Навчально-методичний посібник для студ вищих навч закл. Старобільськ : Вид-во дз «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»



Pdf просмотр
Сторінка10/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема 10. Специфіка моделювання гендерних стереотипів у
літературі для дітей та юнацтва

Зміст
1. Література для дітей і гендер.
2. Повість для дівчаток. Жіночі константи в прозі для
дітей та юнацтва.
3. Дискурс маскулінності в сучасній пригодницькій прозі для
дітей та юнацтва.
Ключові слова: література для дітей та юнацтва, проза, гендер, фемінність, маскулінність.
************************************************* Література для дітей та юнацтва – комплекс творів, у яких сконцентровано дитячий/юнацький універсум. Життєвий досвід, акумульований у художніх творах, сприяє адаптації читача в сучасному світі, його соціалізації. Як доросла людина, цілком сформований індивід, письменник, дистанціюючись від тексту, усе ж перебуває в комунікативному полі автор – читачі транслює власний життєвий досвіду юну душу ймовірного реципієнта. Важливе місце в такому процесі посідають уявлення про соціальні ролі людини, гендерні стереотипи й гендерну ідентичність. Будучи складним соціокультурним конструктом (відмінності в ролях, поведінці, ментальних й емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим началами), гендер постає як організована модель фемінно-маскулінних взаємин на особистісному, родинному, соціальному рівнях [19]. Гендерні стереотипи засвоюються ще в ранньому дитинстві, коли відбувається процес статевої ідентифікації, сприяючи усвідомленню ролі та відповідальності, що закріплені за чоловіками й жінками. Утворах художньої літератури гендер виявляє себе нарівні
автора тексту, який виступає носієм поглядів суспільства на очікувану поведінку чоловіка й жінки, персонажної сфери, що постає як втілення письменницької концепції, ідеї, й уявного
читача твору, який покликаний заглибитись у духовний світ автора й відреагувати на його творчий задум. На підставі трьох

171 взаємопов’язаних категорій (автор – персонаж – читач) оперують поняттями жіночий – чоловічий текст, жіноче письмо тощо. Гендеру різні історичні епохи, у різних країнах виявляє себе інакше. По-різному його інтерпретують навіть у межах однієї країни в різних письменників, не минаючи й літератури для дітей та юнацтва, накладаючи відбиток на статі юних героїв. Така творча практика викликала зацікавлення деяких видавництв. Так, серія Обережно, дівчатка, започаткована Видавництвом Старого Лева, репрезентує твори зарубіжних та вітчизняних авторів, адресовані дівчаткам. Іноді самі письменники, визначаючи жанрі соціальну адресу твору, указують не вік читача (для молодшого чи середнього шкільного віку, а його стать (І. Андрусяк, наприклад, визначає повість «Стефа і її Чакалка» як дівчачу повістину»). Українська література має давню традицію художнього зображення образів дітей з диференціацією їх статевої приналежності, за якою проступають стереотипні моделі поведінки. Так, в оповіданні «Харитя» М. Коцюбинського подано образ восьмирічної дівчинки з виразно артикульованими фізичними, психологічними якостями, притаманними жінці. Письменник звертає увагу на її зовнішність (невеличка на зріст, охайна русява голівка, легка хода. Героїня, незважаючи на свій вік, наділена рисами господині, вона вміє готувати їжу, поратися по господарству «…Харитя й справді заходилася коло вечері. Змила в мисчині жменьку пшона, вкинула щіпку солі та зо дві, зо три картоплини, налила в горщик води й поставила його до вогню. Вся увага її була звернута на роботу [43, с. 350]. Автор фокусує увагу на уміннях і навичках жінки, закріплених за нею у побутовій сфері. Ніжне почуття любові до матері, емоції, що переповнюють дівчинку на полі (захоплення красою побаченого пейзажу й водночас страх перед невідомим) – виразно артикульований жіночий стереотип. На типових жіночих рисах робить акценті В. Виннченко в оповіданні Ой випила, вихилила. Ланка, попри те, що передусім дитина любить гратися, і ґудзик, зрізаний з генеральського мундира, – то насамперед перемога в дитячому змаганні, наділена

172 жіночими рисами. Її жіноча інтуїція допомагає врятуватися від поліції й повернутися переможницею до дитячого гурту. Своєрідним макрокосмом дівчаток-героїнь творів виступає рідна оселя, до якої вони виявляють надзвичайну прив’язаність. Гендерна інтерпретація в літературі для дітей та юнацтва так званого радянського періоду набувала ідеологічного сенсу. Наприклад, у збірці віршованих оповідань «Ясоччина книжка
(1934) Наталі Забіли подано іконічний образ правильної дівчинки, що відповідав нормам статі соціалістичного світу. Водночас письменниці вдалося зберегти природні риси Ясочки, яка захоплювалася світом, зокрема спритною білкою, полюбляла фантазувати, гратися в дитячий садок, де живуть іграшки, заспокоїла малюка Юрасика, коли той злякався жаби. Дівчинка проявляла риси майбутньої матері, старшої сестри. Аналогічна ситуація спостерігається із маленькою героїнею повісті «Катруся вже велика, оповідань «Катруся і Павлусь»,
«Катрусина стрибайка», надрукованих у прозовій збірці (1962). Ідеологічні штампи тут значно виразніші, адже життя дівчинки невіддільне від першотравневого свята, поїздки до Москви й відвідання мавзолею Леніна, Красної площі, дня виборів у Верховну Раду, вступу Катрусі до піонерської організації тощо. Природний гендер відсунутий класовою семантикою свій радянський) – чужий (фашист, буржуй. Навіть типовий з погляду дитячої психології страх темряви асоціюється в маленької дівчинки здебільшого не з якимись казковими персонажами-страховиськами та дівчачими переживаннями, аз ворожою ідеологічною системою страшно, якби в кімнаті опинилися які-небудь погані люди, якісь буржуї або фашисти…
Адже вони колись мучили хороших людей із ними довелося так довго боротися, покине вигнали їх із нашої країни. А закордоном вони досіє Тільки їх сюди ніхто не пустить На кордоні стоять наші прикордонники і пильно вартують, щоб ніхто з них не смів пролізти до нас [25, с. 161]. Попри ідеологічні нашарування, авторка не могла уникнути гендерних аспектів людського існування, властивих патріархальній родині батько – безперечний авторитет, його основна місія – матеріальне забезпечення сім’ї. Його цілком

173 поглинула робота, навіть удома він сидів у своєму кабінеті і щось писав. Тоді дітям казали Тихше, татко працює, – і дівчатка намагалися розмовляти з ляльками півголосом [25, с. 59]. Мати виконувала функції домашньої господині, була носієм моделі традиційної жінки, прикладом для Катрусі, яка у свої вісім років багато чого вміє прибирати, вишивати, мити посуд, картоплю чистити, доглядати братика Павлуся, – а він же такий непосидющий – просто жах Мама завжди каже Моя помічниця [25, с. 171]. У конструюванні жіночих образів Наталя Забіла враховує принцип соціальної детермінованості радянізованого патріархального суспільства. Декларуючи типові жіночі функції, що пов’язані передусім з родинною сферою, материнством, письменниця водночас була зобов’язана незабутий соціальну функцію жінки, пропагандовану комуністичною ідеологією. Мати Катрусі працює кресляркою на благо радянського суспільства, які бабуся, яка віддала своє життя залізничному депо на Далекому Сході, учитель математики Варвара Іванівна – кандидату депутати. Гендерна конфігурація, таким чином, адаптована до ідеологічних кліше жіночого образу.
Персонажі-жінки в повісті розмежовані натри вікові категорії. Дівчатка (дошкільний і молодший шкільний вік)
Катруся, Наталочка, Оксанка, Рита, Майя, їхні матерій наділені мудрістю жінки старшого віку (Варвара Іванівна, бабуся
Катрусі). Спілкування Катрусі та дівчаток з бабусею й
Варварою Іванівною сприяє формуванню передусім світоглядних переконань й адаптації в комуністичному соціумі, як того вимагав метод соцреалізму. Цим пояснюється й фактична відсутність глибини в розкритті внутрішнього світу маленьких героїнь, аморфність емоційно-чуттєвої сфери. Жіноча сутність перекривається ідеологічною схемою Важливо те, щоб твої друзі були хороші радянські люди, і щоб кожен добре робив своє діло [25, с, тому унеможливлена гендерна культура. Якщо письменство соцреалізму, зокрема в галузі літератури для дітей, виконувало передусім дидактико- моралізаторську функцію, позбавляючи художні твори життєвої

174 складності і психологічних ходів, то літературний процес наступних десятиліть засвідчує поступову трансформацію художньо-зображувальних констант, актуалізацію психологічних прозових форм, орієнтацію на багатогранний характер героя. Повість «Ганнуся» В. Рутківського вперше була надрукована в російському видавництві (1977) під назвою «Аннушка», згодом з’явилася в українському варіанті під назвою Канікули у Воронівці» (1989), й уроці опублікована Видавництвом Старого Лева під грифом Обережно, дівчатка. Утворі виразно відчутний пригодницький компонент, тут – чимала кількість несподіванок, подорожей, кумедних ситуацій, що трапляються як з дитячими, такі дорослими персонажами твору. Водночас, розгортаючи історію дев’ятирічної дівчинки, письменник концентрує увагу не лишена подієвому плині оповіді, ай на емоційній сфері зображення. Головна героїня – Ганнуся – не з’являється на початку твору, а буквально вривається в нього шквалом емоцій, які читач ще не бачить, а лише чує з телефонної розмови дівчинки й дядька Костя «– Це-ти-костю-добридень-тобі! […] А-ти-знаєш-костю- що-ми-тільки-тільки-приїхали-з-моря! – Тут Ганнуся увібрала в себе якомога більше повітря і закінчила – Ох-і-чудово-там- було [72, с. 22–23]. Спалах піднесеного настрою, емоційного захвату передано як тембром схвильованого голосу дівчинки, такі метушнею, яку їй вдається створити навколо себе (постійно щось падає з рук, дівчинка не може відшукати швидко потрібну річ у сумці, розповідь Ганнусі часто перескакує з однієї теми на іншу, втрачаючи при цьому логіку викладу. Даються взнаки психологічні особливості жіночого темпераменту, рівня активності та емоційності, вербальні жіночі здібності, що поляризують чоловіче й жіноче начала [39, с. 106–107]. Ганнуся виявляє себе як творча особистість, демонструючи при цьому власне світовідчуття, інше, ніжу дорослого чоловіка. Для неї, на відміну, від Костя, дощ ллється не як із відра, а як з тисячі кранів, що їх забули закрити [72, с. 31], вона жаліє машини, які мокнуть на вулиці під зливою, позаяк Кость дивиться на цю

175 подію з раціоналістичного погляду Чому це бідні […] Змиє з них дощ пилюку, і заблищать вони як новенькі [72, с. 33]. Гендерна ідентичність особливим чином виявляє себе у процесі дитячої гри, яка, на думку науковців, у подальшому впливає на вибір певної моделі існування [70, с. 167]. Під час подорожі на пароплаві Ганнуся пропонує Костеві погратися у вірші, і ця гра демонструє емоційну природу дівчинки, її оригінальне відчуття світу, відбиває динаміку її почуттів. Побачені в ілюмінаторі краєвиди з рухом пароплава по Дніпру щоразу змінюються, тому народжують нові поетичні рядки. При цьому дівчинці імпонує оригінальний творчий хід Костя, який абсолютно випадково лапи вовка назвав ногами «– Ой, як гарно ти придумав Не лапи свої вовчі миють, а ноги зовсім як люди. Я аж почервонів. По самісінькі вуха. Від задоволення. Хоча по совісті, то такі не зрозумів, чим ноги краще від лап [72, с. 40]. Спілкування з Ганнусею у Воронівці духовно збагачує Костя. Він іншими очима дивиться на річку й ліс, сільський сад, який насаджував зі своїми однокласниками в дитинстві. Справжнім відкриттям не лише для дівчинки, а і для Костя, стали маленькі їжачки, що ввечері прогулювалися парком зі своєю матусею. Автор підкреслює тонку душевну організацію
Ганнусі, якій хотілося не те що погладити – до самого серця ладна притиснути їжачка [72, с. 78]. Емоційна природа дівчинки, бажання пізнати навколишній світ в усьому його розмаїтті відразу, нетерпіння часто стають незрозумілими дорослій людині. Тому природними постають і конфлікти
Ганнусі й Костя, який нічого не тямить у справі виховання
[72, с. 169]; а втеча ображеної дівчинки, якій не терпілося побачити болотяну черепаху, змушує не лише хвилюватися головного героя, ай пізнати глибину світу дитини. Письменник ненав’язливо вводить у контекст твору маркери жіночої ідентичності Ганнусі. Вони – в описі одягу (костюмчик із зеленими квіточками, біле платтячко, сарафанчик у синю смужку, умінні швидко знаходити спільну мову з жіноцтвом – п’ятилітньою Наталочкою, Костевою матір’ю, вчителькою Вірою Миколаївною, адаптуватися до сільського оточення,

176 виконувати жіночу роботу по господарству («Ганнуся тимчасом зібрала зі столу брудний посуді винесла його надвір, до літньої кухні. Мама налила в миску гарячої води, і вони вдвох заходилися мити посуд. І так вже у них добре виходило, так злагоджено і вправно вони його мили і витирали, що я мимоволі замилувався [72, с. 61]). Корелятом статевоспецифічних характеристик є й особлива вразливість дівчинки, що виявляє себе в надмірній сльозливості, тузі за матір’ю, яка виливається в поетичні рядки, створені Ганнусею у стані душевного сум’яття, умінні тонко відчувати красу навколишнього, емоційно реагувати на мінливі стани природи. Лейтмотивом повісті є любов до Батьківщини.
Конотативним виявом її виступають не лише дії і вчинки персонажів, а і їх емоції. Для автора твору немає нічого кращого на цьому світі, ніж рідне село (і в цьому він зізнається Ганнусі під час розмови літнього вечора. Сільський хлопчик Колька устелив підлогу своєї кімнати євшан-зіллям, начитавшись легенд про цю рослину, а ще надіслав стебло євшана своєму дядькові, який довгий час працює далеко від рідного села. Мати
Ганнусі пише репортаж прожиття українців на Далекому Сході й не перестає дивуватися, що вони живуть з Україною в серці все своє життя. Про це дізнається дівчинка з листів матері, які та надсилає у Воронівку. Їх читають не лише Ганнуся й дядько Костя, а вся сільська дітвора Інколи мені здається, що я нікуди й не їхала. Хати такі ж біленькі, які в нас, садочки біля них, і всюди чути рідну мову. […] Вони [тутешні хлопчики й
дівчатка – В. К.] дуже цікавляться, як ви там живете, яка риба водиться в Дніпрі, які звірі бігають в придніпровських лісах. Повинна сказати, що мене в кожному селі запрошували до школи, щоб я розповіла про Україну, Київ і, звісно ж, про вас, с. 143]. Варто відзначити непідробний інтерес, що виникає в дітей під час читання листа. Він спонукає їх до шляхетної справи зварити варення й відправити дітям Далекого Сходу, аби вони відчули любові піклування про себе співвітчизників. Ідея – почастувати дітей солодощами – виступає індикатором суто жіночого вияву почуттів. Вона виникла в Ганнусиної матерій підтримана вчителем Вірою Миколаївною, яка випадково (автор неодноразово підкреслює це слово курсивом, логічно наголошуючи на пригодницькій специфіці оповіді) домовилася з головою кооперативу про цукор, випадково почала збирати банки, випадково домовилася з директором школи про фрукти для варення тощо. Щирі наміри Ганнусі та її друзів із села
Воронівки, які так завзято працювали влітку в сільському садку, реалізовані за допомогою мудрих дорослих. В. Рутківський уникає надмірного моралізаторства, дидактизму в спілкуванні дорослого й дитини, як це практикували представники соцреалізму, пропонуючи як альтернативу товариські взаємини, щиру дружбу, порозуміння й підтримку. У повісті «Ганнуся» на тлі пригодницького сюжету письменником розгорнуті події душевного виміру. Орієнтиром твору став багатогранний характер головної героїні, що розкривається у процесі її комунікативної взаємодії з персонажами. Моделювання внутрішнього світу Ганнусі відбувається за допомогою актуалізації емоційної складової, що дало можливість продемонструвати гендерні константи героїні. Аналізуючи психологію статевих відмінностей, І. Кон звертає увагу на радикальну зміну в сучасному суспільстві уявлень про систему диференціації статевих ролей і пов’язаних з ними стереотипів маскулінності й фемінності. Якщо традиційно чоловічій жіночі види діяльності й особисті якості виразно диференціювалися і взаємодоповнювалися, утворюючи певну ієрархію патріархального суспільства, то сьогодні намітилася тенденція до нівелювання гендерних стереотипів
[39, с. 107–108]. Соціальні зрушення позначилися й на традиції зображення персонажів у літературі для дітей. Якщо в ХХ ст. жіночі образи у художній творчості моделювалися здебільшого згідно з патріархальними гендерними уявленням (відмінність становив спосіб їх конструювання, то початок ХХІ ст. фіксує у прозі для дітей поступову трансформацію гендерних рис. Автором дівчачих (так їх маркує сам автор) повістей є І. Андрусяк. Його історії про Лізу і Стефу («Стефа і її Чакалка», Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли із дому) презентують читачеві дівчаток, у яких традиційні жіночі риси перетинаються

178 із сучасними, враховуючи розмаїття індивідуальних варіацій. Поступовий відхід від гендерних стереотипів позначився на описі зовнішності головних героїв вони одягнені в джинси, бриджі, проте не уявляють життя без блиска для губ, дезодоранта, гребінця і гумочок для волосся. Письменник наголошує на нетиповій (з погляду фемінності) поведінці дівчаток зовсім не вміють готувати їжу, проте люблять мандри, пригоди (топос мандрівки здебільшого притаманний особам чоловічої статі. Маскулінні риси накладаються й на світ їхніх ігор (вирушивши в подорож, Ліза і Стефа грають детективів, вбачають у кожному, хто трапиться на шляху, злочинців. Дівчата відчайдушні, сміливій несентиментальні, на їхніх уподобаннях помітний карб суто чоловічих рис. Їм не до вподоби сюсюкання бабусь, здивування в дівчаток викликає й сентиментальність звичайнісінького хлопчика Тараса, який любить собак. Водночас героїні позиціонують себе як особи жіночої статі, наголошуючи на своїй
інакшості в порівнянні з чоловіками/хлопчиками: Ох, ці хлопчачі штучки І чого в хлопчиків усе не так, яку людей Навіть ґудзики – й ті мусять бути пришиті справа, а не зліва, яку кожної нормальної дівчинки [2, с. 57]; він хоч і тато, але теж хлопчика в хлопчиків завжди все не так, їх неодмінно кудись не туди заносить, с. 61]. На думку Світлани Оксамитної, демократичний розвиток європейських країн другої половини ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у гендерній свідомості та гендерних відносинах їхніх громадян [330, с. 139]. Слушне спостереження дослідниці цілком справедливе й щодо специфіки конструювання персонажів у художній літературі. І. Андрусяк вибудовує образи дівчаток у своїх повістях як носіїв гендерного демократичного світогляду, що позначається передусім на своєрідності ідентифікації себе в соціальному оточенні. Для сучасної дівчинки особливої ваги набуває відчуття власної свободи, заперечення дискримінаційного ставлення Ось навіть найостанніший нікчемний слимак, і той живе на волій повзе собі, куди заманеться. І ніхто йому не каже досить тобі,

179 слимачку, бешкетувати, не повзи в малину, краще з’їси, слимачку, пиріжечок А ми Іде ж отой вільний дух Де козацьке роздолля і права дитини Усе слимаку під хвіст З’їси,
Лізонько, пиріжечок…Та мене вже нудить від тих пиріжечків Мені чогось такого хочеться…такого…», – заявляє Ліза своїй сестрі [2, с. 15]. Не менш важливим є й прагнення Лізи і Стефи до гендерного паритету. Виявом цього в повісті є стосунки дівчаток із Тарасом Дмитровичем, Власником Трилітрового Банку. Прізвисько це міцно закріпилося за сільським хлопчиною і стало маркером його кмітливості й тямущості. Поважаючи інтелектуальні здібності Тараса, дівчатка намагаються спілкуватися з ним на рівних. Убачаючи в ньому спільника в пошуках Золотого Коня, вони йдуть до нього непросто з ідеєю, аз бізнес-планом! Якщо гру обставити поважно й по-дорослому, як справжні бізнесмени, – він приставав на неї значно охочіше»
[2, с. 111–112]. Свідомість дівчаток набуває нових рис прагнучи дорівнювати Тарасові, необхідно бути розумними, заповзятими, мати, отже, такі властивості, що раніше складали монополію чоловіків (І. Кон). Повість Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому фіксує трансформацію норм статево-рольової диференціації, що позначається на зовнішності індивіда, його соціальній самореалізації, статево-диморфічних ознаках. Творчість І. Андрусяка в гендерному розрізі – непоодиноке явище, вона засвідчує вироблені письменством підходи до репрезентації образів дівчаток у новітній літературі для дітей та юнацтва (їх типологічну спорідненість демонструють твори Ірен
Роздобудько, Лесі Вороніної, Ірини Патаніної та інших авторів. На способі моделювання персонажів-дівчаток позначається специфіка дитячого сприйняття художньої реальності. Ліза і
Стефа постають перед читачем щоразу в нових ситуаціях, притаманних пригодницькому сюжету повісті. Її змістовою властивістю є гра, і втеча сестричок від бабусь – не що інше, як гра сучасних дівчаток Хто це втік Нікуди мине втікали, погана пташко […] Ми ж просто так… Ми ж граємося, а ти нічого не розумієш у дівчачих іграх, с. 126]. Гра виводить

180 твірна інший рівень, вона позбавляє його сірої буденності та сприяє висвітленню іншого світу (реального й умовного водночас, розкриває потужний естетичний потенціал дає можливість відчути задоволення й радість від спілкування з героями, схильними до несподіванок, азарту, витівок.
Маскулінний канон виразно артикульований у новітній пригодницькій літературі для дітей та юнацтва. Зокрема, пригодницько-історичні твори (Князь Кий В. Малика, Джури, Сторожова застава В. Рутківського), пригодницькі історико-біографічні повісті Олександра Гавроша Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу прототипом є Івана Фірцак (Кротон, якого в народі називали Іваном Силою, Пригоди тричі славного розбійника Пинті» написана за мотивами українського фольклору про опришків,
«Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя репрезентують яскравих самодостатніх персонажів. Їх маскулінні константи часто виявляються через синтез особистого й соціального, психологічного й естетичного, що дає можливість наочно уявити органічну злитість власних доль з долею батьківщини. Наприклад, у Сторожовій заставі В. Рутківського Володимир Мономах, дід Овсій, Олешко Попович, Ілько Муровець, Добриня Микитович постають як справжні господарі своєї землі, мужній сміливі її захисники, у відповідальний момент спроможні мобілізувати себе на битву з ворогом і, якщо потрібно, віддати своє життя заради інших. Показовою в цьому плані є битва з половцями над Сулою, в описі якої В. Рутківський вдається до романтизації й героїзації минулого Вдарилася в березовий частокіл перша половецька хвиля, напоролася кінськими грудьми на гострі палі і відкотилася до Сули. Вдарилася друга – і захлюпнула частокіл. А за нею вже зводилася третя… Хоробро билися римівці, не відступали ні на крок [73, с. 284–285]; «…незрушними береговими скелями стояли в шерензі руського війська Добриня,
Муровець і юний Попович. З неймовірною силою вдарялися в них шалені половецькі хвилі, проте тут таки перетворювалися на бризки й відкочувалися назад [73, с. 288].

181 У ХХ ст., надто його радянському періоді, особливою популярністю користувались твори про війну (Лісова красуня, Таємниця соколиного бору, Літо в Соколиному Ю. Збанацького, Київська соната, «Петрусь і Гапочка» Ю. Яновського та ін., серія Юні герої. На прикладах героїв цих творів (здебільшого це хлопчаки, які разом з дорослими брали участь у військових діях, здійснювали подвиги й навіть гинули заради світлого майбутнього) у радянських школах виховували почуття патріотизму, ненависті до ворога, програмували стереотип маскулінної поведінки, взалежнений соціально-політичними обставинами. Військова тематика, зброя як її неодмінний атрибут є надто популярною в середовищі чоловіків і хлопчиків, що знаходить свій вияв в ігровій діяльності, тематиці художньої літератури, яку вони активно споживають. Зафіксована ще в міфах, казках, вона репрезентує зразок мужності, притаманний позитивному герою, який боронить позитивні цінності. Невипадково, що хлопчики цікавляться військовими іграми (нині особливою популярністю користуються комп’ютерні онлайн-ігри), мета яких – відкрите суперництво, змагання, здобуття перемоги, формування навичок лідера, досягнення певного статусу в чоловічій ієрархії. Зразок військової грив таборі відпочинку репрезентує Я. Стельмаху пригодницькій повісті Найкращий намет Чого б, здавалося, хвилюватись Гра Гра – і нічого більше. Ну застукають тебе, зірвуть погончик, крикнуть убитий – і одійди вбік, сядь на траву, відпочивай, дивися, чим гра закінчиться. А серце б’ється ще дужче, ти весь у полоні якогось страху – а що, як помітять, оточать [78, с. 154]. Хлопці із непідробним інтересом змагаються із загоном Сміливий, у пошуках прапора долають труднощі переховуються в чагарниках, тікають на човнах, створюють засідки, хапають диверсантів. Екстремальні ігрові ситуації, прагнення здобути перемогу сприяють формуванню маскулінних якостей персонажів. Це яскраво продемонстровано на прикладі акордеоніста Славка, котрий спершу скиглив, що йому хочеться їсти, а потім, що йому хочеться спати, цей тюхтій,

182 вайло і мамій [78, с. 162], несподівано проявив кмітливість, відважність, вміння швидко реагувати і приймати правильні рішення, що слугувало успішному завершенню змагання й перемозі. Традиційно маскулінні риси – мужність, хоробрість, схильність до ризику, винахідливість – вдало репрезентовано авторами пригодницько-фантастичних творів для дітей та юнацтва. Їх жанровою властивістю є органічний синтез наукових і художніх форм пізнання, що зумовлює органічну взаємодію різнорідних художніх елементів і водночас створення оригінальних жанрових прийомів. Подорож на далеку планету у повісті А. Дімарова Друга планета, незвичайні пригоди й випробування (полон в орангів, втеча, подолання численної кількості перешкод експедицією науковців) увиразнюють маскулінні константи (фізичній розумові якості, подеколи навіть гіперболізують їх. Талановиті вчені, віддані науці, винахідники, люди енциклопедичних знань (Ван-Ген, батько головного героя) у певні критичні моменти спроможні здійснити неймовірне фізичне або розумове зусилля. Показовим у цьому плані є образ Ван-Гена, який перемагає цілий загін орангів, самотужки видирається по скелі й рятує від загибелі своїх друзів А Ван-Ген здирався все вище й вище. <…> Він часто завмирав, відпочиваючи. І ми завмирали разом із ним. І кожного разу нам починало здаватися, що Ван-Ген далі не полізе почне спускатися. Дуже ж було круто і страшно А він, перепочивши, знову дерся вгору. Ледь помітно, сантиметр за сантиметром, – жалюгідна комаха на прямовисній стіні [17, с. 154]. А. Дімаров використовує персонажа насамперед як двигун сюжету й виразно артикулює ті його маскулінні риси, що мають безпосереднє відношення до фабульних перипетій. Ця типологічна риса наближає героїв пригодницько-фантастичних творів до чарівної фольклорної казки, де фактично кожен персонаж максимально схематизований і виконує свою функцію. Пригоди в повісті (пошуки Ван-Гена й батька, перебування в ув’язненні в орангів, визволення Жорки, утеча, щасливе повернення до наукового центрує нічим іншим, як

183 реінтерпретацією казкового мотиву випробувань і подолання перешкод заради шляхетної мети. Уявлення про сукупність фундаментальних ознак чоловічої природи включають такий компонент як раціональне мислення. Ця маскулінна риса вдало обіграна А. Кокотюхою в детективних повістях для підліткової аудиторії. Наприклад, у Полюванні на золотий кубок автор вводить до тексту двох головних персонажів, Дениса Черненка й Максима Білана, наділяючи їх спостережливістю, здатністю до аналітичних міркувань, кмітливістю. Хлопці, шукаючи поміж учнів школи потенційного викрадача золотого кубка, уважно спостерігають і прискіпливо аналізують усі деталі, життєві ситуації, з якими вони мають справу впродовж розслідування, за допомогою законів логіки вибудовують власні гіпотези й версії. В основу розслідування покладена логіка Шерлока Холмса, яку М. Вольський характеризує як гіпердетермінованість й надупорядкованість. Раціональне мислення, що репрезентовано репліками головних героїв, виступає основним методом розслідування злочину-таємниці: «– Що в нас є До нашої школи дуже скоро принесуть чи привезуть якусь коштовну річ Золоту, – вставив Денис. – Часто вони про золото згадували.
– Золоту, – кивнув Максим. – Цю річ хтось хоче вкрасти. Цей хтось вчиться в нашій школі. Він – старшокласник, причому, очевидно, відмінник. І цей відмінник веде подвійне життя <…>. До того ж, цих крадіїв як мінімум двоє. Задачка з трьома невідомими.
– З чотирма, – знову вставив Денисі пояснив здивованому однокласникові – Ота коштовність, яку вони хочуть стибрити.
– О – клацнув пальцями Білан. – Таки з чотирма один дуже поганий, двоє просто поганих і предмет із золота, за яким усі полюють [37, с. 29]. Максим спроможний помічати незначні деталі й на їх підставі робити певні логічні висновки. Ось як, наприклад, відбувається відбір підозрюваних злочинців «…я за ним
(Володькою Завгороднім – В. К.) трошки спостерігав. Любить,

184 коли ним захоплюються. І при всіх вручити Золотий кубок, вирішити чиюсь спортивну долю – це йому за щастя. О’кей, тоді навпаки запишемо Володьку в наші ймовірні спільники. Якщо буде така потреба – попросимо його допомогти [37, с. 36]. Злочин, отже, постає як логічна задача, що розслідується за допомогою вдало побудованого головними героями розумового ланцюга. Витоки чоловічої домінанти в культурі сягають розподілу соціальних ролей у первісному суспільстві, де чоловік традиційно представляв активне начало, був годувальником. Сьогодні завдяки прагненню до гендерного паритету, неупередженого ставлення до особи незалежно від статі, що вважається ознакою демократичного розвитку суспільств, ця типово маскулінна функція вважається пережитком патріархальної ідеології й у повсякденному житті часто нівелюється. Жінки прагнуть гендерної рівності, соціальної самореалізації, професійної успішності тощо. Натомість реальна ситуація в Україні свідчить проте, щодо сьогодні в жіночій свідомості зберігаються класичні уявлення про чоловіка, змодельовані згідно з культурно-історичною ситуацією новочасної доби. Так, пріоритетом у жінок користуються чоловіки, здатні до кар’єрної самореалізації, фінансово і професійно успішні. Ці альтернативні маскулінні риси в сучасному гендерному механізмі успішно транслюються в художню творчість, зокрема, і для дітей та юнацтва. У пригодницькій повісті І. Андрусяка Сорокопуди, або Як Ліза і
Стефа втекли з дому новочасні маскулінні константи притаманні Тарасу Дмитровичу, Власнику Трилітрового Банку. Прізвисько це міцно закріпилось за сільським хлопчиною і стало маркером його кмітливості й тямущості. Тарас є найбільшим авторитетом не лише для головних героїнь твору – Лізи і Стефи, – ай для всієї сільської дітвори всі знали, що гроші в Тараса Дмитровича <…>не просто собі лежать у Трилітровому Банку, а працюють. Себто час від часу він відкриває свою банку, виймає звідти накопичене і кудись вкладає. Чи то на рахунок у справжньому банку, чи в цінні папери (кажуть, десь є й такі, чи куди інде – про це знали

185 тільки він самі його мама й тато. Для всіх інших це була Банківська таємниця [2, с. 109]. Серйозність і відповідальність Тараса, його мрія стати в майбутньому справжнім банкіром стають підґрунтям тремтливого ставлення до нього дівчачої аудиторії. У підлітковому віці відбувається психофізіологічний процес статевого дозрівання, що тісно пов'язаний зі становленням особистісних комунікативних рис, специфічними нормами соціального середовища, які регулюють стосунки хлопців і дівчат [40, с. 228]. У цей період зароджується почуття кохання, що передбачає більшу міру інтимності, аніж дружба. Тому невипадково, що важливе значення при кодифікації канону маскулінності має врахування пріоритету певних чоловічих якостей в жіночому середовищі. Сучасні дослідження з психології доводять, що на жінок найбільше враження справляють чоловіки, наділені добре розвинутим почуттям гумору. Науковці пояснюють це тим, що жінки сприймають почуття гумору в чоловіків як показник гостроти розуму, інтелекту й кмітливості. На їх думку, почуття гумору, винахідливість чоловіка допомагають у розв’язанні багатьох проблем. Як психологічний феномен, гумор виконує функцію захисту від страху та тривоги, є показником інтелекту людини, своєрідною внутрішньою мовою спілкування, містить тенденцію до підкорення більш слабкої особи за допомогою сміху. Невипадково, що в літературі для дітей та юнацтва при характеристиці персонажів чоловічої статі письменники особливою цінністю вважають почуття гумору. Такими настановами користується у пригодницько-шкільних повістях Тореадори з Васюківки», Одиниця з обманом, Чарівні окуляри та ін.) Вс. Нестайко. Дідусь головного героя Чарівних окулярів, наприклад, повчає свого онука У мужчини, рижухо мій дорогий, головне некласичний римський профільне орлиний погляд, а мужність і весела вдача. От диви, яку я тобі красуню бабусю подарував За нею такі орли упадали, а заміж вона вийшла за мене, веснянкуватого й непоказного. Бо їй було весело й цікаво зі мною. Іти, голубе, не тушуйся перед

186 брюнетами. Ти хлопець веселий, дотепний, жвавий – будь-яка красуня тебе покохає [60, с. 14]. В ієрархічній моделі маскулінності, що вибудовувалась упродовж століть на підставі визначення статевих ролей, розмежування функцій чоловіків і жінок, суттєве місце посідають розвинені фізичні якості. В адреналінових жанрах пригодницької прози для дорослих репрезентована т.зв. військова маскулінність через створення героя-супермена, культуриста, майстра бойових мистецтв з розвиненим натренованим тілом, що детально простудійовано Софією
Філоненко [85, с. 20]. У пригодницькій прозі для дітей та юнацтва ця маскулінна константа проектується письменниками на модель персонажа-хлопчика, котрий не лише винахідливий, кмітливий, сміливий, що дає йому можливість рухатись за законам пригодницького жанру. Він спритний, натренований, підтягнутий, займається тим чи іншим видом спорту, як, наприклад, герої повісті Я. Стельмаха Найкращий намет. Одним із улюблених занять у таборі відпочинку для них були заняття спортом Ми йшли за їдальню, на майданчики, і вибирали, що хто схоче бадмінтон, баскетбол, пінг-понг. Ми з
Митьком спершу теж грали – то в баскетбол, то у теніс. Але потім вирішили, що нашу любов до природи найкраще сполучати із футболом. На футбольному полі завжди було найбільше людей [78, с. 139]. Вася Богданець (Чарівні окуляри Вс. Нестайка) заздрить своєму товаришу Ромці
Черняку через те, що він меткий, спритний, дужий, добре катається на ковзанах і на роликах. Пильна увага до чоловічого тіла актуалізується й утворах для підлітково-юнацької аудиторії з послабленим пригодницьким струменем. Зокрема, у повісті С. Гридіна Не такий описуються проблеми Дениса Потапенка, підлітка, що має надмірну вагу. Автор акцентує увагу на його непростих стосунках з однокласниками, як з хлопцями, такі дівчатами, котрі вважали його інакшим, зневажали його, часто знущалися, глузували. Підлітку вистачило сили волій міцності духа стати вище своїх образ, змусити себе наполегливо працювати над своєю фізичною вадою, аби відповідати канонізованим

187 стереотипам маскулінності і в такий спосіб задовольнити гендерні очікування в середовищіоднолітків.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке гендер
2. Схарактеризуйте фемінні константи. Наведіть приклади творів для дітей та юнацтва, в яких вони виразно артикульовані.
3. Визначте категорію творів для хлопчиків. На прикладі окремого твору схарактеризуйте гендерно марковані образи.
Висновки
Дискурс маскулінності в літературі для дітей та юнацтва підпорядкований з’ясуванню специфіки інтерпретації гендерних ролей, гендерної взаємодії, гендерних цінностей. Закладені міфологією і фольклором, традиційні гендерно марковані образи засвоюються жанровими різновидами пригодницької прози детективом, пригодницько-історичною, пригодницько- фантастичною, пригодницько-шкільною повістями, що репрезентують авторські експерименти щодо моделювання стереотипів маскулінності. Акцентуючи специфіку дитячого сприйняття художньої реальності, письменники залучають елементи гри, фантастики, таємниці, синтез особистого й соціального, психологічного й естетичного і в такий спосіб розкривають як традиційно чоловічі константи – мужність, хоробрість, схильність до ризику, винахідливість, раціональне мислення, такі актуальні для сучасного покоління – здатність до кар’єрної самореалізації, фінансова і професійна успішність, розвинуте почуття гумору, фізичні якості, що є складовою ідентичності героя. Еволюційні процеси повісті для дівчаток демонструють не лише модифікацію формальних показників твору, зокрема посилення пригодницького компонента, уведення елементів гри, таємниці, інтриги, ай трансформацію гендерних стереотипів, що виявляється в статево-диморфічних ознаках індивіда, змінах статево-рольових констант.

Література
1. Дорофейчик СМ. Формирование гендерной идентичности младшего школьника посредством детской литературы

188
[Электронный ресурс / СМ. Дорофейчик. – Режим доступа : http://edu.grsu.by/alternant/?p=384
. – Загл. с экрана.
2. Здравомыслова Е. Гендерные стереотипы в дошкольной детской литературе: русские сказки [Электронный ресурс / Е.
Здравомыслова, Е.Герасимова, Н. Троян. – Режим доступа : http://www.owl.ru/library/001t.html
. – Загл. с экрана.
3. Качак ТБ. Сучасна українська дитяча література аспекти гендерної інтерпретації / ТБ. Качак // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А.
Зарва. – Донецьк, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 424–435.
4. Смьордова К.В. Вплив агентів гендерної соціалізації на формування гендерної ідентичності підлітків Електронний ресурс
/
К.В.
Смьордова.
– Режим доступу
: http://conference.mdpu.org.ua/viewtopic.php?f=19&t=284
. – Загол. з екрану.











189
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА
ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал