Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення навчальної дисципліни підготовки бакалавра напряму підготовки




Сторінка3/9
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Лекційне заняття
План
1.
Поняття та зміст правового статусу засуджених.
2.
Зміст суб’єктивних прав та законних інтересів засуджених.
3.
Основні обов’язки засуджених та їх зміст.

Практичне заняття
Питання для обговорення
1.
Поняття та зміст правового статусу засуджених.
2.
Зміст суб’єктивних прав та законних інтересів засуджених.

29 3.
Основні обов’язки засуджених та їх зміст.

Самостійна робота
Питання для самостійного опрацювання
1.
Обмеження здійснення конституційних і цивільних прав і обов'язків засуджених.
2.
Вплив виду установи виконання покарань, де утримується засуджений, на його правовий статус.
3.
Правовий статус засуджених іноземних громадян та осіб без громадянства.
4.
Правові наслідки відбування покарання.

Основні терміни та поняття: правовий статус, правовий статус засуджених, зміст правового статусу засуджених, суб’єктивні права засуджених, законні інтереси засуджених, конституційні права засуджених, цивільні права засуджених, конституційні обов'язки засуджених, цивільні обов'язки засуджених, громадяни України,
іноземні громадяни, особи без громадянства.

Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:
1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.
2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.
3. Розробити структурно-логічну схему
«Правові наслідки відбування покарання».
4. Виконати тестові завдання:
1.Закон України «Про громадянство України » було прийнято у: а) 2001 р.; б) 1998 р.; в) 1991 р.; г) 2003 р.
2.Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було прийнято у: а) 2005 р.; б) 1994 р.; в) 1991 р.; г) 2007 р.

30 3.Суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень – це: а) суд першої інстанції; б) третейський суд; в) суд апеляційної інстанції; г) оперативний суд.
4. Різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань – це: а) правовий статус засуджених; б) правовий статус державного виконавця; в) загальний правовий статус; г) правовий статус підозрюваних.
5. Особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином
(підданим) іншої держави або держав – це: а) особа без громадянства; б) громадянин України; в) апатрид;
г) іноземець.

Джерела і література:
№№ 1, 5-8, 12,15, 18, 30 -56, 65, 82-85.

Тема 4. Органи і установи виконання покарань.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Об’єктом вивчення в цій темі навчальної дисципліни є правовий
статус органів та установ виконання покарань в Україні. Головна
мета вивчення теми, яку потрібно реалізувати у процесі
опрацювання рекомендованих нормативних і літературних джерел,
полягає у з’ясуванні загальних засад правового статусу органів та
установ виконання покарань в Україні, зокрема
Державної
кримінально-виконавчої
служби
України
та
Державної
пенітенціарної служби України.
Опрацьовуючи вказану тему, студентам необхідно засвоїти опорні категорії, що мають важливе логічне і методологічне значення для правильного сприйняття і розуміння навчального матеріалу. Такими основними поняттями, зокрема, є:

31
Кримінально-виконавча система – це сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебувають у відносинах субординації між собою.
Державна кримінально-виконавча служба України – це державна служба, яка відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань,
інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби
України.
Правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої
служби України є Конституція України, закони України, акти
Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти
Міністерства юстиції України.
Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України – особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі
України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Кримінально-виконавча інспекція – це орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується
і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції
України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. ДПтС України у своїй діяльності керується Конституцією

32 та законами України, актами і дорученнями Президента України та
Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України,
іншими актами законодавства України, дорученнями Міністра юстиції
України.
Основними завданнями Державної пенітенціарної служби
України є: реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.
Державна пенітенціарна служба України здійснює свої
повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі або міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька областей) територіальні органи управління, а також через підпорядковані територіальним органам управління кримінально- виконавчу інспекцію, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, створені для забезпечення виконання завдань
Державної кримінально-виконавчої служби України.
Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально- виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України. Установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.
Законодавством визначаються особливості відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальні вимоги режиму доступу на їх територію.
Підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.
Засвоївши та проаналізувавши опорні категорії, студенти повинні
ґрунтовно опрацювати рекомендовані нормативні і літературні

33 джерела та вивчити питання щодо завдань органів і установ кримінально-виконавчої системи України, принципи їх організації та діяльності; Державної кримінально-виконавчої служби України,
Державної пенітенціарної служби України, їх функцій та структури; кримінально-виконавчої інспекції, її функцій, компетенції; взаємодії органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами.
Особливу увагу студенти мають звернути на опрацювання та аналіз гл. 3 «Органи і установи виконання покарань» Кримінально- виконавчого кодексу України, Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р., «Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України» від
2 березня 2000 р., «Положення про Державну пенітенціарну службу
України», затвердженого Указом Президента України від 6 квітня
2011 р. № 394.
Лекційне заняття
План
1.
Загальна характеристика та поняття кримінально-виконавчої системи України.
2.
Поняття та види органів і установ виконання покарань.
3.
Державна кримінально-виконавча служба України та її структура.
4.
Державна пенітенціарна служба України: завдання, функції та структура.
Практичне заняття 1
Питання для обговорення
1.
Загальна характеристика та поняття кримінально-виконавчої системи України.
2.
Поняття та види органів і установ виконання покарань.
3.
Державна кримінально-виконавча служба України та її структура.
4.
Державна пенітенціарна служба України: завдання, функції та структура.

Практичне заняття 2
Питання для обговорення
1.
Виправні колонії: загальна характеристика.
2.
Виховні колонії: загальна характеристика.
3.
Державні органи, що виконують кримінальні покарання, не пов'язані з ізоляцією засуджених.

34

Самостійна робота
Питання для самостійного опрацювання
1.
Завдання органів і установ кримінально-виконавчої системи
України, принципи їх організації та діяльності. Класифікація установ, що виконують покарання.
2.
Територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби України.
3.
Кримінально-виконавча інспекція, її функції, компетенція.
4.
Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами.

Основні терміни та поняття: кримінально-виконавча система
України, органи виконання покарань, установи виконання покарань,
Державна кримінально-виконавча служба України, Державна пенітенціарна служба України, завдання органів і установ кримінально-виконавчої системи України, принципи організації та діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи України, персонал органів і установ виконання покарань, кримінально- виконавча інспекція, виправні колонії, виховні колонії.
Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:
1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою та підготувати опорний конспект питань теми для обговорення на семінарському занятті.
2. Скласти термінологічний словник до теми.
3. Розробити логічну схему «Структура органів державної кримінально-виконавчої служби в Україні».
4. Виконати тестові завдання:
1. Юридична практична діяльність виявляється, як правило: а) у подіях; б) у діях; в) у відчуттях; г) у концепціях.
2.Закон України «Про державну службу» було прийнято у: а) 2002 р.; б) 1993 р.; в) 1998 р.; г) 2011 р.

35 3.
Визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень – це: а) посада; б) професія; в) державна діяльність; г) державний апарат.
4.Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» було прийнято у: а) 2008 р.; б) 1997 р.; в) 2012 р.; г) 2005 р.
5.Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу
України» було прийнято у: а) 2008 р.; б) 1995 р.; в) 2010 р.; г) 2005 р.
Джерела і література:
№№ 1, 5-7, 15, 38, 41, 53, 55-56, 57-59, 82-85.


Тема 5. Нагляд і контроль за виконанням кримінальних
покарань. Участь громадськості у виправленні в ресоціалізації
засуджених.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Вивчення теми має бути спрямоване на опрацювання змісту
правових відносин щодо нагляду і контролю за виконанням
кримінальних покарань, а також участі громадськості у виправленні
в ресоціалізації засуджених. Головною метою теми є ознайомлення з
відповідними правовими нормами.
Опрацьовуючи дану тему, студентам необхідно засвоїти опорні категорії, що мають важливе логічне і методологічне значення для правильного сприйняття і розуміння навчального матеріалу. Такими основними поняттями, зокрема, є:
Прокурор – посадова особа, яка перебуває на державній службі в органах прокуратури і має повноваження по здійсненню покладених

36 на прокуратуру функцій та завдань відповідно до встановленої компетенції.
Прокурорський нагляд – вид діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, наділених повноваженнями з виявлення порушень законів, вжиття заходів до поновлення порушених прав громадян і юридичних осіб та притягнення винних до відповідальності.
Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні
кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Предметом прокурорського нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами в цих установах,
їх прав і виконання ними своїх обов'язків.
Відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання
покарань – це контроль, що здійснюється вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час
виконання кримінальних покарань – це контроль, що здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кримінально- виконавчого кодексу України та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених Кримінально-виконавчим кодексом України та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об'єднання громадян.
Здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них
правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім’ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та

37
Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.
Ресоціалізація – це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Соціальна адаптація – процес засвоєння звільненими особами соціального досвіду з метою повернення їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Соціальний патронаж – допомога звільненим особам шляхом здійснення комплексу правових, економічних, організаційних, психологічних, соціальних та інших заходів, зокрема надання послуг, спрямованих на їх соціальну адаптацію.
Суб'єкти соціального патронажу – центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, а також фізичні особи, які здійснюють соціальний патронаж.
Засвоївши та проаналізувавши опорні категорії, студенти повинні
ґрунтовно опрацювати рекомендовані нормативні і літературні джерела та вивчити питання щодо поняття та видів контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань в Україні; міжнародного контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань та форми його здійснення; державного контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань, форм його здійснення та видів; громадського контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань; участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених та її форм.
Особливу увагу студенти мають звернути на опрацювання та аналіз гл. 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань.
Участь громадськості у виправленні в ресоціалізації засуджених»
Кримінально-виконавчого кодексу України, Законів України «Про
Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня
2005 р., «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р., «Про прокуратуру» від 5 листопада
1991 р., «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 17 березня 2011 р., «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» від 23 грудня 1997 р.,
«Положення про Державну пенітенціарну службу України», затвердженого Указом Президента
України від 6 квітня 2011 р. № 394.

38
Лекційне заняття
План
1.
Поняття та види контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань в Україні.
2.
Міжнародний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань та форми його здійснення.
3.
Державний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, форми його здійснення та види.
4.
Громадський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань.

Практичне заняття 1
Питання для обговорення
1.
Поняття та види контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань в Україні.
2.
Міжнародний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань та форми його здійснення.
3.
Державний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, форми його здійснення та види.

Практичне заняття 2
Питання для обговорення
1.
Контроль органів державної влади, судовий контроль, відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань.
2.
Прокурорський нагляд за дотриманням законності в установах виконання покарань.
3.
Громадський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань.

Самостійна робота
Питання для самостійного опрацювання
1.
Відомчій контроль та його види: попередній або превентивний, поточний або активний та заключний.
2.
Форми відомчого контролю.
3.
Методи організації і здійснення відомчого контролю. Стадії контрольної діяльності.
4.
Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених та
її форми.


39
Основні терміни та поняття: контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, форми контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань, види контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань, контроль органів державної влади, судовий контроль, відомчий контроль, прокурорський нагляд за дотриманням законності в установах виконання покарань, міжнародний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, стадії контрольної діяльності, громадський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, ресоціалізація засуджених, спостережні комісії, служби у справах дітей, патронажні служби, ради громадськості, піклувальні ради, батьківські комітети, методичні ради, громадські вихователі, шефи, релігійні організації.

Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:
1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.
2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.
3. Розробити структурно-логічну схему «Види контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань в Україні».
4. Виконати тестові завдання:
1.Закон України «Про прокуратуру» було прийнято у: а) 2001 р.; б) 1998 р.; в) 1991 р.; г) 2003 р.
2. Система процесуальних дій – це: а)визначений нормами права порядок діяльності слідчих, адміністративних, судових та інших органів; б) нормативний комплекс; в) визначений нормами права порядок діяльності випускників юридичних вищих навчальних закладів; г) визначений нормами права порядок діяльності суб’єктів практичної юридичної діяльності.
3.Закон
України

«Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» було прийнято у: а) 2005 р.; б) 1993 р.; в) 2004 р.;

40 г) 2007 р.
4.«Положення про Державну пенітенціарну службу України» було затверджене Указом Президента України у: а) 2007 р.; б) 2003 р.; в) 2004 р.; г) 2011 р.
5.Посадова особа, яка перебуває на державній службі в органах прокуратури і має повноваження по здійсненню покладених на прокуратуру функцій та завдань відповідно до встановленої компетенції – це: а) прокурор; б) слідчий; в) працівник органів внутрішніх справ; г) робітник.
Джерела і література:
№№ 1, 5-7, 55-56, 67, 69, 82-85.


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Правове регулювання відносин
виконання покарань та звільнення від виконання покарання.

Тема 6. Виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Головна мета вивчення теми, яку потрібно реалізувати у процесі
опрацювання рекомендованих нормативних і літературних джерел,
полягає у з’ясуванні загальних засад правового регулювання виконання
покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та особливостей
правового регулювання окремих їх видів.
Опрацьовуючи дану тему, студентам необхідно засвоїти опорні категорії, що мають важливе логічне і методологічне значення для правильного сприйняття і розуміння навчального матеріалу. Такими основними поняттями, зокрема, є:
Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кримінального кодексу
України. Кримінально-виконавчий кодекс України передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні

41 засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду документа, який підтверджує сплату штрафу.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів
(посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавчі документи – документи, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і
Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази;
виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших
органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав
людини з урахуванням особливостей, передбачених законом України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу,
чину або кваліфікаційного класу є додатковим покаранням і призначається тільки тим особам, які мають ці звання, ранги, чини або кваліфікаційний клас у разі вчинення ними тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є безстроковим, оскільки час його

42 застосування не обмежений у законі будь-якими межами і навіть після погашення або зняття судимості засуджений не має права претендувати на автоматичне відновлення його в тому званні, ранзі, чині або кваліфікаційному класі, яких він був позбавлений за вироком суду.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Це покарання полягає в забороні засудженому займати посаду, яку він займав під час вчинення злочину, та аналогічні посади на державній службі, в органах місцевого самоврядування або при здійсненні певної професійної або іншої діяльності. Каральний потенціал покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю реалізується у двох формах: у формі припинення трудового договору з засудженим, який посідає певну посаду, або анулювання дозволу на заняття певною діяльністю; у формі відмови засудженому в укладенні нового трудового договору на обіймання певної посади або видачі дозволу на заняття певною діяльністю.
Громадські роботи – це вид покарання, сутність якого полягає в тому, що засуджений у вільний від роботи або навчання час безоплатно працює на суспільно-корисних роботах. Встановлюються громадські роботи на строк від 60 до 240 годин, для неповнолітніх – від 30 до 120 годин, і відбуваються не більше ніж 4 години на день для дорослих і 2 години для неповнолітніх. Громадські роботи можуть виконувати лише працездатні особи, тому вони не призначаються інвалідам першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягай пенсійного віку, неповнолітнім до 16 років. Не можуть вони також застосовуватися до військовослужбовців строкової служби. Якщо після постановлення вироку засуджений до громадських робіт буде визнаний інвалідом першої, другої групи або досягне пенсійного віку, а жінка стане вагітною,
інспекція направляє до суду подання про звільнення їх від подальшого відбування покарання.
Виправні роботи – це вид покарання, який встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого.
Із заробітку засудженого до виправних робіт в доход держави відраховується сума у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацюючих, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів,

43 державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Службові обмеження для військовослужбовців є основним видом покарання, вони призначається у випадках вчинення військовослужбовцями тих злочинів проти військової служби, за які санкціями відповідних статей Кримінального кодексу України таке покарання передбачене. Крім цього, зазначене покарання може призначатися і в тих випадках, коли воно не передбачене санкцією статті
Кримінального кодексу України, але суд, зважаючи на обставини справи та особу засудженого, вважає за доцільне замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше ніж два роки призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Як і покарання у виді штрафу, покарання у виді конфіскації майна належить до майнових покарань, тобто обмеженню підлягають виключно майнові права засуджених.
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у тих випадках, якщо це передбачено відповідною санкцією статті Кримінального кодексу України, або в тих випадках, коли суд, враховуючи обставини справи і особу засудженого, вважає за доцільне замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням в дисциплінарному батальйоні на той самий строк. При цьому кримінальне законодавство встановлює, що зазначене покарання замість позбавлення волі не може застосовуватись до осіб, які вже відбували покарання у виді позбавлення волі.
Засвоївши та проаналізувавши опорні категорії, студенти повинні
ґрунтовно опрацювати рекомендовані нормативні і літературні джерела та вивчити питання щодо правового регулювання і порядку виконання покарання у виді штрафу; у виді виправних чи громадських робіт; у виді конфіскації майна; у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; виді арешту; у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Особливу увагу студенти мають звернути на опрацювання та аналіз розділу ІІ «Виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням

44 волі» Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» від
21 квітня 1999 р. в редакції від 4 листопада 2010 р., «Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань», затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, МВС України від 19 грудня 2003 р. №270/1560,
«Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах
України», затвердженого Указом Президента України від 5 квітня
1994 р. № 139.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал