Навчально-методичний посібник (для птнз) Львів-2009




Сторінка1/9
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Міністерство освіти і науки України
Головне управління освіти і науки Львівської обласної держаної адміністрації
Управління професійно-технічної освіти, координації діяльності вищих
навчальних закладів та науки
Львівський науково-практичний центр
професійно-технічної освіти АПН України
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ
У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ



А. В. Шиделко

ЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ
СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ

Навчально-методичний посібник
(для ПТНЗ)






Львів–2009

2
УДК 316.614

Рекомендовано до друку вченою радою Львівського науково-практичного центру професійно-технічної освіти Академії педагогічних наук України, протокол від 26 лютого 2009 року. Розглянуто на засіданні обласного методичного об’єднання практичних психологів і соціальних педагогів ПТНЗ Львівської області та рекомендовано до друку
Навчально-методичним центром професійно-технічної освіти у Львівській області (Протокол № 2 від 19 березня 2009 року.
Рецензенти
Лариса Руденко – завідувач відділу практичної психології Львівського науково-практичного центру професійно-технічної освіти АПН України, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник
Лілія Клос – доцент кафедри соціології та соціальної роботи Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету Львівська політехніка, кандидат педагогічних наук.
Відповідальний редактор
Світлана Василина – методист І категорії Навчально-методичного центру професійно-технічної освіти Львівської області.

Шиделко А. В. Етика і психологія сімейного життя навчально- методичний посібник (для ПТНЗ). – Львів, 2009. – 132 с.
Навчально-методичний посібник укладений із метою виховання та підготовки підлітків до формування умінь і навичок майбутніх гармонійних сімейних відносин під час вивчення курсу Етика і психологія сімейного життя. Посібник містить філософські, педагогічні, психологічні, соціальні та медичні аспекти підготовки до сімейного життя. Може бути рекомендований для всіх учнів, які навчаються у ПТНЗ. Навчально-методичним посібником можуть користуватися викладачі, які будуть проводити лекційні та практичні заняття з означеного курсу, а також фахівці державних і громадських соціальних служб, які спеціалізуються на роботі з сім’ями, дітьми та молоддю.


© Анна Шиделко, 2009


3
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………..…….....................5 РОЗДІЛ 1. З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
1.1. Матріархаті патріархат. Проукраїнську сім’ю, рід і родинне виховання 1.2. Античний світ людина, суспільство, кохання. Велесова Книга. Володимир Мономах – Повчання (скорочено. Нестор- літописець, Руська правда Ярослава Мудрого 1.3. З історії української родини. Народні звичаї та традиції. Кодекс цінностей сучасного українського виховання РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ
2.1. Особистість. Індивід. Розвиток особистості. Темперамент. Типи темпераментів. Характер. Акцентування характеру. Здібності 2.2. Формування “Я-концепції”. Ціннісні орієнтації особистості РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖСТАТЕВИХ ВЗАЄМИН
3.1. Етика та психологія міжстатевого спілкування. Актуальні проблеми цього питання. Любові дружба в юнацькому віці 3.2 Феномен кохання якнайвищого почуття людини. Юнацьке кохання. Девіантна поведінка. Відхилення у сексуальній поведінці підлітків РОЗДІЛ 4. ОСНОВИ СЕКСОЛОГІЇ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ
4.1. Предмет сексології. Історія сексології. Статеві установки в українському суспільстві. Психофізіологічна характеристика статевої свідомості людини. Ван де Вальде, Зігмунд Фройд 4.2. Медико-соціальний аспект сексуального життя. ВІЛ-інфекція та СНІД. Вплив соціального середовища на формування негативних стереотипів статевої поведінки підлітків 4.3. Сучасна сім’я як інститут сексуального виховання. Формування сексуальної просвіти серед молоді. Контрацепція. Статеве життя неповнолітніх

4 4.4. Соціально-психологічні аспекти раннього материнства. Аборт. Причини та наслідки аборту. Хвороби, які передаються статевим шляхом та їх наслідки 4.5. Сексуальні збочення та девіації. Сексуально-фізичне насильство, його наслідки. Мотиви зґвалтування: міфи. Стані проблеми сексуального та репродуктивного здоров’я молоді РОЗДІЛ 5. ЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
5.1. Психологічна готовність до шлюбу. Шлюбі сім’я: соціологія сім’ї, функції сім’ї. Правові аспекти сім’ї, родинності. Соціологічні концепції планування сім’ї.................................................70 5.2. Завдання, змісті методика виховання дітей всім ї. Молода сім’я. Психологія стосунків усім ї. Стилі виховання. Подружня сумісність. Вірність і зрада ....................................................82 5.3. Сімейні конфлікти. Припинення шлюбу діти та розлучення. Психологічні проблеми виховання дітей в неповній сім’ї. Сирітство 5.4. Проблеми становлення та функціонування молодої сім’ї. Сімейний бюджет. Придбання житла. Іпотека молодій сім’ї..............104 5.5. Етика сімейних стосунків етика всім ї, норми етикету. Психологія сімейних стосунків: руйнівний зовнішній вплив;
культура вирішення конфліктів. Родинне генеалогічне дерево ДОДАТКИ ЛІТЕРАТУРА


5
В СТУПУ нових соціальних умовах сім’я змінюється. Одна з істотних ознак сучасної сім’ї її вік. Сьогодні батьками та матерями стають у значно молодшому віці, ніж, це було 15-20 років тому. І це пояснює недостатню соціальну готовність молодих до труднощів сімейного життя та юних батьків і матерів до виховання дітей. Внаслідок цього виникає дисгармонія між певними обов’язками, які покладає суспільство на молоду пару, та конкретними вміннями останніх будувати сімейні стосунки та виховувати дітей. Адже сім’я надзвичайно чутливо реагує на будь-які зміни, які відбуваються в соціальному організмі суспільства.
Сім’я завжди булата залишається моделлю конкретного історичного періоду суспільства. Інакше кажучи, вона в мініатюрі відображає всі суперечності, які є в суспільстві, державі. Зміни, які переживає сучасна сім’я, мають глобальний характері пов’язані з руйнацією традиційних цінностей родинного життя та шлюбу. Однак, це не говорить про руйнацію сім’ї як таку. Нові часи відкривають нові незнані раніше грані у відносинах чоловіка і жінки. Подолання кризи сімейного виховання в умовах соціально- економічних та ідеологічних проблем сучасного суспільства набуває першочергової значущості. Криза інституту сім’ї виражається зокрема, у деградації духовних цінностей суспільства, а також занепаді українського родинного виховання. Специфічною є криза української родини через навмисне руйнування її духовних засад тоталітарним режимом. Вийшовши з такого минулого, маємо понівечену з успадкованим відчуженням батьків і дітей, деструктивну родину. Збіднення сімейних (чоловічо-жіночих і дитячо-батьківських) стосунків, завдяки яким сімейна система існує та розвивається, зниження цінності любові як базового почуття, без якого практично неможливо збудувати гармонійні подружні та дитячо-батьківські взаємини – усе це істотно позначилося на світоглядно-ціннісних орієнтаціях молоді, її морально-духовних, а також репродуктивних і сексуальних установках і на процесі формування в молодих людей відповідальності за власні рішення та вчинки [29, с. 9]. У добу розвитку та реформування країни все актуальнішим стає завдання побудови нових відносин між особистістю та суспільством.

6 Тому пошук оптимальних шляхів соціалізації молодої особистості стає першочерговим завданням людинознавчих дисциплін. Актуальність нашої теми зумовлена соціальними потребами суспільства, низькою культурою підлітків у сімейно-родинних відносинах, а також недостатнім використанням надбань української етнопедагогіки у теорії та практиці родинного виховання в Україні. Тому потреба у підготовці молоді до організації життєдіяльності сім’ї є актуальною й однією з найболючіших проблем сьогодення, а курс Етика і психологія сімейного життя сприятиме вихованню майбутніх матерів і батьків та відіграватиме важливу роль у підготовці молоді до формування гармонійних сімейних відносин.
Мета даної дисципліни – підвищити обізнаність учнівської молоді з питань історії української родини, етики і психології сімейного життя, з основ психосексуального розвитку та міжстатевих відносин.
Головними завданнями курсує

використання надбань української народної педагогіки та родинної етнопедагогіки для позитивного виховного впливу на сучасних дітей формування адекватного уявлення про соціальну роль чоловіка та жінки у суспільстві формування у молоді переконань, що родина та родинне виховання нових поколінь має важливе значення аналіз психологічних ситуацій у вихованні дітей із проблемних, асоціальних і неповних сімей збагачення знаннями про моральну свідомість людини, виховання поваги до представників іншої статі підготовка молодих людей до відповідального ставлення за власні вчинки, рішення та до виконання функцій засновника молодої сім’ї; сімейна соціалізація учнів, їх статеве виховання в нерозривному зв’язку з моральним вихованням профілактика сексуального та репродуктивного здоров’я молоді. По закінченню курсу Етика і психологія сімейного життя учні повинні здобути такі знання: шлюб, моногамія, парний шлюб, матріархат, патріархат, готовність до шлюбу, шлюбний вік

сім’я, функції сім’ї, типи сім’ї, особливості молодої сім’ї, структура та чисельність сучасної сім’ї, тенденції в розвитку сім’ї, плану-


7 вання сім’ї; фактори, що сприяють і перешкоджають народжуваності, наслідки зниження народжуваності дітей, життєвий цикл сім’ї; правові основи шлюбу і сім’ї; умови та порядок вступу до шлюбу, розрив шлюбу права батьків при народженні дитини, права й обов’язки батьків і дітей сімейний бюджеті його структура, джерела доходу сім’ї, витрати та їх планування, раціональний споживацький бюджет психофізіологічна сумісність подружжя, функціонально-рольове узгодження, ціннісно-орієнтована єдність подружжя сімейні конфлікти, зони незгод подружжя, шляхи розв’язання конфліктів, причини та наслідки розлучень принципи виховання дітей всім ї, цілі та завдання сімейного виховання, засоби і способи їх досягнення статеві ролі, статева диференціація, психосексуальна орієнтація, стать сексуальна сумісність, особливості жіночої та чоловічої сексуальності, статеві ролі, статеве життя, кохання, лібідо, потяг підліткова вагітність, контрацепція, захворювання, що передаються статевим шляхом сексуальні злочини та відповідальність за них

Я-концепція, активність особистості, скерованість особистості, риси особистості, гуманність, духовність, самотність, лідер, лідерство, самооцінка, індивід, індивідуальність, характер, ціннісні орієнтації темперамент, екстраверсія, інтроверсія; спілкування, симпатія, сумісність, міжособистісні відносини, криза акселерація, дитинство, підлітковий вік, юність, дозрілість (дорослість, старість.
Після засвоєння навчального курсу учні повинні вміти

оцінювати якості своєї особистості, писати самохарактеристику; психологічну атмосферу в групі окреслювати референтну групу осіб визначити ступінь самоповаги свій рівень конфліктності психофізіологічну сумісність темпераментів володіти навичками поведінки у складних соціально- психологічних ситуаціях проводити індивідуальний та груповий поведінковий тренінг

8 колективно обговорювати проблеми, висловлювати при цьому свою думку розробляти невеликі виступи на задану тематику складати реферати за прочитаною книгою аналізувати сімейний бюджет створювати модель генеалогічного дерева.


9
Р О З ДІЛ
З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
1.1. Матріархаті патріархат.
Про українську сім’ю, рід і родинне виховання

Матріархат і патріархат
Перші спроби виявити характер наших предків зустрічаємо вже у Нестора, який описав милі йому племена, зокрема полян, протиставляючи їх радимичам і в’ятичам, що жили звіриним життям. Для первісного суспільства характерними були спочатку групова, а потім парна форма шлюбу. Під час розпаду цього ладу парний шлюб переростає в моногамію (одношлюбність. Перші дві активно функціо- нували при матріархаті. Матріархат (“матріс” – мати і “архіс” – влада) – ранній періоду розвитку первісного ладу, який характеризується наявністю материнського роду та рівноправних із чоловіком ролей. Так, на цей час припадає виникнення й особливе поширення культу жінки-прародительки тарі- зних жіночих божеству зв’язку із провідним становищем жінки в суспільстві, зумовленим її головною роллю в тодішньому господарському житті людей – збиральниці, примітивному мотичному землеробстві, участі в гуртовому полюванні та рибальстві, організації побуту, вихованні дітей. Співжиття парами, яке при груповому шлюбі було досить короткочасним, за матріархату стало основною формою шлюбу. Однак, сім’я при парному шлюбі не була ще самостійною господарською одиницею. Праця за матріархату була гуртовою, а власність – спільною, громадською. На останній фазі історії первісного суспільства на зміну матріархату прийшов патріархат. Він передував виникненню держави та стимулював остаточний перехід від парної до моногамної сім’ї. Цей крок був зумовлений певним прогресом у господарській діяльності людей, у переході до тваринництва, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробка металів, що підготував фундамент для економічного життя кількісно менших родин, підніс значення праці чоловіка. З’явилася сімейна власність на худобу, нерухоме майно, право на яку батько прагнув передати у спадок своїм дітям. Згаданий фактору поєднанні з моногамним шлюбом зміцнює цілісність

10 сім’ї, яка з розпадом родового ладу стає основним економічним осередком суспільства. Шлюб, як правило, стає монолокальним – подружжя входить до складу однієї сім’ї йодного господарства. Домінуюча роль чоловіка в господарстві, суспільстві, сім’ї зумовила ведення родоводу за батьковою лінією. Найдосконалішою основою створення сім’ї є шлюб егалітарний (від фр. “егаліте” – рівність, побудований на взаємному коханні чоловіка та жінки, рівноправності, спільності духовних інтересів, прагненні мати та виховувати дітей, раціонально організовувати родинний побут. Сприятливі умови для такого шлюбу дає високоцивілізоване людське суспільство, побудоване на основі соціальної справедливості, високих економічних, духовних і культурних досягнень, гуманності та демократизму, задоволення людських потреб, для виявлення творчих здібностей і особистості в її як індивідуальному, такі громадському вираженні. Хліборобське життя стародавніх українців впливало на родинний устрій. Осілість, стабільний прибуток від праці на землі, чим переважно займалася жінка, робили матір головною особою в родині та надовго закріпили тут елементи матріархату. З давніх-давен українка вирізнялася почуттям власної гідності та завжди була берегинею сімейної моралі. Вона не терпіла невірності свого чоловіка, на відміну відро- сійської сім’ї, де протягом віків жінка зазнавала постійних принижень від деспотизму чоловіка. Стосунки в українській родині будувалися на визнанні рівноправності чоловіка й жінки. Їхні взаємини характеризувалися певним демократизмом. У традиції створення сім’ї в Україні існував звичай, коли дівчина сама сваталася за парубка приносила в хату хліб, ставила на столі й мовчки чекала відповіді від батьків свого обранця. Рівноправність стосунків виявила себе також управах жінки на майно, зокрема, на так звану “материзну”, що нехарактерно для ряду інших народів, де повним власником є лише чоловік. Непоодинокими були випадки, коли жінка ставала навіть номінальним головою (чоловік підпирає один кут хати, а жінка – три. Вважають, зрештою, що саме емансипованість української жінки пов’язана не лише із залишками матріархату в українському характері, ай часто з вимушеною відсутністю чоловіка вдома (визвольні війни, козакування, чумацтво


11 тощо. Жінка часто повинна була братина себе відповідальність голови сім’ї та виконувала чоловічу роботу. Таким чином сім’я в історії людства пройшла певні етапи розвитку. Що стосується сім’ї в Україні, то її передісторія теж, очевидно, пов’язана з функціонуванням групової, парної, а потім моногамної сімей, с. 18-35].
Про українську сім’ю, рід і родинне виховання
З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю і рід як святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків. Слово “сім’я” в щоденному спілкуванні репрезентує шлюбне подружжя (чоловіка й дружину, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Погляди на сім’ю в українців тісно переплітаються з оцінкою роду – кровної та свояцької єдності ряду поколінь. А звідси й поширені серед народу стійкі вислови на зразок вести рід, зроду до роду, коли комусь судилося щось від народження, то кажуть так народу написано, одиноку людину, яка немає ні батьків, ні родичів, характеризують ні роду, ні племені, ні роду, ні плоду, без роду й племені тощо. Звичайно, що увага й повага до сім’ї, до роду не приходить сама по собі. Її треба виховувати. Саме це і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них – дорідного народу, української нації. Український підхід до навколишнього світу виявляється втому, що все бачиться та сприймається через призму доброти, теплоти і ніжності. Це притаманно нашому народові – все робити з душевною теплотою. Тому і батьки вчать своїх чад шанувати старших із особливою увагою та повагою відноситись до пам’яті свого роду. В нашого народу завжди було багато віршів, казок, легенд для дітей, які малина меті виховувати підроста- юче покоління на засадах українських звичаїв і традицій. Українські звичаї і традиції були прекрасним засобом виявлення уваги до сім’ї, роду, предків. Сюди ми назвемо традиційні церковні свята (коли за святковий стіл сідає вся родина цепам ять і передача від покоління до покоління родинних реліквій (світлини, фотоальбоми, вишивані рушники, цінні історичні речі і ті українську святкову обрядовість (дідух-сніп на різдвяні свята, щоб сім’я мала достаток голо-

12 вки часнику на кути святкового столу, щоб злі духи минали цю оселю і ті. Споконвіку існувала в народній педагогіці неписана традиція, згідно якої бабусі мали привчати дівчаток до рукодільництва, а дідусі хлопчиків до чоловічої праці. Саме бабусі зберегли від забуття багато пісень, легенд, казок, притч, народних прислів’їв та приказок, сценарії обрядових звичаїв нашого народу. Дідусі завжди користувалися в родині повагою. В кожному селі можна було зустріти таких мудрих учителів, які мали за плечима багатий життєвий досвід родинної педагогіки. У плеканні історичної пам’яті наших дітей, виробленні шанобливого ставлення до роду, сім’ї чимале значення має також живе спілкування з ними в колі родини у формі бесіді розповідей про наших далеких предків, рід, сім’ю, історію українського народу, рідного краю, села чи міста або селища [76, с. 12-18].
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Розкрийте етапи розвитку сім’ї.
2. Назвіть відомі вам українські звичаї та традиції, які були засобом виявлення уваги до сім’ї, роду, предків.
3. Розкажіть проукраїнські традиції вашої родини.
1.2. Античний світ людина, суспільство, кохання. Велесова Книга.
Володимир Мономах – Повчання (скорочено. Нестор-літописець,
“Руська правда Ярослава Мудрого
Історики вважають, що українці як етнічна група склалися протягом
3-4 тисяч років. На початку ХХ ст. вчені-археологи віднайшли перші свідчення про давні поселення на території України. Культура, яка відкрила певні історичні відомості про особливості побуту та родинного життя наших пращурів названа – трипільською (за назвою села Трипілля, що біля Києва. Трипільська культура була сільськогосподарською. Оскільки трипільці були землеробами, то земля для них була матір ю, годувальницею, Берегинею. Наступними після трипільців були скіфи-орачі, котрі вже тоді мали назву руси, русини. Велесова Книга – історичний документ, створений зароків до появи Слова о полку Ігоревім, описував побут


13 русичів, які займалися скотарством і землеробством, торгували з греками, міняючи худобу на золоті вироби. Русичі були вільними селянами, об’єднаними у громади. У Вересовій Книзі селянські родини називаються вогнищами, бо кожна сім’я мала своє вогнище – вогонь. Одиницею адміністративного поділу був рід. Родом керувало зібрання старійшин та всіх воїнів, що називалося Віче. Можна лише дивуватися досконалішій психологічній культурі відомої історичної пам’ятки Повчання Володимира Мономаха дітям, написаної мудрим правителем Київської Русі (1053-1125 рр.) й адресованої своїм синам І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину іколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі…Старших шануйте, як батька, а молодших, як братів…при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними та молодшими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Жінку свою любіть, тане давайте їй влади над собою
[18, с. 160-161]. На теренах Київської Русі достатньо рельєфно проглядалася специфіка шлюбно-сімейних стосунків. Нестор-літописець описує їх таким чином Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий та лагідний, і поштивість до невісток своїх ідо діверів велику повагу мали. І весільний звичай мали вони не ходив чоловік по молоду, а приводили її ввечері, а позавтра приносили, що за неї дадуть. А от сусіди, деревлянина думку, літописця, уже жили по-звіриному, жили по-скотськи: і вбивали один одного, їли все нечисте, і бачення в них небувало, а умикали дівиць біля води. Чимдалі від рідних племен, тим гірше А радимичі, і в’ятичі, і сівери один обичай мали жили в лісі, як всякий звірі соромослів’я в них при батьках, і при снохах. І бачення у них небувало, а ігрища між селами. І сходилися на ігрища, на танцювання і на всі бісівські пісні, і тут умикали собі жінок, хто з якою зговориться, мали по дві потри жони. Руська правда Ярослава Мудрого свідчить про правові та моральні норми шлюбування у Київській Русі. Практика шлюбів між чоловіком і жінкою різних соціальних верств булане дуже популярною, проте у випадку статевих зносин зі служницею та народженням нею дитини вона утримувала економічну підтримку і незалежність. У Руській правді зафіксовано право жінки відхилити шлюбні домагання та давати згоду на заручини. Якщо згоду отримували, почина-

14 лася підготовка до весілля. Починаючи з ХІІІ ст., домовленості фіксувалися своєрідною шлюбною угодою [18, с. 162-163].
Завдання та запитання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте специфіку шлюбно-сімейних стосунків на теренах Київської Русі.
2. Чи актуальні Повчання Володимира Мономаха дітям та Правда Ярослава Мудрого на сучасному етапі
1.3. З історії української родини. Народні звичаї і традиції.
Кодекс цінностей сучасного українського виховання

З історії української родини
Витоки української родини простежуються приблизно 200 тис. років до Христа. Про історію української родини написано вкрай мало. Залишився зовсім невисвітленим також її історико-педагогічний аспект. З огляду на це важливого значення для нас набувають праці українських істориків В. Антоновича, В. Винниченка, М. Грушевського, К. Гуслистого, Д. Дорошенка, І. Крип’якевича, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича та ін. Вкрай цінні відомості про родинне життя українців у різні часи можна було почерпнути з українського фольклору, з творів українських письменників-класиків, а також із полотен українських художників. Рід – це велика родина (відома в Україні під назвами пепище, служба, сім’я, дворище, хутір, яка проживає у своєму дворищі, відокремленій оселі. Рід мав своє спільне майно – ріллі, ловецькі терени, стада худоби, вів спільне господарство під покровом свого старшини. Це була суспільна група – невелика, проте, злучена кровними зв’язками та спільними інтересами. За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд. Згодом, під впливом економічного прогресу, рід розпався на малі самостійні родини. Кожна родина вела своє окреме господарство, мала свій дім із господарськими будовами, своє поле, худобу тощо, але ліси, пасовиська, озера лишалися спільною власністю цілої оселі-громади. Проте пам’ять приналежності до роду не губилася. Давні родові традиції жили в родах боярських, шляхетських, міщанських, селянських, священицьких [45, с. 25, 29].


15 У старослов’янському роді, а пізніше всім ї дітей виховували в дусі працьовитості, поваги до старших, чесності, правдивості, любові дорідної землі, милосердя та доброти. Майже у всіх народів на певному історичному етапі існувала велика сім’я. Остання – залежно від ступеня розвитку господарства водних народів раніше, в інших пізніше – розпадалася на малі індивідуальні сім’ї. Такий процес характерний і для України. Велика родина набула значного поширення за часів Київської Русі. Сини не ділилися, хазяйнували спільно, жили разом. А порядкував господарством хтось із старіших, найбільш досвідчений та кмітливий. Ця тенденція спостерігалася в Україні і в наступні ХІV – ХVІІ ст. поряд із великими родинами з’явилися малі індивідуальні сім’ї, кількість яких наприкінці ХVІІІ ст. помітно зросла, а в ХІХ і ХХ ст. вони стали домінуючими. Мала родина, що складалася переважно з батьків і неодружених та одружених дітей, в середньому об’єднувала п’ять-шість осіб. Побутувала й родина з восьми-десяти, ато й більше осіб. Могло це бути не лише за рахунок багатодітності, ай через те, що хтось із одружених дітей жив разом із старими батьками. Нерідко складалося так, що велика сім’я трималась гуртом доти, поки жив батько. Після його смерті вона відразу ділилася на окремі малі сім’ї. Головною причиною утворення великих (зведених) сімей був низький економічний рівень життя, непосильні податки, неспроможність бідних родин забезпечити нову сім’ю оселею та іншими господарськими будівлями. Такі загальні риси української історії становлення та розвитку родини в Україні. Проте, це не виключає наявності окремих регіональних ознак, породжених певними історичними обставинами, деякою своєрідністю соціально-економічних, природничо-географічних і демографічних умові навіть політичних впливів. Адже, ще на початку ХVІІІ ст. розшматована колонізаторами Україна стала здобиччю інших держав. Лівобережжя, Слобожанщина та Запоріжжя потрапили під гніт царської Росії, Правобережжя (Волинь, Поділля, Східна Галичина й частина Київщини) відійшли до панської Польщі, Буковина – до боярської Румунії, Закарпаття – до Угорського королівства, що спричинило неоднаковість рівнів соціально-економічного розвиту в цих регіонах.

16 Регіональні нюанси, передусім, проявляються в господарській сфері та побуті української родини, в святкових обрядах, шлюбних зв’язках тощо. Доля української родини тісно перепліталася з історичною долею України, яку народ зворушливо-любовно називав – які діти матір усім ї – ненькою Україна – ненька. Коли український народ мав свою державність, той умови для розвитку української сім’ї, батьківської етнопедагогіки, національної родинно-побутової культури були сприятливі, як це було, наприклад, усередині ХVІІІ ст. Україна мала тоді свою державність, вибудовувала найдемократичніше на той час суспільство, створила першу в світі демократичну конституцію, укладала політичній економічні договори з іншими державами, впевнено стала на шлях товарного виробництва. Наші вчені лишена початку ХХІ ст., відкривають для себе і для світу ці визначні потенції української історії, що була разом із цим і золотим віком української родини, свого роду її національним Ренесансом [76, с. 18-35].


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал