Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів




Сторінка20/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28
діяльності посередника багато в чому залежить успіх переговорного процесу. Це особливо важливо, коли посередник має справу
із тривалим складним конфліктом.
Наприклад, сама активна "човникова дипломатія" Г. Кисінджера протягом двох років Арабо-ізраїльської війни 1973-1975 р. дала три розряджаючих випадки домовленості між Ізраїлем і його арабськими сусідами.
Стратегія Г. Кисінджера дозволила контролювати взаємодію сторін і забезпечила
їхній рух назустріч один одному без видимості капітуляції й однобічних поступок
(Д. Прюїтт, 1986).
3.
Чоловіки демонструють більш високу задоволеність
собою й процесом переговорів з партнером протилежної статі
(Е.І. Кимпеляйнен, 1995). При переговорах в одностатевій парі (чоловік- чоловік) вони менше задоволені собою й процесом, але зате більше задоволені досягнутими угодами.
4.
Успіх на переговорах багато в чому залежить від врахування
національних особливостей партнера, його стилю ведення переговорів
(Р. Гестеланд, 2003; Д. Давидсон, М.М. Лебедєва, 1993).
5.
Соціально-психологічна ефективність переговорів розрізняється у діадах і тріадах. Це обумовлено різними соціально-психологічними характеристиками таких типів взаємодії. Переговорний процес у діаді характеризується меншою стійкістю й більшою невизначеністю очікуваних результатів у порівнянні із тріадою, у якій роль третього учасника виконує спостерігач. У діадах відбувається зсув уваги учасників з проблеми переговорів на емоційні аспекти взаємодії (М. Дойч, 1988).
6.
У діадах ефективніше, ніж у тріадах, проходять переговори, що стосуються особистих інтересів опонентів. У тріадах ефективніші переговори на більш абстрактні теми, коли присутність третьої особи змушує прислухатися до логіки партнера
(Е.І.
Кимпеляйнен,
1995).

7. Коли необхідно вести переговори з усією групою, що є опонентом у конфлікті, краще вести діалог не з усіма, а тільки із представниками. На відміну від рядових членів представники груп на переговорах не демонструють поляризації, а результат є компромісом між вихідними позиціями (Е. А. Вербанова, 2002).
8. Посилення контролю спілкування, у тому числі невербального, дозволяє учасникам зменшити вплив емоцій на вибір варіанта рішення, що позитивно позначається на результаті взаємодії (Е.І. Кимпеляйнен, 1995).
9. Тверда переговорна позиція може понизити вимоги іншої сторони, викликати в неї готовність погодитися на менше. Але іноді твердість позиції викликає також відповідь.
Як відзначає Д. Майерс (1997), у багатьох конфліктах ділять не пиріг фіксованого розміру, а пиріг, усихаючий за час конфлікту. Тому твердість зменшує шанси на домовленість.
10.
Наявність зовнішньої загрози для одного з опонентів підвищує ймовірність його поступок іншій стороні. Загроза повинна ґрунтуватися на діях, а не на намірах (Е.І. Степанов, 2000).
11.
З іншого боку, відсутність в опонентів бажання застосувати
насильство може привести до швидкого вирішення проблеми. Мирному рішенню кризових ситуацій сприяє наявність у сторін можливостей впливати один на одного невоєнними засобами (С. Херманн, 1987).
12.
Позитивно впливає на результативність переговорів взаємозалежність
опонентів. Вона може виражатися у двох аспектах:
1)
між сторонами до конфлікту заклалися міцні стосунки, і їм легше домовитися;
2)
сторони зв'язані перспективами спільного майбутнього, які розглядають як важливі.
13.
Результати переговорів істотно залежать від змісту переговорного процесу, тобто від проблеми обговорення. Чим більш абстрактна обговорювана
тема, тим легше учасникам дійти згоди. І навпаки, чим значиміша для опонентів в особистісному плані проблема, тим важче прийти до згоди.
14.
Важливим фактором, що впливає на успіх переговорів, є час. Як правило, перемагає той, хто має у своєму розпорядженні час. Переговорщик, що потрапив в цейтнот, приймає рішення експромтом і робить більше помилок.
15.
Якщо переговори тривають занадто довго, а рішення не знаходиться, корисно оголосити перерву, під час якої можливе проведення консультацій, наприклад усередині кожної делегації. Обідня перерва знімає рівень напруженості, робить людей більше поступливими.
Іншим варіантом виходу з глухого кута може бути пропозиція відкласти питання на більш пізній час, після того як інші проблеми будуть вирішені.
На ефективність переговорів впливають:

володіння переговорщиком знаннями й уміннями в сфері переговорного процесу, тобто його професіоналізм;

знання особливостей психології місцевого населення, його традицій і звичаїв, поважне ставлення до людей;

психологічна стійкість, уміння не піддаватися на провокаційні випади, незаконні звинувачення, тощо.




ВИСНОВКИ

1.
Завершенням конфлікту є припинення його з будь-яких причин.
Основними формами завершення конфлікту є розв’язання, урегулювання,
згасання, усунення, переростання в інший конфлікт. Вичерпання конфлікту – це припинення дії конфліктогенів, боротьби сторін за предмет конфлікту.
Основними критеріями конструктивного розв’язання конфлікту є ступінь узгодження суперечностей і перемога в ньому правого опонента.

2.
Серед умов конструктивного розв’язання конфлікту виділяють: припинення конфліктної взаємодії; пошук спільних цілей та інтересів; зниження негативних емоцій; зміна свого ставлення до опонента; зниження негативних емоцій опонента; об'єктивне обговорення проблеми; облік статусів (посадового положення) один одного; вибір оптимальної стратегії розв’язання конфлікту.
На результативність розв’язання конфлікту впливають фактори: часу, третьої сторони, своєчасності, рівноваги сил, культури, єдності цінностей, досвіду (прикладу) і відносин.
3.
Розв’язання конфлікту – це процес, етапами якого є: аналіз та оцінка ситуації; вибір способу розв’язання конфлікту; формування операціонального складу дій; реалізація плану й (або) його корекція; оцінка ефективності дій.
Основні стратегії розв’язання конфлікту – суперництво, співробітництво,
компроміс, пристосування й уникання від вирішення проблеми. Залежно від обраних стратегій можливе розв’язання конфлікту способом силового придушення (поступка опоненту) або шляхом переговорів (компроміс або співробітництво). Компроміс може бути досягнутим за допомогою техніки відкритої розмови, а співробітництво – за допомогою методу принципових переговорів.
4. Урегулювання конфліктів за участю третьої сторони – це специфічний вид суспільно значущої діяльності, що називається медіаторством. Третя сторона може сама втручатися в конфлікт, а може регулювати його на прохання учасників. Залежно від гостроти конфлікту, значущості розв'язуваної проблеми й особливостей опонентів медіатор може виступити в одній з з п'яти іпостасей: третейський суддя, арбітр, посередник, помічник або спостерігач.
5.
Третя сторона, зазвичай, сприятливо впливає на завершення конфлікту.
Ефективність медіаторства залежить від особистості медіатора, особливостей конфлікту й конфліктуючих сторін, а також від тактик і технік впливу на опонентів, які він обирає.
6.
У діяльності керівника з регулювання конфліктів доцільно використати такі типи медіаторства, як арбітр і посередник. Особливість діяльності
психолога щодо врегулювання конфлікту полягає в одночасному вирішенні завдань медіаторства й наданні психологічної допомоги опонентам у нормалізації взаємин і психічного стану.
7.
Принципи посередницької діяльності психолога: нейтральність стосовно опонентів; безоцінність позиції; конфіденційність; процедурний характер діяльності; стимулювання співробітництва; робота із процесом, а не з рішенням.
8.
Переговори – це спосіб розв’язання конфлікту, що полягає у використанні ненасильницьких методів і прийомів для вирішення проблеми.
Переговори ведуться про наступне: продовження дії угод, нормалізацію відносин, перерозподіл, створення нових умов, досягнення побічних ефектів.
Серед функцій переговорів найбільш значущими є: інформаційна, комунікативна, регулятивна, координаційна, контролююча, відволікання уваги, пропаганди, а також функція зволікань.
9.
У динаміці переговорів виділяють:

період підготовки (вирішення організаційних і змістових питань);

ведення переговорів (етапи: уточнення інтересів і позицій, обговорення й узгодження позицій, вироблення угоди);

аналіз результатів переговорів;

виконання досягнутих домовленостей.
10. Психологічними механізмами переговорного процесу є: узгодження
цілей та інтересів, прагнення до взаємної довіри, забезпечення балансу влади й
взаємного контролю сторін. Технологія переговорів містить у собі: способи презентації позиції; принципи взаємодії з опонентом; тактичні прийоми.

Творчі завдання й питання для обговорення на практичних заняттях:

1.
З яких періодів й етапів складається переговорний процес?
2.
Від чого залежить успіх на переговорах?
3.
Чи збираєтесь Ви брати участь у переговорах з діловим партнером? Визначте основні заходи щодо підготовки переговорів.
4.
Підготуйте та розіграйте на занятті різноманітні ситуації переговорів з різними психологічними типами ділових партнерів.
5.
Оберіть подібні конфліктні ситуації переговорів з літературних творів та проаналізуйте хід та психологічні механізми їх розгортання.
6.
Проаналізуйте сцену переговорів Овода й кардинала Монтанеллі у в’язниці з твору Е.Л. Войнич „Овод‖.



Питання для самоконтролю:

1. В яких основних формах конфлікт може бути завершеним?
2. Які основні фактори визначають умови завершення конфлікту?
3. Розкрийте алгоритм дій щодо конструктивного розв’язання конфлікту.
4. В яких ситуаціях є доцільною участь третьої сторони у вирішенні конфлікту?
5. Перелічіть основні етапи діяльності керівника в урегулюванні конфлікту.
6. На яких засадах здійснюється робота психолога з урегулювання конфліктних відносин опонентів?
7. Пригадайте один із конфліктів, в яких ви брали участь як опонент. Як ви себе повели б в ролі третьої сторони в даному конфлікті?
8. Обґрунтуйте переваги конструктивного вирішення конфлікту над
іншими формами його завершення.

РОЗДІЛ 6.
МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ
ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТІ

6.1. Конфлікт як мистецтвознавчий феномен

Категорія конфлікту є однією з центральних у мистецтві та мистецтвознавстві, адже, за висловом Р. Льюїса та Х. Райфа, у світовому мистецтві зіткнення інтересів є однією з найголовніших тем. За увагою, яку їй приділяють, з нею можна порівняти лише теми Бога, кохання, внутрішньої бротьби людини та протистояння Добра і Зла.
Відіграючи ключову роль у житті людини і суспільства, конфлікт завжди був предметом художнього відображення дійсності в творах мистецтва і виступав джерелом розгортання їх змісту.
Так, драматургія будь-якого музичного твору визначається конфліктом тем чи лейтмотивів, їх розвитком та своєрідним переплетенням у музичній тканині.
Яскравим прикладом цьому є увертюра „Егмонт‖ Л.В. Бетховена, увертюра до опери М.В. Лисенка „Тарас Бульба‖, кантата „Олександр Невський‖
С. Прокофьєва, симфонії №7 („Ленінградська‖) та № 13 („Бабин Яр‖)
Д. Шостаковича та багато інших великих і малих музичних форм. І вже навіть сам музичний термін „концерт‖ означає протистояння соліста та оркестра, змагання їх у вправності та віртуозності. Зумовлюючи динамізм, драматизм та емоційний накал музики, конфлікт дозволяє слухачеві пережити разом із композитором та виконавцем почуття емоційної напруги, вступити у почуттєву взаємодію з героями музичного твору. Свідченням тому є відомий факт, коли, почувши перші акорди V симфонії Л.В. Бетховена, в якій тема людини вступає у нерівну боротьбу з грізною і невблаганною темою долі, критик сказав: „Так доля стукає у двері‖.
Конфлікт є основою творів образотворчого мистецтва, які, показавши глядачеві лише застиглу мить гострої ситуації, дозволяють йому зрозуміти позиції
героїв картини і спонукають його фантазію до завершення її сюжету, домалювання в уяві свого варіанту її розв’язання. Такими є картини „Сватовство майора‖ П. Федотова, „Відмова від сповіді‖ І. Репіна, „Бояриня Морозова‖
В. Сурикова, ‖Мати партизана‖ С. Герасимова та інші.
Для хореографічного мистецтва також характерним є конфлікт, починаючи від старовинних хороводних танців-пісень (наприклад, „А ми просо сіяли‖), в яких дівочі й парубочі громади, танцюючи, ніби сваряться й наступають одне на одного, – і завершуючи танцями на закладу (хто кого перетанцює) та бойовим гопаком, який, по суті, є не просто танцем, а боротьбою могутніх чоловічих характерів, своєрідним мистецьким двобоєм. Подібний характер мають і латиноамериканські танці капоейро, пасадобль та інші. Конфлікт покладений в основу всіх сценічних танців, без нього неможливим є розвиток сюжету в балеті.
На основі розгортання конфлікту найчастіше розвиваються літературні твори, і свідченням тому є вже самі їх назви: „Батьки й діти‖ І. Тургенева,
„Украдене щастя‖ І. Франка, „Причинна‖ Т. Шевченка.
Конфлікт покладений в основу сценічного дійства театральних п’єс, творів кіномистецтва. Особливо виразно він проявляється у драмах і трагедіях. Так, усьому світові відомі невмирущі трагедії В. Шекспіра, в яких конфлікт досягає апогею і виявляється як у крайньому загостренні міжособистісних стосунків головних героїв, так і в нещадній і безкомпромісній їхній внутрішній боротьбі із самими собою. „Бути чи не бути?‖ – вічне питання Гамлета, яке найбільш ємно і точно втілює в собі сутність усіх великих і малих конфліктів героїв цього твору, що не втратили своєї значущості і для наших сучасників.
Художнє відображення конфлікту у мистецьких творах впливає на формування ставлення до них у глядачів, читачів, слухачів. Тому з моменту виникнення перших форм мистецтва воно стало слугувати могутнім чинником духовно-практичного освоєння людьми конфліктів, впливати на визначення ними стратегії і тактики своєї конфліктної поведінки.
Використання мистецтва, літератури, засобів масової інформації з метою попередження конфліктів та їх конструктивного розв’язання визнається сьогодні
вченими як один із перспективних напрямів підвищення конфліктологічної культури сучасного суспільства. Введення цієї проблематики до змісту конфліктології набагато збільшує її практичні можливості.
Художнє осмислення реальності не протистоїть, а доповнює, посилює та полегшує науковий аналіз проблеми конфліктів, адже будь-яка галузь мистецтва впливає на розуміння людьми сутності й ролі конфліктів у їхньому житті, а також на формування стереотипів поведінки в проблемних ситуаціях взаємодії з оточуючими.
Розробка художнього конфлікту в мистецтвознавстві почалася з кінця 30-х років. Зокрема, в останніх статтях М. Горького вже зустрічається наряду із традиційним терміном „драма‖, „драматичний‖ також і термін „конфлікт‖. Перша робота з проблеми конфлікту опублікована в 1939 році в журналі „Театр‖. Це була стаття Б. Рейха „Гегель в драматичному конфлікті‖. Пік мистецтвознавчих публікацій з проблеми конфлікту прийшовся на 50-ті роки, коли в рядянському мистецтві було проголошено бій „теорії безконфліктності‖. У 1948-1952 рр. в журналі „Театр‖ розгорнулася дискусія щодо доцільності розгляду конфлікту в художньому творі, наслідком якої став висновок: „Бути конфлікту!‖ та утвердження в літературі й мистецтві курсу на „сміливий показ життєвих суперечностей та конфліктів, використання критики як одного з дієвих засобів виховання‖.
Вивчення проблеми конфлікту набуло стійкого
інтересу в мистецтвознавстві аж до 1983 року. Він глибоко досліджувався у різних видах художньої творчості: літературі (А. Погрібний, О. Коваленко), театрі
(В. Сахновський-Панкеєв), кіно
(М. Крючечников), музиці
(І. Деміна), образотворчому мистецтві (Л. Мочалов). У мистецтвознавстві виокремилося декілька підходів щодо вивчення конфлікту:
1.
Дослідження художнього конфлікту як часткового моменту мистецтва, де за структурну одиницю аналізу обирається один чи кілька творів, у межах яких конфлікт розкривається як компонент предметно-тематичного, структурно-композиційного утворення.

2.
Аналіз конфлікту як основи прояву спільних для виду або жанру процесів, за якого спостергається більш високий рівень абстракції.
3.
Філософський розгляд художнього конфлікту як естетичної категорії.
Останнім часом у суспільстві значно зросла роль засобів масової інформації як чинників, що визначають поведінку людей, їхню конфліктність. Зміст, форма й динаміка повідомлень, які передають ЗМІ, значно впливають на психічний стан людей, їхнє ставлення до інших, викликають в них найрізноманітніші почуття.
Так, за даними соціологічного дослідження почуттів, які виникають у глядачів після перегляду інформаційних телевізійних передач, проведеного у 1996 році, стало відомо, що в респондентів переважають негативні почуття (50,7%) над позитивними (13,9%). Серед позитивних почуттів ними були названі такі: інтерес
(44%), надія (24,3%), довіра (13,7%), впевненість (9,3%), безстаршність (9,2%), спокій (7,1), гордість (7,0), бадьорість (6,2%); тоді як захищеними почувалися лише 3,4%. Серед негативних почуттів респонденти назвали: тривогу (59,6%), беззахисність (58,1%), втому (57,9%), невпевненість (57,2%), почуття обдуреності
(50,8%), приниження (50,5%), страх (48, 9%), розчарування (45,2%), байдужість
(28,3%). Очевидно, що ці почуття відбиваються на поведінці телеглядачів, в тому числі й у конфліктних ситуаціях.
Викладене вище дозволяє зробити висновок, що мистецтво й засоби масової інформації:
- здійснюють потужний вплив на формування в усіх людей установок, які визначають їхню поведінку в конфліктних ситуаціях;
- зумовлюють розуміння й оцінку конфліктів самими конфліктологами, керівниками, політиками;
- допомагають формувати в людей, починаючи з дитинства, стереотипи конструктивної чи деструктивної поведінки в проблемних ситуаціях соціальної взаємодії.

Підтвердженням цьому є результати діагностики художніх установок залучення особистості до спілкування із мистецтвом, здійсненої російськими науковцями наприкінці ХХ століття. Проведене анкетування глядачів кінотеатрів дозволило виявити типологію їхнього художнього сприймання, яка охоплює 4 групи ―споживачів‖ мистецтва: проблемно орієнтовану, для якої мета спілкування з мистецтвом полягає у збагаченні життєвого досвіду і переживанні ―гострих‖ вражень (25-27%); морально орієнтовану, для якої мета спілкування з мистецтвом – засвоєння моделей поведінки, вибір стратегій і тактик взаємодії з партнером у конфліктній ситуації (14-15%); гедоністично орієнтовану, яка залучається до мистецтва з метою розваги
(40%); естетично орієнтовану, яка прагне до естетичних вражень (16%). На основі цього можна зробити висновок, що твори мистецтва розглядаються здосить значною частиною їх глядачів та слухачів як підручники життя, посібники з конфліктології, засоби релаксації, рекреації та реабілітації в конфліктних ситуаціях. Саме тому мистецтво все більш активно використовується сьогодні психологами з метою психотерапії та психокорекційної роботи з клієнтами, гармонізації їх стану та зниження емоційної напруги у конфлікті, що зумовило виникнення психологічного методу арт-терапії (терапії мистецтвом).
6.2. Арт-терапія як метод психологічної корекції емоційно-особистісних
проблем учасників конфлікту
*


Вперше термін „арт-терапія‖ увів до наукового обігу Андріан Хілл у 1938 році з метою корекції емоційно-особистісних проблем та труднощів особистісного розвитку хворих дітей. Зміст цього терміну охоплював усі види
*
Матеріал розділу друкується за: Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учеб. пособие. – М.:
Сфера, 2002. – 512 с. С. 160-207; 244-266.
заняття мистецтвом та творчою діяльністю з метою нормалізації психо- емоційного стану особистості у процесі її самовираження й самопізнання.
З точки зору представнпиків класичного психоаналізу, основним механізмом корекційного впливу в арт-терапії є механізм сублімації. На думку,
К. Юнга, мистецтво, особливо легенди й міфи, значною мірою полегшують процес індивідуалізації саморозвитку особистості та гармонізують її стан на основі встановлення зрілого балансу між несвідомим і свдомим „Я‖.
Найважливішою технікою арт-терапевтичного впливу є техніка активної
уяви, спрямована на те, щоби зіштовхнути й у такий спосіб примирити між собою свідоме й несвідоме засобом їх афективної взаємодії.
З точки зору гуманістичної психології, корекційні можливості арт-терапії пов’язані із наданням особистості практично необмежених можливостей для самовираження й самореалізації у продуктах творчості, утвердженні й пізнанні свого „Я‖. Створювані неюю продукти, що об’єктивують її афективне ставлення до світу, полегшують процес комунікації і встановлення стосунків з партнерами по спілкуванню, в тому числі й у конфлікті. Сам процес творчості в арт-терапії розглядається як дослідження конфліктної реальності, пізнання нових, до цього часу прихованих від дослідника, сторін та створення продукту, що втілює ці стосунки.
Основою психологічного корекційного впливу арт-терапії є те, що, по- перше, мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травмуючу ситуацію та знайти її розв’язання через її переструктурування на основі креативних здібностей суб’єкта, і по-друге, воно завдяки природі естетичної реакції сприяє зміні дії „афекту від того, що мучить, до того, що приносить насолоду‖ (Л.С. Виготський).
Завданнями арт-терапії є:
1.
Дати соціально прийнятний вихід агресивності та іншим негативним почуттям у процесі роботи над малюнками, картинами, скульптурами, створення яких знижує психологічну напругу й знімає негативні емоції.

2.
Виявити думки й почуття, які людина звикла придушувати в конфлікті.
3.
Розвинути відчуття внутрішнього контролю через упорядкування кольору й форм при роботі з малюнками, картинами, у процесі ліплення.
4.
Сконцентрувати увагу на своїх відчуттях і почуттях у процесі занять мистецтвом.
5.
Розвинути художні здібності й у такий спосіб підвищити власну самооцінку.
6.
Стимулювання уяви, що допомагає розв’язувати конфлікти й налагоджувати стосунки між їх учасниками.
7.
Гармонізація внутрішнього стану, адже мистецтво приносить радість, що є важливим само пособі, незалежно від того, чи народжується ця радість у глибинах підсвідомості, чи вона є результатом усвідомлення можливостей розважитися.
Арт-терапія дає вихід внутрішнім конфліктам та сильнгим емоціям, допомагає при інтерпретації витіснених переживань, сприяє підвищенню самооцінки та емоціного тонусу людини. Завдяки цьому прийоми арт-терапії використовуються при дослідженні сімейних і подружніх конфліктів, їх подолання. Поружжю або родичам пропонується разом попрацювати над художнім проектом чи зобразити свої уявлення про стан справ у родині за допомогою різних видів мистецтва. Таке вираження своїх думок і почуттів сприяє покращенню стосунків близьких людей.
Використання методу арт-терапії може відбуватися через:
- використання вже відомих творів мистецтва, їх аналіз та
інтерпретацію;
- заохочення особистості до самостійної творчості;
- поєднання опрацювання твору мистецтва із самостійною творчістю людини;

- встановлення продуктивної взаємодії між учасниками конфлікту у ході мистецької діяльності.
Головне значення арт-терапії полягає у розвитку в особистості бажання до самовираження й самопізнання через мистецтво, а також у вдосконаленні її здатності до конструктивних дій з урахуванням реалій оточуючого світу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал