Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів, державних університетів



Pdf просмотр
Сторінка4/16
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
45
люється фізіологічним виробленням певних умовних рефлексів, які формують стереотипну поведінку.
Традиції народної педагогіки наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого народу віками живуть передаючись з покоління в покоління, такі благородні людські якості, як любов дорідної землі, отчого краю і домівки, повага до батька і матері, світлої пам'яті своїх предків, дорідної мови, історії, відчуття приналежності до свого народу, усвідомлення себе його кров’ю і плоттю, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок і власним дітям, онукам, правнукам.
Значення традицій у наш час полягає не тільки втому, що вони надійно захищають національну самобутність кожного народу, а ще й утому, що в несприятливих екологічних умовах вони орієнтують людину на одухотворення її виробничої діяльності. Японія, наприклад, досягла високого прогресу тому, що виключно бережливо ставилася до своїх національних традицій і спадкоємності поколінь
1
Таке аномальне явище в Україні, як національний нігілізм, пояснюється зневажливим ставленням деяких діячів, минулих і сучасних, до мови українського народу, його культури, традицій. Низка подібних деформацій сприяла тому, що молодь почала цуратися свого рідного, материнського. Цей процес призводив до деградації духовності людини взагалі, бо любов до національного є основою інтернаціональних почуттів.
Традиційна етнопедагогіка, можливо, й не дасть вичерпних відповідей на всі питання, поставлені часом, але неодмінно застереже від хибних кроків. Адже етнопедагогіка — не вчорашній день. Тільки з її допомогою ми зуміємо перейти в завтра, не загубивши ні своєї сутіні самобутності, ні історичної пам'яті.
Традиція не тільки вчить жити, ай зобов'язує діяти згідно з її вимогами і настановами. Традиція — фундамент національного, які національне — фундамент культури. Тому відчуження людини від національної культури нівелює її, робить безликою. Людина знеосіблена, позбавлена власної індивідуальності не
1
Див, наприклад Преображенский К. Г. Как стать японцем. — М, 1989;
Я
ПОНИЯ
:
идеология, культура, литература. — М, 1989.
46 здатна створювати духовні цінності. Безродний гомункулус — ворог будь-якого народу.
Традиції зберігають нашу історичну пам'ять. Знищення традицій неодмінно веде до морального, духовного, культурного та економічного занепаду. Нині, коли уклад життя змінюється настільки стрімко, що життєвий досвід батьків часом стає непридатним для їхніх дітей, роль традицій особливо зростає,
У процесі багатовікової життєвої практики викристалізувалися провідні принципи української етнопедагогіки, які репрезентують сукупність основних вихідних положень та ідей, що визначають основне спрямування, змісті організацію виховних дій. Вони є переконаннями, нормою, правилом, якими керуються батьки з метою дійового впливу на своїх дітей.
Наукове дослідження української етнопедагогіки дало змогу виявити її провідні принципи гуманізм, природовідповідність, зв'язок виховання з життям, виховання працею, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців, систематичність і послідовність виховання, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи виховання.
Принцип гуманізму виявляється у гуманному ставленні до дітей, у застосуванні найдоцільніших засобів впливу на них (Діти, як квіти полий, то ростимуть").
Принцип природовідповідності вимагає будувати процес виховання з урахуванням особливостей природи. На підтвердження цього можна навести порівняння і аналогії типу "людина — природа" чи "природа — людина, які широко побутують у народних уявленнях, наприклад "Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале, "На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить, "Наклопотався, як квочка коло курчат".
Вік людини нерідко порівнюють з певною порою року дитинство - весна, молодість — літо, зрілість — осінь, старість зима. На основі порівняння з чотирма порами року народна педагогіка будує ще одну аналогію — чотири броди. Суть цієї аналогії
яскраво передав Михайло Стельмаху романі "Чотири броди. Вік людини, її життєвий шлях, за словами письменника, проходить через чотири броди перший брід блакитний — це дитинство
47 другий, наче сон, — кохання третій — брід безмірної роботи і турботи четвертий — брід онуків і прощання. Чотирма бродами стікають води життя і назад не повертаються.
Вік людини порівнюється із певною порою дня ранок — дитинство, день — молодість, вечір — старість. Таку народних загадках запитується "Що ранком ходить на чотирьох, удень — на двох, увечері — на трьох" Неважко здогадатися, що тут ідеться про людину і її вік ходить на чотирьох — раннє дитинство,
коли дитина ще повзає на двох — вік, повний сили і здоров'я; на трьох — старість, коли сили покидають людину, і вона змушена при ходьбі користуватися ціпком.
Організація виховання на основі зв'язку з працею дорослих — єдиний шлях розв'язання найважливішого завдання народної педагогіки — залучення до соціального досвіду людей кожного нового покоління. Народна філософія розуміє працю як доцільну діяльність людини, спрямовану на створення матеріальних і духовних цінностей (Чесна праця — наше багатство. Вона справедливо вбачає у праці основу існування суспільства, природну умову людського життя (Справжнє життя — в праці, Праця — душа всього життя. Без активної трудової діяльності немислимий усебічний розвиток особистості (Без діла слабіє сила. Завдяки праці розвиваються здібності людини, формуються її світогляді моральне обличчя. Тому народна педагогіка незмінно додержує принципу виховання працею. Народ прагне і вміє враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини, забезпечуючи наступність виховного процесу. Суть цього педагогічного принципу полягає утому, щоб виховний вплив на дитину відповідав її вікові, життєвому досвіду, силам і можливостям.
У народній виховній практиці розрізняють такі вікові періоди розвитку новонароджений (від появи на світ до 10 днів, немовля (грудний вік) — від 10 днів до року, дитинство — від одного до 10—11 років, отроцтво підлітковий вік) — від 11—12 до 15—16 років, юність — від 16 до 20 —21 року, дорослий вік - від 20—21 до 40 років, зрілий вік — від 40 до 55 років, старечий вік — після 55—60 років. Від народження ідо юності людина виховується усім ї, а потім, як правило, стає на самостійний шлях
48 життя, створюючи власну сім'ю. Зрозуміло, що з віком дитини турботи про неї ускладнюються (Малі діти
— малий клопіт, великі діти -— великий клопіт").
Ретельного догляду потребує новонароджена дитина. Вона обмежена в рухах і абсолютно безпорадна. її треба тримати в теплій чистоті, часто купати й годувати (Мала дитина їла б щогодини").
Не менш складним є плекання грудної дитини. Треба забезпечити її нормальне харчування, запобігти різним захворюванням (захисні властивості організму немовляти досить слабкі, не допускаючи перегрівання чи простуди, гартуючи організм, тримаючи тіло в чистоті. За нормальних умов немовля розвивається й росте дуже швидко (Як грибочки ростуть діточки. Зростають його потреби і в спілкуванні. Саме тому в народі хвалять матір чи няньку, яка, бавлячи немовля, постійно промовляє до нього, співає пісень. Приблизно на третьому місяці дитина починає вимовляти окремі звуки, які з часом переходять у лепет. Немовля вчать тримати голівку, сидіти, його підтримують при перших спробах стояти й ходити.
З віком дитини зміст виховання стає більш розгалуженим (Малі діти не дають спати, а великі дихати, Мала дитина — не виспишся, більша дитина — не наїшся, велика дитина — не уберешся. Допитливість дітей зростає, тому у віці 3—5 років їх часто називають "чомучками". Дорослі повинні уважно ставитися до цих запитань, розвивати дитячу допитливість. У цей час батькам потрібно приділити увагу засвоєнню дитиною норм взаємин між людьми.
Не залишала поза увагою народна педагогіка і труднощі виховання підлітка, бо саме цей етап переходу від дитинства до юності є надзвичайно складним і суперечливим (У підлітка розумі серце часто не владу. Народна виховна практика здебільшого вміло долає ці труднощі, дбаючи про поступове вироблення у підлітків готовності виконувати вимоги, які ставляться до поведінки дорослих. Найчастіше це відбувається за активної участі підлітків у різних видах спільної трудової діяльності членів родини, коли вони орієнтуються на дорослих — батьків, старших братів чи сестер — як на взірець для наслідування. На
49 плечі підлітків лягає значна частина домашніх турбот, відтак вони вчаться думати й діяти, як дорослі. Вони починають замислюватися над власним місцем ужитті, над майбутньою професією У селянських родинах діти цього віку вже вміли орати, боронувати, косити, сіяти, молотити. Уродинах ремісника вони традиційно тягнулися до професійних операцій свого батька. У зміст виховання підлітка входять також його контакти з однолітками (які навчають жити за принципами товаристськості), а також самовиховання, яке в цьому віці стає досить активним.
Юність — найкраща пора життя. Про молодість, її силу і красу співається в багатьох народних піснях. У цьому віці завершується дозрівання людини й відкривається шляху самостійне життя з усіма його радощами і турботами. Юнак чи дівчина з властивими цьому вікові завзяттям,емоціями і романтичними переживаннями пориваються у майбутнє. Але в молоді мало життєвого досвіду (Молоде — зелене, тому передача знань і досвіду, допомога й мудра порада батьків, дорослих лежать в основі змісту виховання. У трудовій родині здавна стало звичним складні життєві проблеми старших дітей розв'язувати за участю батьків. Заінтересованість тут обопільна. Батьки, покладаючи на дітей великі надії, прагнучи передати свої справив надійні руки, доброзичливо діляться з ними своєю життєвою мудрістю. Поради тим більше заповіти) батьків у народній педагогіці вважаються священними. Діти неповинні забувати їх навіть тоді, коли дорослішають, самі стають батьками.
Мета і зміст народного виховання мають і певну статеву диференціацію. У трудових родинах хлопчики здебільшого працювали з батьком, а дівчатка допомагали матері, були її опорою, готувалися стати добрими господинями. Спостерігається певна різниця й у формуванні їхніх характерів. Батьки схильні орієнтувати своїх синів на якості "справжнього чоловіка. Підліткам це імпонує. Адже кожному з них хочеться бути відважним, сильним, благородним, рішучим і витривалим. У своїй поведінці вони дедалі більше
орієнтуються на людей а цими рисами — батька, брата, товариша. Доньки беруть за взірець матір, у якої вчаться жіночої гордості, скромності, гідності. Ідеалом для юнаків і дівчат стає хтось із відомих народних героїв. У зміст виховання народна педагогіка включає також підготовку майбутніх дружині чоловіків, матерів і батьків.
Народна педагогіка вказує на складність психіки людини (Чужа душа — темний лісу яку повинен заглибитись справжній вихователь. На це потрібно чимало енергії й часу (Щоб людину взнати, треба з нею пуд солі з'їсти"). Вона висуває завдання врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей кожної людини (У лісі листа в миру люди один на одного несхожі, "У всякої Пашки свої замашки. Народна виховна практика розуміє під індивідуальним підходом не сліпе пристосування до особливостей дитини, а наполегливі пошуки найдоцільніших засобів впливу на неї, з урахуванням її темпераменту, сили волі, характеру, нахилів, здібностей, смаків, уподобань, потреб та інтересів. Це — вміння вихователя спертися на позитивні звички дитини, заохотити її до гарних вчинків, допомогти долати труднощі й застерегти від поганого. Індивідуального підходу вимагає кожний вихованець, а не тільки порушники норм поведінки. Виховний досвід показав, що "тихенькі" і "пристосуванці" деколи завдають більше прикрощів, ніж натури бурхливі, схильні відкрито порушувати порядок через свою нестриманість (У тихому болоті чорти водяться, "Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає, "Од тиха все лихо, "Тиха вода глибока, Зверху гарно та тихо, а всередині ворушиться лихо").
Виховання слід розпочинати з моменту народження дитини (Перший крок виховання йде з першим криком дитини) і про' надити систематично, терпляче й послідовно. Будь-яка стихійність, безсистемність і випадковість, неузгодженість і невпорядкованість педагогічних впливів завдає вихованню великої шкоди. Адже виховання — це єдина цілісна система, що в ній одна ланка доповнює і породжує іншу. Тут усе взаємопов'язано і взаємозумовлено. Суть цієї закономірності виражена в прислів'ї: "Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю".
Народна педагогіка твердить, що добрий вихователь той, який вимогливо ставиться до вихованця Розумний батько сина спитати не соромиться, "Дитині волі не давай, "Гарна мазана паляниця, а не дитина. Потурання веде до сумних наслідків Потурай малому, то, як виросте, буде тебе на старості бити, "Хто дітям потане, той сам плаче. Звичайно, що будь-яка вимога має бути виправданою. "Все в міру, — кажуть у народі. Дорослі неодмінно повинні додержувати єдності вимогу вихованні. Неприпустимо, коли дитину виховують усій ніхто. (Де багато няньок, там дитя каліка, "У семи няньок дитина безноса, "Де багато баб, там дитя невлад Відповідальність за виховання несуть передовсім батько і мати.
Вимогливість спрацьовує повною Мірою, якщо вона ґрунтується на повазі до особистості дитини. Той, хто зневажає і кривдить дітей, творить найбільший злочинна землі. Діти — маленькі громадяни. Атому дорослим треба ставитися до них (які дітям до дорослих) з повагою. Наведемо такий приклад коли дитина зайде до чужої хати, привітається з господарями, то, незалежно відвіку, її неодмінно запрошують сісти.
Доречно буде зауважити, що й саму вимогливість, якщо вона немає нічого спільного з прискіпливістю й дріб'язковістю, народна педагогіка розглядає як вишу міру поваги до особистості важче вимагати, ніжне вимагати. Вимагати — значить з повагою ставитися до дитини, піклуватися про неї, про її життя і поведінку. Невимогливий вихователь — це людина, якій байдужа доля дитини.
Багатовікова практика народного виховання визнала найраціональнішим такий стиль взаємин з дітьми, який не придушує' а збуджує їхні сили, розвиває самостійність та ініціативу, спонукає до позитивних дій і вчинків, підтримує почуття власної гід постій утверджує особисту відповідальність засвою поведінку. З огляду на це дуже повчальними й переконливими є народні афоризми, які вчать не заспокоюватися на всьому готовому, що дали батьки (Розумна дитина в батьковій свитині, а дбати про зміцнення й примноження вже набутого, життєво необхідного, вияв дати власні сили та ініціативу (На батька надійся, асам не поганься", "Батьків хлібне навчить, а треба жить").
52
Основні форми й методи виховання.
Самовиховання і перевиховання
В українській етнопедагогіці використовуються три форми організації дітей індивідуальна, групова й фронтальна (масова. До індивідуальних форм організації виховання відносимо догляд дорослих за дитиною, до групових — виховання дітей усім ї, участь дітей і молодів об'єднаннях ровесників, до фронтальних — участь молодів праці, додержання народних традицій, святі обрядів. Кожна з цих форм може по-різному виявлятися на кожному етапі життя людини.
З моменту народження ідо двох років життя дітей називають дволітками або "другою кашею" (другий рік кашу їсть) Така дитина потребує пильного індивідуального догляду. Вона постійно перебуває під опікою матері. Тут домінує індивідуальна форма виховного впливу на дитину.
Діти з чотирьох років (яку селі, такі вмісті) вже виявляють певний потяг до громадського життя. Вони об'єднуються в групи і разом проводять дозвілля. Така групова форма організації виховання стає дедалі активнішою. Приблизно з 7 - 8 років діти гуртуються, залежно відвіку, в об'єднання ровесників, які можуть існувати аж до періоду дозрівання, коли молодь вливається організовану громаду з її традиційним національним вираженням в Україні у формі дитячих забав, вечірок, вечорниць, досвіток, громадських спортивно-культурних дитячих та молодіжних організацій "Пласт, "Січ, "Сокіл".
Основним критерієм визначення рівня вихованості людини є її вчинки й поведінка (Оцінюй людину за її вчинками" "На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить. Про того, хто говорить одне, а робить інше, в народі осудливо кажуть "Говорить вздовж, а живе впоперек. Яскравим підтвердженням схильності оцінювати вихованість людини насамперед за її поведінкою може бути, наприклад, українська народна казка "Сім дочок".
Було в матері сім дочок. Якось вона поїхала в гості до сина а повернулася додому через тиждень. Коли ввійшла до хати, дочки почали говорити, як вони скучили за нею.
53
— Я тужила за тобою, як маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка Я чекала тебе, як суха земля чекає краплини води, — промовила друга Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, — сказала третя Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята.
— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.
А сьома дочка промовчала. Вона зняла з ніг матері взуття і принесла їй водив ночвах — помити ноги.
Ось чому серед усіх виховних методів народна педагогіка на перше місце поставила ті, які формують суспільну поведінку дитини, тобто все те, що сприяє нагромадженню її практичного досвіду.
Що ж належить до цієї групи методів Це передовсім сам уклад життя та діяльності дітей, вправляння і привчання, неухильне додержання правильного режиму праці та відпочинку, виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
Запитайте будь-яку людину про головну суть виховання, і вона здебільшого скаже, що виховання відбувається через життя дітей, через нагромадження ними практичного досвіду і формування звичок.
Така загальновизнана думка постала з масової виховної практики, яка насамперед спрямовується на організацію життя, розумної, цілеспрямованої і різнобічної діяльності дітей відповідно до прийнятих суспільних нормі правил, на привчання до розумних дій, вправляння як послідовне повторення позитивних учинків на основі усвідомлення їх значення. Згадаймо мудрі народні вислови "Посієш учинок — виросте звичка, "Звичка — друга натура".
Вправляння і приймання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною "гімнастикою поведінки" дітей і реалізуються через застосування комплексу різноманітних прийомів вимоги, показу, тренування, нагадування, контролюй самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про повчальний факт з життя людей, у мудрій пораді старших, в афоризмові (Не будь у людях примітний, а будь вдома привітний, "У гостині останній починай їсти, а перший переставай, заповіді (Не кради, "Поважай старших, "Шануй батька і матір. Вимоги у формі наказу чи погрозу практиці народного виховання трапляються дуже рідко. До них вдаються лише в крайньому разі, найчастіше тоді, коли вихованець виявляє зухвалу впертість і непослух, та й то після випробування усіх інших можливих методів і прийомів, зокрема показу позитивного прикладу. Прийом показу відзначається високою дійовістю, тому що виражається у демонструванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання (Якщо він може, то чому я не можу. Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть підліткові "Подивись, як гарно бавить свого молодшого братика ця дівчинка. Або Я тобі зараз покажу, як треба ввічливо запрошувати дівчину до танцю. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера вітатися, закріпилась і стала звичкою, не обійтися без нагадування, яке допомагає долати забудькуватість. Щоправда, постійні нагадування, та ще в категоричній формі, можуть набриднути й не дати бажаного результату. Атому їх роблять делікатно й часто-густо в жартівливій формі.
Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини, що не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини (Довіряй, але перевіряй. Контроль може бути різний педантично-в'їдливий користі не дає доброзичливий і мудрий сприймається з вдячністю, бо допомагає виявляти і долати труднощі, спонукає до самовдосконалення і самоконтролю (Найкращий контроль — власна совість").
Вік людини порівняно недовгий (Вік наш — як година, швидко минає (Збіжить вік — як одна година, Літа упливають, як вода, "Вік пройшов, як батогом ляснув. Тож і прожити його треба змістовно, гідно. У зв'язку з цим у народній педагогіці велика увага приділяється чинникові часу вжитті людини.
55
Про раціональне використання часу на основі дотримання тих чи інших режимних моментів ідеться в багатьох прислів'ях і приказках, наприклад "Хто рано встає, тому Бог дає, "Зі сном, як з волом, борися, а рано вставати не лінися", "Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай, "Зробив діло — гуляй сміло.
Глибоко замислитися над невпинним плином часу спонукають також народні загадки. І це невипадково режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності дитини, народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок.
У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи вмісті, з урахуванням вікуй статі дитини, пори року й навіть Дня — будень, неділя чи свято. Широко застосовуються у народі такі дійові методи виховання, як виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
До виконання різних доручень дітьми практика народного виховання вдається досить часто. Обов'язки дітей випливають із потреб трудової сім'ї. І доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне їх виконання змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціональному використанню часу, будить ініціативу, гартує характері виробляє вольові якості, привчає долати труднощі й закінчувати розпочату справу (Кінець діло хвалить. Успішне виконання доручення дарує дитині радість успіху, особливо, коли це оцінив хтось з авторитетних людей — батько чи мати, дідусь чи бабуся Доручення визначають відповідно довіку і статі дитини з поступовим їх ускладненням, коло їх досить широке. Наприклад, сільські і міські діти виконують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допомагають батькам у праці. Чим старшими стають діти, тим складнішають доручення. Інколи доручення чи обов'язки не до вподоби дитині (вони й не можуть бути завжди тільки приємними. Тому треба привчити дітей виконувати і те, що неприємне, важке, але необхідне.
Серед методів формування суспільної поведінки дітей особлива роль належить дитячій грі.
56 Дитяча гра — один з основних видів діяльності дітей, спрямований на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих. Гра, забава, а тим більше іграшка належать до головних атрибутів дитинства. Діти граються скрізь, де тільки трапляється нагода ухаті, на вулиці, у полі, лісі, на річці, спортивному майданчику тощо. Гра явище соціальне, породжене трудовою діяльністю людини. Вона виникла у відповідь на потреби суспільства, в якому живуть діти.
Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. В них діти наслідують функції дорослих, те, що колись стане для них трудовим, сімейним, громадським обов'язком. Друга група — це ігри, спеціально вигадані для розваги.
У масовій практиці народного виховання дитина залучається до гри дуже рано. Первинні форми гриз являються вже на сьомому-восьмому місяці життя дитини і пов'язані з розвитком орієнтаційного режиму. Це різні маніпуляційні ігри з багатьма предметами. У ранньому дитинстві (1—3 роки) ігри прибирають предметної форми.
Під кінець раннього дитинства (з розвитком самостійності, основним типом ігрової діяльності дітей стає рольова або творча гра. Рольовою вона називається тому, що діти намагаються виконувати, роль дорослої людини, наслідувати ті чи інші заняття дорослих Діти дуже спостережливі, уважній вразливі,схильні до наслідування. Усе, що вони чують і бачать у праці, родинному й суспільному житті, виявляється в іграх. Сюжети ігор досить різноманітній залежать від конкретних умову яких живуть діти, а також від суспільних і політичних подій, що в них беруть участь дорослі. Наслідуючи дорослих, діти граються у весілля, няньчать немовлят, "будують" хати, мости і дороги, готують" різні страви.
Сільські діти, як правило, наслідують хліборобську працю — "орють, "розпушують ріллю, саджають дерева, "жнуть",
"молотять". В усіх цих іграх дівчатка виконують роль дорослих жінок, а хлопчики — чоловіків. Реакція на побачене буває дуже оперативною. Так, досить дитині раз побувати в крамниці, як на відразу починає гратися у продавця і покупця після відвідування лікарні — у лікаря і хворого тощо.
Діти люблять виконувати ролі тварин — кішки, собаки, зозулі, курочки, півня та багатьох інших.
У народі кажуть "Де гра, там і радість. Те, що в звичай, неігрові ситуації для дитини нудне, неприємне і втомлююче, у грі завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована грає дійовим методом формування важливих рис особистості дисциплінованості, кмітливості, сміливості, витривалості, винахідливості, спритності, рішучості, наполегливості, організованості, стриманості. Гра вчить зосереджувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержувати правил поведінки, діяти з урахуванням вимог колективу. Ігри, що відображають працю дорослих, сприяють трудовому вихованню дітей. Переоцінити значення грив житті дитини важко, уявити дитинство без гри неможливо. Крім рольових ігор, у дитячому середовищі побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами — рухливі, розумові або дидактичні, які сприяють фізичному й розумовому розвиткові дітей, підвищенню емоційного тонусу.
Постійним супутником дитячої гри є іграшка — умовне відображення реальних предметів, річ, призначена для гри і забави. Іграшка є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій, пристосованій до особливостей дітей певного віку формі предметів з життя і діяльності людей.
Кустарна українська народна іграшка завжди виготовлялась у дусі давньоруських народних мистецьких і педагогічних традицій і не була позбавлена національного забарвлення
На Україні найпопулярнішими були іграшки, які відтворювали предмети хатнього вжитку, знаряддя сільськогосподарської праці, транспортні засоби, свійських тварина також ляльки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал