Навчально-методичний посібник для підготовки магістрів




Сторінка10/28
Дата конвертації12.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28
Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів, за К. Левіним
Тип конфлікту
Причина
Модель вирішення
Еквівалентний (набли- ження-наближення)
Вибір двох або більше в piвній мipi приабливих i взаємовиключаючих об'екта
Компроміс
Вітальний (уникання- уникання)
Bи6ip між двома в piвній мipi непривабливими об'єктами
Компроміс
Амбівалентний (на- ближення-уникання)
Bибip об'єкту, в котрому водночас приcyтнi приваблива i неприваблива сторони
Примирення
На думку К. Левіна, внутрішньоособистісний конфлікт – це ситуація, у якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини. Тому суб'єкт змушений обирати між тенденціями: позитивною й негативною; позитивною і позитивною; негативною і негативною.
Сутністю внутрішньоособистісного конфлікту, як вважає засновник логотерапії В. Франкл, є втрата сенсу життя (1990).
Когнітивна психологія розглядає внутріособистісний конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестингер, 1968). Дисонанс являє собою негативний стан, що виникає в ситуації невідповідності знання й поведінки або розбіжності двох знань. Суб’єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт.
Тому особистість прагне подолати його.
В рамках біхевіоризму внутріособистісний конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Б. Скіннер, 1971). У роботах необіхевіористів (Я. Міллер, Дж. Доллард, 1953) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.
Інтеракціонізм при аналізі внутріособистісного конфлікту виходить із розуміння його як конфлікту ролей (А. Голднер, 1961).
Засновник концепції психосинтезу Р. Ассаджоли (1998) бачить сутність внутріособистісного конфлікту в наявності гострих суперечностей усередині особистості, що знижують цілісність "Я".

Отже, у більшості теорій внутріособистісного конфлікту, розроблюваних закордонними психологами кінця ХІХ початку ХХ столття, основу становлять категорія протиріччя, внутрішньої боротьби й поняття психологічного захисту
(подолання конфлікту).
Протікання внутріособистісного конфлікту пов'язується з негативними переживаннями.
Протягом XX ст. у психології був накопичений значний теоретичний й емпіричний матеріал по проблемі внутріособистісних конфліктів. Вони вважається гострим негативним переживанням, що викликане довготривалим протиріччям i зіткненням структур внутрішнього світу особистості, та відображає її суперечливі зв'язки з соціальним середовищем, ускладнення в прийнятті рішень та розв'язанні проблем. Переживання особистістю своєї неоднозначності складності внутрішнього світу, усвідомлення мінливості власних бажань та неможливості їх реалізації, коливання самооцінки, боротьба мотивів – все це є простором внутрішньособистісних конфліктів, які можуть призводити як до конструктивних, так i до деструктивних наслідків. Внутрішні конфлікти конструктивного характеру є необхідними моментами розвитку особистості. Внутрішні конфлікти деструктивного характеру несуть серйозну загрозу i відповідні наслідки для особистості від розвитку особистісної конфліктності, невротичних конфліктів, до адиктивної та суїцидальної поведінки.
Серед радянських психологів одним з перших внутрішні конфлікти досліджував А. Р. Лурія (1930). Під внутріособистісним конфліктом він розумів ситуацію, коли у поведінці індивіда зіштовхуються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції. Значний внесок у розвиток теорії внутріособистісного конфлікту внесли психологи В. С. Мерлін, В. М. Мясищев, Н. Д. Левітов,
Л. С. Славіна.
В. С. Мерлін розглядав внутріособистісний конфлікт як ―результат гострого незадоволення глибоких й актуальних мотивів і відносин особистості‖.
Якщо в процесі діяльності виникає стан тривалої дезінтеграції особистості, що виражається в загостренні протиріч між різними сторонами, властивостями,
відносинами й діями особистості, то такий психічний стан є внутріособистісним конфліктом (1970).
В. М. Мясищев звертав увагу на наступне: ―Тривалість й інтенсивність конфлікту залежать від того, яке місце займають порушені антагоністичні відносини у всій системі відносин людини. При зіткненні центральних відносин конфлікт набирає глобальних розмірів, захоплює всю особистість. Вона як би внутрішньо розщеплюється, і цей внутрішній конфлікт може перерости в невроз‖ (В. Н. Мясищев, 1960).
За Я. Д. Левітовим, внутрішній конфлікт є боротьбою мотивів, що усвідомлюється як переживання щиросердечного розладу (1964).
У 80-90-ті роки XX ст. внутріособистісний конфлікт активно вивчався
Ф. Є. Василюком (1984), Т. М. Титаренко (1989), Ю. Н. Юрловым (1996).
Внутрішній конфлікт Ф. Є. Василюк розглядає як один з видів критичних життєвих ситуацій (поряд зі стресом, фрустрацією й кризою). Конфлікт виникає в результаті зіткнення двох внутрішніх спонукань, відображених у свідомості у вигляді самостійних цінностей. Внутрішній конфлікт протікає у формі особливого ―ціннісного переживання‖. Показником внутріособистісного конфлікту, на думку Ф.Є. Василюка є сумнів у істинній цінності мотивів і принципів, якими керувався в житті суб'єкт. Таким чином робиться висновок, що внутріособистісний конфлікт – це гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує прийняття рішення.
Розгляд особливостей різноманітних конфліктів, їх змісту, природи та особливостей розв'язання, доцільно починати з внутрішніх проблем окремої особистості. Психологічні дослідження внутріособистісних конфліктів завжди займали особливе місце в гуманітарних та психологічних дослідженнях. Це пов'язано з тим, що внутріособистісні або внутрішні конфлікти грають ключову роль в багатьох конфліктах (міжособистісних або
міжгрупових, етнічних або сімейних, педагогічних або управлінських та
інш.).
Внутрішньоособистісний конфлікт визначається дослідниками як "зіткнення у ocoбистостi приблизно piвних за силою, але протилежно спрямованих (амбівалентних) iнтepeciв, прагнень, мотивів та потреб, більшість з яких особистістю не усвідомлюється"
1
Внутрішньоособистісний конфлікт перш за все пов’язаний із
індивідуальними особливостями людини. Він зумовлений процесами, що відбуваються у психіці людини у її взаємодії з іншими людьми і оточуючим середовищем. Це конфлікт, що відбувається в психічному світі особистості.
Тому аналізуючи поведінку людини у конфліктній ситуації, причини і наслідки конфліктів, що виникли як результат внутріособистісного конфлікту слід враховувати:
• специфічність з точки зору структури конфлікту: внутрішній конфлікт не має суб'єктів конфліктної взаємодії в oco6i окремих особистостей або груп людей;
• специфічність форм прояву i протікання: внутрішній кoнфлiкт проходить у формі переживань, іноді надзвичайно тяжких. Нерідко супроводжується стресом, страхом, депресією, тоді набуває форми неврозу;
Латентність або прихованість внутрішнього конфлікту не завжди легко побачити, тому що люди більшою мірою не тільки не усвідомлюють власний стан конфлікту, але й приховують (свідомо або підсвідомо) іноді навіть від себе стан переживання конфлікту під активною діяльністю, підвищеною контактністю або веселістю.
В. С. Мерлін (1970) звертає увагу на те, що тривала й стійка дезінтеграція пристосувальної діяльності характеризує саме психологічний конфлікт.
У психології виділяють показники внутрішньоособистісного конфлікту, які стосуються різних сфер особистості:.
1
Зазыкин В.Г. Психология личности в конфликте. Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2004. – 224 с.

1. Когнітивна сфера: суперечливість ―образа Я‖; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічного глухого кута, гальмування прийняття рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.
2.
Емоційна
сфера:
психоемоційна напруга; значні
негативні переживання.
3.
Поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативне емоційне тло спілкування.
4.
Інтегральні
показники:
порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу.

Переживання як основа внутрішньоособистісних конфліктів

Переживання особистістю власної неоднозначності, складності внутрішнього світу, усвідомлення змінності i нестабільності світу, власних бажань i домагань, та нерідко – неможливості їx реалізації, коливання самооцінки, боротьба мотивів – все це є полем внутріособистісних конфліктів
1
Однією із розповсюджених причин внутріособистісного конфлікту є суперечливі вимоги до результату роботи. Наприклад, викладач вимагав від студентів щоб вони у дуже обмежені строки підготували доповіді на студентську наукову конференцію. В той же час, студенти мали підготуватися до семінарського заняття від результатів якого залежали підсумки зусиль цілого семестру. Пізніше цей викладач висловив незадоволення, що студент, якому доручили підготувати доповідь, не виконав доручення. Студент природно сприйняв ці вимоги як несумісні. Така сама ситуація може виникнути і при порушенні принципу одноосібного керування, коли два керівники не узгоджують між собою свої розпорядження
і кожен дає несумісні з іншими вказівки.
1
Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: учебник для вузов. – М.: Юнити, 1999. – 551 с.

Внутрішньоособистісний конфлікт може також виникнути внаслідок того, що вимоги до студента не співпадають з його особистими потребами або цінностями; конфліктна поведінка може бути відповіддю на перевантаження або недовантаження студента. Такий конфлікт пов’язаний з низьким рівнем задоволення процесом навчання, невпевненістю в собі, а також із стресом.
Внутрішньоособистісні конфлікти в залежності від протиріч, що лежать в основі конфлікту можна поділити на дві групи:

ті, що виникають як результат переходу об’єктивних протиріч, зовнішніх по відношенню до людини, у внутрішній світ (моральні конфлікти, адаптаційні та інш.);

ті, що виникають з протиріч внутрішнього світу особистості
(мотиваційні конфлікти, конфлікт неадекватної самооцінки) і відображають ставлення особистості до середовища.
Розвиток психологічного протиріччя О. Донченко i Т. Титаренко поділяють на три рівні:

психологічна рівновага внутрішнього cвітy особистості;

порушення рівноваги, ускладнення видів діяльності, проекція психологічного дискомфорту на роботу, спілкування з оточенням
(внутріособистісний конфлікт);

неможливість реалізації планів і програм, ―переривання життя‖, неможливість виконувати власні життєві функції до того часу, поки не вирішиться протиріччя (життєва криза)
1
Як визначають автори, на кожному з piвнів можливо вирішення протиріччя. Ця можливість залежить від того, що людині необхідно для нормального i повноцінного життя, яким потребам та їх реалізації погрожує відмова або неможливість реалізації.
1
Донченко Е.А., Титаоенкл Т.М. Личность: конфликт, гармония. – К.: Политиздат, 1989. – 175 с.

Може бути i так, що до внутрішньоособистісного конфлікту людина так i не приходить, але нерідко все ж таки протиріччя розвивається далі i переростає у внутрішній конфлікт.
Відзначають різноманітні умови виникнення внутрішньоособистісного конфлікту та переживань, що його супроводжують:

особистісні умови (складний внутрішній світ та актуалізація цієї складності; складна ієрархія потреб i мотивів; високий рівень розвитку почуттів та цінностей; підвищена схильність особистості до самоаналізу i рефлексії);

зовнішні умови (задоволення глибоких i активних мотивів i ставлень особистості стає неможливим або знаходиться під загрозою);

внутрішні умови (наявність суттєвих протиріч між piзними сторонами особистості; усвідомлення особистістю суб'єктивної невирішеності ситуації, коли людині здається, що вона не зможе пережити ситуацію вибору та емоційно занурюється в неї та ін.).
Переживання, як відомо, є формою активності особистост1, в якій усвідомлюється пpoтиpiччя i відбувається процес його розв'язання на суб'єктивному piвнi. Переживання є емоційно забарвленим станом особистості. Ф. Василюк розглядає переживання як внутрішню дiяльнicть, внутрішню роботу, за допомогою якої людині вдається перенести ті чи інші життєві події встановити втрачену душевну piвновагу впоратися з критичною ситуацією
1
Для внутрішнього конфлікту особистості, на думку автора, властиве ціннісне переживання, до якого відноситься:

особистість не досягла вищих етапів ціннісного вдосконалення, що супроводжується зміною
її ціннісно-мотиваційної системи
(наприклад, мотиви, які не відповідають цінностям, відвертаються свідомістю принципово або ж стають незначущими);

особистість знаходиться на вищих щаблях розвитку ціннісної
1
Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: МГУ, 1984. – 200 с.
свідомості (наприклад, не цінність належить ocoбистості, а сама особистість
є частиною цінності, належить їй i в ній знаходить сенс життя).
У цілому, на думку А. Я. Анцупова i А. I. Шипілова
1
,
переживання внутріособистісного конфлікту специфічні i відрізняються від інших типів переживань: досить високою психоемоційною напругою; специфікою усвідомлення особистістю труднощів даної ситуації; проявляє процес вибору, сумніву та боротьби, відображає переструктурування ціннісно-мотиваційної системи особистості.
Переживання, що супроводжують внутрішні конфлікти та є їх специфічною відзнакою, можуть мати позитивні i негативні наслідки в залежності:

від ступеня переживання та психоемоційної напруги, що супроводжують внутрішній конфл1кт;

від конструктивної або деструктивної спрямованості конфлікту.
Так конструктивні внутрішні конфлікти ускладнюють психічне життя людини, сприяють її розвитку i особистісному зростанню, вони є основою
її морального розвитку та особистісних змін
2
Kpiм того, конструктивні i позитивно спрямовані конфлікти формують особистість, и самооцінку, Я-концепцію, саморегуляцію тощо.
Деструктивними, негативними конфліктами вважаються ті внутріособистісні конфлікти, які поглиблюють роздвоєння особистocтi, переходять у життєві кризи, що супроводжуються суттєвими i глибокими переживаннями, призводять до розвитку невротичних реакцій, аддиктивної i суїцидальної поведінки.
До суттєвих наслідків деструктивних внутрішніх конфліктів відноситься у першу чергу i те, що вони порушують життєвий цикл особистості та успішність життєдіяльності людини, вони знижують
1
Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтологыя: учебник для вузов. – М.: Юнити, 1999. – 551 с.
2
Лушин П.В. Психология личностного изменения. – Кировоград: ООО Имекс ЛТД, 2002. – 360 с.
ефективність професійної діяльності та працездатність людини, сприяють виникненню втомлюваності, розвитку неврозів та різноманітних стресів, пов'язаних з неуспішністю діяльності.
Довготривалі внутрішньоособистісні конфлікти можуть затримувати розвиток особистості. Так, Л. I. Божович відзначає, що "... людина, яка постійно стикається з внутрішніми конфліктами, відрізняється невпевненістю, нестійкістю поведінки, нездатністю досягати свідомо поставлених цілей, тобто в неї відсутні риси, які є основними i властиві психологічно зрілій особистості‖
1
Суттєвим є i те, що властиві внутрішнім конфл1ктам переживання, коли вони займають суттєве місце в житті людини, i людина не може не тільки знайти вихід з складної ситуації i з стану своєї психоемоційної напруги, стають неможливими для подолання i розв'язання, підсилюють i поглиблюють напругу, стан стресу, стимулюють виникнення невротичних конфліктів.
До основних видів невротичних конфліктів, яких існує досить значна кількість, В. М. М'ясищев відносить
2
:

істеричний невротичний конфлікт, який відзначається завищеними домаганнями особистості у поєднанні з недооцінкою об'єктивних умов та вимог оточення i соціуму;

невротичний конфлікт, який відрізняється наявністю якихось нав'язливих станів (фобій), відзначається суттєвими протиріччями у власних потребах, між бажаннями i обов'язками, між моральними принципами i власними прихильностями;

неврастенічний невротичний конфлікт відзначається протиріччями між можливостями особистості та и завищеними вимогами до себе.
1
Божович Л.И.Проблемы формирования личности: Избр. психол. труды. – М.: ИПП, 1995. – 352 с.
2
Мясищев В.Н. Личность и неврозы. – Л.: ЛГУ, 1960. – 242 с.

Практично всі визначені види невротичних конфліктів супроводжуються внутрішніми конфліктами, переживаннями, протиріччями та психоемоційною напругою, що може приводити до різноманітних форм деструктивної поведінки i пошуку особистістю можливих i досяжних форм її зниження або подолання.
Внутріособистісний конфлікт може мати позитивні й негативні наслідки.
Такі конфлікти можуть бути
конструктивними
(продуктивними, оптимальними) і деструктивними (руйнуючі особистісні структури людини).
Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальних особистісних витрат на його вирішення. Конструктивно подоланий внутріособистісний конфлікт - це один з механізмів гармонізації особистісного розвитку.
Психологи В. М. Афонъкова (1975), Л. И. Божович (1983), аналізуючи ранні періоди розвитку дитини, відзначають, що внутрішні конфлікти ускладнюють психічне життя, сприяють її переходу на нові рівні функціонування.
Оптимальний внутріособистісний конфлікт розглядається як основа морального розвитку. В основі здійснення морального вчинку перебуває ―хвора совість‖, що спонукує людину діяти всупереч власній вигоді й підніматися до вищих моральних цінностей.
Індивід усвідомлює себе особистістю на основі дозволу усередині- особистісних протиріч і конфліктів. Характеристика особистості лежить у співвідношенні різних систем сформованих життєвих відносин
, що породжують боротьбу між ними.
Як відзначив відомий психолог Л. Н. Леонтьев (1986): ―Іноді ця боротьба проходить у зовні непримітних, буденно драматичних, так сказати, формах і не порушує гармонійності особистості, її розвитку; адже гармонійна особистість зовсім не є особистість, не знаючої ніякої внутрішньої боротьби. Однак іноді ця внутрішня боротьба стає головним, що визначає весь вигляд людини».

Позитивно вирішені конфлікти загартовують характер, формують рішучість, стійкість поводження, незалежність від випадкових обставин, сприяють становленню стабільної спрямованості особистості.
Внутрішньоособистісний конфлікт та адиктивна поведінка

Страх перед дійсністю викликає прагнення втекти від реальності.
Переважно такий страх властивий людям з низькою пристосовуваністю до труднощів i низькими адаптаційними здібностями. У пошуках засобів захисту від психічного напруження, стресу у таких людей найчастіше розвиваються форми адиктивної поведінки. Адиктивна поведінка – одна з форм деструктивної поведінки. Вона проявляється у прагненні уникнути реальності шляхом змінення власного психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або інших видах діяльності, що супроводжується розвитком інтенсивних емоц1й.
Cyтнicть адиктивної поведінки в тому, що, прагнучи уникнути peaльнocтi штучним шляхом, люди намагаються замінити власний психічний стан ілюзією безпеки і piвноваги. Цей процес може захопити людину настільки, що людина стає безпорадною перед власною пристрастю. Вольові зусилля слабшають i людина втрачає здатність протистояти адикції.
Виникають проблеми спілкування і взаємодії з іншими людьми. Потреба в самопізнанні, самоствердженні i підтвердженні особистості з адитивними особливостями реалізують, насамперед, у контактах з подібними.
У спілкуванні з іншими порушуються, викривлюються i втрачають цінність такі значущі механізми міжособистісної перцепції як ідентифікація, емпатія, рефлексія. Адикт обмежує розвиток особистісного потенціалу, насамперед його комунікативної, пізнавальної, моральної, творчої та естетичної складових. Таким чином, прагнення уникати проблем i ілюзія комфорту прирікають адикта на особистісний застій, нереалізованість або
повне руйнування. Оточуючі люди відчувають незадоволеність такою поведінкою, підвищуються конфлікти. Роблячи спробу уникнути складних конфліктних ситуацій, адикт навпаки розширює зону конфлікту та збільшує кількість невирішених проблем, значно ускладнює життя co6i та своїм близьким.
Існують piзнi види адиктивної поведінки як фармакологічного, так i нефармакологічного характеру. Вони представляють собою серйозну загрозу для психічного i фiзичнoгo здоров'я не тільки самих адиктів, але й тих, хто їx оточує. Значна шкода наноситься міжособистісним стосункам. Адиктивна поведінка стає реальною проблемою реалізації особистісних pecypciв, які є суттєвою складовою у повноцінного функціонування суспільства.
Бажання змінити настрої i подолати внутріособистісні конфлікти досягається за допомогою різних адиктивних агентів або форм, що змінюють психічні стани та переживання внутрішніх конфліктів:

фармакологічні форми (алкоголь, наркотики, токсичні речовини, ліки та ін.);

нефармакологічні форми (азартні ігри, комп'ютер, секс, голодування та переїдання, трудоголізм та ін.).
Види адиктивної поведінки мають специфічні властивості i прояви, вони не рівноцінні i за своїми наслідками. Водночас з особистісним занепадом розвиваються серйозні порушення на психічному piвнi та piвнi орган1зму. Підвищена потреба у збільшення дози може визвати втрату контролю i смерть від передозування
Особливу увагу в контексті внутріособистісних конфліктів, має специфічна поведінка адиктів у міжособистісних стосунках, а саме:

низький рівень вольового потенціалу щодо подолання життєвих перепон, що обумовлено наявністю гедоністичної установки (прагнення до негайного отримання задоволення власних бажань);

підвищена образливість, підозрілість, конфліктність;

прагнення справляти на оточуючих позитивне враження, але
при цьому адикти, як правило, нудні, одноманітні люди у повсякденному спілкуванні;

нездатність до глибоких позитивних емоційних стосунків;

ухиляння від відповідальності у прийнятті piшeнь та пошук аргументів, що виправдовують у даний момент;

стереотипність, повторюваність поведінки;

необов'язковість та недотримання домовленостей;

здатність говорити неправду, схильність до обманів: самого себе; оточуючих, членів ciм'ї, колег; обман "світу в цілому", прагнучи вплинути на оточуючих.
Схильність до адиктивної поведінки розглядається як особистісне новоутворення, воно формується постійно i складається з таких компонентів:

відсутність мотивації досягнення;

несформованість функції прогнозування поведінки;

низький рівень самосвідомості;

екстернальний локус контроль;

низький рівень самоповаги;

суперечливість самооцінки та рівня досягнень;

тенденції до уникання реальності;
Виникненню внутрішньоособистісних конфліктів та їx наслідків у piзних формах адиктивної поведінки сприяють: моральна незрілість особистості;
індивідуально-біологічні та психологічні особливості; дефiцит ресурсів особистісних та компенсаторних можливостей.

Внутрішньоособистісний конфлікт i суїцидальна поведінка


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал