Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів, державних університетів




Сторінка9/16
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16
а тим більше кривдити їх ніхто не сміє (Куля мине, а материне слово не мине, "Батькова та матчина молитва із моря викидає, а прокльони в калюжі топлять. Хто скривдить батька чи матір, братів, сестер чи дітей, того сумління гризтиме все життя. Саме таку ідею проголошує українська народна дума "Олексій Поповичу якій "козак майстровий, писар військовий" Олексій Попович просить прив'язати йому до шиї камінь і в морі втопити, заявляючи:
...Од вас я гріхів більше маю:
Гай, що я ув охотне військо одїжджав,
З отцем, з матушкою опрошенія не мав,
У груди отця й матушку стреме.нем отпихав.
Старшого брата та рідного брата не мав.
Що з города вибігав,
Триста душ. малих дітей розбивав,
Кров безневинну християнську пролиаав,
А молоді жони за ворота вибігали,
Маленькії діти на руки хапали,
Мене, Олексія Поповича,
Гей, кляли-проклинали
3
.

1
Українські народні думи та історичні пісні. — С. 108,
2
Там же. — С. 109.
3
Народні пісні а записах Івана Манжури. — С. 203 111 Тому й дівчина не піддається умовлянням козака, бо боїться прокльону батьків Ой, рада б я, молодий козаче, З тобою мандрувати, Єсть у мене отець, мати Буде
проклинати
1
.
Ідеал ставлення до батьків, братів і сестер виражений у словах народної пісні "Повів Івасьо коня доводи У мене батенько — ясний місяченько,

У мене матінка ясная зіронька.
У мене братенько яснеє сонечко,
У мене сестронька ясная звіздонька
2
.
За добрими народними традиціями, активними вихователями дитини є всі інші члени родини — бабуся, дідусь, сестри і брати. Поведінка кожного з них впливає на формування характеру дитини.
Особливо вагомий вкладу виховання дітей вносять представники старшого покоління — бабуся і дідусь. У душах онуків вони на все життя залишають помітний слід. Хіба можна уявити дитинство без бабусиної чи дідусевої казки "Найближчою людиною в роки ранньої юності, — згадував В. О. Сухомлинський, — була для мене бабуся Марія — чудова людина, якій я зобов'язаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона померла напередодні війни, коли їй було сто сім років. Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси. Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою. Високий авторитет літньої людини мотивується народною педагогікою просто й переконливо хто довго жив, той багато бачив і знає (Вік прожити — не поле перейти, "Вік звікувати — непальцем перекивати").
Активна допомога всіх членів сім'ї у вихованні дітей, як ми вже зауважували, аж ніяк не дає підстави батькам самоусуватися від своїх прямих обов'язків як вихователів. У батька і матері місія особлива.
1
Народні пісні в записах Івана Манжури. — С. 233.
2
Українські народні пісні в записах Зоряна Доленги-Ходаковського — С. 128.
3
Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину. — С. 399.
112 Піклується народ-вихователь і про долю дитини-сироти. їй він присвятив чимло теплих слів співчуття "За сиротою журба за журбою, "Сиротою жити — сльози лити, "Ніхто не бачить і не
чує, як сирота плаче і горює, "Сироту лають і- б'ють, а плакать не дають, "Сироті хоч з моста та вводу. Жодного радісного просвітку не було вжитті сироти "зранку аж до останку" (Росла — весни не бачила, зросла — літечка не знала, прийшла осінь — сирітського серця не нагріла. Зазначаючи, як важко жити дітям "без роду, без плем'я — без привіту, без совіту", народ ніколи не втрачав надії на поліпшення їхнього становища (Сирітська сльоза не капає дарма, "У сиротина подвір'ї сонце засвітить").
В українській етногіедагогіці велика увага приділяється вибору опікунів — названих батьків. До них ставляться дуже високі вимоги, адже замінити батьків нелегко (Добра мачуха, та все жне рідна мати. Опікуном повинна бути людина авторитетна, доброзичлива, вимоглива і чесна, з добрим і щирим серцем, пройнята любов'ю до дітей і готовністю виховувати чужу дитину як свою власну. Здебільшого опікуном стає близький або далекий родич (Свій як не заплаче, то хоч скривиться, "До свого роду хоч через воду) або бездітна сім'я, яка має бажання всиновити чи удочерити сироту. Нерідко сироту бере і багатодітна сім'я, бо "де шість, там і сьоме пристроїться".
З приходом усім ю мачухи або вітчима сімейні стосунки ускладнюються, що цілком природно, адже втрата найдорожчих — рідних батька чи матері — завдає дітям страшного болю (Нема того краму, щоб купити маму, "Все купиш, лише тата імаму ні. Прихід усім ю мачухи чи вітчима завжди насторожує, як правило, викликає в сиріт невдоволення (Мачуха - - нерідна мати, вітчим
— нерідний батько. Знайти підхід до дітей нелегко і не кожному вдається (Мати голівку миє — пригладжує, а мачуха миє — прискубуе", "Мати дітей пушить, а мачуха сушить, "Мачушине добро, як зимне тепло, "Мачуха пасинкові на волю давала хочеш — льолю купи, а хочеш — голий ходи. Народна педагогіка схвально відгукується про ту мачуху або того вітчима, які оточили ласкою, теплом і турботою чужих дітей і заслужили від них щирій великі слова "мамо" і тато, зуміли організувати добру сім'ю навіть із дітей зведених. У народі про вітчима — батька і про мачуху — маму, які гарно виховали своїх і чужих дітей, говорять з глибокою пошаною "Не ті батьки, що породили, а ті, що виховали".
Народна педагогіка застерігає від помилок у родинному вихованні, які виникають внаслідок нехтування батьками своїми виховними обов'язками, підміни справжнього виховання лише піклуванням про благополуччя дітей, відсутності єдиних виховних вимог, надмірної суворості чи потурання усім примхам дитини.
Починаються ці хиби, як справедливо зазначає О. Ковінька в гуморесці "Хатнє виховання, з маленького, нібито грайливого Покажи мамі дульку Вчи, вчи на свою голову. Іди сюди, доцю, стрибки. Не слухай тата, маму слухай. Мама — цяця, а тато — бека. Плюнь на тата. Штрикни таткові в очі. От люба доня, мамина доця. Вона вже вміє батькові в очі штрикати. Імамі штрикаєш Ой-ой! мама боїться...
Зрозуміло, що таке хатнє виховання закінчується сумно. Дитина починає виявляти агресивність, а батьки дивуються "І звідки воно таке взялося?"
Народження дитини — велика радість для сім'ї. За народними уявленнями поява дитинина світ знаменується спалахом нової зірки, яка осяватиме її життєвий шлях.
Оскільки головним обов'язком батьків народна педагогіка вважає виховання дітей, вона прагне на допомогу батькам мобілізувати якомога ширше коло людей, громадськість. Одним з яскравих підтверджень цього є давня традиція вибору кумів, тобто других батьків новонародженого, його опікунів і захисників (слово "кум, очевидно, походить з латинської мови і в перекладі означає — заступник. Ця традиція сягає у глибину сивої давнини, в епоху переходу від матріархату до патріархату, коли роль батька як опікуна й вихователя ще не викристалізувалася і рідний брат матері (материнський дядько) брав на себе роль вихователя і захисника дитини своєї сестри. В умовах створення моногамної сім'ї архаїчний материнський дядько став прообразом
114 Кумівство належить до чудових знахідок народної педагогіки. Педагогічне значення його переоцінити важко. Завдяки кумівству дитина, крім рідних батьків й матері, має ще, так би мовити, батьків-дублерів, громадських уповноважених, які добровільно тримають педагогічне шефство над дитиною від її народження й аж дозрілості. Зародження і становлення кумівства припадає на дохристиянський період. З прийняттям християнства в Київській Русів церковному обряді хрещення дитини кум виконує роль хрещеного батька, а кума — хрещеної матері.
Як правило, в куми запрошує батько новонародженого. Віддаючи хліб з сіллю вибраним особам, він просить їх бути кумом чи кумою. Таке запрошення є почесним. Тому й відмовлятися від кумівства не можна. Мабуть, звідси й пішла така впевненість "найду куму, аби булок чому. Після запрошення у куми між рідними й почесними батьками встановлюються дружні взаємини. За активної участі кумів відбувається наречення дитини, посвята в повноліття і навіть весілля вихованців, які називають вибраного батька нанашком, а вибрану маму — нанашкою очевидно, від слова наш, тобто свій, такий, як свій рідний. Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставилися до почесних батьків, слухалися їхніх порад, з вдячністю сприймали зауваження, так само ретельно виконували їхні вказівки, які рідних батька й матері. Звичайно, що батьки із задоволенням сприймають таку громадську допомогу у вихованні, нерідко, особливо в святкові дні, відвідують своїх кумів, приносять дарунки. Кумі кума, з свого боку, обдаровують гостинцями своїх підопічних, які у відповідь на це прагнуть радувати їх гарною поведінкою, приходять до них додому, розповідають про свої справи.
Сімейно-побутові стосунки, які складаються на основі кумівства, значною мірою посилюють потенціальні можливості сім'ї щодо виховання дітей. В особі кумів батьки бачать порадників і помічників, а також певною мірою і громадських контролерів (устами кумів часто передається громадська думка про вихованість дітей у тій чи іншій сім'ї). Українське народне прислів'я "Що кум, то ум" свідчить про досить активну педагогічну
115 дію і авторитет кумів. Усе цей сформувало такий загальний висновок, що "куми рідніші, ніж брати".
Про авторитет інституту кумівства свідчить і те, що під час першого весілля кумам відводиться одне з найпочесніших місць — навпроти молодих, перші скибки весільного короваю вручаються саме їм — почесним батькам молодої і молодого. Другого дня рідні і почесні батьки сідають на місце молодих, молода пара вшановує їх.
У куми намагаються запросити людей статечних, авторитетних, розсудливих, працьовитих, які викликають почуття поваги й симпатії (Батьки суджені, а куми люблені"). У куми запрошуються люди як по лінії кровних, такі свояцьких зв'язків, а також сусіди, знайомі, тобто сторонні. Колись були ще так звані стрічні куми — перші зустрічні, яких запрошували бути кумами (за принципом "кого доля приведе. Найчастіше це робили із забобонних мотивів, особливо тоді, коли діти вмирали. Існувало повір'я, що таким способом можна відвернути злі сили, які шкодять здоров'ю дитини.
Кількість кумів може бути різною від одної до двох-трьох пар. На Поділлі кількість їх досягала п'яти парі більше. А на значній частині Правобережної України в кінці XIX — на початку XX сторіччя поширений був навіть звичай колективного кумівства, нерідко з певною внутрішньою градацією між кумами особи, які входили в першу пару кумів, називалися старшими (або першими) кумами, усі інші — молодшими (до речі, у метричній книзі церква фіксувала тільки старших кумів. Мотиви колективного кумівства в народній педагогіці різні. Найтиповішими є бажання розгалузити свояцькі зв'язки, а водночас і розширити педагогічне коло людей, наділених громадським обов'язком допомагати батькам виховувати дітей. Булий інші мотиви меркантильного або забобонного характеру чим більше кумів, тим багатше крижмо — подарунки новонародженому, певніший розрахунок на матеріальну допомогу в сімейному господарстві, нате, що дитину обминатимуть хвороби тощо. Отже, кумівство зводилося до одного — сприяти зміцненню здоров'я та благополуччя дитини, належному вихованню дітей усім ї. Усе це свідчить проте, що кумівство як знахідка народної педагогіки і форма залучення громадськості до виховання дітей має прогресивний характер.
Наявність кумів, звичайно, не применшує роль батьків у сімейному вихованні. Народна педагогіка всіляко посилює цю роль педагогічною допомогою збоку громадськості через кумівство, а у випадках втрати рідних батьків дає змогу замінити їх названими батьками. У народному розумінні названий — це той, який не перебуває в кровних, родинних зв'язках, нерідний. Названий батько — чоловік, який узяв на виховання, прийняв засвою чужу дитину (так само і названа мати. Свояцькі зв'язки по лінії названих батьків визначаються так названа дочка — це та, яку взяли на виховання, прийняли засвою дочку названий син — той, кого взяли на виховання, всиновили названа сестра
— таз якою хто-небудь побратався, названий брат — той, з яким хто-небудь побратався.
Ми розглянули дані поняття народної педагогіки так докладно невипадково. Річ утім, що інколи в літературі та в життєвій практиці ототожнюють кумів з названими батьками. Інколи ці слова
сприймають як синоніми кум, почесні батьки, названі батьки. Так, куми — це почесні батьки в сучасному розумінні цього слова. їх ще називають запрошеними батьками, обрядовими батьками бо вони беруть участь в обряді реєстрації новонародженого) або другими батьками. Але аж ніяк неназваними батьками. Інша річ, якщо кум усиновив чи вдочерив когось з своїх підопічних. Тоді він стає ще й названим батьком.
Названі батьки для дітей-сиріт як рідні. При названих батьках вони вжене повинні відчувати сирітства. Народна педагогіка вимагає, щоб діти слухалися названих батьків, виконували їхні вимоги, поважали, рахувалися з їхніми порадами, шанували й любили. Саме ця ідея втілена в українській народній казці "Названий батько. Казка починається так "Зосталися три брати сиротами — ні батька, ні неньки. І дома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дід старий-старий, борода біла Куди це ви, дітки, йдете Дивна сопілка. Українські народні казки. — К, 1972. — С. 183—186.
117 А вони кажуть Найматися Хіба у вас свого хазяйства нема Нема, — кажуть. — Якби до доброго чоловіка внайми попасти, томи б йому по правді робили, по щирості і слухалися і за рідного батька його мали б.
Тоді діді каже Добре Коли так, будьте вимені сини, а явам батько. Слухайтесь мене, то яз вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не розминаючись".
Названий батько додержав обіцянки, подбав, щоб сини одружилися, обзавелись господарством. І побажав кожному з них "Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, за правду не забувай" Та й пішов по світах, зробивши із синів самостійних людей. "А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собі помурував, червінці складає та тільки проте й думає, якби йому тих червінців побільше постягати. А щоб убогому чоловікові допомогти, то того й не нагадуй — дуже скупий був. Підстарший брат теж розбагатів. Стали на нього наймити робити, асам він тільки лежить, їсть, п'є та порядок дає. Найменший так собі живе коли що дома є, той з людьми поділиться".
Через певний час батько вирішив перевірити, "подивитися, як то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого старцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже Якби ваша ласка подати мені милостині!
А той каже Ге, не який старий Схочеш, то заробиш, — я сам недавно на ноги зіп'явся.
А в нього добра, що страх будинки муровані, стоги, стодоли, товару повні обороги, комори добра повні, гроші. А милостині не дав!
Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, оглянувся назад на ту господу та на все те добро — і все добро запалало".
Не виконав заповіту названого батька й підстарший син, скривдивши старого. Той згорів у кару за це разом зі своїм маєтком.
118 Приходить той дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний. Третій, наймолодший син, щиро прийняв старого, запросив до хати, разом з дружиною пригостили, гарно одягнули, допомогли вилікувати на його грудях велику, страшну рану, нагодували, напоїли. Щоб позбавити старого від страшної недуги, третій брат спалив свою хату і все своє добро, щоб попелом з цього "затоптати рану, бо це, як сказав старий, були тільки єдині ліки для нього. Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату — жалко свого добра А чоловіка ще жалкіше! Узяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася — де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.
А дід стоїть та тільки всміхається Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох тільки ти не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!
Тут відразу пізнав чоловік названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема".
Народна педагогіка виробила й застосовує чимало ефективних форм допомоги сім'ї збоку громадськості у справі виховання дітей (батьківські комітети при школах, комісії сприяння сім'ї та школі, шефські громадські пости, ради батьків по роботі з дітьми та підлітками за місцем проживання, квартальні комітети та ін.).
119

ПРОВІДНІ НАПРЯМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
Виховує все люди, речі явища,
але насамперед і найбільше — люди.
Антон Макаренко
Практика духовно-морального виховання дітей всім ї
Під народним вихованням розуміємо емпіричні знання й масову традиційну практику підготовки молоді до життя, створення сім'ї і виховання дітей залучення до засвоєння матеріальних і духовних цінностей народу, широкого людського досвіду формування людини, яка була б наділена високими моральними, фізичними і розумовими якостями, бажала й уміла працювати розвиток та вдосконалення задатків, здібностей і навичок дитини. Українська етнопедагогіка охоплює такі провідні, органічно з'єднані між собою напрями виховання моральне, трудове, розумове, естетичне і фізичне. Кожний з них є невід'ємним складником системи родинного виховання, яка визріла серед людей праці і спрямована на формування особистості. В основу її народна педагогіка поклала розумове та моральне виховання, проголосивши розумі мораль основною окрасою людини "Розум — найбільше багатство, "Мораль чиста — краще всякого намиста".
Мораль — це система поглядів і уявлень, нормі оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості. Мораль українського народу, що лягла в основу його етнопедагогічного ідеалу, послідовно й безкомпромісно відстоює доброчинну поведінку дитини, гуманність поглядів, благородність думок, чистоту помислів, кришталеву чесність і правдивість, справедливість, духовну щедрість. Очевидно, цей дало підставу К Ушинському сказати, що в селянина-трудівника дійсно дуже "багато справжньої людської гідності він любить сім'ю..., зустрічаючи жебрака, ламає навпіл свій окраєць хліба або витягує ЇЙ халяви свій брудний гаманець, де лежать три копійки,
120 здобуті тяжкою працею. Народна педагогіка не визнає жодних причин, які давали б підстави для відхилення від норм людської гідності і порядності, хочу повсякденному житті гріховиих спокус немало. Як багато перешкоду своєму розвитку зустрічає селянині як багато внутрішньої сили треба йому мати для того, щоб уберегтися від цілковитого пригнічення в собі здорового розуму і чистої совісті — писав М.
Добролюбов. Долати ці перешкоди значною мірою допомагала сім'я, родинне виховання. Адже найінтенсивніше формування особистості відбувається усім ї. Тут закладаються основи всіх моральних якостей людини.
Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок з позицій добра і справедливості, що випливає з народного поняття моралі моральний той, хто цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний. Сюди належать і такі поняття, як людська гідність, честь, людяність, колективізм. Усі вони конкретизовані в моральному кодексі народу, основні принципи якого яскраво представлені у фольклорі, зокрема в народних прислів'ях і приказках. В основу моральності народна педагогіка кладе любов дорідного краю, ставлення людини до праці, до людей ідо себе особисто. Наприклад, українські народні прислів'я і приказки закликають любити Батьківщину, рідний край (Нема в світі, як своя країна, Кожному мила своя сторона, захищати її (За рідний край — хоч помирай, "Нуте, браття, або перемогу добути, або дома не бути, боротися проти соціального гніту і несправедливості (По правді роби — доброго кінця сподівайся, "Хліб - сіль їжа правду ріж, єднатися у боротьбі за національне і соціальне визволення (Громада — великий чоловік, цінити працю (Без труда нема плода, "Труд чоловіка кормить"), поважати гідність чесної людини (Хто принижує чужу честь, той і свою топче, цінити справжню дружбу (Для приятеля нового не пускайся старого, бути вимогливим до себе (Не ліпися рано вставати та замолоду більше знати.
1
КД. Ушинський про сімейно виконання. — С. 73 2
Добролюбов М. О. Риси для характеристики руського простолюду // Літ. — критичні статті. - С. 240.
121 Палка любов до Вітчизни, мужність у боротьбі за щастя свого народу, повага до інших народів — одна з головних заповідей народної моралі. Народна педагогіка прищеплює дітям ці чудові риси змалку через найрозуміліше — любов до матері, сім'ї і домівки, рідного краю, де людина народилась, росте й мужніє (Як матір покинеш, той сам загинеш, "Негідником той називається, хто рідної домівки цурається, "Грудка рідної землі дорожча від пуда золота, "Як будеш землі триматися, то будеш від неї сили набиратися. Чудовим засобом посилення цих патріотичних почуттів є українські народні казки і легенди на героїчні теми, де уславлюються ті, хто відстоює честь і незалежність Батьківщини. Сили ж і натхнення у боротьбі з ворогом дає рідна земля. Наприклад, указці про Іллю Муромця і Солов'я-розбійника натхненно звучать такі слова "Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набиратися. Герой, який підтримує зв'язок з рідною землею, з народом, непереможний. Невипадково в легенді "Про запорожців" підкреслюється, "що на своїй землі їх (запорожців) ніхто не міг узяти. Так вони як куди їхати, то зараз землі під устілку накладуть, у шапки понасипають та й ідуть. Кошовий отаман перехитрив турків тільки тому, що стояв на рідній землі, понасипавши її у чоботи (Запорожці за Дунаєм. Куди б не мандрував головний герой багатьох казок у пошуках щастя, він урешті-решт повертається на рідну землю. Це відбивало реальну
традицію. Людина, яку доля з якихось причин закинула далеко від рідних місць, прагне хоч на схилі літ повернутися додому, щоб у разі смерті назавжди потрапити в обійми рідної землі й бути похованим на цвинтарі поруч зі своїми предками.
За оцінкою української народної педагогіки, праця є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. Уставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна кожний ледар — аморальний. Той, хто не хоче працювати, а хоче жити за чужий рахунок — негідник і моральна потвора, тягар для суспільства (Ледар живе, аби землі важче, Неживе тільки дні пре, "Ледаще на віник та на смітник годяще. Без праці моральне виховання дітей немислиме, до того ж праця істотно впливає на людські стосунки. "Через працю в дитині закладаються основи
122 здорової моралі, ненависть до зла і соціальної несправедливості, любов до чесних трудівників.
Масова практика родинного виховання дітей в Україні традиційно відстоює дух справедливості й гуманних відносин між людьми. Провідними серед них стали миролюбність і гостинність, товариська солідарність і вірність щирому другові. "Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш, "З добрими людьми завжди згоди можна дійти, "Вірний приятель — то найбільший скарб, "Друга шукай, а найдеш — тримай, "Друзі пізнаються в біді, повчає українська етнопедагогіка. Вона схвально відгукується про такі моральні риси людини, як доброта і щирість, прагнення до справедливості й рівності, готовність прийти на допомогу в біді, повага до старших, увічливість, оптимізм, уміння піклуватися про слабих і безпомічних, здатність поділитися останнім
Українська етнопедагогіка бореться за ставлення до людини як до найвищої цінності, захищає право кожного на свободу, щастя і вільний розвиток. Велика увага звертається на розуміння й розрізнення антиподів типу добро — зло, правда — брехня, розум — невігластво, милосердя — жорстокість, красиве — потворне, щирість — лукавство, працьовитість — неробство, хоробрість —- боягузтво, чесність — безчестя, любов — ненависть ("Приятелева вода краща ворожого меду, "Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться", "З добрим дружись, а лихих стережись" та ін.). Тільки добра людина, про яку в народі кажуть, що вона й мухи не скривдить, уміє по-справжньому ненавидіти зло й боротися з ним. Невипадково у багатьох народних оповіданнях ідеться про боротьбу проти злих сил за утвердження добра. Добро неодмінно долає зло. Народна педагогіка насичена багатьма традиційними побажаннями, змістовними, емоційними, щирими й зворушливими, які люди висловлюють один одному, бажаючи добра і щастя.
Вироблення гуманістичних рис через родинне виховання зближало людей праці, будило такі високі моральні почуття, як солідарність і колективізм, потребу в громадській активності. На прикладах сім'ї, односельців, сусідів, через участь у різних іграх і праці діти бачили, що для вирішення важливих справ треба об'єднуватися, діяти спільними зусиллями. Та й у народі неухильно визрівала потреба згуртуватись для відстоювання власних інтересів у боротьбі проти несправедливості. Висунувши гуманізм як один з невід'ємних складників морального виховання дітей, народна педагогіка аж ніяк несхильна до всепрощення. Навпаки, вона ставить дуже високі вимоги до батьків-вихователів, не схвалює поблажливості вставленні до дітей. Народна практика родинного виховання будується на застереженні дитини від лицемірства, привчанні її до моральної стійкості, недопущенні порушень норм поведінки не тільки в присутності батьків, ай наодинці, тобто вчить бути чесним перед собою, принциповим і твердим у власній оцінці, непримиренним не тільки до чужих, ай до власних недоліків і слабкостей. Саме тому моральні заповіти народної педагогіки значною мірою мають застережливе спрямування. їх провідна мета — запобігти необачним учинкам.
Краще не допустити помилки, ніж потім її виправляти. Особливо небезпечними є помилки в моральному плані. Українські народні прислів'я і приказки, сформульовані стисло, з образною емоційністю, що сприяє легкому запам'ятовуванню, застерігають людину від таких серйозних моральних пороків і вад, як підступність, нещирість і хитрість (Лихий чоловік — як хвороба усе запакостить", "Не копай другому яму, осам у неї впадеш, "Хитрощами довго не проживеш, крутійство і шахрайство, скупість і зажерливість Тонув — сокиру обіцяв, а витягли — топорища шкода, "Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить, нечесність (Поганому виду нема стиду, "Що собі немило, той людям не зич", "Краще не обіцяти, як слова не здержати. Такі афоризми діти не раз чують від старших, мимовільно їх запам'ятовують, що позитивно впливає на моральне виховання.
Одним з поширених у народній практиці засобів морального виховання є осудження негативних учинків через слово

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал