Навчальний посібник з релігієзнавства призначений всім, хто вивчає та викладає релігієзнавство, для поглиблення, систематизації, закріплення знань, набуття навичок самостійного опрацювання та осмислення матеріалу



Сторінка1/10
Дата конвертації07.03.2017
Розмір1.39 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Релігієзнавство. Посібник

друк




Релігієзнавство: Навч. Посібник з хрестоматією. Автори : Л.Г.Дротянко , О.А.Матюхіна, Н.В.Іщук та ін..  За ред. Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіної. – К.: НАУ, 2004.

П Е Р Е Д М О В А

Сучасний світ може розвиватись і існувати лише на засадах терпимості, взаєморозуміння, гуманізму, екуменізму. Тільки розуміння, знання існуючих у світі цінностей, способів життя дадуть можливість майбутнім спеціалістам оптимально орієнтуватись у світі. І тут неоціненну роль відіграють філософські науки, зокрема, релігієзнавство.
Навчальний посібник з релігієзнавства призначений всім, хто вивчає та викладає релігієзнавство, для поглиблення, систематизації, закріплення знань, набуття навичок самостійного опрацювання та осмислення матеріалу. В сучасних умовах переходу до кредитно-модульної системи навчання вища освіта передбачає збільшення обсягу самостійної роботи студентів за допомогою навчальної та наукової літератури. На виконання цих завдань і спрямований зміст даного посібника.
Він складається з двох частин: перша частина включає методичні рекомендації до опрацювання тем курсу “Релігієзнавство”; друга – хрестоматію, що містить уривки з найважливіших першоджерел.   У першій частині посібника, відповідно до вимог кредитно-модульної системи, подано плани семінарських занять, ключові поняття кожної теми, методичні поради, питання для самоконтролю, теми самостійних робіт, словник термінів. До кожної теми наводяться цитати з першоджерел з конкретними завданнями щодо їх осмислення студентами.. Друга частина посібника – хрестоматія - має на меті ознайомити студентів із фрагментами оригінальних сакральних текстів різних релігій світу. До хрестоматії також включено фрагменти історичних документів; теологічних трактатів, що містять інформацію про віровчення, культ  цих релігій. Хрестоматія дає можливість користувачам посібника зрозуміти особливості сакральних текстів різних релігій, їх проблематику, виробити навички самостійного опрацювання та осмислення.
Посібник розроблений колективом викладачів кафедри філософії Національного Авіаційного Університету  у складі: Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіної , В.О.Нечипоренко, М.М.Рогожи, Н.М.Сухової, Р.А.Черноног за редакцією Л.Г.Дротянко та О.А.Матюхіної.
Посібник призначений для студентів та викладачів вищих навчальних закладів і може бути використаний як при підготовці до семінарських занять, так і для організації самостійної та індивідуальної роботи студентів згідно з вимогами кредитно-модульної системи навчання.

М О Д У Л Ь І


Тема 1
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК ГАЛУЗЬ
ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ

“Немає миру між народами без миру між релігіями. Немає миру між релігіями без діалогу між релігіями. Немає діалогу між релігіями без вивчення основ релігії.”


Ганс Кюнг
План
1.    Релігієзнавство як наука. Предмет релігієзнавства.
2.    Основні релігієзнавчі концепції.
3.    Структура релігієзнавства.
4.    Конфесійна карта світу.

Ключові поняття: релігієзнавство, світогляд , пантеїзм, деїзм, духовність.

Релігієзнавство – галузь гуманітарного знання, філософська дисципліна, яка вивчає феномен релігії. Релігія з найдавніших часів є предметом філософської рефлексії. У Стародавньому Світі, Середньовіччі, навіть у Новий час феномен релігії досліджували філософія і теологія. Як окрема наука, завданням якої стало вивчення генезису та сутності релігії, її впливу на людину і суспільство та історичного розвитку релігій, релігієзнавство сформувалося у ХІХ ст. Для дослідження почали використовуватись не лише філософські, а й наукові методи пізнання. В зв’язку з застосуванням різних методів дослідження, впливу різноманітних філософських вчень в рамках релігієзнавства виникло багато різних підходів, тенденцій, які по-різному інтерпретують релігійні явища  чи релігію як таку. Різні підходи до явища релігії, виділення як об’єктів дослідження різних її аспектів стало причиною утворення окремих релігієзнавчих наук: історії релігії. соціології релігії, психології релігії та ін.. В цілому релігієзнавство в ХХІ ст.. є комплексом наук, які досліджують релігію як явище людського буття в усіх її багатоманітних проявах як  в житті особи, так і на різних етапах розвитку  суспільства.   

Під час  опрацювання першого питання слід розкрити:


– історію дослідження релігій; формування такої науки, як релігієзнавство, починаючи від описів вірувань різних народів у істориків Стародавнього Світу Геродота, Тацита та ін.; перших спроб пояснення причин виникнення релігії у Біблії, в працях Ксенофонта, Лукреція Кара до її оформлення як окремої науки в ХІХ ст.;
– діяльність і науковий доробок Е. Тайлора, англійського етнографа, який вважається одним із засновників релігієзнавства;
– особливості та загальні тенденції кожного етапу розвитку релігієзнавства у культурно - історичному контексті; співвідношення релігієзнавчого, богословського та атеїстичного знання для кожного з етапів формування релігієзнавчої думки;
– основні тенденції розвитку релігієзнавства у світі і в Україні, перспективи розвитку релігієзнавства в ХХІ ст.;
– предмет релігієзнавства, навести його визначення, подані в рекомендованій літературі, показати різницю  між предметом  релігієзнавства та богослов¢ям.
Розглядаючи друге питання про основні релігієзнавчі концепції: теологічну, філософську, антропологічну, соціологічну, біопсихологічну, феноменологічну, необхідно звернути увагу на:
- теологію - історично першу форму релігієзнавства . Основний зміст понять  “теологія” і “богослов¢я"  виникає із спроби пояснити загальні положення тієї чи іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах і постановах соборів, у догматичні формули, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Це наука про Бога в католицькій та протестантській традиції, наука про прославлення Бога у православній традиції. Богословсько-теологічна концепція виходить з прийняття релігійного віровчення як початкової і незаперечної істини. Ця концепція в кінці ХХ ст. знайшла свій яскравий прояв у працях видатного православного богослова О. Меня.. Кінцева мета богословсько–теологічних концепцій – доказ вічної цінності релігії для кожної людини та людства взагалі;
– відмінності між  теологічними та філософськими релігієзнавчими концепціями. Філософська методологія  при осмисленні релігії вимагає виходу за межі релігійного досвіду, пояснення релігії, як і інших явищ світу, з позицій розуму, виявлення її загальних принципів і законів. Критичний підхід є характерним для філософських релігієзнавчих концепцій;
- різні підходи до релігії в межах філософії: з позицій релігійної філософії,  деїзму та пантеїзму, матеріалістичної філософії. Розкрити особливості різних філософських релігієзнавчих концепцій на прикладі поглядів їх видатних представників;
- біологічну концепцію, представники якої, зокрема Г. Джеймс, розглядають релігійний досвід як такий, що є притаманним всім людям, збільшує духовну силу людини. З погляду Г. Джеймса, твердження про існування  релігійної дійсності має сенс, оскільки її визнання має наслідки, які емпірично досліджуються. Релігійна дійсність, з точки зору Г. Джеймса, існує, бо її визнання дає реальні наслідки в реальному житті;
- соціологічну концепцію, згідно якої релігія розглядається як соціальний інститут, що формується людьми з метою задоволення соціальних потреб, як стверджує Е. Дюркгейм, або   як явище культури, спосіб надання сенсу соціальному діянню (М. Вебер);
- марксистську концепцію, що розглядає релігію як винятково суспільне явище, джерелом якого є економічне життя суспільства і відповідні йому відносини. К. Маркс підкреслював, що людина створює релігію, а не релігія людину. Характерною для цієї концепції є гіпотеза про можливість зникнення релігійного відображення світу, прийняття його як тимчасового явища;
- феноменологічну концепцію. Видатний представник сучасної феноменології релігії М. Еліаде  виходить з положення, що всі історичні прояви релігійності є реалізаціями одного і того ж  самого руху людської свідомості, яка прямує до виходу за межі змінної, тимчасової дійсності;  що символічне і міфічне  осмислення світу є постійним елементом людського буття, завдяки якому людина пізнає  сакральну реальність і пристосовується до неї;
- лінгвістичну концепцію,  представники якої ( Ж. Дюмезіл та ін.) дають пояснення явища релігії на основі досліджень релігійної мови в широкому розумінні, ґрунтуючись на положенні, що релігійні вирази  виникли на основі  іншої, ніж емпірична, реальності;
- методи дослідження релігії. Слід звернути увагу, що у науковому релігієзнавстві широко застосовується історичний метод, котрий передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також урахування взаємодії  між закономірностями історії так і певними своєрідними обставинами. В релігієзнавстві активно використовується порівняльно-історичний метод: як стосовно етапів розвитку однієї релігії, так і стосовно різних релігій, що існують одночасно, але на різних етапах розвитку;
– співвідношення релігії з науковим пізнанням. Чи протистоять релігія та наука? Розгляд цих питань є дуже важливим, бо він спрямований на формування поглядів і переконань молоді у сфері духовного. Адже духовність – специфічно людська риса, вона виявляється в багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, інтелекті, емоціях та моральності. Відповіді на ці питання яскраво проявляються в житті визначних вчених і впливі на них релігії.
Вивчаючи третє питання, слід розглянути:
- структуру релігієзнавства. Релігія є явище складне, різнопланове, і в процесі дослідження накопичились величезні за обсягом та різнорідні за змістом знання, що їх охоплює цілий комплекс релігієзнавчих дисциплін: філософія релігії, історія релігії, соціологія релігії, психологія релігії та ін.;
- філософію релігії, яка  застосовує теорії буття і філософської антропології до явища релігії. Предметною сферою філософії є осмислення реальності під кутом зору світоглядних проблем, тому вона акцентує увагу на вивченні світоглядного боку релігії. для філософів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії питання походження світу, суспільства, людини, як повязані релігія та мораль;
–  розвиток такого напряму релігієзнавства, як історія релігії. Вона звертається до первісної культури та проблем походження релігії, на матеріалі антропології та етнології досліджує елементарні форми релігії й пропонує вважати початком всіх релігій анімізм – віру в духів (Е.Тайлор), тотемізм – культ пращурів (Л. Морган,  Дж. Фрезер). Широкого розвитку дістають порівняльно-історичні студії релігії (М. Мюллер), відокремлюються історичні типи релігій, все ґрунтовніше ставиться питання про взаємовідносини релігії та культури. Ця проблема визначає головний напрям історичних досліджень релігії в ХХ столітті (К.Кереньї, Р.Песталоці, Л.Леві–Брюль, К.Леві-Стросс та інші);
– соціологію релігії, що виникла як самостійна релігієзнавча дисципліна на межі ХІХ–ХХ ст.. (М. Вебер, Е. Дюркгейм, Б. Малиновській). Вона розробляє методи аналізу взаємодії релігії та суспільства. Основи підходу щодо релігії як соціального феномену було закладено О. Контом, Г. Спенсером, К. Марксом. У подальшому класичні підходи розвинули в соціології релігії П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Белл, Н. Луман та ін.;
– психологію релігії, розвиток якої починається наприкінці ХІХ ст. Предметом цієї релігієзнавчої дисципліни   є дослідження ролі релігії в психічному житті людини, вивчення релігійного життя людей, звернення до їх внутрішнього світу та до суб’єктивних переживань. Основи психології релігії розроблялись Дж. Лубом, Є. Старбуком, У. Джеймсом. Значний вплив на розуміння релігії справив психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм);
– нові релігієзнавчі дисципліни: географію релігій, семіотику та феноменологію релігії (Р. Отто, М. Еліаде, Ж. Вааденбург). Слід звернути увагу на переміщення центру релігієзнавчих досліджень в культурологію. Філософське осмислення релігії вписується в більш загальний (на відміну від дисциплінарного) контекст філософії культури. Аналогічним чином богословська рефлексія тяжіє до розгляду релігії в контексті теології культури (П. Флоренський, П. Тілліх). У межах такого підходу релігія починає розглядатися як символічна система, що існує поряд з іншими та у взаємодії з ними здійснює загальні функції культури своїм специфічним чином;
– внесок релігієзнавства у вивчення людини, її життєвого світу, в розвиток філософської антропології, філософії культури, соціальної філософії. Вплив філософії на розвиток релігієзнавства (філософія життя А. Бергсона, філософія культури Е.Касірера, філософська антропологія М. Шелера, лінгвістична філософія Л. Вітгенштейна, структуралізм К. Леві–Строса).
У процесі вивчення четвертого питання, користуючись матеріалами підручника “Географія релігій” ( С.В. Павлов , К.В. Мезенцев), інших джерел, в яких аналізується поширення тих чи інших (світових та пізніх національних) релігій у сучасному світі, треба визначити:
– які конфесії є найпоширенішими у світі в цілому;
– які з них домінують в окремих регіонах, а які мають обмежений ареал існування;
–    як змінюється географія релігій у наш час.
–   
–    Після вивчення матеріалу теми  Ви повинні:
ЗНАТИ:
–    що таке релігієзнавство, його предмет;
–    історію виникнення і основні етапи розвитку релігієзнавства;
–    основні релігієзнавчі концепції;
–    методи дослідження релігії 
–    структуру релігієзнавства, предмет окремих релігієзнавчих дисциплін;
–    географію релігій в сучасному світі.
ВМІТИ:
–    розрізняти теологічні та філософські релігієзнавчі концепції;
–    визначати відмінності різних підходів до  феномену  релігії;
–    пояснити зв’язок релігієзнавчих концепцій і окремих релігієзнавчих дисциплін;
–    окреслити  географію релігій в сучасному світі     
РОЗУМІТИ:
–    причини  виділення релігієзнавства в окрему науку;
–    взаємозв’язок  релігієзнавства і філософії;
–    причини багатоманітності  релігієзнавчих концепцій;
–    зв’язок окремих релігієзнавчих дисциплін між собою;
–    роль релігієзнавства у дослідженні духовного світу людини;
–    основні тенденції розвитку релігієзнавства в сучасному світі;

Практичні завдання


1. Прочитайте цитати і визначте, прибічниками яких теорій походження релігії є їх автори:
“Таким чином, людина сама міститься в понятті бога, і те, що вона міститься в цьому понятті, може бути виражено таким чином, що єдність бога і людини полагається в християнській релігії. Цієї єдності не треба розуміти поверхово, а саме так, що бог виявляється лише людиною, і людина також виявляється богом, але людина виявляється богом лише настільки, наскільки вона переборює природність і кінцевість свого духа і підноситься до бога.”
Г. Гегель.

“Сутність і свідомість релігії вичерпуються тим, що полягають в суті людини, її свідомості та самосвідомості. В релігії нема власного, особливого змісту”.


Л. Фейєрбах

2. Прочитайте цитату і визначте її провідну думку:


“Весь устрій природи свідчить про існування розумного Творця, і жоден розсудливий дослідник при серйозному роздумі не може хоча б на мить відійти від віри в первинні принципи істинного теїзму та релігії”.
Д. Юм

3. Чи погоджуєтеся ви із наведеним нижче висловом? Обґрунтуйте свою точку зору:


“... І філософія сама є служінням Богу, як і релігія, бо вона є не що інше як та сама відмова від суб’єктивних домислів та гадок у пізнанні Бога. Відповідно, філософія тотожна релігії, відмінність полягає в тому, що філософія здійснює це власним методом”.
Г.В.Ф. Гегель
Питання для самоконтролю
1.    Що вивчає релігієзнавство?
2.    У чому полягає відмінність релігієзнавства та богослов’я; релігієзнавства та атеїзму?
3.    Охарактеризуйте богословсько-теологічну концепцію О. Меня.
4.    Яка релігієзнавча концепція, на ваш погляд, найбільш повно розкриває сутність і походження релігії?
5.     Що вивчає філософія релігії? Чим відрізняється філософія релігії від релігійної філософії?
6.    Назвіть основні структурні розділи релігієзнавства.
Теми рефератів
1.    Предмет та історія релігієзнавства.
2.    Релігійна філософія та філософія релігії: спільне та відмінне.
3.    Роль психоаналізу в розвитку психології релігії.
4.    Соціологія релігії. Предмет та методологія.
5.    Лінгвістичні методи в релігієзнавстві.
6.    Розвиток релігієзнавства в Україні: минуле та сучасність.
Словник термінів
Антропоцентризм – погляд, згідно з яким людина є центром та вищою метою Всесвіту; органічно входить до системи релігійного мислення в разі визнання надприродного початку і створення людини вищими силами.
Атеїзм – погляд, що виходить із визнання природного світу єдиним і самодостатнім, а існуючі релігії – створеними людьми; форма вільнодумства в критиці релігії; елемент західної секуляризованої культури і цивілізації.
Бог – у релігійних поглядах найвища, наймогутніша і найдосконаліша істота, яка виступає як об’єкт культу. Уявлення про нього (або них) варіативне в різних типах релігій та культур, у більшості з них людина визнається творінням божим.
Деїзм – релігійно-філософське вчення, в основі якого лежить уявлення про безособового бога, котрий створив світ, але не втручається в життя природи і людей. Зміст такої свідомості розуміється як наочно-образні форми. За характером свого формування воно значною мірою має індивідуально-особистісний характер.
Пантеїзм – вчення про єдність Бога і світу, ідеального і матеріального начал; згідно з цим світ і людина розчинені у вищому, а Бог присутній у всьому.
Релігійна свідомість – на концептуальному рівні існує у формі систематизованого і кодифікованого віровчення. Зміст його сформульовано у священних книгах (Біблії, Корані та ін.), затверджено релігійними організаціями у вигляді незмінних, канонізованих формул (догматів), визнання яких в усталеному вигляді є неодмінною умовою праведної віри.
Трансцендентальне (лат. transcedere – переступати) – всезагальні, надчуттєві властивості буття, що пізнаються специфічними засобами (інтуїція, медитація тощо).
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство: Підручник / за ред А. М. Колодного – К.: Світ знань, 2000. – С. 17–51.
2)    Религиоведение: Учеб. Пособ. / под ред. И. Н. Яблокова – М.: Гардарики, 1998. –     С. 9–25.
3)    Релігієзнавство: Підручник / за ред. В. І. Лубського. – К.: Четверта хвиля, 2000. – С. 17–40.
4)    Релігієзнавство: Навч. Посіб. / за ред. С.А.Бублика. – К.: Юрінком, 2000. –  С. 5–27.
Додаткова література
1)    Гудима А. М.  Релігія і людська гідність. – К.: Знання, 1987.
2)    Мень А. История религии. В поисках Пути, Истины и Жизни. – М.: Мирос, 2002.

Тема 2
СУТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА РЕЛІГІЇ


Весь хід речей повинен мати предметом ствердження і величі релігії; люди повинні мати в самих собі почуття, що відповідають її вченню; в кінці кінців вона повинна бути осереддям усіх прагнень, щоб той, хто пізнав її вчення міг зрозуміти всю природу людини зокрема, і всю внутрішню історію людства взагалі.
Блез Паскаль

Релігія, що несе звістку про смерть Бога, може бути засобом спасіння від грубості матерії, схованкою від бруду політичної агітації.


Фрідріх Ніцше

План
1.    Релігія як форма суспільної свідомості, її елементи та структура.


2.    Функції релігії та її роль у житті суспільства.
3.    Походження релігії: богословське та наукове пояснення.
4.    Історичні типи і форми релігії.

Ключові поняття: релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації та інститути, міф, анімізм, фетишизм, магія, церква, секта, деномінація.



Через феномен релігії відбувається усвідомлення людиною однієї з форм свого суспільного буття. Поняття "релігія", з латинської означає благочестя, святиня, предмет культу. Це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов'язані із відношенням її до Абсолютного. Релігія народжується з потреби орієнтуватися в житті і розуміти його. Певною мірою вона виступає як потужний антидепресант людства. Як суспільно-історичний феномен. який виник з появою людства і функціонує серед людей,  релігія має  складну структуру, виконує ряд функцій в суспільстві.
Опрацьовуючи перше питання, слід розкрити:
– сутність релігії як форми суспільної свідомості. Релігія як система вірувань та релігійних інститутів, що відправляють релігійні культи, є породженням розуму й діяльності людини. Тому релігію слід розглядати також і як феномен культури, присутній у різних народів (або окремих націй), і цим, передусім, визначається таке розмаїття релігій;
– релігію як культурно-історичний феномен, що є глибинною компонентою духу людини, тим великим і таємничим джерелом, з якого народжуються вірування, міфи, сакральні тексти, найвеличніші інтуїції, прозріння, одкровення, інсайти, взагалі -- динамічні імпульси і біоритми найвищого життя. Релігія не випадково зберегла роль консолідатора суспільства – вона вкорінена в соціумі через свою здатність відгукуватися на глибинні потреби людини;
– те, що релігія є суттєвою складовою суспільного життя, виступає важливим чинником виникнення і розвитку суспільних відносин. Так званий зовнішній контроль за поведінкою людини доповнюється більш досконалим, внутрішнім самоконтролем, скерованим на найвищі моральні цінності людства. Трансцендентний Абсолют (Бог), з одного боку, і совість як соціальний контролер, з іншого – створюють силове поле, яке й утримує особу в межах норм, вироблених культурою вже не одне століття. Таким чином, релігію розглядають не тільки як іманентну людині даність, а й як дієвий суспільний чинник, значимий для особи і суспільства в цілому.
Розглядаючи структуру релігії, слід звернути увагу на те, що в сучасній науковій літературі існує декілька способів структурування релігії. Так, одні автори як основні складники релігії виокремлюють релігійну свідомість, діяльність, інститути й організації; інші вважають, що структуру релігії становлять доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали; треті, яких більшість, у релігійній структурі виокремлюють релігійну свідомість, релігійні погляди та уявлення, релігійний культ, релігійні організації. Бажано зупинитися на третьому, оптимальнішому визначенні релігійного комплексу. Предметом релігійної віри є надприродне. Люди, яким властивий релігійний тип свідомості, вірять у виключний характер надприродних істот або сил, і, зокрема, не застосовують до них звичайних критеріїв емпіричної вірогідності. Уявлення про існування надприродного – це результат довгого розвитку людської свідомості і культури в цілому;
– розглядаючи питання про взаємодію різних рівнів релігійної свідомості, вчені вирізняють: повсякденну релігійну свідомість і концептуальну (теоретично оформлену). Особливу увагу слід зосередити на двох рівнях релігійної свідомості: теоретичному (концептуальному) та буденному. Детальніше треба розглянути особливості кожного з цих рівнів.
У процес вивчення другого питання, бажано звернути увагу на:
– виявлення у функціях релігії (світоглядній, компенсаторній, регулюючій, комунікативній, культуро-транслюючій тощо) способів, рівнів та напрямів релігійного впливу на соціум;
– взаємозвязок функцій релігії між собою та з іншими формами суспільної свідомості, а саме з політикою, наукою, мораллю, мистецтвом.
Опрацьовуючи третє питання, доцільно розглянути:
– пояснення походження релігії з різних точок зору. Богословська концепція походження релігії ґрунтується на божественному походженні релігії, що існує вічно й істотно впливає на історію суспільства;
– особливості наукового і філософського підходу до проблеми походження релігії в контексті культурно-сторичного досвіду людства;
– особливості дослідження проблеми походження релігії різними релігієзнавчими дисциплінами.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал