Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів



Pdf просмотр
Сторінка16/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28

ВИСНОВКИ
1.
Керування конфліктом є свідомою діяльністю, здійснюваною стосовно нього учасниками конфлікту або третьою стороною на всіх етапах його виникнення, розвитку й завершення. У цьому процесі важливо не блокувати розвиток суперечності, а прагнути розв’язати її неконфліктними способами.
Керування конфліктами передбачає їхнє попередження й конструктивне завершення. Некомпетентне керування конфліктами є соціально небезпечним.
2.
Прогнозування конфліктів полягає в обґрунтованому припущенні щодо можливого виникнення їх у майбутньому й передбаченні особливостей їх розвитку.
Профілактика конфліктів полягає в такій організації
життєдіяльності людей, що виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними.
3. Попередження конфліктів – це створення об'єктивних, організаційно- управлінських та соціально-психологічних умов, що перешкоджають виникненню конфліктних ситуацій та передбачають усунення особистісних причин конфліктів.
4. Компетентна оцінка результатів діяльності – найважливіша умова попередження багатьох конфліктів, особливо між керівниками й підлеглими. Існують п'ять основних способів оцінки результатів діяльності учасників конфлікту через порівняння їх:
1)
з метою діяльності;
2) з ідеальним, за уявленнями того, хто оцінює, розв’язанням проблеми;
3) з початком діяльності;
4)
з результатами діяльності інших людей або організацій, що виконували аналогічну роботу;
5)
з вимогами нормативних документів до даної діяльності.
5.
Нерідко основний спосіб оцінки результатів діяльності іншої людини обирається, залежно від ситуації, не цілком усвідомленої нею.
Однакові результати діяльності, залежно від способу оцінки, можуть бути сприйняті не тільки по-різному, але навіть протилежно. Оцінюючи інших, люди за основу для оцінки найчастіше обирають те, що іншим не вдалося зробити, порівняно з ідеалом, нормою, метою діяльності. Сам же працівник оцінює свої результати, найчастіше порівнюючи їх з початком діяльності та результатами праці інших (гірших) працівників. У родині аналогічні оцінки один одному надають її члени (і особливо діти). Ці розходження в оцінках виступають типовою причиною родинних конфліктів.
6. Для попередження міжособистісних конфліктів експертові необхідно наступне: оцінювати в першу чергу те, що вдалося зробити, а потім – те, що не вдалося; добре знати діяльність, яка підлягає оцінці; давати оцінку за сутністю справи, а не за формою; використовувати кілька способів оцінки; той, хто
оцінює (найчастіше це керівник), повинен відповідати за об'єктивність оцінки; виявляти й повідомляти оцінюваним працівникам причини недоліків; чітко формулювати нові цілі й завдання; надихати співробітників на нову роботу.
7. Стан стресу впливає на поведінку людини в конфліктах. До числа психологічних факторів, які дозволяють подолати стрес, можна віднести:

розуміння того, що основним у житті повинне бути змагання із самим собою, а не з оточуючими;

віра в те, що все буде так, як треба, навіть якщо буде по-іншому;

зменшення обсягу й значущості інформації, яка переробляється мозком протягом доби;

оптимізацію рівня домагань особистості;

зміну ставлення до ситуації, якщо неможливо змінити саму ситуацію;

зменшення потреби в зовнішніх оцінках
і залежності від них, орієнтацію в самооцінці на загальнолюдські закони добра й порядності;

розуміння того, що сотні мільйонів людей на Землі живуть значно гірше за нас.
8. Розширення просторових, часових, імовірнісних і змістових меж картини світу сприяє профілактиці стресу, допомагає людині набагато глибше зрозуміти зміст буття й своє місце в ньому. Щоденні уявні прогулянки в просторі шляхом спостереження Місяця, планет, Сонця, зірок, а також у часі допомагають помітно підвищити стійкість до стресу й конфліктів.
Розуміння того, що світ є нескінченно різноманітним і тому потрібно хоча б психологічно бути готовим до найнеймовірніших варіантів розвитку подій, також знижує стрес. Постійне прагнення більш глибоко проникнути до сутності речей дає можливість пояснювати й прогнозувати події, зменшує ймовірність стресових і конфліктних реакцій.
9. Психологічна стійкість людини багато в чому залежить від стану її здоров'я. Забезпечення здорового сну, очищення вживаної питної води, повітря,
регулярні й різноманітні фізичні навантаження, природне середовище перебування, повноцінний відпочинок, правильне харчування, періодичне комплексне очищення організму від шлаків швидко й радикально відновлюють здоров'я.
10. Попереджати конкретні конфлікти можна, змінюючи своє ставлення до проблемної ситуації й поведінку в ній, а також впливаючи на психіку й поведінку опонента. До основних способів і прийомів зміни своєї поведінки в конфліктній ситуації можна віднести: уміння відчути, що спілкування стало передконфліктним; прагнення глибоко й різнобічно зрозуміти позицію опонента; терпимість до інакомислення; зниження своєї загальної тривожності й агресивності; уміння оцінювати свій актуальний психічний стан; постійна готовність до неконфліктного розв’язання проблем; уміння посміхнутися; не чекати від навколишніх занадто багато; щира зацікавленість у партнері по спілкуванню; конфліктостійкість; почуття гумору.
11. До основних способів і прийомів впливу на партнера можна віднести наступне: не жадати від нього неможливого; не прагнути швидко й кардинально перевиховати людину; оцінювати психічний стан партнера; розуміти його міміку, жести, пози; інформувати про обмеження своїх інтересів; бути твердим стосовно проблеми, але м'яким до людей; завчасно інформувати оточуючих про свої рішення, що зачіпають їхні інтереси; давати опоненту висловитися; не розширювати сферу протидії; залишати опонентові можливість "зберегти своє обличчя"; установити особистісний контакт; уникати категоричних оцінок.
12. До конфліктів часто-густо призводить критика. Щоб вона була неконфліктною і конструктивною, необхідно знати передумови, структуру й зміст такої критики, уміти самому без образи сприймати зауваження на свою адресу.
13. Основними методами психокорекції конфліктної поведінки є: соціально- психологічний тренінг; індивідуально-психологічне консультування; аутогенне тренування; посередницька діяльність керівника, конфліктолога, психолога
(соціального працівника); самоаналіз конфліктної поведінки.

Творчі завдання й питання для обговорення на практичних заняттях:


1.
Розкрийте об'єктивні й організаційно-управлінські умови попередження конфліктів.
2.
Схарактеризуйте соціально-психологічні умови профілактики конфліктів.
3.
Які є основні способи й прийоми зміни свого ставлення до конфліктної ситуації й впливу на поведінку опонента?
4.
Підготуйтеся й розробіть конструктивні побажання членам своєї родини з метою поліпшення їхньої поведінки стосовно вас.
5.
Оцініть який-небудь результат своєї діяльності й визначте, які способи оцінки ви використали.
6.
Змініть свою поведінку з метою зменшення стресу, з урахуванням наданих вище рекомендацій.
7.
Знайдіть у художній літературі твори, в яких містяться способи запобігання й профілактики конфліктів.

Питання для самоконтролю:

1.
Обґрунтуйте логіку прийняття оптимального управлінського рішенн .у конфлікті.
2.
Якими є основні психологічні причини конфліктогенних рішень?
3.
Назвіть типові способи оцінки результатів діяльності учасників конфлікту.
4.
Як попередити конфлікти, пов'язані з некомпетентною оцінкою результатів діяльності?
5.
Обґрунтуйте психологічні фактори нормалізації стресу.
6.
Як впливає розширення меж картини світу на стрес?
7.
Як здоров'я людини впливає на стрес та її конфліктність?
8.
Оцініть свою поведінку в проблемних ситуаціях взаємодії й спробуйте змінити її в конструктивний бік.

РОЗДІЛ 5.
ТЕХНОЛОГІЯ КОНСТРУКТИВНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ
КОНФЛІКТІВ

Перемагати – найнерозумніше
заняття.
Не
перемогти,
а
переконати – от що є гідним
слави.
В. Гюго

5.1. Конструктивне вирішення конфліктів

Серед впливів на розвиток конфлікту центральне місце належить його розв’язанню. Далеко не всі конфлікти можна попередити. Тому дуже важливо вміти гідно виходити з конфлікту. У одній із своїх статей Д.Карнегі писав: ―Я
бував слухачем, і учасником багатьох суперечок, мав можливість оцінити їх
результати та дійшов висновку, що існує лише один спосіб дійти
найкращого результату у суперечці – це уникнути її‖. У дев’яти випадках із десяти по закінчені суперечки кожен з її учасників упевнюється в своїй абсолютній правоті ще стійкіше, ніж раніше. ―Суперечку виграти
неможливо, тому що програючи її, ви програєте, але й виграючи, ви також
програєте. Чому? Припустимо, ви своїми аргументами переконали
опонента, доводячи, що він зовсім не розуміється в даному питанні. І що
тоді? Ви почуваєтеся чудово, а він? Ви змусили його пройти через
приниження. Ви поранили його гордість. І ваш тріумф викличе в нього
прагнення помсти. Таким чином, той, кого переконали проти волі,
залишається зі своєю думкою‖.
1
У конфліктології стало традиційним завершальний етап у розвитку конфлікту позначати терміном розв’язання або вирішення конфлікту.
Використовують також інші поняття, які відображають специфіку і повноту припинення конфліктних дій, наприклад "згасання" (В.В. Бойко, А.Г. Ковальов,
1983), "подолання" (Я.Ф. Феденко, В.П. Галицький, 1981), "припинення"
1
Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей – К.: Наукова думка, 1991. –
224 с.

(А.А. Каменев, 1984), "самовирішення" (А.Я. Анцупов, 1992), "згасання"
(О.Б. Добрович), "урегулювання" (А. Хілл, 1978), "усунення" (Р. Аккоф, Ф. Емері,
1982), "улагоджування" (Л.Я. Газман, 1998) та ін. Складність і багатоваріантність розвитку конфлікту вимагають неоднозначності у способах і формах його завершення. Із зазначених понять найбільш широким є
завершення конфлікту, що полягає в закінченні конфлікту з будь-яких
причин. Основні форми завершення конфлікту: розв'язання, урегулювання, згасання, усунення, переростання в інший конфлікт.
Розв’язання конфлікту – це спільна діяльність його учасників, спрямована на припинення протидії й вирішення проблеми, що привела до зіткнення.
При завершенні конфлікту не завжди вирішується протиріччя, що лежить в його основі (рис. 5.1.).






Переговори
Рис. 5.1. Основні форми завершення конфлікту
Завершення конфлікту
Самостійно опонентами
За участю третіх осіб
Згасання конфлікту
Втрата мотиву до боротьби
Переорієнта- ція мотиву
Вичерпання ресурсів, сил
Розв’язання конфлікту
Урегулювання конфлікту
Усунення конфлікту
Співпраця
Компроміс
Поступки одної зі сторін
Переростання в інший конфлікт
Переведення одного або обох опонентів на інше місце роботи
Вилучення об’єкту конфлікту
Усунення дефіциту об’єкту конфлікту

Урегулювання конфлікту передбачає активність обох сторін щодо перетворення умов, у яких вони взаємодіють, усунення причин конфлікту. Для цього необхідна зміна самих опонентів (або хоча б одного з них), їхніх позицій, які вони відстоювали в конфлікті. Часом, розв’язання конфлікту ґрунтується на зміні ставлення опонентів до його об'єкта або один до одного.
Усунення конфлікту відрізняється від розв’язання тим, що в усуненні
протиріччя між опонентами бере участь третя сторона. Її участь можлива як за згодою протиборчих сторін, так і без їхньої згоди.
Тільки близько 62% конфліктів між керівниками й підлеглими розв'язуються або регулюються (О.І. Шипілов, 1993). В 38% конфліктів протиріччя не лише не розв'язуються, а ще й загострюється. Це відбувається тоді, коли конфлікт згасає (6%), переростає в іншій (15%) або усувається адміністративним шляхом (17%).
Згасання конфлікту – це тимчасове припинення протидії при збереженні основних ознак конфлікту: протиріччя й напружених відносин. Конфлікт переходить із "явної" форми у приховану.
Загасання конфлікту зазвичай відбувається в результаті:

втрати мотивації до протиборства (об'єкт конфлікту втратив свою актуальність);

переорієнтації мотиву, перемикання на невідкладні справи й т.п.;
• виснаження ресурсів, сил і можливостей для боротьби.
Під усуненням конфлікту розуміють такий вплив на нього, в результаті якого ліквідуються основні структурні елементи конфлікту. Незважаючи на "неконструктивність" усунення, існують ситуації, які вимагають швидких і рішучих впливів на конфлікт (погроза насильства, загибелі людей, дефіцит часу або матеріальних ресурсів). Усунення конфлікту можливе за допомогою наступних способів:

вилучення з конфлікту одного з опонентів (переведення до іншого відділу, філії; звільнення з роботи);


виключення взаємодії опонентів на тривалий час (відправлення у відрядження одного або обох і т.п.);

усунення об'єкту конфлікту (мати забирає в дітей, що сваряться
іграшку, через яку виник конфлікт).
Переростання в інший конфлікт відбувається, коли у відносинах сторін виникає нове, більш значуще протиріччя й відбувається зміна об'єкту конфлікту.
Результат конфлікту розглядається як результат боротьби сторін з позицій їхнього ставлення до об'єкту конфлікту.
Завершенням конфлікту можуть бути:

усунення однієї або обох сторін;

припинення конфлікту з можливістю його поновлення;

перемога однієї зі сторін (оволодіння об'єктом конфлікту);

розподіл об'єкту конфлікту (симетричне або асиметричне);

згода щодо правил спільного використання об'єкту;

рівнозначна компенсація одній зі сторін за володіння об'єктом іншою стороною;

відмова обох сторін від зазіхань на даний об'єкт;

альтернативне визначення таких об'єктів, які задовольняють інтереси обох сторін.
Для оцінки міри конструктивності розв’язання конфлікту необхідно обгрунтувати відповідні критерії розв'язання конфлікту.
На думку американського конфліктолога М. Дойча (1976), основним критерієм вирішення конфлікту є задоволеність сторін його результатами.
Вітчизняний педагог В.М. Афонькова (1975) виділила наступні критерії розв'язання конфлікту:

припинення протидії;

усунення факторів, що травмують;

досягнення мети однією з конфліктуючих сторін;

зміна позиції індивіда;


формування навички активної поведінки індивіда в аналогічних ситуаціях у майбутньому.
Критеріями конструктивного вирішення конфлікту
є
ступінь
розв’язаності суперечності, що лежить в основі конфлікту, і перемога в ньому
правого опонента. Важливо, щоб при розв'язанні конфлікту було знайдене рішення проблеми, через яку він виник. Чим повніше вирішується протиріччя, тим більше шансів для нормалізації стосунків між учасниками, менша ймовірність переростання конфлікту в нове протиборство. Не менш істотною є перемога правої сторони. Утвердження істини, перемога справедливості сприятливо позначаються на соціально-психологічному кліматі навчального закладу, ефективності спільної діяльності, слугують попередженням особам, які потенційно можуть прагнути досягти сумнівної із правової або моральної точки зору мети за допомогою конфлікту. Необхідно пам'ятати, що в неправої сторони теж є свої інтереси. Якщо їх взагалі ігнорувати, не прагнути переорієнтувати мотивацію неправого опонента, то це надалі може загрожувати новими конфліктами.
Умови й фактори розв'язання конфліктів

Більшість умов і факторів успішного розв'язання конфліктів має психологічний характер, оскільки відображає особливості поведінки й взаємодії опонентів. Деякі дослідники виділяють організаційні, історичні, правові та інші фактори. Розглянемо їх докладніше.
Припинення конфліктної взаємодії

перша й очевидна умова початку розв'язання будь-якого конфлікту. Доти, допоки будуть вживатись будь-які заходи з одного або іншого боку щодо утвердження своєї позиції або послаблення позиції опонента за допомогою насильства, йтися про розв'язання конфлікту не може.
Пошук загальних або близьких за змістом точок дотику в інтересах опонентів є двобічним процесом, що передбачає аналіз опонентами як своїх
цілей та інтересів, так і цілей та інтересів іншої сторони. Якщо сторони хочуть розв'язати конфлікт, вони повинні зосередитися на інтересах, а не на особистості опонента (Р. Фішер, У. Юри, 1990).
При розв'язанні конфлікту зберігається стійке негативне ставлення сторін одна до одної. Воно виражається в негативній думці про опонента й у негативних емоціях щодо нього. Щоб приступити до розв’язання конфлікту, необхідно пом'якшити це негативне ставлення. Головне – знизити інтенсивність
негативних емоцій, які переживаються стосовно опонента.
Водночас доцільно перестати бачити в опоненті ворога, супротивника.
Важливо зрозуміти, що проблему, через яку виник конфлікт, краще вирішувати спільно, об'єднавши зусилля.
Цьому сприяють:

критичний аналіз власної позиції та дій. Виявлення й визнання власних помилок знижує негативне сприйняття опонента;

прагнення зрозуміти інтереси іншого. Зрозуміти – не означає прийняти або виправдати. Однак це розширить уявлення про опонента, зробить їх більш об'єктивними;

виокремлення конструктивного початку в поведінці або навіть у намірах опонента. Не буває абсолютно поганих чи абсолютно гарних людей або соціальних груп. У кожному є щось позитивне, на що й необхідно спиратися при розв'язанні конфлікту.
Важливо зменшити негативні емоції протилежної сторони. Серед ефективних у цьому прийомів виділяють такі, як позитивна оцінка деяких дій опонента, готовність іти на зближення позицій, звертання до авторитетної третьої сторони, критичне ставлення до самого себе, урівноважена власна поведінка тощо.
Об'єктивне обговорення проблеми, з'ясування сутності конфлікту, уміння сторін бачити головне сприяють успішному пошуку розв’язання протиріччя. Акцентування уваги на другорядних питаннях, турбота тільки про свої інтереси знижують шанси на конструктивне вирішення проблеми.

Коли сторони об'єднують зусилля щодо завершення конфлікту, необхідним є врахування статусів (посадового положення) один одного.
Сторона, яка займає підлегле положення або має статус молодшого, повинна усвідомлювати межі поступок, які може собі дозволити її опонент. Занадто радикальні вимоги можуть спровокувати сильну сторону на повернення до конфліктного протиборства.
Ще одна важлива умова – вибір оптимальної стратегії розв'язання конфлікту, що відповідає даним обставинам. Успішність завершення конфліктів залежить від того, як конфліктуючі сторони враховують фактори, що здійснюють вплив на цей процес. До них відносимо наступні:
1)
час: наявність часу для обговорення проблеми, з'ясування позицій та
інтересів, вироблення рішень.
Скорочення часу вдвічі від наявного в розпорядженні для досягнення згоди призводить до підвищення ймовірності вибору альтернативи, що відрізняється більшою агресивністю;
2)
третя сторона: участь у завершенні конфлікту нейтральних осіб (інститутів), які допомагають опонентам вирішити проблему. Ряд досліджень (Е. Корнеліус, 1992; Д.Л. Моісеєв, 1997; Ю.І. Мягков, 1994;
С.Л. Прошанов, 1994; Ш.Фэйр, 1992; А.І. Шипілов, 1993) підтверджують позитивний вплив третіх осіб на розв'язання конфліктів;
3)
своєчасність: сторони приступають до розв'язання конфлікту на ранніх стадіях його розвитку. Логіка проста: менше протидії – менше збитків – менше образ і претензій – більше можливостей для того, щоб домовитися.
4)
рівновага сил: якщо конфліктуючі сторони приблизно рівні за можливостями (рівні статуси, посадове положення, оточення тощо), то вони змушені шукати шляхи до мирного урегулювання проблеми. Конфлікти більш конструктивно вирішуються тоді, коли опоненти на роботі не залежать один від одного;
5)
культура: високий рівень загальної культури опонентів знижує
імовірність насильницького розвитку конфлікту. Виявлено, що конфлікти в
державних установах, навчальних закладах вирішуються більш конструктивно за наявності в опонентів високих ділових і моральних якостей (Д. Л. Моісеєв,
1997);
6)
єдність цінностей: наявність згоди між конфліктуючими сторонами із приводу того, яким має бути прийнятне рішення. Інакше кажучи, "...конфлікти будуть краще регульованими, коли в їхніх учасників є спільна система цінностей" (В.А. Отрут, 1987), спільні цілі, інтереси;
7) досвід (приклад): наявність досвіду у вирішенні подібних проблем хоча б в одного з опонентів, а також знання прикладів розв’язання аналогічних конфліктів;
8)
відносини: гарні стосунки між опонентами до конфлікту сприяють більш повному розв'язанню протиріччя. Наприклад, у міцних родинах, де
існують щирі взаємини, конфлікти розв’язуються продуктивніше, ніж у проблемних родинах.
Розв'язання конфлікту становить собою багатоступеневий процес, що містить у собі аналіз та оцінку ситуації, вибір способу розв'язання конфлікту, формування плану дій, його реалізацію, оцінку ефективності своїх дій.
Етапи розв'язання конфлікту

Аналітичний етап передбачає збір та оцінку інформації з наступних проблем:
1)
об'єкт
конфлікту (матеріальний, соціальний або ідеальний; такий що може бути поділеним або є неподільним; може бути вилученим або заміненим; яка його доступність для кожної із сторін);
2)
опонент (загальні дані про нього, його психологічні особливості; стосунки опонента з керівництвом; можливості щодо посиленню свого рангу; його мета, інтереси, позиція; правові й моральні основи його вимог; попередні дії в конфлікті, припущені помилки; у чому інтереси збігаються, а в чому ні тощо);

3) власна позиція (цілі, цінності, інтереси, дії в конфлікті; правова й моральна основи власних вимог, їх аргументованість і доказовість; припущені помилки й можливість їхнього визнання перед опонентом та ін.);
4) причини й безпосередній привід, що призвів до конфлікту;
5) соціальне середовище (ситуація в навчальному закладі, соціальній групі; які завдання вирішує організація, опонент, як конфлікт впливає на них; хто і як підтримує кожного з опонентів; якою є реакція керівництва, громадськості, підлеглих, якщо вони є в опонентів; що їм відомо про конфлікт);
6) вторинна рефлексія (уявлення суб'єкта про те, як його опонент сприймає конфліктну ситуацію, як він сприймає мене, моє уявлення про конфлікт і т.д.).
Джерелами інформації виступають особисті спостереження, бесіди з керівництвом, підлеглими, неформальними лідерами, своїми друзями й друзями опонентів, свідками конфлікту й т. ін.
Проаналізувавши та оцінивши конфліктну ситуацію, опоненти
прогнозують варіанти розв'язання конфлікту стосовно відповідності власним
інтересам і ситуації, добирають способи його розв'язання. Прогнозуються: найбільш сприятливий розвиток подій; найменш сприятливий розвиток подій; найбільш реальний розвиток подій; як розв'яжеться протиріччя, якщо просто припинити активні дії в конфлікті.
Важливо визначити критерії розв'язання конфлікту, причому вони повинні визнаватися обома сторонами. До них відносять: правові норми; моральні принципи; думки авторитетних осіб; прецеденти вирішення аналогічних проблем у минулому, традиції.
Дії щодо реалізації наміченого плану проводять, відповідно до обраного способу розв'язання конфлікту. Якщо необхідно, то виробляється корекція
раніше наміченого плану (повернення до обговорення; висування альтернатив; висування нових аргументів; звертання до третіх осіб; обговорення додаткових поступок).

Контроль ефективності власних дій передбачає критичні відповіді самому собі на питання: навіщо я це роблю? чого хочу домогтися? що утруднює реалізацію наміченого плану? чи справедливі мої дії? які необхідно почати дії щодо усунення перешкод у розв'язанні конфлікту? та ін.
По завершенні конфлікту доцільно: проаналізувати помилки власної поведінки; узагальнити отримані знання й досвід розв’язання проблеми; спробувати нормалізувати стосунки з недавнім опонентом; зняти дискомфорт
(якщо він виник) у відносинах з навколишніми; мінімізувати негативні наслідки конфлікту стосовно власного стану, діяльності й поведінки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал