Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів, державних університетів




Сторінка15/16
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Народна дидактика про письменство, книгу, школу, вчителя

Етнопедагогіка опоетизовує вчення, порівнюючи його з світлом сонця (Вчення — світа невчення — тьма, "Ученому — світа невченому — ніч. Значення науки, знань ужитті переоцінити важко (Науки ні вода не затопить, ні вогонь не спалить, "Наука в лісне веде, аз лісу виводить. Ученість завжди має перевагу над невченістю (За одного грамотного сім неграмотних дають) чи недовченістю (Учений недовчений гірше, як простак. Освіченість допомагає людині впевнено прямувати по життєвій дорозі "Учений іде, а неук слідом спотикається, "Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі біжить. Письменність відкриває кожній людині широкий шлях до знань, світла, розуму. Вона робить людину зрячою. Водній з народних загадок говориться так Хороше бачить, а сліпий. їй вторить народний афоризм "Письменний бачить поночі більше, як неписьменний удень. Кожний крокв оволодінні грамотою вселяє впевненість,
209 віру в краще майбутнє (Де грамотні люди, там біди не буде. Письменність ніколи й нікому не зашкодить Грамота не хвороба, літне збавить. Вона завжди стає людині в пригоді (Грамоти вчиться — завжди пригодиться, "Грамотний видющий і на все тямущий, "Хто пише та малює, той діток своїх годує. Мудрих, палких, переконливих і дуже повчальних висловлювань на користь письменності в народній дидактиці немало. Усі вони закликають оволодівати грамотою, прагнути стати письменним (Як відступиш від грамоти на аршин, то вона від тебе на сажень").
Жагуче прагнення до письменності серед народу невипадкове. Оволодіння грамотою відкриває дорогу до такого могутнього світоча знань, як книга. Книга — це геніальний і неперевершений винахід людства. Народна дидактика присвятила їй найкращі, найщиріші, найтепліші слова "Книга вчить, як на світі жить", Сонце освітлює людині шлях, книжка дає їй крила".
Українська народна дидактика закликає шанобливо ставитись до школи "Поганцем той називається, хто рідної школи цурається, "Навіть з далекої дороги кланяйся шкільному порогу, "Честь школи не плямуй ніколи, "Честь школи — твоя честь".
Школа немислима без учителя. Від діда і прадіда передається у народі здорова моральна естафета шанобливого ставлення до вчителя. "Шануй учителя, як родителя", — вчить народна дидактика. Учительська праця найскладніша, але водночас і найблагородніша, найвеличніша, бо вчитель творить найбільше чудо на землі — людину. Тому й педагогічну місію учителя називають у народі святою Священна праця вчителя щоденна. Про вчителя кажуть найтепліші слова, такі, які можна сказати про найрідніше, — про матір і батька (Учитель, як мати, прагне все краще дітям дати. "Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати").
Варто зазначити, що український народне тільки проповідує шанобливе ставлення до освіти й учителя, ай невпинно бореться за здійснення цього вжитті. Яскраво простежується це зокрема на прикладі історичного становлення і розвитку українського
210 шкільництва, започаткованого зі шкіл князя Володимира Великого. За літописними сповіщеннями перша школа в Україні була створена X ст. у Києві. Володимир "почав ставити церкви і попів по інших городах і людей приводити на крещення по всіх городах і селах. І почав (Володимир) посилати забирать дітей у. мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. У 1086 р. княжна Анна Всеволодівна організувала жіночу школу, в якій 300 дівчат училися читати, писати, співати й рукоділлю. Отже,
з першого кроку українського шкільництва в суспільстві стверджувалась думка, що наука потрібна кожній людині,
незалежно від її статі. Оригінальною рисою Київської Русі було й те, що всі князі та їхні родини, а також придворні були, як правило, освіченими людьми, добре знали, крім рідної, кілька іноземних мов, мали великі бібліотеки, самі любили читати книжки й заохочували до цього інших. Це дало підставу літописцю року 1037 зазначити зокрема, що київський князь Ярослав "до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. Таке ставлення до книги, школи і науки збоку державних осіб, звичайно, служило повчальним прикладом для людей усіх інших станів.
Школи функціонували, як правило, при монастирях та князівських дворах. Справою шкільництва відало духівництво. Однак освічені люди були серед усіх верств населення. Тим більше, що потяг до освіти серед народу був надзвичайно великий. І писемність у її найпростішій формі була відома нашим далеким предкам ще в VI—VIII ст. Болгарський монах Храбр (IX ст.) твердив, що вже у дохристиянські часи слов'яни писали "чертами" і "резами". Прийняття ж християнства сприяло дальшому розвитку науки й освіти.
Економічний прогрес країни зумовлював поступові зміни у роботі школи. Потреба в знаннях зростала, той загальний потяг до освіти невпинно збільшувався.
Історичний шлях українського шкільництва тісно переплітався з долею нашого народу. Поневолення України іноземни-
1
Шкільництво // Укр. заг. енциклопедія. Книга знання У 3 т. Під гол. ред. Раківського І. — Львів. — 1936. — Т. 3. — С.
842—875.
2
Повість временних літ Літопис (За Іпатіївським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. ВВ. Яременка.
— К, 1990. — С. 185.
3
Там же. — С. 241.
211 ми загарбниками загальмувало розвиток освіти. Виборення ж українським народом культурної самостійності й політичної незалежності сприяло злетові освіти, зумовило українське Відродження І пол. XVIII ст., коли в Україні сформувалася густа мережа різноманітних шкіл — братських, козацьких, січових (запорізьких, дяківських, церковних, професійних шкіл народного мистецтва, народних ремесел і промислів.
Арабський мандрівник Павло Алеппський, який у 1654 та 1656 роках побував в Україні, з великим захопленням відзначив, що тут є дуже багато письменних людей не тільки серед чоловіків, ай серед сільського жіноцтва. З приводу духовного потенціалу українців, їх ставлення до навчання дітей він у своїх дорожніх нотатках записав "Усяке місто й містечко в землі козаків багаті помешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти Самобутність та неординарність українського шкільництва якраз і полягає утому, що його рушійною й організаційною силою виступав народ. Завдяки цьому українці мали свою оригінальну національну школу, побудовану на засадах народної педагогіки, наділену гуманним ставленням до дітей й глибоким демократизмом, коли громада, батьки й учні вибирали й запрошували до себе вчителів, що працювали на контрактній основі. Таке унікальне явище, як "мандрівні дяки, тобто вчителів Україніст, немало аналогів у світі До речі, слово "дяку "Лексиконі" Памви Беринди (XVII ст.) трактується як "дитиновчитель".
Як правило, українські школи утримувалися за рахунок податків (роківщини) парафіян, що відкривало доступ до освіти дітям усіх верств населення. За традицією школи здебільшого будувались недалеко від церкви. Нерідко при школі був притулок для сиріт, а поруч — шпиталь. Цим учителі й громада засвідчували, що дбають не тільки про навчання учнів, ай про їхнє виховання, фізичне й моральне здоров'я, духовний світ, привчають виявляти милосердя й піклування про хворих, калік, знедолених. Школа мала свою бібліотеку, сад, пасіку, що теж
1
Цит. за Кирдан Б. З духовної скарбниці народу / Українські народні думи та історичні пісні ->- К, 1990. — С. 6.
212 неабияк облагороджувало освітянську й виховну роботу вчителів, Підтримувало традиції народної педагогіки.
Освітні здобутки, зумовлені активною підтримкою народу, козацтвом Запорізької Січі, зумовили появу українських академій високого європейського рівняв Острозі (1680 р, Києві (1632 р, Харкові (1727 р, де вчились студенти не тільки з України, ай з інших країн. В 1661 р. у Львові був відкритий Перший в Україні університет. Згадані вищі навчальні заклади стали осередками підготовки української інтелігенції. Певна частина її здобула вищу освіту в західноєвропейських навчальних закладах. Деякі з них пізніше стали провідними вченими в європейських вузах. Так, ректором Болонського університету був видатний український учений Юрій Дрогобич. Падуанський університет на початку XVII ст. закінчив соратник Богдана Хмельницького Станіслав Морозовицький, відомий у народі як полковник Морозенко (загинув під час облоги Збаража у 1649 р. Саме про цього складено одну з найпопулярніших народних дум "Ой,
Морозе, Морозенку". Острозьку академію закінчив Мелетій Смотрицький, автор слов'яноруської Граматики" (1619 р, яка до середини XVIII ст. була єдиним підручником з граматики в Україні, Росії та
Білорусії. Вихованцем цієї ж академії був гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-
Сагайдачний, оспіваний в українській народній пісні "Ой нагорі та й женці жнуть. У Києво-Могилянській академії здобув освіту Григорій Сковорода. Серед випускників цього вищого навчального закладу були не
тільки культурно-освітні діячі України, ай значна частина козацьких воєначальників, втому числі соратники Богдана Хмельницького — Іван Чернята, Федір Лобода, Тимофій Носач, Іван Кравченко, а також гетьмани України Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький та Іван Самойлович
1
. Усі вони стали національними героями України, а своїм особистим прикладом освіченості, вірним служінням народові сприяли утвердженню особливого авторитету інтелігентної людини в українській етнопедагогіці. Інтелігентна людина, серед українців користується особливою повагою. У західних областях України
1
Мицик Ю. А, Плохій С М., Стороженко І. С. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ. — 1990. — С. 242.
213 ще майже донедавна звичайного, скромного сільського вчителя називали професором, а вчительку — професоркою.
Історичний шлях української національної школи був тернистим. Загарбавши Україну, російські, польські, німецькі, румунські, чеські, угорські колонізатори закривали національні школи. Російському урядові дуже не подобалась особлива "склонность народа малорусского к ученню. Абсолютиська політика Катерини II поклала кінець українській вищій та середній школі, знищила й народну нижчу школу на Лівобережній Україні. Якщо в 1788 р. на її території було 134 школи йодна школа припадала на 746 чоловік населення, то в 1875 р. вже було на тій самій території усього 52 школи. Одна школа припадала на 6750 чол. Йшло насильницьке насаджування російських шкіл. У дуже скрутному становищі опинилась українська школа в Наддніпрянській Україні. Така політика російського царизму призвела до того, що в 1902 р. в Київському шкільному окрузі 2 млн. дітей опинилось поза школою (83% всіх дітей шкільного віку. Подібна біда спіткала українську школу й на інших територіях України. Скажімо, якщо в 1911/12 навчальному році в Галичині діяло 2420 українських шкіл, то в 1927/28 їх залишилось усього 745. Зате кількість польських шкіл тут відповідно збільшилась з 1590 до 2325. Отже, причиною збільшення неписьменного українського населення у XIX — поч. XX ст. була колонізаторська політика урядів інших країн.
Наш народ, шануючи традиції національної педагогіки, невпинно боровся за українську школу, за право навчання дітей рідною мовою. І в цьому проявлялась солідарність усіх національно свідомих українців. Завдяки їхній активній підтримці, моральній та матеріальній, Україна виплекала й відстояла в тяжкій боротьбі своє національне шкільництво, яке сягнуло європейського рівня, вславилося розмаїттям шкіл різних типів — як початкових, такі середніх та вищих (колегіуми, училища, семінарії, гімназії, ліцеї, інститути, університети, академії).
Наш народ споконвіку мав чудову традицію — направляти особливо здібних дітей для здобуття освіти у престижні навчальні заклади. Це робилося на кошти наукових товариств, культурно-освітніх організацій типу "Просвіта, "Рідна школа" тощо,
214 ато й на добровільні пожертвування громадян. Український народ завжди схвально ставився до меценатства й приватної ініціативи в галузі народної освіти. Тут жила благородна традиція безкоштовної участі громадян у будівництві й ремонті шкіл, читалень, народних домів (так колись називали в Україні Будинки культури, побудовані на кошти громади. На них встановлювали пам’ятні дошки з іменами меценатів чи активних учасників будівництва. На жаль, у багатьох населених пунктах України через нехлюйське ставлення доісторичних пам'яток минулого вони по-варварському знищені.
Історико-педагогічний досвід показав, що справжнє шкільництво завжди ґрунтується на супрязі наукової педагогіки з педагогікою народною. Це стосується всіх її ділянок, утому числі і шкільних підручників. У процесі збирання живого етнопедагогічного матеріалу нам доводилось не раз бесідувати з 75—85- літніми чоловіками і жінками, якій до цього часу прекрасно пам'ятають цілі сторінки старих підручників.
Виникає запитання чому Атому, щоці підручники були побудовані на засадах добре зрозумілої людям народної педагогіки, чого не можна сказати про підручники сучасні, в яких традиції етнопедагогіки втрачені. Водночас розвалена сама основа української національної школи. Відродження її є першочерговим завданням нашого народу
Народна педагогіка і національна школа

У першому виданні цієї книги йшлося про застосування народної дидактики в школі з наведенням конкретних формі способів. Підкреслювалося, що справжня школа без народної дидактики обійтись не може, тим більше, що етнодидактика ніколи не старіє. Потреба в її використанні зумовлена багатьма причинами. Поставши з життєвої педагогічної практики трудящих, народна дидактика, по-перше, сприяє реалізації принципу зв'язку школи з життям народу. По-друге, доцільне використання народної дидактики забезпечує наступність між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну. Інакше кажучи, народна дидактика с тим надійним містком, який поєднує домашнє навчання з шкільним, школу з сім'єю. І
215 чим більше в шкільному навчанні елементів домашньої народної дидактики, тим краще. Особливо це стосується виховання і навчання школярів, бо, за словами К. Ушинського, сама школа для малолітніх дітей тоді тільки добра, коли вона цілком перейнята сімейним характером і більше схожа на сім'ю, ніжна школу.

По-третє, мудре застосування народної дидактики на уроках чи в позакласній роботі збагачує, урізноманітнює й оптимізує працю вчителя. Зустріч дитини в школі зі звичними і добревідомими для неї засобами народної дидактики завжди радісна, цікава й приємна. Вона будить позитивні почуття і переживання, викликає інтерес до школи й потяг дошкільного навчання, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів. Нарешті, використання принципів народної дидактики прикрашає педагогічне дійство вчителя, є важливим показником його педагогічної майстерності.
Процес революційної перебудови суспільства й відродження української культури та національної школи на Україні об'єктивно зумовив потребу максимальної актуалізації вивчення та застосування української енопедагогіки. З приводу цього ініціативна творча група педагогів України, починаючи з серпня 1988 р, на сторінках республіканської преси опублікувала декілька звернень до освітян і батьків, що відіграло позитивну роль у популяризації української народної педагогіки серед громадськості, неабияк спряло розгортанню новаторського руху вчителів за вивчення народознавства в школі.
На сторінках педагогічних часописів публікуються цікаві матеріали з народознавства і вивчення його в школі. Ініціативна творча група педагогів України запропонувала вчительству грун –
1
Перебудова школи і народна педагогіка / В. Стрілько, Д. Погребенник, Ю. Руденко, Є. Сявавко, М. Стельмахович // Літ. Україна. —
1988. — 25 серп Родинному вихованню — справжню турботу / В. Стрілько, Д. Погребенник, М. Овдіаїко, Д. Руденко, М.
Стельмахович, Е. Сявавко // Культура і життя —
1989. — 8 жовт.; Дітям — материне слово / її. Ігнатенко, Ю. Руденко, В. Стрілько, М. Стельмахович, Є. Сявавко // Культура і життя.
— 1990. — 26 серп Братків А. Я. Роду нема переводу Урок народознавства // Рад. школа. —
1990. — Л 2. — С. 21—23; Зірниченко Т. В, Федоренко Д. Г. Уроки щастя // Поч. школа — 1990. — Ч 3. — С 38—41.
216 товно розроблену нею концепцію педагогіки народознавства. Загальновизнаний на всій Україні і за її межами став чудовий почині досвід народознавчої виховної і навчальної роботи Гнідинської школи
Бориспольського р-ну Київської обл.
Благородні посіви дали щедрі сходи. У розклади занять загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів і вузів увійшли такі предмети, як історія України, народознавство, родинна етнопедагогіка, український фольклорі етнографія, краєзнавство, народні ремесла і промисли, історія української культури, українське народне мистецтво, традиційні народні свята й обрядив Україні тощо. Зусиллями науковців та вчителів розроблена й представлена на обговорення широкої громадськості низка проектів концепції національної школи України. Без перебільшення можна сказати, що ті роки XX ст. увійдуть в історію української педагогіки як епоха Ренесансу національної освіти. Настав час науково осмислити всі ці процеси, дати їм об'єктивну оцінку, визначити провідні тенденції їх дальшого розвитку. Наші міркування з цього приводу будуємо, виходячи з позиції етнопедагогіки, потреб демократизації і гуманізації народної освіти, етнізації дітей і молоді на базі засвоєння національної культури свого народу й загальнолюдських духовних цінностей.
Українською національною школою вважаємо той загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує засвоєння учнями основ наук і виховання свідомого громадянина суверенної
України.
Нам імпонуєте, що невід'ємним компонентом усіх без винятку варіантів концепції національної школи стали етнопедагогіка, народознавство й педагогіка народознавства. Понад двадцятилітня праця над дослідженням української етнопедагогіки, вивчення досвіду роботи шкіл високорозвинених країн світу, народних
1
Педагогіка народознавства / П. Ігнатенко, Ю. Руденко, М. Стельмахович, В. Стрілько, Є. Сявавко // Рад. освіта. — 1990. — 27 лип Каюкав В. Багатоваріантність // Рад. освіта. — 1990. — 17 квіт Українська школа (Проект концепції розроблений на Львівщині) / Рад. освіта 1990.— 29 черв Концепція середньої загальноосвітньої національної школи України // Рад. освіта. —. 1990. — 14 серп Сеульський Р. П. Концепція української школи Прикарпаття // Рад. освіта. — 1990. — 20 лист.
217 традицій шкільництва на Україні наочно переконує, що будівництво справжньої національної школи без застосування етнопедагогіки й народознавства немислиме.
Що ми розуміємо під поняттям "народознавство, "педагогіка народознавства" і яке їх співвідношення з етнопедагогікою?
Народознавство — це сукупність фундаментальних знань про певний конкретний народ, його походження, розселення, національну психологію, характер, світогляд, культуру й побут, виробничу діяльність. Унаслідок засвоєння народознавства дітьми й молоддю формується історична пам'ять та культурна духовність підростаючих поколінь. Відрив освіти й виховання від рідної мови й національної культури, від народознавства плодить перевертнів "без роду й племені, які атестатами й дипломами прикривають свою ницість.
Успіх у вивченні народознавства зумовлюється вдало дібраною методикою. У зв'язку з цим постає питання про гостру потребу мати педагогіку народознавства.
Педагогіка народознанства — це один з провідних напрямів у педагогічній науці й шкільній практиці, що забезпечує ґрунтовне засвоєння учнями культурно-історичних надбань народу, виховання гідних його
представників і спадкоємців. Це наука про закономірності, шляхи і засоби збереження генетичної спадковості й етнізації особистості. Вона розглядає освіту як ланку неперервного історичного процесу розвитку народу й синтезує здобутки його власної педагогіки, досягнення сучасної психолого-педагогічної та інших наук про людину, народ, націю.
Поняття "народознавство" ширше, ніж поняття "народна педагогіка. Народна педагогіка входить до складу народознавства й одночасно виступає як головний засіб його реалізації. Отже, провідні принципи, форми, методи вивчення народознавства криються передовсім у багатющих арсеналах народної педагогіки.
Що треба зробити, аби народознавство викладалось на високому науково-методичному рівні?
По-перше, слід подбати, щоб вивчення народознавства проводилось у відповідній системі, щоб народознавчим змістом була пройнята вся виховна і навчальна робота. Зрозуміло, щонайбільші можливості для цього відкриваються з вивченням рідної української мови і літератури, історії України, її географії та природи, з проведенням спеціальних уроків народознавства, занять з народної музики, хореографії, образотворчого мистецтва, краєзнавства, Скажімо, певну інформацію з народної дидактики учні дістануть на уроках математики — народна математика й метрологія; природознавства — народна медицина, метеорологія фізвиховання — народні ігри для дітей і підлітків трудового навчання — народні ремесла й промисли на уроках читання — фольклор тощо По-друге, треба, щоб народознавство охопило всі виховні
ланки — сім'ю
1
, дитсадок, школу, позашкільні заклади, професійну освіту вчительських кадрів і підвищення їх кваліфікації, підготовку молоді до сімейного життя, педагогічний всеобуч батьків
5
"Пробудження громадської думки в справі виховання, — писав К. Ушинський, — є єдино міцною основою всяких поліпшень у цій галузі де нема громадської думки про виховання, там нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів Формування методичної системи педагогіки народознавства, на наш погляд, має проходити трьома провідними шляхами 1) через докорінне переосмислення старих методів на етнопедагогічній основі 2) актуалізацію, широке впровадження у шкільну практику прогресивних методів української етнопедагогіки, які ще донедавна так уперто, бездумно й безпідставно ігнорувались офіційною педагогікою 3) народження нових методів.
1
Див. докладніше Стельмахович МИ. Семейная етнопедагогика — заслон бездуховности // Сов. педагргика. — 1989. — № 7. — С.
116—119.
2
Стельмахович М. Г. Українська етнопедагогіка в дитячому садку // Дошк. виховання. — 1989. — № 9. —- С. 16—17.
3
Стельмахович М. Г. Використання народної педагогіки, в професійній підготовці майбутнього вчителя // Поч. школа. — 1990. — № 10.— С. 49—52.
4
Стельмахович МИ, Социальная проблема нравственной подготовки к семейной жизни: роль народной педагогики (на материалах
УОСР) // Социбл. иселе-дования. — 1990 — .№ 9. — С. 60^71.
5
Стельмахович М. Г. Використання української етнопедагогіки в педагогічній пропаганді серед батьків. — Івано-Франківськ, 1909 6
Уишнський КД. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пєд. твори. — ТІ С. 103.
219 Переосмислення методів є не що інше, як переорієнтація їх на виховання людськості в дітей, ґрунтовне знання рідної мови, історії України, свого краю, села (міста, народної національної культури й загальнолюдських цінностей.
Звичайно, що свої творчі пошуки в галузі викладання народознавства будуємо на засадах обох педагогік — народної та наукової. Ідеальним варіантом відношень між етнопедагогікою і педагогічною наукою вважаємо той, що репрезентує їх взаємозв'язок, за якого народну педагогіку живить розвиток педагогічної науки, яка, в свою чергу, допомагає осмислити й на оптимальному рівні застосувати виховний потенціал народної муд- рості.
Розкріпачення вчителів через звільнення їх від закостенілих офіційних догмі командно-адміністративних методів управління відкрило широкий простір для творчої ініціативи у галузі педагогіки народознавства. У зв'язку з цим найпоширенішими формами виховної і навчальної роботи в школі стали уроки народознавства
— українознавства, людяності, культурології, мистецтвознавства, краєзнавства постановки "живих картин" з культурного та історичного минулого українського народу подорожі порідному краю
— до джерел рідного слова читання "книг живої природи години улюбленої праці й творчості фестивалі народної пісній танцю Малі академії народних мистецтв — хорового співу, танцю, музики, образотворчого мистецтва мандрівки в історію рідного народу конкурси "Казка за казкою, "Мудрий оповідач, Народ скаже — як зав'яже!"; народні дитячі забави та ігри, робота товариств (братств) народних умільців, гуртків декоративно-прикладного мистецтва і народних ремесел фольклорні свята свята рідної мови відкриття й організація роботи етнографічних музеїв тощо. Позитивних прикладів передового педагогічного досвіду в цьому аспекті можна навести чимало. Так, помітних успіхів у справі застосування педагогіки народознавства домоглися колективи шкіл Івано-Франківщини. Середньоберезівська та Яворівська середні школи Косівського, Яківська восьмирічна Тлумацького р-нів — з організації профорієнтації завдяки використанню народних трудових традицій і гуцульських художніх промислів Беликоключівська середня і
220

Мишинська восьмирічна школи Коломийського та Уторопська восьмирічна школа Косівського р-нів — з використання українського фольклору, народного пісенного, музичного, танцювального мистецтва в естетичному вихованні учнів.
В Уличнянській середній школі Дрогобицького р-ну на Львівщині вивчають традиційну сімейно-побутову культуру рідного села. Народні звичаї і свята, обряди, символи і ритуали, дитяча субкультура — ось головні об'єкти зацікавлення вчителів Та учнів. На уроках музики, української літератури, заняттях народознавчого гуртка вивчається календарна народна поезія.
Під час різдвяних та новорічних свят діти в Уличнім організовують вертепи, групи колядників та щедрувальників, які від хати до хати славлять величальними піснями красу сімейної злагоди й людської порядності. Бажаючи щастя й успіхів своїм односельчанам, школярі збагачують себе духовно, вчаться приносити радість іншим. А відродження давнього українського звичаю ставити в хаті замість ялинки Дідуха (солом'яний сніп, на якому висять медяники і горішки) чи Павучка, зробленого зі стебел жита у вигляді крони дерева й прикрашеного іграшками, не лише нагадує дорослим і дітям про освячений віками культ хліба, ай допомагає зберегти сотні живих дерев.
Свято пробудження природи й зустрічі птахів та Великдень учні Уличнянської школи супроводять українськими народними веснянками (гаївками, рухливою грою "Грай, жуче, грай" А традиційне осіннє свято врожаю — жниварськими піснями та інсценівкою "Ходить гарбуз по городу. Невід'ємними елементами свята рідної мови є конкурси "Народ скаже, як зав'яже", усний журнал "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине, виставка українського одягу, вишивки, речей домашнього вжитку, рукоділля.
Помітно виділяються своєю інтенсивністю пошуки вчителів щодо розробки програм та уроків з народознавства для учнів х класів. Високих результатів досягають у виховній робочі, вивчаючи народний календар Наша розмова про народну педагогіку підійшла до кінця. Та на цьому не закінчується подорожу чарівний світ народної педагогіки, благотворний вплив якої відчуває кожен з нас щодня, щогодини, щохвилини від народження ідо кінця свого життя.
Народна педагогіка завжди з нами — у щасті й біді, у радості й горі, у будень і свято. Вона вчить нас працювати і жити, любити, думати і творити, примножувати доброта щастя на землі, бути справжніми людьми.
1
Стрілько ВВ. У розкладі — народознавство // Рад. освіта. — 1989. — З берез.; Народознавство в українській національній школі / За ред. Р. П. Скуль-ського. — Івано-Франківськ, 1990; Ступарик Б. М. Педагогіка народознавства в школі. — Івано-Франківськ, 1990;
Сергійчук 3. О. Програма з народознавства // Поч школа. — 1990. — № 8. — С. 62—69.
г
Існитемш 11 Р, Руденко Ю. Д. Виховний Потенціал народного календаря // Рад. шкала. — 1990. - № 8. — С. 19—24
222



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал