Навчально-методичний посібник до самостійного вивчення курсу навчальної дисципліни «Історія держави І права зарубіжних країн»



Сторінка7/9
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.89 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 15. Держава та право США в новітній період. "Новий курс" Рузвельта

Найвищим законодавчим органом США є Конгрес, який складається з двох палат - Палати представників та Сенату. Палата представників, до складу якої входять 435 конгресменів, обирається шляхом прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості виборців. При цьому депутати, що представляють інтереси населення всієї країни, обираються на два роки. Сенат - палата, яка відстоює інтереси окремих штатів, обирається за тією ж системою на 6 років з ротацією однієї третини складу кожні два роки. Загальна кількість сенаторів - 100 осіб.

Головує в Палаті представників спікер, який обирається з її представників; у Сенаті обов'язки головуючого виконує віце-президент США. Спікер є представником партії, яка має більшість у парламенті.

Конгрес збирається на чергову сесію один раз на рік. Президент США має право на скликання надзвичайної сесії. Конгрес сам визначає терміни перерв під час роботи та закінчення сесії. Палати, згідно з регламентом, проводять свої засідання окремо, однак головна діяльність Конгресу зосереджується не під час пленарних засідань палат, а в різноманітних комітетах, які створюються обома палатами. Так, саме у комітетах відбувається переважна частина законодавчої роботи, однак для вивчення певних питань створюються спеціальні комітети.

Компетенцію Конгресу чітко визначено у Конституції. Конгрес має право встановлювати різноманітні мита, відрахування, податки, піклуватися про загальнодержавну обороноздатність та економічну стабільність країни. Крім цього, кожна палата має окремі повноваження. Так, Палата представників має право на ініціювання питання про імпічмент, а Сенат - право вирішення питання щодо винності в процедурі імпічменту. Імпічменту може бути підданий Президент та інші особи, які займають найвищі державні посади. Окрім того, на своїх засіданнях Сенат затверджує кандидатури вищих урядовців та схвалює міжнародні угоди, укладені Президентом. Однак, в основній діяльності - законодавчій - обидві палати мають однакові права.

Взагалі, законодавча діяльність відбувається в три етапи:


  • на першій стадії (перше читання) законопроект вноситься на розгляд до палати, та визначається комітет, до якого буде спрямований цей законопроект. Саме у комітеті вирішується подальша доля законопроекту - його може бути відхилено або докорінно змінено; потім він виноситься на друге читання;

  • друге читання - це обговорення законопроекту в палатах, під час якого депутати вносять зміни та доповнення до законопроекту;

  • третє читання - голосування стосовно законопроекту;

  • у разі відхилення законопроекту однією з палат створюється узгоджувальний комітет з представників обох палат. Цей комітет повинен напрацьовувати прийнятний для всіх зацікавлених сторін варіант законопроекту, прийти до згоди щодо змісту документу. Після схвалення документу парламентом він надсилається до Президента на затвердження;

Виконавчої влади у вигляді ради або кабінету міністрів в традиційному розумінні в США не існує: міністри, окрім керівництва своїми відомствами, виконують роль радників Президента, не створюючи при цьому уряду. Посади прем'єр-міністра в США теж немає. Цю роль виконує безпосередньо Президент. Під його керівництвом, окрім міністрів, працюють різні відомства (наприклад, Рада національної безпеки). Питання вирішуються не голосуванням - рішення приймає Президент. Президент особисто призначає багатьох посадовців федерального рівня. Віце-президент будь-яких суттєвих повноважень не має. Він заступає Президента, головує в Сенаті.

За формою правління США є президентською республікою. Президент США обирається терміном на чотири роки шляхом опосередкованих виборів: виборці обирають виборщиків, а вони, у свою чергу, - Президента. Згідно з Конституцією, обраним вважається той кандидат, який отримав абсолютну більшість голосів виборщиків. Якщо жоден кандидат не набрав необхідної більшості, Палата представників обирає Президента з трьох кандидатів, що отримали найбільшу кількість голосів. Ніхто не може бути Президентом більше двох термінів (не обов'язково поспіль). Проте Ф.Д.Рузвельт, як виняток, обирався Президентом США чотири рази.

Президент має повноваження голови уряду та держави, його компетенція досить велика. Він бере безпосередню участь у законодавчому процесі. Усі прийняті білі (закони) надсилаються йому на затвердження. Протягом 10 днів він повинен підписати біль або повернути його до Конгресу зі своїми зауваженнями. Конгрес може подолати вето Президента, удруге ухваливши біль у кожній палаті більшістю у 2/3 голосів. Використовуючи своє право надавати Конгресу інформацію різного характеру (наприклад, про стан справ у федерації, про економіку тощо), Президент формулює у своїх посланнях конкретні пропозиції та законопроекти. У такий спосіб він здійснює свою законодавчу ініціативу. Багато підзаконних актів Президент видає самостійно, при цьому частина з них за своїм значенням прирівнюється до законів, виданих Конгресом.

Президент здійснює призначення на найвищі державні посади, узгоджуючи кандидатури з Сенатом.

Досить великі повноваження Президента в галузі зовнішньої політики. Він призначає та відзиває послів, інших повноважних представників та консулів, має право укладати міжнародні угоди, які мають бути ухвалені Сенатом.

Президент не підзвітний жодному державному органу, однак може втратити посаду, якщо у порядку імпічменту буде визнаний винним у зраді або іншому тяжкому злочині.

Президент є також головою уряду - Кабінету. Посади прем'єр-міністра в США не існує. Кабінет складається з міністрів, які призначаються Президентом за згодою з Сенатом. Кабінет цілком підлеглий Президентові та формується з тих посадових осіб, яких обирає сам Президент. Кабінет цілком підпорядкований Президентові та виконує роль дорадчого органу. Компетенцію Кабінету окреслити неможливо, оскільки в Конституції про це не згадується. На засіданнях Кабінету, які проводяться під головуванням Президента, вирішуються найважливіші питання державного життя. При цьому думка Президента є найбільш вагомою.

Значну роль у керівництві країною відіграють поряд з міністерствами центральні відомства: Рада національної безпеки, Відомство з управління та бюджету, Рада з економічної політики тощо. Ці відомства, становлячи собою виконавчий апарат при Президентові, дають йому різноманітні рекомендації та довідки з питань, що належать до їхньої компетенції. Члени Кабінету не підзвітні Конгресу.

Судова система в США функціонує паралельно у вигляді єдиної федеральної системи судів та самостійних судових систем кожного з 50 штатів, округа Колумбія та чотирьох федеральних територій.

До компетенції федеральних судів належить розгляд кримінальних справ про злочини, визначені федеральним законодавством, та цивільних справ відносно позовів до федеральної влади, а також щодо спірних питань, які виникають у зв'язку із застосуванням федеральних законів. До федеральної системи судів входять: Верховний суд США, апеляційні, окружні та спеціальні суди.

Усю систему федеральних судів очолює Верховний суд США - єдина судова установа, про яку згадується в Конституції США (розд.І, ст.3). До його складу входять дев'ять членів включно з головою, яких призначає Президент за згодою Сенату. Верховний суд є першою інстанцією у справах, де однією із сторін виступають дипломати іноземних держав або штат, але переважно він виступає як апеляційна інстанція з елементами касації (як окремий, інститут касації судовій системі США невідомий). Також з 1893 року Верховний суд здійснює конституційний контроль і виступає як остання та вирішальна інстанція з цього питання. Кворум для прийняття рішення - 2/3 складу Верховного суду (6 чоловік). Основна функція найвищої судової установи - розгляд скарг на рішення судів нижчого рівня: судів штатів, якщо вони стосуються федеральних питань. Верховний суд США може давати роз'яснення або тлумачення стосовно кримінальних та цивільних справ; при цьому кожен суддя має право висловити власну думку, яка оприлюднюється разом із загальним рішенням.

Суди штатів можуть розглядати справи як за законами штатів, так і за федеральним законодавством. Судові системи штатів досить різноманітні. Є загальні суди, мирові судді, поліцейські суди (з кримінальних справ), багато різних спеціальних судів та суддів: у справах неповнолітніх, сиріт, спадкування, безпеки дорожнього руху, а в приморських штатах діють ще й морські суди. Варто зауважити, що в штатах є три ланки, яких немає на федеральному рівні: мирові суди, які інколи називають поліцейськими судами; суди загальної юрисдикції (суди графств та округів), які водночас є апеляційними судами штатів; верховні суди штатів. Інколи діє лише дві ланки, як, наприклад, у штаті Айдахо, де немає середньої ланки. Зараз у США 95 окружних судів, до складу яких входять від 2 до 27 суддів.



Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні риси і структуру Конституції США.

2. Охарактеризуйте структуру і порядок формування конгресу США.

3. Охарактеризуйте порядок обрання президента і віце-президента США.

4. Охарактеризуйте повноваження виконавчої влади в США.

5. У чому полягає сутність конституційного принципу поділу влади стосовно до США? Дайте характеристику системи стримування і противаг між різними галузями державної влади в цій країні.



Питання для самостійного вивчення

1. Аналіз організації роботи парламенту США.

2. Особливості конституційного контролю в США.

3. Сутність поняття "американський федералізм".

4. Характеристика системи місцевого самоврядування і управління в США.

Тема 16. Держава та право Великобританії в новітній період

Главою держави у Великобританії є король або королева. Формально королеві належать великі повноваження. Основними з них є:

Призначення Прем'єр-міністра та членів уряду, суддів, офіцерів армії, дипломатів, найвищих церковних службовців, нагородження орденами, надання дворянських титулів, скликання та розпуск Парламенту, право вето на законопроект, прийнятий Парламентом. Королева за звичаєм відкриває першу сесію Парламенту, виступаючи з тронною промовою, в якій проголошує основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики. Королева є головнокомандувачем збройних сил та представником країни в міжнародних відносинах, заключає та ратифікує угоди, оголошує війну та укладає мир, здійснює право помилування. Проте в дійсності практично всі належні їй повноваження здійснюються членами уряду - вони підписують акти, що видаються королевою і несуть за них відповідальність.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Він складається з монарха, Палати лордів та Палати общин. Королева структурно входить до Парламенту. Термін повноважень Парламенту не може перевищувати 5 років.

Палата общин обирається шляхом загальних та прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. Вона складається з 650 депутатів. Головними посадовими особами Парламенту є:

- спікер - голова палати - обирається Палатою общин на початку нової сесії, слідкує за виконанням правил парламентської процедури та порядком проведення дискусій, вирішує: є законопроект фінансовим білем чи ні, через спікера підтримується зв'язок з монархом;

- заступник спікера - голова комітету шляхів та коштів - обирається так само.

- клерк палати та клерк-помічник призначаються монархом, зберігають законопроекти, зачитують порядок денний;

- парламентський пристав призначається монархом, приводить у виконання рішення палати.

До складу Палати лордів після реформи 1999 року, коли з неї було виключено 759 членів, входять біля 500 духовних та світських лордів. Чисельність їх постійно змінюється. Головними посадовими особами Палати лордів є:

- лорд-зберігач великої палати (лорд-канцлер - голова палати) може брати участь у голосуванні, обговореннях, але немає особливих повноважень щодо підтримання порядку. У лорд-канцлера є заступник.

- клерк парламентів (секретар Палати лордів) призначається монархом, є казначеєм, зачитує звернення монарха.

- клерк-помічник призначається лорд-канцлером, веде протокол, зачитує порядок денний.

В обох палатах створюються комітети, які займаються різними питаннями. Комітет усієї Палати (Палата перетворена у комітет) займається питаннями, пов'язаними з фінансами або постатейним обговоренням окремого закону. Спеціальні комітети створюються самою палатою. До їх складу входить 15 членів, кворум складає 5 інколи 3 члени. Палата общин створює 14 комітетів, більшість з яких контролює видатки, зовнішню та внутрішню політику, дії адміністрації. У Парламенті є також і об'єднані комітети, які створюються за згодою обох плат для розслідування або вирішення конкретного питання. Комітети надсилають звіти про свою діяльність до палати.

Основною формою роботи Парламенту є сесія. Парламент скликається та розпускається шляхом створення королівської прокламації. Після проголошення тронної промови члени Парламенту складають присягу на вірність короні. Сесії скликаються щорічно (жовтень-серпень), на протязі сесії є три перерви (Різдво, Великдень, Трійця). Засідання обох палат відкриті, а з 1989 року у Палаті общин встановлені телекамери. Деякі засідання можуть бути закритими. Засідання проходять 5 днів на тиждень. У Палаті общин засідання починаються у 14:30, у п'ятницю з 9:00 ранку. Кворуму для засідань не встановлено, кворум для голосування - 40 осіб у Палаті общин та 30 членів у Палаті лордів.

Для участі у дебатах необхідно внести своє ім'я до списку (проте можуть бути винятки). Повторні виступи не допускаються. Якщо питання викликають гострі розбіжності, то вони проходять повторну підготовку та обговорення. Можна обговорювати лише одну пропозицію.

Рішення у палатах приймаються або шляхом усного голосування, або шляхом так званого "розділення". У першому випадку результати голосування визначаються головуючим за висловлюваннями депутатів "згоден" або "незгоден". Однак, якщо депутати висловлюють сумнів у вірогідності підрахунку головуючим, то він проводить друге голосування, під час якого депутати виходять з залу засідань крізь різні двері: ті, що голосували "за", - через праві; ті, що "проти", - через ліві. За 6 хвилин головуючий наказує закрити двері та провести підрахунок. Наявність кворуму визначається так само. Якщо під час голосування у Палаті лордів питання, що стосується якогось законопроекту, "за" та "проти" нього подано рівну кількість голосів, він вважається прийнятим.

Окрім голосування будь-який член Палати лордів може висловити свою незгоду з підсумками голосування відносно певного питання. Цей протест можна обґрунтовувати, а можна й не обґрунтовувати.

Теоретично монарх у Великобританії вважається джерелом значної частини державної влади, він - глава держави. Йому ж теоретично належить також виконавча влада, крім того він - складова частина Парламенту. Проте він не бере участі в законодавстві, не має виконавчої влади. Країною керує уряд Його (ЇЇ) Величності, а точніше його частина - кабінет міністрів, в якому керівну роль відіграє прем'єр-міністр. Уряд значною мірою контролює і Парламент.

Глава держави у Великобританії займає свою посаду спадково. Застосовується кастильська система спадкування: трон покійного короля з династії Віндзорів переходить до старшого сина, якщо сина немає - до старшої доньки. Монарх має право зректися престолу на користь найближчого родича.

Конституційному праву Великобританії добре відомий термін "уряд" та майже невідомий термін "кабінет", але насправді саме останній на чолі з прем'єр-міністром керує країною. Уряд має досить широкий склад (найбільша кількість членів уряду згідно закону - 95 осіб), зазвичай це 75 - 80 міністрів, державних міністрів, міністрів без портфелю, носіїв традиційних посад (лорд-зберігач печатки тощо), молодших міністрів, секретарів. Ранг міністрів мають генеральний прокурор (генеральний аторпей), який представляє уряд у суді. Титул державного секретаря використовується для керівників провідних міністерств: закордонних справ, внутрішніх справ та інших.

Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання і не приймає рішень. З його складу виділяється більш вузьке коло провідних міністрів (18 - 23 особи), що й утворюють кабінет, до якого належать державні секретарі внутрішніх справ та оборони, лорд-канцлер, канцлер казначейства та інші. Саме кабінет скликається на засідання та приймає рішення. Зазвичай його засідання проводяться в особистій резиденції прем'єр-міністра, на Даунінг-стріт, 10, в Лондоні. Частіше на ці засідання у домі прем'єра збирається "внутрішній кабінет" - кілька міністрів, що користуються найбільшою довірою прем'єр-міністра. "Внутрішній кабінет" ухвалює рішення від імені кабінету.

Діяльність кабінету є закритою. Закон забороняє знайомитися з його протоколами протягом 30 років. Рішення на засіданнях кабінету приймаються без голосування. Головну роль у керуванні країною відіграє прем'єр-міністр. Він формує уряд, подає на підпис (інколи на усне схвалення) правові акти та сам контрасигнує їх, у будь-який час може запропонувати монарху розпустити нижню палату Парламенту (що монарх завжди робить) та інше.

При прем'єр-міністрі та міністрах існує багато допоміжних органів - комітети, комісії, секретаріати, служби. Особливе значення мають парламентські служби, які слідкують за дебатами у Парламенті, готують йому відповіді на запити депутатів, виступи у Парламенті.

Задля виконання законів Парламенту, як вважається, уряд приймає нормативні акти, але ці акти приймаються не від імені окремих міністрів. Крім того, Парламент може делегувати уряду право приймати акти, що мають чинність законів (делеговане законодавство), які теж оформлюються як акти міністрів.

За цими актами встановлено парламентський контроль, а рішення кабінету оформлюються актами Таємної Ради.

У Великобританії міністерства мають окремі відділення на місцях (делегатури), з якими органи самоврядування узгоджують призначення деяких муніципальних чиновників (наприклад, у царині пожежної охорони, муніципальної міліції тощо).

Судова система Великобританії, незважаючи на численні спроби реформування, залишається досить складною та децентралізованою.

Нижча судова інстанція у цивільних справах - помічники суддів у графствах. Вони розглядають справи з невеликою сумою позову. Відносно незначних кримінальних справ таку роль виконують магістрати - громадяни, що не є професійними суддями. Вони виконують функції мирових суддів (їх приблизно 20 тис. осіб). Винагороди вони за свою діяльність не отримують. Магістрати розглядають справи одноосібно, якщо вони мають юридичну освіту, а якщо не мають - колегіально (2 - 3 судді).

Цивільні справи з сумою позову до 1000 євро розглядаються колегіальними судами графств. Кримінальні справи, непідсудні магістратам, розглядаються Судом Корони, створеним у 1971 р. Він може діяти в різних формах: справу може розглядати окружний суддя, суддя Високого суду, адвокат, що має спеціальну освіту та повноваження (баристер або солісітор), виконувач обов'язків судді.

Якщо звинувачений не визнає звинувачення, справа розглядається за участі присяжних засідателів (10 або 12 осіб). Більш складні цивільні та кримінальні справи може розглядати у першій інстанції колегія Високого суду. Цей суд має три відділення: королівську лаву на чолі з лордом - головним суддею; канцлерський суд (суд справедливості), головою якого є віце-канцлер; та відділення у сімейних справах на чолі з суддею - головою. Кожне з цих відділень може розглядати як цивільні, так і кримінальні справи, що відповідають його профілю.

Наступною судовою інстанцією є Апеляційний суд, у складі якого 18 суддів (по три у кожній з 6 колегій). Колегії розглядають апеляції на рішення відділень Високого суду.

Усі три судові органи - Суд корони, Високий суд та Апеляційний суд - узагальнено називають високими судами, інколи вищими судами, а всі разом вони мають назву Верховного суду. Вони мають право створювати судові прецеденти.

Рішення Апеляційного суду, а в окремих випадках - Високого суду можуть бути оскаржені у вищій судовій інстанції з цивільних справ - Апеляційному (судовому) комітеті Палати лордів, що складається з призначених судових лордів та судових лордів за посадою (лорд-канцлер та всі колишні лорди-канцлери). Ці ж судді створюють під час розгляду деяких справ Судовий комітет Таємної ради, рішення якого оформлюються як "наказ у Раді".

У Шотландії діє своя система судів, побудована з урахуванням старофранцузького права, вплив якого спостерігається і на праві Шотландії.

У Великобританії є військові суди, церковні суди (для осіб духовного звання), промислові трибунали, адміністративні трибунали, які спеціалізуються відповідно до певних органів виконавчої влади, зокрема: вони розглядають питання щодо оподаткування, охорони здоров'я тощо. Тому адміністративні трибунали, яких біля 3 тисяч і які складаються не з суддів - держслужбовців, а з громадських діячів, юристів, не є лише адміністративними в загальноприйнятному значенні цього терміну.

Судді у Великобританії призначаються до вищих судів монархом (за рекомендацією лорда-канцлера), а до нижчих - лордом-канцлером.



Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте твердження: "За формою державного правління Великобританія с конституційною монархією".

2. Обґрунтуйте твердження: "За формою державного устрою Великобританія с унітарною державою".

3. Проаналізуйте процедуру формування уряду Великобританії? Яким чином у Великобританії співвідносяться поняття "уряд" і "кабінет"?

4. Проаналізуйте, в яких формах парламент Великобританії здійснює контроль за діяльністю уряду.

Питання для самостійного вивчення

1. Які специфічні риси конституції Великобританії? Чому її називають конституцією змішаного типу?

2. Охарактеризуйте особливості правового регулювання статусу особистості у Великобританії. ,

3. Місце британських профспілок та інших громадських об'єднань у державному механізмі.

4. Особливості правового статусу монарха Великобританії.

5. Які основні риси англосаксонської муніципальної системи?



Тема 17. Держава та право Франції в новітній період

Французький парламент - законодавчий орган республіки. Він складається з двох палат - Національних зборів та Сенату. До Національних зборів входять 579 депутатів. 557 з них обираються від метрополій та 22 - від заморських територій та департаментів. Національні збори обираються шляхом загальних, рівних, таємних, прямих виборів у двох турах, за мажоритарною системою голосування терміном на 5 років. До складу Сенату входить 321 сенатор, що обираються шляхом багаторівневих виборів терміном на 9 років з ротацією однієї третини складу Сенату кожні три роки. Кожна палата має Бюро - колегіальний орган, до складу якого входять: голова палати, віце-голови, голови постійних комісій, генеральний доповідач з фінансових питань та голови політичних груп.

У кожній палаті є постійні комісії, кількість яких визначається регламентом. Серед них є постійні та спеціальні комісії, а також комісії з розслідувань.

Парламент збирається на робочі сесії раз на рік. Звичайні сесії не потребують якогось спеціального акту скликання. Позачергові сесії збираються на вимогу прем'єр-міністра або більшості членів Національних зборів. Якщо позачергова сесія скликається на вимогу Національних зборів, то видається особливий декрет про закриття чергової сесії та відкриття позачергової.

Основною формою парламентської діяльності є пленарні засідання палат. Засідання як Національних зборів, так і Сенату відбуваються публічно. У спеціальному журналі публікується повний звіт про парламентські дебати. На вимогу прем'єр-міністра або 10% членів палати може бути проведено закрите засідання.

Регламент передбачає заходи для забезпечення дисципліни, які здійснюються головою палати або головою зборів. Для депутатів регламент передбачає наступні санкції: заклик до порядку, заклик до порядку з записом у протоколі (депутат на протязі місяця лишається без заробітної плати), зауваження та зауваження з тижневим виключенням (заборона на 15 днів брати участь у засіданнях палати та невиплата двомісячної заробітної плати). Дисциплінарні заходи застосовують до парламентарів, коли вони регулярно порушують порядок. Голова палати також має право викликати до парламенту військові частини.

Урядові законопроекти, законодавчі пропозиції, внесені Сенатом та депутатами, реєструються в канцелярії голови Національних зборів. Голова передає їх до відповідної спеціальної комісії; якщо такої немає, то до компетентної постійної комісії. Якщо виникає суперечка, наприклад, між двома комісіями, то Національні збори вирішують, кому в наказному порядку віддати законопроект. За кожним законопроектом призначається доповідач. Доповіді друкуються з метою поширення серед депутатів та можуть бути розповсюджені у разі потреби серед населення. До кожного законопроекту може додаватися особлива рекомендаційна резолюція. Після висновку комісії законопроекти включаються до порядку денного засідання палат. Обговорення починається із заслуховування думок у наступному порядку: представники уряду; доповідач від комісії. Насамперед, розглядається питання про відповідність даного акту Конституції, потім слово надається ораторам, які повинні записатися для участі в загальній дискусії. Уряд та депутати під час дискусії будь-якої миті можуть вказати на неможливість прийняття законопроекту через фінансові причини. Після закінчення загальної дискусії проводиться голосування щодо необхідності повернення даного акту на доопрацювання до комісії. Далі проводиться послідовне постатейне голосування (по 5 хвилин на одну статтю) та обговорення законопроекту. Поправки можуть вносити як уряд, комісія, так і депутати. Контрпроекти повинні подаватись у вигляді поправок. До початку голосування Національні збори можуть ухвалити рішення про повторне розповсюдження тексту. Цей текст спрямовується до комісії, яка знову повинна подати доповідь.

Регламент може передбачати і спрощену процедуру прийняття законопроекту. На вимогу уряду чи комісії законопроект може бути поставлений на голосування відразу, без обговорення або з обмеженням дебатів (можуть виступати тільки представники уряду, голова, доповідач та автори поправок, інколи - керівники фракцій). Аналогічна процедура обговорення та прийняття законопроектів діє й у сенаті.

Голосування стосовно міжнародних угод, які не суперечать Конституції, проводиться за процедурою, аналогічною до процедури перегляду Конституції та внесення змін до неї. Серед контрольних повноважень парламенту контроль за діяльністю уряду займає досить невелике місце.

Парламент не бере участі у виборах уряду і не може висловити свого ставлення, окрім як шляхом голосування винести йому вотум недовіри. При цьому питання про винесення вотуму недовіри може бути поставлене лише прем'єр-міністром.

Національні збори мають право ухвалити резолюцію осуду, яка повинна бути підписана щонайменше 1/10 депутатів Національних зборів. Голосування може відбутися не раніше 48 годин з моменту її винесення. Резолюція осуду ухвалюється шляхом голосування за неї більшості членів Національних зборів, після чого, згідно із ст.50 Конституції, вручається президенту республіки прем'єр-міністром.

Другим видом контролю є усні та письмові питання уряду та прем'єр-міністру. Письмові питання та відповіді на них підлягають опублікуванню. Відповіді повинні надаватись у місячний термін. Основна функція парламенту Франції - прийняття законів значно обмежена Конституцією 1958 р., яка визначає коло питань, щодо яких парламент має право видавати закони. Усі інші питання належать до компетенції уряду. Якщо парламент перевищує свої повноваження, уряд має право вимагати від Конституційної ради винести рішення щодо розмежування компетенції. Про звуження прав законодавчої влади свідчить також і обмеження депутатів у праві законодавчої ініціативи та пріоритет розгляду урядових законопроектів на засіданні палат. Права парламенту обмежені й у фінансовій сфері, бо Конституція визначає термін для прийняття парламентом фінансових законопроектів. У разі порушення цього терміну законопроекти можуть набути чинності спеціальним актом уряду - ордонансом.

Особливість виконавчої влади Франції полягає в тому, що її водночас здійснюють президент республіки та уряд - Рада міністрів. Тож, Франція є прикладом дуалізму виконавчої влади. Якщо уряд проводить засідання під головуванням президента - то це засідання Ради міністрів, а якщо під головуванням прем'єр-міністра - то це засідання Ради кабінету.

Президент республіки обирається громадянами Франції шляхом прямих виборів, які проводяться не пізніше 20 та не раніше 35 днів до закінчення повноважень чинного президента.

Він займає чільне місце в системі органів державної влади. Президент стежить за дотриманням Конституції, є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, додержання міжнародних угод. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічної влади, а також спадкоємність держави.

Президент має широкі повноваження, які можна розділити на дві групи: особисті, які він здійснює цілком самостійно, та ті, що потребують контасигнатури прем'єр-міністра або окремих міністрів, які відповідають за виконання даного акту президента. Самостійно президент республіки здійснює наступні повноваження:



  • розпускає Національні збори на свій розсуд, але перед цим він повинен провести консультації з головами палат та прем'єр-міністром. Право розпуску обмежене лише трьома умовами: допускається лише раз на рік, не здійснюється під час надзвичайного стану, не має права розпускати парламент, голову Сенату або уряд, коли вони виконують обов'язки президента;

  • має право оголошувати в країні надзвичайний стан, під час якого може бути встановлено єдиновладдя президента;

  • парламент під час надзвичайного стану не може бути розпущений; навіть якщо він не засідає, то повинен зібратися для роботи, але не має права відміняти акти президента.

  • призначає прем'єр-міністра та за його поданням міністрів, вищих цивільних та військових посадових осіб. Призначення уряду президентом потребує подальшого схвалення урядової програми палатою депутатів Національних зборів;

  • виносить на референдум законопроекти з перелічених вище питань, пропозиція президента щодо проведення референдуму попередньо обговорюється обома палатами парламенту, але не голосується: парламент при цьому виконує лише дорадчу функцію;

  • звертається з посланнями до палат на їх засіданнях, ці послання не підлягають обговоренню;

  • головує в Раді міністрів на свій розсуд;

  • звертається до Конституційної ради із запитами та призначає третину його членів;

  • є головнокомандувачем збройних сил, головує у раді та комітетах оборони;

  • ратифікує міжнародні угоди;

  • здійснює право помилування;

  • нагороджує орденами та іншими відзнаками республіки;

На відміну від повноважень, які здійснюються президентом самостійно, повноваження, які потребують контрасигнатури прем'єр-міністра або відповідних міністрів, нечисленні:

  • скликання парламенту на надзвичайну сесію;

  • підписання декретів та ордонансів, прийнятих Радою міністрів;

  • призначення на цивільні і військові посади;

  • призначення дипломатичних представників.

Уряд Франції - Рада міністрів складається з прем'єр-міністра та міністрів. Голова уряду призначається президентом, а за його поданням президент призначає інших членів уряду. Президент має право призначати весь склад уряду на свій розсуд, але при цьому повинен враховувати співвідношення політичних сил у парламенті, довіра якого необхідна для діяльності уряду.

Довіра не обов'язково повинна бути отримана після формування уряду, оскільки уряд у будь-який час може порушити питання стосовно довіри йому перед парламентом, а Національні збори можуть у будь-який час винести урядові резолюцію осуду. Згідно з ст.23 Конституції, функції члена уряду не сумісні із здійсненням парламентського мандату та професійною діяльністю. Якщо міністром призначено парламентаря, його мандат тимчасово передається заступникові, який повертає мандат його первісному носію, коли той перестає бути міністром. Проте член уряду має право зберігати мандат регіонального, комунального або генерального радника, а також посаду мера.

Досить значні повноваження у прем'єр-міністра відносно парламенту, які він здійснює особисто або у співпраці з президентом.

Він може запропонувати президентові скликати парламент, коли він не засідає. Він має право законодавчої ініціативи, може брати участь у роботі обох палат парламенту та його комісій і повинен бути заслуханий там у будь-який час. Йому належить право скликати паритетні змішані комісії палат у разі виникнення суперечок, порушувати на Національних зборах питання про довіру уряду, відміняти та змінювати акти, навіть законодавчі, якщо вони належать до сфери регламентарної влади, звертатися до Конституційної ради з питанням про перевірку конституційності закону або винесення рішення про розмежування законодавчої та регламентарної влади. Прем'єр-міністр має власний допоміжний апарат: комітет прем'єр-міністра, генеральні секретаріати планування та національної оборони, юридичну та технічні служби. У його розпорядженні генеральний секретаріат уряду з його численними службами. Кожен міністр також має власний кабінет, а в департаментах створюються делегатури міністерств для здійснення загальнодержавних повноважень, які очолюються департаментськими директорами.

Судова влада у Франції складається з кількох окремих гілок правосуддя:

1) громадських судів, коли розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями - медіаторами (посередниками), які призначаються місцевими радами - муніципалітетами;

2) ієрархічної системи судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи за участю одного або кількох професійних суддів;

3) різноманітних спеціальних судів (у справах неповнолітніх, військовослужбовців);

4) ієрархічної системи адміністративних судів.

У системі судів загальної юрисдикції низову ланку займають суди першої інстанції. Вони поділяються: з розгляду цивільних справ - на трибунали великого процесу та трибунали малого процесу, а з розгляду кримінальних справ - на суди присяжних, виправні суди та поліційні трибунали. Термін "трибунал" у назві суду вказує на певний обмежений характер порівняно з іншими судами.

Очолює систему загальних судів у Франції Касаційний суд. Він складається з 6 палат: 5 палат - у цивільних справах та 1 - з кримінальних. Цивільні палати поділяються на: першу та другу з цивільних справ, палату з фінансових питань, палату з соціальних питань та плату з питань торгівлі. Касаційний суд складається з голови, шести голів палат, 84 членів суду та 34 радників-доповідачів різних категорій. При Касаційному суді є також Генеральний прокурор, Перший генеральний адвокат та 19 генеральних адвокатів - головних помічників Генерального прокурора.

До компетенції Касаційного суду належить розгляд скарг на рішення нижчих судів, щодо яких, зазвичай, вичерпана можливість оскарження у звичайному апеляційному порядку. Палата у кримінальних справах має право переглянути справи, стосовно яких вирок набув чинності, а також переглядати справи за новими обставинами, але лише в інтересах засудженого.

На рівні трибуналів малого процесу існує низка судових установ, які спеціалізуються на розгляді певної категорії справ:


  • торгівельні трибунали;

  • паритетні трибунали з питань земельної ренти;

  • трибунали з морської торгівлі.

Для розмежування компетенції загальних та адміністративних судів у конфліктних ситуаціях створюються трибунали з конфліктів.

Питання для самоконтролю

1. Правове регулювання інститутів безпосередньої демократії.

2. Президент у ієрархії державних органів Франції.

3. Парламент Франції: його структура і компетенція.

4. Уряд Франції: структура і повноваження

5. Визначте сутність поняття "ордонанси".



Питання для самостійного вивчення

1. Яка система органів місцевого самоврядування в Франції? Як вона співвідноситься з адміністративно-територіальним розподілом?

2. Особливості конституційного контролю в Франції.

3. Структура і зміст Конституції Франції.

4. Права і свободи громадян у французькому конституційному праві.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал