Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів, державних університетів



Pdf просмотр
Сторінка2/16
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
14
лицемірів, злочинців, алкоголіків, ледарів та наркоманів, абсолютно байдужих до життєвих ідеалів порядної людини.
Втрати тією чи іншою мірою позначилися на всіх без винятку компонентах української етнопедагогіки — авторитеті сім'ї, почутті роду і сімейного обов'язку, материнстві й дитинстві, традиційній сімейно-побутовій культурі, народних звичаях, мораль-но-етичних нормах, педагогічних ідеалах, фольклорі, народному мистецтві.
Епоха революційного оновлення суспільства несе в собі ренесанс української національної освіти, школи, етнопедагогіки, родинного виховання. На потребі забезпечення національно-кулькурного відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мовив усіх сферах суспільного життя" наголошено в Декларації про державний суверенітет України,
прийнятій Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.
Етнопедагогічна спадщина українського народу багата й різноманітна. Виховний арсенал її невичерпний. У ньому втілені
погляди наших предків на родинне щастя, ставлення до батьків і дітей. Тому вона цілком заслуговує на всебічне вивчення і використання в сучасному родинному вихованні з неухильним збереженням усіх його етнорегіональних виявів.
Народна педагогіка як золотий фонд

педагогічної науки

Усі видатні педагоги минулого і сучасного досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки Педагогічна наука знаходить своє відображення у працях учених і практичній діяльності учителів та вихователів, а етнопедагогіка — у народній творчості, виховній практиці батьків і
матерів, дідусів і бабусь, родини загалом. Народна педагогіка стала першоосновою становлення і розвитку педагогічної науки. З її чистих джерел черпає творче натхнення не одне покоління видатних педагогів.
Народна педагогіка забезпечила високий науковий злет основоположника педагогіки нового часу Я. А.
Коменського. Чеський
15
педагог був прекрасно обізнаний з народною педагогікою, вивчав усну народну творчість. Його всесвітньовідомі твори "Велика дидактика, "Материнська школа, "Правила поведінки дітей, які вся педагогічна спадщина, пронизані ідеями народної педагогіки.
Духом народної педагогіки пройняті життя і педагогічна діяльність швейцарського педагога-демократа Й. Г.
Песталоцці. Саме народна педагогіка спрямувала його творчість у демократичне русло. "Усе для інших, нічого для себе" — ось принцип, за яким жив Песталоцці. Тому в центрі його творів "Лінгард і Гертруда, Як Гертруда вчить своїх дітей, "Книга матерів, "Лист до друга про перебування в Станці", "Лебедина пісня" — доля простих трудівників, виховання дітей бідних селян.
Народна педагогіка, які вся народна виховна пансофія, дістала високу оцінку видатних діячів освіти й культури.
Першим, хто віддав належне українській народній педагогіці, був вже згадуваний педагог-просвітитель, письменник,етнограф, історик і культурно-громадський діяч О. Духнович. Він перший в Україні теоретично і практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової.
Щире захоплення виховною пансофією народу висловлював один з основоположників педагогічної науки і народної школи К. Ушинський. За його словами, виховання не треба вигадувати, бо воно існує у народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. "Не педагогіка і не педагоги, але сам народ та його великі люди прокладають шляху майбутнє виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поколінням Твори К. Ушинського — це справжні золоті розсипи народної педагогіки. Таку першій частині його книжки "Рідне слово" понад 75%, а в другій майже 50% загальної кількості матеріалу — це фольклор. У Рідному слові" Ушинський використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів
1 Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пед. твори У 2 г. — К. 1983 Т. 1. — С 103.
16

(у тому числі й власних, близьких за змістом і формою до народних. Серед них помітне місце займає український фольклор. Тато й недивно. Адже К. Ушинський за походженням українець, дитячі роки провів на Україні в селі Богданівка, що на Чернігівщині, і глибоко знав педагогічну творчість свого народу.
К. Ушинський з великою пошаною ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз Наголошував на величезному значенні пам'яток виховної творчості народу у вихованні та навчанні, і на перше місце серед них ставив народні казки "як першій блискучі спроби" народної педагогіки. "І я не думаю, — пише Ушинський, — щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу. Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою. Авторитетне слово видатного педагога на захист народної казки як неперевершеного виховного засобу впливу на дітей стало застереженням тим невігласам, які не розуміли народної педагогіки, а робили спроби вилучити казку з виховного арсеналу під надуманим приводом, що в ній, мовляв, відсутній "об'єктивний реалістичний зміст".
На особливій ролі виховного досвіду народу в педагогічній науці й житті суспільства наголошував видатний український філософ,письменник і педагог Г. Сковорода "Досвід — батько мистецтва, поведінки й звички. З нього народились усі науки й книги. Ідеями української народної педагогіки пройнята вся його спадщина. Таку притчі "Вдячний Єродій" автор надає перевагу родинному вихованню у трудовій сім'ї над вихованням аристократичним, побудованим за іноземними еталонами Він засуджує верхівку суспільства, яка третирувала все національне, зневажливо ставилась до свого народу, його мови, звичаїв і традицій. За словами Сковороди, кожен має пізнати свій народ, а в народі — себе. Якщо ти українець, то будь ним. Усе добре на своїм місці, в своїй мірі. І прекрасне все те, що чисте, природне,
1
Ушинський КД. Рідне слово // Вибр. пед. твори У 2 т. К, Т. 2. — С. 271, 272.
2 Скоаоройа Г. Вірші, пісні, байки, діалоги, трактати, притчі — К, 1983
17
тобто не фальшиве, що ґрунтується на моралі народу, "чия совість, як чистий кришталь Г. Сковорода завжди був на боці носіїв народної моралі, тобто тих, "хто серцем чистий і душею. Він показав нічим неперевершену виховну силу праці, на якій ґрунтується народна педагогіка. Його геніальна ідея про "сродний трудна наш погляд теж виходить з української етнопедагогіки, зокрема з народного ідеалу проте, що кожна здорова людина повинна обов'язкові працювати й займатися тим, до чого має особливий нахил. Видатний філософ-просвітитель другої половини XVII ст. відстоював твердження про здатність простого народу до самостійної педагогічної творчості, доводячи, "що правильне вихованні криється в природі самого народу, як вогонь і світло в кремені Думки Г. Сковороди про народну педагогіку, її провідні ідеали знайшли розвиток утворах українських письменників наступних поколінь.
Ідеал народної педагогіки щодо головної ознаки справжньої сім'ї І. Котляревський виразив словами, які стали крилатими:
Де згода в сімействі, де мирі тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона
3
.
Письменник передав прагнення народної педагогіки виховати людину чесною, працьовитою, сміливою, відданою народові. У своїх творах він змалював типові народні характери, кращі моральні якості народу, розкрив погляди на родинне і суспільне життя, у формуванні яких почесне місце займає родинна етнопедагогіка.
Селянська дівчина Наталка пишається своїм походженням з "чесного роду" ірисами характеру, набутими в простій трудовій сім'ї:
Не багата я і проста, почесного роду.
Не стижуся прясти, шити і носити воду.

1
Сковорода Г. Вірші... — С. 53.
2
Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди / За ред. О. Г. Дзеверіпа — К, 1972. С. 154 3
Котляревський І. П. Наталка Полтавка // Повне зібр. творів. — К, 1969.
4
Там же. — С. 250.
18 В образі Наталки Полтавки Котляревський втілює ті риси характеру дівчини, які обстоює народна педагогіка розум, чесність, енергійність і наполегливість у боротьбі за своє щастя, вміння розпізнавати єство людини, берегти свою гідність. Устами Наталки Котляревський чітко визначає погляди народної педагогіки на сім'ю й одруження. На поставлене Наталкою запитання "Скажіть мені перше, для чого люди женяться" вона ж сама відповідає "Мені здається, для того, щоб завести хазяйство і сімейство жити люб'язно і дружно бути вірним до смерті і помагати одно другому Так автор п'єси "Наталка Полтавка" утверджує думку народної педагогіки про обов'язковість обдуманого вибору подружньої пари, відповідального ставлення до сім'ї.
Йдучи за вимогами народної педагогіки, Котляревський у поеми "Енеїда" гнівно засуджує тих батьків, які давали своїм дітям хибне виховання:
Батьки, які синів не вчили,

А гладили по головах,
І тільки знай, що їх хвалили,

Кипіли в нефті в казанах;
Що через їх синки в ледащо

Пустилися, пішли в нізащо,
А послі чубили батьків,
І всею силою бажали,
Батьки щоб швидше умирали,
Щоб їм принятись до замків!
2
Цілком у дусі народної педагогіки розповідається про пекельну кару, яка чекає на тих, хто легковажно ставиться до сімейного життя, ухиляється від шлюбу та прямих батьківських обов'язків, плямує дівочу честь і чоловічу гідність:
І ті були там лигоминці,
Піддурювали що дівок,
Що в вікна дрались по драбинці
Під темний, тихий вечорок;
Що будуть сватать їх, брехали.
Підманювали, улещали,
1
Котляревський І. II. Наталка Полтавка. // Повн. зібр. творів. -- С. 265.
2
Котляревський І. II. Енеїда. — Там же. — С 98 19
Поки добрались до кінця
Поки дівки од переносу
До самого товстіли носу,
Що сором послі до вінця
1
.
Невдовзі в І. Котляревського з'явились послідовники, як свою письменницьку творчість поєднували з українською етнопедагогікою.
О. Духнович у передмові до книги "Народна педагогія" писав "Людину репрезентує натура, наука і звичай природний нахил одержує людина від самої природи, що складає її характер, наука і звичай дають вправляння й настанови, тобто виховання У своїх працях він широко використовував народні афоризм педагогічного змісту "Із гнізда совиного ніколи не вийде солове* а тільки вухата сова "Якщо посієш пшеницю, той пшениця зродить, а коли посієш кукіль, то, крім куколю, нічого не виросте "Від п'яних батьків підуть п'яні діти" тощо.
Засоби української етнопедагогіки щедро представлені О. Духновичем у шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. А в систему фізичного виховання дітей він включив обробіток
ґрунту, народні рухливі ігри, танці, а також такі види вправ, як стрибки, біг, плавання, лазіння по деревах, боротьбу, риболовство, збирання ягід і гриби, прогулянки в поле і ліса взимку — катання на санках, лижа ковзанах, гру в сніжки, ліплення снігової "баби, тобто все тещ близьке і рідне селянським дітям.
Популяризації української етнопедагогіки значною мірою сприяли художні твори О. Духновича. Деякі його вірші стали народними піснями. У комедії "Доброчесність перевищує багатство він хвалить народну традицію поваги до трудівника, людини працьовитої, морально чистої і правдивої. А в байці "Проти стидливців свого народу" Духнович висміює зрадників і перевертнів, які цураються свого народу заради особистих вигод.
Видатний український просвітитель особливо підносив рол рідної мови у навчанні та вихованні дітей. У тяжкий час колоніальної залежності України письменник висловлює непримиренне ставлення до ренегатів, які зреклися своїх рідних і близь-
1
Котляревський І. П. Еноїда // Повне яібр. творів. — С. 99,
20 ких, свого народу, зневажають рідну мову. З особливою силою це звучить у його знаменитому вірші-клятві Вручення, що дав авторові почесне ім'я "народного будителя".
Я русин
1
був, є і буду,
Я родився русином.
Чесний мій рідне забуду,
Останусь його сином
2
.
Видатною подією у висвітленні української етнопедагогіки стала геніальна спадщина Тараса Шевченка, який щиро любив дітей і виразив свої почуття до них такими словами:
Ох, діти! Діти Діти
Велика Божа благодать!
3
Він не раз малював дітей на своїх художніх полотнах. Глибоко зворушливою є, наприклад, відома картина "Байгуші", на якій зображено дітей-жебраків. За ними Шевченко намалював себе — захисника скривдженого дитинства. Картину написано з любов'ю і співчуттям до поневоленого самодержавною Росією казахського народу.
Наслідуючи традиції народної педагогіки, поет славить жінку-матір:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим*.
Мати є вічною вболівальницею за долю своїх дітей. Вона мріє бачити їх щасливими, як це показано у вірші Шевченка "Сон" (На панщині пшеницю жала. Заради щастя своєї дитини мати здатна на самопожертву поема "Наймичка").
Із захопленням пише поет про трудові сім'ї, де підтримуються теплій щирі родинні взаємини, що має вирішальне значення для правильного виховання дітей. Згадаємо хоча б ліричний вірш "Садок вишневий коло хати.
1
Русин — стара назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України На Верховині. — Ужгород, 1984. — С. 94.
3
Шевченко 7. Г. Книжна // Кобзар. — К, 1093, — С. 318.
4
Шевченко 7'. ГУ нашім раї на землі. // Кобзар. — С. 450.
21 З глибокою симпатією говорить Т. Шевченко про педагогічну роль українських народних кобзарів і ліриків, мудрих народних оповідачів (твори "Перебендя, "Мар'яна-черниця", "Сліпий" та ін.). Народним словом "Кобзар" він назвав свою безсмертну поетичну збірку.
Виховна сила впливу народної педагогіки така велика, що на все життя залишає незабутнє враження. Ще в дитячі роки почув Шевченко розповідь від свого дідуся про Коліївщину. Вона так глибоко його схвилювала, так запалав дитяче серце, що в зрілі роки вилилась у поему "Гайдамаки".
Творчій спадщині геніального Кобзаря судилася щаслива доля. Вона постала з народної творчості й навіки залишилася з народом як невід'ємна частина народної педагогіки.
З великим інтересом до народної педагогіки ставилася Леся Українка. Про це свідчать її численні твори для дітей, написані в народному стилі, а також зібрані нею дитячий фольклор та ігри у збірці "Дитячі ігри, пісні та казки Ковельського, Луцького і Новгород-Волинського повітів Волинської губернії" (Високо цінуючи творчу енергію, педагогічний хисті вміння трудящих, І. Франко підкреслював, що "народ наш хоч і тисячними манівцями, так які сама наука, а доходить же звільна до далеко правдивіших, поступовіших і радикальніших думок, ніж їх має не один з його нинішніх просвітителів. У нього був задум написати працю з педагогіки. Таку листі до Ольги Рошкевич (1870) він повідомляв "А займаюсь я тепер головно одною працею "Погляд на дітей у слов'янських народів, а передовсім у русинів. А в "Показнику до студій суспільно-економічних народних поглядів, за яким Франко і Павлик збирали матеріал прожиття народу, є низка питань з народної педагогіки. Про виховний вплив народної педагогіки Іван Франко пише в численних творах і переконливо доводить, що справжнє виховання можна побудувати, тільки врахувавши кращі надбання народної педагогіки.
1
Франко І. Я. Кілька слів о тім, як упорндкувати і провадити наші людові видавництва // Твори У 50 т. — К, 1986, — Т. 46 - С. 190.
* Ломова

М. Т. Етнографічна діяльність І. Франка - К, 1957. — С. 17,
3
Там же. — С. 20.
22 Закликає жити і трудитися для народу Павло Грабовський у своєму "Листі до молоді української. У статті З далекої півночі" він висловлює захоплення неперевершеною красою народної творчості "Втіхо моя, пісне українська Мов дотик зачарованої істоти, ти змінюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу до життя Досить щедро репрезентували українську етнопедагогіку на сторінках своїх творів С. Васильченко, С.
Воробкевич, Л. Глібов, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, П. Куліш, П. Мирний, І. Нечуй-Левиицький, Ю.
Федькович, Я. Щоголів, а також українські письменники наступних поколінь — А. Головко, О. Гончар, М. Стельмах, О. Довженко, В. Симоненко, І. Драч, Д. Павлячко, Є. Гуцало, С. Пушик, Г. Тютюнник, Б. Харчук, Р. Федорів та багато інших Майстрів художнього слова і діячів народної освіти та культури в Україні. На жаль, рамки нашої книги не дають змоги докладно проаналізувати їхній творчий доробок з цього боку. Атому бодай коротко охарактеризуємо хоч биті твори, що тематично відображають суть нашої проблеми, як, наприклад, оповідання О. Кониського "Народна педагогія" (1886 р) та Н. Кобринської "Перша вчителька"
(1892). У першому з них розповідається проте, як селянські діти, віддзеркалюючи через імпровізовані ними ігри у "п'яницю", "злодія, "ката, "суддю, "станового" сувору правду життя, готуються до переборення важких реальних злигоднів. У другому піднята абсолютно нерозроблена в педагогічній науці тема про виховний досвіді практику, педагогічну майстерність нянь з народу. Першою вчителькою для маленьких дітей Ромка, Костуня, Славка й наймолодшої Ольги виявилася нянька з народу Тетяна, п'ятдесятилітня жінка, яка служила вже десять років усім ї сільського пароха "і няньчила всі діти, за що вони любили її дуже і горнулися щиро до неї. Вона мила їх, чесала, учила Отченашу і забавляла Завдяки своєму вродженому хисту й любові до дітей, знанням секретів етнопедагогіки няня з народу вміло підбирала ключ до душі й розуму кожної дитини. Той недивно, що навіть непо-
1
Грабоаський П. Твори: У 2 т. — К. 1964. — Т. 2. — С. 149.
* Кописький О. Оповідання, повісті, поетичні твори. - К, 1990. — С. 147—155.
3
Кобрансьісо Н. — Вибр. твори. — К, 1980. — С. 190,
23
сидющий Славко "борше слухав Тетяни, ніж учителя. Вона влучно, у дусі народної педагогіки, відповідала дітям на їхні численні "чому, вміло використовуючи народні легенди, пісні, думи, історичні перекази й оповідання. "Діти по такій довгій прогульці, — читаємо в "Першій вчительці, — смачно заснули, та лишу сні роїлись їм по головках ліси, цвіти, сіножаті, сиві зозулі, чорти, козаки, татари та людська недоля Про виховне значення української етнопедагогіки дуже тепло відгукнулись Л. Толстой, М. Добролюбов, М. Гоголь. Таку розмові зі студентом-украінцем Лев Толстой сказав "Щасливі ви, що народились серед народу з такою багатою душею, серед народу, який уміє так відчувати свої радощі й так чудесно виявляти свої думи, свої мрії, свої завітні почуття. Хто має таку пісню, тому нема чого боятися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірте чині, але жодного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. З їх музикою я відпочиваю душею. Стільки в них краси, стільки майбутнього молодого почуття й сили".
З щирою приязню ставився до українського народу і його педагогічної творчості М. Добролюбов. Видатний син російського народу глибоко розкрив мистецько-педагогічну величі силу такої чудової пам'ятки української етнопедагогіки, як народна пісня "Малоросія, — писав Добролюбов, — дуже багата на чудові пісні, які прославляють козацьке завзяття і ніжні родинні почуття. Він наголошує, що "у пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України пісня і дума становлять там народну святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів у них дихає чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської в них же виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, "шукати свою долю.
1
Кобринсі.ка Н, Вибр. твори. — К, 1980. – С. 190 2
Там же. — С. 205.
5
Добролюбов М. О. Риси для характеристики руського простолюду // Літ. критичні статті — К, 1950. — С. 243.
24 Усе коло життєвих насущних інтересів охоплюється у пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим
По-своєму оригінально й ґрунтовно розкрив історико-пізнавальне значення українського фольклору М. Гоголь, що всією душею відчував емоціонально-педагогічну дію пісні народу, в якого він сам вийшов у широкий світ. Відзначаючи вагу українських народних пісень, Гоголь у статті "Про малоросійскі пісні" зазначив "Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу. І далі з гордістю підкреслював "Покажіть мені народу якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями. І це справді так. За підрахунками вчених, український народ створив понад 200 тисяч пісень. Варто зазначити, що на сторінках творів Гоголя рясно представлені не тільки народні пісні, ай такі надзвичайно Важливі етнопедагогічні явища, як афоризми, казки, міфологія, історичні оповідання, звичаї, традиції, свята, обряди, громадська й родинно-побутова культура українського народу. Читаючи твори про народне життя, бачимо наявність тих самих типових рису виховних традиціях і родинно-побутовій культурі різних історико-етнографічних регіонів України, що яскраво засвідчує споконвічну етнопедагогічну єдність українців.

Висвітлення української етнопедагогіки в науковій літературі

За свою багатовікову історію український народ нагромадив Величезну кількість надзвичайно цінних знань про дітей і їхнє виховання. Однак науковці звернули на них увагу порівняно недавно, в кінці XIX — на поч.
XX ст.
Щоправда, деякі елементи етнографії дитинства траплялись на сторінках наукових праць і трохи раніше, але висвітлювались дуже скупо й без будь-якого наукового психолого-педагогічного аналізу, тобто виступали як звичайна констатація деяких цікавих фактів з життя дітей. Уже в першій пол. XIX ст. в Україні
1
Добролюбов М. О. Риси для характеристики руського простолюду // Літ- критичні статті. — С. 457458.
2
Гоголь М. В. Твори: У 3 т. -К, 1952. Т. 3. С. 393.
3
Там же. — С. 430.
25 деякі дослідники вивчають матеріальне й духовне життя народу, його родинний і громадський побут. У це поле обсервації часом потрапляли і діти, а головне, — середовище й духовна атмосфера, в яких ці діти виростали, етнізувалися. Зокрема, студії духовності дітей знаходимо у працях М. Максимовича "Дні і місяці українського селянина" (1849), М. Костомарова "Сімейний побуту творах південно-руської народної пісенної творчості, П. Куліша "Записки про Південну Русь" (1856—1857), "Козаки по відношенню до держави і суспільства" (1877), "Викохування дітей".
У кінці XIX — на початку XX ст. на сторінках педагогічної преси з'являються спорадичні повідомлення про родильну обрядовність українців і догляд немовлят (С. Малинка, А. Онишук, X. Ящуржинський, І.
Барвінський, Д. Лепкий). Серед публікаційна цю тему назвемо ще праці В. Ястребова "Матеріали з етнографії Новоросійського краю" (1894), "Обряди пострижки дітей (1895), X. Ящуржинського "Повір'я і обрядності родин та хрестин" (1893), М. Дерлиці "Селянські діти" (1898), М. Сумцова "Про слов'янські народні погляди на новонароджену дитину" (1880) та ін.
Значно докладніше ця тема репрезентована в праці "Дитина в звичаях і віруваннях українського народу, написаній на фактажі з родинно-прбутового й громадського життя українського села південної Київщини
1889—1990 рр., який зібрав М. Грушевський, а обробив 3. Кузеля і опублікував через Наукове товариство
ім. Т. Г. Шевченка у Львові на сторінках етнографічних збірників "Матеріали до українсько-руської етнології" (Т. 8, 1906; Т. 9, 1907). Велике значення у науковій розробці даного питання мають етнографічні праці І. Франка "Жіноча неволя в руських піснях народних, "Дітеькі слова в українській мові, "Людові вірування на Підгір'ї". Значний науковий інтерес для дослідників української етнопедагогіки становлять праці Ф. Вовка "Український народу його минулому й сучасному, В. Гнатюка "Етнографічні матеріали з Угорської Русі, "Русини Пряшівської Епархії та їхні говори, "Ткацтво у Східній Галичині, "Кушнірство у Галичині, "Народна пожива на Бойківщині"; М. Сумцова "Українська хата, "Хліб в обрядах і піснях, Нариси народного побуту,
26 Сучасна малоруська етнографія, П. Чубинського "Праці етно-графічно-статистичної експедиції в
Західно-Руський край В. Шухевича "Гуцульщина".
Цінний фактичний матеріал для етнопедагогічної інтерпре-тації знаходимо в працях з історії України (М.
Аркас, С. Бодянськтй,
М. Грушевський, Д. Яворницький), з української народної філософії (Е. Згарський, І.
Левицький), народної медицини (Г. Александровський, М. Висоцький, В. Милорадович), народної математики (Л. Граціанська, М. Малеча. На сторінках української періодики початку XX ст. були вміщені непоодинокі заклики до широкої громадськості взяти активну участь у збиранні інформації прожиття і побут дітей. Планувалося підготувати узагальнюючу наукову працю про народні засоби виховання людини від народження ідо шлюбу. Однак надії ентузіастів цієї благородної справи через несприятливі історичні обставини, які тоді склалися, такі залишилися нездійсненними.
У 1921 р. в Старосіллі Остерського району Чернігівської області була заснована перша в Україні етнографічна дослідна станція. Одна а працівниць цієї установки (Н. Заглада) написала й видала в Києві монографію "Побут селянської дитини" (1926), у якій на широкому тлі висвітлено життя і побут селянських дітей від трьох до чотирнадцяти років. Ця праця була першою і досить вдалою спробою дослідити світ дитини з конкретної місцевості та водночас показати типові риси побуту селянських дітей усього Полісся. У монографії показано їхню роль і місце в родині, громадській структурі, в господарській діяльності, їхню матеріальну й духовну культуру.
Здавалося б, що після цього в українській етнографії тема дитинознавства набере ще більшого розмаху. Алена превеликий жаль, сталося навпаки. Роки сталінського свавілля, коли піддавались анафемі генетика, педологія, соціологія, а воістину народне й національне безпідставно шельмувалось як "віджиле" й "націоналістичне, негативно позначились і на етнографії дитинства, у царині якої дослідження практично не проводились. Талановиту дослідницю репресували, а її книгу заборонили. У
27 х рр. тоталітарним режимом були взагалі припинені дослідження й публікації матеріалів з української етнології.
Науковий інтерес до етнопедагогічної проблематики відновився у кінці х рр. XX ст. і нерозривно пов'язаний з іменем В. Сухомлинського.
"Народ — живе, вічне джерело педагогічної мудрості, зазначав В. Сухомлинський. Захоплення видатного вченого народною педагогікою було таке сильне, що він збирався навіть написати про неї фундаментальну наукову Працю. Про незмінну й пильну увагу до народної педагогіки свідчить, зокрема, його листування з уже згадуваним Г. Волковим. Так, водному з листів Сухомлинський повідомляє "Під враженням і безпосереднім впливом Вашої книги я задумав написати книгу проукраїнську народну педагогіку. Не знаю, що вийде. Збираю матеріал. Багато труднощів і найголовніша з них — це брак чіткої межі міжнародною мораллю і народною педагогікою. Гадаю, що на цю роботу піде років п'ять"
1
. В іншому листі до Г. Волкова він пише "Хай Вас не дивуєте, що здивувало під час пошуків людини, котра могла б сказати щось цінне про народну педагогіку Про народну педагогіку ніхто досі серйозно не думав, і, мабуть це завдало багато шкоди педагогіці. Я певний, що народна педагогіка — це зосередження духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру обличчя народу. Якщо в майбутньому знайдеться достатньо сил я візьмуся за українську народну педагогіку".
В. Сухомлинський усіляко заохочував Г. Волкова до роботи над дослідженням народної педагогіки. Спасибі за лист, — пише Сухомлинський. — Я дуже радий, що рецензія моя Вас надихає Думаю, що у нас на Україні писатимуть "Українську народну педагогіку На жаль, написати книжку про народну педагогіку В. Сухомлинський не встиг. Та народна педагогіка стала одним з найжиттєдайніших джерел його творчості.
1
Єеороя Д Народилася під щасливою зіркою // Рад. <х:віта. — 1972. — 20 т руд .
2
Там же.
28
Українська етнопедагогіка безперестанно надихала думку й працю В. Сухомлинського, орієнтувала його на вивчення і пропаганду мудрих заповідей народної моралі. Нерідко її судження допомагали вченому
обґрунтувати важливі педагогічні принципи. Так, він говорив, що не придумував своєї системи трудового виховання, а запозичив її у трудового народу.
Сухомлинський умів тонко підмітити можливості народних виховних засобів і мудро вплести їх у сучасну практику виховання дітей. Це бачимо, скажімо, на прикладі книг "Моральні заповіді дитинства і юності"
(196), "Листи до сина" (1967), "Народження громадянина" (1970), а також у характеристиках цілої низки сімей у книзі "Серце віддаю дітям" розділ "Батьки моїх вихованців. Ось одна з таких характеристик Гарні народні традиції живуть усім ї найменшого хлопчика Данька. Троє дітей — 6, 8 і 9 років - залишаються на господарстві, коли мати й батько на роботі. Малюки готують обіді вечерю, доять корову, доглядають рослини нагороді. Літнього вечора, коли мати й тато повертаються з роботи, їм приготовлено душ, чисту білизну, гарячу вечерю і. букет польових квітів на столі. Оцінка сім'ї визначається рівнем вихованості дітей. "Дитина — дзеркало сім'ї; яку краплі води відбивається сонце — таку дітях відбивається моральна чистота матерій батька, — писав Сухомлинський.
Заглиблення в родинну етнопедагогіку дало змогу вченому з'ясувати багато проблем батьківського виховання. Так, висновок про суть справжньої батьківської влади над дітьми він зробив після зіставлення родинного виховання усім ї службовця Петра Панасовича Н. з сім'єю бригадира колгоспної бригади Івана Івановича Ш. У першій сім'ї троє дітей — дві дівчинки і хлопчик. Тут дітям ні в чому не відмовляли, не застосовували батьківської влади. І вони виросли примхливими, не привченими до послуху. У другій родині мудро здійснювалася батьківська влада. Вимоги батьків тут виражалися не тільки в заборонах, а головне, у спонуканні дитини до певних позитивних дій. І діти виросли дисциплінованими. Таємниця успіху другої сім'ї, за словами Сухомлинського, полягає утому, що свої вимоги батьки спрямовували не на заборони, а переважно) на спонукання дітей до активної діяльності. Батьки свідомо уникають слова "не можна,
29 прагнучи сформулювати свої вимоги так, щоб вони починалися словами "треба. До питання взаємин між батьками й дітьми В. О. Сухомлинський повертався не раз. І правильно його трактувати допомагає саме народна педагогіка. Адже вона підказує розумний підхід до дітей навіть у найскладніших ситуаціях.
Скажімо, дитина просить розкрити таємницю її народження. Як бути Одні відбуваються відповіддю ти ще маленький, підростеш — знатимеш. Інші думають, що буде краще, коли розповісти дитині всю або майже всю правду. Та обидва ці варіанти, на думку педагога, не зовсім вдалі. Найкращий варіант народний — відома майже кожному з дитинства розповідь про Лелеку. Так, Сухомлинський писав "А, проте, варіант з Лелекою у моральному відношенні найсприятливіший, тому що це — художній образу якому виявлена народна мудрість і поезія, дбайливе піклування про таємне в нашому бутті і про чуйну душу дитини. Розкажіть дитині про прекрасного, доброго Лелеку. І вона зрозуміє це саме як казку. У потаємному і недоторканному повинні бути недомовки — інакше людина просто перестане бути людиною, повинно бути поетичне мислення — інакше ми опустимося до грубості й примітивізму. Сухомлинський радить якнайбільше розкривати молоді моральні істини яскравими і переконливими засобами фольклору. Він з великою теплотою пише про тих, хто вміє розкрити дітям істину через казку, і висловлює занепокоєння, що "в багатьох сім'ях зникає ця краса, ця чарівність дитинства — бабусині казки, і від цього світ дитинства стає бідним. Казка — один з найчудовіших засобів родинної етнопедагогіки. Все світле, красиве, мудре й чесне оселяється у дитячій душі значною мірою завдяки чарівному світу казки, яка в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського дістала надзвичайно високу оцінку і знайшла особливо широке застосування. Вихованці Сухомлинського не тільки любили слухати казки, ай розповідали та творити їх. Чимало прекрасних казок для дітей написав і сам Сухомлинський. Казки Павлиської школи, яку багато років він очолював, нині відомі в усій нашій країні таза її кордонами, Засобами казки Сухомлинський часто розкриває суть моральних понять (згадаймо, наприклад, наведену ним казку про кохання.
30 Казка нерідко ілюструє рівень вихованості людини, відповідність між її словами й ділами.
Услід за народною педагогікою Сухомлинський послідовно обстоює культ жінки-матері, "дух високого, цнотливого ставлення до жінки. "Людське материнство, — відзначає вінце не тільки турбота про збереження роду, це величезне моральне багатство, створене тисячоліттями. Видатний педагог склав хрестоматію "Материнська краса, збірку "Казки й бувальщини про Матір. Начільному місці тут, звичайно, твори з народної педагогіки. До повчальних прикладів з народного досвіду виховання Сухомлинський часто вдається як до переконливої аргументації своїх педагогічних ідей. Так, щоб привернути увагу до величі материнської любові, він розповідає старовинну українську легенду про палке і ніжне серце матерій робить висновки "Немає любові сильнішої за материнську, немає ніжності, ніжнішої за ласку і турботу материнську, немає тривоги, тривожнішої за безсонні ночі й незімкнуті очі материнські".
Захоплення В. Сухомлинського українською етнопедагогікою було великим і щирим протягом усього його життя. Невипадково водній із своїх останніх книг він писав "Сотні людських доль склалися і складаються на моїх очах. І життя переконало мене, що в трудового народу нам треба вчитися виховання чистого, благородного серця. У невичерпному джерелі народної моралі нам треба черпати духовну енергію справжньої людяності, дружби і товариськості, справжнього братства вільних людей. Яскравим підтвердженням цього є твори видатного педагога.
Творчість Сухомлинського дуже багатогранна. Проте, розглядаючи найрізноманітніші питання, він неодмінно використовує кращі здобутки народної педагогіки. Скажімо, щоб наголосити на суспільному
значенні виховання, Сухомлинський коментує відомі слова з української народної мудрості "Три нещастя є в людини смерть, старість і лихі діти. Старість — невідворотна, смерть — невмолима, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна вберегти, від вогню. Останнє, звичайно, залежить від виховання. Батьки зобов'язані постійно піклуватися про виховання дітей, а діти, в свою чергу, повинні шанувати батьків. І тут Сухомлинський на-


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал