Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів




Сторінка9/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28
сприяє врахування опонентами й особами, що регулюють конфлікт, основних психологічних умов:

припинення конфліктного протиборства новаторів і консерваторів;

пошук загального в інтересах, позиціях і цілях опонентів;

участь у вирішенні конфлікту третіх осіб, найкраще – керівників;

відкрита й однозначна підтримка оточуючими правого опонента;

вибір учасниками конфлікту на завершальній стадії конфліктної взаємодії оптимальної стратегії поведінки. Для новатора це співробітництво, компроміс й ухиляння, а для консерватора – компроміс і співробітництво; зменшення рівня негативних емоцій стосовно опонента.



ВИСНОВКИ
1.
Структура конфлікту – це сукупність його стійких зв’язків, що забезпечують його цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя. Без наявності цих зв’язків конфлікт не може
існувати як складна динамічна система і процес.

2.
Конфліктна ситуація становить собою систему взаємопов’язаних
і взаємозумовлених елементів об’єктивного
і суб’єктивного рівнів, що відображають актуальну суперечність. Що склалася. Вона охоплює учасників конфлікту (опоненти, групи підтримки,
інші учасники), предмет і об’єкт конфлікту. Елементи мікро- і макросередовища, пов’язані з конфліктом. Психологічні компоненти конфлікту складають: мотивація сторін, їх стратегія і тактика поведінки, а також їхнє розуміння конфлікту.
3.
Сприйняття конфліктної ситуації може бути адекватним і неадекватним, викривленим. Найбільшому викривленню піддаються мотиви поведінки сторін, їх дії, висловлювання і вчинки, сприйняття особистісних якостей опонентів.
4.
У сфері вищої освіти основними суб'єктами конфліктів виступають: студент, викладач, адміністратор. Якщо в конфлікті беруть участь дві особи, то їх називають мідособистісними. Найпоширенішим з міжособистісних конфліктів є конфлікт між студентами. Основні причини таких конфліктів – прагнення юнаків зайняти лідируюче положення у групі, на факультеті, агресивність і жорстокість (джерелом яких виступають аномалії сімейних стосунків і тип взаємодії студентів і викладачів), а також особливості віку студентів. Попередженню конфліктів між студентами сприяють педагогічно доцільна організація навчально-виховного процесу у закладі освіти, дисципліна, активна позиція викладачів у важких ситуаціях взаємодії із студентами та між студентами.
5.
Конфлікти між викладачами і студентами можна поділити на типи: конфлікти діяльності, відносин і поведінки.
6.
Специфіка педагогічних конфліктів пов'язана з особливостями навчальної діяльності, розходженням у статусі й віці взаємодіючих сторін.
Конструктивна поведінка викладача в конфлікті зі студентом полягає у: правильному визначенні своєї позиції в конфліктній ситуації; опорі на співпрацю з батьками (на молодших курсах); використанні впливу групи й
педагогічного колективу; повагзі до особистості студента; виконанні рекомендацій щодо оптимізації взаємодії зі студентом.
7.
Окремим видом конфлікту є інноваційний, який виникає через суперечності між новим і старим підходом до вирішення виробничих проблем. Чим більш радикальними, масштабними й динамічними є нововведення, тим імовірнішим є виникнення іноваційних конфліктів.
Нововведення само по собі є суперечливим, оскільки зазвичай немає повної впевненості в тому, що воно виявиться виправданим. Іноді відтерміновані й непрямі негативні наслідки нововведення повністю перекривають його безпосередній прямий позитивний ефект. Тому інновація виступає об'єктом конфлікту, в якому можуть бути праві як новатори, так і консерватори.
8.
Причини інноваційних конфліктів можуть мати об'єктивний, організаційно-управлінський, ситуативний, особистісний
і власне
інноваційний характер. У сучасних умовах більш ніж у половини співвітчизників сформувалася негативна установка щодо зміни, які супроводжують впровадження нововведень. Найчастіше (66,4% ситуацій) міжособистісні
інноваційні конфлікти виникають на стадії впровадження нововведення.
Найбільшими конфліктогенами в інноваційних конфліктах є управлінські нововведення.
9.
Попередження інноваційних конфліктів у вищому навчальному закладі пов'язане з участю фахівців гуманітарного профілю в роботі на всіх стадіях інноваційного процесу, завчасним інформуванням співробітників щодо сутності нововведення, активною участю керівників у його впровадженні, соціально-психологічним забезпеченням поширення нововведень, розробкою гуманітарних проблем інноватики та ін. Конструктивному вирішенню
інноваційних конфліктів сприяють використання опонентами стратегії співробітництва й компромісу, регулювання конфлікту керівником колективу, мінімізація негативних емоцій опонентів, їх високі моральні й професійні якості тощо.

Творчі завдання й питання для обговорення на практичних заняттях:


1.
Дайте визначення конфліктної ситуації.
2.
Схарактеризуйте структуру конфлікту.
3.
Які Ви знаєте види міжособистісних конфліктів у ВНЗ?
4.
Дайте визначення трудового конфлікту та схарактеризуйте його види.
5.
У чому полягає сутність інноваційних конфліктів?
6.
Запропонуйте для конфліктологічного аналізу: ситуацію інноваційного конфлікту; ситуацію конфлікту між викладачем і студентом у ВНЗ.
Схарактеризуйте позицію в конфлікті кожного з його учасників.
7.
У чому полягають причини міжособистісних конфліктів у ВНЗ?
8.
Проранжуйте фактори попередження міжособистісних конфліктів у
ВНЗ?
9.
Проаналізуйте специфіку педагогічних конфліктів.
10.
Підготуйте та розіграйте на парі:
а) конфлікт між: двома студентами;
б) конфлікт між студентом і викладачем;
в) конфлікт між двома викладачами;
г) конфлікт між завідувачем кафедрою та викладачем;
д) конфлікт між бібліотекарем і студентом.
Здійсніть конфліктологічний аналіз запропонованих ситуацій.










Питання для самоконтролю:

1.
Обгрунтуйте основні напрями роботи з вирішення трудових конфліктів.
2.
Проаналізуйте причини трудових конфліктів.
3.
Яка з форм розв’язання трудових конфліктів є, на Вашу думку, найбільш оптимальною?
4.
Визначте основні функції трудових конфліктів.
5.
Назвіть заходи щодо попередження трудових конфліктів. Які з них Ви вважаєте найбільш ефективними? Чому?
6.
За яких умов виникають інноваційні конфлікти?
7.
У чому полягає специфіка інноваційних міжособистісних конфліктів?
8.
Схарактеризуйте прямі й непрямі методи керування конфліктами.
9.
У чому полягає значення в конфлікті «третейського судді»? Які вимоги до нього висуваються?
10.
У чому полягає сутність медіації в конфлікті?

РОЗДІЛ 3.
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОЗВ’ЯЗАННЯ
ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ

Внутрішньоособистісний або внутрішній конфлікт є одним з найбільш складних i первинних психологічних конфліктів, який відбувається у внутрішньому світі людини. Ще в епоху середньовіччя людина розглядалася як об'єкт боротьби, в першу чергу – сил добра i зла. В подальшому складність духовного світу людини почала розглядатися як обов'язкова структурна характеристика особистості.
3.1. Загальна характеристика внутрішньоособистісних конфліктів

Наукове вивчення внутрішньоособистісних конфліктів почалося наприкінці XIX ст. Проблема внутрішньоособистісного конфлікту активно розробляється в закордонній психології. Особливість закордонних досліджень полягає в тому, що внутрішньоособистісний конфлікт розглядається виходячи з розуміння особистості, що склалася в рамках певної психологічної школи.
У концепції внутрішньоособистісного конфлікту в межах психоаналітичного напряму акцент робиться на його біопсихологічному трактуванні. У людини в стані внутріособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює певні бажання, інша відхиляє
їх (3. Фрейд, 1987).
Теорія 3. Фрейда на межі ХІХ-ХХ сторіч стала найбільш впливовою й
інтелектуально насиченою. В ній внутрішній конфлікт особистості
виступає як постійна i значна динамічна сила. Саме теорія психоаналізу
3.Фрейда започаткувала розуміння психологічної природи внутрішньоособистісних конфліктів, у відповідності з якою внутрішній конфлікт особистості розглядається як "результат протиріччя між бажаннями

"Воно" (Ід) та "Над-Я" (Супер-Его), сексуальними потягами i моральними обмеженнями, а також інстинктами смерті та руйнування".
Згідно із 3. Фрейдом, людина конфліктна за своєю природою.
Визначальна роль у поведінці людини належить інстинктам, при цьому особливе значення мають два інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт),
Танатос (інстинкт aгpecії, деструкції i руйнування).
Внутрішньоособистісний конфлікт, таким чином, слід розглядати як одвічну боротьбу між Еросом i Танатосом, більш того, ця боротьба визначає i розвиток всього людства. 3. Фрейд показав, що в психіці людини існують усвідомлювані i неусвідомлювані бажання, направлені на одні i тi ж об'єкти.
Вони часто мають протилежний зміст, що також пояснює суперечливість людини.
Фрейд 3. вважав, що енергія сексуального потягу може сублімувати в різноманітних видах діяльності людини, у тому числі у творчості. Він прийшов до висновку про те, що основою людської життєдіяльності є енергія сексуального потягу та його сублімація.
Внутріособистісний конфлікт може вирішуватися саме за допомогою механізму сублімації.
Для з'ясування змісту розуміння 3. Фрейдом внутріособистісного конфлікту важливою є його концепція щодо трьох принципів психічної діяльності: принцип постійності, принцип задоволення, принцип реальності.
Дані принципи є мотиваційними стимулами діяльності особистості.
Так, принцип постійності реалізується в наявності у індивідів здатності підтримувати психологічне збудження на відносно постійному piвні.
Принцип задоволення полягає у прагненні особистості до отримання задоволення та уникання болю й страждання. Але реалізація принципу задоволення протистоїть принципу реальності який зумовлює від індивіда дій відповідно до умов зовнішнього світу. Якщо принципи задоволення i постійності є природженими, то принцип реальності формується й реалізується особистістю в процeci її життєдіяльності.

Структура особистості за 3. Фрейдом найбільш виразно відображає його уявлення про конфліктну природу людини. Вона підкреслює відповідність структури особистості людини i структури психіки.
Особистість є єдністю трьох суперечливих складників: "Воно", "Я" i "Зверх-
Я".
Несвідомі імпульси і реакції, що мають психобіологічну форму вияву i біологічне походження. 3. Фрейд розглядає як ―Воно‖, як первинну, природжену інстанцію, що є ірраціональною та пiдлягaє принципу задоволення. Це ―Воно‖ є віддзеркаленням боротьби Ероса i Танатоса i виявляється в бажаннях i потягах, в активності особистості.
―Я‖ визначається як розсудливість, розумність. Цей організований, раціональний початок особистості, виконуючий функції самозбереження організму, що здійснює контроль інстинктів i імпульсів. Дії ―Я‖ засновані на реалізації принципу реальності ірраціональні, несвідомі імпульси ―Я‖ приводить у відповідність з вимогами реальної дійсності.
―Над-Я‖ є продуктом культури. В ньому реалізуються комплекси coвісті, моралі, соціальні норми i вимоги, які пред'являє суспільство до людини. ―Над-Я‖ є результатом досвіду індивіду, впливів соціуму та виконує функції контролю i покарання, оцінки й підкріплення індивіда.
У cвоїx вчинках людина реалізує ―Воно‖, ―Я‖, ―Над-Я‖, яке знаходяться в постійній суперечності i протидії, дії i реакції людини та є наслідком взаємозв'язку ycix трьох структурних компонентів. 3 метою збереження власної цілісності, особистість виробляє неусвідомлені захисні механізми від негативних, руйнівних наслідків протидії. Такими захисними механізмами згідно із 3. Фрейдом є:

сублімація – cпoci6 подолання фрустрацій шляхом поглиблення в будь-яку справу;

заміщення – заміна витиснутого потягу або уявлення якою-небудь тенденцією або символом;

витіснення – усунення індивідом з свідомості думок, мотивів,
відчуттів тощо;

регресія – звернення до примітивних, спрощених форм поведінки, мислення, повернення до дитячих станів та поведінки дитини;

проекція – неусвідомлене ототожнення, перенесення або приписування власних почуттів, потягів, думок іншим людям;

раціоналізація – легалізація i раціональне пояснення з метою виправдання себе, власних почуттів, вчинків, думок, навіть тоді, коли вони спочатку є ірраціональними;
• реактивна освіта – зміна неприйнятних або неприємних для свідомості вчинків, мотивів, тенденцій на більш прийнятні для індивіда;

ідентифікація – несвідоме ототожнення себе з іншою особою, уподібнення з об'єктом, що викликає страх, з метою захисту від нього;

фіксація поведінки – прагнення зберегти апробовані моделі поведінки, мислення, стереотипи сприйняття.
Основним механізмом захисту від переживання внутрішньоособистісних конфліктів 3. Фрейд вважав сублімацію, тобто перетворення сексуальної eнepгії людини в інші види його діяльності, в тому числі i в творчість. Окpiм перелічених, до захисних механізмів, також відносять: заперечення, ізоляцію, фaнтaзiю, придушення, компроміс, заперечення реальності, знищення тощо.
Фрейд 3., розглядаючи проблему внутріособистісного конфлікту, не зводив його до категорій ―позитивний‖ або ―негативний‖, але показав, що творчість є одним з проявів означеного конфлікту. Сублімація несвідомого, незадоволеного, пригніченого може набувати pyйнівних форм для самої особистості. Захисні механізми грають надзвичайно велику роль в житті людини, оскільки допомагають долати суперечності між бажаннями, очікуваннями i розумінням неможливості їх реалізації. Проте в конфліктних ситуаціях, в кризові періоди життя, захисні мexaнізми ―можуть загнати всередину внутрішньоособистісний конфлікт, перетворивши його в неусвідом- лене джерело незадоволеності собою i зіткнень з оточуючими‖
1 1
Конфликтология / Под ред. Кармина А.С. – СПб: Лань, 1999. – С.98.

Фрейд 3. постулював внутрішній конфлікт у людини двох фундаментальних прагнень: до життя i до смерті. Випробовуючи напругу i внутрішній процес руйнування, особистість переживає незадоволеність собою i за допомогою захисних механізмів приписує власні проблеми іншим, проявляючи при цьому агресію.
Істотне значення в поведінці людини та її розвитку внутрішньо особистісних конфліктів, в психоаналізі мають ―регулююючі відчуття‖ – відчуття страху i провини. Саме відчуття провини i страху призвели людей до встановлення табу – норм i заборон у поведінці людини та до формування первинних соціальних заборон.
Відчуття провини в психоаналізі пояснюється діяльністю ―Над-Я‖.
Виділяються три види тривожності викликана реальністю, активністю несвідомого ―Воно‖ i ―Над-Я‖. Головним є звільнення ―Я‖ від тиску за допомогою вже згадуваних вище способів. Проблема полягає у зміцненні
―Я‖, наданні йому достатніх енергетичних сил для самостійності.
Взаємостосунки між ―Я‖ i ―Воно‖ 3. Фрейд порівнював із стосунками вершника (―Я‖) i коня (―Воно‖). По відношенню до ―Воно‖, ―Я‖ подібно вершнику, який повинен приборкувати коня, перевершуючи його силу, з тією тільки різницею, що вершник намагається вчинити це власними силами, тоді як ―Я‖ – силами запозиченими.
У психоаналізі приділена увага ролі глибинних, неусвідомлюваних мотивів в поведінці людини. Проблеми внутріособистісних конфліктів тісно пов'язані з аналізом несвідомого та його впливом на свідомість, з наявністю суперечностей i боротьби між ними. Несвідоме проявляється в різних помилкових діях індивіда, образах, обмовках, забуванні імен та інш. Все це є результатом дії прихованих мотивів. В психоаналізі зроблено спроби дати аналіз несвідомим ipраціональним спонуканням i таким шляхом оволодіти ними.
Положення, які сформульовані i обґрунтовані в класичному психоаналізі 3. Фрейда, отримали подальший розвиток i інтерпретацію або ж
критику в роботах його послідовників i опонентів, зокрема, в теоріях
А. Адлера, К. Юнга, К. Xopнi, E. Фромма тощо.
Так, А. Адлер розглядав принцип єдності особистості як головний принцип аналізу, а соціальні чинники вважає визначальними в процесі її формування. 3 його точки зору, головним чинником при формуванні особистості є прагнення до влади i потреба компенсації i зверхкомпенсації комплексу неповноцінності
1
А. Адлер вважав, що формування характеру особистості відбувається в перші п'ять років життя. В дитячому віці особистість випробовує вплив різних несприятливих чинників. У результаті цього у неї формується комплекс неповноцінності, який згодом надає істотний вплив на поведінку, активність, стрій думок індивіда. Це багато в чому пояснює причину i зміст внутріособистісного конфлікту, який особистість прагне подолати. I долається цей конфлікт за допомогою ―coціального відчуття‖. ―Соціальне відчуття‖, зв'язок
індивідів один з одним, яке є природженою властивістю людини i має соціобіологічну природу, він розглядає як найважливіший критерій психічного життя індивіда. Недостатній рівень соціального відчуття проявляється в злочинності, алкоголізмі, наркоманії, самогубствах, статтєвих збоченнях тощо.
Стиль життя А. Адлер розглядав як форму компенсації. Успішною компенсацією є досягнення індивідом з6iry його устремлінь в перевазі із змістом соціальних інтересів, часткова компенсація досягається при однобічному пристосуванні до життя, при гіпертрофованому розвитку однієї здатності Виділяється також зверхкомпенсація, коли індивід компенсує свій
комплекс уявною компенсацією, наприклад, хворобою. У такому разі хвороба є виправданням його невдач, неуспіху.
А. Адлер надавав велике значення механізмам компенсації i зверхкомпенсації як мотивам діяльності i поведінки людини. У ході роботи
1
Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – М., 1995; Адлер А. Наука жить. – К.:
Port-Royal, 1997. – 288 c.
над проблемою комплексу неповноцінности принципу компенсацій
(адекватної i неадекватної або вигаданої) i зверхкомпенсації, він досліджує несвідоме, його зміст i структурні елементи, особливе значення надаючи внутріособистісним конфліктам в прагненні особистості до переваги над
іншими.
У теорії К. Юнга внутріособистісний конфлікт – це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого (1995).
К. Юнг вивчав проблему внутрішньоособистісних конфліктів шляхом розгляду комплексів, розробив i ввів в психологічну практику поняття
―комплекс Електри‖, який доповнив поняттям ―комплекс Едіти‖, що стосується потягів i переживань дівчинки по відношенню до батька, звідси неусвідомлена неприязнь до матері
1
Розвиток культури i цивілізації
К. Юнг взяв за першоджерело активності психічних процесів особистості, внутрішньо особистісних конфліктів, особливу увагу надаючи проблемі несвідомого на індивідуальному i колективному piвнях. При розгляді проблем конфлікту він виходив з твердження про незмінність в історичному процесі змісту i форм розвитку особистості.
В розгляді конфлікту важливим є розроблена К. Юнгом типологія особистості, що дозволяє ефективно оцінювати психологічне пристосовування індивіда, його домінуючий психологічний зміст.
Типологія особистості за К. Юнгом базується на визначенні двох особистісних установок – інтроверсії i екстраверсії та чотирьох типів орієнтацій або функцій – мислення, почуття, відчуття, інтуїції.
К. Юнг обґрунтував концепцію структури особистості, яка складається з чотирьох базисних елементів: особистісного свідомого, особистісного несвідомого, колективного свідомого i несвідомого. Колективне несвідоме є віддзеркалюванням досвіду вcix попередніх поколінь в душі індивіда.
1
Юнг К.Г. Психологические типы. – М., 1995; Юнг К.Г. Тевистокские лекции. Аналитическая психология: теория и практика. – К.: СИНТО, 1997. – 253 с.; Роузен Д. ДАО Юнга. Путь целостности. – К.:
София, 1997. – 253 с.

Структура колективного несвідомого достатньо складна i містить загальнолюдське, національне, групове, ciмейне та ін. несвідоме.
К. Юнг розробив i дослідив поняття ―архетипу‖, яке є icторичною i універсальною формою мислення. Архетипи містять в co6i програми поведінки особистості, з’являються у міфах, мистецтві, релігії, фольклорі, науці, а також у сновидіннях людини. Прикладами архетипів є символи i образи – мати, батько. дитина, старець та інш.
Особливу увагу в дослідженнях К. Юнг звернув на аналіз ―душі сучасної людини‖. Він відзначає, що сучасна людина завжди самотня, її душа перенесла величезні (історичні) потрясіння i тому вона стала вкрай невпевненою. Душа сучасної людини знаходиться в безперервній боротьбі суперечностей внутрішнього i зовнішнього світу, що визначає існування постійного внутріособистісного конфлікту.
У К. Хорні внутріособистісний конфлікт аналізується із двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя
―невротичних потреб‖, задоволення яких спричиняє фрустрацію інших (1993).
К. Хорні визначаючи психологічні причини виникнення внутрішні конфліктів, вважав, що поведінка особистості визначається несвідомим.
Саме несвідомі спонукання, на думку автора, мають афективний, емоційний характер, при цьому відчуття тривоги розглядається К. Хорні як базисне у дослідженні i моделюванні поведінки
1
Тривога, за К. Хорні, є одним з найпоширеніших афектів, які відчуває людина, а ворожі спонукання утворюють головне джерело невротичної тривожності. Автор виділяє чотири основні способи уникання тривожності:

раціоналізація;

заперечення;

спроба приглушити тривогу
(наприклад, шляхом застосування алкоголю або наркотиків);
1
Хорни К. Невротическая личность нашего времени. – М.: Прогрес, 1993. – 240 с.; Хорни К. Ваши внутренние конфликты. – СПб: Лань, 1997. – 212 с.


уникання (або утікання) від хвилюючих думок, відчуттів, спонукань чи ситуацій, які їx викликають.
Внутріособистісний конфлікт, за К. Хорні, виявляється у:

стосунках любові, прихильності i ставлень людини (як до інших людей, так i з їx боку);

ставленнях, пов'язаних iз оцінкою ―Я‖;

ставленнях, пов'язаних iз самоствердженням;

ставленнях, пов'язаних із агресією;

ставленнях, що пов'язані із сексуальністю.
К. Хорні визначає три основні моделі поведінки як результат вирішення внутріособистісних конфліктів:

прагнення до людей – прагнення до єднання з іншими людьми, причетність до групи, до суспільства – таким чином особистість намагається забезпечити себе
(модель сумісної діяльності, взаємодії, інтенсивного спілкування);

прагнення від людей – прагнення бігти від людей, від спілкування з ними, відходити від суспільства, при цьому бажання створювати свій власний (можливо, ілюзорний) світ (модель відходу від спілкування та взаємодії);

прагнення проти людей – прагнення руйнувати світ,
боротися проти нього (модель боротьби та руйнування).
Моделям поведінки, що виділені К. Хорні, відповідають i типи конфліктних особистостей: стійкий, запобігаючий, деструктивний.
Визначені моделі поведінки в ситуації внутріособистісного конфлікту в більшій або меньшій мipi як раз i є причиною так званої зовнішньої конфліктності особистості, яка має прояв у міжособистісних та інших конфліктах, К. Хорт розглядала внутріособистісний конфлікт як результат впливу на особистість різних соціальних чинників. Особливу увагу автор надає проблемі задоволення потреб особистості, а також тенденції все
зростаючої суперечливості особистості й розриву між стимулюванням потреб i можливостями їх реального задоволення.
Вивчаючи проблематику внутріособистісних конфліктів,
дослідник багато уваги приділяє питанням взаємозв'язку потреб i ступеня їх задоволення, перетворення, що відбуваються у суспільстві, яке змінюється, зумовили не тільки зміни у процесі пошуку та отриманні
індивідом ідентичності, але i сам зміст цієї ідентичності як однієї з першорядних i життєвих людських потреб.
Процес розвитку ідентичності може бути представлений як інтеграція та диференціація різних взаємопов'язаних елементів (ідентифікацій), трансформація підструктур ідентичності, зміна їх ієрархії". Передумовою
інтеграції є успішне взаємоузгодження та проходження нормативних криз, успішне вирішення життєвих проблем i конфліктних ситуацій. Якісний аспект включення індивіда в тi або інші групи відображається поняттям
―соціальна ідентичність‖ особистості, а змістовними її компонентами є:
індивідуальна самооцінка, надбання й переживання соціальної ідентичності i соціальне порівняння
1
В основі соціальної ідентичності лежить глибинний когнітивний механізм, що виконує найважливішу диференціюючу функцію. Головною умовою соціальної ідентичності є усвідомлення себе єдиним цілим, що входить в конкретну соціальну спільність індивідів. Дослідники вказують, що незадоволення даної потреби може означати для індивіда серйозний кризовий стан.
Один iз провідних представників неофрейдистського напряму
Е. Фромм звертається до проблем внутріособистісного конфлікту, розглядаючи його в аспекті ―екзистенціальної дихотомії‖. Автор робить висновок про наявність таких суперечностей, які містяться в самій сутності людини. Тому вони не можуть бути подоланими: проблеми життя i смерті,
1
Воронова В.И., Ложки Г.В., Плющ А.Н. Трансформация структуры идентичности студентов – спортсменов // Журнал практикующего психолога. – 1998. - №4. – С.108-116.
обмеженість життя, величезні потенційні можливості людини i обмежені умови їx реалізації.
Е. Фромм розвинув теорію соціального характеру. До типів характеру віднесено рецептивний (пасивний), експлуативний, накопичувальний i ринковий. Типи характерів реалізуються шляхом дії психічних механізмів: мазохістського, садистського, деструктивного i конформістського
2
Е. Фромм детально аналізує причини, форми, зміст деструктивності як основи внутріособистісного конфлікту. Зростання й зміцнення особистості можливе лише у випадках, якщо людині вдається звернутися до нових способів осмислення життя. Не дивлячись на те, що життєздатні пристрасті ведуть до самоствердження людини, посилюють його відчуття радощів, набагато більше сприяють вияву його цілісності, ніж жорстокість i деструктивність, проте усе перелічене в рівній мipi бере участь у реальному людському існуванні.
Внутріособистісний конфлікт за Е. Фроммом набуває значного соціального значення. Деструктивність характеру конфлікту вбачається автором в бажанні зруйнувати світ, щоб позбутися відчуття власного безсилля, як остання спроба не дати світу зруйнувати себе. Деструктивності протистоїть конформістський тип орієнтації людини, завдяки чому вона долає відчуття власної неспроможності. Людина повинна брати на себе відповідальність за самого себе i визнати, що тільки власними зусиллями вона може знайти сенс власного життя.
У межах гуманістичної психології пропонується інша теорія внутріособистісного конфлікту. В основі конфлікту, на думку К. Роджерса
(1997), лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина накопичує протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напряму –
2
Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М., 1994. – 447 с.; Фромм Э. Человек для себя. – М.: Колегиум, 1992. – 253 с.

А. Маслоу – сутність внутріособистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини у самоактуалізації (1999).
Досить поширеними та надзвичайно популярними в психології конфліктів є роботи К. Левіна, який розглядав різні види внутріособистісних конфліктів
1
Спираючись на розроблену ―теорію поля‖ особистості, він запропонував наступну класифікацію внутріособистісних конфліктів (див. таблицю 4.1.).
1
Левин К. Разрешение социальных конфликтов. – СПб, 2000; Зейгарник Б.В. Теория личности
К.Левина. – М.1981; Хьелл Л, Зиглер Д. Теории личности. – СПб, 1997.

Таблиця 4.1.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал