Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів




Сторінка22/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   28


6.8. Проективний малюнок як метод психологічної діагностики та
формування конфліктологічної компетентності учасників конфлікту
Образотворче мистецтво володіє здатністю загострювати в особистості образне бачення предметів і явищ оточуючого світу, за якого вона стає здатною помічати найбільш значне й характерне в них, проникати до їхньої сутності та знаходити ті їх якості й властивості, які ще не були відкриті
іншими. Не випадково ж абстракціоністи (В. Кандинський, Р. Делоне, Г. Тар) розглядали процес образотворення як занурення людини у світ інтуїтивних порухів душі, а сприйняття художніх творів як розкодування символів останнього, що уможливлюється через безпосередній вплив експресивних ліній і кольорових плям на нервову систему глядача.
Малювання, як вид образотворчого мистецтва, є творчим актом, що дозволяє художнику відчути й зрозуміти самого себе, вільно висловити свої думки й бачення ситуації, звільнитися від конфліктів і сильних переживань, бути самим собою й розвивати емпатію та рефлексію. Воно не лише відображає у свідомості людини оточуючу соціальну дійсність, але й дозволяє її моделювати, висловлювати своє ставлення до неї, виражати у
своїх творах особисту ситуацію у житті автора малюнку, в якій його художнє самовисловлення може виявлятися в якій-завгодно формі.
Малювання розвиває почуттєво-рухову координацію і вимагає узгодженої участі багатьох психічних функцій. За ствердженням психологів, воно сприяє узгодженню міжпівкульних взаємовідношень, оскільки у процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов’язане з роботою правої півкулі, та абстрактно-логічне, за яке відповідає ліва півкуля. Будучи напряму пов’язаним з найважливішими функціями (зором, руховою координацією, мовленням, мисленням), малювання не просто сприяє розвиткові кожної з цих функцій, але й пов’язує їх між собою.
Малюючи, людина надає вихід своїм почуттям, бажанням, мріям, перебудовую свої відношення у різних (передусім, конфліктних) ситуаціях й безболісно стикається з неприємними, травмуючими й лякаючими образами.
Таким чином, малювання виступає як спосіб осягнення своїх можливостей та оточуючої дійсності, як спосіб моделювання взаємостосунків та висловлення різних емоцій, зокрема й негативних. Завдяки цьому малювання широко викори стовують для зняття психічного напруження, стресових станів у конфлікті, при корекції неврозів, страхів.
Основне завдання проективного малюнку полягає у виявленні й усвідомлення проблем і переживань людини, які складно вербалізувати. Він дозволяє переключити увагу людині з негативних проблем на позитивні або сконцентруватися на конкретних значущих проблемах.
Теми для малювання, можуть бути найрізноманітнішими й стосуватися як індивідуальних, так і загальних проблем конфлікту. Зазвичай вони охоплюють:
1)
власне минуле й теперішнє („Моя найголовніша проблема у спілкуванні з дітьми‖, „Я і моя дружина (чоловік)‖) та ін.;
2)
майбутнє або абстрактні поняття („Три бажання‖,
„Ненависть‖, „Конфлікт‖, „Заздрість‖ та ін.);

3)
стосунки в колективі („Що (або хто) мені не подобається в колективі‖; „Чого я очікував, а що отримав від спілкування з колегами‖) та ін.
Найчастіше у проективному малюванні використовуються наступні методики, за класифікацією С. Кратохвіла:
1.
Вільне малювання (кожний малює, що хоче). Малюнки виконуються індивідуально упродовж 30 хвилин, а потім обговорюється колективно у групі. Виявляються розходження в інтерпретації малюнку групою та автором.
2.
Комунікативне малювання (малювання у парах). Малюнки виконуються на одному аркуші паперу, спільними приналежностіми для малювання,але мовчки. Спілкування відбувається лише мовою фарб, ліній, плям, образів. Після завершення відбувається обговорення процесу малювання.
При цьому аналізуються не художні достоїнства створеного малюнку, а ті думки й почуття, що виникли у процесі створення його у партнерів, та про їх ставлення один до одного у ході малювання.
3.
Спільне малювання (малювання усіма учасниками групи).
Малюнки виконуються мовчки. Після їх завершення обговорюється участь та внесок кожного у спільну справу, особливості взаємодії з іншими у процесі малювання.
4.
Додаткове малювання (малювання усіма учасниками групи).
Аркуш передається по колу і кожен з учасників групи щось домальовує до образу, окресленого першим „художником‖.
Проводячи обговорення. Можна запитати в учасників групи, чи такий образ вийшов у кінці, який планувався ними на початку чи ні? Як вони поставилися до такого результату?
Під час занять образотворенням з метою оволодіння способами доцільної поведінки у конфлікті доцільно застосовувати вправи на
сприйняття художніх творів: „вживання‖ у картину упродовж циклу занять із занотуванням кожного разу в щоденнику нового враження про неї; художній аналіз картини чи скульптури; домислювання ходу розвитку подій, зображених на них; „оживлення‖ їх із програванням своєї версії завершення сюжету тощо.
Великий інтерес зазвичай викликає робота з психологічними рисуночними тестами, колірним тестом Люшера, графічним тестом У. Аве-
Лаллемант „Зірки і хвилі‖ та ін., що є ефективними засобами діагностики
індивідуальних особливостей реагування особистості на конфліктну ситуацію і дозволяє усвідомити їй позитивні та негативні сторони своєї конфліктної поведінки.
Розвиткові в особистості індивідуального підходу до подолання конфлікту сприяють різноманітні творчі вправи: ліплення свого „Я-образу‖ у динаміці („Яким я є‖ та „Яким я хочу бути‖); створення замальовок людей у різних емоційних станах із наступним їх аналізом; домальовування рисунку за запропонованою його деталлю (лінією, карлючкою тощо); підбір кольорової гами приміщення; дизайн інтер’єру, який заспокійливо чи збуджуючи впливає на людину; вираження свого внутрішнього стану в спонтанних малюнках; відтворення темпераменту у кольорі й русі (стихії).
При інтерпретації проективного малюнку увага звертається на зміст, способи вираження, колір, форму, композицію, розміри, специфічні особливості, які повторюються у різних малюнках однієї й тієї ж самої людини.
З метою розвитку конфліктологічної компетентності доцільним є застосування художньо-творчих вправ на основі інтеграції мистецтв, які спрямовуються на усвідомлення особистістю необхідності врахування позиції інших учасників конфлікту. Зокрема, інсценізуючи уривок з казки
А. де Сент-Екзюпері „Маленький Принц‖, де герой просить льотчика намалювати йому „його‖ баранця, учасники групи усвідомлюють, що в кожної людини є своє уявлення про те, ―яким має бути баранець‖, і тому для
ефективного розв’язання конфлікту слід виходити не лише зі свого бачення конфліктної ситуації, а й враховувати позиції інших її учасників.
Головне значення образотворчого мистецтва (і проективного малюнку, зокрема) для особистості, яка переживає конфлікт, полягає в тому, що врівноважується
її емоційно-почуттєва сфера й формується
її конфліктологічна компетентність, загострюється її ємоційна чутливість, більш тонким стає сприйняття і розуміння нею усіх складників конфлікту.

6.9. Психдрама як метод самопізнання й психологічної корекції негативних
емоційних проявів у конфлікті

Психодрама – це метод групової роботи, що становить собою рольову гру, в ході якої використовуються драматична імпровізація як спосіб вивчення внутрішнього світу учасників групи й створюються умови для спонтанного вираження ними почуттів, пов’язаних із конфліктними й емоційно загостреними проблемами. Грунтується вона на ігровому методі. Різновидами психодрами є, за
А. Вольтманом, біодрама (коли учасники виконують ролі звірів) та лялькова
драматизація (коли учасники виконують чи дивляться ляльковий спектакль).
Витоком психодрами став „спонтанний театр‖ Якоба Леві Морено.
Створюючи свою методику, вчений виходив з того, що людина володіє природною здібністю до гри і, виконуючи різноманітні ролі, отримує можливість експериментувати з реалістичними й нереалістичними життєвими ролями, творчо працювати над власними проблемами й конфліктами. У ході розігрування ситуацій виникають спонтанність, креативність, істинний емоційний зв’язок між учасниками ситуації, катарсис, який сприяє досягненню творчої активності та виникненню інсайту в пошуку виходу з конфлікту.
У психодрамі людині пропонується роль героя у грі, зміст якої зосереджений на її проблемах. Таким чином, вона може вільно і спонтанно висловлювати свої почуття в імпровізаціях, а інші учасники виконують ролі
головних персонажів її реального життя. При цьому головною умовою для проведення психодрами є доброзичливість групи.
Метою психодрами є діагностика й корекція неадекватних станів та емоційних реакцій, їх усунення, розвиток соціальної перцепції, поглиблення самопізнання. Психодрама допомагає людині розкрити глибинні емоції у набагато яскравішій та дієвішій формі, ніж це дозволяють зробити інші методи, що грунтуються на вербальному описі переживання.
Завдання психодрами полягають у:
1.
Творчому переосмисленні власних проблем і конфліктів.
2.
Виробленні більш глибокого й адекватного розуміння людиною самої себе.
3.
Подолання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційного реагування.
4.
Формування нової адекватної поведінки й нових способів емоційного реагування.
Психодраматичне розігрування ролей змінює поведінку людини, її ставлення , установнки, способи емоційного реагування. Під час психодрами відбувається пошук ефективних шляхів розв’язання психологічних проблем різних рівнів: від побутового, звичайного до екзистенційного. Людина за допомогою ведучого й групи відтворює у драматичній дії значущі події свого життя, розігрує сцени, що стосуються її проблем, конфліктів. Сцени розігруються таким чином, неначе вони відбуваються в даний момент. Дія структурується так, щоби сприяти проясненню й конкретизації проблеми конфлікту. Аналізуються нові ролі, альтернативні афективні й поведінкові стилі, здійснюється пошук та апробування більш конструктивних моделей розв’язання проблеми. Дії, фізичні рухи, на яких грунтується психодрама, підвищують можливість використання сигналів невербальної поведінки як джерел пізнання інших та самого себе.
Заняття з психодрами проводиться у формі сюжетно-рольової гри на обрану тему, яка становить собою реальну проблему кого-небудь з учасників групи. Ролі в психодрамі задаються й виконуються таким чином, щоби сприяти
глибокому розумінню й розв’язанню запропонованої проблеми. „Проживаючи‖ важливі ситуації свого життя, людина по-новому усвідомлює проблеми, способи свого реагування на них, ставлення до подій, цінностей, конкретних справ. Вона відкриває нові можливості побудови стосунків у конфлікті й пошуку взаємовигідних рішень.
Метод психодрами рекомендується використовувати в роботі з тими учасниками конфлікту, в яких існують труднощі у вербалізації своїх почуттів та свого життєвого досвіду в цілому. Адже у психодраматичній ситуації людина виступає водночас і головним героєм своєї драми, й її творцем, і дослідником себе та свого життя.
У роботі з дітьми й підлітками психодрама використовується при девіантній поведінці, конфліктності, наявності неадекватних емоційних реакцій та емоційних розладів, спричинених конфліктом, низькому рівні розвитку навичок соціальної перцепції.
Великого значення у психодрамі надається катарсичному ефекту, що виникає при відреагуванні внутрішніх конфліктів, які виявляються в ході психодраматичного дійства.
У якості чинників, що позитивно впливають на зміну установок, психологи вказують: надання людині вільного вибору як стосовно участі в психодрамі, так і стосовно ролі; залучення її у виконавську діяльність, поява можливості внестив ігру власні імпровізації, отримання нею позитивного підкріплення по закінченні дії.
Психодрама сприяє подоланню захисних позицій людини в конфлікті, посилює її емоційну залученість, допомагає вивченню власних проблем, досягненню катарсису та
інсайту.
В результаті розігрування психодраматичної ситуації багато прихованих чи витіснених із свідомості подій досягають рівня переживання й свідомості.
Класична психодрама охоплює собою п’ять основних елементів:
1.
Протагоніст
– головний виконавець, герой психодраматичної сцени, яка становить собою зображення
його власної проблеми, створення образу власної діяльності.
За допомогою режисера, аудиторії та спеціальних постановочних прийомів він відтворює свою актуальну психологічну конфліктну реальність, щоби досягти інсайту й покращити здатність функціонувати в реальному житті, конструктивно розв’язувати конфлікти.
2.
Режисер (фасилітатор) – той, хто допомагає протагоністу досліджувати свої проблеми. Його функції полягають в організації психодраматичного дійства, простору, створенні атмосфери довіри, стимулювання учасників до спонтанності, підготовки протагоніста й усієї групи до рольової гри, виявленні проблем та переживань протагоніста, коментуванні, залученні допоміжних персонажів, організації обгрвроення, емоціного обміну й аналізу, інтерпретації того, що відбувається. Режисер розподіляє ролі, формує уявлення й спрямовує учасників, дозволяючи тим самим усім їм перевести свої думки й почуття на мову сценічної дії, виразити їх у цих діях. У той же час, він намагається допомогти учасникам групи змінити небажані форми поведінки.
3.
Допоміжні „Я” – це учасники, які виконують ролі другого плану й можуть уособлювати значущих для протагоніста людей, репрезентуючи їх такими, якими вони постають у внутрішньому світі протагоніста, або відкривати перед ним складові його власного „Я‖. Вони стають носіями його переносів та проекцій у психодрамі. Основними функціями допоміжних „Я‖ є: зіграти роль, яка є необхідною протагоністу для реалізації його задуму; допомогти зрозуміти, як протагоніст сприймає взаємостосунки з іншими персонажами; зробити видимим неусвідомлені протагоністом
відносини; спрямовувати протагоніста у розв’язанні проблем та конфліктів шляхом залучення його до діалогу з допоміжними „Я‖; допомогти йому перейти від драматичної дії до реального життя.
Завдяки
інтенсивному співпереживанню у ситуації, що розігрується, рольовий зворотний зв’язок надає можливість протагоністу ще більше пояснити собі й зрозуміти зображені в драмі міжлюдські стосунки.
4.
Глядачі – це члени групи, які не беруть безпосередньої участі в психодраматичній дії, а обговорюють ситуацію після її програвання не лише стосовно протагоніста та учасників психодрами, а й стосовно самих себе. Вони демонструють своє емоційне ставлення до того, що відбулося, розповідають про проблеми й конфлікти, які їх хвилюють і які вони згадали у зв’язку із побаченим дійством. Завданням глядачів є, з одного боку, допомогти протагоністу усвідомити його власні проблеми, не аналізуючи їх, а розповідаючи аналогічні випадки з власного досвіду, схожі на те, що було презентовано протагоністом у психодрамі. Це дозволяє йому стати більш впевненим у собі на основі розуміння того, що він не є одиноким у своєму випадку і що інші люди також переживають у своєму житті різні труднощі й розуміють його.
5.
Сцена – це місце у психодрамі, де розгортається дія. Нерідко для цього обираються спеціально організовані театри психодрами або обладнані кабінети. Класичною формою психодраматичної сцени є сцена у Мореновському терапевтичнрому театрі в Беконі, штат Нью-Йорк, США.
Вона становить собою триярусну конструкцію, над якою підвищується напівкруглий балкон. Розташовуючись на
першому ярусі, протаготніст і фасилітатор опиняються поза
груповою ситуацією й попадають безпосередньо у прості психодрами. На другому ярусі, де вони сидять один перед одним або дефілюють по сцені, відбувається вступна бесіда, під час якої група тією чи іншою мірою зникає з поля зору протагоніста. На третьому ярусі може осмислюватися та емоційно переживатися вже розіграна сцена, котра потім може плавно перейти в іншу. Сама психодраматична дія розігрується на третьому ярусі, на круглій платформі 4 метри в діаметрі. Балкон слугує для конкретизації різного просторового досвіду, наприклад, злету чи падіння, підйому чи спуску тощо. Якщо ж немає можливості для побудови такої сцени, то замість неї може бути використаним простір кола усередині групи у достатньо просторому, але не занадто великому приміщенні. Інакше, замалі кімнати обмежують можливість пересування виконавців, а занадто ведикі – негативно впливають на групову солідарність. Занатдто світлі й невиразні приміщення є непридатними для зображання драматичних і трагічних конфліктних подій. Тому, якщо немає можливості забезпечити кольорове освітлення, то його можна варіювати за допомогою віконних завіс та переносних ламп. У якості реквізиту використовуються стільці та невеличкий столик.
Основними формами психодрами є такі, що центровані: на протагоністі, на темі, на групі й спрямовані на групу. Їх цінність полягає в тому, що майже всі учасники групи отримують можливсть для ідентифікації, яка детально опрацьовується у фазі обговорення. Такі види діяльності спрямовуються на розкриття етіології того чи іншого стану та набуття учасниками групи нового, поглибленого розуміння конфліктної проблеми, яка тією чи іншою мірою стосується кожного з них.

Тривалість психодрами зазвичай – 50 хвилин, але вона може, залежно від конфліктної проблеми та стану групи, тривати від 15-20 хвилин до 4 годин.
Основними компонентами психодрами, центрованої на групі, є: рольова гра, спонтанність, „теле‖, катарсис та інсайт.
Рольова гра становить собою участь в імпровізованому дійстві, коли людині надається можливість творчо опрацювати особисті проблеми й конфлікти. У зв’язку із цим Д. Морено зазначав, що між актором та виконавцем ролі в психодрамі існує велика різниця: перший грає те, що написано автором сценарію, й він має володіти здібністю перевтілюватися на замовлення. У психодрамі таке вміння створювати „фальшивий фасад‖ може виявитися лише завадою. Психодрама більше, ніж театр заохочує
імпровізацію – розігрування ролей та ситуацій, актуальних для людини або групи, тому і „сценарій‖, і „постановка‖ виявляються результатом роботи не професіоналів, а самих учасників групи.
Спонтанність – це поведінка й почуття, що не регулюються впливом ззовні. Тому в психодрамі немає наперед ьнаписаних сценаріїв та ролей.
Д. Морено розглядав спонтанну поведінку в психодрамі як притиотруту від усе зростаючої ригідності соціальних ролей.
У групі психодрами учасники вчаться розширювати свій рольовий репертуар у конфліктних ситуаціях й самодосліджувати свою спрямованість, про існування якої раніше не підозрювали. У розумінні Д. Морено, спонтанність – це ключ, за допомогою якого можна вивільнити творчість:
„Творчість нагадує сплячу красуну, яку треба пробудити. Найкращим засобом для цього є спонтанність‖.
Остання передбачає два важливих параметри: адекватність відповіді та новизну, які в
ідеалі співпадають, адже поведінка учасника психодраматичної вистави має бути як новою, так і адекватною заданій ситуації. Спонтанність проявляється у психодрамі в тому, що проблеми й
відносини не аналізуються її учасниками на словах, а переживаються у кожний даний момент їх існування.
У психодраматичній дії немає минулого й майбутнього, а є лише теперішнє, те, що переживається в реальній дії „тут і тепер‖. Це надає можливість її учасникам об’єктивізувати своє минуле, проявити його назовні.
Як дитина від імені іграшки може вислоаити усе, що їй не дозволено говорити самій, так і учасник психодрами від імені свого персонажа, первтілюючись та імпровізуючи, може достатньо глибоко розкрити своє внутрішнє „Я‖, незалежно від того, чи йдеться про минуле, чи майбутнє, чи теперішнє.
„Теле‖, за Д. Морено, означає двобічний процес передачі емоцій мід протагоністом та режисером, усіма членами групи. Це вчування один в одного, взаємозалежністьусіх емоційних проявів емпатії, переносу та контрпереносу, так би мовити, взаємоемпатія.
Результатом використання „теле‖ є визнання того, що ми бачимо інших не такими, якими вони є насправді, а такими, якими вони виявляються стосовно нас. А це є чиненайважливішим для врегулювання різноманітних конфліктів,у яких кожна зі сторін вважає себе „несправедливо ображеною
іншою „поганою‖ стороною‖. Таким чином, психодрама створює своєрідні лабораторні умови, в яких учасники навчаються аналізувати своє сприйняття
інших людей.
Різновидом психодрами є соціодрама, призначенням якої є дослідження й формування конструктивного ставлення до різних соціокультурних потреб, стосунків та конфліктів, зокрема, упередженості, конфліктів між батьками та дітьми, населенням та чиновниками, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти тощо. Засобом спонтанних творчих дій учасники групи витвчають своє сприйняття цих конфліктів, реакцію на них, пов’язані з ними почуття й способи конфліктної поведінки, щоби в такий спосіб підвищити свій рівень конфліктологічної компетентності.

Катарсис у перекладі з давньогрецької мови означає „очищення душі через страждання‖, почуттєве потрясіння. Д. Морено дещо розширив це поняття, розповсюдивши дію катарсису не лише на глядачів, але й на акторів, які, розігруючи драму, звільняють себе від неї. Відмінність між глядачами психодраматичного театру та глядачами радиційногог театру
Морено порівнював з відмінністю між людиною, яка дивиться виверження вулкану по телевізору й людиною, яка спостерігає за ним біля підніжжя вулкану.
Інсайт – у перекладі з англійської „осяяння‖, це вид пізнання, який приводить до раптового непередбачуваного рішення чи нового розуміння проблеми. У психодраматичному сенсі – це зміна в структурі перцептивного поля учасників психодрами. Він може виникнути не лише під час катарсису, але й у ході обговорення розіграної психодрами тоді, коли пов’язані з ним переживання вже послаблені. Метою психодрами є створення такого групового мікроклімату, в якому було б максимально можливим досягнення катарсиу та інсайту.
При проведенні психодрами використовуються наступні техніки:
1.
Самопрезентація.
2.
Монолог.
3.
Дублювання (множинне дублювання).
4.
Обмін ролями.
5.
„Пустий‖ стілець і „високий‖ стілець.
6.
„Дзеркало‖.
7.
Програвання можливих майбутніх життєвих ситуацій.
8.
„За спиною‖.
9.
Ідеальний інший.
10.
Чарівна крамниця.
1.

Самопрезентація є однією з найпростіших технік, яка складається з серії коротких рольових дій, в яких протагоніст зображує самого себе або когось дуже важливого для себе. У
цих діях він є єдиним учасником і вистава є абсолютно суб’єктивною.
2.

Монолог є технікою, сутність якої полягає в коментуванні протагоністом своїх дій у середині сцени, перед її початком або наприкінці. Монолог станровить собою репліку, висловлювання проблеми. У ньому протагоніст виражає сутність проблеми, висловлює свої думки і почуття. Персонаж, який представляється актором, звертається не до інших дійових осіб, а до самого себе, що дозволяє йому побачити свої емоції ніби зі сторони й таким чином, проаналізувати свої реакції на ситуацію, яка відбувається.
3.

Дублювання – це техніка, що здійснюється у психодрамі двійником, який перебирає на себе роль автора проблеми, доповнюючи її й підкреслюючи ті чи інші моменти у психології та поведінці автора.. Двійник може виступати в ролі
„внутрішнього голосу‖ автора. Тоді він виражає й висловлює його приховані думки і почуття. Двійник може посилювати ті чи інші моменти поведінки автора у проблемній ситуації, зображати їх комічно, діяти зовсім протилежним чином тощо.
Нейтральний двійник підтверджує або лише дещо посилює почуття протагоніста. Іронічний двійник виконує роль протагоніста в
іронічному, гумористичному ключі, підштовхуючи його на більш глибоке вивчення проблеми конфлікту.
Пристрасний
двійник
посилює почуття протагоніста, робить їх більш яскравими й зрозумілими.
Двійник-опозиціонер
намагається зайняти позицію, протилежну до позиції протагоніста, щоби викликати його на суперечку й привернути його увагу до альтернативних варіантів конфліктної поведінки. Двійник сриймає дію протагоніста водночас і зі сторони й ізсередини, що позволяє
йому зрозуміти протагоніста так, як не може ніхто інший з членів групи. Важливо, щоби двійник в усіх випадках висловлював почуття протагоніста, а не свої власні.
4.

Обмін ролями – це техніка, за якої протагоніст грає у психодрамі роль якоїсь ключової фігури, а допоміжне „Я‖ перебирає на себе роль протагоніста. Мета обміну ролями полягає в тому, щоби людина, яка виступає як допоміжне „Я‖, краще зрозуміла свою власну роль, спостерігаючи за виконанням її протагоністом. В інших випадках ця техніка використовується для того, щоби одні учасники могли досягти емпатичного розуміння утруднень, яких зазнають інші, подивитись на світ їхніми очима. Обмін ролями дозволяє, з одного боку, зрозуміти утруднення протагоніста, допомогти йому більш точнго виразити свій задум, а з іншого – дає змогу допоміжному „Я‖ показати своє розуміння ситуації, висловити своє ставлення до неї. Наприклад, при розігруванні сцени сварки між подружжям, де роль протагоніста виконує дружина, а допоміжного „Я‖ – чоловік, їх просять обмінятися ролями. В такому випадку, психодраматисна дія може набути зовсім іншого спрямування: допомогти розв’язати конфлікт чи знайти адекватну форму поведінки у тій чи іншій конфліктній ситуації. Перебираючи на себе роль іншого, людина виявляє викривлення сприйняття іншого у взаємодії з ним, усвідомлює й опрацьовує це в дії. Обмін ролями – найбільш ефективна і швидка техніка досягнення інсайту через дію. Так, якщо мати, яка суворо вимагає від дитини дотримуватися визначених нею правил, примусити саму жити за ними хоча б невеликий проміжок часу, побути в ролі своєї дитини, то це може змусити її до зміни своєї поведінки.

5.

„Пустий‖ стілець і „високий‖ стілець. При використанні техніки „пустого‖ стільця людина може відреагувати через дію свої проблеми, уявляючи свого антагоніста таким, що сидить на пустому стільці на сцені. Вона взаємодіє з цим фантомом і навіть обмінюється з ним ролями, і в ролі фантома взаємодіє з уявною самою собою. При використанні техніки „високого‖ стільця звичайний стілець розташовують на підставці так, щоби людина, яка сидить на ньому, була вищою за всіх інших.
Це робиться для того, щоби надати клієнтові протагоністу сили або створити її відчуття для того, щоби він успішно впорався зі своїми ворогами у психодраматичній дії або з
іншими людьми, які зазвичай придушують його в реальному житті. Техніка „високого‖ стільця допомагає людині навчитися більш успішно сприавлятися із реальністю, що загрожує їй у конфлікті.
6.

„Дзеркало‖ – це техніка, яка дозволяє протагоністу зрозуміти, як його та його поведінку сприймають і оцінюють інші, зокрема, допоміжні „Я‖. Ця техніка створює візуальний та вербальний зворотний зв’язок між протагоністом та його допоміжними‖Я‖, які можуть перебільшено зображати звички протагоніста й показувати йому деякі можливі альтернативи в його манері поведінки. Техніки „Дзеркало‖ й „Обмін ролями‖ використовуються для того, щоби допомогти людині зрозуміти, як її сприймають інші і як вони схильні реагувати на неї.
7.

Програвання можливих майбутніх життєвих ситуацій – це техніка, користуючись якою учасники групи мають уявити собі, що відбулося б, якби проблема, що реально ними драматизується виявилася інакшою, ніж вона є насправді або була розв’язана певніи іншим способом. Учасники групи

імпровізовано відтворюють та програють можливі ситуації, які можуть виникнути в майбутньому. Мета такого підходу полягає у підготовці протагоніста до конфліктних ситуацій, виникнення яких можна передбачити в майбутньому.
Програючи ці ситуації наперед, протагоніст готується до нрих й вносить відповідні корективи у свою поведінку.
8.

„За спиною‖ – це техніка, яка полягає в тому, що людина сідає на сцені на стілець спиною до глядачів, а режисер закликає глядачів до її обговорення, надаючи їй тим самим можливість зрозуміти, як її сприймають інші.
9.

Ідеальний інший. Ця техніка допомагає знизити емоційну напруженість людини наприкінці психодраматичної дії, а також надає їй цінний емоційний досвід через можливість відчути ставлення до себе, якого вона так бажає, але якого може й не мати в реальному житті.
10.

Чарівна крамниця – це техніка, яка допомагає людині усвідомити свої істинні цілі й бажання в житті. Режисер просить учасників групи уявити собі, що на сцені відкрита крамничка, де продаються усілякі чарівні речі: любов, мужність, талант іт.д. Влвсник крамнички пропонує групі на вибір усе, чого він лише може забажати. Водночас власник вимагає у сплату від клієнта шо-небудь з того, що для нього теж є дорогоцінним. Це ставить його перед вибором й змушує замислитися над тим, що ж найбільше він цінує в житті.
Таким чином, головне значення психодрами для особистості, яка перебуває у конфлікті, полягає в тому, що вона дозволяє їй зрозуміти й реалізувати себе, створюючи для неї умов, що дозволяють здійснювати помилки без ризику розплати за них й отримання негативного підкріплення.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал