Навчально-методичний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів, державних університетів



Pdf просмотр
Сторінка10/16
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16
"гріх". Зміст цього поняття багатогранний гріх — порушення релігійно-моральних догм, настанові т. ін.; поганий, непорядний учинок, недолік, помилка, недогляд непорядно, недобре, недозволено. Звідси пішла й низка похідних слів гріховодити — вести себе аморально, нескромно гріховодний — той, хто порушує правила
124 моралі або взагалі правила співжиття грішити — порушувати якісь правила, норми, припускатися помилки, а також фразеологізми "брати (взяти) гріх надушу робити що-небудь усупереч власній совісті, прийнятим нормам моралі, "гріха не боятися" — робити погані вчинки, незважаючи на норми моралі "з гріхом пополам" — не без помилок, не зовсім добре та багато інших. За традицією народної
педагогіки діти всім ї від батьків, дідуся, бабусі, старших сестер і братів запам'ятовують, що негарно не слухати матері чи батька, обманювати їх, глумитися зі старості чи глузувати з каліцтва, знущатися з тварин, лицемірити, ображати інших, зводити наклеп, підлабузнюватись, бути байдужим до чужого горя.
Народна педагогіка звертає увагу батьків нате, що правильна постановка морального виховання дітей зумовлюється його початком (Добрий початок — половина задуманого. Вона закликає дбати про виховання з перших років життя дитини (Як не навчиш дитину в пелюшках, тоне навчиш і в подушках, Нагинай гілляку, доки молода, "Гни дерево, поки молоде, учи дитину, поки мала, "Молоде на всі сторони гнеться, "Учи сина, як годуєш, бо тоді вжене навчиш, як тебе годуватиме, узявши під контроль її моральну поведінку (Гідність людини визначають її вчинки").
У практиці народного виховання стало загальновизнаним з першого року привчати дітей слухати дорослих, виконувати вимоги батьків. Цього принципу неухильно дотримують протягом усього життя дитини всім ї. Не позбавляється вона, звичайно, й права виявлення власної розумної ініціативи. Добрий почин завжди підтримувався й заохочувався дорослими (Кожна птичка своїм носиком живе, "Людей питай, а свій розум май, "Дарма, що малий, ай старого навчить, "Мале орлята вище старого літає. У два-три роки діти вже виконують найпростіші доручення за вказівкою "подай, "принеси" тощо. Знають, що треба берегти іграшки й речі, рослини й тварин. Між іншим, народна педагогіка несхильна ділити рослини й тваринна корисній шкідливі. Нехай спочатку для дітей усе живе буде добрим, бо
1
Словник української мови. — К, 1970—1980. — ТІСТ Спізнання світу має починатися з добра. Тільки за цієї умови з дитини виросте людина-добротворець. Саме тому в казках і піснях для малят звірята характеризуються пестливими словами "зайчик-побігайчик",
"лисичка-сестричка","мишка-скряботушка", "сорока-білобока", "котик-мурчик", "коник-стрибунець",
"жабка-квакушка", "вовчик-братик". Щез колиски дитя тягнеться до всього живого — до котика, який є в кожній хаті, до бджілки, яка випадково залетіла у вікно. Це пробуджується чудова природна схильність дитини брати під захист слабшого від себе. З віком дитини тваринний і рослинний світ стає для неї ще привабливішим. У трудових родинах вона вчиться доглядати тварин. Особливий інтересу дітей викликають маленькі звірятка — цуценя, каченя, курча, гусенятко, лошатко, котик, телятко, кроленя Цей природний потяг схвалюється з неодмінним застереженням, що тваринне можна кривдити, мучити. Той, хто знущався з тварин, зазнавав загального осуду. А батьків це серйозно непокоїло з губителя природи може вирости черства й жорстока людина, ато й мерзотник. Не можна спокійно спостерігати, як хлопчина тягнеться зруйнувати пташине гніздо чи вкрасти звідти яйця, ато й викинути немічних малят як він мучить кішку, навмисно дратує собаку, б'є жаб. Навіть така "забава, як проколювання хрущів, метеликів і запускання живих "парашутиків" чи "млинків, теж не безневинна, батько й мати вважають своїм обов'язком домогтися, щоб їхня дитина зрозуміла, що кривдити слабших від себе, навіть комах, не можна — їм треба співчувати, допомагати, захищати. Цікаво, що коли треба було зарізати птицю або заколоти порося, то господарі намагалися зробити це вдосвіта, коли діти ще сплять. Ставлення до тварину народній педагогіці є одним з мірил людської доброти.
У трудових сім'ях здавна вкорінилась добра традиція привчати молодь до піклування про слабших. Піклування про дітей, калік, хворих, старих є виявленням однієї з основних ознак морального здоров'я народу. Навіть людину слабоумну не залишали напризволяще. Кривдити вже скривдженого природою — то гріх. Його одягали, годували, намагалися вилікувати, доглядали аж до смерті.
126 У практиці, родинного виховання дитина привчається бути чемною і ввічливою. Якщо ж вона забуває вітатися, а таке нерідко буває з дитиною чотирьох-п'яти років, то їй про це нагадують, звертаючи увагу і нате, що негарно кричати, вередувати, втручатися у розмову старших. Дитина п'яти-шести років уже без Нагадування має вміти вітатися і прощатися з усіма дорослими, говорити спокійно і лагідно, чемно вислуховувати дорослих і виконувати їхні вимоги, вічливо звертатися з проханням, поступатися місцем дорослим і меншим за себе, говорити правду, відповідати засвою провину, а не звалювати її на іншого, виконувати посильні трудові доручення. Якщо ж траплялось відхилення у поведінці, то дитині тут же нагадували, як слід чинити вданому конкретному випадку. Причому, треба було домогтися, щоб вихованець після натяку дорослого сам пригадав і сказав, як правильно робити. До безкінечних моралізувань народна педагогіка ставиться скептично.
В українських сім'ях дитина з п'яти-шести років звикала піклуватися про молодших братиків і сестричок. Вона допомагала їм одягнутися і роздягнутися, забавляла, а як треба було, то намагалася справедливо розв'язати якість дитячі суперечки.
Як бачимо, народна педагогіка послідовно бореться зате, щоб організація життя всім ї спонукала дитину до гарних учинків, вправляла в позитивній моральній поведінці.
Могутнім регулятором моральної поведінки є слово вихователя. Завдяки цьому формуються моральна свідомість, моральні почуття людини. Визначаючи моральні рамки, народна педагогіка часто вдається до внутрішнього світу людини, апелюючи до її честі, совісті, сорому (Сумління — найкращий порадник, "Бережи честь змолоду", "Хоч ганьба очі не виїсть, але не дає на люди показатися, "Стид хоч і не дим, а очі виїсть, "Совість гризе без зубів. Цим підкреслюється велике значення тріади у моральному
вихованні — формування моральної поведінки разом з моральною свідомістю та моральними почуттями. Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів — батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність. З віком ці моральні погляди, звичайно, змінюються, поглиблюються, моральний досвід розширюється.
Визначаючи велику складність людської психіки (Чужа душа — темний ліс, "У чужу душу не влізеш, Щоб узнати чоловіка, треба з ним пуд солі з'їсти"), народна педагогіка водночас шукала оптимальних шляхів морального виховання дітей усім ї. За народними твердженнями, засвоєння моральної істини повинно проходити через почуття, переживання та розум людини і втілюватись у її благородних учинках. З цією метою педагогічний геній народу створив багатющу фольклорну скарбницю, насичену змістовним, зворушливо емоційним матеріалом, який став мудрим помічником батьків у моральному вихованні дітей. Образи народної поезії є зразками для поведінки людини вжитті. Думка, виражена в художній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довший час запам'ятовується. Так, коли йдеться про велику силуй переможність правди, то в нашій пам'яті неодмінно випливуть почерпнуті з народної творчості слова "Правда світліша за сонце, "Правда — як олія, скрізь наверх спливає, "Правду не сховаєш, "Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога. Однак просте запам'ятовування моральних правил не принесе користі. Скільки вжитті тих, що знають моральні норми, але не поспішають їх виконувати. Таких людей народ називає "моральними каліками" (Базіка — моральний каліка, засуджує повторення моральних істин без потреби, бо цим зумовлюється байдуже ставлення до них (Не так він добре діє, як говорить. Моральна поведінка йде від внутрішніх потреб людини, від її моральних звичок (Звичка
— друга натура").
У трудових сім'ях багато уваги приділяється виробленню в дітей таких важливих моральних якостей, як піклування про інших, керування своїми почуттями з підпорядкуванням їх розумуй волі, готовність виконувати доручення старших, працювати разом з іншими. Робиться все для того, щоб застерегти дитину від шкідливих звичок — лайки, куріння, брутальності, брехливості, лицемірства. 1 тут велике значення має позитивний приклад, бо
128 честь виховується честю, правдивість — правдивістю, брутальність — брутальністю.
У народній педагогіці формуванню почуття честі приділяється велика увага. Честь є найвищою окрасою людини. Дітей вчать змалку дорожити честю "("Батьком-матір'ю не хвались, а хвались честю, "Чесному всюди честь, хоч і під лавою, "Честь честі шлях прокладає. В давній притчі розповідається, що якось Вогонь, Вода і Честь разом прийшли до роздоріжжя, де їм треба було розійтися. Вогонь сказав "Якщо загубите мене і захочете знайти, то підіть у той бік, де відчувається тепло. Вода мовила "А коли загубите мій слід, то шукайте разом з тими, хто хоче вгамувати спрагу. Честь стояла мовчки, слухаючи своїх друзів. "За якими ознаками тебе знайти, коли загубимо" — запитали Вогонь і Вода. "Той, хто загубить мене, — тихо відповіла Честь, — уже ніколи знайти не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не втрачає. Честь належить до надзвичайно важливих моральних рис особистості, на яку звертає велику увагу не тільки українська народна педагогіка, ай етнопедагогіки інших народів "Гроші втрачено — мало втрачено, здоров'я втрачено — багато втрачено, честь втрачено — все втрачено, — кажуть естонці. "Чесна людина — щаслива людина, — кажуть мордовці.
Надаючи великого значення дисципліні "("Сім'я без дисципліни, як млин без води) народна педагогіка водночас наголошує, що дисципліна всім ї створюється не погрозами й бійкою, а родинною атмосферою, загальним порядком у домі (Порядок дому — лад усьому, "Не поможе й ремінець, як син поганець, Дисципліна міцніє не бійкою, а родинною спілкою, "Той дрюк не поможе, як з порядком негоже Моральне виховання дітей — справа тонка й складна. Тут немає місця фальші, непослідовності, нещирості у взаєминах між батьками і дітьми. Народна педагогіка нещадно бореться з "ножицями" у вихованні, тобто розходженнями між словами і вчинками дорослих.
1
Записано БІД КОЛГОСПНОГО пенсіонера О. Прусака, мешканця с. Джурків Коломийського району Івано-Франківської області у липні
1967 р.
129

Провідні ідеї і традиції трудового виховання

Основою української народної педагогіки є праця, бо вона — Першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної й духовної культури (Без труда нема добра, "За спання нема коня, "Будеш трудитися — будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь — марнує. Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний фізичний, розумовий і моральний розвиток (Щоб людиною стати, треба працювати, "Хто багато робив, той багато знає, "У праці — краса людини, "Без діла слабіє сила, "Землю прикрашає сонце, а людину — праця, "Плуг від роботи блищить, відвертає від
негідних думок і вчинків. З давніх-давен уважалося, що навіть у найбільшому горі очищає, зцілює душу, повертає до життя саме праця. Недарма кажуть "Праця вгорі втішає".
Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити, тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці "Сталь гартується у вогні, людина — в праці" (грузини, "Де труд, там і щастя" (росіяни),"Щоб тебе шанували, шануй працю" (узбеки, "Будеш робити — буде щастити" киргизи, "Праця — основа щастя" (литовці, "Життя без праці — рання смерть" (естонці, "Зароблене потом — змащене медом" (туркмени, "Праця окраса життя" (азербайджанці, "Труд — другий батько людини" (казахи).
У народі застерігають якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх потреби працювати. Неробство веде до нещастя (Від неробства до злочину один крок, "З ледарем поведешся — горя наберешся. За народними переконаннями тільки той може бути щасливим, хто працює Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається, "Ледачий не буде щасливий, "Праця —- ключ до щастя").
Любов до праці, вміння працювати є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. І якщо в середовищі трудівників не існувало проблеми батьків і дітей, то здебільшого завдяки тому, що їх згуртовувала праця. Люди праці бачили в дітях майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Навіть на запитання про вік сина селянин звичайно відповідає "Та вже пастушок (погонич, робітничок, косар. Праця — найвище мірило цінності людини.
Обравши своїм провідним гаслом принцип "хто не працює, той не їсть, народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця має стати найпершою потребою і обов'язком кожного. Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до забезпечення якомога вищого рівня трудової підготовки дітей, пробудження в молоді (як психологічно, такі морально) потягу до праці, настільки сильного, щоб вихованець соромився власного байдикування, презирливо ставився до ледарів і нероб.
Народна система трудового виховання дітей струнка й багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім'ї навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього трудівника. На Україні побутував звичай, за яким повитуха відтинала новонародженій дівчинці пуп "до гребеня, щоб вміла добре прясти, а новонародженому хлопчикові — "до сокири, щоб був добрим майстром. Пупок засихав, його зберігали в різьбленій скриньці, яка лежала в скрині. А коли дитині час було йти до школи, їй давали свій пупець розв'язати, щоб розумне був зав'язаний
1
. Як бачимо, українська родинна етнопедагогіка однаково високо цінить працю як фізичну, такі розумову.
У трудових родинах працюють усі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня, та давав завдання кожному членові сім'ї на день наступний.
Зміст і характер праці в трудовій родині відповідали потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалась наступність, зумовлена віковими потребами дітей. Для прикладу візьмімо пастухування, через яке проходили всі селянські діти. Види домашніх тварин, яких випасала дитина у такій послідовності кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. До випасання коней, тим більше нічного, залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська Див Пуишик С. Г, Перо золотого птаха — Ужгород, 1978. - С. 139 131 родинна єтнопедагогіка враховувала як вікові, такі статеві особливості дітей.
Трудове навчання і виховання у народній педагогіці умовно можна поділити натри етапи вступний, або ігровий (від двох до шести-семи років, помічний, або визначальний (від семи до п'ятнадцяти років, і основний, або завершальний (від п'ятнадцяти до двадцяти років).
Па першому етапі, протягом другого й третього років, дитина, за правильного виховання, набуває певної самостійності (в їжі, роздяганні, вмиванні, засвоює правила користування предметами та елементарні норми поведінки. І, звичайно, залучається до праці психологічно, засвоюючи слова "праця, "працювати" через такі ефективні виховні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця (Ой люлі-люлі, бай, "Люлі-люлі, дитино, "А люляй мі, люляй", "Колисала бим тя", "Сину мій любенький, "Ладі-ладусі", "Сорока-ворона", "Кую-кую чобіток, "Зайчику, зайчику" та багато інших. Персонажі тут наділені здебільшого казковими, барвистими рисами, привабливими для малят. Назвемо хоча б цикл колискових пісень про котика "Ой котику, котику, "Ходить кіт по горі, "Ой ти, котку сірий, "Ой ти, коте Рябку, "Ой був собі коточок, "Ой, ну люлі, коточок, які закликають котика до праці — дитину колисати, дрова рубати, грядку копати, рибку ловити, піч топити, мести хату й сіни, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає фізичного покарання "Бити кицю, бити — не хоче робити. Ганебно й красти. Зате, що кіт "вкрав у баби квітку, "стала Галя кота бить, щоб не вчився так робить. І як висновок Не вчись, коте, красти,
А вчись, коте, роботу робити.

Бери ціп, іди натік Жита молотити (А ти , котику, кітку")
3

1
Див" Тебенчук Г. М. Вигодування дитини раннього віку всім ї. — К, 1958. — 162 с Колискові пісні. — К. 1973. — С. 153.
3
Колискові пісні. — С. 189.
132 Таким же мотивом пройняті колискові пісні "Ой, ну люлі, коточок, "Ой був собі коточок" та ін.
Сорока-ворона, ділячи кашу між дітьми, не дає їсти ледареві:
Бо цей буцман
Дров не носив,
Діжі не місив,
Хати не топив,
Діти гулять не водив ("Сорока")
1
.
І, навпаки, той котик, який сумлінно працюватиме, буде "дитиноньку колихати, одержить нагороду Дамо тобі папи
та у твої лапи.
Дамо тобі сала,
Щоб дитина спала ("Коте сірий")
2
.
Та найвища нагорода — пошана від людей. Невипадково колискова пісня "Ой був собі коточок" закликає Не вчись, котку, красти,
А вчися робити
Черевички шити
та й не дороги —
По три золоті.
Будуть люди купувати,
Будуть тебе шанувати
3
.
Наведені вище та інші подібні поетичні звертання до котка збуджують у дитини інтересі повагу до праці. Не менш важливий педагогічний сенс щодо цього мають й інші пісні, які широко побутували в українській родинній етнопедагогіці.
Дружну й наполегливу працю славить, наприклад, пісня "Два півники":
Два півники, два півники
Горох молотили,
Дві курочки, дві курочки
До млина носили.

1
Український дитячий фольклор. – К, 1962. – С. 50 2
Колискові пісні. — С. 195.
3
Колискові пісні. — С. 168.
133 Цап меле, цап меле,
Коза підсипає,
А маленьке козенятко
На скрипочці грає
1
.
Бабуся не хоче продати бичка (пісня "Та продай, бабусю, бичка, бо він багато працює:
Вік у мене чорний, чорний,
Борозенний ще й моторний,
Він у мене мурий, мурий,
Нагодує свиній кури,
Він у мене сірий, сірий,
Вимітає хату й сіни,
Він у мене половий,
Він у мене дорогий, —
Цього не продам бичка!
2
Цілком логічно дитина робить висновок коли на світі працює усе живе, той вона мусить працювати. У багатьох колискових піснях мати, звертаючись до сина чи доньки, висловлює надію, що з них будуть гарні трудівники, помічники батьків:
Л
ЮЛІ
-
ЛЮЛІ
,

дитино,
Поїдемо по сіно,
Візьмем тебе з собою,
Ти нам будеш слугою.
Ти нам будеш коні пасти,
А ми будем сіно класти
3
.
Материнські слова в свідомість дитяти вселяють надію, що воно, вирісши і навчившись працювати, зможе прогодувати матір в старості. Звертаючись до маленького сина, мати запитує словами пісні Сину мій любенький,
Сину мій надобний,
Як тими виростеш,
Ци ми подаш води?
4

1
Український дитячий фольклор С. 69—70.
2
Український дитячий фольклор С. 76.
3 Колискові пісні. — С. 27.
4
Там же. — С 50.
134 Праця як могутній чинник родинного виховання є наріжним каменем і в інших жанрах і видах українського фольклору, зокрема в народних казках. Змальовані тут працьовиті персонажі — розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі, а ледарі — тупі, хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочин. За чесну, сумлінну працю герої казок отримують нагороди, а за бездіяльність зазнають кари гультяям і неробам народ виносить тяжкий вирок. Так, в українській народній казці "Дідова дочка і бабина дочка" розповідається про дідову дочку, яка виросла в праці, атому має лагідну вдачу. Дівчина не цуралася ніякої роботи, за що одержала щедру нагороду. Гонориста бабина пестунка- нероба цуралася чорної роботи, бо не хотіла "руки каляти", за що була тяжко покарана.
Тема працелюбності широко представлена і в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, ' знаряддя і наслідки праці — Провідна тема багатьох загадок "Ходить пані по майдані, куди гляне — трава в'яне" (Коса косить, "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона, "Внизу роги, а наверсі хвіст" (Вила, "Загадую загадку, закину на грядку, нехай моя загадка до літа лежить Озимина, "Б'ють мене ціпами, ріжуть мене ножами, зате мене отак гублять, бо всі мене дуже люблять" Хліб. Подібні загадки спонукають дитину замислюватись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.
Народна педагогіка не тільки проголошувала обов'язок працювати, ай втілювала його на практиці. Вже з перших кроків дитини батьки залучають її до посильної праці, у різних видах самообслуговування, господарсько-побутових потреб, догляду за рослинами і тваринами, рукоділля. Це дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місця займає дитяча гра, цей період трудового виховання називаємо ігровим. В іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають у родинному колі. Сільські діти, наприклад, "господарюють готують їжу, мелють, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб (з глини, звичайно, будують хатинки з піску, місточки через уявну річку тощо. Відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються пошаною до їхньої праці.
До семи років хлопчики й дівчатка здебільшого граються спільно (ігри "горюдуб, "квач, "гуси-лебеді"). Однак є ігри для хлопчиків (коні, "пиж, "журавель) та для дівчаток (ляльки, "ластівка, "маківочки Як бачимо, народна педагогіка послідовно обстоює потребу раннього залучення до посильної праці. Чим раніше дитина почне працювати, тим краще, бо це повністю відповідає вродженому потягові людини щось робити, діяти. Гасити цей природній потягне слід, навпаки, його треба всіляко підтримувати. Побоюрання, що раннє залучення до праці перевантажує дітей, безпідставне, а формула "малий ще, підросте, тоді й напрацюється" — надумана, нежиттєва, протиприродна, шкідлива. З приводу мудрої народної традиції — залучати до праці малих дітей В. Сухомлинський у статті "Сто порад учителеві" писав "Народна педагогіка знає, що дитині посильне і що непосильне, знає, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту й мозолів".
Провідними засобами родинної етнопедагогіки на першої етапі трудового виховання є показі спостереження, які розширюють кругозір дітей, дають перші уявлення прорізні види праці. Ці прийоми охоплювали повідомлення дітям елементарних знань про сільськогосподарську працю, рибальство, ремісництво, формування загальних уявлень про працю на основі щоденних спостережень і безпосереднього сприймання, цілеспрямований вплив на емоційний світ дитини через зосередження її уваги на тих сторонах життя, які пов'язані з трудовою діяльністю людини.
Коли дитині виповнювалося сім років, у селі хлопчику одягали штани, і він ставав погоничем — поганяв воли під час оранки, пас телят, овець, свиней і допомагав по господарству дівчині ж пов'язували поверх сорочки запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти. Дівчата няньчили малят, пасли телят, овець, гусей, допомагали матерів хатній роботі. Потім наступав
1
Див Кравець ОМ. Сімейний побуті звичаї українського народу. — С. 63.
136 помічний етап, коли діти ставали активними помічниками батьків. Праця хлопчиків і дівчаток розмежовувається дедалі більше, стає розгалуженішою, бо охоплює ширше коло виробничих галузей. Моральна підготовка до самостійної праці набирає нового змісту. Вона узгоджується з підлітковим віком, з
притаманними йому психологічними властивостями. Наприклад, народна педагогіка націлює нате, щоб підлітки були помічниками дорослих не тільки в праці, ай разом з ними готувалися і відзначали трудові громадські і родинні свята, які супроводжуються барвистими народними обрядами, захоплюючими іграми, піснями, славлять працю та її результати, звеличують трударя. Цінних знахідок тут чимало.
Педагогічне значення громадських і родинних трудових свят велике. Згадаємо хоч би багатющу скарбницю української обрядової поезії. Саме за участі в трудових святах і обрядах кожна людина відчуває особливе піднесення, бурхливий приплив свіжих силі енергії, дістає багато позитивних вражень. Після тривалої наполегливої праці трудове свято для людини завжди бажане. А діти й підлітки, з їхніми загостреними емоціями, сприймають трудове свято особливо. Навіть участь у підготовці до свята має чималий виховний вплив. Атому народна педагогіка розглядає трудові свята й обряди як одну з основних форм системи трудового виховання.
Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги подбати про вдалий початок роботи (Добрий початок — половина справи працювати енергійно, зосереджено, не поспішаючи і не відволікаючись від головного (Хто спішить, той людей смішить, "Коли почав орати, то у сопілку не грати бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів (Покине упріти, доти не вміти, "Вовків боятися — в лісне ходити доводити до кінця (Кінець — справі вінець. Часто позбавлені можливостей учити своїх дітей у школі, батьки поривалися до того, щоб дати синам і дочкам певну професійну підготовку, яка дуже високо цінувалася в народі "У ремісника — золота рука. Тому не тільки в робітничих сім'ях, ай у селянських, крім навичок хлібороба, дбали також
137 про навчання дітей ткацтва, столярства, ковальства, кравецтва, мулярства, чинбарства. Профорієнтація дітей розпочиналась змалку, з шести - семи років.
Відкриття обдарованості теж припадало на молодший вік. Мати-кравчиня змалку прищеплювала дочці любов до своєї професії. А батько-хлібороб — повчав свого сина, що хліборобство є найголовнішою професією на землі, доводячи це не на словах, а ділом, коли брав хлопчика у поле, саджаючи на віз чи верхи на коня, показуючи, як сіяти гречку, овес. Атому професійний вибір для підлітка міг випливати з його нахилів, роду занять батьків, а також тих видів праці, які були поширені в тій чи іншій місцевості. Авторитетною була порада батьків. Серед українських народних переказів і оповідань маємо низку цікавих розповідей на цю тему. Ось одна з них.
"Один верховинець мав дванадцятеро дітей. Від бідності аж скрипів, але дітей у найми не віддавав. Довго думав, який знайти спосіб, щоб діти здобули добре ремесло.
Коли найстаршому з них виповнилося сім років, верховинець повів його до лісу й запитав Що було б з цієї сосни Ліжко, — відповів син Будеш столяром, — сказав батько Й віддав його вчитися до столяра.
Через рік повів молодшого сина до лісу Що було б з цієї смереки Дошки Іди на тартак різати дошки. Ще через рік повів третього сина Що було б з цього дуба Бочка Будеш бондарити...
І всі дванадцять синів знайшли своє місце вжитті Усім ях селян, ремісників, робітників батьки прагнули передовсім навчити дітей того, що самі знають і вміють. І недивно, що частота сама професій традиційно передавалась з покоління у покоління. Українці здавна відомі як чудові хлібороби, гончарі,

1 Пушик С. Перо золотого птаха. – С. 74 – 75
138
столяри, муляри, ткачі. Народні умільці нерідко булий прекрасними педагогами, які вміли тонко, зізнанням справи здійснювати професійний відбір молоді до поширених серед населення професій, прищепити любов до професії багатьом людям, передати їм свої знання, вміння й навички. Та й помилялися вони в професійному відборі дуже рідко. Тільки особливим талантом у поєднанні з палкою любов'ю до професії можна пояснити те, що майже кожне село на Україні славилось майстрами — садівниками чи пасічниками, стельмахами чи ткачами, бондарями чи різьбярами, ковалями чи теслями, мулярами, шевцями, кравцями, кошикарями, гончарями, кушнірами.
Остаточне формування людини як працівника припадає на третій, основний, або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки й дівчата остаточно утверджуються професійно, беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими. Скажімо, якщо в батька-ткача син на другому етапі трудового виховання був помічником, який, виконуючи вказівки, підготовляв човник, намотуючи на нього нитки, змазував пряжу відповідним розчином та їй, то на третьому етапі він уже міг стати за ткацький верстаті під керівництвом свого наставника виткати штуку полотна. Завершальним етапом трудового
виховання вважався той, коли юнак повністю міг узяти ткання на себе, замінивши досвідченого ткача, і розпочати цілком самостійну трудову діяльність.
Найкращою спадщиною, яку залишає людина по смерті, є її діла. І найкращий пам'ятник — трудовий. У наших селах і містах живе прекрасна традиція — наливати іменами людей те добре, що вони виплекали своїми руками "Степанів сад, "Василева криниця, "Солдатський міст. Про велику увагу до результатів праці свідчить культ хліба в народному світогляді. Він увійшов ужиття як головний результат людської праці і основний продукт харчування.
Народ цінить хліб над усе "Без хліба — не до обіда". "Без хліба — худа бесіда, "Коли є хліба край, той під вербою рай, "Хліб — батько, вода — мати.
139 Один з найпоширеніших злаків народ назвав житом у знак пошани і на честь життя "Як хочеш жити, то сій жито. Колядники вітають з Новим роком словами "Сійся, родися, жито, пшениця!"
Хліб — джерело життя. Він приносить усім ю достаток і радість (Хлібна столі, той стіл — престіл, бо як хліба тільки трошки, той стіл — дошка. Невипадково кажуть "хліб насущний, тобто такий, що має важливе життєве значення, вкрай потрібний. Ним визначалася доля людини, вкладена в поняття "заробляти на хліб, себто мати на прожиття, "хлібу руках" — мати засоби до існування, "не з одної печі хліб їв" — багато пережив і т.д.
Хліб берегли як святиню. І дітей учили з повагою ставитися до хліба, до зерна як символу людського добробуту й трудової доблесті. Урок про хліб розпочинався з перших днів життя дитини. "Люляйте, люляйте, хліба не питайте, бона кусень хліба тяжко робить треба, — співала над колискою мати.
Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Під час споживання їжі старші стежили, щоб ні в кого не впала хоч крихта хліба на долівку. За це дуже сварили. Якщо хтось ненароком впустив шматочок хліба на землю, то мусив його негайно підняти і поцілувати, тобто вибачитися перед хлібом.
Шанобливе ставлення до хліба утверджували на святах і родинних урочистостях, які супроводжувалися обрядами його вшанування. Хлібом-сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостей. Той, хто заходив до хати, — сусід, родич чи знайомий, мав у кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей. Мати чи батько, дідусь чи бабуся, старший брат чи сестра, повернувшись з міста або гостювання додому, теж частували дітей принесеним хлібом. Якщо батьки приїжджали з ярмарку, то найціннішим гостинцем для дітей були калачі, бублики, булки, рогалики, медяники. Та найсмачнішим і найжаданішим був окрайчик хліба, який дорослі приносили з поля "від зайця".
Великий пухкий коровай, увінчаний барвінком і калиною, красується перед гостями на весіллі як символ щастя й добра
140 молодим. Наприкінці весілля коровай розрізають на маленькі скибки й роздать усім присутнім — дорослим і дітям.
Радощі й печалі хлібороба завжди були пов'язані з хлібом. Усіх членів селянської родини хвилювали турботи про врожай. Народна мудрість про вирощування хліба відображена в численних афоризмах, які передавалися з покоління в покоління (Грім гримить — хліб буде родить, "Кинь ячмінь в болото — вбере тебе в золото, "Посій впору, будеш мати зерна гору, "Ранній пар родить пшеничку, а пізній — метличку", Як зелене жати, то нічого не мати, "На чорній землі білий хліб родиться").
Однак, незважаючи на всі старання, бідняки часто залишалися без хліба. Малоземельних і безземельних селян постійно переслідував голод. Тільки безхліб'я могло стати причиною появи й поширення таких виразів "Ані печі, ані лави, і на столі нема страви, "Ні хліба, ні солі, і сам бурлаку неволі, "Не спиться — хліб сниться. Гіркою іронією над тяжкою долею у старі часи звучали й такі слова "Багато маю — аж три клуні хліба водній мак, друга — стоїть такав третій миша з розуму зійшла, бо їжі не знайшла. Не одна мати-біднячка з болем у серці й слізьми на очах віддавала свою дитину внайми до багатіїв зі словами "Ти, синку, вже підріс, і сам кусень хліба мусиш заробляти. Гірко було батькам віддавати малолітніх дітей на поневіряння за шматок хліба, та що поробиш усе-таки одним ротом усім ї ставало менше.
Однак народне втрачав надії на краще майбутнє. І коли бідняк ставив у своїй хаті стіл, то мріяв і про хліб. Навіть у важких умовах безземелля (Тільки й землі маю, що під нігтями, "Поле — що й курці лапою нема де ступити, "Там того поляна заячий скік) селянин з глибокою пошаною ставився до землі, ласкаво називаючи її матір'ю-годувальницею.
Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи любити її всією душею. Арсенал засобів формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красуй велич рідного краю. Велику роль відіграє і приклад дорослих, зокрема батьків, сприяючи залученню дітей до сільськогосподарської праці з раннього віку.
141 Усе найцінніше, що має людина — життя, щастя, здоров'я, радість і довголіття, віру і любов, духовній матеріальні блага, йде від землі. З нею народна педагогіка пов'язує свої заповітні мрії і сподівання. Тому серед численних добрих народних побажань чільне місце займає вислів доброзичливості "Будьте здорові,
як вода, а багаті, як земля" А того, хто посмів осквернити землю негідною поведінкою, дошкульно б'є народне прокляття "Щоб його земляне прийняла, "А бодай тебе кидало о суху землю, "Щоб під ним і над ним земля горіла на косовий сажень!"
Найвище виявлення поваги передається доземним уклоном, що символізує шанобливе ставлення до землі ідо тієї людини, яка на ній трудиться і живе, примножуючи добрі земні справи. Словами "земля пером пухом" виражаємо добру пам'ять про померлого. Усе велике, величне й могутнє народ пов'язує і порівнює із землею (Біжить, аж земля дрижить, "Далеко, як небо від землі").
Слово "земля" щодня не сходить з вуст і старого, і молодого, і малого. В нашій мові з ним пов'язано чи не найбільше похідних слів — близько шістдесяти (земляк, земляний, земельний, землистий, землянка та ін.), кількість яких постійно зростає. Умовній скарбниці народу перлинами виблискує сила-силенна чудових афоризмів, які випромінюють глибоку мудрість, образно, стисло і влучно передають ті чи інші висновки з багатовікових спостережень людства над різними сторонами багатогранного земного життя. У першооснову крилатих висловів лягло, звичайно, слово "земля. Пригадаємо деякі з них "врости в землю, "відірватися від землі, "втоптати в землю, "змести з лиця землі, "лягти в землю, "не чути землі під собою, "сіль землі, "ударити лихом об землю, "ніби провалитися крізь землю, "немов вирости з-під землі. Найбільшою радістю для батьків було почути, що їхня дитина здорова, "як відземок". Виявлення чистої, ніжної, щирої любові дорідної землі, милування її плодючими силами, багатствами, барвами яскраво передано в поетично гіперболізованих висловах народу "Увіткни в неї ціпок, — дерево виросте, "Увіткни весною голоблю, а на осінь будуть
142 груші, "Така добра земля, що дитину посади, то виросла б, не тощо Земля — найцінніше з усіх природних багатств, якими дано нам володіти, адже вона наша годувальниця. І від того, як ми До неї ставимося, як бережемо, наскільки вміло, дбайливо господарюємо, величезною мірою залежить наше благополуччя, те, як ми живемо сьогодні, як будемо жити завтра.
Загальновідомо, що родючість української землі, українські чорноземи славляться на весь світ. Прекрасна територія, родюча земля, багатство воді землі, м'який, теплий, здоровий клімат, як зауважив В. Винниченко, парадоксально стали "найбільшим лихом української нації в усій її трагічній історії, бо приваблювали загарбників різних мастей, ласих поживитися багатствами України. Досить згадати, як вивозили подільський чорнозем до

Німеччини під час Другої світової війни, як намірялись увесь південь, усі найкращі українські землі заселити німецькими колонізаторами, а українців запроторити далі на схід.
Водночас в багатствах української землі закладені величезні
можливості для створення щасливого життя народу, високої цивілізації, сильного духу і виховної системи, яка гарантувала й давала натхнення нашому народові у боротьбі за незалежність, за щастя нащадків. Саме тому українці зберегли не тільки рідну мову, пісні, танці/звичаї, обряди, свята, традиції, ай самих себе як народ, як націю.
Завдяки розуму, винятковій працьовитості, ощадливості й таланту наш народ створив власну хліборобську цивілізацію, найблагороднішу з усіх людських цивілізацій. Той недивно, що завдяки майстерності селян- хліборобів, яка ретельно передавалась від покоління до покоління, Україна була житницею Європи, її хліб славився на весь світа колір неба, сонця й стиглої пшениці по справедливості став національним символом України. "Ми створили цивілізацію — хліборобську, — зазначає Павло Загребельний, — нічого тут поганого немає. Це марксизм, який хотів загравати тільки з робітничим класом, і тільки з своєю партією, своє вчення присвятив тільки робітничому класу, і, я не побоюсь цих слів, буквально потоптав селянство. Тому, що
1
Винниченко В. Відродження нації. — Ч. 1. — Сі Маркс заявляв не разі Ленін заявляв не один разі політика нашої партії, нашого уряду, буквально до сьогоднішнього дня була вся спрямована проти селянства, щоб його знищити. Вони забували проте, що на селянстві і тримається весь світ. Наші предки вигодували грецьку цивілізацію. Ми годували Візантію, всіх тих, хто нападав на нашу землю, чи добровільно, чи примусово, а ми їх годували. Отже, ми виробили хліборобську цивілізацію, рівної якій, можливо, немає в світі. Ось 500 тисяч українців, які опинились в Канаді, вони годують всю Канаду. В Аргентіні менше українців, але вони теж прекрасно там живуть. В Австралії — це все багаті люди. А в Казахстані, на Далекому Сході. Там, девони живуть, — квітучі сади. І це непросто трудолюбивий народ. Ще раз скажу ми створили свою хліборобську цивілізацію. І тепер ми повинні до цього повернутись Розорення сіл в Україні, серйозні промахи в аграрній політиці підірвали віковічні традиції трудового виховання селянських дітей, відчуживши їх від землі, хліборобських професій, згубно вдарили по економіці, по народній моралі й етнопедагогіці. Тому відродження українського села одночасно означає й відродження української етнопедагогіки, бо жодне з іншим нерозривно пов'язане. Село завжди було головним носієм й охоронцем здорової народної моралі й етнопедагогіки. Якщо селянин має доволі хліба й до хліба, то він хоче мати дітей, нащадків-хліборобів. І чим їх більше, тим краще. Якщо селянство вирощує високі врожаї, то ситі будуть і села і міста. Без землі, без хліба не проживе ніхто — ні дорослі, ні діти, ні селянині робітники, ні вчені, бо всі ми один одному конче потрібні. Цього вимагає вічність природної гармонії, яку свято оберігає народна педагогіка.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал