви запізнилися чотири рази»); надавати зворотний зв’язок стосовно актуальних подій, а не тих, що були в минулому.
Правило «Стоп». Дає можливість кожному учаснику «пропустити хід» без додаткових пояснень причин свого рішення.
Дослідницька позиція – творче ставлення до того, що відбувається у групі, налаштування учасників на суб’єктивне «відкриття» уже відомих ідей, фактів, закономірностей, а також власних можливостей, ресурсів, способів поведінки. Ми будемо експериментувати з різними техніками і прийомами. Іноді набувати досвід доведеться через спроби і помилки. Через екс- периментування шукатимемо найкращі способи управління емоціями, взаємодії з людьми.
Конфіденційність полягає в рекомендації не розголошувати особистісну інформацію поза межами тренінгу. Плітки, обговорення когось зі свого оточення можуть стати причиною або початком конфліктних ситуацій. В атмосфері безпеки легше спілкуватися відверто.
Правила можуть доповнюватися і модифікуватися за бажанням учасників.
1.6. Основні методи тренінгового навчання
Інформація тоді стає внутрішнім надбанням особистості, коли вона випробувана, відпра- цьована в реальних ситуаціях, хоча і навчальних. Для проведення тренінгових занять вико- ристовуються активні та інтерактивні методи навчання, при цьому їх вибір мотивується метою
і завданнями тренінгу, специфікою й потребами аудиторії. Інтерактивні (від англ. interaction –

8
взаємодія) – це методи, які забезпечують активну взаємодію ведучого і учасників занять. Їх вико- ристання сприяє обміну досвідом, дає можливість ознайомитися з різними, часто протилежними думками, сформувати толерантне ставлення, відстояти власну позицію з тих чи інших питань.
У реалізації запропонованої методики застосовуються такі методи: «криголами», інтерактив- ні міні-лекції, міні-дискусії, фасилітація, мозковий штурм, гронування, модерація, рольова гра,
«акваріум», практичні методи, творча праця, самодіагностика, мотивувальний контроль, а також технології організації груп: робота в колі, в малих групах (або парами), індивідуальна робота.
«Криголами», руханки, ресурсні вправи допомагають зняти напруження, сприяють ство- ренню невимушеної атмосфери, наведенню «емоційних містків» під час занять, заохочують до участі та взаємної підтримки. Достатню кількість «криголамів», руханок, ігрових вправ містить рекомендована література [3, 5, 10, 11].
Інтерактивні міні-лекції (5–15 хв.) – повідомлення нової інформації, що дозволить при- сутнім глибше зрозуміти ситуацію чи проблему, зробити висновки. Під час міні-лекції вико- ристовуються активні методи навчання: фасилітація, модерація, демонстрація слайдів або відеофрагментів, мозковий штурм, запитання-відповіді, короткий обмін думками, мотиваційна мова. Міні-лекція завершується колективним обговоренням чи вправою, яка дає змогу прак- тично застосувати набуті знання.
Міні-дискусія (лат. duscussio – розгляд) – обговорення спірних питань, вільний обмін
інформацією, ідеями та досвідом – дає змогу з’ясувати різні точки зору, позиції присутніх щодо обговорюваної проблеми та сформувати толерантне ставлення до них. Під час дискусії ведучий допомагає групі максимально відкрито висловлювати свої думки. Для організації дискусії можна використати, наприклад, прийом «вірю – не вірю». Учасники стають по різні боки від уявної «осі», яка проходить через центр приміщення, залежно від своїх поглядів щодо порушених «проблемних» питань.
У цьому тренінгу можуть бути використані такі питання-тези: «Краще емоції приховувати, ніж висловлювати», «Агресивність свідчить про внутрішню силу» та ін. Дискусія корисна для вивчення досвіду всіх учасників групи та надання їм можливості зробити відповідні висновки.
Результати групової дискусії, найважливіші ідеї рекомендується записувати на аркушах паперу й залишати на помітному місці.
Фасилітація (від англ. to facilitate – полегшувати, сприяти, допомагати) процес колек- тивного висловлення думок, розв’язання завдань, в якому ведучий виконує роль фасилітатора.
Він керує процесом: сприяє встановленню конструктивної комунікації у процесі обговорення питань, спрямовує роботу учасників на пошук рішення, забезпечує дотримання норм взаємодії й регламенту, інтенсифікує обмін інформацією й досвідом, активізує групу за допомогою за- питань, реагує на висловлювання кожного учасника тощо.Зазвичай фасилітацію застосовують на початку нової теми для активізації досвіду учасників.
Процедура фасилітації. Кожному учаснику пропонується стисло висловити думку з приво- ду поставленого запитання. Ведучий коротко резюмує почуте, виокремлюючи найголовніше.
Наприкінці обговорення він підбиває підсумки і переходить до теоретичної частини тренінгу.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал