Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії І політології



Pdf просмотр
Сторінка2/7
Дата конвертації05.02.2017
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 2. Історико-географічні основи політичної географії світу
1.
Політична карта світу та зміни на ній. Етапи розвитку етнічних, політичних та адміністративних кордонів. Формування політичної карти світу. Міжнародні організації.
Політична карта світу та зміни на ній.
Сучасна територіально-політична структура світу надзвичайно складна її формують держави, різні за розмірами, військовим та економічним потенціалом, устроєм та міжнародні організації, що також відрізняються призначенням, впливовістю, складом та внутрішньою організацією. З політико-географічної точки зору, держава є особливою територіально- політичною системою із складною просторовою і функціональною організацією, складовими якої є
1) територія і її властивості (розташування, природа, ресурси, освоєність тощо
2) територіальна організація державних інституцій адміністративно- територіальний устрій
3) територіальна форма політичної активності населення як основного носія державності.
На сучасній політичній карті світу налічується 236 країні територій незалежних, самостійних держав серед них – 194.
Політична карта відображає тривалий історичний розвиток людського суспільства впродовж багатьох тисячоліть. Територіальний поділ світу постійно змінюється, тому й політична карта характеризується динамічністю і нестабільністю.
Політична карта світу – це модель складної територіально-політичної організації світу, структурними елементами якої є держави, міжнародні

31 організації, залежні країни, національно-визвольні рухи тощо. Політична карта відображає не лише їхній складі розміщення, алей суттєві просторові пропорції та відношення. Політична картає об’єктом вивчення політичної географії, яка тісно пов’язана з історією і політологією.
Політична географія – це наукова галузь, яка вивчає територіальну організацію політичних явищі процесів.
Для повноцінного функціонування держави необхідні відповідні зовнішні передумови, які характеризуються політико-географічним розташуванням та геополітичним розташуванням. Політико-географічне розташування держави – це її розміщення щодо політичних об’єктів, процесів і явищ, які знаходяться поза межами держави (в основі – територіальні відношення. Геополітичне розташування держави – це зовнішньополітичне відношення до інших суб’єктів політичної діяльності (в основі – політичні відношення.
В певні історичні періоди на політичній карті з різних причин відбуваються зміни. Зміни поділяються а кількісні і якісні.
Кількісні зміни відбуваються внаслідок приєднання відкритих земель, територіального поділу у зв’язку з воєнними діями, обєднанням чи розпадом держав, передачею, купівлею або обміном певних територій.
Якісні зміни зумовлюються розвитком певного суспільно-політичного становища, виникненням міждержавних політичних союзів та організацій, прийняттям нової форми державного устрою, набуттям державного суверенітету.
2.

Етапи розвитку етнічних, політичних і адміністративних кордонів
Аналіз взаємозв’язаного розвитку етнічних, політичних і адміністративних кордонів дає змогу виділити в його історії такі етапи Формування територій перших державних утворень, на землях України, їх кордони і територіальний поділ визначили певним чином і систему заселення Українського Причорноморя і Приазовя, сприяли загальному підвищенню правосвідомості сусідніх народів, розвитку їх політичної організації. Розвиток територіальних політико-адміністративних процесів у давньоукраїнських державах (племінні держави, Київська Русь, Галицько-

32 Волинське князівство, які наданому етапі формувались органічно згідно з етнічними особливостями, правовими і господарськими відносинами. Саме тому такі елементи територіально-політичного устрою, як землі, волості (так само, які їх назви, зберегли цілісність протягом наступних періодів і стійкість до чужих впливів. Поділ української етнічної території суміжними країнами ( Польщею, Литвою, Туреччиною) в результаті втрати державності. Природний розвиток територіальних політико-адміністративних систем України був перерваний деструктивним впливом іноземних держав, що нав’язали їй свої адміністративні і економічні схеми. Причому в результаті колонізаторського наступу етнічні українські кордони на заході зміщувались все далі на схід. Формування території українських військово-державних утворень 15 – 18 ст. Межі українських військово-державних утворень виявили закономірну тенденцію до відтворення давніх етнічних кордонів, особливо на сході і півдні. Сформування оригінальної системи територіально-адміністративного устрою стало відображенням державотворчого і економічного потенціалів українського народу. Характерними рисами системи були демократизм, оптимальний розподіл повноважень, і струнка ієрархія територіальних одиниць (полки, сотні, курені, що й сприяло підвищенню ефективності виконавчої влади вдосконалення господарських відносин. Територіально-адміністративний устрій України козацького періоду визначив напрями розвитку системи розселення і шляхів сполучень, забезпечив дальше українське освоєння Слобожанщини, Півдня України і Кубані. Поділ українських земель Австрійською і Російською імперіями, що характеризується поширенням територіального устрою метрополій на українську етнічну територію. Схема територіально-адміністративних органів на західноукраїнських землях не відповідала інтересам корінного населення, тому боротьба за зміну територіально-політичного статусу Галичини, Буковини і Закарпаття стала одним із напрямів національно-визвольного руху. Кордон між

33 двома імперіями, що розподілив єдину етнічну територію, ставна перешкоді формування загальноукраїнського ринку. Формування кордонів і територіального поділу українських держав протягом 1917 – 1920 рр. Визначення кордонів і формування територіально- адміністративного устрою УНР і ЗУНР здійснювалось згідно з етнічними межами, а також з історичними, господарськими і військовими політичними традиціями України в контексті загальнонаціонального відродження. Поділ західноукраїнських земель суміжними державами в х роках ХХ ст. Територіально-адміністративний устрій на українських землях у складі Польщі, Румунії і Чехословаччини відображав їх колоніальний статус. Автономія Закарпаття, демократична система територіального управління більше сприяли національно-господарському розвитку цієї Територіальний поділ українських земель в роки Другої світової війни. Становлення України як незалежної держави в 1991 році.
3.

Формування політичної карти світу.
У формуванні політичної карти світу розрізняють кілька періодів стародавній, середньовічний, новий і новітній.
У стародавній період (до 5 ст.) відбулося утворення могутніх держав Єгипту, Римської імперії, Греції. Сусідні землі були малодосліджені і тому політична карта мала уривчастий, неповний, приблизний характер. Вона постійно змінювалася внаслідок перерозподілу територій під час війн, формування внутрішнього та зовнішнього ринків.
У середньовічний період (з 5 пост) політична карта світу поступово змінювалася. Утворення в Європі таких великих держав як Візантія, Велика Римська імперія, Київська Русь, Англійське королівство сприяло формуванню елементів ринкової економіки. Великі держави прагнули до далеких територіальних пошуків з метою загарбання нових земель. Політична карта набувала чітких контурів, особливо в європейській та азіатській частинах.
Новий період (з 16 ст. до 1918 р) найвагоміший у кількісному формуванні політичної карти світу. Епоха Великих географічних відкриттів розширила і

34 зміцнила міжнародні господарські зв’язки. Була сформована колоніальна система найбільших європейських держав – Англії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччини, Нідерландів. Створювалися і вступали в міжнародні ринкові відносини нові держави переселенського типу в Америці та Австралії. Посилилася їхня боротьба за незалежність.
На межі ХІХ та ХХ ст. політична карта світу була результатом дії системи розподілу сил, закладеної на Віденському конгресі 1815 р. великими державами того часу, які перерізали карту Європи після завершення наполеонівських війн. Найбільшими суверенними державами Європи були Великобританія, Франція, Німеччина (утворена в 1871 роб єднанням навколо Пруссії інших німецьких монархій, Австро-Угорщина, Росія, яка не тільки утвердилася у всій Східній Європі, ай контролювала території Центральної та Північної Азії аж до Тихого океану. Балканський півострів контролювала Османська імперія (Туреччина, влада якої поширювалася майже на всі країни арабського мусульманського світу.
В Азії, крім Туреччини, було ще кілька суверенних держав, з-поміж яких вирізнялися Іран, Китай та Японія, кожна – з тисячолітніми традиціями державності.
В Америці на той часу результаті боротьби народів за незалежність уже виникло кілька нових суверенних держав. Серед них найбільші США (1776 р, Бразилія (з 1822 р, Мексика, Колумбія (потім з неї виділились Венесуела та Еквадор, Аргентина та інші (всі з 1825 р.
Увесь інший світ був цариною колоніальних володінь великих держав. Найбільші колоніальні імперії мала Великобританія, Франція, Іспанія, Португалія, Нідерланди, Бельгія. На початку ХХ ст. розгорнулася боротьба за колоніальний переділ світу, що стало однією з причин початку Першої світової війни.
Між Першою і Другою світовими війна суверенними стали держави, що утворилися на руїнах імперій. На місці Австро-Угорщини виникли Австрія, Угорщина, Югославія. Туреччина залишилася практично в межах своєї етнічної території, втративши володіння в арабському світі. Із складу колишньої

35 Російської імперії вийшли Фінляндія, Польща, Латвія, Литва, Естонія. Стали тимчасово незалежними Україна та Закавказзя, але невдовзі національні рухив цих країнах були придушені більшовицькими військами Росії і вони ввійшли до складу Радянського Союзу. В межах Британської імперії змінили свій статус Канада, Австралія, Нова Зеландія. На Близькому Сході стали самостійними Саудівська Аравія, Єгипет, в Азії – Монголія. Але Версальська система зазнала краху і світ втягнувся в нову світову війну.
Територія України в період Другої світової війни була поділена Німеччиною та її союзниками Угорщиною і Румунією на окремі зони окупації, причому Німеччина залишила за собою право остаточного переділу українських земель. З часу падіння Карпатської України Закарпаття залишалося у складі Угорської держави. Буковинські землі і західне Українське Причорномор’я за згодою Німеччини були приєднані докорінних румунських земель. Бухарестський військово-нацистський режим оголосив про відтворення провінцій Буковини і Бессарабії, окупував територію між Дністром і Бугом, що отримали назву
Трансністрія.
Уклавши 23 серпня того ж року німецько-радянський пакт про ненападі додатковий таємний протокол, який визначив сфери впливу цих двох державу Східній Європі, Німеччина і СРСР, зокрема, передбачили поділ між ними території Польщі та західноукраїнських земель, що входили тоді до її складу. Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і балтійські держави, а східні території Польської держави по лінії Нарва – Вісла – Сян на прохання Москви мали бути зайняті Радянським Союзом. 17 вересня 1939 р. силами Українського фронту під гаслами визволення і захисту єдинокровних братів від фашистського поневолення. Цього ж дня частини Червоної армії перетнули польсько-радянський кордоні зайняли міста Ровно, Дубно, Збараж, Тернопіль, Коломию, Львів, Стрий, Дрогобич. На Станіславщину 18 вересня вступили частини ї армії під командуванням генерала І. Тюлєнєва. П’ята позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. затвердила Закон про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. 15

36 листопада того ж року на позачерговій сесії було ухвалено Закон про прийняття Західної України до складу УРСР. На підставі цих рішень, які стали законодавчими, правовим оформленням процесу возз’єднання, в адміністративно-територіальних межах колишніх воєводств Польської держави було сформовано шість нових областей – Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську, Станіславську і Тернопільську. Їхня територія становила 88 тис. км
, на якій проживало 8 млн. осіб, втому числі 7,5 млн. українців.
22 червня 1941 р, з нападом Німеччини на СРСР, територія Галичини, які вся українська земля, стала ареною запеклих боїв. Щоб послабити політичну єдність українського народу і його силу, німці свавільно розшматували українські землі і встановили між ними штучні кордони
22
. Наказом від 17 липня 1941 р. А. Гітлер визначив, що Східна Галичина, яка раніше належала Польщі, переходить до генерал-губернаторства з центром у Кракові. На її основі в серпні 1941 р. був створений дистрикт Галичина. У серпні 1941 р. для управління іншими українськими землями була створена територіально-адміністративна одиниця – Рейхскомісаріат Україна.
Рейхскомісаріат Україна складався з шести генеральних округів і включали такі довоєнні області УРСР як Волинь, Житомир, Київ, Миколаїв, Таврія (ценр Мелітополь, Дніпропетровськ. Чернігівська, Сумська, Харківська, Донецька і Воронезька області входили довоєнної зони. Восени 1944 р. після поразки Німеччини, в Україні був відновлений довоєнний територіальний політико-адміністративний устрій. Після Другої світової війни основні риси політичної карти і світопорядку у відносинах великих держав були визначені положеннями Потсдамської конференції 1945 р. Визначальним процесом цього етапу став крах колоніальної системи, який дав світу майже сотню незалежних держав. У перші повоєнні роки стали незалежними такі великі держави як Індія, Пакистан, Філіппіни, Індонезія, Корея, в Південній та Східній Азії, в Африці – Марокко, Туніс, Судан та інші, на Близькому Сході – Ірак, Сирія, Йорданія, Ліван. Вирішального удару

37 по колоніалізму було завдано в 1960 р, коли понад 30 країн Африки стали незалежними. Колоніальна система практично припинила своє існування після того, як незалежність здобули іспанські та португальські колонії (Ангола, Мозамбік, Екваторіальна Гвінея. Новий етап змінна політичній карті світу був спричинений розпадом Радянського Союзу в 1991 р. та розвалу так званого соціалістичного табору.
З’явилася ще одна група молодих незалежних держав. Серед них такі, що одразу стали відігравати помітну роль в геополітичних процесах світу, наприклад, Україна, країни Балтії (Латвія, Литва, Естонія, Чехія і Словаччина, Хорватія та інші в Європі, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Азербайджан, Грузія та інші в Азії.
4.

Міжнародні організації.
Міжнародна організація – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який утворюється щонайменше трьома учасниками міжнародних відносин, що мають спільні цілі, для досягнення яких створюють постійні органи, та діють у межах визначених норм та принципів. За географічним масштабом є поділ міжнародних організацій за критерієм функціонального типу та географічного масштабу діяльності. За географічним масштабом міжнародні організації поділяють на
* глобальні * міжрегіональні * регіональні * субрегіональні. До глобальних відносять ті з них, що мають широке територіальне представництво членів (ООН, ЮНЕСКО, такі вплив на глобальний розвиток людства. До міжрегіональних відносять організації за критеріями членства, до яких входять представники суміжних регіонів. При цьому під регіоном розуміють географічний простір (Європа, Азія, Африка тощо. Приклад організацій – СНД, ГУАМ, НАТО. Регіональні організації – як міждержавні, такі неурядові – обмежують коло своїх учасників певним регіоном (ОАЄ, ЄС. Оскільки поняття регіон є багатозначним, часто в окрему групу виділяють

38 субрегіональні організації (Бенілюкс, Вишеградська четвірка тощо. За функціональним типом міжнародні організації розподіляють на організації загальної і спеціальної компетенції. Загальні – міждержавні організації, цілі яких зачіпають усі сфери відносин між її членами. Цілі організацій спеціальної компетенції обмежені однією сферою співпраці економічні, військові, політичні, спортивні, релігійні тощо. Всі міжнародні організації поділяються на дві великі групи – міждержавні та недержавні, утворені фізичними або юридичними особами, які не мають відношення до урядової діяльності.
Приклади міжнародних організацій
ООН належить головна роль серед міжнародних організацій. ЇЇ було створено з метою збереження миру на Землі та для контролю над міжнародною безпекою і розвитком співробітництва між державами. Статут ООН розроблений на конференції представниками СРСР, США, Великої Британії, Китаю і набув чинності з 1945 р. ООН має головні органи Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суді Секретаріат. До них входять комітети і комісії, заклади і організації, в яких розглядаються питання і проблеми світової політики, економіки, екології, права тощо. Членами ООН можуть бути будь-які миролюбні країни, які визнають її Статуті готові його виконувати. Нині членами ООН є майже 180 країн світу, втому числі й Україна.
На Генеральну Асамблею, яку іноді порівнюють із світовим парламентом, збираються представники кожної країни – члена ООН. Під час розгляду важливих питань кожна з цих країн має тільки один вирішальний голос. Офіційними мовами, якими проводяться робочі засідання, визначено 6 мов (англійська, російська, французька, іспанська, арабська, китайська. Штаб-квартира ООН розміщена в Нью-Йорку (США, основні офіси розташовані в Римі (Італія, Парижі (Франція, Женеві (Швейцарія.
Рада Безпеки складається з 15 членів, серед яких 5 є постійними (США, Велика Британія, Франція, Росія, Китай, а 10 членів обираються почергово на два

39 роки Генеральною Асамблеєю ООН. Це надзвичайно важливий органна який покладається головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Його рішенням повинні підпорядковуватися всі члени ООН.
Європейський Союз (ЄС). ЄС – Спільний ринок – друга зазначенням міжнародна організація, яка існує з 1958 р. ( в 1991 р. її назва Європейське економічне співтовариство змінена на Європейський Союзі об’єднує європейські країни. Її мета – створення спільного ринку товарів, капіталів і робочої сили скасування митних кордонів. Країни, які входять до ЄС, виробляють спільну погоджувальну політику стосовно розвитку промисловості, енергетики, сільського господарства, транспорту, зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Штаб-квартира розміщена у Брюсселі (Бельгія. З 2002 р. 12 країн ЄС (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія) змінили власну валюту на єдину – євро, утворивши зону євро.
Співдружність Незалежних Держав (СНД) – політична міжнародна організація, яка утворилася після розпаду СРСР у 1991 р. До її складу увійшли 12 незалежних держав – Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Таджикистан, Киргистан, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан – колишні республіки Радянського Союзу. Мета створення цієї організації – координація дій у валютно-фінансовій та економічній сферах, розв’язування національних проблем, збереження територіальних кордонів, інтеграція країн – членів СНД у світову економіку шляхом створення регіонального ринку. Штаб-квартира СНД розташована в Мінську (Білорусь.
Організація Північно-Атлантичного договору (НАТО)військово- політичний союз, який створений урна основі договору між 12 країнами США, Канада, Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди, Франція, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія, Португалія) після завершення публічного обговорення і відповідної парламентської процедури. У 1952 р. до договору приєдналися Греція і Туреччина, ще пізніше – Німеччина (1955 р, Іспанія (1982 р, Польща, Угорщина і Чехія (1999 р. Зацікавлені у вступі до НАТО – Албанія,

40 Болгарія, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія.
Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) – ця організація створена в 1960 р. До її складу входять Алжир, Іран, Ірак, Венесуела, Катар, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Еквадор, Габон, Індонезія, Лівія, Нігерія. Видобуток нафти цими країнами становить понад половину світового. Майже 90 % її експортується.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) – ця організація заснована в 1967 р. До її складу входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней. Головна мета створення АСЕАН – економічне, соціальне, політичне і культурне співробітництво країн-членів. Асоціація розв’язує проблеми збереження миру і стабільності в Південно-Східній Азії. Штаб- квартири розташовані в Бангкоку (Таїланд) і Джакарті (Індонезія.
Організація американських держав (ОАД) – організація заснована в 1948 р. і об’єднує 30 країн Америки. Вона створена для зміцнення миру та безпеки в цій частині світу, розв’язування спірних питань, запобігання конфліктам, погодження політичних, економічних та правових рішень. Штаб-квартира розташована у Вашингтоні (США.
Організація африканської єдності (ОАЄ) – організація створена в 1963 р. Вона об’єднує майже всі країни Африканського континенту. Має наметі розвиток політичного, економічного, наукового і культурного співробітництва між країнами Африки, зміцнення миру, знищення всіх видів колонізації, захист незалежності й суверенітету і територіальної цілісності країн. Штаб-квартира розташована в Аддис-Абебі (Ефіопія.
ГААТ – СОТ. В 1947 р. США розпочали переговори з 22 іншими країнами, що призвело до утворення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ), а потім її правонаступниця – СОТ. До 1992 р. цю Угоду підписали 130 держав. Зараз повноправними учасниками СОТ є 148 держав, причому тільки 17 з них стали новими членами. Понад 30 держав мають статус спостерігача у СОТ.
СОТ – єдина міжнародна організація глобального характеру, яка регулює питання торгівлі між країнами світу. СОТ успішно регулює 95% усієї світової

41 торгівлі. Створення СОТ базується на міжнародному договорі – Марракеській угоді від 15 квітня 1994 р. Очолює СОТ Конференція міністрів – непостійний орган (через 2 р, що складається з представників усіх держав-членів СОТ і наділений повноваженнями приймати рішення. Генеральна рада складається з представників усіх держав-членів, але має постійний статус. Уповноваженим вирішувати адміністративні питання є Секретаріат, очолюваний Генеральним директором.
ГУАМ – регіональне обєднання чотирьох держав – Грузії, України, Азербайджану, Молдови. З 1999 – по 2005 р. до складу ГУАМ входила Республіка Узбекистані розширена співдружність держав носила назву ГУУАМ.
Мета створення ГУУАМ – координація зовнішньої політики у Чорноморському регіоні. Вступ до організації відкритий для інших держав.
Балто-Чорноморська співдружність – проект міжнародного обєднання у складі України, Польщі та країн Балтії з метою координації інтеграційних процесів Центрально-Східної Європи на шляху вступу до ЄС.
ЮНЕСКО – Організація Обєднаних Націй з питань освіти, науки і культури
– є міжнародною міжурядовою організацією. У 1945 р. 37 країн підписали Статут ЮНЕСКО. У 1950 р. у складі ЮНЕСКО нараховувалося 59 держав-членів. Японія і ФРН стали членами організації в 1951 р, Іспанія – у 1953 р. У 1990 р. відбулося возз’єднання ФРН з НДР, яка була членом ЮНЕСКО з 1972 р. Радянський Союз був сімдесятим членом ЮНЕСКО. З 1991 по 1993 р. республіки колишнього Радянського Союзу стали членами ЮНЕСКО.
На сьогоднішній день країнами-членами ЮНЕСКО є 191 країна і 6 членів- співробітників (території, що проводять власну зовнішню політику. Штаб- квартира – у Парижі (Франція. Керівними органами ЮНЕСКО є Генеральна конференція, Виконавча рада і Секретаріат.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал