Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів



Pdf просмотр
Сторінка2/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
Тип
конфлікту
Ресурсний конфлікт
Статусно- рольовий конфлікт
Конфлікт через
ідеї, норми, принципи
Об’єкт
задоволення
потреб
Ресурси
Статус у групі, роль у міжособистісному спілкуванні
Ідеї, норми, принципи
Потреби
Матеріаль ні
Соціальні
Духовні

Американські конфліктологи (Р. Даль, 1978, і ін.) класифікують соціальні конфлікти в суспільстві за кількістю сторін, що беруть участь у конфлікті, та його наслідками.
Конфлікти можна класифікувати, залежно від ступеня розробленості нормативних способів їхнього вирішення. Існують конфлікти, для розв’язання яких не розроблено жодних нормативних механізмів. Прикладом такого конфлікту може бути сварка двох студентів або двох викладачів. Можна виділити повністю інституціалізовані конфлікти. Наприклад, дуель. Між цими крайніми полюсами існує багато видів конфліктів, нормативне врегулювання яких здійснюється частково.
Окрім загальних класифікацій конфліктів, існує велика кількість часткових типологій. Вони охоплюють не все об'єктне поле конфліктології, а тільки його частину, пов'язану з одним з видів або типів конфліктів.
Розмаїтість конфліктів багато в чому визначається закладеними в них причинно-мотиваційними зв'язками. З огляду на це, у вищій школі можна виділити конфлікти, що виникають як реакція на: перешкоду у досягненні первинних, тобто основних, цілей педагогічної діяльності або навчання; перешкоду до досягнення вторинних цілей, що мають особистісний характер, цілей спільної навчально-виховної діяльності; поведінка, що не відповідає прийнятим нормам відносин, і поведінка людей у навчально-виховному процесі, що не відповідає їхнім очікуванням; особисті конфлікти, що виникають у силу особистісних особливостей суб’єктів навчально-виховного процесу тощо.
Об'єкт конфліктології становлять основні види міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів.
Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення інтересів двох людей.
Якщо завідувач кафедри протиставив себе групі викладачів, то це буде конфлікт типу ―особистість – група‖. Боротьба у викладацькому колективі університету між прихильниками ректора і його супротивниками – це конфлікт між малими групами. Середні соціальні групи за кількісним складом займають проміжне положення між малими й великими. Якщо кількість учасників
конфлікту перевищує кілька сотень людей, то це конфлікт між великими соціальними групами або їхніми коаліціями. Крім того, коаліції можуть нараховувати від декількох до великого числа учасників. Це впливає на характер конфлікту в навчальному закладі. Міжнародні конфлікти являють собою боротьбу між державами.
Важливою характеристикою конфлікту є гострота протидії сторін, що беруть у ньому участь. У західній конфліктології ця характеристика називається інтенсивністю конфлікту. Таким чином, розрізняють конфлікти низької, середньої та високої інтенсивності.
Конфлікт низької інтенсивності відбувається у формі суперечки між опонентами. Конфлікт найвищої інтенсивності завершується фізичним знищенням одної із сторін.
Типологія конфліктів

Існує кілька засад створення типології конфліктів. Міжособистісні конфлікти залежно від характеру відносин підпорядкованості між опонентами можна класифікувати на конфлікти ―за вертикаллю‖, ―за горизонталлю‖ й ―за діагоналлю‖.
Горизонтальними є конфлікти, в яких не задіяні особи, що перебувають в підпорядкуванні один до одного. Вертикальні конфлікти відбувається між керівниками й підлеглими. Цей різновид конфліктів складає від 70 до 80 % від усієї їх кількості. Діагональні, або змішані конфлікти передбачають протидію між керівниками й підлеглими за соціальним статусом, які не перебувають у прямій підпорядкованості.
За джерелом виникнення звичайно розрізняють:

особистісні конфлікти (синоніми: внутрішньоособистісні, внутрішні,
інтрасуб’єктивні,
інтраперсональні, психологічні), які виникають при зіткненні протилежних мотивів, потреб, інтересів людини;


міжособистісні конфлікти – цей різновид конфліктів виникає за наявності проблемної ситуації, в якій учасники переслідують несумісні цілі; дотримуються несумісних цінностей і норм, намагаючись реалізувати їх у взаємостосунках один з одним; одночасно в гострій конкурентній боротьбі прагнуть до досягнення однієї й тієї ж мети;

міжгрупові конфлікти, в яких у якості конфліктуючих сторін виступають соціальні групи, що переслідують несумісні цілі. Нерідко цей вид конфліктів є результатом міжособистісного конфлікту, коли опонентів підтримують їх однодумці.
Вимагає окремого розгляду проблема особистісних конфліктів, що найчастіше провокують як міжособистісні, так і міжгруппові конфлікти. Для людей, схильних до таких конфліктів, характерні бурхливі внутрішні переживання, імпульсивність, завищений рівень домагань, підвищена критичність до вчинків оточуючих людей, низька самокритичність.
Поведінкові реакції за наявності особистісного конфлікту бувають трьох видів:

самозвинувачення;

звинувачення оточуючих у всіх лихах;

посилання на зовнішні обставини, незалежні від волі людей.
Перші два види поведінкових реакцій найчастіше спостерігаються у так званих конфліктних особистостей, тобто людей із завищеною самооцінкою, які виражають постійну тривогу, незадоволеність, претензії до керівників і до оточуючих. Головна небезпека особистісних конфліктів полягає в тому, що внутрішнє напруження, боротьба протиріч вимагають розрядки.
―Розряджаються‖ конфліктні особистості найчастіше на оточенні. Це втягує в орбіту конфлікту інших людей. Особистісний конфлікт ―розбухає‖ і перетворюється на міжособистісний.
У сучасній психології залишається відкритим питання щодо причин особистісних конфліктів. У зв'язку із цим розглянемо основні підходи й теоретичні орієнтації до їх визначення.

Підхід 3. Фрейда та інших психоаналітиків зводиться до того, що людина перебуває в стані постійного внутрішнього й зовнішнього конфлікту з навколишніми й світом у цілому. З погляду B.C. Мерліна (1970), особистісні конфлікти являють собою ―стан більш-менш тривалої дезінтеграції особистості, що виражається в загостренні існуючих раніше або у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами й діями особистості‖. На думку Л. Фестінгера, усяка людина прагне до несуперечливості, погодженості своєї внутрішньої системи переконань, цінностей і т.д. і відчуває дискомфорт
(або когнітивний конфлікт) у випадку виникнення протиріч та неузгодженостей у цій системі.
У свою чергу К. Левін виділив три типи мотиваційних конфліктів, пов'язаних із досягненням мети (кожний з них призводить до фрустрації):

конфлікт рівнозначних позитивних можливостей (або ситуація
―Буріданова віслюка‖) – виникає при необхідності вибору на користь однієї із двох однаково привабливих перспектив, яких досягти одночасно неможливо.
Цей конфлікт із трьох типів фрустрації призводить до найслабшої, тому що навіть зробивши вибір, людина все одно залишається у виграші. Наприклад, у неї ввечері запланована зустріч із товаришами по службі в неформальній обстановці. Крім того, цього ж вечора вона збиралася відвідати театр і подивитися прем’єрний спектакль, про який так багато говорять;

конфлікт рівнозначних негативних можливостей (або ситуація ―із двох лих‖) – виникає при необхідності вибору на користь однієї із двох однаково небажаних перспектив. Цей конфлікт призводить до найсильнішої фрустрації. Звичайної реакцією на конфлікт цього типу є спроба втечі. Якщо втеча неможлива, то доводиться із двох лих обирати найменше. Однак, будь- який вибір призведе до сильної фрустрації й гніву. Наприклад, людина має або піти на нудну й неприємну нараду, або відвідати ДАІ із приводу порушення правил дорожнього руху й сплати штраф;

конфлікт позитивно-негативних можливостей (або ситуація
―проблеми вибору‖) – виникає при необхідності аналізу всіх ―за‖ і ―проти‖,
зважання не тільки на позитивні, але й негативні аспекти однієї й тієї ж перспективи.
Цей особистісний конфлікт виникає найчастіше.
Наприклад, співробітник хотів би підвищення по службі, але добре усвідомлює, що нова посада занадто морочлива і може ускладнити його спокійне у всіх відносинах життя.
Важливим різновидом особистісних конфліктів є так звані рольові
конфлікти, тобто виникнення протиріч між різними рольовими позиціями особистості, її можливостями й відповідною рольовою поведінкою. Зазвичай виділяють:

конфлікт ―Я-роль‖, тобто протиріччя, що виникає між вимогами ролі й можливостями особистості. Наприклад, людина займає посаду керівника, але в неї для виконання обов'язків керівника немає необхідних особистісних ділових якостей. Підлеглі, без удаваної скромності, намагаються час від часу ―повідомляти‖ їй про це;

міжрольовий конфлікт, тобто конфлікт, що виникає в умовах, коли різні рольові позиції особистості (і відповідна рольова поведінка) виявляються несумісними. Наприклад, керівник повинен вимагати в усіх без винятку дотримання порядку й правил, установлених у даній організації. Але як бути йому із друзями й незмінними приятелями, які є серед цих підлеглих?
Кожен конфлікт має конструктивні й деструктивні функції. Залежно від співвідношення позитивних і негативних елементів у конфліктах їх поділяють на
конструктивні, що мають позитивні й негативні наслідки одночасно, і
деструктивні.
Конструктивним конфлікт буває тоді, коли опоненти не виходять за межі етичних норм, ділових відносин і розумних аргументів. Вирішення такого конфлікту приводить до розвитку відносин між людьми й розвитку групи (відповідно до одного із законів діалектики, що стверджує, що боротьба протилежностей

джерело розвитку).
Деструктивний конфлікт виникає у двох випадках:


коли одна із сторін завзято й жорстко наполягає на своїй позиції й не бажає враховувати інтересів іншої сторони;

коли один з опонентів запобігає до аморальних методів боротьби, прагне психологічно придушити партнера, дискредитуючи й принижуючи його.
Охарактеризовані вище типології не вичерпують усього різноманіття можливих класифікацій конфліктів у вищих навчальних закладах. В основі класифікації може, в принципі, лежати будь-яка ознака конфлікту.
1.2.

Структура та функції конфлікту

Структура конфлікту – це сукупність стійких зв’язків його складових елементів, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, і без яких він не може існувати як цілісна система і як процес.
Оскільки кожен конфлікт має об’єктивний зміст і компоненти, які можна констатувати й спостерігати, а також суб’єктивне значення, яке для кожної з конфліктуючих сторін є своїм і не виявляється вочевидь, то у структурі конфлікту виявляють його об’єктивні та суб’єктивні складові.
До об’єктивних складових структури конфлікту відносять його
учасників, предмет, об’єкт, проблему конфлікту та умови його протікання.
До суб’єктивних (психологічних) складових – образ конфлікту, його
мотиви, позиції сторін-конфліктерів.

Об’єктивні складові конфлікту

1.
Учасники (або сторони конфлікту)

це окремі особи, групи людей і навіть організації, які пов'язані певними відносинами, і кожен з них претендує на одноосібне маніпулювання об'єктом. Однак, перш за все, це люди. Вони
можуть виступати як приватні особи (сімейний конфлікт), офіційні особи
((конфлікт за вертикаллю), юридичні особи (представники установ або організацій). Вони можуть утворювати великі соціальні групи (держави).
Ступінь участі у конфлікті може бути різною. Тому виділяють: основних учасників; групи підтримки; інших учасників.
Основні учасники конфлікту. Їх називають сторонами або протидіючими силами. Це ті суб’єкти конфлікту, які безпосередньо активно
(наступально або захищаючись) діють один проти одного. Деколи вживається термін ―опонент‖, що у перекладі з латинської означає – заперечуючий, супротивник у суперечці.
Протидіючі сторони – ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна
із сторін виходить з конфлікту, то він припиняється. Якщо у між особистісному конфлікті один з учасників замінюється іншим, то й конфлікт змінються, починається новий конфлікт.
Групи підтримки. Практично завжди у будь-якому конфлікті за опонентом стоять сили. Які можуть бути представлені окремими індивідами, групами тощо. Вони активними діями або лише своєю присутністю, мовчазною підтримкою можуть докорінно впливати на розвиток конфлікту і його результат. Навіть якщо окремі інциденти відбуваються без свідків, результат конфлікту багато в чому визначається їх існуванням.
Інші учасники. В цю групу входять суб’єкти, які епізодично впливають на розвиток конфлікту. Це підбурювачі і організатори. Підбурювач – це особа, організація або держава, що підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може потім у цьому конфлікті участі не брати.
Організатор – особа або група, яка планує конфлікт і його розвиток, передбачає різні шляхи забезпечення і охорони учасників тощо.
Іноді до числа учасників включають медіаторів (посередників, суддів тощо). Третя сторона у конфлікті (медіатор) вирішує задачу припинення
конфлікту, можливо тому її не слід розглядати як учасника.

2.
Об’єкт конфлікту – це матеріальна (ресурси), соціальна (влада) або духовна (ідея, норма, принцип) цінність, до володіння або користування якою прагнуть сторони конфлікту. Це те, на що претендує кожна з конфліктуючих сторін, і що викликає суперечності між ними чи частково позбавляє іншу сторону можливості домогтися своїх цілей (своєрідне яблуко розбрату). Об’єкти конфлікту поділяються на:
-

матеріальні – ресурси, право власності, путівки в санаторій;
-

соціальні – влада, соціальне положення, посада, право приймати рішення (виробнича дисципліна; колегіальність у роботі; ставлення співробітників один до одного);
-

духовні – ідеї, норми, принципи (принцип відовідальності, справедливості, дотримання норм).
Інколи об’єкти бувають прихованими (наприклад, війна в Афганістані,
Іраку, Іран – заради боротьби з терористами, а не нафти). Наявність об'єкта й учасників конфлікту утворює конфліктну ситуацію, тобто ситуацію прихованого або відкритого протиборства сторін-учасників, які мають власні цілі, мотиви, засоби або способи вирішення значущої проблеми. Однак
конфліктна ситуація не завжди переростає у конфлікт. Інакше кажучи, конфлікт може довго залишатися на потенційному рівні, не переходячи в реальну площину.
Для того, щоб він переріс із потенційного в реальний, необхідний
інцидент, тобто дії з боку учасників конфлікту, спрямовані на оволодіння об'єктом, та інтереси, що утискають права й інтереси іншої сторони.
3.
Предмет конфлікту – це об’єктивно існуюча або уявна
проблема, що є основою конфлікту. Це причина, яка змушує сторони вступати у конфлікт. Наприклад:
1) на 2 санаторно-курортні путівки, що надійшли до організації
(об’єкт), претендує одразу 10 співробітників (предмет конфлікту: реалізація співробітниками права на оздоровлення);

2) співробітники порушують дисципліну (об’єкт), запізнюючись на роботу (предмет: ставлення співробітників, які запізнюються, до виробничої дисципліни і опосередковано – до керівника);
3) колега не відповів на ваше привітання (об’єкт) (предмет: ставлення колег, які вітаються, один до одного).
4. Проблема конфлікту – це та суперечність, що виникає через об’єкт конфлікту і стає причиною протиборства сторін (проблема влади, взаємин, першості, конкуренції, психологічної сумісності тощо).
1) Тобто, проблема не у наявності 2 санаторно-курортних путівок
(об’єкті), а у тому, що 8 з 10 співробітників залишаться без путівки, а отже - в принципах розподілу їх серед 10 співробітників, що подали на них заяви.
2) Проблема не у наявності дисципліни на виробництві, а у її порушенні через запізнення на роботу співробітників – це реальні, об’єктивно існуючі проблеми.
3) Якщо колега по роботі не відповів на ваше привітання, то проблема не у самій відповіді, а у тому, що до вас, можливо, ставляться не так, як ви цього хочете. Але, можливо, це уявна проблема, яку ви самі собі надумали, оскільки колега просто вас не почув, бо був захоплений своєю роботою.
5. Умови перебігу конфлікту – це матеріальні, соціальні, особистісні та інші обставини, у яких виник та розвивається конфлікт і які складають його макро- (загальне тло) та мікросередовище (конкретне соціальне оточення). Врахування цих умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну сторону конфлікту, цілі й мотиви сторін, а також залежність їх від умов середовища, в якому вони перебувають.

Суб’єктивні складові конфлікту

1 Образ конфлікту – це відображення предмета та сутності конфлікту у свідомості його учасників. Образи конфліктної ситуації, тобто своєрідні
ідеальні уявлення учасників конфлікту про себе, про протилежну сторону, про
середовище й умови, в яких протікає конфлікт. Аналіз уявлень і досвід вирішення конфліктних ситуацій свідчить, що:
-

по-перше, саме образи, а не реальність конфлікту, сама по собі, безпосередньо визначає конфліктну поведінку;
-

по-друге, зміна цих образів при зовнішньому впливі на учасників дозволяє ефективно вирішувати конфліктні ситуації.
2. Мотиви конфлікту – внутрішні спонуки, що підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту, сукупінсть зовнішніх і внутрішніх умов, що викликали конфліктну активність суб’єктів (виявляються у формі потреб,
інтересів, цілей, переконань, позицій, які вони обстоюють у конфлікті).
У більшості випадків справжні мотиви поведінки учасників конфлікту визначити складно, тому що декларовані ними в ході взаємодії потреби найчастіше серйозно відрізняються від глибинного, ретельно приховуваного мотивування їхніх вчинків.
Основними мотивами конфлікту виступають
потреби, що визначаються відчуттям нестатку у чому-небудь (ресурсах, безпеці, владі, духовних цінностях тощо).
Усвідомлені потреби стають інтересами сторін-конфліктерів. Вони забезпечують спрямованість на об’єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки опонента. Серед основних інтересів конфліктуючих сторін найчастіше бувають: постіна робота, зручне місце роботи та ін.
Важливим мотивом конфліктної поведінки можуть виступати
побоювання – негативні думки учасників конфлікту щодо наслідків дій опонента чи конфлікту (зниження в посаді, втрата авторитету тощо).
Важливим мотивом конфліктної поведінки сторін-конфліктерів є
Цінності, що вони відстоюють. Цінності поділяються на загальнолюдські
(істинність судження, справедливість рішення тощо) та особистісні (честь, почуття власної гідності тощо).
Поведінка учасників конфлікту мотивується їх цілями – тобто, уявленнями про кінцевий результат конфліктної взаємодії. Цілі бувають

стратегічними
(оволодіння об’єктом конфлікту)
і
тактичними
(тимчасовими, компромісними) У деяких випадках стратегічна мета викривлюється і деформується, замінюючись на мету емоційну – нанесення максимального збитку супротивникові, аж до його знищення.
3. Позиції сторін-конфліктерів – це те, про що вони заявляють один одному у ході конфлікту чи в переговорному процесі.

Етапи розгортання конфлікту

Дискомфорт – Сутичка – Непорозуміння – Напруження – Криза -
Конфліктна ситуація – Інцидент – Конфлікт

Поряд з основними структурними елементами конфлікту існують і додаткові, що слугують тлом виникнення, протікання і розв’язання конфлікту.
До них необхідно віднести наступні:
Умови протікання:

просторово-часові (місце здійснення й час, протягом якого конфлікт повинен бути розв’язаний);

соціально-психологічні (клімат у конфліктуючій групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації та стан учасників конфлікту);

соціальні (зачепленість у конфлікті інтересів різних соціальних груп: статєвих, сімейних, професійних, етнічних, національних тощо).
Дії учасників конфлікту:

характер дій (наступальні, оборонні, нейтральні);

ступінь активності в їхньому здійсненні (активні

пасивні;
ініціюючі

відповідні);

спрямованість дій (на опонента, на самого себе, апелювання до третіх осіб та ін.).
У психологічній структурі конфліктів виділяється кілька груп компонентів:

1.
Пізнавальні – до числа, яких відноситься взаємне сприйняття особливостей кожної з конфліктуючих сторін; інтелектуальна здатність переробляти інформацію і приймати рішення; ступінь включеності особистості в конфліктну ситуацію на різних етапах її розвитку; рівень самоконтролю учасників конфлікту; досвід роботи з людьми й професійна підготовленість; самосвідомість, саморозуміння й об'єктивність в оцінці своїх можливостей.
2.
Емоційні – тобто сукупність переживань його учасників.
3.
Вольові – що проявляються як сукупність зусиль, спрямованих на подолання суперечностей та інших труднощів, що виникають у результаті протиборства сторін, і на досягнення цілей, переслідуваних учасниками конфлікту.
4. Мотиваційні компоненти конфлікту – утворюють його ядро й характеризують сутність розбіжності позицій учасників протиборства.

Функції конфліктів

У повсякденному житті панівним є розуміння конфлікту як негативного явища. Виникнення його між викладачами на кафедрі або однокурсниками в студентській групі, між викладачем і студентами або керівником підрозділу ВНЗ і підлеглими розглядається як симптом неблагополуччя, і сили зацікавлених сторін спрямовуються на його подолання. Ті, хто визнає конфлікт небажаним явищем, вважають його руйнівним для нормально функціонуючої соціальної системи, якою, зокрема,
є вищий навчальний заклад і його структурні підрозділи. На їх думку, у своїй основі конфлікт не властивий системі і виникає тоді, коли активізуються сили, які прагнуть створити нестабільність у ній.
Інша наукова традиція розглядає конфлікт як необхідний компонент соціальних відносин (Арістотель, Гегель, Маркс, та інші). Зідно із цією традицією, для реального світу необхідним є перехрещення різних поглядів,
конфліктів, змін. Саме конфлікт і зміни надають свободу людям; без них свобода неможлива (Р.Дарендорф).
Невичерпність конфліктного співіснування людей у соціумі наводить на думку про поліфункціональну роль конфлікту, а також про шляхи та засоби його використання. Дослідники визначають три взаємопов’язані функції конфлікту: позитивну (стимулятор і рушійна сила суспільно-
історичних змін), негативну (дестабілізація влади, перерозподіл власності, порушення соціальної справедливості тощо), суперечливу (знищення цінностей з одночасним звільненням ―поля‖ для нової творчої діяльності).
Будь-яка однозначна характеристика чи оцінка статусу того чи іншого конфлікту не витримує випробовування часом – саме це засвідчує історичний досвід. Конфлікт – багатофакторне явище суспільного життя. До його оцінки слід ставитися обережно і виважено.
Коли люди думають про конфлікти, вони дуже часто асоціюють їх з агресією, погрозами, суперечками, війною тощо. У результаті, існує така думка, що конфлікт – явище завжди негативне, що його необхідно по можливості уникати і що його слід миттєво вирішувати, як тільки він виникає. Таке ставлення чітко проявляється в працях авторів, які належать до школи наукового управління, адміністративної школи та схильні до концепції бюрократії, за М. Вебером.
Автори, які належать до школи ―людських стосунків‖, також схильні думати, що конфліктів потрібно уникати. Вони розглядають конфлікт як ознаку неефективної діяльності, організації і невмілого управління.
Існує й точка зору, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не лише можливі, але навіть бажані. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. У деяких випадках він може заважати задоволенню потреб окремої особистості, або досягненню цілей організації в цілому. З цієї точки зору, конфлікт може бути

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал