Навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів



Скачати 12.38 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка10/19
Дата конвертації11.01.2017
Розмір12.38 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19
ТЕМА 7. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА
План теми 7
7.1. Основні поняття та значення пожежної безпеки
7.2. Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами
7.3. Основні причини пожеж
7.4. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин
7.5. Пожежовибухонебезпечність об’єкта

Зміст
7.1. Основні поняття та значення пожежної безпеки
Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України Про пожежну безпеку та інші закони України, постанови Верховної Ради України, накази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Основний законодавчий документ, який регулює вимоги щодо забезпечення пожежної безпеки, є Закон України Про пожежну



199
безпеку”. Даний Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об’єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо, а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються спеціальними нормативними документами, встановлюються Правилами пожежної безпеки в Україні. Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок та ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок, нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.
7.2. Небезпечні та шкідливі фактори,
пов’язані з пожежами
Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, призводить до матеріальної шкоди. Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 “ССБТ. Пожарная безопасность.
Общие требования” основними небезпечними факторами пожежі
(рис. 7.1), що впливають на людей і матеріальні цінності, є
– полум’я й іскри
– підвищена температура довкілля
– токсичні продукти горіння і термічного розкладання
– дим



200
– знижена концентрація кисню. До вторинних проявів небезпечних факторів пожежі (рис. 7.1), що впливають на людей і матеріальні цінності, відносяться
– уламки, частини апаратів, що руйнуються, агрегатів, установок, конструкцій
– радіоактивні і токсичні речовини і матеріали, що виділилися із зруйнованих апаратів і установок
– електричний струм, що виникає в результаті винесення високої напруги на струмопровідні частини конструкцій, апаратів, агрегатів
– небезпечні чинники вибуху, що стався внаслідок пожежі
– вогнегасні речовини
– паніка.

Рис. 7.1. Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами
Розглянемо докладніше кожний із зазначених факторів.
Токсичні продукти горіння становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежі в будівлях (синтетичні Небезпечні фактори пожежі Основні небезпечні фактори Вторинні прояви небезпечних факторів
Полум’я і іскри Підвищена температура довкілля Токсичні продукти горіння Дим Знижена концентрація кисню Осколки, частини апаратів, агрегатів Радіоактивні і токсичні речовини Електричний струм Небезпечні чинники вибуху Паніка Вогнегасні речовини



201
матеріали – основне джерело токсичних продуктів згорання. Найчастіше при пожежах відзначається високий вмісту повітрі оксиду вуглецю. Оксид вуглецю – отруйний газі вдихання повітря, у якому його вміст становить 0,4 %, – смертельне.
Полум’я, іскри – надзвичайно небезпечний фактор пожежі. Під час пожежі температура полум’я може досягати 1200 – 1400 Сів людей, що перебувають у зоні пожежі, випромінювання полум’я може викликати опіки та больові відчуття.
Небезпека підвищеної температури полягає втому, що вдихування розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 600 С уже є життєво небезпечним для людини.
Дим складається із великої кількості найдрібніших часточок незгорілих речовин, що накопичилися в повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок сильний кашель, сльозотечу. Крім того, у задимленому приміщенні внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести її зовсім неможливо.
Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14 % (норма – 21 %). При цьому втрачається координація рухів, з’являється слабкість, запаморочення, загальмовується свідомість.
Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температурі вибухів. При цьому люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій.
Вибухи, радіоактивні та токсичні матеріали, що вийшли із зруйнованих апаратів, можуть бути спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей чи трубопроводів з небезпечними рідинами та газами. Вибухи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових вогнищ. Люди, які перебувають



202
поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками.
Паніка
здебільшого спричиняється швидкими змінами психічного стану людини, переважно депресивного характеру, в умовах екстремальної ситуації. Більшість людей потрапляють у складні та неординарні умови вперше і не мають відповідної психічної стійкості та достатньої підготовки. Коли дія факторів пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, то вона може піддатися паніці. При цьому людина втрачає розсудливість, її дії стають неконтрольованими та неадекватними тій ситуації, що виникла. Це явище може призвести до масової загибелі людей.
7.3. Основні причини пожеж
Основними причинами виникнення пожеж є
– порушення технологічних регламентів
– несправність виробничого обладнання
– іскри електрозварювальних робіт
– необережне поводження з вогнем
– порушення правил користування інструментом та електронагрівальними приладами
– невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки. Часто причинами виникнення пожеж є порушення герметичності апаратів і комунікацій внаслідок зносу окремих деталей або перевищення норм тиску і температури. У таких випадках з’являється можливість утворення горючого середовища, що за наявності джерела запалення призводить до виникнення пожежі, особливо на тих технологічних ділянках, приладах і апаратах, у яких застосовують легкозаймисті рідини або гази. Найпоширеніші джерела спалахів пожежі у виробничих умовах наступні



203
– іскри, що виникають при коротких замиканнях, перевантаженнях електромереж, появі великих перехідних опорів
– струми короткого замикання, які можуть досягати декількох десятків і сотень тисяч ампер, що приводить до появи електричної дуги з температурою до 4000 Сі плавленню дротів, перегріву струмоведучих частин, займанню ізоляції дротів, а також предметів, що згорають, речовині матеріалів, що знаходяться поблизу. Короткі замикання супроводжуються, як правило, різким падінням напруги в електромережах, повним розладом електропостачання і зупинкою машині устаткування, що призводить до псування продукції, пожежі вибухів. Короткі замикання можуть виникати при неправильних прокладаннях і монтажі електромереж, зносі, старінні і пошкодженні ізоляції електродротів і устаткування
– перевантаження електричних мереж, машині апаратів виникають при струмовому навантаженні, яке протягом довгого часу перевищує величини, що допускаються нормами. Перевантаження виникають також внаслідок порушення нормативних вимог при проектуванні електропостачання, недотримання правил експлуатації, а також пониження напруги в живлячій мережі, що призводить до зростання струму в обмотках електродвигунів
– тепло, ковзання підшипників, що виділяється притерті, дисків ремінних передача також при виході газів під високим тиском із великою швидкістю через малі за діаметром отвори
– іскрові розряди статичної електрики
– тепло, що виділяється при хімічній взаємодії деяких речовині матеріалів.



204
7.4. Пожежонебезпечні властивості матеріалів
і речовин
7.4.1. Теоретичні основи механізму горіння та вибуху
Горіння – це складний фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини й окислювача, що супроводжується виділенням тепла і світла. Для виникнення і розвитку горіння необхідні горюча речовина, окислювач та джерело вогню, яке викликає реакцію між горючою речовиною і окислювачем. Це джерело повинно мати певний запас енергії та температуру, достатню для початку реакції. У звичайних умовах процес горіння характеризується як з’єднання горючої речовини з киснем повітря. Деякі речовини можуть вибухати і без кисню з утворенням теплоти і полум’я стиснутий ацетилен, хлористий азот, озон. Горіння, як правило, відбувається в газовій фазі, тому горюча речовина, яка знаходиться у звичайному стані (рідина, твердий матеріал) для виникнення і розвитку горіння повинна піддаватися газифікації (випаровування, розкладання) з утворенням горючих парів і газів у кількості, достатній для горіння. Кожна тверда, рідинна і газоподібна речовина, що здатна горіти під дією вогню, називається горючою речовиною. Розрізняють два види горіння: повне – при достатній кількості окисника, і неповне – при його пониженій кількості. Продуктами повного горіння є речовини, що нездатні до подальшого окиснення діоксин вуглецю, вода, сірчаний ангідрид та ін.). При неповному горінні утворюються горючі та токсичні продукти (монооксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.). За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на дефлаграційне (в межах 2-7 мс, вибухове (при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне (при тисячах метрів за секунду.



205
Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При
гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан – газо- чи пароподібний. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фазу горючій системі, то таке горіння називається
гетерогенним. Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням. У всіх випадках для горіння характерні три стадії виникнення, поширення, згасання полум’я. Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум’я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум’я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння проходить за комбінованим теплодіфузійним механізмом. За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі різновидності горіння вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання, само спалахування, тління. Відповідно до ГОСТ 12.1.010-76 “ССБТ. Взрывобезопасность.
Общие требования” вибух – швидке екзотермічне хімічне перетворення вибухонебезпечного середовища, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стислих газів, здатних виконувати роботу.
Детонація – це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум’я, що призводить до прискорення поширення полум’я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якій і здійснюється передача теплоти в суміші.
Спалах – короткочасне інтенсивне загорання обмеженого об’єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим спалахом, але без ударної хвилі і стійкого горіння.
Спалахування – полум’яне горіння речовини, яке ініційоване джерелом запалення і продовжується після його видалення.



206
Самоспалахування – різке збільшення швидкості екзотермічних об’ємних реакцій, що супроводжується полум’яним горінням або вибухом.
Тління – безполуменеве горіння твердої речовини (матеріалу) при порівняно низьких температурах (400-600 С, що часто супроводжується виділенням диму.
Займання – початок горіння під впливом джерела запалювання. Самозаймання – явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини (матеріалу, суміші, за відсутності джерела запалювання. Залежно від причин самозаймання буває хімічне, мікробіологічне, теплове.
Хімічне самозаймання виникає в результаті дії на речовини кисню повітря, води або взаємодії речовин. Досить часто пожежі виникають через самозаймання промаслених ганчірок, вати і навіть металевих стружок. Самозаймання речовин при взаємодії з окислювачами протікає настільки швидко, що практично його неможливо припинити. Тому працівникам лабораторій, складів, сховищ необхідно добре знати хімічні властивості речовин, аби не допустити самозаймання при їх взаємодії між собою.
Мікробіологічне самозаймання полягає втому, що при відповідній вологості і температурі в рослинних продуктах, фрезерному торфі інтенсифікується життєдіяльність мікроорганізмів і утворюється павутиновий грибок. При цьому підвищується температура і міняються форми мікроорганізмів. При досягненні температури 75 С мікроорганізми гинуть, але вже при 60-70 С відбувається окислення і обвуглювання деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням дрібнопористого вугілля. За рахунок адсорбції кисню повітря це вугілля нагрівається до температури розпаду і активного окислення органічних сполук, що і призводить до займання.
Теплове самозаймання – це самозаймання в результаті самонагрівання, що виникло під впливом зовнішнього нагріву речовини (матеріалу, суміші) вище температури самонагрівання.



207
Наприклад, напіввисихаючі рослинні олії (соняшникове, бавовняне, а також скипидарні лаки, фарби, ґрунтовки можуть самозайматися при температурі довкілля 80-100 С. Деревина дубова, соснова, ялинова, вироби з неї, деревно-волокнисті плити і тирса при температурі вище 100 С схильні до самозаймання. Відповідно до
ГОСТ 27331-87 “Пожарная техника.
Классификация пожаров” залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовині матеріалів пожежі поділяються на відповідні класи та підкласи. Класи пожеж та символи класів пожеж наведено відповідно в табл. 7.1 і 7.2. Таблиця
Класифікація пожеж
Клас
пожежі
Характеристика
класу
Підклас
пожежі
Характеристика підкласу
А1 Горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням (дерево, папір, солома, вугілля, текстильні вироби) А Горіння твердих речовин А Горіння твердих речовин, що не супроводжується тлінням пластмаса) В Горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді (бензин, ефір, нафтове паливо, а також зріджуваних твердих речовин парафін) В Горіння рідких речовин В Горіння рідких речовин, що розчиняються у воді (спирти, метанол, гліцерин) С Горіння газоподібних речовин
– Побутовий газ, водень, пропан
D Горіння металів D1 Горіння легких металів, за винятком лужних (алюміній, магній та їх сплави)

D2 Горіння лужних та інших подібних металів (натрій, калій)



208
Клас
пожежі
Характеристика
класу
Підклас
пожежі
Характеристика підкласу

D3 Горіння металомістких сполук
(металоорганічні сполуки, гідриди металів) Таблиця
Символи класів пожеж
Клас
пожежі
Символи
Клас
пожежі
Символ
А В
С
D

7.4.2. Показники пожежовибухонебезпечності
речовин та матеріалів
Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватися гасінню загорянь. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів встановлюються ГОСТ 12.1.044-89 “ССБТ. Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения” з метою отримання вихідних даних для розробки систем із забезпечення пожежної безпеки і вибухобезпеки.



209
Пожежовибухонебезпека речовині матеріалів визначається показниками, вибір яких залежить від агрегатного стану речовини матеріалу) й умов її вживання. При визначенні пожежовибухонебезпечності речовині матеріалів розрізняють гази, рідини, тверді речовини і матеріали, пил. Основні показники пожежовибухонебезпечності речовині матеріалів різного агрегатного стану наведені у табл. 7.3. Таблиця
Основні показники пожежовибухонебезпечних властивостей
матеріалів і речовин
Агрегатний стан речовині
матеріалів

Показники
гази рідина тверді пил
1 2
3 4
5 6
7 Група горючості Температура спалаху Температура спалахування Температура самоспалахування Концентраційні межі поширення полум’я Температурні межі поширення полум’я Температура тління
+
-
-
+
+
-
-
+
+
+
+
+
+
-
+
-
+
+
-
-
+
+
-
+
+
+
-
+ За горючістю речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Класифікація речовин та матеріалів за горючістю
Негорючі – речовини та матеріали, які нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Класифікація речовин та матеріалів за горючістю Негорючі Важкогорючі Горючі



210
При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.
Важкогорючі – речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватися після його видалення матеріали, що містять горючі та негорючі компоненти, наприклад, фіброліт, асфальтобетон, пресовані дерев’яно-волокнисті плити тощо.
Горючі – речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.
Температура спалаху – найнижча температура матеріалу речовини, за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалаху повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.
Температура спалахування – найнижча температура матеріалу речовини, за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання виникає стійке горіння.
Температура самоспалахування – найнижча температура матеріалу (речовини, за якої за встановленими умовами випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окислення матеріалу (речовини, які закінчуються полуменевим горінням.
Температура тління – температура матеріалу (речовини, за якої відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окислення матеріалу (речовини, що призводить до його (її) тління.
Нижня (НКМПП) та верхня (ВКМПП) концентраційна межа
поширення полум’я – мінімальна (максимальна) концентрація горючої речовини в однорідній суміші з окислювальним середовищем, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела загорання. НКМ та ВКМ використовуються для



211
визначення областей вибухонебезпечних концентрацій. Суміші горючої речовини та повітря нижче НКМ (недостатньої горючої речовини) або вище ВКМ (забагато горючої речовини та мало кисню повітря) спалахувати (вибухати) не можуть. Наявність областей вибухонебезпечних концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, за яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху. Концентраційні межі поширення полум’я включаються до стандартів, технічних умовна гази, легкозаймисті рідини та тверді речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні газо-, паро- та пилоповітряні суміші (для пилу встановлюється НКМ). Значення концентраційних меж застосовуються при визначенні категорії приміщення та класу зон за вибухопожежною та пожежною небезпекою при розрахунку граничнодопустимих вибухонебезпечних концентрацій газів, парів і пилу в повітрі робочої зони з потенційним джерелом запалювання, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.
Температурні межі поширення полум’я (спалахування) – температури матеріалу (речовини, за яких його (її) насичена пара утворює в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють нижній та верхній концентраційним межам поширення полум’я. Значення температурних меж поширення полум’я використовуються під час розробки заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки об’єктів при розрахунку пожежовибухобезпечних режимів роботи технологічного устаткування, при оцінці аварійних ситуацій, пов’язаних з розливом горючих рідин, для розрахунку концентраційних меж поширення полум’я. Якщо відомі основні показники пожежовибухонебезпечності речовин, які використовуються, то опосередковано більш пожежовибухонебезпечними будуть ті речовини, у яких є нижча температура спалаху менша різниця температур спалаху, спалахування та само спалахування менше значення концентраційної межі більша область концентраційних меж поширення полум’я.



212
7.4.3. Особливості горіння матеріалів і речовин
різного агрегатного стану
Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твердому стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією високих температуру суміші з повітрям – полуменеве горіння. Таким чином, горіння твердих речовину більшості випадків пов’язано з переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан
– газовий. І тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих речовин (антрацит, графіт) можуть горіти у твердому агрегатному стані – майже без полум’я. Тому тверді горючі речовини, в цілому, більш інертні щодо можливого займання. Показниками пожежонебезпечних властивостей для твердих речовин є температура спалахування та температура самоспалахування. Більшість рідин, що згорають, більш пожежонебезпечні, ніж тверді горючі матеріали і речовини, оскільки вони легше запалюються, інтенсивніше горять, утворюють вибухові пароповітряні суміші і погано піддаються гасінню водою. Про схильність рідин до спалаху судять в основному за температурами спалаху, самоспалахування, концентраційними і температурними межами спалахування. Класифікація рідин, що горять, за температурою спалаху наведена нарис. Так, легкозаймиста рідина (ЛЗР) – горюча рідина, здатна запалитися від короткочасного впливу джерела загоряння тривалістю до 1 сек з низькою енергією (полум’я сірника, іскра, тліюча сигарета тощо, з температурою загорання небільше +С у закритому або С у відкритому тиглі.
Горюча рідина (ГР) – рідина, яка здатна запалитися від джерела запалювання, самостійно горіти після його видалення і має температуру загорання понад +С у закритому або +С у відкритому тиглі. Перегріта горюча рідина – горюча рідина, нагріта в умовах виробництва до температури загорання та вище.




213

Рис. 7.3. Класифікація рідин за температурою спалаху
Легкозаймисті рідини діляться натри розряди І – особливо небезпечна ЛЗР з температурою спалаху від -18 Сі нижче в закритому тиглі або від -13 Сі нижче у відкритому тиглі
ІІ – постійно небезпечна ЛЗР з температурою спалаху вище
-18 С до +23 С у закритому тиглі або вище -13 С до +27 С у відкритому тиглі
ІІІ – небезпечна при підвищеній температурі повітря ЛЗР з температурою спалаху вище 23 до 61 С у закритому тиглі або вище
27 до 66 С у відкритому тиглі. Найменша температура, за якої рідина спалахує, є температурою самоспалахування. Температура самоспалахування в легкозаймистих і горючих рідинах дорівнює 90-595 С. Найнижчу температуру самоспалахування має сірковуглець, найвищу – фенол. Характерні особливості горіння легкозаймистих і горючих рідин обумовлюються їх фізико-хімічними властивостями й умовами, у яких відбувається горіння. Нафтопродукти й ароматичні вуглеводні – бензол, толуол, ксилол, а також скипидар – горять червоним полум’ям, що світиться. Метиловий і етиловий спирти, оцетова кислота горять полум’ям, що не світиться. Швидкість горіння рідин непостійна. Вона залежить від температури займання, діаметру
Класифікація рідин
за температурою спалаху
Легкозаймиста рідина (ЛЗР)
Горюча рідина (ГР) Особливо небезпечна ЛЗР Постійно небезпечна ЛЗР Небезпечна ЛЗР



214
резервуару, наявності в рідині негорючих домішок і інших чинників. Чим вище температура займання рідини і нижче температура її кипіння, тим вище швидкість вигорання. Швидкість нагріву при горінні нафтопродуктів залежить від наявності в них вологи. Чим більше волога, тим швидше нагрівається рідина, оскільки пари води інтенсифікують процес конвекції. Прогрівання нафтопродуктів на велику глибину при пожежі нерідко викликає скипання, а інколи і викид із займанням величезної маси нафтопродуктів у повітря. Скипання пояснюється наявністю в нафтопродуктах дрібних крапель води, які переходять у пару. Причиною викиду є водяна подушка під нафтопродуктами. Викид відбувається в той момент, коли шар нафтопродукту нагрівається значно вище 100 С. Вода миттєво перетворюється на пару, яка виштовхує нафтопродукт із резервуару. Характерною особливістю легкозаймистих і горючих рідин є і те, що багато з них володіє низькою електропровідністю і при русі незаземленими трубами або в резервуарах накопичують статичну електрику. Це може призвести до іскріння і займання рідин. Більшість легкозаймистих і горючих рідин легше заводу і не розчиняються в ній, а при гасінні спливають на поверхню. Тому гасять рідини пінами, спеціальними хімічними складами і речовинами, а також розпорошеними струменями води.
Горючий газ – газ, який у суміші з повітрям у відповідній пропорції утворює газове вибухонебезпечне середовище. Горючі гази мають більшу температуру до горіння, ніж тверді горючі речовини і рідини, є більш небезпечними з точки зору вибухопожежної безпеки, а відповідні їх властивості характеризуються тільки трьома показниками температурою самоспалахування, НКМ та ВКМ.
Пил – дрібні тверді частинки в повітрі, які осідають під дією власної ваги, але деякий час можуть перебувати в повітрі у зваженому стані. Коли пил знаходиться в зваженому станів повітрі, його називають аерозолем. Пил, що осів з повітря, називають аерогелем.



215
Пожаро- і вибухонебезпечні властивості пилу визначаються головним чином за температурою їх самоспалахування та нижньою концентраційною межею сплахування. Температура самоспалахування пилу – найнижча температура гарячої поверхні, за якої виникає самоспалахування шару пилу заданої товщини націй поверхні. Пил класифікується на дві групи та чотири класи (рис. 7.4):
- до вибухонебезпечного (група А) належить пил із нижньою концентраційною межею спалахування догм. З них пил з НКМ догм відноситься до І класу (особливо вибухонебезпечний пил пил з НКМ 15…65 г/м
3
відноситься до ІІ класу (вибухонебезпечний пил
- до пожежонебезпечного пилу належить пил з нижньою концентраційною межею спалахування більше 65 г/м
3
. З них пил, температура самоспалахування якого до 250 0 С, відноситься до
ІІІ класу (особливо пожежонебезпечний пил пил, температура самоспалахування якого більше 250 0 С, відноситься до І класу пожежонебезпечний пил.

Рис. 7.4. Класифікація аерозолей
Для локалізації вибухів пилоповітряних сумішей рекомендується у вентиляційних системах – гравієві фільтри і клапани, що перекриваються, в електроустаткуванні – щілинний захисту приміщеннях – інертні гази. Пил Вибухонебезпечна Група А) Пожежонебезпечна Група Б) І клас
ІІ клас
ІІІ клас І клас



216
Пил, що горить, гасять найчастіше розпорошеними струменями води. При додаванні у воду змочувачів ефект гасіння підвищується. Відповідно до ГОСТ 12.1.011-78 “ССБТ. Смеси взрывопасные.
Классификация и методы испытаний” та ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок вибухонебезпечна суміш – суміш повітря з горючими газами, парою, туманами, горючим пилом та волокнами, у якій за нормальних атмосферних умов після запалення процес горіння вибух) поширюється на весь об’єм суміші. Горючий пил або волокна вважаються вибухонебезпечними, якщо в разі їх мимовільного загорання в установці за визначеною нижньою концентраційною його межею за ГОСТ 12.1.044 виникає надмірний тиск газів як мінімум 5 кПа. До вибухонебезпечної суміші належать суміші горючих газів і пари легкозаймистої рідини з киснем, хлором або іншими окислювачами.
Газо-пароповітряне
вибухонебезпечне
середовище – вибухонебезпечне середовище, яке утворюється повітрям з горючими газами, парою, туманами.
Пилоповітряне вибухонебезпечне середовище – вибухонебезпечне середовище, яке утворюється повітрям з вибухонебезпечними пилом і волокнами. Вибухонебезпечні суміші класифікуються на категорії вибухонебезпеки залежно від величини безпечного експериментального максимального зазору (за БЕМЗ) і від величини температури самоспалахування. В основу класифікації вибухонебезпечних сумішей покладена їх властивість передавати за певних умов вибух з оболонки електроустаткування в довкілля через невеликі зазори між фланцями або іншими з’єднаннями. Ця властивість враховується при виготовленні одного з видів вибухозахищеного електроустаткування, вибухонепроникливість якого забезпечується міцними оболонками з фланцевими або іншими з’єднаннями певних розмірів з відповідними зазорами. Сутність вибухозахисту полягає втому, що при займанні в



217
оболонці вибухової суміші полум’я, проходячи через зазори, повинне само загаситися, а продукти горіння – охолодитися нижче за температуру самоспалахування вибухонебезпечного довкілля. Відповідно до ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок вибухонебезпечні суміші повітря з газами або з парою в залежності від величини БЕМЗ поділяються на категорії (табл. 7.4). Таблиця
Категорія вибухонебезпечних сумішей повітря з газами або з парою
Категорія суміші
Найменування суміші
Значення БЕМЩ, мм
II Промислові гази і пара -
II А Те саме 0,9 І більше
II В -"- більше 0,5, але менше 0,9
II СІ менше Наведені в табл. значення БЕМЩ не можуть служити для контролю ширини щілини оболонки в експлуатації. Вибухонебезпечні суміші повітря з газами або парою залежно від температури самозаймання поділяються на групи відповідно до
ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок (табл. 7.5). Таблиця
Групи вибухонебезпечних сумішей повітря з газами або з парою
Група вибухонебезпечних сумішей
Температура самозаймання С
Т1 Вище 450 Т Те саме 300 до 450
ТЗ -"-200 до 300 Т -"-135 до 200 Т -"-100 до 135 Т -"-85 до 100 Займання горючої суміші у всіх випадках починається водній точці і потім поширюється по всьому об’єму, що займаний горючою сумішшю. Залежно від швидкості поширення полум’я горючим



218
середовищем при пожежі розрізняють стале горіння або вибух. Вибух умовно ділять на спалах, вибух і детонацію. На пожежах при горінні газоповітряних і пароповітряних сумішей температура не перевищує 1400 С. При вибухах паро- і газоповітряних сумішей протягом декількох долів секунди температура досягає 2000 С. Для запобігання утворенню вибухових пароповітряних і газоповітряних сумішей необхідно знати, у яких місцях приміщень ті або інші пари і гази можуть накопичуватися. Пари і гази, що мають щільність по повітрю більше 1, накопичуються в нижніх зонах приміщень, у підвалах, колодязях. Гази і пари, що мають щільність по повітрю менше 1, накопичуються у верхніх зонах приміщення. Для виявлення і визначення концентрації горючих газів і пари користуються різними методами газового аналізу, газоаналізаторами, газосигналізаторами. Проте, аби попередити можливість вибухів паро- і газоповітряних сумішей, не слід допускати створення цих концентрацій, а там, девони можуть створюватися, неповинно бути жодних джерел займання. Відповідно до ДБН В Пожежна безпека об’єктів будівництва будівельні матеріали класифікують за такими показниками пожежної небезпеки горючістю, займистістю, поширенням полум’я поверхнею, димоутворювальною здатністю та токсичністю продуктів горіння.
За горючістю будівельні матеріали поділяють на негорючі (НГ) та горючі (Г. Негорючі будівельні матеріали за іншими показниками пожежної небезпеки не класифікують.
Горючі будівельні матеріали поділяють на чотири групи Г (низької горючості Г (помірної горючості Г (середньої горючості Г (підвищеної горючості.



219
Горючість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.
Горючі будівельні матеріали за займистістю поділяють натри групи В (важкозаймисті В (помірнозаймисті); В (легкозаймисті. Займистість будівельних матеріалів з віднесенням їх до відповідної групи визначають за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.
Горючі будівельні матеріали за поширенням полум’я поверхнею поділяють на чотири групи

РП1 (не поширюють

РП2 (локально поширюють

РП3 (помірно поширюють

РП4 (значно поширюють. Групи будівельних матеріалів за поширенням полум’я поверхнею визначають для поверхневих шарів конструкцій покрівель, підлогу т. ч. килимових покриттів, і встановлюють за результатами випробувань відповідно до ДСТУ Б В.
Горючі будівельні матеріали за димоутворювальною здатністю поділяють натри групи Д (з малою димоутворювальною здатністю Д (з помірною димоутворювальною здатністю Д (з високою димоутворювальною здатністю. Групи будівельних матеріалів за димоутворювальною здатністю встановлюють залежно відзначення коефіцієнта димоутворення, який визначають відповідно до ГОСТ 12.1.044.
Горючі будівельні матеріали за токсичністю продуктів горіння поділяють на чотири групи Т (малонебезпечні); Т (помірнонебезпечні); Т (високонебезпечні); Т (надзвичайно небезпечні.



220
7.5. Пожежовибухонебезпечність об’єкта
НАПБ Б (ОНТП 24-86 “Общесоюзные нормы технологического проектирования.
Опеределение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности”) встановлюють методику визначення категорій приміщень і будівель або частин будівель між протипожежними стінами – пожежних відсіків) виробничого і складського призначення за вибухопожежною і пожежною небезпекою залежно від кількості і властивостей речовин, що знаходяться в них, і матеріалів з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв. Згідно з ОНТП 24-86 за вибухопожежною і пожежною небезпекою виробничі приміщення та будівлі поділяються на категорії А, Б, В, Г, Д (табл. 7.6). Таблиця
Поділ виробництв за категоріями
з вибухової та пожежної небезпеки (ОНТП 24-86)
Категорія
приміщення
Характеристика речовині матеріалів,
що є у виробництві
А
Вибухопожежо- небезпечне Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні паро-, газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Б
Вибухопожежо- небезпечне Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 Ста горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує
5 кПа.



221
Категорія
приміщення
Характеристика речовині матеріалів,
що є у виробництві
В Пожежонебезпечне Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорії А та Б. Г Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. Д Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. Категорії вибухопожежної і пожежної небезпеки приміщень і будівель визначаються для найбільш несприятливого у відношенні пожежі або вибуху періоду, виходячи з виду горючих речовині матеріалів, які знаходяться (обертаються) у приміщенні, їх кількості та пожежонебезпечних властивостей, особливостей технологічного процесу. Визначення категорії приміщень здійснюється шляхом послідовної перевірки належності приміщення до категорії від вищої Адо нижчої (Д. Для того, щоб знати до якої категорії віднести те або інше приміщення, необхідно правильно провести розрахунок утворення вибухонебезпечних сумішей, який приведений у ОНТП 24-86. Необхідно зазначити, що при розрахунку критеріїв вибухопожежної небезпеки як розрахунковий слід вибирати найбільш сприятливий варіант аварії або період нормальної роботи апаратів, при якому у вибуху бере участь невелика кількість речовин або матеріалів, найбільш небезпечних за наслідками вибуху. Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон встановлюється
ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для всього приміщення або різною в окремих його



222
частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.
Вибухонебезпечна зона – простір у приміщенні або навколо зовнішньої установки, у якому присутнє вибухонебезпечне середовище або воно може утворюватися внаслідок природних чи виробничих чинників у такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким виконується вибір і розміщення електроустановок, в залежності від частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації. Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечної суміші повинні відображатися в нормах технологічного проектування або в галузевих переліках виробництв з вибухо-пожежонебезпеки.
Газо- та пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22. Розглянемо зазначену класифікацію докладніше.
Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечна зона класу 0 згідно з
ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.
Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної



223
роботи (нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів.
Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості) неповинні розглядатися під час проектування електроустановок. Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо-, пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.
Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пилу вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.
Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмарив кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.
Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пилу завислому стані може з’являтися нечасто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії. Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.
Пожежонебезпечна зона – простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються,



224
використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, такі при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Клас пожежонебезпечних зон згідно з класифікацією, наведеною нижче, та їх межі визначаються технологами разом з електриками проектної або експлуатуючої організації. Клас пожежонебезпечних зон характерних виробництв повинен відображатися в нормах технологічного проектування або в галузевих переліках виробництв за вибухопожежонебезпекою. Розглянемо класифікацію пожежонебезпечних зон.

Пожежонебезпечна зона класу П-І – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, яка має температуру спалаху більше +С.

Пожежонебезпечна зона класу П-П – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна.

Пожежонебезпечна зона класу П-Па – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІП – простір поза приміщенням, в якому знаходиться горюча рідина, яка має температуру спалаху понад +Сабо тверді горючі речовини. Зони в приміщеннях або за їх межами до 5 м по горизонталі та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, але технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волоконне відносяться в частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних зон. Клас середовища за межами вказаної метрової зони слід визначати в залежності від технологічних процесів, які застосовуються в цьому середовищі. Зони в приміщеннях або за їх межами, у яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо або утилізуються



225
шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних зон. У разі розміщення в приміщеннях або на відкритому повітрі одиничного пожежонебезпечного технологічного обладнання, коли спеціальних заходів проти розповсюдження пожежі непередбачено, зона в межах до 3 м по горизонталі і вертикалі від цього обладнання вважається пожежонебезпечною. У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання. Вибухозахищене електротехнічне обладнання – електротехнічний виріб спеціального призначення, який виконано таким чином, що усунена або утруднена можливість запалення навколишнього вибухонебезпечного середовища під час експлуатації цього виробу. Вибухозахищене електрообладнання поділяється за рівнями та видами вибухозахисту, групами і температурними класами згідно
ГОСТ 14254-96 (МЭК 529-89) “Степени защиты, обеспечиваемые оболочками (код ІР)”, Правил улаштування електроустановок та
ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. Визначені такі рівні вибухозахисту електрообладнання
– електрообладнання (електротехнічний пристрій) підвищеної надійності проти вибуху – вибухозахищене електрообладнання, у якому вибухозахист забезпечується тільки у визначеному режимі його роботи. Знак рівня – 2;
– вибухозахищене електрообладнання електротехнічний пристрій) – вибухозахищене електрообладнання, у якому вибухозахист забезпечується як при нормальному режимі роботи, такі при ймовірних пошкодженнях, які визначаються умовами експлуатації, крім пошкоджень засобів вибухозахисту. Знак рівня – 1;
– особливо вибухозахищене електрообладнання електротехнічний пристрій) – вибухозахищене електрообладнання, у якому щодо вибухозахищеного електрообладнання електротехнічного пристрою) вжито додаткових заходів



226
вибухозахисту, які передбачені стандартами на види вибухозахисту. Знак рівня – 0. Вид вибухозахисту електрообладнання (електротехнічного пристрою) – сукупність заходів, які встановлені нормативними документами. Ці види вибухозахисту визначені в стандартах на вибухозахищене електрообладнання. Вибухозахищене електрообладнання має такі умовні позначення видів вибухозахисту
Вибухонепроникна оболонка -d
ГОСТ 22782.6 Заповнення або продування оболонки захисним газом з надлишковим тиском р ГОСТ 22782.4
Іскробезпечне електричне коло і ГОСТ 22782.5
Кварцеве заповнення оболонки -q
ГОСТ 22782.2 Масляне заповнення оболонки о ГОСТ 22782.1 Захист виду е -е ГОСТ 22782.7 Спеціальний вид вибухозахисту -s
ГОСТ 22782.3 Захист виду “m”
-m Захист виду “n”
-n Ступінь захисту оболонок електрообладнання, згідно з міжнародною класифікацією, позначається буквосполученням ІР
(International Protection), після чого ставлять дві цифри, перша з яких характеризує ступінь захисту оболонки від проникнення твердих тіла друга – від проникнення рідин. Класифікація передбачає 6 ступенів захисту від проникнення в оболонку твердих тілі ступенів захисту від проникнення в оболонку рідини (1-8). За відсутності захисту ступінь захисту оболонки позначають
ІР 00. Якщо ступінь захисту 1, від проникнення твердих тіл в оболонку можуть проникати тверді тіла розміром кілька міліметрів, а за ступеня захисту 6 оболонка захищає навіть від проникнення пилу в електрообладнання. До маркування вибухозахисту електрообладнання в зазначеній нижче послідовності входять



227
- знак рівня вибухозахисту електрообладнання (2, 1,0);
- знак Ех, який вказує на відповідність електрообладнання стандартам на вибухозахищене електрообладнання
- знак виду вибухозахисту
- знак групи або підгрупи електрообладнання (II, А, ІІВ, С
- знак температурного класу електрообладнання (Т, Т, ТЗ, Т, Т, ТУ маркуванні вибухозахисту можуть мати місце додаткові знаки і написи відповідно до стандартів на електрообладнання з окремими видами вибухозахисту. Знак “X”, який може мати місце після позначення маркування вибухозахисту електротехнічного пристрою, означає, що в експлуатаційній документації на нього вказані особливі умови монтажу та (або) експлуатації, пов’язані з забезпеченням його вибухозахисту. Маркування вибухозахищеного електрообладнання наносять на його корпусі під час виготовлення (електрографікою, у вигляді таблички тощо. Експлуатація електрообладнання в разі пошкодження маркування або його відсутності забороняється
(табл. 7.7). Таблиця Приклади маркування вибухозахищеного електрообладнання
Рівень
вибухозахисту
Вид
вибухозахисту
Група
(під-
група)
Температур-
ний клас
Маркування
вибухо-
захисту
Захист виду е
II Т 2ЕхеІІТ6 Захист виду е І вибухонепро- никна оболонка
ІІВ
ТЗ
2Ехеd II ВТЗ Електрообладнання підвищеної надійності проти вибуху
Іскробезпечне електричне коло
II С Т 2Ехі
с
ІІСТ6



228
Рівень
вибухозахисту
Вид
вибухозахисту
Група
(під-
група)
Температур-
ний клас
Маркування
вибухо-
захисту
Продувка оболонки надлишковим тиском
II Т 2ЕхрІІТ6 Електрообладнання підвищеної надійності проти вибуху
Вибухонепро- никна оболонка й
іскробезпечне електричне коло
II В Т Ех с
ІІВТ5
Вибухо- непроникна оболонка А
ТЗ
1ЕхdІІАТЗ
Іскробезпечне електричне коло
II С ТЕ в
ІІСТ6 Продувка оболонки надлишковим тиском
II T6 1ЕхрІІТ6 Захист виду е
II Т 1ЕхеІІТ6
Кварцеве заповнення
II Т 1ЕхqІІТ6 Спеціальний II
T6 1ЕxsІІТ6 Спеціальний і вибухо- непроникна оболонка А T6
ІЕхsdІІАТ6 Вибухобезпечне електрообладнання Спеціальний,
Іскробезпечне електричне коло і вибухо- непроникна оболонка
II В Т 1Ехsі
в dIIВТ4 Особливо вибухобезпечне електрообладнання
Іскробезпечне коло

II C Т
ОЕхі
а
ІІСТ6



229
Рівень
вибухозахисту
Вид
вибухозахисту
Група
(під-
група)
Температур-
ний клас
Маркування
вибухо-
захисту
Іскробезпечне коло і вибухо- непроникна оболонка
II АТ
ОЕхi а
dIIАТ4 Спеціальний та
Іскробезпечне коло
II Т
ОЕxsi a
ІІСТ4 Спеціальний II Т
ОЕхsІІТ4
Питання до теми 7
для самоперевірки та контролю засвоєння знань
1. Які нормативні документи регламентують вимоги щодо пожежної безпеки
2. Назвіть основи причини пожеж.
3. Перелічіть небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані з пожежами.
4. Що таке горіння Які види горіння
5. Назвіть показники пожежовибухонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.
6. Як класифікуються речовини та матеріали за горючістю
7. Як класифікуються рідини за температурою спалаху
8. Як класифікуються аерозолі горючих речовин
9. Що таке вибухонебезпечна суміш
10. Як класифікуються будівельні матеріали за горчістю, займистістю та токсичністю продуктів горіня?
11. На які категорії поділяються приміщення та будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою
12. Що таке вибухонебезпечна зона та на які класи поділяється
13. Що таке пожежонебезпечна зона та як класи поділяється
14. Поясність, що означає вибухозахищене електротехнічне обладання?



230
Г
ЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ
7
Безпечна експериментальна максимальна щілина (БЕМЩ) максимальний проміжок між фланцями оболонки, крізь який не передається вибух з оболонки в навколишнє середовище за будь-якої концентрації горючих газів у повітрі.
Важкогорючі речовини та матеріали – речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватися після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт).
Вибух – процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об’ємі закороткий проміжок часу.
Вибухонебезпечне середовище – об’єм, у якому середовище внаслідок природних або виробничих чинників може стати вибухонебезпечним.
Вибухонебезпечна суміш – суміш повітря з горючими газами, парою, туманами, горючим пилом та волокнами, у якій за нормальних атмосферних умов після запалення процес горіння (вибух) поширюється на весь об’єм суміші.
Вибухонебезпечна зона – простір у приміщенні або навколо зовнішньої установки, у якому присутнє вибухонебезпечне середовище або воно може утворюватися внаслідок природних чи виробничих чинників у такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.
Вибухонебезпечна установка – окремий технологічний апарат або сукупність технологічного обладнання, у яких зберігаються або безпосередньо використовуються в технологічному процесі горючі гази, ЛЗР, ГР, горючі пил або волокна в кількості, за якої можливе утворення вибухонебезпечних зон.
Вибухозахищене електротехнічне обладнання – електротехнічний виріб спеціального призначення, який виконано таким чином, що усунена або утруднена можливість запалення навколишнього вибухонебезпечного середовища під час експлуатації цього виробу.



231
Вибухонепроникна оболонка виду “d” – оболонка, яка витримує тиск вибуху в її середині та унеможливлює його розповсюдження з оболонки в навколишнє вибухонебезпечне середовище.
Горіння – це складний фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини і окислювача, що супроводжується виділенням теплоти і світла.
Горюче середовище – середовище, здатне самостійно горіти після видалення джерела запалення.
Горючі речовини та матеріали – речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.
Горючий газ – газ, який у суміші з повітрям у відповідній пропорції утворює газове вибухонебезпечне середовище.
Горюча пара – пара легкозаймистої рідини, яка в суміші з повітрям у відповідній пропорції утворює пароповітряне вибухонебезпечне середовище.
Горючий туман – краплі ЛЗР, що перебувають у завислому станів повітрі і утворюють пароповітряне вибухонебезпечне середовище.
Горючий пил – пил, суміш повітря з яким у визначених пропорціях при атмосферних тиску та температурі створює вибухонебезпечне пилоповітряне середовище.
Горюча рідина (ГР) – рідина, яка здатна запалитися від джерела запалювання, самостійно горіти після його видалення і має температуру загорання понад +С у закритому або +С у відкритому тиглі.
Детонація – це горіння, яке поширюються зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум’я, що призводить до прискорення поширення полум’я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якій і здійснюється передача теплоти в суміші.
Захист виду “е” – вид вибухозахисту, який полягає втому, що в електрообладнанні або його частинах нема деталей, що нормально іскрять, і вжито низку заходів додатково до використаних в електрообладнанні загального призначення, які утруднюють появу небезпечного нагрівання, електричних іскор і дуг.



232
Захист “масляне заповнення оболонки виду “о” – вид вибухозахисту електрообладнання, за якого оболонка електрообладнання заповнюється маслом або рідким негорючим діелектриком.
Захист “заповнення або продування обладнання надлишковим тиском
виду “р” – вид вибухозахисту електрообладнання, за якого оболонка електрообладнання заповнюється або продувається надлишковим тиском повітря чи інертного газу.
Захист “кварцеве заповнення оболонки виду “q” – вид вибухозахисту електрообладнання, за якого оболонка електрообладнання заповнюється кварцевим або іншим негорючим порошком.
Захист
“герметизація
компаундом “m” – вид вибухозахисту електрообладнання, за якого будь-яка його частина, здатна запалити вибухонебезпечне середовище через Іскріння або нагрівання, замкнена в компаундну оболонку.
Займання – початок горіння під впливом джерела запалювання.
Іскробезпечне електричне коло – електричне коло, яке виконано так, що електричний розряд або нагрівання не може запалити вибухонебезпечне середовище в умовах спеціальних випробувань.
Легкозаймиста рідина (ЛЗР) – горюча рідина, здатна запалитися від короткочасного впливу джерела загоряння тривалістю до 1 сек з низькою енергією (полум’я сірника, іскра, тліюча сигарета тощо, з температурою загорання не більше +С у закритому або +С у відкритому тиглі.
Негорючі речовини та матеріали – речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.
Нижня (верхня) концентраційна межа поширення полум’я – мінімальна максимальна) концентрація горючої речовини в однорідній суміші з окислювальним середовищем, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела загорання.
Небезпечний чинник пожежі – чинник пожежі, дія якої призводить до травми, отруєння або загибелі людини, а також до матеріального збитку.



233
Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, призводить до матеріальної шкоди.
Пожежна безпека об’єкта – це стан об’єкта, за яким з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Показник пожежної небезпеки – величина, що кількісно характеризує яку- небудь властивість пожежної небезпеки.
Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватися гасінню загорянь.
Пожежонебезпечна зона – простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, такі при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.
Пил – дрібні тверді частинки в повітрі, які осідають під дією власної ваги, але деякий час можуть перебувати в повітрі у підвішеному стані.
Спеціальний вид вибухозахисту “s” – вибухозахист, заснований на принципах, відмінних від вищенаведених видів захисту електрообладнання, але достатніх для його здійснення.
Спеціальний вид вибухозахисту “n” – електрообладнання, що відповідає вимогам стандартів щодо електричних приладів, які в нормальному режимі експлуатації не мають гарячих поверхонь, здатних до загоряння, тане створюють електричних дуг або іскор.
Спалах – короткочасне інтенсивне загорання обмеженого об’єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пило- повітряної суміші, що супроводжується короткочасними видимими спалахами, але без ударної хвилі і стійкого горіння.
Спалахування – полум’яне горіння речовини, яке ініційоване джерелом запалення і продовжується після його видалення.
Самоспалахування – різке збільшення швидкості екзотермічних об’ємних реакцій, що супроводжується полум’яним горінням або вибухом.



234
Самозаймання – явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини (матеріалу, суміші, за відсутності джерела запалювання.
Тління – горіння без випромінювання світла, що розпізнається з появою диму.
Температура спалаху – найнижча температура матеріалу (речовини, за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалаху повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.
Температура займання – найнижча температура матеріалу (речовини, за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання виникає стійке горіння.
Температура самозаймання – найнижча температура матеріалу (речовини, за якої за встановленими умовами випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окислення матеріалу речовини, які закінчуються полуменевим горінням.
Температура тління – температура матеріалу (речовини, за якої відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окислення матеріалу (речовини, що призводить до його (її) тління.
Температурні межі поширення полум’я (спалахування) – температури матеріалу (речовини, за яких його (її) насичена пара утворюють в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють нижній та верхній концентраційним межам поширення полум’я.
Рекомендована література до теми 7
Основна
1. Гогіташвілі Г. Г. Основи охорони праці : навч. посіб. – те вид, випр. і доп. / Г. Г. Гогіташвілі, В. М. Лапін. – К. : Знання, 2008. – 302 с.
2. Гандзюк М. П. Основи охорони праці : підручник. – е вид.
/ М. П. Гандзюк, Є. П.
Желібо, М. О.
Халімовський ; за ред. М. П. Гандзюка. – К. : Каравела, 2008. – 383 с.



235
3. Гряник Г. М. Охорона праці : навч. посібник для студ. та викладачів вищих навч. закладів інженерних спец. / Г. М. Гряник, С. Д. Лехман, Д. А. Бутко, В. А. Лущенков, В. І. Работягов. – К. : Урожай, 1994. – 272 с.
4. Грищук
М. В. Основи охорони праці : навч.-метод. посібник
/ Національний унт Острозька академія. – Острог, 2003. – 224 с.
5. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці : підручник / В. Ц. Жидецький. – Вид. е, перераб. і доп. – Львів : УАД, 2006. – 336 с.
6. Зеркалов Д. В. Основи охорони праці : навч. посіб. / Міжнародна академія наук екології та безпеки життєдіяльності. – К. : Науковий світ, 2000. –
278 с.
7. Кузнецов В. Охрана труда на предприятии / В. Кузнецов. – е изд., перераб. и доп. – Харьков : Фактор, 2007. – 721 с.
8. Керб, Л. П. Основи охорони праці : навч. посіб. / Л. П. Керб. – К. : КНЕУ,
2005. – 215 с.
9. Медведев Э. Н. Основы охраны труда : учеб. пособие для студентов вузов
/ Э. Н. Медведев, Г. Ф. Сорокин. – Донецк : Норд-Пресс, 2006.
10. Основи охорони праці : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. – К. : Основа, 2003. – 471 с.
Додаткова
1. Буткевичюс В. Ю. Пожарная безопасность и противопожарная техника :
[учеб. пособие для сред. ПТУ] / В. Ю. Буткевичюс. – М. : Высшая школа,
1981. – 143 с.
2. Бондарь П. В. Организация пожарной безопасности в строительстве
/ П. В. Бондарь, С. Л. Медведенко. – К. : Будивэльнык, 1990. – 136 с.
3. Гайдунов Н. С. Пожарная безопасность промышленных зданий
/ Н. С. Гайдунов. – К. : Будивэльнык, 1979. – 168 с.
4. Кузьмин ВИ Охрана труда и противопожарная защита / ВИ. Кузьмин. – е изд., перераб. и доп. – М. : Легпромиздат, 1991. – 222 с.
5. Левин А. В. Пожарно-профилактическая работа на промышленных предприятиях / А. В. Левин, П. И. Рафа, И. В. Смирнов. – М. : Стройиздат,
1990. – 137 с.
6. Предупреждение и тушение пожаров на промышленных предприятиях
/ Анисимов АС, Выборнов Ю. Э, Гайдунов Н. Сидр К. : Техника,
1978. – 164 с.



236
7. Пожежна безпека в Україні від Адо Я / авт.-упоряд. В. Болгов. – К. :
Укр. акад. геральдики, товар. знаку та логотипу. – (Від Адо Я. Вип. 2.
– 2003. – 62 с.
8. Сулла МБ Охрана труда и пожарная безопасность / МБ. Сулла. – М. :
Россельхозиздат, 1987. – 109 с.
9. Щербина Я. Я. Основы противопожарной защиты : [учеб. пособие для втузов] / Я. Я. Щербина, И. Я. Щербина. – К. : Вища школа, 1985. – 255 с.
Перелік законодавчих та нормативно-правових актів
з охорони праці до теми 7

Закон України Про пожежну безпеку.

НАПБ А Правила пожежної безпеки в Україні.

ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

НАПБ Б (ОНТП 24-86 “Общесоюзные нормы технологического проектирования.
Опеределение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности”.

ГОСТ 12.1.010-76 “ССБТ. Взрывобезопасность. Общие требования”.

ГОСТ 12.1.044-89 “ССБТ. Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения”.

ГОСТ 12.1.011-78 “ССБТ. Смеси взрывопасные. Классификация и методы испытаний”.

ГОСТ 12.1.004-91 “ССБТ.
Пожарная безопасность.
Общие требования”.

ГОСТ 27331-87 “Пожарная техника. Классификация пожаров”.

ГОСТ 14254-96 (МЭК 529-89) “Степени защиты, обеспечиваемые оболочками (код ІР)”.

ДБН В Пожежна безпека об’єктів будівництва.



237
ІНФОРМАТИВНО‐ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал