Навчально-методичний посібник для студ вищих навч закл. Старобільськ : Вид-во дз «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»




Сторінка2/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема 3. Казка як жанр усної народної творчості й
художньої словесності

Зміст
1. Загальна характеристика казки як жанру.
2. Причини схожості сюжетів народних казок.
3. Класифікація народних казок.
4. Історія становлення й розвитку літературної казки.
5. Спільній відмінні риси народної й літературної
казки. Класифікація літературної казки.
Ключові слова: жанр, казка, казка народна, казка літературна, класифікація.
************************************************
Казка – один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні [50, 330]. У системі художньої літератури жанр казки володіє особливо високою генеративною здатністю. Казка може виявляти себе в різних родах, – тобто є дифузним жанром, активно присутнім у системі поезії – прози – драматургії. Крім того, цей жанр виявляє тенденції до виходу за межі словесної творчості казка трансформується у різні жанроформи інших видів мистецтв – оперу («Коза-Дереза», Пан Коцький» М. Лисенка, балет Спляча красуня П. Чайковського, Лісова казка І. Вимера), симфонію («Петрик і вовк С. Прокоф’єва), витинанки Колобок,
«Яйце-райце» Л. Новицької), кінофільм Попелюшка, мультиплікаційну стрічку (Малюк та Карлсон») тощо. (Детально про історію фольклорної й літературної казки див. джерело № 81 з основного списку літератури. Світове поширення казки спонукало учених замислитись над сюжетною схожістю казок різних народів. Так, подібність казок різних європейських етносів брати Ґрімм пояснювали спільним індоєвропейським походженням; Т. Бенфей – запозиченням з Індії, представники антропологічної школи (Е. Тайлор, Е. Лан,
Дж. Фрейзер) – характерними для всіх народів законамилюдської
психіки тощо. Однак на кожному національному ґрунті ці

28 типологічно схожі сюжети різняться притаманними лише їм особливостями. Народні казки різняться між собою сюжетами, героями, проблематикою, сферою побутування, адресатною спрямованістю тощо. На основі цих відмінностей і виокремлюються конкретні жанрові різновиди народної казки. Так, фольклористи виділили такі групи 1) казки про тварин; 2)
чарівні (героїко-фантастичні) казки; 3) соціально-побутові
(новелістичні). Окремо виділяють кумулятивні казки.
1. Казки про тварин з історичного погляду найдавніші. Їх виникнення тісно пов’язане з тотемістичними віруваннями, культом тварини як покровителя й захисника роду. Головними дійовими особами у цих казках є тварини. Іноді у цих казках фігурують і люди, однак їхня роль другорядна, вони – лише об’єкт дій головного персонажа – звіра чи птаха оповідь ведеться з погляду тварина не людей. Ця властивість казок про тварин кардинально відрізняє їх від чарівних, у яких функція тварин лише допоміжна. Казкам про тварин притаманні діалогічна форма побудови, значна кількість звуконаслідувальних слів, ритмізованих пісеньок. Це сприяє тому, що діти їх краще запам’ятовують.
2. Чарівні (героїко-фантастичні) казки виділяють в окрему групу за специфікою їх сюжетної побудови. Вони володіють однотипною структурою. Викрадення жар-птиці, коня чи царівни, побудова палацу за одну ніч, переправа в інше королівство на літаючому коні, орлі чи килимі, зустрічна шляху звірів, які колись у пригоді стануть, загадування загадок, перевтілення в пташку, зайця тощо – ці та інші мотиви типові для чарівної казки. Стереотипність композиції чарівної казки підкріплена формульністю. Традиційні зачини («Давним давно за синіми морями за скляними горами жив собі Раз був де не був, у тій землі, де уже край світу) та кінцівки (З того часу жили вони поживали і добра наживали. Може, і нині живуть, як не повмирали Розбився горнець – нашій казці кінець Все це я сам видів. Коли я сів на весло воно мене сюди принесло. А хто не вірить, той най перевірить) бережуть структуру казки. Поруч з числом три, указці фігурують також числа сім, дев’ять,

29
дванадцять, які, можливо, мали колись ритуально-магічне значення. Головний герой чарівної казки завжди перемагає. У цьому йому допомагають чарівні помічники – антропоморфні (дідусь, бабуся, Вернигора, Крутиус, Об’їдайло, Обпивайло) чи зооморфні (кінь, орел, вовк, чарівні предмети (торбинка- волосянка, сопілка, перстень, шапка-невидимка, скатертина, жива та мертва вода, якій визначають специфічний характер казкової фантастики. Торжество добра над злом – одна з головних рис чарівної казки. Її фінал обов’язково щасливий.
3. Соціально-побутові (новелістичні) казки історично постали пізніше від казок про тварин та фантастичних. Їх з’яву пов’язують із виникненням рабовласницьких відносин та поділом суспільства на класи. Персонажі цих казок – люди різних соціальних верств. Селянин, швець, солдат, наймит, циган, кріпак чи просто бідняк – герої побутових казок. Їхні противники, носії зла – це, як правило, представники соціальної верхівки піп, дяк, пан, суддя, багач. Прикметно, що антагоністи тут – не фантастичні істоти (як змій, баба Яга, а цілком реальні, земні люди. Тобто, героєві, щоб покарати кривдника, не треба їхати у
«тридев’яте» царство. Головний конфлікт тут лежить у соціально- побутовій площині. Якщо у чарівних казках завжди є поділ на своє та чуже королівство, то в соціально-побутовій казці світ один – цілком повсякденний та реальний, у якому живуть і герой, і його супротивники. У героя побутової казки немає чарівних предметів та помічників, які б допомогли йому або й зробили все за нього. Герой перемагає свого кривдника сам, без будь-чиєї допомоги. Власний розум, уміння, хитрість, кмітливість – єдина його зброя проти зла. Тому соціально-побутові казки майже завжди комічні, дотепні, гумористичні, веселі, іноді навіть сатиричні. При цьому не позбавлені вони і правдивої народної мудрості, глибокої житейської філософії.
Кумулятивні казки виділяють в окремий розряд за специфікою їхньої структури, композиційно-стильовими особливостями. Головний композиційний принцип цих казок полягає у багаторазовому повторенні, накопиченні (звідси й назва
– з лат. cumulare– нагромаджувати, накопичувати) однотипних

30 дій, які утворюють своєрідний ланцюг, що згодом розплутується у зворотному порядку (Горобчик і бадилинка) або ж раптово обривається (Ріпка, Рукавичка, Колобок. При цьому розв’язка, як правило, комічна. У цих казках немає ніяких значущих, цікавих із сюжетного погляду подій. Сама подія часто мізерна, буденно-звичайна: баба спекла колобок, дід посадив ріпку, горобчик хоче, щоб бадилинка його поколихала тощо. Проте ці казки надзвичайно яскраві з мовно-стилістичного погляду. Більшість із кумулятивних казок ритмізовані, а герої часто влучно характеризуються одним-двома словами (лисичка- сестричка, кабан-іклан, зайчик-побігайчик, жабка-квакушка та
ін.) Які казки про тварин (більшість учених уважає кумулятивні казки підвидом казок про тварин, кумулятивні казки здебільшого діалогізовані та багаті на пісеньки, що й пояснює їхню широку популярність серед малечі. Протягом тисячоліть фольклорі література розвивалися паралельно як дві взаємопов’язані підсистеми художньої словесності.Займаючи міцні позиції у фольклорі, казка поступово почала проникати в літературу. Спочатку це були окремі елементи (наприклад, у літописах, апокрифах, житіях). Таку Повісті временних літ оповідь про боротьбу Кожум’яки з печенігом нагадує народну казку Микита Кожум’яка», у якій герой перемагає змія і рятує князівну. В агіографічній літературі також знаходимо чимало чарівних оповідей, позначених яскравими рисами казкової поетики(наприклад, розповідь про чортів, що виконують накази святого у житії Канона в «Четьї-
Мінеї»). Творчо переосмислюється жанр казки у полемічній та проповідницькій літературі. Казкові мотиви та образиприсутні в текстах Л. Барановича, І. Галятовського, І. Вишенського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди та ін. Власне історія літературної казки починається в епоху романтизму, що пов’язане з особливим інтересом до фольклору. На хвилі зацікавлень усною народною творчістю була усвідомлена необхідність писемної фіксації пам’яток народної фантазії. Записуючи народні казки, фольклористи свідомо чи несвідомо змінювали їх, обробляли. Специфіка такої обробки насамперед пов’язана з особливостями усного й писемного

31 мовлення. Цілком слушною є думка Л. Брауде, яка пропонує писемну форму побутування народної казки іменувати
фольклористичною казкою: «Фольклористична казка із самого початку виявляє особистість збирачів народних казок, так само, як усна народна казка, очевидно, відображала особистість виконавців, оповідачів (Л. Брауде). Фольклористична казка – проміжна ланка міжнародною казкою і літературною.
Найближчим до фольклористичної казки типом фіксації народної казки є літературний переказ. Його особливість полягає втому, що він модифікує народну казку, яка лежить в його основі, головним чином стилістично. Тобто, внутрішня форма та зміст народної казки в літературному переказі залишаються стабільними, змінюється тільки зовнішня форма. При цьому одні автори привносять указку іншомовну лексику та типово книжні синтаксичні конструкції другі, навпаки, – намагаються посилити фольклорність, уводячи народні приказки, прислів’я, діалектні слова та вирази треті – ритмізують мову четверті, як, наприклад, Ш. Перро, – надають казкам куртуазного характеру та вводять особливі морально-дидактичні кінцівки тощо. Літературна казка із суто авторською сюжетно- образноюсистемоювідрізняється від переказу та обробки тим, що
повністю відходить від зовнішньої форми та змісту фольклорного жанру, натомість залишаючи незмінними лише компоненти внутрішньої форми. Художній переказ, літературна обробка народної казки та літературна казка з оригінальною сюжетно-образною системою – повноправні жанрові різновиди літературної казки. Літературна казка – художній твір письменника, який, модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, формує новий за якістю авторський текст із різними
інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо (Ю. Ковалів. Прообразом, першоосновою, внутрішньою формою літературної казки є казка народна. Літературна казка перейняла від фольклорної головні принципи структурної організації, певні схеми моделювання сюжету. Їм обом властива специфічна з побутового погляду незвичайність, фантастичність, морально-етична заанґажованість, химерне

32 поєднання реального й нереального, правди з вигадкою, можливого з неможливим, ймовірного з неймовірним. Успадкувавши від фольклорної казки деякі жанрові ознаки, літературна казка різниться власними особливостями. Найперше, що розмежовує ці два жанри це «літературність», писемність, одного з них та «фольклорність», народність, усність другого. Фольклорна казка існувала винятково в усній формі її розповідали на дозвіллі народні оповідачі певній, здебільшого невеликій, купці зацікавлених слухачів або ж бабуся чи дідусь розказували її на сон онукові. Автор не виділяв себе з колективу, а відтак власний акт творчості сприймав як вияв колективної душі, а не душі індивіда. Фольклорна казка передається із уст вуста, вільно мандрує від хати до хати. Казка живе серед народу, а відтак народ несвідомо змінює її, модифікує. Це породжує численні варіанти фольклорної казки. Літературна казка, на відміну від народної, відзначається
письмовою фіксацією. Писемність своєю чергою прогнозує
індивідуально-творчу, персональну домінанту – конкретного автора. Літературна казка завдяки писемній формі побутування зберігає незмінними прикмети індивідуального стилю письменника, відображає його уподобання, ставлення до навколишньої дійсності, світогляд, особливості особистої долі та психології. У зв’язку з цим нерідко літературну казку називають ще авторською. Кожна літературна казка має власну творчу історію листи, щоденникові записи, авторські передмови та післямови, примітки до тексту, перші публікації, відгуки несуть інформацію про творчий задум письменника, проте, як творились казки. Текст літератури не можна з такою легкістю, яку фольклорі, змінити чи переробити, бо ж він законсервований письмом як виявом творчої волі митця. А відтак і
одноваріантний. Хоч, безперечно, літературна казка може мати декілька редакцій, письменник протягом життя може змінювати свій твір, окремі моменти поглиблювати, розширювати, а інші звужувати, навіть вилучати. Літературна казка, на відміну від народної, – це часто казка з продовженням. Вона може існувати самостійно, або ж входити у збірки, цикли, об’єднані єдиним

33
ідейно-художнім замислом митця, чи бути вставним, позасюжетним компонентом більшого художнього полотна. Літературна казка тісно пов’язана із сучасною авторові дійсністю, конкретною історичною епохою, із самим автором, його психологією, біографією. У її жанровій структурі з’являються нові, специфічно літературні, прикмети пейзажі, художні деталі, психологічні характеристики та мотивації дій героїв, індивідуалізація мовлення персонажів, зображення настроїв тощо. На відміну від героїв народних казок, персонажі казок літературних – це, здебільшого, яскраві характери, неповторні особистості, яким властиві цілком земні людські слабкості. Вони плачуть та радіють страждають від кохання, як
П’єро, та бешкетують, як Пепі Довгапанчоха; або трішки жадібні, як Вінні Пух, чи страх як люблять варення, як Карлсон. У літературну казку часто вміщаються компоненти зовнішнього світу – явища природи, речі і предмети, елементи побуту, науково-технічні досягнення, історичні події та персонажі, різноманітні реалії тощо (Л. Брауде), завдяки чому вона виконує, окрім традиційної розважальної, ще й пізнавальну функцію.
НАРОДНА КАЗКА

ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА

Авторство визначити неможливо.
Автор – конкретна особа.
Виконавці казок – оповідачі-казкарі.
Має писемну форму. Наділена рисами індивідуального стилю письменника.
Існує в усній формі. Може мати численну кількість варіантів. Текст канонічний не можуть бути внесені довільні зміни).
Образ героя максимально типізований (герой – тип, схема персонаж характеризується за його функцією (роллю) в казці. Персонаж реалізує не своє, унікальне, неповторне Я, а Образ героя
індивідуалізований.

34 родове МИ.
Набір складових сюжету обмежений.
Число варіантів мотивів сюжету нічим не обмежене.
Час і місце виникнення визначити неможливо.
Час і місце створення казки відомі або визначаються досить точно за ознаками добив тексті.
Оповідач-казкар
– співавторі майстер- виконавець, який наділений умінням розповідати й доповнювати почуте.
Письменник – автор, який відображає життя, послуговуючись власною уявою й притаманними лише йому художніми засобами Принципів класифікації літературних казок може бути чимало. Так, за формою організації художнього мовлення виділяють поетичні, прозові, драматичні казки; за адресатно-
рецептивною спрямованістю казки для дітей, для дорослих,
для дорослих і дітей; за походженням сюжетуоригінальні твори, художні перекази чи переробки запозичених сюжетів; за
«чистотою» жанрової структуривласне казки (відносно чисті жанрові модифікації) та синтетичні жанрові структури (казки- оповідання, казки-фейлетони, казки-притчі, казки-поеми тощо.
Питання для самоконтролю
1. Що таке народна казка Які групи фольклорних казок Визнаєте На підставі чого вони виділені
2. Що таке літературна казка Коли вона виникла Які принципи класифікації літературних казок
3. Назвіть спільній відмінні риси народної й літературної казки. Відповідь ілюструйте прикладами.
Висновки
Казка– один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні.
Літературна казка – художній твір письменника, який, модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки,

35 формує новий за якістю авторський текст із різними
інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо. Казка – унікальний за продуктивністю й популярністю жанр художньої словесності. Вона стала одним із найпоширеніших фольклорних жанрів, а згодом, проникнувши в систему письменства, трансформувалася в якісно новий жанр – літературну казку. Активно функціонуючи в межах уснонародної та літературно-писемної традицій, казка з часом набуває статусу жанру двоадресатного (спрямованого на сприймання водночас дитячою й дорослою аудиторією, дифузного (здатного до реалізації в різних літературних родах – епіці, драматургії, ліричній поезії. Літературна казка у своєму історичному становленні пройшла фази інтеграції фольклорно-казкових елементів у структуру інших жанрів письменства (літописів, апокрифів, житій та ін.), що активізувалася в епоху романтизму
(«фольклористична» казка літературного переказу обробки й, нарешті, індивідуально-авторської трансформації у цілком самостійний жанр писемної форми побутування з оригінальною сюжетно-образною системою. Спектр жанрових модифікацій фольклорної казки (казки про тварин, чарівні, соціально-побутові та кумулятивні) значно поступається палітрі видозмін казки літературної (пригодницькі, педагогічні, пізнавальні, дидактичні, моралістичні, філософські, сатиричні та інші казки казки-повісті, казки-романи, казки-балади, казки-поеми, казки-притчі тощо.
Література
1.
Аникин В. П. Русская народная сказка : пособие для учителей / В. П. Аникин. – М. : Просвещение, 1977. –
208 с.
2.
Брауде ЛЮК истории понятия „литературная сказка― / Л. Ю. Брауде // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. – 1977. – Т. 36, № 3. – С. 230–235.
3.
Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка / Л. Ф. Дунаєвська. – К. : Вища шк. Вид-во при КДУ, 1987. – 126 с.

36 Кизилова ВВ. Жанрова специфіка літературної казки. Доісторії питання / ВВ. Кизилова // Вісн. Луган. нац. унту ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2007. – № 22
(138), ч. 2 : Філол. науки. – С. 66–70.
5.
Липовецкий М. П. Поэтика литературной сказки: на материале русской литературы х годов) / М. П. Липовецкий. – Свердловск : УрГПУ, 1992. – 183 с.
6.
Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки / В. Я. Пропп. – Л. : Изд-во Ленингр. унта, 1986. –
368 с.
7.
Пропп В. Русская сказка / Владимир Пропп ;
[ред. К. В. Чистов, ВИ. Еремина]. – Ленинград: Изд-во
Ленингр. унта, 1984. – 335 с.
8.
Тихолоз Н. Б. Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка : дис. … канд. філол. наук : 10.01.01
/ Тихолоз Наталя Богданівна ; Львів. нац. унт імені Івана Франка. – Л, 2003. – 229 с. Ярмиш Ю. У світі казки : літ.-критич. нарис / Ю. Ярмиш. – К. : Рад. письм., 1975. – 144 с.
















37
Тема 4. Розвиток української літературної казки у другій
половині ХХ століття

Зміст
1. Функціонально-тематичні групи казок.
2. Тенденції розвитку авторської казки на межі ХХ – ХХІ
століть.
3. Повість-казка. Творчість Вс. Нестайка.
4. Синтетичні жанрові форми казка-байка, казка-легенда,
казка-новела, казка-притча і їх вияву творчості українських
письменників.
Ключові слова: казка, казка-повість, казка-байка, казка- притча, казка-легенда, казка-новела.
************************************************
Авторська (літературна) казка другої половини ХХ ст. налічує низку функціонально-тематичних різновидів жанру. Найбільшого поширення набули такі три пізнавальні, морально-дидактичні, пригодницько-розважальні. Пізнавальні твори часто побудовані на анімалістичному матеріалі. Наприклад, Лісові казки Оксани Іваненко розповідають про певне явище природи запилення рослин комахами («Джмелик»,
1936), перетворення хмарини вкраплину (Бурулька, 1937), переліт птахів (Куди літав журавель, 1947). Цикл тяжіє до максимальної реалістичності й побудований здебільшого на наукових, природознавчих відомостях. Так, казка
«Чорноморденький» дає дітям відомості про зміну пір року в природі. При цьому письменниця не подає пейзажних замальовок, а показує це явище на прикладі поведінки тварину лісі Усі були заклопотані. Ведмедиха, якої зайчик боявся і яку поважав, бо вона була найбільша в лісі, приготувала для себе й для родини чудовий барліг. Вистелила мохом, назносила м’якого сухого листу, і всі в лісі знали, що вона скоро засне. Сова ховала в дупло мертвих мишенят [27, с. 46]. У Кисличці письменниця розповідає проте, як можна прищепити гілочку до дерева й воно з кислички перетвориться на солодку яблуню. Повідомляючи про явища природи, Оксана
Іваненко використовує позасюжетні компоненти пейзажні

38 замальовки, описи тварин, ліричні відступи. Утворах письменниці відсутні фантастичні елементи, чарівні перетворення, чудодійні предмети. Казковий ефект досягається завдяки персоніфікації природи. Наділяючи персонажів флори й фауни здатністю розмовляти, думати, письменниця намагалася в такий спосіб пояснити маленьким читачам часто незрозумілі їм речі й водночас прищепити певні моральні якості. Казки збірки Мандри жолудя Д. Чередниченка розповідають прожиття комаху лісі (Комашка завбільшки з мачинку, Добрі лицарі, Бджолиний танок на калині, Коник коникові брат, цикл казок О. Буценя Солодкий дощ звернений до спостереження над змінами пір року в лісі та поведінкою тварин навесні, улітку, восени (Як приходить весна, Солодкий дощ, Пісня весни. Автори демонструють знання прикмет природи й у казковій формі намагаються показати дітям життя лісових квітів, грибів, мурах. Оригінальним варіантом пізнавальної казки є пізнавально-
розвивальна, що представлена, зокрема, у творчості І. Січовика. Письменнику належить авторство великої кількості творів різних жанрів для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку дражнилок, лічилок, скоромовок, загадок, усмішок, казок, що мають розвивальний характер вони активно застосовуються в практиці дошкільної та початкової освіти. Указці Кошенята і вата письменнику доступній дитині формі обігрує багатозначне слово вата. Киця купила у Півника кілька клубків білосніжної вати і попросила своїх дітей-кошенят поміняти старувату в перинах і подушках на нову. Діти ж просто з’їли її, бо вона виявилася солодкою. Указці «Комп’ютерна мишка на прикладі розмови дорослої й маленької мишки, що спостерігають за роботою хлопчика за комп’ютером, І. Січовик пояснює читачам значення незрозумілого слова й семантику виразу комп’ютерна мишка. Розвитку математичних здібностей підпорядкована казка Як полічити горобчиків, в якій головний герой демонструє своє уміння лічити. Коли на дріт присіла ластівка, кошенятко Няв розгубилося, адже воно вміло рахувати лише до десяти. Указці Мова головними героями є Дороговказі Мова, що, зустрівшись одного разу, стали говорити

39 про речі, цікаві для читача з розвивального погляду. На прикладі їх діалогу дитина знайомиться з історією виникнення слова
мова, засвоює спільнокореневі слова помовчати, немовля,
розмовляти,
вимовити,
примовка,
умова,
домовитися,
промовець, мовлення, безмовний, вимова, відмова тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал