Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів




Сторінка12/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

внутріособистісного конфлікту досягається психологічна рівновага, заглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість. Розв'язання внутрішньоособистісного конфлікту усвідомлюється через:

відсутність хворобливих станів, пов'язаних із конфліктом ;

зниження проявів негативних психологічних
і соціально- психологічних факторів внутріособистісного конфлікту;

підвищення якості й ефективності професійної діяльності.
Подолання внутрішньоособистісного конфлікту забезпечується утворенням
і дією механізмів психологічного захисту (3. Фрейд, 1990; Ф. В. Бассин, 1969; Б.
В. Зейгарник, 1981; А. А. Налчаджян, 1984; Е. Т. Соколова, 1989). Психологічний захист – нормальний, повсякденно працюючий механізм психіки. Вона є продуктом онтогенетического розвитку й научення. Розвиваючись як засіб соціально-психологічної адаптації, механізми психологічного захисту призначені для контролю емоцій у тих випадках, коли досвід сигналізує людині про негативні наслідки їхнього переживання й вираження.
Деякі дослідники (Ф. Е. Василюк, 1984; Э. И. Киршбаум, 1986; В. С.
Роттенберг, 1984; Я. Д. Стійке, 1986) уважають психологічний захист непродуктивним засобом рішення внутрішнього конфлікту. Вони думають, що захисні механізми обмежують розвиток особистості, її «власну активність».
Розглянемо механізми психологічного захисту докладніше, спираючись на результати психологічних досліджень (Е. С. Романова, Л. Р. Гребенников,
1996).
"Не зауважуй це"
Заперечення — один з онтогенетичних ранніх і найбільш простих механізмів захисту. Заперечення розвивається з метою стримування негативних емоцій, викликаних влученням людини у важку ситуацію.

Заперечення має на увазі інфантильну підміну ухвалення рішення на дії відповідно до нових обставин, їхнім ігноруванням.
"Обвинувать це"
Проекція порівняно рано розвивається в онтогенезі для стримування почуття неприйняття себе через нездатність упоратися із труднощами.
Проекція припускає приписування джерелу труднощів різних негативних якостей як раціональну основу для його неприйняття й самоприйняття на цьому тлі.
"Плач по цьому"
Регресія розвивається в ранньому дитинстві для стримування почуття непевності в собі й страху невдачі, пов'язаних із проявом ініціативи.
Регресія припускає повернення в ситуації внутрішнього конфлікту до дитячих стереотипів поведінки.
"Нападай на щось, що заміняє це"
Заміщення розвивається для стримування емоції гніву на більш сильну або значимого суб'єкта щоб уникнути відповідної агресії або відкидання.
Індивід знімає напругу, обертаючи агресію на більш слабкий об'єкт або на самого себе. Заміщення має активні й пасивні форми й може використовуватися індивідами незалежно від їхнього типу конфліктного реагування.
"Не пам'ятай про це"
Придушення розвивається для стримування страху, прояви якого неприйнятні для позитивного самосприйняття й загрожують попаданням у пряму залежність від агресора. Страх блокується за допомогою забування його джерела, а також обставин, асоціативно пов'язаних з ним. До придушення ставляться близькі до нього механізми ізоляції й інтроекції.
"Не почувай цього"
Ізоляція – сприйняття ситуацій, що травмують, або спогад про них без відчуття тривоги.

"Не знай, звідки це"
Інтроекція — присвоєння цінностей або рис характеру інших людей для попередження загрози з їх боку.
"Переосмисли це"
Інтелектуалізація розвивається в ранньому підлітковому віці.
Припускає довільне тлумачення подій для розвитку почуття суб'єктивного контролю над ситуацією. При цьому використовуються способи: порівняння протиборчих тенденцій; складання списку "+" й "-" кожної з тенденцій й
їхній аналіз; шкалування кожного "+" й "-" у кожній з тенденцій й їхнє підсумовування. Сюди входять також механізми анулювання, сублімації й раціоналізації.
"Скасуй це"
Анулювання – поведінка або думки, що сприяють символічному скасуванню попереднього акту або думки, що викликали сильне занепокоєння, почуття провини.
"Трансформуй це"
Сублімація – задоволення витиснутого неприйнятного почуття
(сексуального або агресивного) здійсненням соціально корисних альтернатив. Способи: перемикання на інший вид діяльності; здійснення привабливих, суспільно значимих учинків.
"Знайди виправдання цьому"
Раціоналізація
– знаходження правдоподібних причин для виправдання дій, викликаних подавленими, неприйнятними почуттями.
Реалізовані способи: дискредитація мети (елементарне знецінювання недосяжного); дискредитація значимого іншого, котрий відмовляє в увазі; перебільшення ролі обставин, долі; утвердження шкоди на благо; переоцінка цінностей, всієї мотиваційної системи; самодискредитація
(спокута провини).

"Поверни це на протилежне"
Реактивне утворення припускає вироблення й підкреслення в поведінці протилежної установки.
"Придбай це"
Компенсація – самий пізній і складний захисний механізм, що розвивається й використовується, як правило, свідомо. Призначений для стримування почуття суму, горя із приводу реальної або уявної втрати, втрати, недоліку, неповноцінності. У нього входять механізми ідентифікації
й фантазії.
"Будь як це, щоб не втратити його"
Ідентифікація – моделювання поведінки іншої особи як шлях до підвищення самоцінності або оволодіння почуттями у зв'язку з можливим діленням або втратою.
"Мрій про це"
Фантазія – втеча в уяву з метою відходу від реальних проблем, пов'язаних з розв'язанням внутріособистісного конфлікту.
Механізми захисту, що розвиваються в процесі життя як засіб адаптації й розв'язання конфліктів, можуть за певних умов викликати протилежні стани дезадаптації й перманентного конфлікту. На думку Е. С. Романовій і
Л. Р. Гребенникова (1996), в основі цієї неоднозначності лежить те, що механізми захисту є у своїй більшості продуктами конфліктів, що виникали у ранньому дитинстві.

ВИСНОВКИ
1.
Суїцидальна поведінка виникає як наслідок міжособистісного або внутрішньоособистісного конфліктів на фоні особливої особистісної схильності, яка формує у свідомості індивіда переконання у нездоланності проблеми, виникла і заважає індивіду мобілізувати власні сили на її подолання.

2.
Психологічна структура суїцидальноної поведінки становить собою взаємозв’язок мотиваційних, афективних, орієнтовних
і виконавських компонентів діяльності й спілкування особистості в умовах кризової особистісної ситуації.
3.
На різних рівнях психічної діяльності (когнітивному, емоційно- мотиваційному, поведінковому) проявляються інтегральні властивості особистості суїцидента. Вони є орієнтирами для визначення конкретних форм і прийомів психотерапевтичної корекції суїцидальної поведінки.
4.
Серед умов попередження внутрішньоособистісних конфліктів слід виділити такі:
- сформованість стійкої системи цінностей і мотивів особистості;
- адаптивність і гнучкість;
- оптимістичне ставлення до життя;
- вміння керувати своїми бажаннями та емоціями;
- розвиненість вольових якостей;
- уточнення ієрархії ролей та адекватність самооцінки;
- своєчасність вирішення проблем, що виникають;
- щирість у стосунках тощо.
5. Під розв'язанням внутрішнього конфлікту розуміється відновлення узгодженості компонентів внутрішнього світу особистості, єдності психіки; зниження гостроти протиріч життєвих відносин. На розв'язання внутрішніх конфліктів впливають світоглядні установки, вольові якості, темперамент, статтєвовікові особливості особистості тощо.
6.
Механізмами розв'язання внутрішньоособистісних конфліктів виступають механізми психологічного захисту: заперечення, проекція, регресія, заміщення, придушення, ізоляція, інтроекція, інтелектуалізація, анулювання, сублімація, раціоналізація, реактивне утворення, компенсація, ідентифікація й фантазія.


Творчі завдання й питання для обговорення на практичних заняттях:


1.
Чим відрізняються підходи зарубіжних і вітчизняних психологів до розуміння сутності внутрішньоособистісного конфлікту?
2.
Які Ви знаєте види внутрішньоособистісних конфліктів?
3.
За яких умов виникають внутрішньоособистісні конфлікти?
4.
У чому полягає конструктивна роль внутрішньоособистісних конфліктів?
5.
Які фактори зумовлюють суїцидальну поведінку людини у конфлікті?
6.
У чому має полягати допомога рідних і близьких людині, яка скоїла суїцидальну спробу?
7.
Яким чином можна уникнути внутрішньоособистісного конфлікту?
8.
Які з психологічних захистів є найбільш ефективними при розв’язанні внутрішньоособистісних конфліктів, на Вашу думку?
9.
Уявіть, що до Вас по допомогу й пораду звернувся Ваш колега по роботі, що перебуває в ситуації гострого внутрішньоособистісного конфлікту. Чим
Ви можете йому допомогти?
10.
Проранжуйте за значущістю зовнішні й внутрішні умови виникнення внутрішньоособистісних конфліктів.
11.
Існує думка, що психологічний захист є неконструктивним способом виходу з внутрішньоособистісного конфлікту. А як Ви гадаєте?
Обґрунтуйте свою думку.



Питання для самоконтролю:

1.
Дайте визначення внутрішньоособистісного конфлікту та вкажіть його відмінності від інших видів конфлікту.
2.
Схарактеризуйте види внутрішньоособистісних конфліктів.

3.
Обгрунтуйте значення переживання як основи внутрішньоособистісного конфлікту.
4.
Які Ви знаєте підходи щодо визначення змісту внутрішньоособистісних конфліктів?
5.
Які умови подолання внутрішньоособистісних конфліктів Ви можете назвати?
6.
Які шляхи упередження внутрішньоособистісних конфліктів Ви знаєте?
7.
У чому виявляється взаємозв'язок внутрішньоособистісних конфліктів та адиктивної поведінки людини?
Визначте зміст суїцидальної поведінки людини та проаналізуйте її взаємозв'язок із внутрішньоособистісними конфліктами.
9.
Які методи подолання внутрішньоособистісних конфліктів є найбільш конструктивними, на Вашу думку?

8.

РОЗДІЛ 4
ТЕХНОЛОГІЯ ПРОГНОЗУВАННЯ, ЗАПОБІГАННЯ ТА
ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ

4.1. Прогнозування конфліктів

Важливими способами попередження конфліктів є їхнє прогнозування і
профілактика.
Прогнозування становить собою завчасне виявлення соціальних
суперечностей, розвиток яких може призвести до конфліктів. Воно полягає в
обґрунтованому припущенні щодо можливого виникнення в майбутньому
конфлікту та виявленні особливостей його розвитку. Грунтується прогнозування на наукових дослідженнях конфліктів, а також на практичній діяльності щодо діагностиці назріваючих соціальних протиріч.
Дослідження психологів показують, що точний прогноз проблемної ситуації у відносинах людей відіграє чималу роль у недопущенні її ескалації й, отже, успішному вирішенні. У принципі, будь-яка важка ситуація взаємодії – це ситуація невизначеності. Її невизначеність полягає в імовірнісному характері адекватності дій сторін сформованим обставинам, багатоваріантності поведінки опонента, неминучої фрагментарності врахування факторів ситуації й у перекручуванні сприйняття ситуації в цілому. Тому прогноз розвитку ситуації значно знижує розміри цієї невизначеності й, отже, підвищує ймовірність оптимального розв'язання протиріччя. Психологічні дослідження виявили наступну залежність успішного розв'язання ситуації від точності прогнозу її розвитку: чим більш значущою є помилка в прогнозі розвитку ситуації, тим
нижчою буде ефективність її розв'язання опонентами.
Якщо учасник проблемної ситуації взагалі не прогнозує розвиток протиріччя, то, як показують дослідження, проблему вдається вирішити
повністю або в основному тільки в 37,6% випадків, а в 40,4% протиріччя взагалі не розв'язується або ще більше загострюється. Якщо ж вдається точно або майже точно спрогнозувати розвиток важкої ситуації, то в 56,4% проблема повністю або в основному розв'язується й тільки в 19,8% випадків протиріччя не розв'язується або в 4,6% - загострюється.
Однак експериментальні результати показують, що при значних помилках прогнозу розвитку ситуації ступінь її розв'язання підвищується, а це суперечить гіпотетичній лінійній залежності. Додатковий аналіз характеру помилок у прогнозуванні розвитку ситуацій показав, що помилки в "кращу" або в "гіршу" сторону по-різному впливають на результат ситуації. Якщо людина неточно прогнозує ситуацію й недооцінює негативні варіанти в її розвитку
(тобто сподівається на кращий розвиток подій), то ситуація вирішується з меншою ефективністю. До цього приводить самозаспокоєність людини, його недостатня наполегливість й енергійність у діях.
Якщо ж учасник взаємодії допускає значні помилки в прогнозі ситуації, переоцінюючи можливі негативні тенденції в її розвитку, то він змушений вживати додаткових заходів по їхній нейтралізації, і в результаті ситуація вирішується значно краще, ніж припускалося.
Таким чином, точний прогноз розвитку конфліктної ситуації сприяє
більш ефективному її розв'язанню. Якщо зростає ймовірність помилки в такому прогнозі, то необхідно намагатися перестрахуватися, тобто краще переоцінити можливі негативні тенденції, чим їх недооцінити. Інакше кажучи, будучи "оптимістом по життю", необхідно бути "песимістом по ситуації".
Розробка методик прогнозування конфліктів можлива при досить високому рівні розвитку конфліктології. Перш ніж прогнозувати конфлікти, наука повинна пройти два етапи їх вивчення.
По-перше, необхідна розробка теоретичних моделей різних видів конфліктів. Необхідно визначити сутність конфліктів, дати їхню класифікацію, розкрити структуру, функції, описати еволюцію й динаміку. Однак на основі
описових моделей конфліктів дати обґрунтований прогноз їхнього виникнення й розвитку навряд чи можливо.
По-друге, повинні бути розроблені пояснювальні моделі конфліктів.
Вони дозволяють розкрити рушійні сили розвитку конфліктів, їхні детермінанти й причини. Пояснювальні моделі розробляються шляхом системно-генетичного аналізу конфліктів. Тільки після того як конфліктологія пройде описовий і пояснювальний етапи розвитку, вона зможе реалізувати свою прогностичну функцію.
Профілактика конфліктів полягає в такій організації життєдіяльності суб'єктів соціальної взаємодії, що виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними.
Профілактика конфліктів – це їхнє попередження в широкому смислі слова. Її ціль – створення таких умов діяльності та взаємодії людей, які мінімізували б імовірність виникнення або деструктивного розвитку протиріч між ними. Проблема конструктивного розв'язання конфліктів, що здається на перший погляд більш важливою, насправді не є такою.
Одним із головних шляхів профілактики конфліктів є організація праці й принциповість у ставленні до людей. Якщо праця проходить постійно в приблизно однакових умовах і забезпечує постійну, добру заробітну плату, то в такому колективі виникнення конфлікту спостерігається дуже рідко.
Важливу роль відіграє ставлення членів колективу один до одного. І в першу чергу ставлення керівника колективу до підлеглих. Одним із найважливіших факторів запобігання конфліктів є авторитет керівника.
Конфлікт в організації може бути розв’язаний шляхом структурних змін та узгодження особистих інтересів з інтересами колективу або шляхом вилучення елементів, які перестали сприяти успіху справи.
Завдання керівника – уникати конфліктів, але якщо він уже виник, вивчати його причини та здійснювати на ним контроль з метою розв’язання.
Керівник не має права піддаватися загальним емоціям, які вирують в людях під час конфлікту.

Є два види емоцій, які належать до основних джерел конфлікту – роздратування та недовіра. Щоб його уникнути. Іноді треба дати зрозуміти опоненту, що ви бажаєте втамувати емоції. Людина, яка відчуває страх або роздратування повинна позбутися цих емоцій (заспокоїтися), оскільки вони перешкоджають нормальним стосункам. Виграє як правило той хто не втрачає над собою контролю. Але надзвичайно високе нервове напруження може привести до стресу.
Стрес – психофізіологічний стан людини, що виникає в екстремальних для неї ситуаціях. Розрізняють фізіологічний стрес і психологічний. Останній буває інформаційним й емоційним. Стрес є типовою реакцією людини на конфліктну ситуацію, але часто може виступати й причиною конфлікту.
Людина, що перебуває в стані стресу, частіше здатна піти на конфлікт у порівнянні з тим, хто перебуває в комфортному психофізіологічному стані.
Хвороба, утома, образа, висока відповідальність і т.п. звичайно загострюють реакцію людей у тому випадку, якщо, перебуваючи в стресі, вони попадають ще й у проблемні ситуації взаємодії з навколишніми. Стрес нерідко буває наслідком
і причиною внутрішньоособистісного конфлікту.
Тому попередження надмірного стресу (дистресу) є найважливішою умовою профілактики соціальних і внутріособистісних конфліктів.
Попередження стресів у конфліктіі

Психологічний стрес – це реакція людини на важку для неї ситуацію.
Але труднощі є суб'єктивним поняттям. Те, що є важким для однієї людини, може бути легким для іншої. Ситуація, важка для мене зараз, може стати звичайною через хвилину, досить змінити її оцінку, рівень домагань, відношення до неї. Наприклад, можна планувати на кожен робочий день стільки справ, що часто будеш перебувати в стресі через непосильність виконання намічених завдань. Наполеонівські плани можуть бути без напруги виконані тільки тим, хто володіє наполеонівськими ж можливостями.

Скоротивши план, можна відразу зменшити стрес. Люди часто самі створюють собі труднощі.
Які психологічні фактори можна врахувати, щоб по можливості нормалізувати свійстан після стресу, який є природним наслідком сьогоднішнього нестабільного, напруженого й складного життя?
Охарактеризуємо тут лише деякі з факторів.
1.
Основним у житті повинне бути змагання із самим собою,
а не з оточуючими.
Людина – істота соціальна, тому їй протягом всього життя властиво змагатися з оточуючими. Починаючи вже з дитячого віку, людина оцінює своє положення, своє життя, порівнюючи її з положенням і життям інших людей. Але свою природну потребу в розвитку, у самооцінці можна задовольняти й іншим способом. Можна змагатися із самим собою.
Наприклад, протягом 2006 р. чоловік два рази хворів на ангіну й один раз грипом. В 2007 р. він почав вести більш здоровий спосіб життя й в результаті не хворів жодного разу. Однак у 2007 р. його колишній підлеглий став його начальником, знайомі купили квартиру й іномарку, інші знайомі знайшли дуже гарну роботу у Франції й виїхали туди на три роки. Якщо 30 грудня 2007 р. підводячи підсумки, оцінювати свої успіхи, порівнюючи їх з успіхами знайомих, то рік можна вважати однозначно невдалим. Якщо оцінювати результати 2007 р., порівнюючи їх з тим, що було досягнуто в 2006 р., то не можна не відзначити безсумнівне поліпшення свого життя.
Змагання з оточуючими набагато частіше викликає стрес, чим змагання із самим собою. Ми не знаємо можливостей оточуючих, а вони можуть бути набагато вище наших можливостей. Адже ми завжди прагнемо досягти рівня тих, хто живе краще нас, а не тих, хто гірше.
2.
Розуміння відносності будь-яких оцінок подій, що
відбуваються у нашому житті, зменшує стрес від невдач.
Кожна людина по-різному оцінює свої можливості щодо облаштування власного життя. Одна вважає, що саме від неї залежить 90%
того, що з нею відбувається. Інша думає, що дуже багато чого залежить від долі, розташування зірок, конкретних обставин й інших об'єктивних факторів, а сама вона контролює своє життя тільки на 30%. Хто із цих двох людей за інших рівних умов частіше відчуває стрес? Швидше та, яка думає, що практично все її життя ніяк не залежить від зовнішніх обставин. Адже відповідальність за всі невдачі, які з нею, як і з будь-якою людиною, відбуваються, вона покладає в основному на себе й переживає це.
Високе почуття відповідальності – позитивна якість людини. Однак супервідповідальність часто приводить до внутріособистісних конфліктів
і стресу. "Усе буде так, як треба, навіть якщо буде по-іншому", – сказала мудра людина. Якщо наречена йде до іншого, то невідомо, кому повезло.
Таку ж оцінку можна дати й подібній ситуації з нареченим. Немає нічого абсолютно гарного так само, як немає нічого абсолютно поганого. Багато чого в нашому житті залежить від нас, ще більше від нас не залежить.
3.
Зменшення кількості й відповідальності прийнятих рішень,
скорочення числа сфер життя й діяльності, у яких ми
проявляємо
активність,
неминуче
приведе
до
зниження
інформаційного стресу.
Інформаційні перевантаження – типова причина стресу, можливих на цьому ґрунті внутріособистісних і міжособистісних конфліктів. Якщо ми стали дратівливі, часто відчуваємо стрес, нас мучить безсоння, то необхідно оцінити обсяг і значимість інформації, яку щотижня переробляє наш мозок. Якщо дитина ходить у музичну школу, займається з репетитором англійською, відвідує секцію карате, вчиться в школі на "відмінно", то не потрібно довго замислюватися над тим, чому вона стала примхливою. Невмотивовані регулярні капризи можуть бути наслідком
інформаційної перевантаженості дитини. Скоротіть обсяг інформації, що вона змушений щотижня переробляти, і він знову стане спокійним і життєрадісним.

4.
Зменшення рівня домагань неминуче знижує ймовірність
виникнення стресу й навпаки.
Найважливішою особистісною характеристикою людини є рівень його домагань. Один обов'язково хоче стати президентом, мільйонером, увійти в історію. Інший буде задоволений і щасливий, якщо вдасться стати майстром у цеху, заробляти на стерпне життя, одержати якесь житло, дати освіту дітям. Якщо людина легко досягає значних успіхів в одній або навіть декількох сферах життєдіяльності, то вона може продовжувати ставити перед собою важкі завдання й без особливої перенапруги вирішувати їх. Якщо ж людина часто попадає в стресовий стан, то необхідно оцінити рівень своїх домагань і наявні можливості щодо досягнення поставлених цілей. Чим вище рівень домагань, тим частіше може виникати стрес, що є реакцією, яка мобілізує людину на подолання труднощів.
5.
Я
КЩО МИ
не можемо змінити ситуацію, то необхідно змінити
своє ставлення до неї.
Судження про те, що життя може бути гарним, а може бути й поганим, здається безперечним. Конфліктне поведінка людини є його відповіддю на ситуацію, що він оцінює як загрозливу його інтересам. Однак у філософському сенсі саме по собі життя ні гарне, ні погана. Воно об'єктивне. Гарним або поганим наше життя робить наше сприйняття. Якщо в нас сильно болить зуб, то все навколишнє сприймається в чорному кольорі, і ми відчуваємо себе нещасними. Варто вилікувати зуб, і сприйняття навколишнього світу може змінитися на протилежне. Але ж в навколишньому світі не відбулося абсолютно ніяких змін. Змінився не світ, а наше сприйняття його.
6.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал