Навчально-методичний посібник для студ вищих навч закл. Старобільськ : Вид-во дз «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»




Сторінка9/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема 9. Історичні творив літературі для дітей та юнацтва

Зміст
1. Жанрова специфіка історичної прози.
2. Жанрові різновиди історичної прози.
3. Твори на історичну тематику в колі дитячого читання.
4. Пригодницько-історична проза для дітей та юнацтва.
5. Художня версія інтерпретації історичної добив повісті
Зірки Мензатюк Як я руйнувала імперію.
Ключові слова: історична проза, жанр, хронотоп, вимисел.
*************************************************
Історичний роман – твір, що побудований на історичному сюжеті, відтворює в художній формі якусь епоху, певний період історії. У романі історичному історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт з вимислом, справжні історичні особи – з особами вигаданими, вимисел уміщений у межі зображуваної епохи [50, с. 608]. Художній матеріал історичного твору – подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною. Найважливішою ознакою, що дає підстави для маркування твору як історичного, є його тема, концентрація письменницької уваги на певному історичному періоді й праминулих подіях. Справжній історизм літературно-мистецького твору полягає насамперед у моделюванні художніми засобами певної історичної епохи – суспільного побутуй духовної атмосфери, що в них живуть і діють реальні історичні та вигадані автором персонажі. Тетяна Бовсунівська виділяє кілька піджанрів/модифікацій історичного роману історико-політичний детектив (Код да
Вінчі» Д. Брауна, роман альтернативної історії (Крові золото царя В. Кашиця), історико-біографічний роман (Пушкін Ю. Тинянова), історичний реалістичний роман (Диво П. Загребельного. Дослідниками зроблені спроби виокремлення модифікацій історичного роману роман-епопея, історико- біографічний, роман-хроніка (Л. Александрова); історико- реалістичний, умовно-історичний,
історико-синтетичний О. Проценко);
історико-художній, художньо-історичний,

151 художньо-документальний (С. Андрусів); класичний історичний роман, романтичний історичний роман, модерний історичний роман, постмодерний історичний роман (Д. Пешорда). У літературі для дітей та юнацтва історична проза функціонує з ХІХ століття. Її становлення й розвиток пов’язаний насамперед із творчістю Марка Вовчка
(«Кармелюк»,
«Невільничка», Маруся. Використавши мотиви народних думі пісень, історичні факти з життя України
ХVІ – ХVІІІ століть, письменниця показала юним читачам героїчну боротьбу українського народу проти татарсько- турецьких загарбників, історичні події 1668 року – часу загострення виступів народу України проти соціального й національного гноблення. Сторінки історії нашого народу подані в оповіданнях Олеся Б. Грінченка, Тополя, Мара Дніпрової Чайки, поемі Княжа Україна Олександра Олеся. Усвідомленню національної гідності, переживанню трагізму історичного буття етносу й виробленню шляхів його подолання через осмислення минувшини, окреслення національних ідеалів підпорядкована творчість А. Кащенка. Різноманітна в жанровому плані (повісті Зруйноване гніздо, Під Корсунем», Запорозька слава, нариси На руїнах січі, Мандрівка на Дніпрові пороги, художньо-документальне Оповідання про славне Військо Запорозьке низове, белетризовані розповіді з історії України
«Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя», Над Кодацьким порогом, На руїнах Січі, Про гетьмана козацького Самійла Кішку, Про гетьмана Сагайдачного,
«Сіркова могила, Славні побратими, вона була адекватною відповіддю на запити українського соціуму, який прагнув відновити свою історичну свідомість.
Історико-біографічний різновид в літературі для дітей та юнацтва репрезентований творчістю Оксани Іваненко. Перу письменниці належить низка різних за жанровою приналежністю біографічних творів про Г. К. Андерсена, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Федорова, Б. Хмельницького та інших історичних постатей есе (Улюблений казкар, Кобзарева доня, оповідання-казка (Черевички, оповідання

152 Вербова гілка, Тарасова вербина, Маленьким про великого Тараса, белетризовані повісті (Друкар книжок небачених, Богдан Хмельницький, життєписні романи Тарасові шляхи і Марія, спогади (Завжди вжитті. Вони відзначаються не лише достеменністю розкриття індивідуальної неповторності історичних постатей, ай високою художньою довершеністю. Розраховані на дитячу та юнацьку аудиторію, твори письменниці сприяють розвитку пізнавальних здібностей читачів, а їх жанрово-стильові характеристики узгоджені з концепцією адресата.
Історико-біографічна проза у площині літератури для дітей та юнацтва активно розвивається на початку ХХІ століття. Так, наприклад, видавництвом «Грані–Т» започатковано серію Життя видатних дітей, в якій з’явилися біографічні оповідання Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (св. Димитрія Ростовського, Григорія
Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша» (2008), Леся
Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фредеріка
Шопена, Івана Миколайчука» (2010). У цьому напрямі сьогодні працюють Анна Багряна, Лариса Денисенко, О. Дерманський, О. Ільченко, Марина Павленко, Ірен Роздобудько та ін. Тетяна
Качак, аналізуючи сучасні художньо-біографічні твори для дітей та юнацтва, зазначає Тематичні аспекти художньо- біографічної прози продиктовані орієнтацією на читача- ровесника головного героя. Дітям цікаво читати проте, якими були видатні люди у їх віці, чим захоплювались, про що думали, в яких умовах зростали, як вчились у школі, в яких стосунках перебували з іншими дітьми тощо. На біографічному матеріалі побудовані і пригодницькі твори для дітей повісті Олександра Гавроша Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу (прототипом є Івана
Фірцак (Кротон, якого в народі називали Іваном Силою, Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (написана за мотивами українського фольклору про опришків, «Галуна-
Лалуна або Іван Сила на острові Щастя (усі – Видавництво Старого Лева, 2007, 2008, 2010). У них розповіді подані в цікавому пригодницькому ключі з динамічним, подеколи

153 детективним сюжетом, ігровими гумористичними ситуаціями, неймовірними випробуваннями персонажів. Справжнім життєписом українського народу вважають твори В. Малика. Перу письменника належить низка творів різних жанрів збірка віршованих казок для дітей Журавлі- журавлики, поеми й легенди для дітей і юнацтва Чарівний перстень, Месник із лісу, Червона троянда, Микита
Кожум’яка», Воєвода Дмитро, повісті Дві перемоги, Двоє над прірвою, історичні романи Посол Урус-шайтана», Фірман султана, Чорний вершник, Шовковий шнурок, Князь Кий, «Черлені щити. З їх сторінок постають події з героїчного й трагічного життя українського народу, на тлі яких панорамно виписані постаті історичних осіб (Кий, Щек, Хорив в романі Князь Кий, Семен Палій, Юрась Хмельницький в Чорному вершнику та ін.), їх політичні погляди, характери, уподобання тощо. Пригодницький компонент розширив коло реципієнтів повістей і романів прозаїка, історична основа яких спонукає не лише до роздумів читача про причини й наслідки подій минулого, ай до певних висновків, що у площині літератури для дітей та юнацтва можна розцінити як ненав’язливу дидактичну складову. Історична тематика в літературі для дітей та юнацтва активно заявила про себе творчістю еміграційних письменників. Твори Ольги Мак (Казка про Киянку Красуню Подолянку»), Р. Завадовича (Маруся Богуславка»), Л. Полтави (Абетка з історії України, І. Бондарчука (За збруч») та інших мали потужний пізнавальний матеріал з історії, формували ту духовно-емоційну атмосферу, у якій органічна єдність естетичних і моральних переживань збагачує й духовно розвиває юну особистість. Продуктивною й життєздатною в сучасному соціокультурному просторі є література, що має в своїй основі
пригодницький компонент. Наприклад, Є. Білоусов популяризує історію України за допомогою казки. Поруч із реальними персонажами його творів (Тарасове перо, Чарівна голка Віри
Роїк», «Лесина пісня та ін.) постають казкові, міфологічні герої Колядки, Щедрівки, Писанки, Вишиванки тощо. Історичні

154 події часто висвітлюються письменниками у пригодницько- фантастичному ключі з елементами детективу трилогія Джури козака Швайки, «Джури-характерники», Джури та підводний човен В. Рутківського, повість Таємниця козацької шаблі Зірки Мензатюк. Оригінальну версію перепрочитання» вітчизняної історії запропонував В. Рутківський у повісті Сторожова застава текст був написаний уроці, уроці вийшов із доповненнями у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»). Перед юними читачами розгортаються події прадавнього минулого – 1097 р, утворі поруч із вигаданими героями (Вітько
Бубненко, дід Овсій, тітка Миланка) зображені історичні та епічні персонажі Володимир Мономах, княжич Святослав, Ілля
Муромець (у тексті автор здебільшого називає його Ілля
Муровець), Олег Попович, Добриня Микитович. Автору Сторожовій заставі вибудовує дві сюжетні лінії, діяв яких відбувається на одній і тій самій території в різні часові періоди сучасна юному читачеві дійсність і ХІ століття. Перша сюжетна лінія організована в сучасному авторові й читачеві хронотопі – селищі Воронівка поблизу річки Сули. Тут п’ятикласники на літніх канікулах за ініціативою старшого товариша Костянтина Петровича (він кожного літа приїздить у
Воронівку з Ганнусею)досліджують історію рідного краю. Варто відзначити, що герої повісті мігрували в неї з «Ганнусі», що створює ефект циклічності. Дійсність розпізнається за допомогою реалій ХХ ст.: комп’ютери, Інтернет, школа, лікарня, бібліотека. Її маркерами також виступають поведінка, звички і взаємини підлітків. Художній час першої сюжетної лінії максимально наближений до реального часу. Увагу п’ятикласників, а відтак, автора й читача, привертає передусім Чортів яр, топографія якого чітко змальована Чортів яр перерізував Воронівку майже навпіл. Починався він неподалік від головної вулиці, а закінчувався аж біля греблі на
Байлемовому ставку. За ставком на стрімкому, зарослому дерезою, пагорбі виднілося старезне Городище. За ним розкинулися безмежні присульські плавні [73, с. 25]. При цьому письменник наголошує на певній містичності топосу, аби

155 перевести увагу читача з реального часопростору на ірреальний, фантастичний. Виявляється, що Чортів яр отримав свою назву невипадково, адже чутки про містичні події, що відбувалися в ньому, сягали ще часів Великої вітчизняної війни. Саме тоді люди вперше помітили там незвичайних військових, схожих на кочівників-половців, які своїм виглядом лякали німців. Головний герой повісті – Вітько Бубненко – найактивніший учасник групи
істориків-краєзнавців, захопившись дослідженням історії рідної Воронівки, упродовж тижня обладнував печеру Чортового яру, аби в ній можна було зберігати цікаві знахідки. Розвинена уява хлопця підштовхнула його до нових фантазій, що в текстовій площині твору виглядає як авторська гра з основними часовими характеристиками протяжністю, спрямованістю, лінійністю. Письменник перемикає розповідь в інший часовий вимірі головний герой твору опиняється на території Воронівки, Городища в давноминулому ХІ столітті (у тексті це виглядає як тимчасова втрата свідомості головного героя у зв’язку з обвалом у печері, яку він обладнав у Чортовому яру. Друга сюжетна лінія пов’язана зі зміною часових координат, наслідком чого стала трансформація простору, заміна героїв повісті з’являються історичні персонажі Володимир Мономах, його син Святослав та інші, а головний герой Віктор Бубненко фантастичним способом опиняється в їхньому оточенні. Цей прийом дав можливість В. Рутківському змусити реципієнта безпосередньо опинитися в Київській Русі, ототожнити себе з персонажем твору. Дійство, що побачив Вітько, потрапивши у
ХІ ст., скидалося на зйомки історичного фільму. Перед хлопцем постала битва києворуських воїнів з половцями. Автор, спроваджуючи головного героя в минуле, висвітлює відрізок певної історичної доби, а персонаж одночасно перебуває в давноминулому часі й у сьогоденні. В. Рутківський, використавши прийом часового зсуву, руйнує принцип традиційного лінійного руху, підкреслюючи цим значущість простору, який, ставши місцем істотних (з погляду історичної перспективи) подій, набуває позачасового значення.

156 У побаченому Вітьком просторі (такому знайомому з дитинства) виразно проступають прикмети іншої історичної доби Ось і знайомий уже кущ шипшини, вигин Сули, ледь помітна дорога між болотами. На самісінькому обрії бовваніє Городище. Але що це
Вітько потер очі і знову поглянув убік Городища. Він звик бачити над урвищем з десяток хат та й годі. А тепер перед
Вітьковим зором на краю Городища підводилася справжня фортеця. З темними стінами, гостроверхими баштами і вежею. На стінах, схоже, метушилися якісь маленькі, мов комахи, постаті. […] Трава, здається, була вищай соковитіша. Дорога, що вела від Сули до воронівського лісу, начебто ніколи не знала тракторних траків. Та й сама Сула була куди повноводіша…»
[73, с. 40–41]. Автор, обігруючи співвіднесеність і розбіжність часопросторових пунктів перетину, звертає увагу на їх значну типологічну подібність така ж назва річок (Портяна, Іржавиця), розлогі черешні, густо всіяні бурштиновими ягодами, затишний коров’ячий духу дворі тітки Маланки, її клопоти по господарству (приготування традиційних українських страв, знайомих Вітькові з дитинства, метушня біля курника, білий гусак, що розмовляє з кудлатим собакою, танець гопак, рухи якого так нагадують сучасне карате, тощо. Зображуючи історичну дійсність, В. Рутківський долає часову відстань, стирає межу між минулим і сучасним, артикулює ментальні константи українців, у формуванні яких помітну роль відіграє історичний концепт.
Гречність, гостинність, щирість, працелюбність, душевність, емоційність і чуйність (у жінок, сміливість і звитяга (у чоловіків) – такими рисами характеру наділяє письменник історичних персонажів. Моделюючи постаті історичних осіб, автор акцентує увагу на таких рисах, що дають можливість побачити їх не лише як легендарних постатей (що є каноном історичних дум, пісень, легенда й звичайних людей. Наприклад, Ілля Муровець любить ласувати черешнями, що ростуть в саду діда Овсія, грішить тим, що крадькома ходить по них туди вночі.

157 Улюбленим заняттям Олешка Поповича (оперування іменами історичних персонажів засвідчує тенденцію до вживання просторічних форм Олег – Олешко, Ілля – Ілько і т.д.) є змагання в силі та спритності, Володимир Мономах сумує за рідним сином Святославом і, аби визволити його з половецького полону, підтримує авантюрний план діда Овсія і Муровця, хоче взяти в ньому участь. У такий спосіб В. Рутківський максимально наближає героїв до юного реципієнта вони перебувають не осібно від Вітька (і читачів, а поруч з ними, знаходять себе в часі та просторі, розкривають внутрішні виміри онтологічної самореалізації (П. Білоус). Цій меті підпорядкована й мовно-стилістична палітра повісті, у якій домінує розмовне мовлення. Його маркерами виступають, зокрема, загальновживані конструкти в діалогових ходах персонажів, уживання просторічної й експресивної лексики, фразеології халепа, клямка, скалозуби, надибати, натовкти,
рознюхати, харцизяки бісові, зуби шкірити, обоє рябоє, блекоти
скуштувати, брехло довготелесе, прийде коза до воза, твоїми б
вустами та мед пити та ін. Такою мовою різночасові персонажі швидко знаходять спільну мову, руйнуючи кордони між минулим і сучасним.
Вмонтоване в художній простір життя персонажів повісті Сторожова застава виявляється через синтез особистого й соціального, психологічного й естетичного, що дає можливість наочно уявити органічну злитість їх власних доль з долею батьківщини. Володимир Мономах, дід Овсій, Олешко Попович,
Ілько Муровець, Добриня Микитович постають перед гостем з майбутнього – Вітьком Бубненком – як справжні господарі своєї землі, мужній сміливі її захисники, у відповідальний момент спроможні мобілізувати себе на битву з ворогом і, якщо потрібно, віддати своє життя заради інших. Показовою в цьому плані є битва з половцями над Сулою, в описі якої В. Рутківський вдається до романтизації й героїзації минулого Вдарилася в березовий частокіл перша половецька хвиля, напоролася кінськими грудьми на гострі палі і відкотилася до Сули. Вдарилася друга – і захлюпнула частокіл. А за нею вже зводилася третя… Хоробро билися римівці, не

158 відступали ні на крок [73, с. 284–285]; «…незрушними береговими скелями стояли в шерензі руського війська Добриня,
Муровець і юний Попович. З неймовірною силою вдарялися в них шалені половецькі хвилі, проте тут таки перетворювалися на бризки й відкочувалися назад [73, с. 288]. І хоча письменник досяг певної точності географічно-просторової семантики (з історичних джерел відомо, що на цю територію часто нападали половці, у літературному тексті топос набуває радше символічних ознак всієї києворуської землі. У змалюванні батальних сцен письменник демонструє знання історичного матеріалу, дотримується об’єктивності, зокрема, в описі тактики бою з половцями (використання частоколу, на який наражалося половецьке військо, коли руси розступалися. Згадки про використання цього тактичного елементу наявні в романах В. Малика: І тоді Кий приклав до вуст сигнальний ріг, із нього вирвався різкий короткий згук. І враз передній ряд відступив назад, залишаючи за собою нахилене вбік ворога частокілля. Відступив і Кий. І тільки встиг повернутися лицем до ворога і закритися щитом, як могутня гунська хвиля зі всього розгону, всією вагою багатьох кінських і людських тіл налетіла на гострозубу загорожу [51, с. 204]. Історичні довідки письменник залучає до тексту лаконічно, намагаючись зберегти загальний тон оповіді, часто іронізуючи над незнанням сучасними підлітками відомостей про Київську Русь, її князів, особливості минулого життя на території сучасної України. Меті адекватного пізнання історії підпорядковані внутрішні монологи Вітька Бубненка, його мислення й мовлення максимально адаптовані до сучасності.Їх маркерами в тексті виступають нескладні синтаксичні конструкції, експресивна лексика і фразеологія, що в наведеному нижче уривку виділена курсивом «Вітько вражено подивився на вершника. То ось який він, Володимир Мономах він мудрий. Кілька років тому переяславську землю безперервно терзали половецькі орди. І нічого не можна було вдіяти, бона кожного переяславського воїна припадало чи не семеро половців. Та коли в Переяславі став княжити Володимир, він уклав з ханами угоду про ненапад. Щоправда,

159 хани її час від часу порушують – тихцем посилають за Сулу своїх розбишак, а самі вдають що нічого не відають. А от
Мономахові переходити за Сулу не можна, бо він змушений був на вимогу ханів віддати заручником свого улюбленого сина Святослава. І коли що – йому першому половці знесуть
голову… А що знав Вітько про нього у своєму ХХІ столітті Лише те, що князь носив важку шапку, с. 111]. Достовірності історичним реаліям надає й авторська післямова, у якій подано матеріали краєзнавчого характеру (стосуються сучасної території, що зображена автором утворі, які перегукуються з художньою тканиною твору.
Хронотоп повісті динамічний, кожен її розділ фіксує переміщення героїв (чи то в сучасному читачеві світі, чи то в минулому) у просторових координатах з певною метою. У розділі Невдала втеча, наприклад, читач має можливість спостерігати повернення Вітька додому Тепер Вітько прокрадався украй обережно. Кулею перебігав від одної гілки, що нависала низько наддорогою, до іншої. […] Отак, від дерева до дерева, Вітько і дістався узлісся. Попереду уже почало світлішати у проміжку між гілляччям. Ще трохи – і перед його очима засиніла вузька смужечка Іржавиці» [73, с. 83]. Динаміка життєвого простору передана за допомогою дієслівних форм, що означають рух (дістатися, перебігати, прокрадатися,
збиратися,
підійти,
перебиратися,
пливти,
гребти), прислівників місця й часу (угорі, попереду, ззаду, напередодні,
вночі), топонімів (Сула, Іржавиця, Портяна, Римів, Городище,
Канівці, Лящівка, Каврай, Махнач та ін.).
Хронотоп повісті Сторожова застава набуває виразних міфологічних ознак. Міфу творі постає елементом жанрової організації художнього матеріалу, засобом утілення моделей особистої й суспільної поведінки людини. Утворах на історичну тематику з подіями княжих часів використання міфологічних образів зумовлене потребою достовірності зображення, коли ще дохристиянські вірування були досить поширеними. Крім язичницьких богів, зміїв, демонів, чортів, водяників, русалок, у повісті присутній реальні міфологічні персонажі. Центральне місце серед них посідає Велес (дідько болотяний, болотяний

160 бугай. Велес вважається одним із центральних божеств язичницької слов’янської міфології, бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії, скотарства, тваринництва та підземного світу. Він є опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів. Велес часто зображався зі сопілкою у руках, яку називають сопілкою миру. Згідно з легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа за межу і побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками, з'явився Велесі загравна сопілці таку чарівну мелодію, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися. Збереглася уява про Велеса і як про злого духа, чорта руські діалектні ѐлс, волосатик, волосень – нечистий дух, чорт [10]. У Сторожовій заставі він має виразні характеристики – живе в плавнях, має вигляд страшної потвори Велес був низький на зріст і кривобокий, ноги мав короткі і теж скривлені. Голова була сплющена з боків, підборіддя випиналося далеко вперед. На спині крутий горб. Усе тіло поросло рудою вовною. Проте плечі дідька болотяного за шириною, мабуть, ненабагато поступалися плечам Іллі Муровця. І руки були такі ж могутні
[73, с. 252]. Таким не уявляють, а насправді бачать Велеса
Вітько, дід Овсій, Олешко Попович та ін. Люди беззастережно вірять в його силуй могутність, підгодовують його смачненькими стравами, намагаючись задобрити, адже він може сприяти миру між русами й половцями. Бог рятує Вітька від половецьких вихідників, допомагає врятувати княжича Святослава. У боротьбі з половцями Велес цілком на боці русів, утілює в собі онтологічні проблеми добра, майбутнього, сенсу життя, що стають для реципієнтів більш зримими, зрозумілими й доступними. Уведення до тексту твору міфологічного персонажа загострює перед юним читачем проблему минулих часів, співвідносить морально-естетичний досвід минулого із сучасним життям. Таким чином, у повісті Сторожова застава традиційна історична тема розроблена автором з використанням постмодерних тенденцій, зокрема при структуруванні хронотопу. Завдяки грі з часовими координатами, В. Рутківський зміщує траєкторію розгортання подій (Зоя

161 Шевчук) твору. Час, якому підпорядкований простір, у процесі перемикання сюжету зміщується, переносячи головного героя в простір давноминулих подій. Повість Зірки Мензатюк Як я руйнувала імперію для підлітково-юнацької аудиторії побачила світ 2014 року й розповідає читачам про останні роки існування СРСР. На прикладі життя окремої родини письменниця продемонструвала художню версію руйнації радянської імперії, осмислення й переоцінки цінностей, намагалася показати читачеві ті процеси, що відбувалися в колишньому СРСР напередодні його розпаду, передати атмосферу суспільного життя в країні, що проектувалася на долі її пересічних громадян. У центрі повісті – Яринка Найчук, дівчинка-підліток, яка разом зі своїми батьками й тіткою-студенткою живе в Києві, а на літні канікули приїздить до бабусі в невеличке село на Буковині. Вчуся я непогано, хоч і не відмінниця. Нічим особливим не відрізняюся. Не спортсменка, не юна поетеса, на вигляд також звичайнісінька, – так характеризує вона себе в повісті [55, с. 21]. Авторка не наділяє головну героїню твору винятковими рисами характеру, підкреслюючи в такий спосіб, що зображувані події в той період історичної доби злилися з долями звичайних людей. Першоособовий наратив дав можливість Зірці Мензатюк показати дух модельованої епохи очима молодого покоління, що вимагало від письменниці не лише глибоких знань фактичного матеріалу, ай використання авторського вимислу й домислу. Жанрову домінанту повіті конкретизовано художнім часом. Чітке датування спостерігається в підзаголовках Літа Божого
7496 (воно ж літо 1988); Літа Божого 7497 (воно ж літо 1989); листуванні головної героїні з друзями З 8 по 10 вересня проходив Установчий з’їзд Руху, і ми з батьками стояли під політехнічним інститутом [55, с. 262]. Сюжетний час фіксовано за допомогою перебігу певних подій подорожі Яринки з тіткою Орисею потягом до бабусі, прибирання сільської оселі, спілкування з однолітками на річці Прут під час канікул, кумедних пригод з сусідкою Софронихою тощо. Загальну атмосферу життя наприкінці х років

162 минулого століття передають предметні реалії сервісу залізничних вагонах, дефіцитний Київський торт, вуличні телефони-автомати, першотравневі демонстрації тощо. Цій меті підпорядкована своєрідна радянська лексика, що дистанціює художній час літературного твору і час дійсності реципієнта. Письменниця намагається пояснити її читачеві за допомогою ремарок енкаведисти, кагебісти – працівники радянської
служби безпеки, яка називалася ЧК, потім НКВД, а пізніше КГБ с. 57); спекулянти – таку Радянському Союзі називали людей,
які продавали прислані або привезені з-за кордону речі.
Спекуляція, тобто перепродаж, була заборонена, за неї могли
посадити в тюрму (с. 48); самопал – саморобні речі, підроблені
під фірмові (с. 84) та ін. Коло прикмет доби авторка розширює за допомогою лексики і фразеології з молодіжного середовища зірвало
гальма, не фонтан, спектакль починається, металіст, рокер,
прізвищ популярних на той час співаків: Алла Пугачова,
Олександр Малінін, Валерій Леонтьєв. Маркерами сучасності виступає вбрання героїв повісті кросівки з різнокольоровими
шнурками, джинси-варьонки, сафарі, футболки, різнокольорові
неонові гумки для волосся, заколки тощо. При цьому письменниця непросто одягає в нього своїх персонажів, а акцентує увагу на конфліктах у дитячому середовищі, пов’язаних із наявністю-відсутністю фірмових речей, що були атрибутом успішності в радянську добу і предметом заздрощів дітей із звичайних родин. Радянська епоха постає зі сторінок повісті через опис житла дійових осіб, його інтер’єру, особливостей побуту. Показовим у цьому плані є помешкання директора сільської школи То була гарна кімната з дорогими фінськими меблями. На стіні над диваном красувався портрет Леніна, а під ним низка грамоту рамочках за трудові здобутки, не інакше. <…> У кутку стояла книжкова шафа з довгими рядами однакових палітурок – творами того ж Леніна, біля вікна – письмовий стіл з різними сувенірами Спаською вежею московського Кремля, копією космічної ракети Союз, фотографією атомного криголама Ленін, вправленою в кришталеву підставку [55, с. 44]. Його

163 донька Ніночка – зразкова школярка, відмінниця, голова сільської піонерської дружини – навіть на канікулах пильно стежить за поведінкою своїх однокласників, дбає про їх моральний вигляд. Її ідейно правильна позиція, повчальна манера спілкування з однолітками, захист (щоправда, більше на словах) всього радянського всуміш з відкритою демонстрацією імпортних модних речей підпорядковані показу загальної тональності життя наприкінці х років минулого століття.
Ніночка товаришує з такими ж винятково позитивними Дашею й Лізою, котрі в усьому підтримують зразкову радянську дівчинку, пристають до всіх її пропозицій й успішно втілюють їх ужиття. Структурну роль у висвітленні часу в повісті стають численні розмови, дискусії, суперечки, що виникають в підлітково-юнацькому середовищі з різних тем історія, філософія, музика, а особливо – політика. Найактивнішу позицію в них займав Ігрек (Ігор Косовець). Він приносив до молодіжного гурту свіжі новини, активно відстоював свою позицію, сміливо ділився останніми політичними анекдотами Прийшов вуйко в театральну касу та й питає Чиє квитки на з’їзд колгоспників – Ні, вуйку, нема. – Я такі знав. Як файна комедія, то ніколи нема квитків [55, с. 32]. Іронічний погляд Ігоря на радянську дійсність, його манера спілкування сипати анекдотами, жартувати над ідейно правильними однокласниками, часом виклична як для піонера поведінка (міг прийти до школи в червоних штанях, наважитися зняти радянський прапорна школі й замість нього почепити підштаники тощо) – типові риси бешкетника зображуваної Зіркою Мензатюк доби. Утім, саме вони стали підґрунтям магнетизму, що згодом дав можливість Ігреку згуртувати навколо себе активних прихильників українського національно- визвольного руху під час його зародження в західній Україні. Крок за кроком письменниця описує в повісті не лише процес розпаду Радянського Союзу, вона акцентує увагу на витоках формування національно свідомої молоді на теренах України, еволюції характерів героїв твору. Мистецьки переконливо змодельовано автором мітинг біля пам’ятника

164
Мілди на захист рідної мови, праві свобод людини, організований Гельсінською спілкою в Ризі, на який потрапила
Яринка з батьками під час літньої поїздки по Прибалтиці уроці. Люди в колоні несли квіти, плакати, написані латиською мовою, і прапори, вишнево-білі, як півонії ранкової незнайомки. Йшли мирно, співаючи, а наблизившись до пам’ятника, покладали квіти – вжене на постамент, всуціль застелений букетами, а на асфальт навколо нього [55, с. 76]. Письменниця не обмежується фіксацією цієї події, а намагається продемонструвати юному читачеві її дух, емоції, що виникають в юної героїні під час побаченого дійства. З одного боку – захоплення й здивування можливістю відкрито захищати свій народ, виявляти протест, з іншого – відчуття страху бути побаченим на мітингу, заарештованим. Сконцентрована в часі подія створює напруження оповіді, надає їй певного психологічного підтексту, чому підпорядкований і композиційний прийом ретардації. Спілкування з жінкою з біло- вишневими півоніями біля пам’ятника Мілди, відвідування виставки ірисів і Домського собору, стояння в чергах за одягом, що передувало мітингу, створюють інтригу, підтримують неперервність сюжетної дії. Ретроспективний характер має епізод з фотографуванням демонстрантів численними репортерами. У спогадах Яринки постала схожа ситуація, що трапилася біля Володимирського собору два роки потому з нею й матір’ю і відчуття хвилювання дорослої людини через те, що вони потрапили в кадр Радянських дітей не можна водити до церкви, ми мусимо виростати войовничими атеїстами- безбожниками
[55, с. 79]. Встановлення причиново- наслідкового зв’язку між цими подіями підтримує неперервність сюжетної дії. Почуття страху бути поміченим на мітингу і, як наслідок, покараним за це радянською владою витісняється іншим – гордістю за латишів, за їх силу духу, нескореність. Ця подія відіграла важливу роль у формуванні свідомості не лише дівчини-підлітка, а і її батьків. Захоплення від побаченого викликає асоціації з долею українського народу, мрії про

165 відновлення української державності, посилення ненависті до тоталітарного радянського режиму. Авторка зачіпає в повісті й релігійне питання. У селі, де проводила канікули Яринка, з прадавніх часів була церква. Згідно з радянською традицією (згадаймо Собор О. Гончара) в ній довгий час був склад мінеральних добрив. Це питання довго боліло селянам, надто солдатським вдовам, які хотіли молитися за своїх загиблих у Другій світовій війні чоловіків. Показовим у цьому плані є епізод з мітингом з нагоди відкриття в селі пам’ятника воїнам-визволителям. На ньому солдатським удовам вручали темні хустки. Софрониха, сусідка Яринчиної бабусі, несподівано підійшла до мікрофона і звернулася до районного й обласного начальства Вив Бога не віруєте, для вас то опіум… але тепер демократія, так по телевізору кажуть… То ви собі моліться нащо хочете, на Москву, на Кремль, на чорта, на дідька<…>а нам відкрийте церкву Дайте мені помолитися за мого Софронія убієнного! Свічку поставити. Службу Божу замовити за упокій душечки золотої [55, с. 136]. Зірка
Мензатюк, обмежуючись стислими часовими рамками художнього часу, вловлює найвагоміші його прикмети, акцентує увагу на процесі зняття ідеологічних табу, вивільнення з-під радянських догматів, зокрема, відродження християнко- релігійних цінностей у суспільстві, що демонструє подальший перебіг подій твору. Попри сильний опір збоку партійного керівництва, церкву в селі все ж було відкрито, старше покоління доклало неабияких зусиль у її відновленні. І хоча письменниця тут (як, до речі, і в більшості інших епізодах твору) не використовує конкретних фактів історії, уміле моделювання настроїв людей, їх прагнень і поривань, загальної атмосфери дали можливість передати суперечності складної епохи. Важливе значення для інтерпретації особливостей історичної доби мають персонажі твору. Найбільш колоритним представником старшого покоління є Софрониха. При моделюванні цього образу письменниця апелює до фольклорних цінностей, що сприяє вираженню народної душі, увиразнює типологію національного мислення, ментальності. Це була б

166 майже сільська класика, живий персонаж Нечуя-Левицького – балакуча й сварлива баба, охоча до пліток і чуток, – якби не одна риса, що робила її унікальною, як доісторичний мамонт.
Софрониха вірила в чари й ворожбитство і навіть сама трохи зналася на них [55, с. 18]. Її життя суцільно зіткане з незвичайних подій і фантастичних ситуації, що пов’язані з дотриманням обрядів, магії (розгардіяш, наприклад, який вчинила Яринчина кішка в світлиці, вона розцінила як появу щезника, що стало причиною тривалої сварки з сусідами. Дітей і молодь така архаїчна поведінка старої забавляє (в радянські часи народні прикмети й вірування вважали анахронізмом) і провокує численні пригодницькі епізоди з її участю. Старше покоління в повісті є носієм національного колориту,духовної історії народу. Зображені письменницею клопоти по господарству Яринчиної бабусі, опис її хати, городу, приготування страв, пильна увага до національного вбрання дається взнаки епізод вбирання Орисі в національний костюмна свято в Залужани) набули ознак концентрованого духовно- практичного досвіду, способу збереження в часі й просторі. Документальне зображення розвитку подій,достовірність у підході доісторичного матеріалу зумовлює еволюцію характерів персонажів, їх внутрішнього стану. Зірка Мензатюк, спираючись на історичні факти, датовані 1989 роком, – виникнення Народних Фронтів у Прибалтиці, створення організації Народний Рух України за Перебудову, – намагається продемонструвати читачеві процес становлення в молодого покоління національної свідомості й характеру, духовної опори. Важливе місце тут посідає Яринчина тітка Орися – випускниця університету. Її активна життєва позиція, завзятість, сміливість і відчайдушність, обізнаність у політичних процесах сучасності всуміш з любов’ю дорідної землі, вболіванням за долю України слугували поштовхом до вступу до Народного Руху України, участі в рухівській конференції у Чернівцях. Орисю не засмутила відмова у прийнятті на роботу в рідну сільську школу, які в більшість інших шкіл району, через свої життєві переконання разом з друзями вони виготовляли значки з

167 українською символікою, клеїли листівки, брали активну участь в організації рухівських конференцій. Характери юного покоління (Яринка, Півоня, Ігрек, Андрій) виписані в повісті з акцентом на їх внутрішньому світі, міжособистісному спілкуванні статей. Як свідчать психологи, юнацька мрія про кохання виражає насамперед прагнення емоційного контакту, розуміння, душевної близькості, а конкретні прояви юнацької сексуальності тісно пов’язані з комунікативними рисами особистості і специфічними нормами соціального середовища [40, с. 228]. Невипадково, що Яринка, мріючи про справжнє почуття кохання, малювала в уяві не лише парубка з характерною зовнішністю (синьоокий, високий, білявий, не менш важливими для неї були близькість ідеалів, цінностей, почуття справжньої дружби. Цим параметрам відповідав Андрій. Крім того, що хлопець був гарний на вроду, він любив читати, «…палко говорив про Україну Читав напам’ять Симоненка, зачаровувався фільмами, в яких грав знаменитий земляк-буковинець Іван Миколайчук. А як захоплено розповідав про Володю Івасюка! Андрій – наш, український хлопець, патріот до кінчиків нігтів, с. 224]. Письменниця не ідеалізує стосунки молодих людей. Конфлікти між Яринкою й Андрієм зумовлені не стільки безпричинними ревнощами хлопця, скільки його громадською позицією обережністю, з якою він любив всеукраїнське лишена словах. Коли постала потреба діяти, сміливо заявити про себе як про справжнього патріота України, поруч з Яринкою опинився Ігрек, сільський баламут, який у своїх діях і вчинках був більш послідовним і щирим, ніж боягузі ревнивець Андрій. Головним завданням в історичній повісті Зірки Мензатюк став показ процесу розпаду радянської імперії, причин руйнування в свідомості людей соціалістичних ідеалів, з’ява нової ідеологічної парадигми, що зумовило відповідний підхід до розбудови характерів персонажів. Письменницею основний акцент був зроблений не на анатомії характеру підлітків, глибинах їх морального й духовного світів, як, наприклад, у психологічній прозі (Ніна Бічуя). У показі ініціацій юних персонажів авторка уникає психологічної розробленості їх

168 образів, натомість пріоритетними вважає ідеологічні, суспільні цінності, що превалюють в їх діях і вчинках.
Запитання для самоперевірки
1. Що таке історичний твір
2. Які жанрові різновиди історичних творів ви можете назвати
3. Схарактеризуйте загальні тенденції розвитку історичної прози в українській літературі для дітей та юнацтва.
4. Чому найбільшою популярністю в юних читачів користуються пригодницько-історичні твори
Висновки
Історична проза виявляє свою продуктивність як на ранніх етапах формування і становлення літератури для дітей (ХІХ ст.), такі в процесі її активного розвитку в ХХ столітті, сприяючи розширенню життєвого досвіду дитини, створює духовно- емоційну атмосферу, в якій органічна єдність естетичних і моральних переживань збагачує й духовно розвиває особистість. Сюжетні пригодницько-історичні твори емоційно близькі читачам своїми персонажами, їх моделлю поведінки й системою цінностей. Факти ж історії є тлом, на якому відбуваються події твору, вони допомагають пов’язати його з конкретним періодом минулого.
Література
1.
Богданова ММ. Жанрово-стильові особливості української історичної малої прози ХХ століття : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 Українська література / Богданова Марина Миколаївна ; Херсон. держ. унт. – Херсон, 2007. – 18 с. Братусь І. В. Історико-біографічна проза Оксани
Іваненко : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук
: спец. 10.01.01 Українська література / Братусь Іван Вікторович ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К, 2001. – 19 с.
3.
Нечаюк Л. Поетика жанру в романістиці В.
Малика Електронний ресурс / Л. Нечаюк. – Режим доступу

169 http://philology.kiev.ua/library/zagal/Literaturoznavchi_studii_2011_
31/286_292.pdf. – Назва з екрана. – Дата звернення 26.02.13.
4.
Проценко О. А. Еволюція українського історичного роману х років ХХ століття : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 Українська література / Проценко Оксана Анатоліївна ; Запорізький держ. унт. – Запоріжжя, 2001. – 19 с.
5.
Разживін В. М. Жанрово-стильові особливості української історичної повісті х років ХХ століття : дис.
… канд. філол. наук : 10.01.01 / Разживін Віктор Миколайович ;
Запоріз. нац. унт. – Запоріжжя, 2008. – 186 с. – Бібліогр.: с.
168–186.
























170


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал