Навчально-методичний посібник до самостійного вивчення курсу навчальної дисципліни «Історія держави І права зарубіжних країн»



Сторінка5/9
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.89 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 10. Утворення та конституційний розвиток США (XVIІI - ХІХ ст.ст.)

Конституція США 1787 р. та Білль про права 1791 р.

Конфедеративна держава була недостатньо централізована, з відсутньою вертикаллю виконавчої влади. Прерогативи конгресу практично не йшли далі консультативних функцій. За образним висловлюванням Дж. Вашингтона, "Статті конфедерації" були "мотузкою із піску". Він один із перших політиків того часу побачив небезпеку такого аморфного державного утворення. У спеціальній відозві до конгресу і країни він вимагав переглянути зміст документа, передбачаючи розгул анархії і розпад конфедерації.

Подальші події показали очевидну недостатність укладеного союзного договору. Приводом для перегляду "Статей" стали питання про торгівлю, митну та фінансову політику. Як вже зазначалося, головною метою конфедеративного союзу було вирішення зовнішньополітичних завдань. Коли ця мета була досягнута і 3 вересня 1783 р. Англія підписала Версальський трактат про надання колоніям незалежності, конфедеративний союз втратив силу. Загострилися суперечності між південними і північними штатами. Північні штати виступали за посилення центрального уряду, за встановлення єдиної грошової одиниці, створення спільного банку, за об'єднання державних боргів окремих штатів у спільний національний зовнішній борг. Південні штати прагнули зберегти незалежність від центрального уряду і виступали за широку автономію, їхні борги були меншими, а тому вони не хотіли загальнодержавного об'єднання боргів.

Криза влади об'єктивно підштовхнула керівників американської визвольної боротьби до утворення нового союзу на основі сильної виконавчої влади. 25 травня 1787 р. у Філадельфії зібрався конституційний конвент для розробки нової конституції молодих держав, на якому всі штати були представлені 55 делегатами, пізніше названими "батьками конституції". Засідання конвенту відбувалися таємно, заборонялося розголошувати зміст дебатів.

17 вересня 1787 р. конвент схвалив Конституцію США, яка після ратифікації штатами 4 березня 1789 р. вступила в законну силу. Розпочалося формування органів влади молодої держави, її першим президентом став Дж. Вашингтон.

Американська Конституція була першою у світовій історії писаною конституцією, втіленою в практику державного життя, першою конституцією у формальному значенні цього слова. Вона являє собою унікальний документ у тому розумінні, що для зміни її тексту передбачалася спеціальна процедура, котра ускладнювала її перегляд. Наприклад, при голосуванні проекту про зміну Конституції вимагалася кваліфікована більшість обох палат парламенту. При прийняті поправок - не менше двох третин обох палат конгресу, а при ратифікації - не менше трьох чвертей штатів.

Цікаво також і те, що в США перегляд Конституції не тягне за собою (подібно до інших країн) зміну її первісного вигляду. Поправки вносяться до неї у вигляді додаткових статей. Але для того, щоб будь-кому не закортіло робити це без кінця, автори Конституції передбачили складний механізм їх внесення: проект поправки повинна була схвалити кожна палата конгресу двома третинами голосів, а після цього поправки мають бути ратифіковані легіслатурами трьох чвертей штатів.

Конституція закріплювала республіканську форму правління як у межах усієї країни, так і в окремих штатах. На практиці це означало, що будь-які спроби змінити республіканський лад чи відокремити штати розцінювалися як державна зрада.

Основні положення Конституції США:



  • законодавча влада належить двопалатному конгресу. Нижня палата (Палата депутатів) формується відповідно до кількості населення у штаті, верхня (Сенат) представлена двома депутатами від кожного штату незалежно від кількості населення.

  • будь-який законопроект приймається і обговорюється обома палатами Конгресу і після схвалення подається Президентові на підпис, після чого набирає чинності. Відхилений Президентом законопроект шляхом застосування ним відкладувального вето може набрати чинності після повторного його схвалення двома третинами голосів Конгресу.

  • виконавчу владу Конституція вручила Президенту.

  • судова влада належить Верховному Суду і місцевим федеральним судам.

Конституція проголошувала Сполучені Штати Америки президентською республікою, особливостями якої є:

  • поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента;

  • позапарламентський метод обрання президента і формування уряду;

  • відсутність у президента права розпуску найвищого законодавчого органу;

  • відсутність у конгресу права приймати вотум недовіри до уряду; заборона членам уряду бути депутатами конгресу і навпаки.

У фундамент конституційної системи США закладено три принципи:

  • розподілу державної влади;

  • федералізму;

  • принцип судового конституційного нагляду.

Принцип розподілу влади у державі реалізовується через систему "стримувань і противаг" гілок влади, котра передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три гілки влади представлені Конгресом, Президентом і Верховним Судом. Суть системи "стримувань і противаг" має певні характерні риси.

По-перше, всі три гілки влади мають різкі джерела формування. Носій законодавчої влади - конгрес - є двопалатним, в якому кожна з палат формується певним чином. Палата представників обирається виборчим корпусом, до складу якого на час прийняття Конституції входили лише білі чоловіки-власники з віковим цензом у 25 років. Сенат обирався легіслатурами штатів. Носій виконавчої влади - президент - обирався непрямим голосуванням колегією виборщиків, котрі обиралися населенням штатів. Верховний Суд формується спільно президентом і сенатом.

По-друге, всі органи державної влади мають різні терміни повноважень. Палата представників обирається на два роки. Сенат не має терміну повноважень, але кожні два роки відбувається ротація його складу на одну третину. Президент обирається на 4 роки. Члени Верховного Суду обіймають свої посади довічно, за умови "бездоганної поведінки" . Такий порядок забезпечував кожній з гілок влади певну самостійність і не допускав одночасного поновлення їх складу. Таким чином, створювалася стійкість і стабільність верхнього ешелону державної мапйши. По-третє, Конституція передбачила кожній з гілок влади можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки. Мається на увазі те, що конгрес як суверенний законодавчий орган одержав право відхилити будь-які законопроекти президента. Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом для обіймання державної посади (для її затвердження необхідна згода двох третин сенату). Конгрес може притягнути президента до відповідальності в порядку імпічменту і звільнити його з посади. Важливим конституційним засобом впливу президента на конгрес стало його відкладувальне вето. Його можна було подолати повторним голосуванням не менше двох третин голосів обох палат конгресу. Члени Верховного Суду призначаються президентом за порадою і згодою сенату. Це означає, що запропоновані президентом кандидатури повинні дістати схвалення двома третинами голосів у сенаті. Федеральні судді могли бути звільнені з посади відповідно до процедури імпічменту з боку конгресу.

Принцип федералізму передбачає відносно жорстке розмежування сфер компетенції федеральної влади і влади штатів. При цьому значна питома вага прав "суверенних" штатів делегувалася федеральному урядові. Маючи статус суверенних державних утворень, штати насправді не володіють усіма атрибутами суверенітету:



  • позбавлені зовнішньополітичних повноважень;

  • обмежена їх влада у фінансовій сфері;

  • жоден штат не має прав" змінити у себе форму правління, закріплену Конституцією США;

  • штати абсолютно позбавлені права на вихід з федерації.

Третім принципом політичної системи США є судовий конституційний нагляд. Його суть полягає у тому, що судді Верховного Суду мають право визначати як такі, що не відповідають Конституції держави і тим самими визнавати недійсними, закони конгресу і акти виконавчої влади. Такі рішення Верховного Суду є остаточними і обов'язковими для всіх державних органів. Конституційний нагляд перетворився на могутній засіб пристосування Конституції до зміни соціально-економічних умов життя суспільства. З іншого боку, це - знаряддя, за допомогою якого судова влада може впливати на законодавчу владу, виконавчі органи і політичний процес у цілому.

Після прийняття Конституції США за формою державного устрою стали федерацією з сильним центральним державним апаратом. Коло питань, що належали до компетенції федеральних органів, було не досить великим. Це - зовнішня політика, збройні сили і оборона країни, еміграція та імміграція, зовнішня торгівля і зв'язок між штатами, фінансові питання, пов'язані з федеральним бюджетом. Питання, що не зачіпали інтереси федерації, вирішувалися штатами самостійно. В них працював свій державний апарат і діяли свої конституції. Останні, на відміну від Кон-ституції США, були більш гнучкими і систематично зазнавали численних змін.



Питання для самоконтролю

1. Яким чином розроблялася і приймалася американська Конституція?

2. Назвіть головні принципи Конституції США.

3.У чому суть системи "стримувань і противаг" гілок влади за Конституцією США?

4. Розкрийте зміст "Білля про права".

Питання для самостійного вивчення

1. Зазначте передумови війни за незалежність північноамериканських колоній.

2. Які особливості американської революції?

3. Розкрийте зміст " Декларації незалежності".

4. Які державотворчі процеси відбувалися у колоніях-штатах?

5. Що дало підстави Дж. Вашингтону назвати "Статті конфедерації" "мотузкою із піску"?

6. У чому суть правового дуалізму?

7. Зазначте особливості американського правосуддя.



Тема 11. Розвиток держави та права Франції в новий час. Кодекс Наполеона

Державно-правовий розвиток Франції у XIX ст. У 1801 p. Наполеон підписав угоду з Папою Римським Пієм VII, на підставі якої католицька церква Франції повернула собі офіційну позицію за умови суворого державного підпорядкування і дотримання принципу свободи віросповідання. Протягом 1802-1803 pp. наполеонівська армія провела низку переможних операцій проти своїх сусідів, внаслідок чого збільшилася територія держави і була встановлена воєнно-політична гегемонія Франції в Європі. Розпочалася доба наполеонівських воєн (1803-1815 pp.). Продемонструвавши переваги сильного уряду і створивши сприятливі умови для буржуазного розвитку Франції, Бонапарт підготував політичний ґрунт для остаточного знищення республіканського ладу. У 1802 р. у результаті плебісциту Наполеон був проголошений довічним консулом, а у 1804 р. йому присвоюється титул імператора. Очевидці розповідають, що під час церемонії в Парижі Бонапарт демонстративно вихопив корону з рук Папи Римського і самостійно увінчав нею власну голову. Розпочався період Першої імперії, який тривав до 1814 р.

Перемога над австрійськими військами у 1805 р. призвела до повного панування Франції в Європі та ліквідації Священної Римської імперії германської нації. Воєнні дії 1806 р. принесли Наполеону низку перемог над Пруссією та російськими військами і долучили до імперії польські землі, якими володіли Пруссія та Росія. На завойованих землях були створені маріонеткові уряди, які очолювали найближчі родичі імператора.

Політика Наполеона в перші роки його правління користувалася неабиякою підтримкою населення - від великої буржуазії до бідноти. Далися взнаки пожвавлення в економіці, зростання добробуту більшості громадян, а служба в армії була не лише престижною, але й давала мож-ливість швидко збагатитися. Сам імператор вбачався рятівником вітчизни, переможні війни гуртували націю, викликали національне піднесення і почуття гордості за свою країну. У той же час безперервні, понад 20 років, війни почали виснажувати людські і матеріальні ресурси, а набори в армію вже викликали незадоволення. Стало зрозумілим, що економічно підпорядкувати собі усю Європу неможливо, для буржуазії війни на теренах Європи почали втрачати сенс. Російська воєнна кампанія 1812 р. стала початком кінця імперії.

Після поразки у війні з Росією і вступу союзників до Парижу в 1814 р. Наполеон І був арештований і засланий на о. Ельба, який одержав у своє володіння. Династія Бурбонів була реставрована. На престол вступив брат страченого короля - Людовик XVIII.

У тому самому, 1814 р., у новій Конституції, названій Хартією 1814 p., Франція проголошувалася конституційною монархією, що отримала назву легітимної (законної). Наступного року Наполеону вдалося втекти з острова і за підтримки армії вступити до Парижу, де він протримався при владі рівно 100 днів. Після цього його було усунуто від влади остаточно і заслано на о. Св. Єлени. Бурбони повернулися до столиці.

Відповідно до конституційної Хартії 1814р. особа короля проголошувалася священною. Йому вручалася вся повнота виконавчої влади. Разом з тим, він мав значні права і у законодавчій владі (право видання указів поза парламентом, право остаточного підпису законопроектів тощо).

Законодавча влада належала двопалатному парламенту: нижня - палата депутатів, верхня - палата перів. Нижня палата обиралася, а верхня - призначалася королем. До того ж, він мав право призначати перів довічно чи навіть спадкове. Виборче право обмежувалося всілякими цензами, в результаті чого лише незначна частина населення Франції мала такі права.

Наприкінці 20-х років XIX ст. внутрішньополітична ситуація в державі знову загострюється. Вона була викликана, насамперед, спробою короля Карла X ліквідувати конституційний режим та відновити монархію. З 27 по ЗО липня 1830 р. у Франції відбулася липнева революція, в результаті якої монархія Карла X була повалена, сам король втік за межі держави. Була створена конституційна монархія, головну роль в якій відігравала фінансова аристократія. Політичний режим липневої монархії був закріплений Хартією 1830 p., котра багато в чому нагадувала Хартію 1814 р. Були лише розширені права парламенту, а також знижені майновий та віковий цензи у виборчому праві.

У лютому 1848 р. у Франції знову спалахнула революція. Король Луї Філіпп був вимушений відректися від престолу, і країна була проголошена республікою. Розпочалася доба Другої республіки (1848-1852 pp.).

У листопаді 1848 р. приймається нова Конституція, відповідно до якої найвищим органом влади стають однопалатні Законодавчі збори з терміном повноваження три роки. Виконавча влада належала президенту, який обирався на чотири роки без права переобрання на новий термін. Оригінальною політичною структурою стала Державна рада з дорадчими та контрольними повноваженнями. Запроваджувалося загальне (для чоловіків) виборче право. Першим президентом Франції став Луї Наполеон Бонапарт (родич Наполеона І).

У грудні 1851 р. Луї Наполеон, спираючись на воєнщину, розпустив Законодавчі збори, грубо порушивши Конституцію. В країні встановився відкритий терор. У наступному році була прийнята чергова Конституція, відповідно до якої вся повнота влади зосереджувалася в руках прези-дента, котрий обирався на 10 років. А в листопаді 1852 р. спеціально виданим законом Луї Наполеон Бонапарт був проголошений "імператором французів" під ім'ям Наполеона Ш. Розпочався період Другої імперії (1852-1870 рр.).



Питання для самоконтролю

1. На який час припадає існування Першої імперії у Франції?

2.Чому, на Вашу думку, відбулася криза і падіння імперії Наполеона Бонапарта?

3. Охарактеризуйте державний механізм Другої республіки.



Питання для самостійного вивчення

1. У чому суть якобінської диктатури? Який її механізм?

2. У чому полягав карально-репресивний характер декрету "Про ворогів народу"?

3. Назвіть передумови приходу до влади Наполеона І.

4. У чому суть режиму консульства?

5. Державний механізм та законодавство Паризької Комуни.

6. Чим відрізнялася Конституція Франції 1875 р. від інших конституцій держави?

Тема 12. Розвиток держави та права Німеччини в Новий час. Конституція 1871 р.

Успішна війна проти Франції у 1870-1871 pp. позбавила південно-німецькі держави свободи вибору, і вони змушені були заявити про свою згоду увійти до складу єдиної Німецької імперії. З 1 січня 1871 р. Німеччина стала називатися імперією, а 16 квітня цього самого року рейхстаг затвердив Конституцію.

Відповідно до Конституції до складу держави входили 22 монархії і кілька вільних міст. Вони наділялися певною незалежністю, але про рівноправність всіх її суб'єктів не було й мови. За формою державного устрою держава стала федерацією, а столицею її - адміністративно-політичний центр Пруссії Берлін.

Німецька федерація мала свої особливості, які відрізняли її від подібних форм: по-перше, суб'єкти федерації наділялися значно ширшими повноваженнями, ніж це мало місце у США чи Швейцарії; по-друге, між членами федерації існувала велика нерівність; по-третє, у союзній раді делегати окремих держав були представниками не парламентів, а урядів і діяли за їх вказівками; нарешті, у Німеччині не було особливої загальноімперської адміністрації, тому виконання законів покладалося на владні структури держав - членів імперії.

За формою правління Німеччина стала конституційною монархією, главою якої оголошувався король Пруссії. Йому присвоювався титул імператора. Він очолював збройні сили держави, призначав усіх імперських чиновників, зокрема і канцлера - главу уряду. Імператор також призначав делегатів у верхню палату парламенту (союзну раду) і міг безпосередньо управляти міністрами. Повноваження імператора були настільки широкими, що перетворювали його владу на таку, яка стояла над усім державним механізмом. Конституція наділяла його виключними правами в галузі зовнішніх зносин. Він виступав представником імперії в усіх міжнародних справах, оголошував війну та укладав мир. Для оголошення війни конституція вимагала згоди союзної ради. Однак це положення практично усувалося застереженням, що така згода була необхідна у випадку, коли буде здійснено напад не на територію союзу чи його прибережжя (ст. 11).

У Конституції не було ясно вирішене питання про розмежування законодавчої і виконавчої влади. Фактично конституювався режим, при якому уряд на чолі з імператором мав перевагу над парламентом. Хоч законодавча влада і передавалася парламенту, імператор міг контролювати союзну раду і рейхстаг. Тільки йому належало право скликати, відкривати, закривати засідання парламенту. Головування в союзній раді передавалося імперському канцлеру, який призначався і звільнявся імператором. Розроблені союзною радою законопроекти вносились на розгляд рейхстагу від імені імператора. Він же обнародував закони, а також здійснював нагляд за їх виконанням. Крім того, імператор отримав право видавати розпорядження і укази, скріплені підписом канцлера, який ніс відповідальність за їх виконання.

Щодо виконавчої влади, то вона повністю знаходилася в руках глави держави. Імператор призначав главу уряду - канцлера і міністрів (статс-секретарів). Такі прерогативи імператора дають підстави твердити про юридичне необмежений характер його влади.

Конституція надавала імператору і союзній раді право "забезпечувати єдність" Німецької держави: У випадку порушення будь-якою країною своїх союзницьких обов'язків до неї могла бути застосована сила. "Коли члени союзу, - говориться у ст. 19, - не дотримуються своїх конституційних союзних обов'язків, вони можуть бути примушені до їх виконання шляхом екзекуції. Розпорядження по цій екзекуції віддається союзною радою і приводиться до виконання імператором".

Виборна палата парламенту - рейхстаг - створювалася як ширма для прикриття влади імператора і надання Німеччині рис демократичної держави з представницькими органами. Стаття 4 Конституції наділяла союзну раду і рейхстаг правом видавати закони з різних питань держав-ного життя, зокрема, встановлення розміру податків і митних зборів; визначення чисельності армії і флоту; прийняття постанов про свободу друку та спілок тощо. Важливим доповненням до ст. 4 став прийнятий у 1873 р. пункт про включення у компетенцію парламенту "загального законодавства з цивільного, кримінального права і судочинства". Рейхстаг складався із депутатів, що обиралися населенням на основі рівних і загальних виборів при таємному голосуванні. Термін повноваження депутатів спочатку визначався трьома роками, аз 1887р. вони обиралися на п'ять років. Від кожного із 397 округів обирався один депутат. Округ за тих часів нараховував приблизно 100 тис. жителів. Дуже швидко, з різних причин, рівність виборчих округів різко змінилася, однак уряд відмовився переглядати їх склад, остерігаючись збільшення числа депутатів від міського населення. Депутати рейхстагу не одержували грошової винагороди за свою роботу.

Юридичне рейхстаг володів правом законодавчої ініціативи, а фактично цим правом майже не користувався. Він був більше зайнятий обговоренням і прийняттям урядових законопроектів. Конституція дозволяла у формі депутатських запитів критикувати уряд, однак результати такої критики були мізерні. Уряд як відповідальний перед пар-ламентом залишався при владі, а непокірний рейхстаг, як правило, зазнавав розпуску.

Союзна рада як верхня палата парламенту посідала вагоміше Місце, примушуючи рахуватися з собою імператора та уряд. Вона складалася з представників урядів окремих держав і вільних міст. Показово, що із 58 голосів у ній Пруссії належало 17, Баварії - шість, Саксонії - чотири. Карликові держави мали по одному голосу. Союзна рада видавала постанови, що стосувалися діяльності адміністрації і доповнювали закони. Вона призначала деяких імперських чиновників, давала згоду на розпуск рейхстагу, оголошувала війну і виносила постанови про застосування екзекуцій проти тих суб'єктів імперії, які не виконували своїх конституційних обов'язків.

Союзна рада володіла також судовими функціями. Вона вирішувала всі спори, що виникали між державами, які входили до імперії, з однієї сторони, та імперським урядом, з іншої. Палата була найвищою апеляційною інстанцією у тому випадку, коли суд відмовляв кому-небудь у захисті його інтересів або коли спір між суб'єктами федерації заходив у глухий кут. Вона могла давати тлумачення конституційних законів. Усі засідання ради були закритими.

Таким чином, поряд з імператором союзна рада дозволяла прусському юнкерству утримувати політичну владу в своїх руках і справляти вирішальний вплив на внутрішню та зовнішню політику Німецької імперії.

Імперський уряд був представлений однією особою - канцлером. Кабінету міністрів не існувало, а окремі міністри були фактично заступниками канцлера по своєму відомству.

Реакційна за своїм змістом і антидемократична за спрямуванням Конституція 1871р. водночас відзначалася юридичними суперечностями, а то і просто неузгодженістю положень. Наприклад, "президент" імперії був пов'язаний контрасигнатурою з канцлером, якого він особисто призначав і звільняв. Противагою владі імператора була союзна рада парламенту, але, як прусський король, він міг у наказному порядку зобов'язати прусських депутатів діяти за його вказівкою.

У цілому Конституція стала відображенням компромісу і міцного союзу, який склався між феодально-юнкерськими землевласниками і торговельно-промисловою буржуазією.



Питання для самоконтролю

1. Яка з німецьких держав відігравала провідну роль у Німецькому союзі?

2. Що собою являв митний союз німецьких держав?

3. Які положення містив договір про створення Північно-німецького союзу?



Питання для самостійного вивчення

1. Який вплив на суспільно-політичне життя німецьких держав справила Французька буржуазна революція?

2. Яку роль у формуванні єдиної Німецької держави відіграв Німецький

союз 1814 p.?

3. Які особливості були притаманні Німецькій імперії як федеративній
державі?

4. Розкрийте зміст кожної книги Цивільного уложення Німеччини.

5. Зазначте основні риси Кримінального уложення 1870 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал