Навчально-методичний посібник (для птнз) Львів-2009




Сторінка2/9
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Народні звичаї і традиції
Вироблені й унаслідувані народом протягом віків національні звичаї мають вельми важливе значення. Без опори на українські народні звичаї виховати справжнього українця неможливо. Тому їх збереження і збагачення та неухильне дотримання має доленосне значення як для нації в цілому, такі для кожного українця зокрема. Що таке звичай У чому його педагогічна суть Звичай – загальноприйнятий порядок, правила поведінки людей, що здавна склалися в процесі їхнього співжиття, увійшли в звичку, побуті свідомість певного народу, суспільної групи чи колективу. Звичаї виникли разом із появою людини та людського суспільства внаслідок повторювання однакових вчинків, які згодом набувають загального значення, стають нормою, якою керуються люди в своєму житті.
Зміст слова звичай у живому спілкуванні українців місткий та багатогранний. Воно може, крім зазначеного, відповідати поняттям уклад суспільного життя нації, народу, сім’ї; традиційний порядок відзначення будь-яких подій, свят, пов’язаний з виконанням певних дій та використанням відповідних предметів, атрибутів, символів тощо усталений, звичний спосіб, манера дії, поведінки кого-небудь; ввічливість,


17 пристойність у поведінці, манерах, дії правила достойної поведінки, прийняті у певному середовищі. Своїм корінням звичаї українського народу сягають вглиб давнини, ще до періоду заснування Київської держави. Наші народні звичаї вельми багатогранні. Своїми настановами вони охоплюють всі сторони як родинного, такі громадського життя. Це звичаї українців величати новонародженого, охрестити, колисати дитину, співати їй колискових пісень, пестити, пригортати і носити на руках відзначати народній релігійні свята зустрічати гостей хлібом-сіллю на вишитому українськими візерунками рушнику колядувати, щедрувати, вінчувати під час різдвяних і новорічних свят співати гаївок на Великодні свята білити стіни хату недільні та святкові дні відвідувати церкву молитися двічі на день не менше одного разу нарік сповідатися в церкві та причащатися особам чоловічої статі, йдучи повз церкву, хрест, каплицю, знімати головний убір дітям звертатись до своїх батьків через шанобливу форму “ви”… перелік цей можна було б продовжити. Та навіть по сказаному видно кожен народний звичай несе щось добре, гуманне, демократичне, загальнолюдське, радісне, приємне, утверджує доброзичливі стосунки між людьми, прикрашає й одухотворяє життя, вчить дивитись на світ радісними очима. Народні звичаї тісно переплітаються з народними традиціями, маючи як спільні, такі відмінні педагогічні риси. Традиція – це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично та передаються з покоління в покоління. Традиція забезпечує спадкоємність поколінь, без якої не може бути родинного виховання, яке, по суті, зводиться до передачі народного досвіду, національних звичаїв, культурних надбань із покоління в покоління. Звичаї та традиції, як два крила одного птаха, забезпечують кожній людині злет до осягнення духовності. Одне без одного бути не може. Однак вони не є тотожними. Відмінність між ними полягає втому, що вони неоднакові за обсягом вкладеного до них змісту. Поняття традиція значно ширше від поняття звичай. До того ж звичай виступає невід ємним компонентом традиції. Завдання українських народних звичаїв і традицій спільне – це стабілізувати раціональні та суспільні відносини, відтворювати їх ужитті нових поколінь. Система звичаїв і традицій українського народу – результат його багатовікових виховних зусиль. Через неї наш народ відт-

18 ворює себе, свою духовну культуру, свій характері психологію у своїх нащадках [76, с. 35-43].
Кодекс цінностей сучасного українського виховання за Омеляном
Вишневським
Цей кодекс ми не вважаємо досконалим, бо досконалості немає межа словами взагалі неможливо вичерпати глибину ідей. Запропонований кодекс є спробою систематизувати вартості виховного аспекту з висловленими поглядами відомих українських постатей, які присвятили свої праці педагогічним проблемам, які спонукають педагогічну громадськість до активних пошуків у сфері розбудови системи українського виховання.
Абсолютні, вічні цінності: віра, надія, любов, сумління, правда, справедливість доброта, чесність, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість краса, свобода, нетерпимість до зла, великодушність, оберігання життя, мудрість, благородство.
До основних національних цінностей ми віднесемо: українську ідею, державну незалежність України, патріотизм, готовність до захисту Батьківщини, єдність поколінь на основі вірив національну ідею, почуття національної гідності, історична пам’ять, пошана додержав- них і національних символів, любов дорідної культури, мови, національних святі традицій, сприяння в розвитку духовного життя українського народу.
До основних громадянських цінностей, на нашу думку, нале-
жать: свобода, прагнення до соціальної гармонії, пошана до закону, рівність громадян перед законом, самовідповідальність людини, право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, рівність можливостей, пошана до праці як головного джерела суспільного добробуту.
Цінності сімейного життя: подружня вірність, піклування про дітей, батьків і старших усім ї, пошана до предків, догляд за їхніми могилами, злагода та довіра між членами сім’ї, гармонія стосунків поколінь усім ї, демократизм відносин, повага доправ дитини та старших, спільність духовних інтересів членів сім’ї, здоровий спосіб життя, прихильність до спорту, дотримання народних звичаїв, охорона традицій, гостинність, сімейна відкритість щодо суспільного життя, багатодітність
Цінності особистого життя: внутрішня свобода, самоповага, воля, мудрість, розум, здоровий глузд, урівноваженість в особистих і громадських справах, оптимізм, почуття гумору, життєрадісність, бадьорість, терпеливість, гармонія душі та зовнішньої поведінки, зовні- шньо-етична вихованість, самостійність (у мисленні, діяльності, твердість слова, точність, самокритичність, почуття відповідальності, вміння мовчати і слухати інших, культ доброго імені, почуття честі, шляхетність і відповідальність у стосунках із особою іншої статі, вдалий вибір поля діяльності та повноцінна самореалізація, розвиток естетичних смаків і творчих естетичних здібностей [11, с. 126-130].
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Розкрийте загальні риси української історії становлення та розвитку родини в Україні.
2. У чому сенс твердження Україна – ненька.
3. Що таке звичай У чому його педагогічна суть
4. У чому полягає відмінність між поняттями – традиція і звичай. Складіть свій кодекс життєвих цінностей, беручи за основу кодекс за Омеляном Вишневським.

20
Р О З ДІЛ.
ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

2.1. Особистість. Індивід. Розвиток особистості. Темперамент.
Типи темпераментів. Характер. Акцентування характеру.
Здібності

Особистість. Індивід. Розвиток особистості
Людина формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. Особистість, особа – у широкому розумінні – конкретна, цілісна людська індивідуальність у єдності її природних і соціальних якостей у вужчому, філософському розумінні – індивід як суб’єкт соціальної діяльності, властивості якого детерміновані конкретно-історичними умовами життя суспільства. Поняття особистість не слід цілком ототожнювати з поняттями індивід [19, с. 243]. Індивід – людина як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо. За сучасною класифікацією людей індивід займає проміжне становище (людина, індивід, особистість, індивідуальність. Індивід є суспі- льно-історичним утворенням, здатним діяти усвідомлено. Характеристика його передбачає сукупність природних задатків, набутих знань, соціального досвіду, які виявляються у поведінці та діяльності. Соціальною істотою людина стає в процесі формування особистості дитини як майбутнього члена суспільства. Відбувається цей процес паралельно з біологічним розвитком людини. Наприклад, у річному віці соціальною активністю більшості дітей є рефлексія – самостійне оцінювання вчинків і дій. Уроків у зв’язку з фізичним розвитком і статевим дозріванням виникає основна соціальна якість підліткового віку – почуття дорослості, а звідси і криза віку – неслухняність, так звана автономна моральність, відрив від батьків, прагнення проводити час серед однолітків. Структура особистості багатогранна. Найхарактернішими її компонентами є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності
можливості (сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності
характер (комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, уставленні до себе, до суспільства самоуправління (утвердження самосвідомості особистості, що


21 здійснює саморегуляцію підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекцію дій та вчинків, планування життя й діяльності. Особистість характеризують такі ознаки розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки та відповідати за них свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки індивідуальність (несхожість на інших. Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони визначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах із іншими. Розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації та виховання. Розвиток особистості відбувається в діяльності, яка керується системою мотивів, притаманних даній особистості. Як передумова та результат розвитку особистості виступають потреби [19, с. 289]. Формування особистості – процес соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина, с. 38]. Відбувається цей процесс завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім’ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя. Поняття розвиток особистості та формування особистості дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку та формування особистості стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування. Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні та зовнішні суперечності процеси збудження й гальмування в емоційній сфері задоволення і незадоволення, радість і горе між рівнем розвитку

22 особистості й ідеалом між потребами особистості та моральним обов’язком; між прагненням особистості та її можливостями.
Темперамент. Типи темпераментів
Індивідуальні особливості людей були названі темпераментом (від лат. temperament – співвідношення, пропорція. Темперамент – це анатомо-фізіологічні та психологічні індивідуальні особливості людини, які визначають динаміку її діяльності та поведінки. Є чотири основних показники динаміки психічних процесів і поведінки активність і емоційність, збудження і гальмування. В залежності від цих процесів розрізняють людей із сильною та слабкою нервовою системою. Традиційно виділяють такі основні типи темпераменту сангвіністи- чний, флегматичний, холеричний та меланхолічний. В чистому вигляді названі темпераменти зустрічаються дуже рідко. З точки зору психології, немає поганих або хороших темпераментів, кожен наділений позитивними особливостями.
Сангвіністичний темперамент характеризується цікавістю, рухомістю, життєрадісністю. Представник цього типу емоційно нестійкий, легко піддається почуттям, але вони в ньому переважно несильні тане глибокі. Сангвінік швидко забуває образи, легко переносить невдачі, товариський, доброзичливий, привітний. У навчанні швидко засвоює той матеріал, який викликає емоційний відгук і не вимагає багато зусиль. Флегматичний темперамент – представник цього типу повільний, спокійний, неквапливий, врівноважений. В будь-якій діяльності проявляє ґрунтовність, продуманість, наполегливість. Схильний до порядку, звичної обстановки, не любить перемінні в чому. Як правило, доводить розпочату справу до кінця. Всі психічні процеси у флегматика проходять сповільнено. Ця сповільненість заважає йому в учбовій діяльності, особливо там, де вимагається швидко запам’ятати, зрозуміти, міркувати, зробити. В подібних випадках флегматик може бути безпорадним, але зате запам’ятовує він надовго, ґрунтовно та міцно. У відносинах із людьми флегматик завжди спокійний, дружелюбний. Його важко вивести з рівноваги, він ухиляється від сварок. При правильному вихованні у флегматика легко формуються такі риси як посидючість, діловитість, наполегливість.


23 Представник холеричного темпераменту відрізняються швидкістю рухів і дій, збудливістю, неврівноваженістю. Психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Холерик із захопленням береться за справу, проявляє ініціативу, працює з піднесенням. Але піднесення і захоплення зникають, коли робота одноманітна та вимагає посидючості й терпіння. У спілкуванні з людьми холерик проявляє різкість, гарячковість, дратівливість, емоційну нестриманість, що нерідко призводить до конфліктних ситуацій. У представників меланхолічного темпераменту психічні процеси протікають уповільнено, вони мляво реагують насильні подразники тривале та сильне напруження викликає в них уповільнену діяльність, а потім і припиняє її. Вони швидко втомлюються. Але у звичайній та спокійній обстановці люди з таким темпераментом почувають себе спокійно і працюють продуктивно. Емоційні стани в людей меланхолічного темпераменту виникають повільно, але відрізняються глибиною, великою силою і тривалістю меланхолік легко вразливий, важко переносить образи, схильний до замкнутості, уникає спілкування з малознайомими та новими людьми, часто соромиться. Із темпераментом тісно пов’язаний характер людини.
Характер. Акцентування характеру, здібності
Коли ми вживаємо слово характер, то розуміємо поведінку людини, її звички. Слово характер із грецької означає риса, прикмета, ознака, особливість. Характер – це сукупність індивідуальних психічних властивостей особистості, які визначають відношення людини до оточуючого довкілля, її діяльність, поведінку, вчинки. Особливою ознакою характеру людини є звичка, що міцно закріплюється у відповідь на вплив різних зовнішніх подразників. Риси характеру прийнято ділити на дві основні групи. Першу групу складають ті риси характеру, які визначають відношення людини до дійсності (відношення до суспільства, колективу, інших людей, до праці, до самого себе, до своєї особистості. Друга група включає все- бе вольові риси характеру цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримку, мужність і сміливість, дисциплінованість. Характер впливає на здібності людини. Підставою для визначен-

24 ня здібностей є два показники швидкість оволодіння певним видом діяльності й якість досягнутих результатів. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам даної діяльності та є умовою успішного її виконання. Здібності формуються та виявляються тільки в процесі відповідальної діяльності. Однак, сучасна психологія визначає і роль вроджених факторів у розвитку здібностей. Розрізняють здібності різного рівня – учбові, загальні, розумові та спеціальні, творчі. Учбові здібності передбачають засвоєння уже відомих досягнень людської цивілізації, здобуття знань, умінь і навиків. Творчі здібності характеризуються створенням нових способів виконання діяльності. До загальних розумових здібностей відноситься розумова активність, критичність, систематичність, швидкісна розумова орієнтація, високий рівень аналітико-синтетичної діяльності, зосереджена увага. Спеціальні здібності – це музичні, художньо- образотворчі, математичні, літературні, конструктивно-технічні і т. д.
Будь-яка діяльність вимагає від людини не однієї здібності, а ряду здібностей. Наприклад, літературні здібності включають у себе вразливість, спостережливість, образну пам’ять, творчу уяву, здатність до точної та виразної мови. Здібності не лише проявляються, ай розвиваються у відповідній діяльності. Високий рівень розвитку здібностей називають талантом.
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Обґрунтуйте поняття людина, індивід, індивідуальність, особистість. Поясніть співвідношення соціального та біологічного розвитку особистості.
3. У якій залежності перебуває суспільний, природний, історичний і онтогенетичний розвиток людини а) зумовлений спадковістю б) все детерміновано соціальним фактором в) поза всякою залежністю г) все взаємообумовлене.
4. Якими особливостями визначають риси характеру
5. Де і як проявляються здібності різного рівня


25
2.2. Формування “Я-концепції”. Ціннісні орієнтації особистості
Формування “Я-концепції”
“Я-концепція” в загальному вимірі визначається як свідоме когнітивне сприйняття та оцінка індивідом самого себе, тобто це думка людини про себе. Поняття “Я-концепція” виникло в х рр. минулого століття в руслі гуманістичної психології, представники якої (А. Маслоу, К. Роджерс та
ін.) намагалися розглядати цілісність людського Я та його особистісного визначення “Я-концепції” як динамічної системи уявлень людини про саму себе, що охоплює а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей б) самооцінку в) суб’єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на неї. Її часто визначають як сукупність настанов, спрямованих на самого себе, й виокремлюють уній три структурні складові 1) когнітивний образ Я (характеризує зміст уявлень про себе 2) емоційно-ціннісну, афективну (віддзеркалює ставлення до себе в цілому або до окремих сторін своє особистості, діяльності та виявляється в системі самооці- нок); 3) поведінкову (характеризує прояв двох перших у поведінці. Основоположником створення теорії Я вважається У. Джеймс він виокремив образ Я як специфічне психічне утворення в рамках вивчення самосвідомості, одним із перших почав розробляти проблематику “Я-концепції” [24]. З. Фройд визначав образ Яв тісному поєднанні з тілесними переживаннями. Згідно його теорії, всі психічні акти людини мають біологічну природу тіла. Учений також відзначав важливість соціальних зв’язків і взаємодії індивіда з іншими людьми для його психічного розвитку в цілому. На соціальному рівні активність людини підпорядкована належності до суспільства. Ця підпорядкованість регулюється за допомогою норм, правил, настанов тощо. “Я-образ” полегшує орієнтацію людини в системі цих активностей завдяки формуванню моделі самоідентичності – вікової, статевої, етнічної тощо. Нарівні особистості активність суб’єкта називають потребою в саморегуляції й основою образу Я. Завдяки цій потребі він виокремлюється з соціуму і забезпечується його самореалізація (А. Маслоу).

26 Саморегуляція – це цілісна інтегральна психічна та поведінкова характеристика, яка постійно здійснює самоконтроль, самокоректування та самооцінку дій людиною. У найбільш узагальненому вигляді цілісний аналіз саморегуляції розглядають в єдності змістової, динамічної та результативної характеристик діяльності індивіда. Змістова характеристика охоплює реалізацію таких якостей, як потреби, мотиви, інтереси, настанови, ставлення тобто спрямованість особистості або її самосвідомість. Результативний аспект передбачає аналіз ефективності діяльності індивіда як в ординарних, такі в екстремальних умовах Підсумовуючи викладене, можемо сказати, що свідомість особистості формується в соціально значущій діяльності, детермінуючи та регулюючи її. Найвищою формою розвитку свідомості вважається сформована самосвідомість особистості, для характеристики якої використовують поняття образ Я або “Я-концепція”. Основною функцією
“Я-концепції” є забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, відносної стійкості її поведінки [64].
Цінності як складова становлення особистості
Система ціннісних орієнтацій повно характеризує зрілу особистість, тому що перебуває у центрі змістового відношення “Я-світ” та визначає її потребо-мотиваційний вектор соціальної поведінки і спричиняє ефективність життєдіяльності. Кожне суспільство має унікальну ціннісно-орієнтаційну структуру, в якій знаходить відображення самобутність даної культури. Цінності – це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина та суспільство. Існують загальнолюдські цінності універсальні (любов, престиж, повага, безпека, знання, гроші, речі, національність, воля, здоров’я), внутрішньогрупові (політичні, релігійні, індивідуальні (особистісні. Цінності – соціальне поняття, природний об’єкт якого здобуває соціальне значення чи може бути об’єктом діяльності. Не можна протиставляти цінності та поведінку (поведінка відображає цінності та сама становить цінність. Функції цінностей різноманітні вони є орієнтиром життя людини, тому потрібні для підтримки соціального порядку, діють як механізм соціального контролю, втілюються в ситуативній поведінці та спричиняють виникнення нормі орієнтирів людського життя Цінності та норми становлять єдину систему, що регулює поведінку людей та соціальних груп в суспільстві. Ціннісно-нормативна система являє собою орієнтир при виборі способу дій, перевіряє та відбирає ідеали, вибудовує цілі, утримує способи їх досягнення. Отож, цінності та норми є складовою свідомості як окремої людини, такі суспільної свідомості та культури загалом. Цінності – це переважно соціологічне поняття, що набуває психологічного сенсу у зв’язку з аналізом мотивів і вчинків окремої особистості. Відтак, цінності – основа і буття, і людського світу культури. Вони життєво необхідні для розвитку та підтримки соціального порядку, хоча найчастіше це абстрактні ідеали, тобто уявлення людини про ідеальні способи поведінки та прикінцеві цілі. В контексті зазначеного, природно, що цінності співвідносяться з ідеями, значущими об’єктами і цілями вони здебільшого бажані, а їх досягнення позитивно санкціонується соціумом. Коли відомо, яким ідеям служить людина, можна відповісти на запитання, саме заради чого вона поводиться так чи інакше. Норми переважно асоціюються зі способами досягнення цілей, шаблонами взаємодії та відповідають на запитання як потрібно поводитися І все ж норми як соціальні правила інколи відіграють роль упредметнених цінностей (наприклад, норми милосердя. Кожне суспільство може характеризуватися специфічним набором та ієрархією цінностей, система яких становить найвищий рівень соціальної регуляції. Уній зафіксовані ті критерії соціального визнання, на основі яких розгортаються більш конкретні та спеціалізовані системи нормативного впливу на свідомість підлітка, за що несуть відповідальність суспільні інститути та власні цілеспрямовані дії навколишніх. Тому привласнення системи цінностей окремою особистістю – одна з вирішальних умов її успішної соціалізації та підтримки норм моральності в суспільстві [56].

Завдання і запитання для самоконтролю
1.
Охарактеризуйте поняття “Я-концепція”.
2.
Розкрийте основні змістові поняття – цінності.
3.
Які ціннісні орієнтації характеризують зрілу особистість?
4.
Які, на вашу думку, цінності притаманні нашому суспільству?
5.
Напишіть свої цінності у порядку зростання (до 15-позицій).

28


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал