Навчально-методичний посібник для студ вищих навч закл. Старобільськ : Вид-во дз «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»




Сторінка1/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Міністерство освіти і науки України Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

ВВ. Кизилова


Українська література для
дітей таюнацтва:
новітній дискурс







2
ББК 83.80 Я 73
УДК 821.161.2–93(075.8) К 38
Рецензент и

Ковалів Ю. І. – доктор філологічних наук, професор, професор кафедри новітньої української літератури (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології
Яструбецька Г. І. – доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри української літератури (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.

Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Луганського національного університету імені Тараса Шевченка протокол № 2 від 05. 10. .2015 р)

КизиловаВ. В. Українська література для дітейта юнацтва новітній дискурс : навчально-методичний посібник для студ. вищих навч. закл. – Старобільськ : Вид-во ДЗ Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2015. –
236 с.
ISBN 966-8151-53-4
Навчально-методичний посібник побудовано згідно з проблемно- модульною концепцією навчальної книги. Він знайомить студентів з історією української дитячої літератури.Ввиклад матеріалу будується з урахуванням жанрово-тематичного принципу й розглядається в контексті загальнолітературного процесу. Методичний додаток допоможе викладачу об’єктивно оцінити рівень підготовки студентів відповідно до навчальної програми курсу Дитяча література. Призначений для студентів педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

3
Передмова
Навчально-методичнийпосібник призначений для студентів інституту педагогіки і психології вищих навчальних закладів, які вивчають курс Дитяча література (спеціальності Дошкільне виховання, Початкове навчання, Корекційна освіта, Психологія. Опанування цієї дисципліни сприяє формуванню у студентів повноцінного сприйняття літератури як мистецтва слова, забезпечує розуміння специфіки дитячої літератури, формує навички оцінки й інтерпретації художніх творів. Конкретними завданнями курсує отримати цілісне уявлення про дитячу літературу як цілком самостійне історико-літературне явище, що відображає загальні тенденції розвитку вітчизняної і світової культури, літератури, педагогічної думки

усідомити теоретико-літературні положення з дисципліни осмислити жанровий розвиток літератури для дітей та юнацтва вивчити творчість видатних дитячих письменників виробити навички аналітичного підходу до художнього тексту, що має своїм адресатом дитину чи підлітка. У навчально-методичному посібнику виклад матеріалу будується з урахуванням жанрово-тематичного принципу автором відібрані найбільш пріоритетні жанри й жанрові різновиди літератури для дітей та юнацтва, що враховують концепцію адресата. Небезпідставним, відтак, постає теоретичний розділ, в якому осмислюються основні теоретичні положення з дисципліни, специфіка й функції літератури для дітей та юнацтва. Автором враховано також програмовий зміст дисциплін Літературне читання, Українська література, що вивчаються в початковій та середній ланках навчання шкіл України. Зваживши на вже існуючі навчальні видання (Кизилова
В. В. Дитяча українська література : підручник для студентів

4
вищих навчальних закладів / ВВ. Кизилова, В. Ф. Пушко. –
Луганськ, 2008. — 258 с Дитяча українська література
навчальний посібник-хрестоматія / Упорядники ВВ. Кизилова,
В.Ф. Пушко. – Луганськ СПД Рєзніков В.С., 2012. – 330 с.), автором охоплено комплекс тем, що з різних причин або не входили до цих джерел взагалі, або розглянуті побіжно, утім займають важливе місце у чинній програмі з дисципліни. Пропонований посібник ґрунтується на проблемно- модульній концепції навчальних видань. Крім теоретико- літературного матеріалу, в ньому міститься орієнтовна система практичних занять, контрольні запитання, завдання для самостійної роботи, тестові завдання, список обов’язкових для прочитання художніх текстів. Пропонований комплекс роботи допоможе викладачу об’єктивно оцінити рівень підготовки майбутніх фахівців відповідно до навчальної програми курсу Дитяча література. Розділи навчально-методичного посібника оздоблені списками літератури, опрацювання якої значно розширить уявлення студентів про певний період розвитку дитячої літератури взагалі й окремих її представників зокрема.
















5
Тема 1. Дитяча література і література для дітей. Межі
понять. Специфіка літератури для дітей
Зміст
1. Сучасне поняття про дитячу літературу. Дитяча
література, література для дітей, література про дітей.
2. Класифікація дитячої літератури.
3. Специфіка дитячої літератури.
Ключові слова: дитяча література, література для дітей, література про дітей, твори-адаптації для дитячого читання, твори з подвійною адресацією, науково-пізнавальна, етична, розважальна література, читач-дитина.
************************************************
Дитяча література є складовою літературознавства. Уній виділяються такі галузі бібліографія, джерелознавство, текстологія.
Література для дітей та юнацтва – художні твори різних родів і жанрів, що нарівні своєї формозмістової єдності адресовані читачу відповідної вікової категоріїй, задовольняють його емоційні, естетичній етичні запити, можуть мати подвійну рецепцію (дитина й дорослий, взалежнюються від законів, властивих художній словесності взагалі. Залежно від вікової категорії читача її доцільно диференціювати на літературу для
дітей (дошкільний і молодший шкільний вікі підлітково-
юнацьку (середній і старший шкільний вік. Уколі дитячого читання вона є тим ядром, навколо якого перебувають твори про дітей, твори-адаптації для дитячого читання і власне творчість самих дітей (дитяча література. Ці компоненти, з одного боку, утворюють певні замкнені системи, кожна з яких має своє місце і значення в загальному художньому процесі, з іншого – зберігають цілісну єдність і характеризуються міцними зв’язками. Література для дітей та юнацтва наділена певними конституційними особливостями й має свою специфіку, зумовлену діалогічною природою, особливою роллю письменника як посередника у процесі соціалізації дитини. Усе ж за своїм стрижневим словом вона передбачає референцію уявлень про літературу, залежить від законів, поширених на

6 усну й писемну словесність. Тому найголовніший критерій характеристики творів для дітей та юнацтва, які літературних творів взагалі, – художність. Література для дітей та юнацтва враховує інтереси й потреби дітей певної вікової категорії (від дошкільників до підлітково-юнацької аудиторії. У складі цієї частини літературної творчості особливе місце посідає поезія, оскільки, на відміну від прози, віршовий текст легше сприймається молодшими дітьми й викликає адекватну реакцію поезії Тамари Коломієць, Марійки Підгірянки, Ігоря Калинця тощо. Маючи певні вікові (фізіологічні, психологічні тощо) особливості, інтелектуальний розвиток такого читача часто не узгоджується з ними й дозволяє певній категорії реципієнтів адекватно сприймати тексти, глибина проблематики яких виходить далеко за межі рецепційної дитячості. Наприклад, фабульні надзавдання казок-притч Емми
Андієвської, філософських казок Вал. Шевчука й І. Калинця розраховані як на дитячого, такі на дорослого читача, успішно діалогізують із загальномистецькими пошуками сьогодення. Тут простежуються кілька інтерпретаційних рівнів, що дає підстави називати їх творами з подвійною адресацією. Менших читачів зацікавлює динамічність сюжету, напружена зовнішня дія, її психологічна мотивація. На сприйняття ж дорослого розраховані суспільно-політичні й філософські узагальнення, приховані алегоріями, умовними й фантастичними образами, символами. Поєднання фантастичного й реального в них дає змогу осмислити сенс буття, пояснити світобудову, місце людини в соціумі, усвідомити соціальні проблеми, долю людини.
Дитяча література – література, творена безпосередньо дітьми. До неї належать різні жанри фольклору (лічилки, дражнилки, ігрові пісні та ін.), а також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо, опубліковані в періодиці для дітей (Соняшник, Барвінок, Малятко, Однокласник та
ін.) чи в колективних збірниках на зразок Первоцвіту. Своєрідним прологом дитячої літератури вважають фольклор,

7 що синтезує тенденції цілісності дитячого й універсального світобачення, індивідуалізації мислення, прояву одивнення. Крім поданого вище визначення, у науковому обігу зустрічається ще й широке розуміння дитячої літератури як навчальної дисципліни, що передбачає вивчення всього кола дитячого літературного читання, а саме творів, спеціально призначених цільовій аудиторії (дошкільникам, молодших школярам, учням середньої і старшої ланки, літератури, створеної дітьми, творів про дітей, творів з подвійною адресацією, творів-адаптацій для дитячого читання. У такому розумінні оперуємо поняттям дитяча література в цьому курсі. У художній літературі окрему нішу займають і твори про
дітей. Вона однаково цікава людям різного віку, хоч сприймається в шкільні роки й роки соціальної та духовної зрілості в різних змістових ракурсах і інтелектуальному сенсі по-різному. У канонічні змістові параметри рецепційної дитячості, наприклад, не вписуються автобіографічні твори, у яких актуалізовано враження власного дитинства (На коні й під конем А. Дімарова, Зачарована Десна О. Довженка, Гуси- лебеді летять М. Стельмаха, Вогник далеко в степу Гр. Тютюнника), оскільки глибина проблематики і способи її розв’язання в них потребують заздалегідь підготовленого життєвим досвідом читача. У названих текстах є чимало захоплююче цікавих епізодів, що знаходять відгуку реципієнта ще недостатньо сформованого. Такі твори активно залучають дошкільних програмі разом з творами для дітей і творами з подвійною адресацією вони складають коло дитячого читання. Сюди ж, крім названих вище категорій, відносять і твори-адаптації для дитячого читання, у яких убачаються передусім дидактичній естетичні завдання. Показовими є приклади адаптації поетичних творів Тараса Шевченка, з яких вилучені окремі композиційні частини або фрагменти їм часто дається назва як самостійним творам (Зоре моя вечірняя…» – уривок з поеми Княжна, «Учітесь, читайте фрагмент з поеми І мертвим, і живим, Чорна хмара з-за лиману уривок з поеми Іван Підкова) – у

8 такому вигляді вони функціонують у дитячих читанках.
Дидактами й видавцями цей факт пояснюється тим, що використані строфи можна вважати завершеними, змістовно яскравими замальовками, доступними дитячому сприйняттю. Художню літературу активно розглядають як засіб
формування особистості дитини. При цьому в площині педагогіки прокреслюють розробку виховання дітей і підлітків засобами художньої літератури, наголошують на формуванні комплексу індивідуально-психологічних якостей людини, естетичних здібностей, акцентують на структуруванні педагогічної системи формування ціннісних орієнтацій підлітків засобами художньої літератури, оптимальному поєднанні загальнолюдських, національних, громадянських та особистісних якостей тощо.
Педагогічнийпідхід до літератури для дітей, таким чином, розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. Очевидність того факту, що художні твори для дітей та юнацтва сприяють адаптації дитини й підлітка в соціумі, формуванню моральних цінностей, безперечна. Дорослий, пишучи твори для дітей, передає їм досвід особистого уявлення просвіт, мимоволі перебирає на себе функції вчителя, вихователя. Художні твори для молодшого читача, крім того, несуть чимало пізнавальної інформації. Це виразно ілюструють, зокрема, анімалістичні тексти для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, що мають багато відомостей з життя флори й фауни (В. Біанкі, Оксана Іваненко, Є. Гуцало та ін.).
Психологічний підхідрозуміння специфіки літератури для дітей передбачає врахування вікових особливостей адресата, а також уміння письменника асимілюватися з дитячою аудиторією, знаходити з нею спільну мову. К. Чуковський наголошував Писати про дітей і писати для дітей – різні речі. У другому випадку завдання набагато складніше – одного таланту недостатньо. Необхідно морально підвищитися до рівня дитини, зрозуміти і прийняти без найменшого натяку на дорослу поблажливість її радощі та страждання, долучитися до божественного безсмертя дитячої душі.

9
Функції літератури для дітей та юнацтва зумовлені етапами ініціації людини. Твори для дітей сприяють пізнанню світу. Твори для підлітково-юнацької аудиторії допомагають пізнати себе, навчитися розуміти свої емоції і вчинки. У процесі їх самостійного читання адресат лишається наодинці зі світом книги, її героями, подорожуючи з якими він накопичує свій емоційний досвід. Автор твору для дітей виступає своєрідним транслятором інформації, поведінкових моделей, світоглядних орієнтирів і водночас каталізатором дитячої свідомості, а його книга – канал, засобами якого читач отримує інформацію, індикатор розвитку особистості, її естетичної й емоційної сфери. Тому цілком природнім у творчості для дітей та юнацтва постає врахування особливостей дитячого сприйняття, проникнення в його внутрішній світ засобами мистецтва слова.
Специфічні особливості художньої творчості для дітей, зумовлені, з одного боку, дитиною та її природою, з іншого – особливим хистом письменника. Категорія дитинство – це той важливий концепт, що ідентифікує письменника на теренах літератури для дітей. Ним визначається повнота внутрішньої злитості суб’єкта й об’єкта, співвіднесеність автора й того, що ним зображується, незалежно від того, дитячий це чи дорослий світ, світ тварин чи речей. Література для дітей та юнацтва зумовлена специфічною комунікативно-психологічною адресністю, особливістю рецепції, що провокує формування жанрових систем, твори яких успішно діалогізують з читачем, є маркерами читабельності динамічний сюжет, композиційна довершеність, яскраві самодостатні характери персонажів) й водночас віддзеркалюють суспільно-психологічні, культурні трансформації, успішно адаптуються до реалій розгерметизованого українського соціуму.
Види дитячої літератури визначаються функцією книги. До
науково-пізнавальної літератури належать шкільні підручники й посібники, словники, довідники, енциклопедії. До так званої
етичної літератури — повісті, оповідання, вірші, поеми, що формують систему моральних цінностей. Вона у свою чергу поділяється на казково-фантастичну, пригодницьку, художньо-

10 історичну, публіцистичну літератури. Крім того, існує ще й
розважальналітература. Класифікувати дитячу літературу можна і за родами (епос, лірика, драма, і за жанрами. Причому, коли звичайні жанри роман, повість, оповідання, поема, комедія, драма тощо) потрапляють у сферу літератури для дітей, вони можуть трансформуватися. Уплив казки на поетику жанрів призводить до появи різноманітних жанрових модифікацій – повість-казка, новела-казка, поема-казка. Твори мають двопланове значення, дитячий і дорослий плани перегукуються, утворюючи діалогічну єдність всередині тексту. Лірична поезія та ліро- епічні жанри тяжіють до фольклору. Епічні жанри історичної та морально-соціальної тематики відчувають уплив класичної повісті про дитинство тощо.
Практична класифікація дитячої літератури побудована на особливостях процесу читацької психології й періодизації освітнього процесу література для дошкільнят, для молодших школярів, для учнів середніх класів. Літературу для дітей старших класів називають підлітково-юнацькою. Тільки жанрово-видова класифікація є стабільною, інші являють собою динамічні системи.
Питання для самоконтролю
1. Що таке дитяча література, література для дітей, література про дітей Наведіть приклади творів.
2. Які критерії твору для дітей Визнаєте. У чому полягає специфіка читача-дитини?
4. Назвіть функції дитячої літератури.
5. Визначте види дитячої літератури.
Висновки
Наукові дискусії про дитячу літературу зводяться до проблеми виділення дитячої літератури із загальних меж літератури.
Об’єктивним критерієм виділення дитячої літератури є категорія читача-дитини. Література для дітей та юнацтва – художні твори різних родів і жанрів, що нарівні своєї формозмістової єдності адресовані читачу відповідної вікової категоріїй, задовольняють

11 його емоційні, естетичній етичні запити, можуть мати подвійну рецепцію (дитина й дорослий, взалежнюються від законів, властивих художній словесності взагалі. Уколі дитячого читання вона є тим ядром, навколо якого перебувають твори про дітей, твори-адаптації для дитячого читання і власне творчість самих дітей (дитяча література. Ці компоненти, з одного боку, утворюють певні замкнені системи, кожна з яких має своє місце і значення в загальному художньому процесі.
Література
1.
Вавілова І. В. Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина XIX – початок XX ст.) : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. пед. наук : спец.
13.00.01 Загальна педагогіка та історія педагогіки
/ Вавілова Ірина Володимирівна ; Харк. нац. пед. унт ім. Г. С. Сковороди. – Х, 2008. – 22 с.
2.
Гнідець У. С. Концептуалізація розуміння сучасної літератури для дітей та юнацтва в світлі наукової критики Електронний ресурс / У. С. Гнідець // Література. Діти. Час. – Т, 2011. – Вип. 2. – С. 25–35. – Режим доступу http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/46. – Назва з екрана. – Дата звернення 12.06.13. Кизилова В. Література для дітей та юнацтва художня специфіка, тенденції інтерпретації / В. Кизилова // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. – Донецьк, 2012. – Вип. 17. – С. 10–19. Кизилова ВВ. Дитяча література стан. Проблеми. Перспективи / ВВ. Кизилова // Вісн. Луган. нац. унту ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2006. – № 10 (105) :
Філол. науки. – С. 58–61. Кизилова ВВ. Література для дітей та юнацтва як поліінтерпретаційний феномен / ВВ. Кизилова // Вісн.
Луган. нац. унту ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2012. –
№ 3 (238) : Філол. науки – С. 21–30.
6.
Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії до проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу / О. Папуша // Слово і час. –
2004. – № 12. – С. 20–27.

12

Тема 2. Усна народна творчість уколі дитячого читання
Зміст
1. Ознаки фольклору. Класифікація. Жанри.
2. Колискові пісні.
3. Забавлянки.
4. Позаігрові пісенні та віршовані твори дитячого
репертуару.
5. Казка.
5.1. Жанрові ознаки, художні особливості, тематичні групи.
5.2. Казка. Легенда. Переказ.

6. Сучасний дитячий фольклор.

7. Міфу дитячому читанні.
Ключові слова: усна народна творчість, дитячий фольклор, колискова пісня, забавлянка, колядка, щедрівка, прозивалка, закличка, примовка, казка, легенда, переказ, міф, страшилка.
************************************************
Усна народна творчість – це народне, колективне, непрофесійне мистецтво слова.
Ознаки фольклору

усна форма творення й поширення традиційність варіантність анонімність колективність наявність постійних форм

«мігруючі» блоки простота та ясність стилістики сталість композиції. У фольклорі немає остаточно завершених творів. Кожен з них увібрав у себе художній досвід попередніх поколінь, він є виявом колективної думки, колективних емоцій, моральних, етичних та естетичних ідеалів. Процес поступового нагромадження фольклорного матеріалу розпочався з перших видань українського фольклору. Уроці на сторінках Русалки Дністрової вперше з’явля-
ється друком колискова пісня Ой ходить сон коло вікон.

13 Великим здобутком українського народознавства ХІХ ст. стали фольклорні збірки та наукові праці М. Максимовича, «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край (1872-1978); активно друкувалися фольклорні матеріали на сторінках часописів «Киевская старина», «Этнографическое обозрение», Етнографічний збірник, «Харьковский сборник» тощо.
Фольклор і література
Фольклор

Література

1.
Усна форма побутування.
1.
Писемна форма побутування.
2.
Передбачається безпосередній контакт між тим, хто відтворює тексті тим, хто цей текст сприймає.
2.
Безпосередній контакт між автором і читачем відсутній (контакт опосередкований через твір).
3.
Колективний автор, що обумовлює варіативність усної народної творчості й використання традиційної поетики.
3.
Автор – конкретна особа із властивою йому творчою манерою.
4.
Історична основа всієї світової художньої культури.
4.
Виникає на ґрунті міфології та усної народної творчості.

14


Дитячий фольклор – сукупність жанрів, які слугують когнітивному розвитку дитини у певній послідовності переходу через його стадії.Специфіка дитячого фольклору визначається особливостями поетики, міфологічною складовою та ігровою

15 підосновою, а також двокомпонентністю психологічної складової дитячого фольклору нашаруванням двох психологічних систем – дорослого та дитини, яка дає підставу твердити, що значна частина жанрів дитячого фольклору є перепусткою дитини у світ дорослої культури [44].
Дитячий фольклор розглядається як широка, специфічна, багатоскладова галузь вербальної народної творчості, що включає в себе класичний дитячий фольклор та фольклор дітей дошкільного і шкільного віку в його усних та письмових формах. Сучасне колективне дитяче середовище актуалізувало жанри міфічної традиції (страшні історії, пародійні тексти, замовляння, ворожіння, оповідання-«викликання», ігри в країну-мрію). Шкільне оточення протягом багатьох десятиліть формує жанри, що побутували і побутують в письмовій формі дівочі альбоми, рукописні оповідання, текстографічні загадки, поезія жаху, термінологічні парасловники), що характеризуються наявністю варіантів та стереотипів, прийомами використання усталеного запасу словесних блоків та формул.
Класифікація дитячого фольклору
Відповідно до сучасної педагогічної класифікації дитячого віку розрізняють фольклорні твори для малят, для дітей дошкільного віку, молодшого шкільного та середнього шкільного віку. Дослідники УНТ поділяють дитячий фольклорна три групи різні види фольклору, створені дорослими спеціально для дітей колискові, забавлянки, небилиці, скоромовки твори, що поступово перейшли до дітей із фольклору дорослих (казки про тварин, обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки власне дитячий фольклор, створений самими дітьми (ігрові пісні, лічилки, жарти) [18]. В. П. Анікін визначає такі групи дитячого фольклору
1) твори дорослих для дітей 2) твори, що втратили значення вжитті дорослих і перейшли до дітей 3) твори, складені самими дітьми. В. Пропп виділяє 1) твори, що виконують дорослі або старші діти для менших 2) пісні, які співають самі діти.

16 Автор підручника з УНТ В. Василенко розрізняє 1) твори з ігровими діями 2) твори, що виконуються незалежно від ігрових дій і приваблюють дітей передусім своїм змістом.
Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний змісті форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальним у колискових піснях є звуковий (ритмо-мелодійний) компонент. Він твориться розміреним ритмом колисання, розспівуванням асонансних груп
«а-а-а», «е-е-е», різних варіантів слів «люлесі», «баю-баю».
Довженок Г. В. у монографії Український дитячий фольклор (Віршовані жанри класифікує колискові пісні за змістовим принципом 1) пісні про саму дитину, її сон, харчування тощо, а також про тварин та птахів, які виявляють про неї турботу 2) твори, що відбивають звернуті до дитини почуття й думки матері, водночас у цих піснях мати звертається думкою ідо своєї власної долі 3) пісні з персонажами тваринного світу, які вжене пов’язані сюжетно з образом самої дитини. Сюди ж зараховуються колискові з людськими персонажами [18].
Забавлянки (утішки) – короткі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони мають активізувати рухливість дитини, процеси мислення, викликати у неї позитивні емоції. За Довженок Г, забавлянки поділяються на дві групи 1) супроводжують усі види дій з дитиною (підкидання, хитання, погладжування 2) пісні, що безпосередньо з такими діями не пов’язані. Більшість творів ї групи здатні задовольняти потреби немовлят твори ї групи, де вся увага мала бути зосереджена вже на слові, виконувалися для дітей 2-3 років, того періоду, коли вони активно опановують мову й мовлення. Завдяки пестушкам, потішкам, забавлянкам, що реалізують співдію слова і дотику, активізується співвіднесення себе і світу через поєднання тактильних, слухових і зорових вражень. Синкретизм слова й дії, започаткований погойдуванням і колисковою, набуває нової якості. Пальчики (гра Сорока- ворона, долоньки («Ладки-ладусі»), п’яточки («Кую-кую чобіток, голівка та шия («Печу-печу хлібчик») і поступово все

17 тіло залучається до сюжетної гри, різні частини тіла отримують імена та виконують певну ігрову роль. Властиве народній культурі зіставлення хліба і голови (забавлянка Печу, печу хлібчик»), що походить щез прадавніх часів, закріпилось у багатьох жанрах фольклору. Нарівні чуттєвої асоціації дитині вперше пропонується одна із засадничих символічних констант народної культури.
Позаігрові пісенні та віршовані твори дитячого
репертуару:

пісні про навколишнє життя

заклички та примовки дитячі колядки та щедрівки (адресуються лише господарям дому і обмежуються зиченням здоров’я в новому році, всілякого гаразду в господарстві і приплоду худобі, мотиви побажання, величання, самохарактеристики в дитячих колядках та щедрівках мають другорядне значення і служать у більшості випадків лише підходом до прохання про винагороду веснянки

прозивалки.
Прозивалки є однією з найяскравіших форм втілення віри у сугестивну силу слова. Вони створюють цілу серію образів – невмивака, ненажера, легковажний гульвіса-спокусник. У цьому просторі той, кого прозивають, силою слова і фантазії піднімається над дійсністю. Прозивалки виступають як надзвичайно місткий жанр для успішного формування особистості та її світогляду, будучи одночасно засобом насадження та скасування культурних стереотипів. За принципом від зворотного у прозивалках вимальовується певний образ ідеальної людини. Вона мало їсть і спить, багато і старанно працює, вміє впоратися зі скрутною ситуацією, як правило поводячись відповідно до культурних стереотипів, охайно вбирається, щедра, успішна. Маючи поле вибору між позитивними і негативними якостями і вчинками, активізуючи критичне мислення, дитина може прогнозувати власне майбутнє в ореолі ідеалу. Цей ідеал є таємним двигуном,

18 що спрямовує зусилля вихователів, зближуючи бажане й дійсність.
Іван-балабан
Усе в носі колупає.
Колупає-колупає,
Бо ума зовсім немає
Сашка-букашка
Покотив булку
Та убив курку.
Курка не дише
Сашка колише.

Прозовий дитячий фольклор поділяється на дві групи художню прозу (казки) та документальну прозу (легенди, перекази.
Казка – один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні [50]. Як епічне оповідання казка характеризується специфічними
жанровими особливостями: усна форма творення свідома установка на вигадку розповідний стиль і сюжетність. Інтенсивна діалогізація традиційність структури і композиційних елементів зачини, кінцівки тощо

багатоепізодний, з драматичним розвитком подій сюжет контрастне групування дійових осіб відсутність розгорнутих описів природи й побуту сюжети казок завжди викінчені, усі події доведені до кінця, ідея торжества добра над злом утверджується оптимістичними за змістом кінцівками, які найчастіше висловлені у формі традиційних формул.
Фольклорні казки традиційно поділяються натри групи

19 казки про тварин чарівні (фантастичні

соціально-побутові.

казки про тварин


чарівні
або фантастичні

соціально-побутові або
новелістичні


конфлікти відображають життєві взаємини людей;

дійові особи-тварини лісовій домашні (казкові образи — традиційні типи лисичка-сестричка (хитра, вовк-панібрат (нерозумний, ошуканий);

чітко окреслена пізнавальна суть;

введення малих фольклорних форм.

фантастичні образи, предмети;

боротьба з силами зла;

різноманітні чудеса, метаморфози, перетворення;

діють три групи персонажів добротворці, злотворці, знедолені);

гіперболізація сили героїв, їх моральних якостей і розуму.

більш реальні умови життя;

чари, чудодійні здібності;

етична, моралізаторська основа;

дійові особи-антаго- ністи.
За характером головного конфлікту поділяються на:

дидактичні;

родинно побутові;

гумористичні;

сатиричні.
“Солом’яний бичок”,

“Вовк, Собака і Кіт”,

“Котик і Півник”,

“Рукавичка”,

“Колобок”
“Івасик-Телесик”,

“Яйце-райце”,

“Казка про Івана-царевича”,

“Чарівний перстень”,

“Летючий корабель”

“Іван і піп”,

”Язиката Хвеська”,

“Правда і Кривда”,

“Чарівна палиця”

Легенди й перекази відрізняються від казок вірогідністю зображеного, наявною частиною фантастичного й реального в них.
Казка

Легенда

Переказ

Невизначеність місця й часу дії
Зображуване (незвичайне й фантастичне) претендує на певну достовірність в минулому
Історична й географічна конкретність того, про що розповідається
Персонажі максимально Персонажі – конкретні Персонажі – люди, які своїми

20 типізовані, відсутня індивідуальність люди зі своїми іменами і психологічними особливостями, але володіють незвичайними здібностями, надприродними якостями славними вчинками, заслужили шану, добру пам’ять
Обожнювання природи в більшій чи меншій мірі
Природа не обожнюється, хоча окремі міфологічні мотиви й образи зберігаються
Природа не обожнюється розповідається про ймовірне походження назв населених пунктів, річок, урочищ
Зображення фантастичних подій
Зображення незвичайних подій, наявність чудодійних предметів, перевтілення
Реалістичне відображення оточуючого світу, описи місця подій, інтер’єру, одягу, озброєння і т. ін. в основному відповідають дійсності
Сприймається слухачем як фантастика, вигадка, розповідається для того, щоб розважитися або з метою повчання
Незважаючи на вимисел, сприймається слухачем як достовірна розповідь
Сприймається слухачем як згадка про минулі часи, славетні, цікаві сторінки історії країни, її народу
Можлива велика кількість епізодів прозова форма
Стисле зображення лише одного епізоду прозова форма
Лаконічна розповідь про одну подію чи якусь людину прозова форма
Помітне місце в УНТ займають малі фольклорні жанри, до яких належать прислів’я, приказки (містять узагальнені висновки з життєвого досвіду, загадки (стислі твори, що містять метафоричне запитання. Основний прийом творення – уособлення, явне або приховане порівняння, скоромовки (в основі ігрового ефекту лежить опанування дитиною звуком, лічилки (мініатюрні твори з чітким речитативом. Визначальні риси дитячого фольклору – своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетення елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, до таємничості, загадковості.
Сучасний дитячий фольклор[детально про це див 5; 44] з погляду походження, вікового призначення, естетичної установки та ефекту емоційного впливу, особливостей побутування та виконання розглядається науковцями як масив стабільних текстів активної

21 дитячої традиції, що побутує переважно серед мешканців міста і становить багатоскладову галузь дитячої вербальної творчості, фольклорної писемності, яка характеризується наявністю варіантів і стереотипів, що є основою її самореалізації та самоствердження і має важливе значення врегулюванні ігрової та комунікативної діяльності дітей. Сучасний дитячий фольклор розглядається як синкретичний вид духовної культури, для якого характерні дві різноспрямовані тенденції традиційність, зумовлена універсальністю психологічних констант дитячого віку, і її динаміка як наслідок особливої сприйнятливості дітей до соціально-
історичних, культурних змін.
Заманка – словесна гра особливого типу. В її основі – логіка парадоксу коли логічно істинний розвиток висновку із істинних передумов приводить до необхідного заперечення самих передумов та їх докорінної зміни. Ігрові діалоги «заманок», створюючи мікросюжет, стають і своєрідною школою мислення. Їх тексти мають відношення не до сфери емпіричної діяльності, а до сфери свідомості. У словесних діалогах «заманок» розігрується роль простака і мудреця (хитруна. Наприклад, логіка хитруна, які в соціально-побутовій казці, завжди передбачувана він фіксує лише зовнішній, предметний бік розмови. В міжчасі ініціатор діалогу «заманки» непомітно переводить його зовсім в іншу площину. Смисл запитання, що завершує діалог, визначається наявністю деталей, що вислизнули з уваги слухача.
Страшні історії – важлива частина фольклорної традиції незалежно від її національної приналежності. Згідно з теорією психолога М. Малера у річному віці дитина усвідомлює таке поняття, як смерть, прагне його осмислити. У цей період формуються світоглядні уявлення й естетичні смаки у відповідності до своїх задумів (Е. Еріксон). Пригніченість та гіперконтроль творчої активності дитини стають причиною формування почуття несамостійності, некомпетентності, низької самооцінки. Таким чином, зовні спокійний ранній шкільний вік, з одного боку, стає акумулятором суперечливих тенденцій і конфліктів, визначається невідповідністю між усвідомленням дитиною своєї дорослості, яку вона отримує відсвіту старших, аз іншого – тією мірою довіри і свободи, який зобов’язана отримати дитина. Отже, центральний конфлікт раннього шкільного віку – проблема між відповідальністю і довірою, регламентованістю і свободою, що нав’язані ззовні, а довіра і свобода є внутрішніми рушійними силами. Механізм логіки саморозвитку архетипів агресії і страху дав ряд вторинних асоціацій в «страшилках», страшних історіях – від вібрації семантики просторових локусів, образів-символів зла, смерті до їх художніх трансформацій. Простір страшилок обмежується рамками казкових персонажів або персонажів безіменних, що залежить від вікових особливостей дитини «Одна бабуня продавала пиріжки на
вулиці. І втому місті, в якому продавали пиріжки, стали
зникати люди. Одного разу міліціонер купив такий пиріжок,
розламав його пополам, а там ніготь. Він сказав це всім. І вони
стали шукати цю стару. Вона жила в чорному будинку. Скрізь
всі вікна були позакривані чорним. Коли міліціонер один пішов,
вона сказала йому Сідай на стілець. Там була червона пляма.
Він сказав Ні, краще висідайте. Баба сіла й провалилась. То
була Баба Яга. А два чорти стояли внизу і крутили один
механізм. Із нього відразу виходили пиріжки» (Кожевников Андрій, 10 років, м. Вишневе, Київська область. Фантазування виконує тут важливу художню функцію підтвердження ймовірності повідомлення. Таким чином, витоки «страшилок», страшних історій, домінанта, на основі якої вони виникають, – природній вияв психологічного стану дитини, дитячий страх, тривога, неспокій як універсальний механізм пізнання, формування психологічного образу дитини і дійсності. Етапи інтелектуального життя дитини і форми дитячої фантазії знаходять утілення в поетиці текстів сучасного дитячого фольклору.
Міф у дитячому читанні
Поняття міфу фольклористиці та історії літератури має багато значень, найсуттєвішими з яких є такі

23 давній міф, тобто міфу власному значенні цього слова новий міф, що є конкретно-історичною формою існування цього явища в новий час, вщерть до сучасності переносне значення, що вживається в розмовному мовленні як синонім до слів вигадка, неправда переносне значення, що вживається з метою пояснення різних психічних станів, як активних, такі пасивно-творчих, що спрямовані на певну реорганізацію дійсності та її обробку в свідомості суб’єкта. Специфічною особливістю міфу є збігу ньому світогляду й
розповідання, фантастичного уявлення про навколишній світ та розповідь про богів та героїв. Перше знайомство дитини з міфом у давнину відбувалося усно. Язичницькі божества, календар, обрядовість збереглися, значно трансформувались завдяки живучості слова. З міфом християнським маленький читач знайомився через участь у церковних службах, колективних читаннях Євангелія, Старого завіту, тобто знайомився із християнською міфологією як із сакральним знанням. Очевидно, в той час він ще не був читачем. Він лише слухав, запам’ятовував, а потім разом з іншими в церкві знову переживав почуте про минуле, проживав та проспівував у літургічному богослужінні. Християнський міф не сприймався в давні часи й не сприймається віруючими сьогодні як архаїчний сюжет, оскільки співіснує з реальним життям,відображений у церковному календарі, святковій обрядовості, ідіоматиці усного мовлення. Міф античний входив у художнє мовлення та художню свідомість дитини через вивчення давньогрецької мови й латині. Відправною точкою у формуванні міфів є два культи – культ природи та культ предків. Свідченням цього є і живі релігії, втому числі християнство, і міфи, що збереглися в метафоричному ладі інших повір’їв, і в казках.

24
Повернення до міфу в дитячому читанні дозволяє розкривати глибинність змістів, що містяться водному або кількох сюжетах, об’єднаних одним героєм, бачити східнослов’янський пантеон , запроваджений у 980 р. князем Володимиром (Повість минулих літа також пантеон грецьких а згодом і римських богів у сюжетах, що пізніше широко використає нова та новітня література. Стрижнем міфу є архетип. КГ. Юнг справедливо вказує нате, що архетипи як першообрази міфологічних мотивів і сюжетів формуються у сфері колективного безсвідомого» і реалізуються, зокрема, і в міфотворчості. Наука систематизує міфи за їх архетипним ядром. Майже в усіх народів є астральні міфи (міфи прозірки та планети) або календарні міфи, в яких виявляється міфологізація зміни часових циклів – дня й ночі, зими та літа тощо вщерть до космічних циклів, котрі співвідносяться з космогонічними міфами (європейські казки про дванадцять місяців, дванадцять знаків зодіаку тощо. Антропогоністичні міфи (міфи про походження людини, тотемічні міфи – етіологічні міфи по спільність людей зоб єктами живої природи есхатологічні міфи
– міфи про кінець світу . Міфологічні сюжети, з якими знайомиться дитина, міцно увійшли в художню світову літературу, втому числі й дитячу. В усне мовлення увійшли ідіоматичні вирази, згорнутий зміст яких пояснюється при розгортанні міфологічного сюжету аріаднина нитка, гордіїв вузол, прокрустове ложе, авгієві стайні. Живопис, іконопис, архітектура, культова архітектура і скульптура Європи можуть бути сприйняті та зрозумілі лише після знайомства з міфологічним, символічним, метафоричним змістом, що міститься в різних мистецтвах, які в різні часи більшою чи меншою мірою користувалися античною чи християнською міфологією. Важливе місце в дитячому читанні посідає Слово Боже, що було принесене на Русь святими подвижниками Кирилом та Мефодієм. З прийняттям християнства на Русі джерелом грамоти стає церква, монастирі. Церковне християнське слово рівною мірою було звернене ідо дитини, ідо дорослого.

25 Педагогічна доцільність згодом продиктує створення адаптованого для дитячого сприйняття Святого письма, спеціальних підручників «Закона Божого, де викладались найважливіші події життя пророків, земний шлях Спасителя, а також молитви і псалми, знання яких необхідне для розуміння того, що відбувається в храмі та для участі в літургії. Сучасні книги про пророків та святих ставлять замету передачу морально-релігійного змісту історії створення власне художнього твору на основі релігійного сюжету шаржування або пародіювання релігійного сюжету, що сприймається поза сакральним як звичайний штамп. Знайомство дитини зі священною історією не ставить замету пробудження в неї інтересу до власне релігійного змісту. Уст. Біблія в широкому розумінні та Євангеліє зокрема існують у т.зв. зашифрованому виглядів багатьох художніх творах для дітей. Таким чином, християнський міф виявляє себе в прозі насамперед у перекладах святого письма для дітей у літературній казці, де відбувається
«накладання»язичницького та християнського міфів у жанрі пасхальної історії у фантастичних сюжетах. У поезії це переклади псалмів , різноманітні біблійні сюжетно-текстові ремінісценції, євангельські цитати утім, частіше за все поетичні твори супроводжують православний календар.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть основні ознаки фольклору. Відповідь ілюструйте прикладами.
2. Який критерій є визначальним у класифікації дитячого фольклору
3. Чим дитячі колядки та щедрівки відрізняються від дорослих творів цього жанру

26 4. Що таке колядка, забавлянка? Який критерій покладений в основу класифікації цього жанру
5. Схарактеризуйте сучасний дитячий фольклор.
6. Що таке міф Які міфи Визнаєте Наведіть приклади.
Висновки
Український дитячий фольклор – яскрава ділянка як народної творчості, такі дитячої літератури. Особливості дитячого мислення та емоційна природа дитини породжують відмінне від дорослих сприйняття художнього образу. Цим зумовлені визначальні риси дитячого фольклору – своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетення елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, звучанням, до таємничості й загадковості.
Література
1.
Аникин В. П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор / В. П. Аникин. – М.
: Просвещение, 1957. – 186 с.
2.
Бакіна Т. С. Сучасний фольклор школярів Особливості творення й побутування) : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.07 Фольклористика / Бакіна Тамара Степанівна ; Київ. унт
ім. Тараса Шевченка. – К, 1997. – 24 с.
3.
Довженок Г. В. Український дитячий фольклор : віршовані жанри) / Г. В. Довженок. – К. : Наук. думка, 1981.
– 172 с.
4.
Кулинич С. П. Сучасний дитячий фольклор семантичний, стуктурний, функціональний аспекти : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : спец.
10.01.07 Фольклористика / Кулинич Сергій Петрович ; Київ. нац. унт ім. Тараса Шевченка. – К, 2005. – 20 с. Легенда як жанр народної словесності, її художня природа Електронний ресурс. – Режим доступу http://www.info-library.com.ua/books-text-4174.html. – Назва з екрана. – Дата звернення 06.09.13.


27


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал