Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення навчальної дисципліни підготовки бакалавра напряму підготовки



Pdf просмотр
Сторінка2/9
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«Кримінально-виконавче право» для студентів денної форми
навчання за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»


з/п
Назва розділу, модуля, теми
Кількість годин за видами
занять
Р
аз
ом

аудиторні позааудиторні
л
ек
ції

се
м
іна
рськ
і
пра
кт
ич
ні

інди
віду
ал
ьн
о-
ко
нс
ул
ьт
ати
вна

ро
бо
та

са
м
ост
ійн
а
ро
бо
та

1
2
3
4
5
6
7
8
Змістовий модуль І. Загальні засади кримінально-виконавчого права
1
Поняття, предмет та система кримінально-виконавчого права
10 2
2
-
1 5
2
Джерела кримінально-виконавчого права.
Міжнародне співробітництво у галузі виконання покарань
10 2
2
-
1 5
3
Правовий статус засуджених
10 2
2
-
1 5
4
Органи і установи виконання покарань 13 2 4
-
2 5
5
Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні в ресоціалізації засуджених

13 2
4
-

2 5
Змістовий модуль ІІ. Правове регулювання відносин виконання
покарань та звільнення від виконання покарання
6
Виконання покарання, не пов’язаних з позбавленням волі
11 2
4
-
1 4
7
Виконання покарання у виді позбавлення волі
11 2
4
-
1 4
8
Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми
9
-
2
-
2 5
9
Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі
9 2
2
-
1 4
10
Звільнення від виконання покарання.
Допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними

12 2
4
-

2 4
Разом годин
108 18 30
- 14 46


17

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО САМАСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ
ДИСЦИПЛІНИ
«КРИМІНАЛЬНО - ВИКОНАВЧЕ ПРАВО»

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. Загальні засади кримінально-
виконавчого права.

Тема 1.
Поняття, предмет та система кримінально-
виконавчого права.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Головна мета вивчення теми полягає у з’ясуванні сутності
кримінально-виконавчого права, його місця в системі інших правових
явищ. Тому насамперед доцільно зосередитись на опрацюванні змісту
низки понять і осмисленні логічних зв’язків між ними.
Опрацьовуючи дану тему, студентам необхідно засвоїти опорні категорії, що мають важливе логічне і методологічне значення для правильного сприйняття і розуміння навчального матеріалу. Такими основними поняттями, зокрема, є:
Юридична політика – це принципи і цілі, які держава проводить у життя при створенні і застосуванні права, його норм, у діяльності юридичних установ, у формуванні й розвитку правосвідомості населення.
Політика в сфері виконання покарань визначає цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів і установ виконання покарань,
її основні форми й методи.
Кримінально-виконавча політика – це а) позначення державної доктрини саме в царині виконання покарань і її реалізації на практиці у вигляді застосування державного примусу до засуджених, що виявляється в обмеженні їхніх прав і свобод; б) найменування галузі наукових знань, що становлять теоретико-пізнавальну категорію.
Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.
Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь права, що характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм. Разом із тим, як вважає відомий вчений
Степанюк А.Х., норми кримінально-виконавчого права є похідними від

18 норм кримінального права; визначаючи процедуру виконання- відбування покарань, вони виконують допоміжну роль у реалізації
інституту покарання, визначену матеріальними кримінально-правовими нормами.
Виконання покарань полягає у застосуванні адміністрацією органів та установ виконання покарань до засуджених державного примусу, тобто в процедурі обмеження їх прав та свобод, які є змістом покарань, визначених Кримінальним кодексом України.
Відбування покарання є забезпеченим державним примусом правовим станом засудженого, що настає після того, як обвинувальний вирок суду набрав законної сили, і полягає у підпорядкуванні поведінки засудженого обмеженням прав та свобод, передбачених у Кримінальним кодексом
України відповідними покараннями. Відбування покарання можливе у межах кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають між адміністрацією органів та установ виконання покарань та засудженими.
Суб'єктом виконання покарання виступає адміністрація органів і установ виконання покарань.
Суб'єктом відбування покарання є засуджений.
Мета кримінально-виконавчої діяльності – покарання винної особи.
Засобами кримінально-виконавчої діяльності є правові (норми кримінально-виконавчого права) і матеріально-предметні засоби (будівлі місць позбавлення волі, захисні спорудження, система охорони, сигналізації і т. ін.).
Учасники кримінально-виконавчої діяльності – це ті особи, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудженими, однак не наділені повноваженнями реалізації кари, застосування примусових заходів.
Кримінально-виконавчі правовідносини – це врегульовані нормами кримінально-виконавчого законодавства взаємовідносини, які виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами та іншими учасниками з приводу виконання та відбування покарання.
Метод правового регулювання кримінально-виконавчого права
імперативний метод, що припускає нерівність суб'єктів виконання й відбування покарання.
Принципи кримінально-виконавчого права є виразом головного, основного в даній галузі права, вони відображають стратегічну тенденцію його розвитку, показуючи, на що воно зорієнтовано. Сформульовані спочатку наукою кримінально-виконавчого права правові принципи, об'єктивуючись у кримінально-виконавчому законодавстві, виходять за межі сучасних наукових уявлень і, набуваючи нормативно-правових

19 характеристик, одержують широке соціально-правове значення. Принципи кримінально-виконавчого права покликані відігрівати значну роль у формоутворенні кримінально-виконавчого законодавства й відповідної галузі права як соціальної реальності.
Наука кримінально-виконавчого права є тією галуззю знань, що ґрунтується на фундаментальних теоретичних розробках теорії виконання покарань із дослідженням сутності кримінально- виконавчої діяльності та заглибленням в об'єкт дослідження, характеристикою основного й другорядних напрямків діяльності органів та установ виконання покарань.
Засвоївши та проаналізувавши опорні категорії, студенти повинні
ґрунтовно опрацювати рекомендовані нормативні і літературні джерела та вивчити питання щодо предмету та методу правового регулювання кримінально-виконавчого права; системи кримінально- виконавчого права України; особливостей кримінально-виконавчих правовідносин; кримінально-виконавчої політики як форми єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; основних напрямків кримінально-виконавчої політики; системи принципів кримінально-виконавчого права України; особливостей науки кримінально-виконавчого права, її предмету та методологічної основи.
Лекційне заняття
План
1.
Поняття, предмет і метод правового регулювання кримінально- виконавчого права.
2.
Система кримінально-виконавчого права України.
3.
Поняття та особливості кримінально-виконавчих правовідносин.

Практичне заняття
Питання для обговорення
1.
Поняття, предмет і метод правового регулювання кримінально- виконавчого права.
2.
Система кримінально-виконавчого права України.
3.
Поняття та особливості кримінально-виконавчих правовідносин.

Самостійна робота
Питання для самостійного опрацювання
1.
Кримінально-виконавча політика як форма єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

20 2.
Основні напрямки кримінально-виконавчої політики.
3.
Система принципів кримінально-виконавчого права України.
Класифікація принципів кримінально-виконавчого права.
4.
Наука кримінально-виконавчого права,
її предмет та методологічна основа.
Основні терміни та поняття: норма права, галузь права,
інститут права, джерела права, нормативно-правовий акт, правовідносини, система права, кримінально-виконавче право, предмет кримінально-виконавчого права, метод кримінально- виконавчого права, система кримінально-виконавчого права України, принципи кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчі правовідносини, наука кримінально-виконавчого права.

Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:
1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.
2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.
3. Розробити структурно-логічну схему «Принципи кримінально- виконавчого права».
4. Виконати тестові завдання:
1. Система правових норм, що регулюють своїм особливим методом певну сферу якісно однорідних суспільних відносин – це: а) інститут права; б) галузь права; в) система права; г) правова система.
2.Галузь знань, що ґрунтується на фундаментальних теоретичних розробках теорії виконання покарань із дослідженням сутності кримінально-виконавчої діяльності та заглибленням в об'єкт дослідження, характеристикою основного й другорядних напрямків діяльності органів та установ виконання покарань – це: а) наука кримінально-виконавчого права; б) навчальна дисципліна «Кримінально-виконавче право»; в) система кримінально-виконавчого права; г) методологія кримінально-виконавчого права.
3.Кримінально-виконавче право – це: а) галузь права, наука та навчальна дисципліна;

21 б) методологія викладання права; в) наукова дисципліна; г) методика викладання права.
4. Принципи і цілі, які держава проводить у життя при створенні і застосуванні права, його норм, у діяльності юридичних установ, у формуванні й розвитку правосвідомості населення – це: а) юридична політика; б) юридичні принципи; в) система права; г) методологія права.
5.Політика, що
визначає цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів і установ виконання покарань, її основні форми й методи – це: а) економічна політика; б) політика в сфері виконання покарань; в) система покарань; г) виконавчі відносини.
Джерела і література:
№№ 1, 5-7, 55-56, 64, 82-85, 99-100, 105, 110.

Тема 2. Джерела кримінально-виконавчого права. Міжнародне
співробітництво у галузі виконання покарань.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Вивчення цієї теми має бути спрямоване насамперед на аналіз
правових джерел, на яких базується кримінально-виконавче право у
правовій системі України; етапів та чинників розвитку кримінально-
виконавчого законодавства України, а також особливостей
міжнародного співробітництва у галузі виконання покарань.
Опрацьовуючи тему, студентам необхідно засвоїти опорні категорії, що мають важливе логічне і методологічне значення для правильного сприйняття і розуміння навчального матеріалу. Такими основними поняттями, зокрема, є:
Джерело права визначається у декількох аспектах: як джерело виникнення права як соціальної категорії. У значенні джерел права характеризують пам'ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що
існували історично, мають юридичний зміст та визначають основні напрями становлення права конкретної держави; у генетичному розумінні джерело права характеризують як умови формування права,

22 тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні
(потреби суспільства, обумовлені соціально-економічними потребами його розвитку) і ідеологічні (система уявлень суб'єктів про те, яким має бути право); джерело права у юридичному значенні визначають як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика); діяльність суб'єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси.
Джерела кримінально-виконавчого права – це акти органів влади або інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права.
Норма права – це загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин.
Норми кримінально-виконавчого права – це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно- правових актах і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань.
Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямовано на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи, розрахований на багаторазове застосування й дія якого не вичерпується одноразовим виконанням.
Закони – це: в матеріальному змісті – усі правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб; у формальному змісті – правові акти, що прийняті в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджувані законами).
Система законодавства – це цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені

23 залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та
інститутах законодавства.
Кримінально-виконавче законодавство – це система нормативно- правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого права. Це нормативно-правові акти органів влади і управління (джерела), які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та у процесі виконання й відбування кримінальних покарань та застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.
Міжнародні стандарти поводження із засудженими – це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань.
Засвоївши та проаналізувавши опорні категорії, студенти повинні
ґрунтовно опрацювати рекомендовані нормативні і літературні джерела та вивчити питання щодо системи джерел кримінально- виконавчого права; історії, етапів та чинників розвитку кримінально- виконавчого законодавства
України; основних міжнародних нормативно-правових акти та міжнародного співробітництва у галузі виконання покарань; видів зарубіжних пенітенціарних систем та їх основних характеристик.
Особливу увагу студенти мають звернути на опрацювання та аналіз
Кримінально-виконавчого кодексу України

від

11 липня 2003 р.,
Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу
України»
від 23 червня 2005 р.,
«Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р., «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня
2006 р.,
«Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 17 березня 2011 р., «Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України» від 2 березня 2000 р.,
«Положення про Державну пенітенціарну службу України» затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 394;
міжнародних нормативно-правових актів: Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями від 30 серпня 1955 р.,
Європейських пенітенціарних Правил від 12 лютого 1987 р.,
Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) від
14 грудня 1990 р., Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку від 17 грудня 1979 р., Мінімальних стандартних правил

24
Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) від 29 листопада 1985 р.,
Зводу принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи ув'язненню в якій би то не було формі від 9 грудня 1988 р. та інших.
Лекційне заняття
План
1.
Система джерел кримінально-виконавчого права.
2.
Історія, етапи та чинники розвитку кримінально-виконавчого законодавства України.
3.
Основні міжнародні нормативно-правові акти та міжнародне співробітництво у галузі виконання покарань.

Практичне заняття
Питання для обговорення
1.
Система джерел кримінально-виконавчого права.
2.
Історія, етапи та чинники розвитку кримінально-виконавчого законодавства України.
3.
Основні міжнародні нормативно-правові акти та міжнародне співробітництво у галузі виконання покарань.

Самостійна робота
Питання для самостійного опрацювання
1.
Поняття, завдання та мета кримінально-виконавчого законодавства
України.
2.
Загальна характеристика періодів становлення та розвитку кримінально-виконавчого законодавства України.
3.
Види зарубіжних пенітенціарних систем та їх основні характеристики.

Основні терміни та поняття: джерела права, закон, підзаконний нормативно-правовий акт, джерела законодавства, система законодавства, кримінально-виконавче законодавство
України, принципи кримінально-виконавчого законодавства, система джерел кримінально-виконавчого права, етапи розвитку кримінально- виконавчого законодавства України.

Завдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:
1. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою та підготувати опорний конспект питань теми для обговорення на

25 семінарському занятті.
2. Скласти термінологічний словник до теми.
3. Розробити структурно-логічну схему «Джерела кримінально- виконавчого права».
4. Виконати тестові завдання:
1.Загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин – це: а) норма права; б) метод права; в) юридичні принципи; г) методологія права.
2.Частиною національного законодавства України стають: а) всі міжнародні договори України; б) чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України; в) міжнародні договори, підписані Президентом України; г) міжнародні договори, укладені Кабінетом Міністрів України.
3. Конституцію України було прийнято у: а) 1992 р.; б) 1999 р.; в) 1996 р.; г) 1998 р.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України було прийнято в: а) 2001 р.; б) 2003 р.; в) 1997 р.; г) 1995 р.
5. Цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства – це: а) система законодавства; б) система права; в) правова система; г) підсистема права.
Джерела і література:
№№ 1-56, 82-85.


26
Тема 3.

Правовий статус засуджених.
Методичні рекомендації до вивчення теми
Відносини, які є предметом вивчення кримінально-виконавчого
права, пов’язують суб’єктів кримінально-виконавчого права між
собою та з іншими суб’єктами права. Юридичний зміст таких
правовідносин утворюють права та обов’язки їх учасників. Систему
суб’єктивних юридичних прав і юридичних обов’язків суб’єкта права
називають його правовим статусом. Тож головна мета вивчення
теми, яку потрібно реалізувати у процесі опрацювання
рекомендованих нормативних і літературних джерел, полягає у
з’ясуванні загальних засад правового статусу засуджених осіб.
Опрацьовуючи вказану тему, студентам необхідно засвоїти опорні категорії, що мають важливе логічне і методологічне значення для правильного сприйняття і розуміння навчального матеріалу. Такими основними поняттями, зокрема, є:
Правовий статус – це юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. В правовій доктрині виділяється декілька видів правового статусу: загальний, або конституційний, статус людини і громадянина; спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян;
індивідуальний статус громадянина; статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством; галузеві правові статуси особи
(кримінально-процесуальний та ін.).
Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі та ін.). На думку Степанюка А.Х., у найбільш загальному вигляді правовий статус засуджених можна визначити як засновану на загальному статусі громадян
України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права сукупність їх прав, законних інтересів і обов'язків, що залежать від призначеного виду кримінального покарання та поведінки в період його відбування.
Зміст правового статусу засуджених, як окремі елементи, складають
їх суб'єктивні права, законні інтереси та обов'язки.
Суб'єктивні права засудженого – це закріплена законом і гарантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним певними соціальними благами, що забезпечується юридичними обов'язками посадових осіб органів і установ виконання покарань, інших суб'єктів правовідносин, що виникають при цьому.

27
Законні інтереси засуджених – це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання. Зміст законного інтересу включає наступні елементи: прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духовне соціальне благо (отримання додаткових посилок чи передач, короткострокових чи тривалих побачень, дозволу на додаткову телефонну розмову, переведення до дільниці соціальної адаптації тощо). Такі блага вказуються у правових нормах у якості мети, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти та позитивна оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кримінально-виконавчих відносин; можливість клопотати перед посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних
інтересів; можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не означає автоматичного задоволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.
Юридичні обов'язки засуджених – це встановлена в зобов'язуючих і забороняючих нормах права міра необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб. Зміст юридичних обов'язків складають такі елементи: необхідність вчинення певних дій; необхідність утримання від встановлених законом дій.
Громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на
території України на законних підставах, – іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або

28 тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в
Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в
Україні, – іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають
на території України, – іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в
Україні, – іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Засвоївши та проаналізувавши опорні категорії, студенти повинні
ґрунтовно опрацювати рекомендовані нормативні і літературні джерела та вивчити питання щодо змісту правового статусу засуджених; змісту суб’єктивних прав та законних інтересів засуджених; основних обов’язків засуджених та їх змісту; обмежень здійснення конституційних і цивільних прав і обов'язків засуджених; впливу виду установи виконання покарань, де утримується засуджений, на його правовий статус; правового статусу засуджених
іноземних громадян та осіб без громадянства; правових наслідків відбування покарання.
Особливу увагу студенти мають звернути на опрацювання та аналіз гл. 2 «Правовий статус засуджених» Кримінально-виконавчого кодексу України, Законів України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р., «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал