Навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки (спеціальності) «Фізичне виховання*»




Сторінка4/11
Дата конвертації27.03.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Варіант 2. Тема «Специфіка діяльності вчителя фізичної культури»
1.

Діяльність вчителя здійснюється в декілька етапів:
а) відчуття і сприйняття педагогічної ситуації, показ фізичних вправ; б) підготовка, виконання плану й оцінка досягнутого; в) запам’ятовування і відтворення інформації та вирішення виникаючих по ходу діяльності завдань; г) психічне настроювання на урок, показ фізичних вправ, створення умов для успішного здійснення діяльності.
2.

Для вирішення педагогічних завдань вчитель фізичної культури виконує
різноманітні функції:
а) аналіз педагогічної ситуації та висування гіпотези; б) прогностична оцінка способів мети і вибір кращого; в) проектувальні, організаційні, освітні, виховні, адміністративно-господарські тощо; г) мотиваційні, перцептивні, мнемічні, розумові, імажинітивні, рухові.
3.

Діяльність учителя фізичної культури протікає в специфічних умовах:
а) необхідності придбання і ремонту спортивного обладнання та інвентарю; б) складності формування фізичних якостей у дітей різних вікових груп; в) виборі способів досягнення мети, коректування плану уроку в зв’язку зі зміною ситуації; г) психічного напруження, фізичного навантаження, врахуванням зовнішньосередових факторів.

Модуль 3. «Дидактика фізичного виховання»
Блок-завдання 1. Оглядово-установча лекція 3.
а) Ознайомтеся з метою лекції, її проблемою, провідною ідеєю, основними поняттями теми, рекомендованою літературою б) Уважно перечитайте текст лекції
Мета: Ознайомити із принципами, методами та організаційними формами навчання у фізичній культурі.
Основна проблема: У взаємодії між педагогом і учнями ведуча роль належить спортивному педагогу, який повинен викликати інтерес до матеріалу, що вивчається, доводити його важливість і організовувати сам процес засвоєння так, щоби це було цікаво, продуктивно і додавало емоційного задоволення від отриманого результату.
Провідна ідея: Виконання або реалізація кожного із педагогічних принципів конкретизується в правилах навчання, які вказують на умови і особливості здійснення цього процесу, в тому числі в конкретних педагогічних ситуаціях або у окремих його ланках.
План:
1.
Основні поняття дидактики та завдання навчання
2.
Принципи навчання
3.
Методи навчання
Обрані методи: Проблемна лекція, лекція з елементами дискусії, теоретичний аналіз та синтез, моделювання.
Обладнання: Схеми, відеофільми.
Основні поняття теми: навчання, знання, вміння, навичка, урок, тренування, фізична вправа.

Текст лекції 3 «Дидактика фізичного виховання»
3.1.

Основні поняття дидактики та завдання навчання
Дидактика фізичного виховання є приватною гілкою загальної дидактики. В ній вивчають зміст та закономірності навчання руховим діям
при заняттях фізичними вправами. Положення загальної дидактики тут набувають свої специфічні особливості в реалізації принципів і в застосуванні
методів і організаційних форм навчання.
Дидактика фізичної культури виступає як система керівних, методичних і організаційних положень по відношенню до приватних методик окремих видів фізичної культури, спорту. В свою чергу, приватні методики збагачують і можуть коректувати окремі положення дидактики
Основні поняття дидактики наступні: навчання, знання, вміння,
навичка, урок, тренування, фізична вправа.
Навчання має дві сторони: викладання – діяльність педагога щодо передачі знань, умінь та навичок; учіння – діяльність учнів щодо їх засвоєння.
У цій взаємодії ведуча роль належить спортивному педагогу, який повинен викликати інтерес до матеріалу, що вивчається, доводити його важливість і організовувати сам процес засвоєння так, щоби це було цікаво, продуктивно і додавало емоційного задоволення від отриманого результату.
Дотримання цих умов особливо важливо щодо проведення шкільних уроків фізичної культури, так як учні мають неоднаковий рівень підготовленості і різний прояв інтересу до окремих розділів шкільної програми з фізичної культури
Знання – «достовірна, істинна уява за що-небудь, на відмінну від
імовірної (рос. вероятной) думки» (Новый энциклопедический словарь.- М.
2004).
Це факти і головним чином їх узагальнення у вигляді понять, суджень, правил, законів, теорем тощо.
Вміння – застосування знань в дії. При виконанні рухової дії увага того, хто виконує, спрямована на правильність власних рухів, їх точність, амплітуду, момент і напрямок прикладання зусиль тощо.
Навичка – автоматизована дія, що закріплена в процесі багатократних повторень.
Автоматизм розуміється, як відсутність контролю – рефлекторне виконання дії, подібне колінному рефлексу. У навички контроль з самої дії переноситься на умови, в яких дія виконується, з тим, щоби внести необхідні корективи, якщо умови змінилися. У
іншому випадку навичка може стати шкідливою і загрозливою для здоров’я і навіть
життю. Яскравий приклад – ходьба, і потреба вносити до неї корективи при переході з одного рельєфу на інший
Урок – основна форма організації навчально-виховного процесу у фізичному вихованні.
Характеризується постійним складом учнів і часом проведення, а також тривалістю самого заняття
Тренування – спеціалізований педагогічний процес, побудований на основі системи вправ і спрямований на виховання і удосконалення відповідних здібностей, що обумовлює готовність спортсмена на досягнення найвищих результатів.
Вправа – дія, що виконується щодо придбання і удосконалення певних фізичних якостей, умінь та рухових навичок.
При організації і проведенні навчальних або навчально-тренувальних занять з фізичної культури мають вирішуватися наступні завдання:
-
оволодіння спеціальними знаннями в галузі фізичної культури, що забезпечують здоровий спосіб життя і особисту гігієну, знання перспективної цінності дій, що вивчаються і вимог до технічних особливостей їх виконання
;
-
розвиток допитливості і пізнавальних здібностей в галузі фізичної
культури шляхом проблемної постановки навчальних завдань і використання частково- пошукових і дослідницьких методів навчання
;
-
оволодіння уміннями і навичками як у обраної спортивної діяльності, так і в широкому діапазоні управління рухами, і умінням орієнтуватися і діяти в просторі, в тому числі при незвичних положеннях свого тіла
;
-
розвиток особистісних властивостей і якостей, що забезпечують успішність навчально-тренувального процесу шляхом реалізації принципу виховую чого навчання
;
-
формування позитивного відношення до навчально-тренувальних
занять, потреби в повсякденних систематичних занять фізичними вправами
і спортом і звички до дотримання здорового способу життя.
Реалізацію цих завдань здійснюють через зміст навчання, принципи,
методи і організацію навчального процесу.

3.2.

Принципи навчання
У кожному виробничому процесі існують чітко визначені технологічні умови, порушення яких, майже незначне, приводить до погіршення кінцевого результату, до появи браку в роботі.
В навчанні технологічні вимоги формулюються у вигляді
принципів навчання, або принципів дидактики, під якими розуміють основні вимоги або положення, якими керуються при обранні змісту, організації і методів навчального процесу.
Виконання або реалізація кожного із принципів конкретизується в
правилах навчання, які вказують на умови і особливості здійснення цього
процесу, в тому числі в конкретних педагогічних ситуаціях або у окремих його ланках.
Досконале знання всієї системи принципів дидактики і шляхів їх реалізації забезпечує успіх в навчанні, а у випадку невдачі полегшує пошук причин, що їх породили.
Різні автори у підручниках і посібниках приводять неоднакову кількість принципів – за звичай від 7 до 12.
Основні принципи навчання, що реалізуються у фізичному вихованні наступні:
-
принцип виховуючого і розвиваючого навчання;
-
принцип свідомості (зв’язку з життям, з виробництвом);
-
принцип наочності;
-
принцип активності (ініціативи і творчості);
-
принцип доступності (індивідуального підходу);
-
принцип
систематичності
і
послідовності
(наочності,
поступовості);
-
принцип міцності (повторності, циклічності).
Принцип виховуючого і розвиваючого навчання вимагає, щоби
паралельно із рішенням навчальних завдань навмисно і цілеспрямовано
здійснювалося рішення завдань виховання і розвиток пізнавальних сил і
здібностей учнів.

В основі цього принципу лежить педагогічна закономірність, заснована на тому, що людина як особистість формується в процесі реальної діяльності
і у взаємодії з іншими людьми.
На заняттях фізичною культурою потреба в рішенні виховних завдань відчувається в значно більшому ступені, ніж на уроках інших навчальних предметів.
Можна виділити три основні причини цього:
1)
активна рухова діяльність учнів і підвищений у зв’язку з цим емоційний стан, що поєднується з відносною свободою переміщення по залу або спортивному майданчику, вимагає від кожного учня дисциплінованості і саморегуляції поведінки;
2)
спортивна діяльність моделює в ігровому, а значить, і в декілька умовному вигляді самі складні життєві ситуації і тому містить в собі в потенціальному вигляді можливість вирішення майже кожних виховних завдань;
3)
спортивна діяльність суперечлива щодо свого впливу на особистість. Поряд з великим позитивним впливом є і серйозна негативна сторона. Елементи суперництва, що притаманні спорту, можуть формувати такі мало привабливі якості, як зайве честолюбство, зазнайство, зневажливе відношення до слабких та інше. Варто застосовувати педагогічні заходи, які нейтралізують несприятливий вплив спорту на особистісні властивості вихованців і посилюють його позитивний вплив.
Виховання здійснюється через методи навчання, організацію навчальної роботи і завдяки впливу особистості самого педагога, причому виховуючий вплив цих факторів проявляється постійно, бажає цього педагог або ні.
Принцип свідомості (зв’язку з життям, з виробництвом) вимагає
глибокого і всебічного розуміння і засвоєння матеріалу, що вивчається і на
цій основі доцільного застосування його на практиці в реальній дійсності.
У фізичному вихованні при навчанні руховим діям виділяють чотири основних правила реалізації принципу свідомості.
Учень має знати:
1.
Що робити?
Називається дія або повідомляється його цільова установка
2.
Як це варто робити?
Надається опис структури рухів, вказуються технічні вимоги до його виконання
3.
Чому дія виконується так, а не інакше?
Обґрунтовуються найбільш важливі елементи техніки виконання, в тому числі з опорою на знання старших
школярів із галузі фізики (механіка), анатомії, біології тощо, розкриваються причинно-наслідкові зв’язки, що існують в руховій діяльності людини.
4.
Чому необхідно оволодіти цими знаннями, вміннями, навичками. Для чого і де вони мають бути потрібні?
Принцип наочності вимагає складання у учнів виразне і повне уявлення
за предмети, що вивчаються, за дії і явища.
Такою наочністю володіють:
- підвідні вправи – в них виділений який-небудь важливий компонент техніки руху, що вивчається, який кожен учень повинен відчути на рівні своїх рухових відчуттів і запам’ятати;
- аудіовізуальні засоби (поєднуючи слухові і зорові відчуття) – озвучування темпу, ритму рухів, моменту прикладання зусилля, світло лідирування тощо;
- предметне орієнтування – орієнтири, обмежувачі і регулятори рухів;
- нові уявлення, які можуть будуватися словом, шляхом використання образу, відомого учням, в цьому випадку говорять про мовно-образну наочність (наприклад, при стрибку через коня учні мають швидко відштовхнутися руками. Варто сказати: «Уявіть, що це не кінь, а розпечена до червоного кольору плита»).
Принцип активності (ініціативи і творчості) зазвичай об’єднують з принципом свідомості, вважаючи, що учень розуміючи важливість заданого матеріалу, сам буде прагнути і намагатися його засвоїти.
Активність в руховій діяльності проявляється у подоланні труднощів внутрішнього і зовнішнього характеру – стомлення, монотонності, боязні насмішок тощо. Існує ще активність інтелектуальна і суспільна (соціальна).
Ініціативність – прагнення внести з метою поліпшення які-небудь елементи своїх змін у заданий характер діяльності.
Творчість у даному контексті можна розглядати як більш високий рівень
ініціативності – привнесення свого вже в структуру виконання заданого
шляхом його ускладнення або знаходження більш ефективної форми виконання.
Принцип доступності (індивідуального підходу) вимагає привести
об’єм матеріалу, що вивчається, ступінь його складності і методи навчання
у відповідності з віком, підготовленістю і індивідуальними особливостями
учнів. Тут передбачається збереження оптимального ступеню складності, що змушує учня напружувати інтелектуальні, духовні і фізичні сили, з тим щоби забезпечити їх розвиток.
Облегшення або спрощення навчального матеріалу частіше за все застосовують при навчанні учнів молодшого і середнього шкільного віку складним для них руховим діям, однак це не повинно приводити до перекручування розуміння ними основних елементів техніки виконання.
Виконання вимог принципу доступності забезпечує розробку конкретної методики навчання для конкретної рухової дії. При цьому варто керуватися певними правилами, що визначають послідовність в змісті цієї методики:
- від головного до другорядного;
- від простого до складного;
- від загального до приватного;
- від відомого до невідомого;
- від близького до далекого.
При навчанні в галузі фізичної культури дані правила потребують творчого підходу і осмислювання, виходячи із особливостей розвитку і підготовленості учнів, самої рухової дії і завдань навчання.
Принцип
систематичності
і
послідовності
(наочності,
поступовості) вимагає такого розподілу навчального матеріалу у
довгочасній перспективі, при якому забезпечується найбільш успішне його
засвоєння з установленням взаємозв’язків і взаємо залежностей між
окремими руховими діями і тактико-технічним його виконанням.
В загальноосвітній школі подібні вимоги пред’являються до планування, що вказує на послідовність вивчення змісту розділів навчальної програми з фізичної культури, між якими встановлюються взаємозв’язки і взаємозалежності, що забезпечує повноцінний фізичний розвиток учнів і освітній характер самого навчання.

Принцип міцності (повторності, циклічності) вказує на озброєння
учнів такими знаннями, вміннями і навичками, яке надовго зберігається в
пам’яті, швидко і точно відтворюються і вміло застосовуються на
практиці. Це не повинно бути пов’язано із перевантаженням пам’яті.
Необхідно дуже суворий відбір із навчального матеріалу того, що повинно в неї зберігатися тривалий час.
Успішне виконання вимог принципу міцності є в першу чергу підсумком повноцінної реалізації всіх останніх принципів навчання, доповнених достатньою кількістю повторень

3.3.

Методи навчання
Методами навчання прийнято називати шляхи і способи взаємопов’язаної діяльності педагога і учня при керуючій ролі педагога, спрямованої на вирішення навчальних завдань.
Методи є інструментами педагога. Використовуючи методи, він передає знання, формує уміння і навички учнів і всебічно впливає на розвиток їх особистості. Тому досконале знання всього арсеналу методів навчання і вміння віртуозно володіти ними – професійна необхідність для педагога і одночасно показник його майстерності.
Поряд з методом в теорії навчання існує ще поняття методичний прийом.
Методичний прийом – це частини якого-небудь метода, який самостійного значення для рішення поставленого завдання не має, але посилює дію основного метода.
Наприклад, вчитель або тренер для передачі знань за структуру рухової дії використовує пояснення, підкріплюючи сказане ілюстрацією, яка в даному випадку виступає як прийом.
Від методів варто відрізняти засоби навчання. Вони спрямовані тільки на організацію і протікання навчального процесу, але навчальних завдань не вирішують. До них відносять різне спортивне обладнання, тренажери, навчальні посібники тощо. Однак при відповідних умовах, коли засоби починають виконувати цільову навчальну роль, наприклад тренажерів, вони можуть виступати і як методи.

Загальні вимоги до методів навчання витікають із мети фізичної освіти і виховання.
Вони повинні забезпечити:
-
інтерес до фізичної культури і обраному виду спорту;
- оволодіння міцними і систематизованими знаннями, вміннями і навичками в галузі фізкультурної діяльності;
- розвиток пізнавальних здібностей і спонукання до розвитку фізичних, моральних і вольових якостей особистості.
В дидактиці серед різноманітних підходів до класифікації методів
навчання найбільше розповсюдження отримали два, основані на наступних ознаках: а) за джерелом, звідки черпати знання – наочність, слово і практична діяльність; б) за ступенем самостійної пізнавальної діяльності.
В сукупності вони дозволяють досить повно систематизувати всі застосовані методи навчання і полегшують їх вибір для рішення відповідного кола навчальних завдань.
Класифікація методів навчання за джерелом знань об’єднує існуючі методи навчання у досить струнку систему, яка забезпечує їх запам’ятовування і допомагає краще орієнтуватися при виборі доцільних методів щодо вирішення відповідного навчального завдання і реалізації відповідного йому принципу навчання.
До них відносяться:
-
методи наочності (демонстрація самого руху; демонстрація образотворчої наочності: малюнків, кінограм, кінокільцівок, графіків тощо; використання предметних орієнтирів; спостереження; екскурсія);
-
мовні методи (розповідь, пояснення, опис, бесіда, мовні вказівки, команди, підрахунок, оціночні судження, накази);
-
метод вправ.

Методи навчання за характером пізнавальної діяльності спрямовані на виховання у людини інтелектуальних здібностей і стійкої потреби продовжувати систематично займатися самоосвітою протягом всього свого життя.
До них відносяться:
-
пояснювально-ілюстрований і репродуктивний методи (найбільш часто застосовується в практиці взаємодія демонстрації рухової дії з поясненням його виконання);
-
проблемний метод (у фізичному вихованні пізнавальне завдання зазвичай спрямоване на пошук найбільш вигідної техніки виконання рухової дії в цілому або окремих його елементів для досягнення найкращого результату);
-
дослідницький метод може приймати характер находження кращого виконання дії шляхом програвання різних її варіантів.
Завдяки застосуванню таких методів (два підходи) значно посилюється освітня складова фізичного виховання, зближуючи її результативність з
іншими загальноосвітніми навчальними предметами.
Блок-завдання 2. Індивідуальна самостійна робота
а) Самостійно опрацюйте наступні запитання:
1)
Принцип виховуючого і розвиваючого навчання [1, с. 144-146];
2)
Принцип свідомості (зв’язку з життям, з виробництвом) [1, с. 146-
148];
3)
Принцип наочності [1, с. 148-152];
4)
Принцип активності (ініціативи і творчості) [1, с. 152-154];
5)
Принцип доступності (індивідуального підходу) [1, с. 154-157];
6)
Принцип систематичності і послідовності (наочності, поступовості)
[1, с. 158-159];
7)
Принцип міцності (повторності, циклічності) [1, с. 159-160].
Рекомендована література:

1.
Карпушин Б.А. Педагогика физической культуры: учебник / Б.А.
Карпушин. – М.: Советский спорт, 2013. – 300 с.
2.
Педагогика физической культуры и спорта: учебник / под ред.
С.Д. Неверковича. – М.: Физическая культура, 2006. – 528 с.
3.
Традиції фізичної культури в Україні: Зб. наук. статей / За заг. ред.. С.В. Кириленко, В.А. Старкова, А.В. Цьося. – К.: ІЗМН, 1997. – 248 с.
4.
Педагогика спорта /Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А.- К.:
Здоров’я, 1986.- 208 с.

б) Виконайте індивідуальне завдання на вибір (1-3 бали):
1. Підготувати виступ, доповідь, реферат із теми;
2. Написати тези, статтю, есе;
3. Виступ на науково-практичній конференції.

Блок-завдання 3. Творчі завдання
1. Проаналізуйте педагогічні ситуації з погляду прояву в них якостей та
умінь учителя-вихователя
Ситуація 1. Час від часу повторюється «мода» учити дітей плаванню з перших місяців їхнього життя. Це, нібито, найбільш оптимальні умови для фізичного розвитку дітей.
Висловіть свою думку. а) прагнення учити дітей плаванню з 2-3 тижнів – це лише данина моді. Хай дитина починає плавати тоді, коли у неї з’явиться усвідомлена потреба; б) немовля почуває себе у воді досить вільно, природно, відчуває необхідну радість. І це дійсно сприяє фізичному розвиткові дитині; в) не варто захоплюватися плаванням в ранньому дитинстві. Це може призвести до трагічних наслідків: нервових розладів, неправильному розвитку скелетної системи; г) правильної відповіді немає.
Ситуація 2. Учениця плаче, отримавши за здачу нормативів із легкої атлетики «2». Учитель: «Не плач. Що заслужила - те й одержала. Тобі треба не турбуватися, а зрозуміти, у чому твої помилки».

Завдання. Проаналізуйте ситуацію. Які помилки на, ваш погляд, допустив вчитель? Дайте свої пропозиції що до виходу з цієї ситуації.
Ситуація 3. Під час контрольної роботи вчителька помічає, що дві дівчинки спілкуються між собою. Що зробити? а) упевнено сказати: "Я все бачу!" — і виразно подивитися. б) сухо попередити, що обом буде знижена оцінка. в) пересадити одну з дівчаток за свій стіл і уважно за нею спостерігати. г) нічого не пояснюючи, відібрати обидві роботи і провести контрольну з кожною дівчинкою окремо. д) нічого не робити, але під час перевірки контрольних уважно проаналізувати обидві роботи. Якщо вони списані, відреагувати якомога жорсткіше, щоб наступного разу подібне не повторилося. е) перевіривши обидві роботи і виявивши їх схожість, у кінці кожної написати: "За роботу — 2, за конспірацію — 5".
Ситуація 4. Проглядаючи журнал, учителька помічає, що в декількох учнів з'явилися позитивні оцінки, поставлені, без сумніву, не її рукою. Що
робити? а) ці оцінки потрібно спокійно і без пояснень анулювати. б) спочатку розпитати старосту — як він це пояснять? в) поговорити з "власниками" нових оцінок — як вони це пояснять? г) повідомити про інцидент класного керівника й попросити його розібратися. д) видалити з журналу новоявлені оцінки (заклеїти, замазати "штрихом", витерти гумкою) й на місці кожної поставити по двійці, щоб "художники" знали, що з вами жарти погані.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал