Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів, державних університетів




Сторінка14/16
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Огірочки

Ой, вийтеся, огірочки,

А в зелені пуп'яночки,
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Ходить жучок по жучині,
А жучина по деревині.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Дайте, хлопці, окалота,
Повезем жучка до болота.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
193 Діти беруться заруки, витягуються водну лінію. Передні завертаються назадніх, ніби в'ються. Двоє останніх піднімають угору руки, а всі проходять попід руками, співаючи.
Варена рибка
Діти, взявшись заруки і швидко обертаючись колом, приспівують:
Вареної рибки Держіться кріпко!
Як хто урветься, Тому не минеться.
Обертаються, поки хтось не одірветься од кола. Потім гра починається спочатку.
Дрібушка
Двоє дітей, міцно взявшись заруки і швидко обертаючись, співають:
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наївшися іигтрушечки,
Наївшися лободи,
Гала, гала доводи
Сила педагогічного впливу пісень-ігор велика. Вони вчать дитину вправно володіти словом, аналізувати як свої, такі чужі вчинки, додержувати етичних норм поведінки, дисципліни, узгоджувати свої дії з діями інших, спонукають до сміливості, витривалості, спритності й винахідливості, виробляють гарну поставу, грацію, красиву ходу, пробуджують мистецький хист до художнього слова, пантоміми, танцю, співу, хореографічного й театрального мистецтва. Деякі пісні-ігри дуже нагадують невеличкі театральні вистави:
Звідки ти Діти бігають навколо дівчинки, якій зав'язують очі, торкаючись її злегка, щоб не знала, кого ловити. Між ними відбувається такий діалог Звідки ти
— З Яворова Чия ж ти Ковальова.
— Бувай здорова, Ковальова!
— Бувай здорова, Ковальова!
— На чім стоїш?
Цей же діалог відбувається, коли очі зав'язують хлопцеві На чім стоїш На шпильках Чому тебе не колють Боя в червоних чобітках А хто тобі їх робив Стефанко.
— Біжи, біжи Лови його!
1
Мета кожної народної пісні-гри — підготувати дитину до життя і праці. У багатьох з них — наслідування трудової діяльності дорослих. Наприклад, пісні "Огірочки, "Мак, "А ми просо сіяли" відображають трудові операції, пов'язані з вирощуванням цих культур. Через багаторазове повторення ігрових дій народна дидактика прагне прищепити дітям повагу до праці, до народних традицій і звичаїв, бажання і вміння працювати, поєднувати працю з відпочинком, раціонально проводити своє дозвілля.
В аспекті мовного розвитку дітей істотне значення має жанрова різноманітність ігрових пісень. Переважну більшість з них наповнює казковий зміст, що свідчить про давність їх походження. Своїм корінням дитячі ігрові пісні сягають у сиву давнину, у сферу життя та побуту наших далеких предків, які вірили в міфічних божеств (Ярило, Коляда, Коструб) і влаштовували на їхню честь різноманітні ігрища. З часом ігрові пісні, створені дорослими, повністю осіли в дитячому репертуарі.
Граючись, діти люблять змагатися між собою. Реалізувати це прагнення допомагають голосилки (змагання у тривалості) та мовчанки, до яких діти вдаються після бурхливих ігор для заспокоєння та відпочинку.
1
Український дитячий фольклор / Упорядн. В. Г. Бойко. — К, 1862. — С. 102—104.

195
Кішка здохла, Хвіст обліз,
Хто промовить, Той із їсть швидко говорить ведучий і одночасно різними кумедними жестами й гримасами прагне розсмішити гравців. Програє той, хто перший не витримав і порушив мовчанку.
Багаті на творчу фантазію дітей лічилки — римовані віршики на шість, вісім, десять і більше рядків, за допомогою яких перелічуються гравці (звідки й походить назва. У лічилках переважно фігурують слова на позначення лічби.
Раз, два дерева,
Три, чотири — вийшли звірі,
П'ять, шість пада лист,
Сім, вісім птахи в лісі.
Дев'ять, десять це сунички
Підвели червоні личка.
Раз, два, три, чотири, п'ять
Вийшов зайчик погулять.
Як нам бути, що зробити
Треба зайчика зловити,
Будем знову рахувать:
Раз, два, три, чотири, п'ять.
Нашим дітям відомій такі лічилки, як "Раз, два, три, чотири — мене грамоти учили, "Сидір,
Мидір та Каленик", "Одинчики, дробинчики", "Хобре-бобре", Тулі-гулі", "Ходить бусол по болоту, "Сітка-вітка", "Бігла лялька потоку" та ін.
1
Дидактичне значення лічилок полягає утому, що вони в ігровій формі, легко, доступно й швидко підводять дітей до засвоєння числових понять у їх практичному застосуванні. Щоправда, можуть бути лічилки, де не вжиті числівники, як, наприклад, лічилка, якою діти користуються, граючись у піжмурки:
Котилася торба
З високого горба,
А в тій торбі
Хліб-паляниця,
1
Їхав лис через ліс Українські народні лічилки. — К, 1984.
196
Кому доведеться
Той буде окмуриться.
Лічилки виконуються здебільшого речитативом. Крім привчання до кількісного аналізу предметів, вони активно прилучають дітей до словникового багатства рідної мови, загострюють чуття до смислових та інтонаційних барв живого слова. Слід зазначити, що діти не тільки користуються лічилками, ай самі їх складають. Отже, застосування лічилок є стимулом для розгортання словесної творчості дітей, розкриття лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань.
Походження дитячих лічилок давнє. Поштовхом для їх появи, очевидно, послужили старовинні форми ворожінь, коли випадкове випадання жеребка комусь уважалося волею долі і не могло ображати чи сприйматися як несправедливість.
У звуковому оформленні лічилок може бути зроблений наголос на вимовленні певного звуку з метою тренування артикуляції і вироблення певних орфоепічних навичок. Наприклад, хтось з гравців, торкаючись по черзі рукою дітей, вимовляє:
Семен сказав своїм синам:
Сими, складіть скирту сіна,
Сики склади скирту сіна.
Семен сказав своїл симал:
Спасибі.
На кого припало слово "спасибі, той стає ведучим. Неважко помітити навмисне нагромадження тут фонеми ста увагу до гарних людських взаємин (слухняність синів Семена, ввічливість батька. Навчальна й виховна суть цієї лічилки очевидна.
Дитячій творчості властиві ще й такі лічилки моно, двоно, трон, чатер, патер, шістер, містер, шутка, вутка, чах.
Що це таке Це теж лічилка за призначенням і ритмом, але числівники в ній (уданому випадку від одного до десяти включно) зашифровані у вигаданих словах. Про генезис такого прийому можна легко здогадатися "незрозуміла" мова зумовлена колишнім забобонним уявлення про магічну силу числа, стародавнім звичаєм табу в лічбі — забороною лічити й називати числа, намаганням
обминути лічбу навіть у розмові господиня не лічила яєць, щоб кури добре неслися журавлів під час перельотів не
197 лічили, щоб не втратили пам'ять; мисливець не лічив упольовану ним дичину, щоб вдалим було наступне полювання. Такі повір'я давно відійшли в минуле, ніхто в них не вірить, а діти навіть їх не знають, але замінники числівників у лічилках вживають, ідучи за успадкованою традицією, а ще більше — заради цікавої забави, з бажання повеселитися, погратися словами, здивувати своєю вигадкою інших. До речі, діти так захоплюються цією грою, що передають вигаданими словами не тільки числові, ай інші поняття, ща істотно впливає на вироблення в них мовної інтуїції. Принагідно згадаємо ще хоча б таку словотворчу забаву дітей, як переставляння складів. "Чешхо сятивчи тивапла?" — запитує одна дитина другу. Та відповідає "Чухо". Присутні при цій розмові дивуються про що це діти говорять такою чудернацькою мовою. Дітям це подобається. Виявляється, нічого дивного тут немає. Просто один другого запитує "Хочеш вчитися плавати" А той відповідає "Хочу".
Різні словесні жанри й прийоми, поширені в дитячому середовищі, привчають кожного змалку будувати добрі міжособистісні взаємини, оберігаючи людську гідність, уміти прощати необачність, бути скромним, не впадати в амбіцію, розуміти гуморі жарти. Цьому сприяють різні словесні дотепи, кепкування, дражнилки.
Виробленню мовної пильності сприяє, зокрема, дотеп-пастка:
Ведучий: Я піду в ліс.
Слухач: І я.
Ведучий: Зрубаю дуба.
Слухач: І я.
Ведучий: Зроблю корито.
Слухач: І я.
Ведучий: Свині будуть їсти.
Слухач: І я.
Діти зі сміхом сприймають подібні дотепи, поблажливо ставляться до прізвиськ, які, по суті, серед дітей не обминають нікого, до кепкувань, по-дитячому наївних і не розрахованих на образу Скажи "Коса Коса.
198
— Твоя тітка оса.
Далі мовці міняються ролями Скажи "Нагороді хата Нагороді хата Твоя голова пелехата.
Як бачимо, останні слова в дитячих кепкуваннях переважно римуються, у прізвиськах — теж "Іван- побиван", "Остап-цап", "Михайло-попихайло", "Юлька-цибулька", "Федькя-редька". Наслідуючи дорослих або сперечаючись між собою, діти створюють ущипливі пісеньки-дражнилки: на Івана:
Ванька-встанька требуха
З'їв корову і бика,
Сімсот поросят,
Самі ніжки висять.
на Дмитра:
Мицьку-миць,
Мицьку-миць,
Ходи, дам ти варениць
Варениці посолені
Та ще й салом помащені.
Дражнилки можуть осуджувати ненажерливість (Ненажера — тлуста бочка і химера, брехливість
("Брехач-клепач, трюкач, пустий квач, злодійство ("Злодій-злодій, вкрав коралі, сидів місяць в криміналі, наклепництво (Наклепник — шпик, зашкарублий черевик").
Слід зазначити, що кепкування і дражнилки з погляду народної педагогіки мають суперечливий характер. З одного боку, вони шкідливі, бо здатні рознервувати, зіпсувати на якийсь час добрі відносини між дітьми, можуть навіть включати лайливі слова. Тож якогось особливого педагогічного чи художньо-естетичного значення вони не мають. Та й, до речі, викликають осудне тільки дорослих, а навіть самих дітей. Про любителів дражнити кажуть "Дражнило — собаче рило!".
Але як дражнилки, такі кепкування серед дітей живуть, тому що відповідають імпульсивній психіці дитини, потягу до словесної творчості. Що робити Може, категорично заборонити А що дасть така заборона Хіба що відіб'є бажання щирого волевиявлення настрою, захоплення римуванням слів, критичного ставлення до вчинків, придушить мовну ініціативу, позбавить можливості пізнати полеміку, відчути суть міжособистісних взаємин, набути вміння відстоювати свою гідність, усувати непорозуміння, бути стриманим, статечним, уміти попросити пробачення, помиритися, якщо допустив необачний учинок, чи посварився, не ображатися на критику, якщо вона справедлива, не бути злопам'ятним. Між іншим, діти не злопам'ятні. Якщо вони посварилися, то швидко миряться, забуваючи про недавні непорозуміння.
Отже, категорична заборона дитячої словесної творчості, зокрема дражнилок, мало що дасть. Діти, може й менше та потайки, все одно дражнитимуться. Цей жанр дитячої словесної творчості допустимий, але у відповідних рамках. Якщо батько чи вихователь помітив, що дражнилки ведуть до занадто гострого конфлікту — сварки чи бійки, то треба дітей зупинити і запропонувати помиритися за принципом "Уміли посваритися — умійте і помиритися. Народна педагогіка має на такі випадки навіть мирилки. Ці слова співають двом дітям, якщо вони посварилися:
Мир миром,
Пироги з сиром,
Вареники в маслі,
Ми тюдружечки красні,
Поцілуймося!
Діти, які посварилися, подумають, подумають, а потім і помиряться.
Якщо сварка виявилася глибокою і затяжною, той мирилка довша:
Вишні-черешні розвиваються,
Синє озеро розливається.
Ясне сонечко усміхається.
Жито силоньки набирається.
Через тин вишня похилилася.
Дві подруженьки посварилися.
Тобі яблучко, мені грушечка,
Не сварімося, моя душечко.
200 Тобі яблучко, мені зернятко, Не сварімося, моє серденька.
Цікавою, веселою і захоплюючою словесною грою для дітей старшого вікує скоромовки — чудовий витвір народної логопедії. Вони складаються з жартівливих висловів, скомпонованих з важких для швидкого вимовляння слів, якими часто розважаються діти, випробовуючи свої орфоепічні можливості та вдосконалюючи власне мовлення. У народній дидактиці їх створено чимало. Ось лише деякі з них "Прийшов Прокіп — кипить окріп, пішов Прокіп — кипить окріп, як при Прокопі кипить окріп, такі без Прокопа кипить окріп, "Чорний баран, рябе ярча", "Летів горобець через безверхий хлівець, ніс четвертик гороху, без червотоку, без червоточини, без почервоточини", "Був собі паламар, його діти паламаренята перепаламарилися", "Перепеличка невеличка, під полукіпком випідьпідьомкалась", "Наша верба найкорчукуватуватіша", "Ходить посмітюха по смітнику з посмітюненятами", "Був собі цебер, перецебрився, мав діти цебренята перецебренята", "Правда, що ми ходили дещо і гуторили про що тільки коли я хоч що або абощо, то нехай мені покищо — от що, а не тощо А вище кажете, щоб я там-що-що або абощо, Босий хлопець сіно косить. Роса росить босі ноги, "Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля прив'яже", "Хитру сороку спіймати морока. А на сорок сорок — сорок морок, "Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак півню "Ти не вмієш так, як я. Яне вмію так, як ти. Іноді скоромовки більш розгорнуті, мають діалогічну форму:
Когут каже:

— Вовки ідуть.
Баран каже:

-Де?

А пес каже:

— Онде, онде.
Квочка каже:

— Клопіт мій,
Клопіт мій,

Де курятка подіти
А качка каже:

— Такті треба.
Так, так.
201
В українській етнодидактиці скоромовок багато. Це підтверджує й сама скоромовка "Всіх скоромовок не перескоромовиш, не перевискоговориш". Переймаючи їх від дорослих, діти з задоволенням розважаються.
До дитячого фольклору входять також сміховинки — короткі дотепні висловлювання дітей з приводу певних життєвих ситуацій, а також стидинки (соромилки) — невеличкі, навмисно перекручені в мовному відношенні, римовані вислови, нерідко гидкого змісту, якими підлітки дражнять маленьких дітей чи однолітків, а інколи й старших, якщо ті не вимовляють якихось звуків.
Важливу роль у народній педагогіці відіграють прислів'я та приказки. В них не тільки втілені основні ідеї, положення і влсновки народної дидактики, ай закладена сама програма навчання. Мало того, прислів'я та приказки значною мірою і реалізують цю програму, несучи інформацію з різних галузей народних знань.
Дуже близько до прислів'їв і приказок стоять народні заповіді й сентенції, які лаконічно, в імперативній формі подають суть істини, яку треба пам'ятати й за якою жити. Вони мають високий емоційний заряді велику силу виховного впливу на особистість.
Народні сентенції вчать шанувати батька й матір, поважати людей старшого покоління — дідусів і бабусь, берегти родинну злагоду, доброзичливі стосунки між братами і сестрами, бути мудрим і справедливим, мужнім, скромним і стриманим. Зроду в рід, з покоління у покоління передаються народні правила, які зобов'язують не залишати людину в біді голодного нагодувати, спраглого напоїти, дати притулок подорожньому, співчутливо поставитися до скривдженого й допомогти йому, відвідати хворого, не допустити лихого вчинку відвернути від людини біду. Народна дидактика застерігає від бундючності й хитрості, зарозумілості й безсоромності, лінощів і заздрості, ненажерливості, пияцтва, розпусти, протиставляючи цим потворним явищам такі моральні чесноти, як щедрість душі й чистота серця, доброзичливе й щире ставлення до трудової людини. "Викорінюй зло, чи-
1 Дніпровські сміховинки. — Дніпропетровськ, 1978.
202 ни добро, — вчить народна дидактика. Суть чесноти за народною дидактикою полягає утому, щоб бути доброчесним, робити добрі діла, боротися за утвердження добра і справедливості. І тут для позитивної орієнтації народна дидактика звертається до кришталево чистої і світлої душі дитини (Невинний, як дитина Зло багатолике. Воно може виявлятися у недобрих вчинках, лихих думках і словах, злих намірах і бажаннях. Тому й боротьба зі злом має бути постійною й безкомпромісною і увінчуватися перемогою й утвердженням добра. Під добром народна педагогіка розуміє все позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям. Добро є чеснотою, протилежною лихові, злу, це благо, корисна справа, вчинок. Доброю є та людина, яка чинить добро й тяжіє до морального самовдосконалення.
Народна дидактика в своїх діях прагне до забезпечення як навчання, такі виховання. Головне її покликання
— активно допомогти молодів трудовому й моральному зростанні. Народна дидактика прагне не тільки прилучити молодь до знань, ай навчити її самостійно думати, старанно працювати, долати труднощі, поєднувати закони, правила, факти в світоглядну систему.
"Розум виховується розумом, — кажуть у народі. Народна дидактика схвально оцінює того, хто вчить дітей спостерігати, бути уважним, розвиває дитячу пам'ять і уяву. У практиці народного навчання увагу дітей звертають нате, що їх оточує, підкреслюючи окремі властивості предметів. Дуже часто дорослі в процесі побутової діяльності вголос коментують те, що вони роблять. А згодом, із залученням дитини до праці, обсяг навчання збільшується. Діти, виконуючи хатню роботу, працюючи поруч а дорослими на подвір'ї, у поліна городі, у майстерні, вирощуючи рослини, доглядаючи тварин, вчаться встановлювати причинно- наслідкові зв'язки, між предметами і явищами навколишнього світу, робити певні висновки й узагальнення. Цьому сприяє й перебування дітей на лоні природи. У родинний побут міцно ввійшла гарна звичка батьків ідучи в ліс по гриби, ягоди, відпочиваючи або подорожуючи, брати з собою й дітей. Під час таких походів дорослій діти жваво спілкуються, що сприяє розумовому розвитку останніх, розширює їхній кругозір, розвиває мовлення,
203 формує пізнавальні інтереси. Перебуваючи з дорослими на природі, дитина ставить їм безліч запитань, що схвалюється народною дидактикою (Хто людей питає, той і розум має, оскільки розглядається як показник дитячої допитливості й нормального розумового розвитку (Розумний, як щось не знає, то в іншого запитає. Не слід відмахуватись від запитань дітей, мовляв, нехай виростуть, той самі довідаються (Нехай" — поганий чоловік. Хто так робить, той глушить допитливість і прагнення до знань, гальмує розумовий розвиток дитини (Дітям не відповідати — розуму не мати. Зміст дитячих запитань дуже різноманітний про навколишні предмети, природу, про знаряддя праці, будову світу, про людей та їхні вчинки, про суспільні явища й події. Характер цих запитань змінюється з віком дитини. Серед них бувають і кумедній дуже наївні, але обминати чи кепкувати з них не слід. Народна дидактика вимагає, щоб дорослі серйозно ставилися до дитячих запитань, відповідали на них доброзичливо, чітко і зрозуміло, не обмежуючись при цьому лише словами "такі "ні, а в доступній формі розкриваючи суть того,
про що діти запитують. Мудра відповідь — це та, яка підштовхує дитину до самостійного мислення, розвиває її уяву і фантазію.
Надаючи виняткового значення у розумовому вихованні спілкуванню дорослих з дітьми, народна дидактика розцінює мудру відповідь на запитання дитини як велике мистецтво, що сприяє засвоєнню нових знань.
Окрасою народної дидактики стали загадки про природу і працю, людину та її духовний світ, дидактичні ігри у вигляді загадок-шарад, загадок-задач, загадок-жартів, вікторин.
Загадка — це короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати. Наприклад "Стою стрункий, високий, в зелених шатах я, і золотом оздоблена голівонька моя" Соняшник. Цікаво, що сама загадка про загадку характеризує її так "Я тобі не говорю, що тобі недоговорила. Що це є?"
Щоб успішно справитись з поставленими в загадках завданнями, треба мати відповідний запас знань, уміти помічати спільне яку конкретному, такі в абстрактному. Цікава загадка завжди міцно вкарбовується у дитячу пам'ять, збагачує знання і водночас перевіряє рівень інтелектуальної підготовки, спонукає до різноманітних розумових операцій
— аналізу, синтезу, індукції, дедукції і порівняння, учить мислити, логічно обґрунтовувати свої міркування, будить емоційні переживання, привчає до розумової праці, виробляє уважність, спостережливість, кмітливість, тямучість, збагачує мову, розвиває пам'ять, уяву. Кожна загадка — це своєрідний урок мислення. Загадки мобілізують до розумової праці над оволодінням знаннями, спрямовують увагу до явищ природи, соціального життя людини, виробничої техніки, матеріальної і духовної культури.
Народна дидактика знає сотні дидактичних вправ та ігор для розвитку кмітливості й розумових здібностей дітей. Так, в Україні є великий цикл загадок, задачі прислів'їв, у яких широко використані математичні поняття.
Слід зазначити, що народні загадки не тільки розвивають, ай перевіряють розум людини. До них охоче вдаються не тільки діти, ай дорослі. Так, парубок, звертаючись до дівчини, пропонує Одгадай ти, дівко, сім загадок...
Угадаєш, моя будеш,
Не вгадаєш, дурна будеш.
А що росте без коріння?
А що цвіте без синього цвіту?
А що біжить без прогону?
А що шумить без привіту?
А що сяє круту гору?
А що росте без колосу?
А що плаче безголосу На основі загадок влаштовуються "розумові поєдинки. Наприклад, в українській народній казці Мудра дівчина" розповідається, як дочка бідного селянина Маруся допомогла батькові відгадати всі загадки пана, які не відгадав її багатий і бундючий дядько — батьків брат. Примхливий і жорстокий багач не чекав цього й дуже розгнівався, що змушений був визнати перед простою біднячкою свою поразку. "Як це Я такий розумний, а вона
1 Народні пісні в записах Івана Манжури. — С. 62.
205 проста собі дівка та мої загадки повідгадувала" — уголос обурювався пан.
Народна дидактика відображує важливі закономірності навчання, яку загально-дидактичному аспекті, такі в плані вивчення окремих навчальних предметів. Причому ця тенденція у практиці народного навчання настільки чітка і виразна, що можна зробити висновок про зародження у середовищі народу предметних дидактик. Не буде перебільшенням сказати, що всі нинішні шкільні наукові методики з'явились на світ Божий значного мірою завдяки народній дидактиці і своїм корінням сягають у предметні дидактики, створені народом.
Так, народна предметна дидактика змови виробила надзвичайно ефективні методи навчання й дуже цінний дидактичний матеріалу тому числі й такий, що привертає увагу до ролі мови як суспільного явища. Зокрема, запитання-загадки "Що єна світі, щодо кожного липне, "Що всі предмети мають, слова- омоніми (З якого полотна не можна пошити сорочки, будова слів (На небі одно, а в баби двоє, "Яке слово складається з семи однакових літер, "На мені молотять за сніпом новий сніп, а якщо з кінця читати, будуть миші враз тікати) та багато інших. Отже, цінних народних знахідок у галузі методики навчання рідної мови багато. Вони стали окрасою сучасної наукової методики мови. Можливості і потреби їх застосування у роботі вчи-теля-словесника досить великі. Подібне можна простежити на прикладі досягнень предметної народної дидактики й з інших галузей знань, зокрема з народної математики.
Дітям з раннього віку прищеплюються навички лічби (Скільки в тебе рук, ніг, очей, пальчиків на руках і ногах" А скільки лапок у нашого котика) Елементи математики мають і дитячі ігри. Діти тренуються на математичних вправах-лічилках. Згодом їм пропонують математичні задачі. Підлітків залучають до виконання певних розрахунків у зв'язку з господарською діяльністю сім'ї
2

1
Див Стсльмахович М. Г. Народна педагогіка промову і розвиток мовлення // Укр. мова і література в ШКОЛІ
— 1977. — № 1. — С.
61—69.
2
Грацшнська Л. М. Нариси з народно математики України. — К, 1968.
206 Історичні відомості діти черпають з українських народних дум та історичних пісень, переказів, пройнятих великим патріотизмом. За висновками І. Франка, "... думи й пісні виховували нові покоління, вливаючи в них з молоком матері той самий героїчний дух, яким жили батьки Народні думи — це жанр українського народного героїчного епосу. Вони народились зумов конкретно-
історичноі дійсності України XV—XVII століть і стали унікальним явищем не тільки в українській етнопедагогіці, ай у світовій педагогічній культурі, що дало підставу Тарасові Шевченку в поезії "До
Основ'яненка" гордо заявити:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа Слово
2
.
Основне призначення народних дум — оспівування подвигів українського народу у боротьбі проти колонізаторів, утвердження ідеалів народної педагогіки, здорової родинної і громадської моралі. У них знайшли своє втілення кращі риси справжнього українця безмежна любов дорідної землі, почуття власної гідності, відданість вірі християнській, вірність національним звичаям і традиціям, стійкість у боротьбі за волю і справедливість. Зрадники і запроданці, перевертні, яничари й манкурти в народних думах тавруються як злочинці, гірші за ворога-чужинця.
Фольклористами зафіксовано понад 50 сюжетів українських народних дум, серед яких такі відомі, як "Козак Голота, "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка, "Отаман Матяш Старий, "Козак-нетяга Фесько Ганжа
Андибер", "Буряна Чорному морі" та ін. Деякі з них мають по кілька десятків варіантів (Втеча трьох братів з Азова, з турецької неволі, "Івась Удовиченко, Коновченко" та ін.). Героями дум виступають борці за щастя наро-
1
Франка І. Я. Вибрані статті про народну творчість. — К, 1955. — С. 21.
г
Шевченко Т. Кобзар. — С. 51.
207 ду — козак Голота, Івась Удовиченко, Іван Богусловець, Федір Безрідний та ін., безіменні герої- козаки, герої визвольної війни — Богдан Хмельницький, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко та багато інших мужніх, кришталево чесних захисників рідної землі.
Навчально-виховна сила впливу народних дум в українській етнопедагогіці забезпечується багатьма психолого-педагогічними чинниками. По-перше, думи виражають заповітні мрії і надії народу. По-друге, виклад сюжету базується на особливій досконалості художнього слова. По- третє, його донесення йде через живе спілкування виконавця зі слухачами на сприятливому емоціональному фоні під акомпанемент кобзи, ліри чи бандури. По-четверте, думи виконувались лише талановитими народними співцями, кобзарями, бандуристами чи лірниками на винятково високому професійно-мистецькому рівні.
Можна собі уявити, яке величезне враження на людей, особливо на дітей і підлітків, справляли віртуозна гра і прекрасний задушевний голос, чітка дикція з виразною інтонацією, міміка та жести сивого кобзаря!
Збереглося немало оповідань очевидців про захоплюючі, незабутні враження від дум кобзарських. Серед них дуже цікавими є, зокрема, спогади про кобзарів Тараса Шевченка. "Живі враження кобзарів і кобзарських пісень, — відзначав І. Франко, — мусили у Шевченка бути дуже сильні і численні, коли по десятилітній розлуці з Україною (від 1829 до 1839) він, виступаючи на поле літературне, майже що крок малює образи кобзарів Захоплюючись мистецтвом кобзарів, Шевченко в повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" відзначив, що навіть у рапсодіях хіоського сліпця, праотця епічної поеми Гомера "нічого нема похожого на наші історичні думи-епопеї, "Олексій Попович пирятинський, або "Утеча трьох братів з Азова, або "Самійло Кішка, або, або, — та їх не перелічиш. І всі вони так піднесено
простій чудові, що якби воскрес сліпий Хіоський та прослухав хоч одну з них від такого ж, як сам він, сліпого кобзаря чи лірника, то розбив бив дрізки свій луб'янець, називаний
1
Франко І. Я. Вибрані статті про народну творчість — С. 155.
208 лірою, і став би міхоношою у самого бідного нашого лірника, назвавши себе публічно старим дурнем".
Народні думи й пісні були одним з провідних джерел поетичного натхнення Тараса Шевченка. Перебуваючи на засланні, він 17.06.1857 р. у своєму "Щоденнику" занотував "Я ніби з живим розмовляю з її (України — МС) сліпими лірниками і кобзарями".
Далеко за межі України сягнула слава таких відомих кобзарів, як Григорій Любистко, Данило
Бандурко, Остап Вересай, Іван Кравченко, Федір Гриценко-Холодний, Михайло Кравченко, Андрій Шут, Петро Сіроштан, Семен Зезуля, Федір Кушнерик та ін.
Коріння кобзарства сягає у часи Київської Русі, де вже були співці — виконавці творів на історичні теми. Згадаймо славетного Бояна із "Слова о полку Ігоревім, що "співав славу" захисникам землі Руської. Праотцями українського кобзарства були співець Мануйло, згадуваний у літописі Київському (1137 р, та Митуса, згадуваний у літописі Волинському (1241 р. Кобзарі часів козаччини є прямими їхніми нащадками


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал