Навчальний посібник з курсу „професійна етика вищої освіти для осіб, що навчаються за спеціальністю «Педагогіка вищої школи»



Pdf просмотр
Сторінка4/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5
Тема 5. ЕТИКА ПЕДАГОГА ТА ВЧЕНОГО В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Ключові слова: педагогічна етика, наукова парадигма «передачі знань», наукова парадигма «отримання знань» майбутніми фахівцями, педагог як учений, доказовість, самокритичність, повага до колег, психологічна сумісність
і несумісність у науковому колективі, конфліктність, претензіонізм, мистецтво керування.
Актуальність теми
Створювати, застосовувати і поширювати знання – це прямий обов’язок наукових працівників перед прийдешніми поколіннями як індивідуально, так і в сукупності завдяки контактам та співробітництву.
Професія педагога, як і професія лікаря, вирізняється найвищим рівнем
єдності професійного та морального начал. Педагог сам повинен бути взірцем вихованості, бо головним засобом виховання виступає особистість педагога, яку не можуть замінити найновітніші технічні засоби навчального процесу.
Повага до педагога створює найдорожчий його моральний і професійний капітал — авторитет, котрий необхідно всіма можливими способами охороняти й примножувати.
Загальна мета: розкрити сутність, специфіку етики педагога та вченого в системі вищої освіти.
Конкретні цілі:
 розкрити специфіку освіти у вищому навчальному закладі;
 уяснити в чому схожість і кардинальна відмінність двох концепцій освіти;
 охарактеризувати переваги освітньої парадигми «отримання знання» майбутніми фахівцями;
 визначити позитивні риси та недоліки освітньої парадигми «передачі знання»;
 дати характеристику наукової діяльності як атрибута професійної діяльності педагога у вищому навчальному закладі;
 провести паралелі та визначити концептуальні відмінності у професійній діяльності педагога та вченого;
 з’ясувати основні етичні вимоги до професійної діяльності педагога як вченого;
 розкрити основні причини психологічної сумісності та несумісності у педагогічному та науковому колективах;
 визначити місце етики вченого у педагогічній діяльності в вищій школі.
І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Перехід від парадигми «передачі знань» до парадигми «отримання знань» майбутніми фахівцями як прояв демократизації та гуманізації вищої освіти.

2. Наукова діяльність як атрибут професійної діяльності педагога у вищому навчальному закладі.
3. Елементи наукової рефлексії в структурі діяльності педагога.

1. Перехід від парадигми «передачі знань» до парадигми «отримання
знань» майбутніми фахівцями як прояв демократизації та гуманізації
вищої освіти
Обов'язковим елементом у роботі викладача вузу є науково-дослідна робота. Зрозуміло, що елементи такої роботи є і в школі. У вузі викладають не основи наук, як у школі, а власне науку. Тому це органічний компонент навчально-виховного процесу, фактор, що визначає ефективність праці викладача. Наукова робота включає такі види: виконання планових держбюджетних науково-дослідних робіт, колективних договорів; написання і видання підручників, посібників, монографій, наукових статей і тез, доповідей на конференціях; редагування підручників, їх рецензування, написання відзивів на дисертації; робота в редколегіях наукових журналів; керівництво науково- дослідною роботою студентів; участь у наукових радах тощо.
Сучасна тенденція у розвитку вищої школи полягає в розширенні науково-дослідницької діяльності, наукового співробітництва. Близько 78 вищих навчальних закладів України співробітничають з 415 іноземними університетами та 19 фірмами 43 країн світу на основі двобічних міжнародних угод. Вони працюють над новими технологіями і вносять свою частку у розвиток світової науки.
Одночасно посилюється вплив вузівської науки і на процес підготовки спеціалістів, його зміст і характер, оскільки розвиток науково-дослідної роботи спрямований на вдосконалення навчально-виховного процесу та залучення студентів до дослідницької діяльності, що сприяє залученню талановитої молоді у науку.
Розробляючи певну наукову проблему, вчений оволодіває методологією, методикою наукового дослідження, розкриває нові зв’язки та закономірності.
Дослідницька робота розкриває певні якості теоретичного мислення і системи умінь: уміння спостерігати явища і збирати факти, проникати в сутність процесу, що вивчається, будувати наукові гіпотези; проводити експерименти, робити висновки і узагальнення, встановлювати міжпредметні зв’язки; здійснювати системно-комплексний підхід до проблем досліджень.
2. Наукова діяльність як атрибут професійної діяльності педагога у
вищому навчальному закладі
Захопленість вченого науковою ідеєю в обраній галузі завжди приваблює студентів, викликає бажання брати участь у наукових дослідженнях. У науковій діяльності переважає теоретичний аспект. Взаємодія наукової і педагогічної діяльності у різних викладачів різна.
Взаємодія наукової та педагогічної роботи характеризується такими типами:
1. Сприятливий вплив наукової роботи на педагогічну.

2. Сприятливий вплив педагогічної роботи на наукову.
3. Несприятливий вплив педагогічної роботи на наукову.
4. Несприятливий вплив наукової роботи на педагогічну.
Науковий багаж дозволяє педагогу оволодіти педагогічною майстерністю.
Взаємодія може бути ефективною тільки тоді, коли викладач має рівні здібності як до педагогічної, так і до наукової роботи. Вчений відкриває наукову істину, а педагог з допомогою інших засобів педагогічного впливу, прилучає до неї студентів. Викладач вищого закладу освіти зобов’язаний вести дослідницьку роботу, поєднуючи її з педагогічною.
Взаємодія наукової і педагогічної роботи суттєво підвищує рівень тієї чи
іншої лише в тому випадку, коли основою виступає наукова творчість викладача та інтерес до методологічних проблем науки і мистецтва навчання.
На початковому етапі педагогічної діяльності на перший план виступає завдання оволодіти педагогічною майстерністю; пізніше, якщо у фахівця є необхідні здібності — до наукової діяльності.
Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу - це особливий різновид творчої інтелектуальної праці. Творчість викладача полягає, насамперед, у доборі методів і розробці технологій реалізації мети і завдань, поставлених державою перед вищою школою: забезпечення ефективності навчально-виховного процесу; озброєння майбутніх спеціалістів фундаментальними знаннями; привчання студентів до самостійного отримання максимальної інформації за короткий час і розвитку творчого мислення; озброєння уміннями наукового дослідження; виховання різнобічної, досвідченої і культурної людини.
Сутність і структура педагогічної діяльності, а також пов’язана з ними продуктивність – одне з найактуальніших питань педагогічної науки і практики. Особливо перспективним прийнято вважати напрям, пов’язаний з застосуванням системного підходу до аналізу і побудови моделей педагогічної діяльності. У психолого-педагогічних дослідженнях цей метод застосовується не так давно.
Розробка П.К. Анохіним теорії функціональних систем дозволила використовувати системний підхід і в педагогіці. Система – це сукупність багатьох взаємопов’язаних елементів, що утворюють одне ціле, котре передбачає обов’язкову взаємодію цих елементів.
3. Елементи наукової рефлексії в структурі діяльності педагога
Психологічна структура діяльності педагога є своєрідним відображенням діяльності педагогічних систем. Психологічна структура діяльності – це взаємозв’язок, система і послідовність дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв’язання педагогічних задач. У ній виділяють конструктивний, організаторський, комунікативний
і гностичний функціональні компоненти.
Гностичний компонент є своєрідним стрижнем усіх вищеназваних компонентів. Він включає в себе вивчення: 1) змісту і способів впливу на студентів;
2) вікових та
індивідуальних особливостей студентів;

3)особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності,
її переваг і недоліків.
Конструктивний компонент включає в себе: 1) добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів; 2) проектування діяльності студентів, в якій необхідна інформація може бути засвоєна; 3) проектування власної майбутньої діяльності і поведінки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами. У навчальній діяльності конструктивні уміння виявляються у доборі і композиції навчальної інформації, проектуванні власної діяльності і діяльності студентів щодо засвоєння інформації. За нашими спостереженнями, у досвідчених викладачів, докторів наук найбільш розвинене вміння виділяти вузлові моменти, закономірності, тенденції, напрями, а також на високому рівні добирати і структурувати матеріал, але вони менш уваги звертають на методику викладання.
Для конструктивної діяльності молодих педагогів характерним є планування власної діяльності, а не способів організації діяльності студентів. У них відсутні відчуття особливості сприймання інформації аудиторією. Молоді викладачі відчувають труднощі у конструюванні матеріалу, у виділенні головного, та в розподілі його за часом. Доценти звертають увагу на конструювання контактів з аудиторією. Під час викладання вони легко знаходять співвідношення між теоретичним і фактичним матеріалом. Педагоги- майстри відчувають аудиторію і творчо перебудовують інформацію.
Проективні – це інтелектуальні уміння, необхідні для мисленого моделювання наукового пошуку або навчально-виховного процесу. У науковому пошуку – це вміння чітко сформулювати мету, проблему, гіпотезу, задачі дослідження, знаходити найбільш ефективні методи вивчення явищ та аналізу даних, добирати інформаційний матеріал для наукового пошуку, передбачати і попередньо оцінювати результати дослідження тощо.
Організаційний компонент вміщує організацію: 1) інформації в процесі
її повідомлення студентам; 2) різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; 3) власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з студентами.
Л.І.Уманський встановив, що організація людей, збільшення їх сили і можливостей відбувається в результаті подвійного психологічного ефекту: 1) об’єднання, інтеграції членів групи взаємодії; 2) впливу на групу організатора, що забезпечує цю інтеграцію. Таким чином, інтеграція є основною функцією організаторської діяльності, яка включає: облік, контроль, перевірку виконання, установлення індивідуальної відповідальності.
Комунікативний компонент вміщує: 1) встановлення педагогічне доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (на основі визнання моральної, інтелектуальної і політичної зверхності в ролі керівника і організатора - «взаємини по горизонталі»);
2) установка правильних взаємин з тими, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість – «взаємини по вертикалі») і партнерів по діяльності;

3) співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, що ставиться до керівника як громадянина своєї держави. Психологічна структура компонентів діяльності викладача є динамічною і поступово змінюється з оволодінням майстерністю. Майстри продумують стратегію завоювання аудиторії, особливо піклуються про перші лекції, бо потім дуже важко щось змінити у стосунках зі студентським колективом, чого не роблять молоді викладачі.
Педагогічна майстерність – це комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога, її складовими є гуманістичне спрямування, теоретичні знання, педагогічні здібності, педагогічна техніка.
У державній національній програмі «Освіта» в галузі вищої освіти передбачається – як стратегічне завдання – підготовка фахівців високого культурного і професійного рівня.
Нова концепція освіти і виховання у вищій школі вимагає удосконалення педагогічної діяльності викладачів вищого навчального закладу і досягнення ними професіоналізму. Поняття професіоналізму в психолого-педагогічній літературі розглядається, як майстерність, певний рівень майстерності ототожнюється з поняттям «самоосвіта» та самовиховання .
Професіоналізм як інтегрована якість є результатом інтенсивної довготривалої педагогічної діяльності, і вона, як результат, передбачає високий рівень продуктивності праці. В структурі професійної педагогічної діяльності можна виділити три складових компонента:
 професіоналізм знань;
 професіоналізм спілкування;
 професіоналізм самовдосконалення.
Професіоналізм знань
є основою, підґрунтям формування професіоналізму загалом. Важливими особливостями професіоналізму знань є:
 комплексність, тобто здатність викладача синтезувати інформацію з різних галузей науки у процесі викладання певного закону, тенденції;
 особистісна забарвленість, тобто знання, «пропущені» через власну позицію;
 формування знань одночасно на різних рівнях (теоретичному, методичному, технологічному).
Професіоналізм спілкування – це готовність і уміння використовувати системні знання у взаємодії зі студентами. Йдеться про те, що виховують студентів не тільки знання, але й сама особистість викладача. Викладач повинен розуміти, пам’ятати, що ефективність спільної діяльності педагога і студента в будь-яких формах залежить від взаєморозуміння між ними. А зрозуміти внутрішній світ іншої людини – це зуміти поставити себе на місце
іншої людини і бачити оточення немовби очима іншого.
Проте взаєморозуміння – це не просто моє розуміння іншого, але й знання того, що інший розуміє мене... І ось що важливо: коли ми говоримо про взаєморозуміння, то передбачаємо, що партнери по спільній діяльності не
просто відображають один одного, але й взаємно поділяють точку зору. Іншими словами, взаєморозуміння передбачає єдність вихідних цілей учасників спільної діяльності.
Обов’язковою нормою професійної поведінки викладача є дотримання педагогічної етики, прагнення формувати людські стосунки зі студентами і між ними. В основі моральної норми професійної поведінки викладача має бути повага до особистості студента і, водночас, максимальна вимогливість до нього.
Професіоналізм спілкування передбачає його позитивну позицію стосовно студента. Відомо, що підвищення ефективності якості праці у всіх сферах виробництва залежить від мікроклімату в колективах, від настрою кожної людини. У сфері спілкування викладача зі студентами важливу роль відіграє психологічно активний стан або педагогічний оптимізм. Мажор викладача залежить від індивідуальних особливостей особистості, отже, набуває у кожному випадку своїх особистісних форм вираження. Ідея, однак, залишається незмінною: постійна бадьорість, готовність до дії, веселий добрий настрій.
Безумовно, нормою професійної поведінки викладача є педагогічний такт. Це форма реалізації педагогічної моралі в діяльності педагога, в якій співпадають думка і дія. Такт – завжди творчість, завжди пошук і в чомусь неповторний вчинок; такт – це уміння орієнтуватися у будь-яких непередбачених ситуаціях. Водночас суттєву роль в організації педагогічного спілкування відіграє педагогічна техніка, її засобами є здатність до перевтілення (артистизм, голос, міміка, пантоміміка, культура мовлення). У структурі професіоналізму педагогічного спілкування важливе місце займає також зовнішня естетична виразність.
Щодо професіоналізму самовдосконалення, то слід згадати слова К.Д.
Ушинського про «дитячість душі» як основу продуктивної діяльності. «Вічно нестаріюча дитячість душі, – пише він, – є глибинною основою дійсного самовиховання людини»1. Цей компонент професіоналізму передбачає:
• по-перше, професійне самовдосконалення через самоосвіту (самостійне оволодіння найновішими досягненнями психолого-педагогічної науки, накопичення передового педагогічного досвіду, аналіз власної діяльності та діяльності колег і на цій основі реконструювання навчально-виховної
інформації і організації власних пошуків);
• по-друге, через самовиховання – особистісне самовдосконалення
(перебудова особистісних якостей, установок, цінностей, моральних орієнтацій, потреб, інтересів, мотивів поведінки).
Самоосвіта – фундамент професіонального зростання викладача як спеціаліста, формування у нього соціальне цінних і професійно-значущих якостей.
Отже, професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення забезпечують розвиток цілісної системи – професіоналізму діяльності педагога. В педагогічній діяльності ці структурні елементи взаємопов’язані і взаємозумовлені. Відсутність одного з них у діяльності викладача вищого навчального закладу свідчить про несформованість педагогічного професіоналізму.

Цільові навчаючі завдання:
1. До особливостей ставлення педагога вищої школи до своєї праці не
належить:
a. творчий індивідуальний підхід
b. велика свобода дій
c. повага до особистості студента
d. перфекціоналізм
2. Демократизація сучасної вищої освіти пов’язана з переходом до:
a. парадигми «отримання знання» майбутніми фахівцями
b. парадигми «передачі знання»
c. парадигми «накопичення знання»
d. парадигми «фільтрування знання»
3. До основних причини конфліктів у науковому та педагогічному
колективах належать:
a. різномасштабність мислення
b. претензіонізм
c. недовіра до наукового потенціалу керівника
d. моральна витримка та толерантність
4. Вимоги, що висуваються до особистості та поведінки вченого:
a. дотримання наукової об’єктивності в дослідженнях
b. чесність і добросовісність (проблема помилок, компіляції та плагіату)
c. вимога доказовості, скромність і самокритичність; повага до опонентів
d. ігнорування попередніх наукових досягнень
5. Роль наукового керівника в організації продуктивного спілкування у
науковому колективі полягає у:
a. уміння визначати завдання
b. умінні аргументовано переконувати, розподіляти «ролі» в колективі
c. дотриманні керівником етичних норм спілкування та управління
d. умінні розподіляти працівників на «своїх» та «чужих»
6. Антропоцентризм – це:
a. система поглядів, що визнає цінності людини як особистості, його права на свободу, щастя, рівність
b. світогляд, що оцінює світ через людину, вважаючи її головною цінністю всесвіту
c. сукупність поглядів, оцінок, норм та настанов людини по відношенню до світу
d. система загальних теоретичних поглядів на світ та людину, на їх взаємовідношення, на відношення людини до людини
7. Чи підвищує авторитет викладача його досягнення у науковій царині?
8. Чи є актуальними сьогодні вимоги Ф. Бекона до діяльності вченого,
педагога, що полягають у відмові від антропоцентризму у науці, відмові
від авторитетів та від домінування суспільної думки у науці?
9. Як має поєднувати педагог-вчений емпіричні та раціоналістичні підходи
до навчання?

10. Чому психологічна сумісність є важливою як для наукової, так й для
педагогічної діяльності?
11. Чому знання шляхів подолання конфліктів у науковому та
педагогічному колективах не упереджує їх виникнення у цих
колективах?
ІІ. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1. У чому полягають особливості професійної етики вченого-педагога?
2. Які нові можливості забезпечує демократизація та гуманізація освіти?
3. Як з двох парадигм «отримання знання» майбутніми фахівцями та «передачі знання» більшою мірою відповідає викликам сучасності?
4. Чи обов’язково сучасний педагог має займатися науковою діяльність?
5. Чи відрізняється робота наукового колективу від роботи педагогічного колективу?
6. Чи гарантує наукове дослідження психологічних передумов конфліктів у педагогічному колективі можливість їх уникнення?
7. У чому полягає «мистецтво керування» науковими співробітниками?
8. Як співвідносяться моральні та професійні якості педагога та вченого?
9. Чи сприяє наукова діяльність створенню умов для розвитку у викладачів почуття справедливості, відповідальності, відданості справі, додержання загальнолюдських моральних цінностей, запобігання проявам корупції?
10. Яким вимогам повинен відповідати науковий колектив, щоб претендувати на звання наукової школи? Як тут спрацьовую вимоги педагогічної етики?
11. Чи має бути толерантним педагог-вчений до релігійних та політичних поглядів інших людей, колег, студентів?
12. Як співвідносяться авторитет вченого та наукова доказовість?
13. Чи обов’язково талановитий вчений є талановитим керівником колективу?
14. Яку роль відіграють Кодекси честі у професійній діяльності вченого та педагога?
15. На яких принципах мають вибудовуватися відносини в системі «керівник – педагог»?
Теми рефератів, доповідей:
1. Моральна відповідальність вченого-педагога.
2. Місце та роль Кодексів честі у професійній та науковій діяльності вищих навчальних закладів.
3. Морально-психологічні особливості педагогічної етики.
4. Педагогічна етика як відповідь на виклики сучасності.
5. Педагогічна етика та суспільні ідеали.
6. Постмодернізм в сучасній педагогіці.
7. Роль педагога-вченого у визначені системи цінностей сучасної молоді.

Література:
1. Дьяченко М.И. Психология высшей школы: Учеб. пособие / М.И. Дьяченко,
Л.А. Кандыбович, С.Л. Кандыбович. – Мн.: Харвест, 2006. – 416 с.
2. Мащенко Н. І. Основи педагогіки і психології вищої школи: Курс лекцій /
Н.І. Мащенко. - 2-е вид., доп. й перероб. – Кременчук, 2006. – 272 с.
3. Мороз О.Г. Викладач вищої школи: психолого-педагогічні основи підготовки
/ О.Г. Мороз, О.С. Падалка, В.І. Юрченко; за заг. ред. О.Г. Мороза. – К.:
НПУ, 2006. – 206 с.
4. Мороз О.Г. Педагогіка і психологія вищої школи / О.Г. Мороз, О.С. Падалка,
В.І. Юрченко; за заг. ред. О.Г. Мороза . – К.: НПУ, 2003. – 267 с.
5. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. акад. О.Г. Мороза. –
К.: НПУ, 2000. – 337 с.
6. Педагогіка і психологія вищої школи: навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Державна податкова адміністрація
України; Національна академія держ. податкової служби України / Л.М.
Петренко (уклад.). – Ірпінь, 2007. – 78 с.
7. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие / Отв. ред. М.В.
Буланова-Топоркова. – 3-е изд., перераб. и доп. – Ростов-на-Дону: Феникс,
2006. – 512 с.
8. Педагогічна і психологічна науки в Україні: зб. наук. пр. до 15-річчя АПН
України:у 5 т. / АПН України / М.Б. Євтух (відп.ред.) – К. : Педагогічна думка, 2007. – Т. 4 : Педагогіка і психологія вищої школи. – К. : Педагогічна думка, 2007. – 438с.
9. Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 354 с.
10. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Типова навч. програма і зміст самост. роботи: Метод. рек. для магістрантів і асп. /
Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. Кафедра педагогіки і психології вищої школи. – К., 2005. – 44 с.
11. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи. Практикум: Навч. посібник / Л.Г.
Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: Каравела, 2008. – 336 с.
12. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи: Навч. посібник для магістрантів і аспірантів / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: ТОВ «Філ-студія», 2006. – 320 с.
13. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи: Підручник. – 2-е вид. - / Л.Г.
Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: К.: Каравела, 2008. – 352 с.
14. Руснак І.С., Іванчук М.Г. Педагогіка і психологія вищої школи: навчально- методичний посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія
Федьковича. — 2-ге вид., доп. — Чернівці : Букрек, 2009. — 176с.
15. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посібник для студ. вищих пед. навч. закл. – К.: Вища школа, 2004. – 336 с.
16. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. - К.:
Вища школа, 2005. – 240 с.

17. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие. – М.: Издательский центр
«Академия», 2005. – 400 с.
18. Чернілевський Д.В. Педагогіка та психологія вищої школи: Навч. посібник /
Д.В. Чернілевський, М.І. Томчук. – Вінниця: Вінницький соціально- економічний ін-т ун-ту «Україна», 2006. – 402 с.
19. Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Курс лекцій / В.В. Кудіна, В.І.
Юрченко. – К.: КСУ, 2004. – 176 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал