Навчальний посібник з курсу „професійна етика вищої освіти для осіб, що навчаються за спеціальністю «Педагогіка вищої школи»




Сторінка3/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5
Тема 4. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ.
ЕТИКА ВЗАЄМОВІДНОСИН В СИСТЕМІ «ПЕДАГОГ – ПЕДАГОГ»
Ключові слова: мікроклімат у колективі, формальні стосунки, неформальні стосунки, структура колективу, статус, авторитет, демократичність, компетентність, толерантність, тактовність.
Актуальність теми
Викладач бере участь у формуванні моральної свідомості особистості не тільки індивідуально, але й опосередковано через педагогічний колектив, що виступає сконцентрованим носієм еталонної суспільної моралі. Статус та авторитет будь-якого педагогічного колективу залежить від традицій вищої школи, що сформовані в колективі та репрезентують себе в просторі суспільної думки.
Загальна мета: засвоїти принципи та методи нормативних форм формальних та неформальних стосунків в середині педагогічного колективу в просторі колегіальних та адміністративних відносин.
Конкретні цілі:
засвоїти морально-етичні основи професійно-ділового спілкування викладача вищої школи в межах викладацького колективу;
засвоїти поведінкові моделі та психологічно-вольові якості, необхідні для підтримування позитивного мікроклімату в колективі;
виявити об’єктивні та суб’єктивні фактори, що формують специфіку взаємовідносин у педагогічному колективі.
I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Загальні морально-етичні основи професійно-ділового спілкування.
2. Значення морально-психологічного клімату в колективі та його вплив на формальні й неформальні стосунки в колективі.
3. Головні принципи ділових стосунків та необхідні індивідуально- психологічні якості викладача вищої школи.
4. Специфіка взаємовідносин у педагогічному колективі.
1. Загальні морально-етичні основи професійно-ділового спілкування
Професійно-ділове спілкування – необхідна частина людського життя, один з найважливіших типів стосунків з іншими людьми. Основнім регулятором таких стосунків є етичні норми, у яких виражені уявлення про добро і зло, справедливість та несправедливість, правильність чи неправильність вчинків людей. Спілкування в процесі ділового співробітництва зі своїми підлеглими, начальником чи колегами в середині колективу підпорядковано цим уявленням.
Залежно від того, як людина розуміє моральні норми, який зміст в них вкладає, в якому ступені їх ураховує в спілкуванні, вона може або полегшити професійно-ділове спілкування, зробити його більш ефективним у розв’язанні
поставлених задач, або утруднити це спілкування чи навіть зробити його неможливим.
Стосунки виникають у будь-якій спільноті людей як результат їхньої психічної взаємодії в співпраці. Вони проявляються в способах впливу людей один на одного. Ці способи взаємного впливу міжособистісних та міжгрупових стосунків виражені в таких формах, як авторитет, дружба, товаришування, кругова порука, суперництво, симпатія та антипатія, панібратство тощо.
Переживання їх завжди суб’єктивне. В їхній основі лежать установки, орієнтації, очікування членів колективу, які, в свою чергу, визначаються змістом та організацією спільної діяльності та цінностями, що лежать в основі спілкування. Взаємні стосунки є підґрунтям для формування суспільної думки в колективі, виникнення колективних настроїв, виявляється в тих чи інших традиціях, виступають фактором, що створює соціально-психологічний клімат колективу.
Загальні принципи професійної етики базуються на загальнолюдських нормах моралі та передбачають: а) професійну солідарність (що іноді перетворюється на корпоративність); б) особливе розуміння обов’язку та честі; в) особливу форму відповідальності, зумовлену предметом і родом діяльності.
Професійна мораль виступає як форма конкретизації загальних моральних принципів і норм відносно особливостей того чи іншого виду професійної діяльності.
В середині кожної професійної групи відбуваються певні специфічні зв’язки і стосунки людей. Залежно від об’єкту трудової діяльності, знарядь праці, набора засобів, що використовуються для вирішення професійних задач, виникає неповторна своєрідність ситуацій, перешкод і навіть небезпек, що потребують від людини певного типу дій, методів і психологічних реакцій. У кожній професії формуються свої моральні «спокуси», моральні «доблесті» і
«втрати», виникають певні протиріччя, напрацьовуються своєрідні способи їх розв’язання.
Норми й принципи професійно-ділових стосунків формуються і розвиваються одночасно з професією. Всередині професійного колективу вони набувають стійкого характеру і перетворюються на об’єкт осмислення, вивчення, аналізу й засвоєння. Загальні норми етики професійно-ділових стосунків перетворюються на силу, що направляє поведінку представників професії, як на рівні конкретного колективу, так і на рівні всієї професійної спільноти. Загальні норми етики професійно-ділових відносин перетворюються на силу, що направляє поведінку представників професії, як на рівні конкретного колективу, так і на рівні всього професійного співтовариства.
В умовах активного розвитку технологій, що істотно впливають на форми
і методи професійної діяльності, необхідно враховувати наявність у колективі кількох поколінь професіоналів, які сформувалися в умовах різних технологічних практик. Технічні новинки не завжди можуть бути повною мірою освоєні «старшим поколінням» колективу. Найчастіше таке освоєння пов'язано з повною зміною форм професійної діяльності, у результаті чого
«старі» традиції вступають у протиріччя з «новими». Це веде до ускладнення
професійно-ділового спілкування між різними поколіннями професіоналів або навіть формування конфлікту на основі неприйняття «старих» або «нових» форм, методів і прийомів професійної діяльності.
Загальні норми і принципи моральної регуляції службових відносин
Етичні норми і принципи ділового спілкування «по горизонталі» регулюють службові відносини між колегами в кожному колективі. Основні норми і принципи моральної регуляції припускають, що педагогічний колектив, як і будь-який інший, повинен володіти рядом якостей, серед яких можна назвати:
 злагодженість і згуртованість, що забезпечують взаємодопомогу, підтримку, можливість опертися на колег не тільки в ділових, а й в особистих проблемах;
 атмосфера доброзичливості, в якій педагог може повністю проявити себе і як особистість, і як професіонал;
 чуйність і тактовність, які не переходили б в настирливе, нетактовне втручання в особисте життя;
 терпимість до особливостей і недоліків колег, вміння приймати їх такими, які вони є, цінувати їх індивідуальність.
Формуються ці якості колективу на основі морально-психологічної
спільності людей, яка передбачає:
 наявність групових інтересів і потреб, що об'єднують членів педагогічного колективу не тільки в службовий час, але і в неформальній обстановці;
 орієнтацію на загальні моральні норми і цінності – загальнолюдські, громадянські, культурні та інші, що допомагає запобігти серйозним конфліктам і розбіжностям;
 схожість думок в оцінках як професійних проблем, так і питань, що виходять за рамки службових інтересів (політика, культура, мода);
 присутність особливого «ми-почуття», що формує гордість за приналежність до професії педагога, за свою кафедру, університет, прагнення підтримати їх престиж, довести їх (і свою) перевагу.
Специфіка моральної регуляції в педагогічному колективі
У педагогічному колективі поряд із загальними нормами моральної регуляції велике значення мають особливості професійної психології педагога, що в якості суб'єктивних факторів визначають специфічні моменти в поведінці
і відносинах педагогів.
 Уявний індивідуалізм педагогічної праці. Це може виявлятися, наприклад, в непомірній вимогливості педагога.
 Загострена потреба в авторитеті.
 Можливий розвиток категоричності і максималізму, безапеляційність суджень і впевненість у власній непогрішності.
 Підстерігає викладача і така небезпека, як зайва підозрілість до будь- якого критичного зауваження, вбачаючи в ньому замах на свій авторитет.
 Складнощі в об'єктивній оцінці педагогічної праці.

2. Значення морально-психологічного клімату в колективі і його вплив на
формальні і неформальні стосунки в колективі
Поняття «морально-психологічний клімат» не є науковим терміном. Це просторічний вираз, що служить для опису комплексу емоційно забарвлених характеристик стилю, загальноприйнятих моделей взаємодії, які склалися всередині колективу. Морально-психологічний клімат є системою емоційно- психологічних станів колективу, що відображають характер взаємин між його членами в процесі спільної діяльності й спілкування.
У рамках даного розуміння морально-психологічного клімату можна виділити його основні функції:
1) Консолідуюча функція. Полягає у згуртуванні його членів, в об'єднанні колективних зусиль на вирішення навчально-виховних завдань.
2) Стимулююча функція. Полягає у формуванні у членів педагогічного колективу особистісних прагнень до професійного зростання і самовдосконалення.
3) Стабілізуюча функція. Призводить до встановлення стійких відносин між членами колективу, сприяє скороченню терміну адаптації нових членів колективу.
4) Регулююча функція. Реалізується через сталі в колективі форми вирішення спірних питань, вироблення колективних рішень та їх імплементації членами колективу.
Морально-психологічний клімат у педагогічному колективі безпосередньо впливає на результати колективної праці викладачів. Для проведення оцінки ефективності роботи педколективу в рамках усталеного морально-психологічного клімату можна ввести такі характеристики:
 загальна задоволеність членів колективу своїм перебуванням у педагогічному колективі, процесом індивідуальної та колективної трудової діяльності, а також позитивною оцінкою продуктивності даної діяльності;
 визнання авторитету формальних і неформальних лідерів;
 орієнтація колективу на успіх;
 висока залученість членів колективу до процесу прийняття рішень;
 рівень згуртованості і самоорганізованості членів колективу;
 практична відсутність плинності кадрів.
Морально-психологічний клімат впливає на особистість за допомогою сформованих всередині колективу стійких форм відносин між людьми. На основі правильно організованої системи співробітництва, заснованого на взаємодопомозі, підтримці та взаємоповазі, що поширюються в рівній мірі на всіх членів колективу, можуть бути сформовані необхідні для викладачів внутрішні установки на самовдосконалення. У сучасному світі інформаційної цивілізації все більше професій вимагають постійного і системного самовдосконалення. Рівною мірою це стосується і професії викладача. Однак процес самовдосконалення вимагає стійкої внутрішньої мотивації з одночасним критичним ставленням до себе. В умовах надмірно формалізованих,
вихолощених відносин міжособистісне спілкування підпорядковується протокольним формам, пригнічується особистість педагога і виникає страх зробити «помилку». У подібній атмосфері члени колективу відчувають стресові стани і переживають емоційну пригніченість і відчуженість, що неминуче веде до зниження результатів професійної діяльності. Як наслідок, всередині педагогічного колективу зростає конфліктність, як на професійній, так і на особистісній основі, що може призвести до розпаду міжособистісних відносин або руйнування самого колективу з втратою цінних фахівців, змушених переходити до іншого колективу. Без гармонійних, нормалізованих міжособистісних відносин ускладнена або взагалі не можлива наступність у колективі, передача накопиченого професійного досвіду від старших до молодих колег.
Виконуючи широке коло професійно-педагогічних обов'язків, кожен учасник педагогічного колективу відчуває потребу в суспільному визнанні статусу, як на особистісному, так і на професійному рівні. Таким чином, одним
із шляхів впливу морально-психологічного клімату колективу на особистість є об'єктивна оцінка особистісних і професійних якостей викладача, його особистого внеску в результат колективної праці.
Механізм впливу морально-психологічного клімату на особистість полягає в наслідуванні – безпосередньому запозиченні особистістю думок і емоційних реакцій інших людей. Тривала спільна діяльність, симпатії, спільність інтересів істотно прискорюють процес позитивного наслідування.
Вплив морально-психологічного клімату колективу на особистість може здійснюватися також на інтуїтивному рівні сприйняття психічних станів інших людей. Це відноситься до області емпатичних здібностей особистості, яка визначається життєвим досвідом людини, її налаштованістю на емоційно- психологічну хвилю своїх колег. При цьому педагог не тільки розуміє і відчуває стан іншої, але й сам здатний відчувати подібний стан, знайти оптимальне рішення в ситуації, що створилася.
Інша сторона взаємного впливу полягає у впливі особистості на клімат колективу. Воно визначається морально-психологічними властивостями особистості, особливостями її психологічних процесів, емоційно-вольовими якостями. Педагоги, що володіють почуттям обов'язку, принциповістю, відповідальним ставленням до справи, дисциплінованістю, товариськістю, добротою і тактовністю, чинять сильний вплив на формування позитивного клімату в колективі. І навпаки, егоїстичні, безтактні, непослідовні в поведінці члени колективу негативно впливають на утвердження позитивного клімату.
Основними способами впливу окремої особистості на колектив і його морально-психологічний клімат є переконання, навіювання і особистий приклад.
Переконання спрямоване на зміну думок інших людей відносно норм і правил поведінки, які формуються на підставі уявлень про них з боку переконуючої особистості. При цьому переконує, використовуючи силу фактів, логіку і аргументацію, впливає не тільки на розум, але й на почуття інших людей. Переконання стає ефективним в тому випадку,
коли співрозмовник стає співучасником прийняття задуманого рішення і формулювання висновків, якщо він при цьому відчуває задоволення від знайденого шляху вирішення, створюючи таким чином загальний сприятливий клімат взаємодії.
 У процесі навіювання відбувається довільний або мимовільний вплив однієї людини на іншу або колектив у цілому. За допомогою навіювання в педагогічному колективі створюється певна установка на затвердження
і втілення ідей і цінностей педагогічної культури. Навіювання може бути прямим і непрямим, довільним і мимовільним. При прямому і довільному навіюванні цілі, зміст, способи педагогічної діяльності повинні бути беззастережно прийняті. При непрямому і мимовільному навіюванні ті ж цілі і зміст приймаються опосередковано, через додаткову інформацію, аналіз аналогічних ситуацій тощо.
 Найбільш ефективним способом впливу особистості на формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі є приклад. Це може бути приклад ставлення до своєї праці, до колег, до колективної думки, до самого себе. Приклад завжди конкретний. Він дає зразок професійної діяльності та поведінки в колективі. Приклад дає можливість співвіднести реальне і ідеальне.

3. Головні принципи ділових відносин і необхідні індивідуально-
психологічні якості викладача вищої школи
Діяльність викладача вищої школи розділена на три складових її сфери, кожна з яких має свою власну специфіку. Учасники викладацького колективу професійно займаються науковою, навчальною та виховною діяльністю.
Додатковою сферою трудової діяльності виступає адміністративно- організаційна форма роботи, до якої, в тій чи іншій мірі, залучені всі викладачі вищої школи. Ефективність професійної діяльності педагогічного колективу в цілому визначається рівнем педагогічної культури його членів, характером міжособистісних відносин, розумінням колективної та індивідуальної відповідальності, ступенем організованості та рівнем співпраці.
Однією з особливостей діяльності педагогічного колективу є колективний характер праці та колективна відповідальність за всі результати своєї діяльності. Інша особливість педагогічного колективу полягає в його високій мірі саморегуляції.
Взаємовідносини в педагогічному колективі вищої школи є особливою системою взаємозв'язків, що виникають і розвиваються між викладачами в процесі їх педагогічної та виховної діяльності. Дані взаємовідносини засновані на специфічних мотиваціях (інтерес до особистості іншого, усвідомлення необхідності взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися і т.д.). Вони включають в себе ту чи іншу поведінку (мова, дії, міміка, жести, зовнішній вигляд тощо), емоції і почуття (задоволеність спілкуванням, симпатії, антипатії, привабливість, взаємне тяжіння, позитивні чи негативні стани), пізнання
(мислення, уява, уявлення), волю (витримка за відсутності взаєморозуміння, володіння собою у разі конфлікту, надання допомоги у важкій ситуації).

Взаємовідносини викладачів формуються з різних форм їх безпосередніх комунікацій у ході професійної діяльності.
Позитивні стосунки всередині викладацького колективу формуються в тому випадку, якщо керівники особисто дотримуються і вимагають від підлеглих виконання основних принципів взаємовідносин: а) принцип поваги і субординації, який передбачає відповідність взаємин нормам суспільної та професійної моралі і моральності, а також дотримання всіма членами колективу особистої гідності, поваги професійного і соціального статусу кожного педагога; б) принцип згуртованості - реалізується у формуванні у педагогів навичок
і правил взаємодопомоги, взаємовиручки і взаєморозуміння; в) принцип гуманізму, який передбачає людяність як основу взаємин між викладачами (припускає наявність довіри, щирості та відкритості).
Професійно значущі якості особистості викладача як характеристики
інтелектуальної та емоційно-вольової сфер життя істотно впливають на результати професійно-педагогічної діяльності і визначають індивідуальний стиль викладача.
Серед найбільш значущих особистісних якостей, необхідних для успішного професійного розвитку викладача, можна назвати наступні: емпатія; соціальна зрілість особистості; високий рівень розвитку інтелекту; комунікативні здібності і харизма; толерантність; здатність розумно осмислювати важкі життєві та професійні ситуації; комунікативна вихованість і такт; організаторські здібності і готовність до лідерства; емоційна стійкість; обов'язковість, відповідальність і старанність; наявність професійних амбіцій; доброта; почуття гумору і дотепність; відсутність шкідливих звичок, визнаних суспільством соціально небезпечними (куріння, алкоголізм, наркоманія та ін.).
4. Специфіка взаємовідносин у педагогічному колективі
Взаємовідносини в педагогічному колективі залежно від специфіки діяльності поділяються на офіційні і неофіційні. Офіційні (службові) відносини
– найважливіша основа взаємодії людей при вирішенні професійних завдань, у тому числі в навчально-виховному процесі, в організаційній роботі і в повсякденному житті. Система даних відносин передбачає неухильне виконання навчально-виховних, службових, трудових обов'язків і ролей. Ці взаємини офіційно закріплені в організаційній структурі педагогічного колективу, задаються у відповідних керівних документах: законах, наказах, статутах, правилах, положеннях, інструкціях. У професійних ділових відносинах педагогічного колективу можна виділити кілька специфічних аспектів, в рамках яких регламентуються форми взаємин – це службово-ділові, правові та морально-етичні. Службові відносини поділяються на взаємини «по вертикалі» (між керівниками і підлеглими) і «по горизонталі» (між рівними за посадою).
Неофіційні (неслужбові) відносини формуються в залежності від
індивідуальних особливостей викладачів, їх почуттів, симпатій і антипатій, колективних ідеалів і внутрішньо колективних ролей, охоплюють громадську
діяльність, відпочинок і дозвілля педагогів. Практика неофіційних відносин в кожному конкретному колективі має свою специфіку і залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.
До об'єктивних чинників, що визначають цю специфіку, можна віднести складності в оцінці педагогічної праці та їх наслідки; проблему «нерівності» в педагогічному колективі; проблему педагогічного авторитету і майстерності; проблему критики в педагогічному колективі. Серед суб'єктивних факторів можна назвати різницю в рівні загальної та професійної культури, у поглядах і переконаннях; «індивідуалізм» педагогічної діяльності; загострену потребу педагога в авторитеті і «професійні захворювання» (амбіційність, максималізм, підозрілість, образливість). Важливе значення мають також штампи і стереотипи в поведінці викладача.
Принципи і норми відносин «по горизонталі»:
1. Самоврядування і контроль за власною поведінкою, формування в собі якостей, необхідних для професії, що сприяють особистісному зростанню.
2. Координація власної поведінки, темпераменту, потреб, інтересів, настроїв.
3. Терпимість до недоліків, шкідливих звичок колег, до поглядів, що дратують, переконань, думок.
4. Прагнення до взаєморозуміння.
5. Здатність до співчуття, співпереживання.
Ці загальні принципи відносин «по горизонталі» конкретизуються в нормах поведінки, що включають у себе:
 підпорядкування особистих інтересів стратегічним цілям колективу;
 вміння не перетворювати ділові розбіжності з колегами в особисту неприязнь і не переносити свої симпатії і антипатії на службові відносини;
 прагнення зберегти з колегами гарні стосунки, що не повинні перешкоджати діловій критиці;
 вміння координувати власну точку зору з думкою колег, вести колективний пошук оптимального рішення професійних педагогічних проблем;
 здатність проявити у взаєминах з колегами тактовність, прагнення до взаєморозуміння, співчуття, співпереживання.
Службові відносини між керівником і підлеглими в значній мірі визначаються стилем керівництва і особистісними якостями керівника. При будь-якому з стилів керівництва для успішної роботи педагогічного колективу необхідна наявність підпорядкування членів колективу керівнику.
Підпорядкування суб`єктивно переживається в залежності від індивідуальних особливостей викладача і керівника, від обстановки на робочому місці, виконуваних завдань, настроїв і думок колективу. Відповідно, ставлення членів колективу до власного становища підпорядкованості може розрізнятися від
повного неприйняття і прагнення до саботування розпоряджень до усвідомленого підпорядкування для реалізації загальної задачі колективу.
Відносини «по вертикалі» – адміністративні відносини керівництва
та підпорядкування в педагогічному колективі:
Етика службових відносин «по вертикалі» регламентує відносини керівництва та підпорядкування, відмінна риса яких - асиметричність, нерівність, залежність однієї особи від іншого. Тон тут задає лідер, керівник, і тому саме до його особистісних якостей пред'являються основні вимоги:
 вміння працювати з людьми;
 готовність ризикувати і брати відповідальність на себе;
 здатність «генерувати ідеї»;
 вміння, за необхідності, змінювати стиль управління;
 спеціальна управлінсько-менеджерська підготовка.
Також необхідна наявність таких властивостей, умінь і навичок:
 висока комунікабельність;
 вміння керувати людьми, впливати на них;
 вміння делегувати повноваження і розподіляти ролі в колективі;
 здатність самостійно приймати рішення;
 аналітичні здібності;
 гнучка поведінка;
 уміння правильно розподіляти час - свій і підлеглих;
 знання своєї справи.
Стиль керівництва характеризує не повсякденну поведінку керівника, а цілісну систему способів, методів і прийомів впливу керівника освітньої установи на колектив і окремих людей. Виходячи з цього, можуть бути розглянуті три класичні стилі керівництва: авторитарний, демократичний і ліберальний. До основних характеристик, що лежать в основі розрізнення даних стилів, належать: особливості прийняття рішень, характер спілкування з людьми, позиція стосовно колективу.
Правила поведінки керівника:
 переконуючи співробітника, не поспішайте застосовувати владу, поки не вичерпані всі інші засоби;
 не робіть зауважень підлеглим у присутності сторонніх;
 об'єктом критики повинна бути погано виконана робота, а не працівник;
 будьте об'єктивні в оцінці пропозицій, що виходять навіть від неприємної вам особи;
 будьте уважні до «марних» пропозицій: грубо відкинути їх сьогодні - значить позбутися можливості отримати корисну пораду завтра;
 якщо хочете, щоб підлеглі мали якості, необхідні для справи, виробіть
їх спочатку у себе;
 розпорядження краще віддавати не в вигляді наказів, а у вигляді прохання чи побажання;

 пам'ятайте, що від вашого настрою і поведінки залежать настрій, поведінка і працездатність інших;
 будьте начальником лише на роботі.
Етика «вертикальних» відносин висуває вимоги не тільки до поведінки керівника. Інша сторона спілкування «по вертикалі» - норми ставлення підлеглих до керівника.
Правила поведінки підлеглих:
 дисциплінованість, ввічливість, почуття субординації;
 ініціативність і самостійність суджень;
 сміливість і твердість у захисті власної думки;
 неприпустимість сліпого послуху, підлещування, підлабузництва;
 довіра і повага до досвіду і знань керівника, розуміння його відповідальності;
 уміння підкорити свій особистий або вузькопрофесійний інтерес більш широкому баченню керівником спільних завдань колективу.
Авторитарний стиль
Демократичний стиль
Базується на принципах авторитарної етики, прагненні до
єдиновладдя.
Базується на принципах гуманістичної етики та демократії.
Жорстко регламентує завдання діяльності підлеглих.
У рішенні виробничих завдань підлеглим надається свобода, хоча останнє слово залишається за керівником.
Вирішення питань здійснюється централізовано і авторитарно.
Перевага надається колегіальним рішенням, інформування співробітників, визначення загальних цілей і завдань, делегування повноважень.
Перевага надається не самостійно мислячим співробітникам, а вірним і відданим виконавцям.
Передусім оцінюється професіоналізм співробітника, потім його особисті якості.
Можливе безжалісне придушення
ініціативи і творчої думки.
Стимулюється розвиток ініціативи і творчості співробітників.
Характерна дріб'язкова опіка, прагнення до жорсткого контролю, бажання особисто відповідати за все.
Відсутність дріб'язкової опіки, надання самостійності і контролю.
Вище за все цінується формальна дисципліна й ідеальний порядок.
Службові дисципліна і порядок - не самоціль, а засіб.
Проявляються нетактовність, грубість, схильність до сваволі.
Застосовується принцип вільної дискусії
і взаємної критики.
Дотримується офіційна форма спілкування з підлеглими, ведуча до відчуження.
Спостерігається прагнення до створення в колективі обстановки співпраці і взаєморозуміння.

Для ліберального стилю характерно:
 питання управління передаються підлеглим;
 керівник самоусувається від вирішення гострих питань та конфліктів;
 керівник прагне уникнути оцінки роботи підлеглих (і похвали, і критики), не помічає порушень, не висловлює заборон;
 практикується постiйне посилання на розпорядження вищих
інстанцій, прагнення уникнути відповідальності і ризику.
Проблема пошуку і вибору оптимального стилю керівництва педагогічним колективом не розв’язується шляхом простої переваги якого- небудь із стилів керівництва перед іншими, а припускає володіння керівником кожним із них, що дозволяє формувати свій індивідуальний стиль керівництва на основі комбінування і варіювання даних стилів.
Кожен стиль керівництва має свої переваги і недоліки. Авторитарний стиль дозволяє підтримувати в колективі порядок і дисципліну. Забезпечує злагоджену й успішну роботу колективу в екстремальних умовах, при наявності конфліктів і недостатньої досвідченості членів колективу в професійному та міжособистісному планах (встановлення нормальних ділових та особистих відносин). Разом з тим авторитарність у діях керівника педагогічного колективу
є небажаною з точки зору можливих негативних наслідків застосування даного стилю керівництва.
При авторитарному керівникові пригнічується
індивідуальність педагога, стримується прояв ініціативи і самостійності,
істотно знижується творча, навчальна і виховна віддача у педагогічній діяльності. Авторитарний стиль керівництва в педагогічному плані має більше недоліків, ніж переваг, і до нього необхідно звертатися тільки у виняткових випадках. Проте абсолютно позбутися елементів авторитарності неможливо, особливо в навчально-виховному закладі, оскільки можуть виникати ситуації, що вимагають наведення дисципліни і порядку.
Демократичність в діях керівника виглядає набагато привабливішою, ніж авторитарність. Демократичний стиль керівництва створює найбільш сприятливі умови для професійної діяльності педагога. Співробітники, що працюють у демократично керованому колективі, мають більш високу самооцінку, а міжособистісні протиріччя і конфлікти, що виникають між ними, як правило, легко і швидко вирішуються. Демократичність відносин між викладачами зазвичай переноситься і на студентів. Демократичний стиль керівництва сприяє знаходженню ефективного вирішення багатьох складних проблем, таких як прояв некомпетентності, свавілля, волюнтаризму, інших негативних тенденцій з боку керівника. До недоліків демократичного управління педколективом можна віднести великі втрати часу, що витрачається на обговорення різних точок зору і теми, прямо не пов'язані з основним змістом діяльності колективу.
Ліберальний стиль керівництва педагогічним колективом, можливо, є найбільш прийнятним. Його педагогічна цінність полягає в тому, що даний стиль керівництва надає максимум творчої самостійності членам колективу.
Його істотним недоліком є відсутність порядку і дисципліни в колективі, у
зв'язку з чим на практиці ліберальний стиль керівництва бажано поєднувати з елементами авторитарного і демократичного стилів.
Цільові навчаючи завдання:
1. До об’єктивних факторів, що визначають специфіку взаємовідносин у
педагогічному колективі не належить:
a. складності в оцінці педагогічної праці та їх наслідки
b. проблема «нерівності» в педколективі
c. проблема педагогічного авторитету та майстерності
d. проблема формування штампів у роботі викладача
2. До суб’єктивних факторів, що визначають специфіку взаємовідносин у
педагогічному колективі не належить:
a. Різниця в рівні загальної та професійної культури, поглядах і переконаннях
b. Прагнення професійного авторитету та пов’язані риси характеру
(амбіційність, максималізм, образливість)
c. Безкомпромісність, максималізм, самолюбування
d. Критика в середині педколективу
3. Співставте тип авторитету з його визначенням:
a. Персональний авторитет викладача –
b. Викладацький авторитет –
c. Моральний авторитет –
А –
Одна зі складових успіху педколективу;
Б –
Моральний статус у колективі колег та студентів;
В –
Чеснота, здобута в процесі суспільної практики.
4. Визначте, яка характеристика не відповідає авторитарному стилю
керування:
a. жорстка система керування, що спирається на примушення
b. вимога беззаперечного підкорення підлеглих
c. консерватизм, збереження стереотипів у роботі
d. стимуляція творчої активності у виконанні поставлених задач
5. Визначте, яка характеристика не відповідає демократичному стилю
керування:
a. визнання права підлеглих на власну позицію
b. визнання права викладача на автономність та самостійність у прийнятті деяких рішень
c. демократичність спілкування як «по вертикалі», так і «по горизонталі»
d. керівні рішення делегуються підлеглим
6. Визначте, яка характеристика не відповідає ліберальному стилю
керування:
a. керівник уникає прийняття рішень з гострих питань та вирішення конфліктів
b. керівник прагне уникати оцінки роботи підлеглих як похвали, так і критики
c. керівник уникає відповідальності, посилаючись на розпорядження та

інструкції
d. керівник демонструє бюрократичний стиль регулювання взаємовідносин в колективі
7. Як на Вашу думку впливає стиль адміністрування роботи
викладацького колективу на стиль викладання?
8. Проаналізуйте вислів Вольтера: «Хто вміє володіти собою, той може
керувати іншими».
9. Як, на Вашу думку, пов’язані між собою оцінки студентів та їхній рівень
знань у контексті оцінки професійної діяльності викладача?
10. У чому полягає взаємозв’язок оцінювання студентів та самокритики
викладача?
11. Яким чином Ви розумієте сумлінність викладача?
ІІ. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1. Назвіть основні морально-етичні принципи професійно-ділового спілкування.
2. Назвіть основні об’єктивні фактори, що визначають специфіку взаємовідносин в педагогічному колективі.
3. Назвіть основні суб’єктивні фактори, що впливають на мікроклімат в педагогічному колективі.
4. Назвіть та охарактеризуйте основні принципи та норми взаємовідносин в педколективі.
5. У чому полягає соціально-психологічна компетентність викладача?
6. Розкрийте сутність конфлікту авторитетів.
7. В чому проявляються демократичність та толерантність у міжособистісних стосунках у педагогічному колективі?
8. В чому проявляються надійність та обов’язковість у формальних відносинах викладачів вищої школи?
9. В чому проявляються комунікабельність та тактовність у стосунках між викладачами?
10. Дайте характеристику таких стилів керування, як демократичний, авторитарний та ліберальний?
Теми рефератів, доповідей:
1. Принципи педагогічного такту.
2. Переконання. Переконаність. Ідеал.
3. Перепони взаєморозуміння в педколективі.
4. Загальна та професійна культура викладача.
5. Конфлікт авторитетів в педагогіці.
6. Психологічний портрет «ідеального» викладача.
7. Основні засади колегіальності в викладацькому колективі.

Література:
1. Андреев В.И. Педагогическая этика: инновац. курс для нравств. саморазвития / В.И. Андреев. Казань: ЦИТ, 2003. – 272 с.
2. Белухин Д.А. Педагогическая этика: желаемое и действительное / Д.А.
Белухин. М.: МПСИ, 2007. – 123 с.
3. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя. – М., 1990.
4. Маркова А.К. Психология труда учителя: Книга для учителя / А.К. Маркова.
М.: Просвещение, 1993. – 192 с.
5. Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал. – М., 1994.
6. Мишаткина Т.В. Педагогическая этика: Учебное пособие / Т.В. Мишаткина.
Ростов н/Дону: Феникс; Мн.: ТетраСистемс, 2004. – 304 с.
7. Писаренко В.И. Педагогическая этика: Книга для учителя / В.И. Писаренко,
И.Я. Писаренко. Минск: Народна асвета, 1986. – 240 с.
8. Стребков Ю.С. Нравственная ответственность и её роль в регуляции поведения: Дис. ... канд. фил. наук / Ю.С. Стребков. М., 1972.– 156 с.
9. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива / В.А. Сухомлинский.
– М.; Просвещение, 1981. – 192 с.
10. Чернокозов И.И. Профессиональная этика учителя. – Киев, 1988.
11. Чернокозова В.Н. Этика учителя / В.Н. Чернокозова, И.И. Чернокозов. К.:
Радянська школа, 1973. – 251 с.
12. Якубсон Я.Г. О педагогической этике. /Я.Г. Якубсон. Ленинград: Знание,
1973. – 168 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал