Навчальний посібник з курсу „професійна етика вищої освіти для осіб, що навчаються за спеціальністю «Педагогіка вищої школи»



Pdf просмотр
Сторінка2/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5
Тема 3. ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ЕТИКИ У ВИЩОМУ
НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ. ЕТИКА ВІДНОСИН У СИСТЕМІ
«ПЕДАГОГ–СТУДЕНТ»
Ключові слова: система «педагог-студент», спілкування «по вертикалі», спілкування «по горизонталі», демократизація освіти, гуманізація освіти, норми та вимоги до спілкування в системі «педагог-студент», доброзичливість, довіра, витримка, гідність.
Актуальність теми
У зв'язку з реформуванням вищої освіти в контексті Болонського процесу значно розширюється поле взаємодії викладача й студентів, адже педагогічна діяльність в умовах кредитно-модульного навчання вимагає безпосередніх контактів викладача ВНЗ зі студентами, налагодження відповідного педагогічного спілкування. Регулятором такої взаємодії має стати педагогічна етика – наука, що визначає сутність морально-психологічної сторони діяльності викладача вишу. Вибір інноваційного курсу в системі вищої освіти диктує необхідність орієнтації змісту викладання навчальних дисциплін у вузах на розвиток індивідуальності майбутнього фахівця, яка спрямована на професійне зростання та вдосконалення. Стратегія держави в галузі освітньої політики у вищій школі орієнтована на підготовку кадрів нового покоління, яка передбачає удосконалення компетентності майбутніх фахівців. Під час навчання студент зрештою має одержати не просту суму знань, умінь і навичок, а у нього повинна сформуватися компетентність, як загальна здатність, заснована на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих як завдяки навчанню, так й спілкуванню з педагогами.
Загальна мета: розкрити специфіку педагогічної етики у вищому навчальному закладі, визначити сутність системи «педагог – студент».
Конкретні цілі:
 розкрити основну тенденцію розвитку педагогічної етики як перехід від суб’єкт-об’єктних до суб’єкт-суб’єктних відносин;
 уяснити, чому в умовах демократизації суспільства і гуманізації освіти руйнуються «бар’єри» спілкування педагога та студента «по вертикалі»;
 охарактеризувати доброзичливість, довіру й витримку до поглядів і особистості студента як основу принципів гуманізму та демократизму;
 розглянути норми та вимоги до спілкування в системі «педагог – студент»;
 дати характеристику проблема дистанції в сучасній педагогіці;
 провести паралелі та визначити концептуальні відмінності структурування системи «педагог-студент» по вертикалі та по горизонталі;
 з’ясувати причини й наслідки неприпустимості приниження гідності студентів;

 розкрити взаємозумовленість очікувань педагогів та студентів у системі
«педагог – студент»;
 визначити місце та роль педагогічної етики у трансформації системи цінностей педагогів та студентів.
І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Соціокультурна зумовленість тенденцій розвитку педагогічної етики.
2. Сутність системи «педагог-студент».
3. Норми та вимоги до спілкування в системі «Педагог-студент».
4. Місце та роль педагогічної етики у трансформації системи цінностей педагогів та студентів.
1. Соціокультурна зумовленість тенденцій розвитку педагогічної етики
Наступ інформаційної епохи викликав ряд перетворень, які є глобальними не тільки за масштабом, але і за змістом. Освіта як соціальний
інститут відповідно реагує на всі зрушення, що відбуваються в суспільстві. У результаті поширення інформаційно-освітніх технологій змінюється характер всіх сфер соціального життя. Змінам підлягає все: і джерела енергії, і виробництво, і знаряддя праці і т.п. Так, наприклад, якщо об’єктом накопичення в індустріальному суспільстві були гроші, ресурси, влада, то в
інформаційному їм протистоять знання, професійна компетентність. Якщо в
індустріальному суспільстві основною ланкою виробничого процесу були фабрика і завод, то в новому - таким стають університети, де виробляються нові знання як особлива цінність інформаційного суспільства.
Сфера освіти, виконуючи функцію трансляції соціокультурного досвіду людства і забезпечення можливостей входження нових поколінь в активне соціальне життя, має своїм безпосереднім завданням відтворення суспільного організму, а саме його базових цінностей, духовних орієнтирів і стратегічних
інтересів. Упор все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісну орієнтованість навчального процесу, його інформатизацію, визначальну важливість освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.
Головним завданням вищих навчальних закладів є надання майбутнім фахівцям системи знань, умінь і навичок, що гарантують виконання ними своїх майбутніх функціональних обов’язків, а також забезпечення культурного і духовного розвитку особистості кожного студента, виховання молодих людей у дусі кращих загальнолюдських цінностей. Тому процеси навчання і виховання нероздільні, вони повинні бути послідовними і безперервними. Це позначається на трансформації педагогічних ідей і теорій щодо головної рушійної сили освіти - педагога як професіонала й особистості. Ще в 19 столітті німецький педагог-демократ Адольф Дистервег (1790-1863) зазначав: «Поганий вчитель підносить істину, хороший вчить її знаходити».
Взаємовідносини викладачів і студентів повинні бути демократичними, спрямованими на ділове співробітництво в здійсненні основних цілей навчання у вузі. Викладачі повинні добре розбиратися в психології студентів, знати їх
особливості, направляти всю свою діяльність на виховання і розвиток студентів у процесі навчання. Викладач-педагог повинен бути закоханим у свій предмет, поважати кожного студента як неповторну особистість, бути інтелігентним,
інтелектуально розвиненим, гуманним, працьовитим, фізично здоровою людиною, без шкідливих звичок, з високою мораллю. Від педагога-вихователя потрібно дуже багато чого. Такого педагога треба готувати, формувати, цінувати.
У всі часи справжній педагог віддавав свою душу, добре серце, знання майбутньому держави – молоді. Для підвищення ефективності освіти, головним завданням якої є формування майбутнього фахівця, забезпечення сприятливих умов для його особистісного і професійного зростання, важливо активізувати розвиваючий потенціал гуманістичного педагогічної взаємодії.
Воно в основному має бути орієнтованим на активізацію особистісних морально позитивних характеристик майбутнього фахівця. В умовах демократизації суспільства та гуманізації освіти руйнуються «бар’єри» спілкування педагога і студента «по вертикалі», навчально-виховні відносини логічно трансформуються в систему суб’єкт-суб’єктних відносин.
Відносини «педагог-студент» відрізняються від відносин вчителя з учнями: вони більш демократичні, толерантні, шикуються на основі діалогу і взаємної поваги. Дистанція між викладачем і студентом скорочується, її вибір є непростою проблемою.
2. Сутність системи «педагог-студент»
Однією з особливостей педагогічної діяльності взагалі є те, що обидві сторони – і той, хто навчає, і той, хто вчиться, – є активними учасниками процесу обміну інформацією, так би мовити, партнерами. У вузівській педагогіці ця особливість проявляється набагато яскравіше, ніж у шкільній педагогіці.
По-перше, студент – це доросла людина з власними поглядами, світоглядом, переконаннями, уподобаннями. Його участь у процесі навчання носить більш активний характер.
По-друге, якщо шкільна освіта є обов’язковою, то студент добровільно і свідомо вибирає ту сферу, в якій він прагне здобути вищу освіту. І підтверджує твердість свого наміру тим, що проходить вступні іспити в обраний ним самим вуз. Якщо школяр просто розширює свій кругозір, знайомиться з найрізноманітнішими гранями дійсності, то студент прагне до поглиблення і розширення знань у певній галузі, яка вже вибрана ним як сфера майбутньої професійної діяльності, перспектив кар’єрного росту та особистісного самовдосконалення. Тому студент більшою мірою, ніж школяр, активно зацікавлений в отриманні знань. Він самостійно вибрав майбутню професію, а тому більше, ніж учень, зацікавлений в отриманні знань, виробленні умінь і навичок.
По-третє, навчальну діяльність студентів повинна виділяти самостійність, яка проявляється в добровільному засвоєнні знань, розумінні їх призначення,
володінні способами навчальної роботи, вмінні контролювати й оцінювати якість своїх навчальних дій.
По-четверте, навчальна діяльність студентів за способами і засобами здійснення наближається до науково-дослідній роботі.
По-п’яте, період навчання у вузі не такий довгий і студент вже через кілька років сам буде фахівцем в тій області, до якої його готує викладач. Тому він має право розраховувати на більш довірливе ставлення з боку викладача як до майбутнього колеги.
Майбутній фахівець в залежності від своєї етичної компетентності повинен сам впливати на самовдосконалення особистісної системної характеристики, яка включає: моральні погляди, почуття, уявлення, переконання, ідеали, морально-вольові якості, духовно-ціннісні орієнтації, моральні потреби, мотиви поведінки і т.п. Морально орієнтовані системні характеристики майбутнього фахівця найбільше впливають на характер його поведінки, діяльності, культури спілкування та взаємовідносин з членами сім’ї, викладачами, найближчого соціального оточення. Вони забезпечують його соціокультурну орієнтацію на моральне самопізнання, самооцінку, саморегуляцію і самовиховання.
Характер взаємин викладача і студентів має бути виключно діловим, складати собою цілеспрямовану взаємодію, спрямовану на ефективне здійснення цих цілей. Ці взаємини і взаємодія повинні ґрунтуватися на взаємній повазі та розумінні спільності цілей діяльності викладача і студента.
Взаємовідносини викладача і студентів зовсім не повинні бути фамільярними, певну межу у відносинах з викладачем студенти не повинні переступати, маючи на увазі авторитет і вік викладачів. У той же час і викладачі не повинні бути на «ти» зі студентами, а називати їх на прізвище або по імені та по батькові.
Особистість, яка навчається, присвоює знання в процесі своєї пізнавальної діяльності. Передача знань, опосередкована власною діяльністю
індивіда, формує його психічні, особистісні та професійні якості. Характер цих якостей у педагога зумовлюється характером навчально-виховного процесу навчального закладу. Студенти знаходяться в статусно-рольової залежності від викладачів, а тому при виявленні взаємних оцінних відносин важливо запобігати появі упереджених суджень, «соціально очікуваних» відповідей.
Громадянську спрямованість навчально-виховному процесу додає громадянсько-орієнтована комунікативне взаємодія вчителя з вихованцями.
Щоб така взаємодія була ефективним, педагогу потрібно бути референтним особою. Це означає, що студенти не тільки отримують від нього певну
інформацію, але й засвоюють її оцінку з позицій громадянськості.
Студенти, виступаючи вже як суб’єкти громадянського виховання, співвідносять власні громадянські орієнтації з подібними ж орієнтаціями викладача і якщо їх збіг зафіксовано, особистість викладача стає для них значущою і референтної. При цьому студенти вже добре розрізняють, де викладач просто транслює матеріал, з відповідною громадянською наповненістю, а де він виступає з власною авторською громадянською
позицією. Щоб легше відбувалося збіг подібних орієнтацій, не повинно
існувати розбіжностей між трансльованими педагогом поняттями і особистої його громадянською позицією.
Студент ніби перевтілюється і завдяки цьому набуває ту систему знань про людські цінності, які допомагають йому сформувати виховний ідеал і керуватися ним у своєму становленні як особистості і громадянина. Характер взаємин викладача зі студентами визначається основними цілями педагогічної діяльності викладача і ступеня їх узгодженості з цілями навчально-професійної діяльності студентів.
Педагогічна робота – особлива сфера суспільного життя, відносно самостійна по відношенню до інших видів діяльності. Ця самостійність виявляється в численних властивостях, у тому числі і в моральних відносинах між педагогом і студентом, між педагогами тощо. У процесі її здійснення можливі нетипові ситуації, протиріччя, конфлікти, вирішити які за допомогою загальноприйнятих моральних норм не завжди легко.
3. Норми і вимоги до спілкування в системі «Педагог-студент»
Педагогічна етика враховує різні особливості педагогічної праці і непрості моральні колізії, які можуть виникнути в цьому процесі. Мова йде про те, що кожен студент вже був продуктом чийогось впливу. Ставши предметом діяльності педагога, він продовжує залишатися об’єктом багатьох факторів впливу, більшість з яких діє стихійно, багатопланово, не завжди конструктивно: сім’я, вулиця, ЗМІ тощо Педагогічна діяльність повинна коректувати ці впливи.
Крім того, не всі люди, які працюють у виховній системі, є педагогами за покликанням, кожна особистість не позбавлена недоліків, в тому числі й моральних. Від професіоналізму, моральної культури педагога, насамперед його доброти і вимогливості, часто залежать характери і долі сотень і тисяч людей. Це свідчить про його особливої відповідальності за результати своєї діяльності.
Педагог повинен не тільки добре знати дисципліну, а й уміти передати свої знання студенту, сформувати у нього відповідні вміння і навички.
Важливою його особливістю є селективне ставлення до інформації, яка постійно збільшується, використання суттєвою, необхідної для майбутньої діяльності учнів. Він не може не рахуватися з навчальною програмою, але і не повинен сліпо прив’язуватися до неї. Саме цим обумовлений творчий характер педагогічної праці, ознаками якого є:
 неминучість у педагогічній діяльності елементів експромту;
 використання знань і навичок красномовства (риторики);
 апелювання педагога не тільки до теоретичного свідомості слухачів, але і до їх уяві і почуттям, залежить від образного мислення, вміння образно інтерпретувати теоретичний матеріал;
 критичне ставлення до літератури, до себе, своїм знанням, переконанням, світогляду.
Специфіку педагогічної етики складають вимоги, які педагог ставить у своїй діяльності. Як правило, вони такі:

 любити свою дисципліну, цікавитися її досягненнями і проблемами; цінувати свою працю, бачити в ній сенс життя;
 постійно пам’ятати про специфіку професії і враховувати її у своїй діяльності;
 усвідомлювати відповідальність за результати діяльності;
 гнучко, толерантно ставитися до вихованців;
 рахуватися з реальністю, передусім з особливостями поглядів, життєвими установками, ціннісними орієнтаціями молоді, впливаючи на них кваліфіковано обраними виховними методами.
Наслідком роздумів над своїм відповідністю вимогам вищої школи є наполеглива робота, спрямована на розвиток і вдосконалення педагогічної майстерності, особистих якостей, або відмова від педагогічної діяльності.
У педагогіці сукупність професійно обумовлених вимог до викладача визначається готовністю до педагогічної діяльності. Явище готовності складає предмет вивчення як педагогів, так і психологів. Перші акцентують увагу на виявленні факторів і умов, дидактичних і виховних засобів, що дозволяють управляти становленням і розвитком готовності. Психологи орієнтуються на встановленні характеру зв’язків і залежностей між станом готовності та ефективності діяльності.
Підвищення рівня наукових знань, розширення інформаційного простору та загальної культури населення також позначається на системі взаємовідносин педагога і студента: неприпустимим стає менторський тон звернення до студента з позицій «втаємниченості до вищих матерій». Сьогодні вже не можна виступати перед студентською аудиторією, не враховуючи різноманітності її освітніх потреб і когнітивних інтересів, відмінності соціально-демографічних та етнокультурних характеристик.
Не можна ефективно організувати навчальний процес, ігноруючи при цьому становлення відкритої інформаційно-комунікативної освітнього середовища, яка надає доступ до освітніх послуг поза фізичного простору.
Обов’язок педагога – ствердження більш демократичних, рівноправних, вільних стосунків зі студентами, які підсилюють їх довіру до викладача.
Отже, демократизація суспільних відносин, перенесення центру ваги на загальнолюдські цінності зумовлюють, з одного боку, підвищення традиційних гуманістичних норм у діяльності педагога, а з іншого – породжують нові, більш високі вимоги до його моральної культурі. Сьогодні дуже важливо вибудувати чітко впорядковану за важливістю систему факторів, які впливають на сучасну педагогічну і морально-етичну доктрину в державі. Для цього фахівці повинні мислити конкретно, враховуючи перетин і взаємодія тих сил, які мають різні напрями і обумовлюють синергетичний ефект. Тому серед головних причин, які прискорюють зміни, можна назвати експоненціальне зростання педагогічних знань, методів, технологій.
Зараз педагоги застосовують нові наукові методи, оперують великим масивом знань, володіють такими технічними можливостями, експериментальною базою, про які раніше не можна було навіть здогадуватися.

Багато нових можливостей в непередбачених ситуаціях часто вступають у протиріччя з традиційними моральними і релігійними цінностями. Виникло певне побоювання, що наука і техніка можуть замінити будь фундаментальні людські цінності.
Практика педагогічного спілкування показала, що різні люди, різні покоління, соціальні групи можуть мати різні моральні орієнтири і життєві пріоритети. Навіть в умовах тотального реформування науково-освітньої сфери, орієнтації на побудову суспільства знань, розуміння необхідності навчання впродовж життя для більшості членів суспільства є більш важливі життєві цінності, ніж освіта, наука, культура, мораль самі по собі окремо.
Етнічна неоднорідність, культурне розмаїття, соціальна суперечливість, релігійна розрізненість, економічна різновекторність суспільства породжують складну гаму нових проблем в теорії освіти і виховання. У цій ситуації на освіту і виховання покладається додаткове завдання – пошук нових педагогічних принципів і засобів пом’якшення кризи, викликаної зіткненням культурних, етнічних, релігійних та економічних інтересів.
Виховання й освіта покликані знайти ефективні науково-педагогічні та моральні підходи для врегулювання соціальних і моральних конфліктів у рамках громадського національно-державного простору. Активне використання наукового знання прийшлося саме на той момент, коли став стрімко зростати моральний плюралізм суспільства. Це відкрито проявилося в 90-х роках ХХ ст.
Під сумнів був поставлений весь діапазон цінностей радянського суспільства: моральний кодекс будівника комунізму, фетишистська чиношанування, героїзація неоплачуваної праці, девальвація відкритості, чесності, щирості, толерантності, гуманності. Милосердя, класовість моралі, радянський патріотизм, інтернаціоналізм, конфлікт поколінь тощо клеймувалися як
ідеологічно й політично шкідливий «абстрактний гуманізм».
Обов’язковою нормою професійної поведінки викладача є дотримання педагогічної етики, прагнення формувати людські стосунки зі студентами і між ними. В основі моральної норми професійної поведінки викладача має бути повага до особистості студента і одночасно максимальна вимогливість до нього. Професіоналізм спілкування передбачає позитивну установку
викладача у ставленні до студенту. Відомо, що підвищення ефективності якості роботи в усіх сферах виробництва залежить від мікроклімату в колективах, від настрою кожної людини. У сфері спілкування викладача зі студентами важливу роль відіграє психологічно активний стан або педагогічний оптимізм. Мажор викладача залежить від індивідуальних особливостей особистості і набуває в кожному випадку своїх особистісні форми вираження. Основна ідея, однак, залишається незмінною: це очікувана бадьорість, готовність до дії, гарний настрій.
Безумовно, нормою професійної поведінки викладача є педагогічний
такт. Це форма реалізації педагогічної моралі в діяльності педагога, в якій збігаються думку і дію. Такт – завжди творчість, завжди пошук і в чомусь неповторний вчинок; такт – це вміння орієнтуватися в будь-яких непередбачених ситуаціях. У той же час суттєву роль в організації
педагогічного спілкування відіграє педагогічна техніка, її засобами є здатність до перевтілення (артистизм, голос, міміка, пантоміма, культура мови). У структурі професіоналізму педагогічного спілкування важливе місце займає також зовнішня естетична виразність.
Говорячи про професіоналізм самовдосконалення, слід згадати слова
К.Д.Ушинського про «дитячість душі» як глибинної основи плідної діяльності і сьогодення самовиховання людини. Цей компонент професіоналізму передбачає:
• по-перше, професійне самовдосконалення через самоосвіту (самостійне оволодіння новітніми досягненнями психолого-педагогічної науки, накопичення передового педагогічного досвіду, аналіз власної діяльності та діяльності колег і на цій основі реконструкція навчально-виховної інформації та організації власних пошуків);
• по-друге, самовиховання – це особистісне самовдосконалення
(перебудова особистісних якостей, установок, цінностей, моральних орієнтацій, потреб, інтересів, мотивів поведінки).
Самоосвіта – фундамент професійного зростання викладача як фахівця, формування у нього соціально цінних і професійно значущих якостей.
Отже, професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення забезпечують розвиток цілісної системи - професіоналізму діяльності педагога. У педагогічній діяльності ці структурні елементи взаємопов’язані і взаємозумовлені. Відсутність одного з них у діяльності викладача вищого навчального закладу свідчить про несформованість педагогічного професіоналізму.
4. Місце і роль педагогічної етики у трансформації системи цінностей
педагогів і студентів
На шляху виконання педагогом свого професійного і морального обов’язку виникає багато труднощів, обумовлених як традиційною системою відносин у сфері освіти, так і новими чинниками. До актуальних
детерминант, які суттєво впливають на зміст моральної відповідальності та педагогічного боргу, відносяться: по-перше, формування глобалізаційних та екологічних теорій, мобільність людей інтелектуальної праці, лібералізація суспільного життя, радикальна зміна соціального статусу сучасного університету, новітні технології навчання, нові форми оцінювання знань, дистанційне навчання, різний рівень матеріальної забезпеченості сімей учнів і студентів тощо. По-друге, це – сучасний рівень комунікативності та умови людського гуртожитку, які призвели до зростання психоемоційної напруженості у відносинах між людьми і в системі спілкування викладача та студента, вихователя і вихованця.
В українському суспільстві загострилися приховані форми морального протесту, які наростали протягом багатьох десятиліть. У педагогічній етиці з’явилася пов’язана з цим проблема відсутності чітко визначеної морально- етичної парадигми для реагування на нові виклики традиційним моральним цінностям. Це вело, з одного боку, до невизначеності правильності тих чи

інших дій у педагогічній сфері і, з іншого, – до зростаючого недовірі у відносинах «викладач – студент», що підривало престиж освіти в цілому.
Активізація наукового знання і морального плюралізму збіглася зі зміцненням демократичних настроїв суспільства в повсякденному житті.
Українська громадськість стає більш чутливою до етичної проблематики, особливо в освітньо-педагогічній сфері. Виникає суспільна потреба у швидкому оволодінні утилітарними знаннями для задоволення попиту на мінливому ринку праці. Для цього створюються нові провайдери освітніх послуг, відкриті університети, віртуальні, корпоративні навчальні структури. Поряд з цим зростає недовіра до педагогічних авторитетам, технологіям, тестуванням,
іспитів, конкурсам. Недовіра підсилює зневага загальнолюдськими цінностями; перевага віддається матеріальним і формальними показниками розвитку людини, обмеженню культурно-освітньої компетентності працівника рамками обраної професійної діяльності. Недостатньо враховується складність сучасного наукового знання, яка безперервно зростає і вимагає посиленої роботи інтелекту.
Працівники освіти втрачають свої позиції, хоча вони ще користуються високою повагою в суспільстві, але їх авторитет не є настільки абсолютним, як це було характерно для попередніх епох в історії педагогіки. Студенти все більше стають автономними в своїх бажаннях, вимагають права вибору, підтвердження якості одержуваних «освітніх послуг» і сумлінного виконання професійного обов’язку.
За останні десятиліття в економіці країни відбулося багато суттєвих змін, які суттєво вплинули на трансформацію професійної етики. Якщо до 90-х років освіта була прийнято розглядати як невід’ємне право кожного громадянина, то пізніше воно стало розглядатися як предмет купівлі-продажу, предмет споживання, послуга, яку можна придбати на ринку.
Хоча ростуть витрати на освіту, збільшується його частка у валовому національному продукті, підвищуються витрати на регіональні освітні програми, проте держава продовжує фінансувати їх за залишковим принципом.
Виникають нові проекти, які відвойовують собі місце та матеріальні ресурси в освітньо-виховному просторі. У структуру сучасної освіти стали впроваджуватися освітні бізнес-проекти: створення приватних навчальних закладів і елітних шкіл, реклама і конкуренція між постачальниками освітніх послуг тощо.
Економіка і бізнес почали відігравати важливу роль у трансформації освіти і педагогічної етики в сучасній Україні. Безпрецедентне взаємодія рушійних суспільних сил - наукового прогресу, морального плюралізму, демократизації суспільства та економіки – призвело до радикальної трансформації професійної педагогічної етики. Найважливіші зміни відбуваються в основному для педагогіки феномені – у відносинах, спілкуванні між учителем і учнем, викладачем і студентом, міжсуб’єктних взаєминах і зв’язках у процесі навчання, взаємини в педагогічних колективах.
Показовими стали зміни в традиційних нормах моралі, новому розумінні суверенітету особистості, сучасному
тлумаченні
людиноцентризму.

Відбулося вторгнення соціоекономічних факторів у сферу людинознавства. У кожному з цих напрямків розвитку морально-етичних уявлень традиційні взаємини набувають нових відтінків, і тому попередня (можна сказати класична) система моральних відносин втратила свою актуальність.
Прийнято вважати, що економіка увійшла в педагогічну практику, як тільки перший учитель підняв питання про гонорар за свою працю. В історії філософії залишилося свідоцтво, що це був хтось із давньогрецьких софістів в
V-IV ст. до н.е. Не секрет, що з тих пір і в усі епохи були вчителі, які розглядали процес навчання, насамперед, як бізнес, торгівлю чи засіб отримання прибутку. Однак до тих, хто йшов таким шляхом, в суспільстві завжди ставилися з осудом. У стародавній східній і західній традиції вважалося, що учень не повинен платити своєму вчителеві за навчання, бо вчитель давав йому безцінні речі, за які рівноцінної плати просто не могло бути.
Сьогодні економічна ситуація зовсім інша, і правила, які раніше вважалися несумісними з моральними цілями освіти, виявилися легітимізувати.
З багатьох причин, таким як низька заробітна плата, інфляція, неефективність державного регулювання освітніх процесів тощо, педагог стимулюється до того, щоб стати підприємцем, інвестором у сферу освіти і конкурентом на освітньому ринку. У результаті цього педагоги стають найманими працівниками.
Фінансові стимули спонукають педагогів обмежувати надання освітніх послуг тим, хто не може платити, і надавати більш кваліфіковану допомогу тим, хто має гроші. Це серйозно загострює конфлікт інтересів. Освіта учня, яке раніше розглядалося як головна мета педагогічної діяльності, тепер цілком спокійно сприймається з погляду економічної та фінансової доцільності, приватної вигоди. На процес навчання дивляться як на товар, подібний будь- якому іншому товару.
Взаємовідносини між педагогом і учнем інтерпретуються в правових термінах як контракт на послуги, а не як педагогічна діяльність, побудована на довірі, повазі і покликання. Все це виштовхує на поверхню фундаментальні питання, на які нелегко дати однозначні відповіді. Чи є педагогічна діяльність і освіту товаром? Чи можна її ціну, якість, розподіл, доступність віддати в розпорядження ринку? Як педагог повинен врівноважувати конкуруючі вимоги? З одного боку, вони випливають із його споконвічних моральних зобов’язань перед студентами, а з іншого – з очікувань, що пред’являються до нього суспільством, корпораціями, групами, колективами, громадськістю. Чи виправдане в моральному плані для суспільства занурювати педагога в таку павутину моральних конфліктів? Може педагог діяти як підприємець і при цьому виконувати моральні обов’язки перед своїми учнями? Якими освітніми та соціальними засобами можна протистояти тим негативним факторам, наявним в сучасній освіті? Таких питань можна навести ще не одну сторінку.
Але головна їх суть полягає в тому, що вони демонструють ті зміни, які відбуваються в розумінні сутності понять «педагог» і «педагогічна діяльність».
У всіх культурах професія педагога мала релігійно-благодійний характер.
Вважалося, що педагог присвячував своє життя благу учнів, віддаючи в жертву
свої інтереси, частинку своєї душі і серця. В.А. Сухомлинський говорив:
«Серце віддаю дітям». Не втратила чи актуальності ця концепція, і якими будуть наслідки нехтування нею? Зміни, які відбуваються в освітньо- педагогічній сфері, у взаєминах викладача та студента, всередині самого педагогічного колективу, призвели до того, що педагогічна етика стала темою, яка хвилює все суспільство.
Морально-педагогічні проблеми стали предметом обговорення широкої громадськості, громадських дискусій, прийняття колективних рішень і навіть законодавчих актів. Часто ці проблеми обумовлені тим, що педагог інтерпретує свої педагогічні обов’язки так, що вони вступають у конфлікт з бажаннями учнів та їхніх батьків або взагалі виходять за межі морально-етичної регуляції та статутних вимог. У таких випадках залучаються юридично-правові способи регламентації, рішення морально-педагогічних конфліктів переноситься в суди, хоча цілком зрозуміло, що наявні морально-педагогічні проблеми не можна вирішити постановами юридичних установ. Але приклад багатьох розвинених
європейських держав показує, що саме вони в значній мірі визначають ті норми, які люди вважають «етичними». Дотримання цих норм, повага до закону свідчать про високу правову культуру суспільства.
Враховуючи масштаб, глибину і природу соціально-економічних і політичних змін, які відбулися в нашому суспільстві за останній двадцятирічний історичний період, досить складно передбачити напрямки подальших змін. Однак сьогодні вже зрозуміло, що більшість фундаментальних морально-педагогічних проблем сформульовано, і фахівцям в цій області потрібно братися за їх вирішення. Адже те, що традиційна система морально- педагогічних цінностей не залишиться непорушною, ні в кого не викликає заперечень. Завдання педагогічної етики полягає в тому, що вона повинна визначити, які цінності і норми необхідно зберегти з минулого, а які створити заново. Це головне завдання філософії, етики, педагогів, соціологів, психологів та інших фахівців у галузі освіти і виховання в процесі подальшого утвердження гуманістичних цінностей XXI століття. Вектори змін визначає сама дійсність.
Цільові навчаючі завдання:
1. Основною тенденцією педагогічної етики є:
a. перехід від суб’єкт-об’єктних до суб’єкт-суб’єктних відносин
b. перехід від суб’єктних відносин до суб’єкт-об’єктних відносин
c. перехід від суб’єктних до об’єктних відносин
d. перехід від об’єктних до суб’єктних відносин
2. Відмінність, яку не слід враховувати в педагогічній етиці:
a. особливості вікової психології
b. відмінність інтересів і потреб
c. відмінність рівня статків
d. відмінність рівня культури
3. Якості, що характеризують принцип гуманізму у педагогічній етиці:
a. доброзичливість

b. витримка
c. довіра
d. зверхність
4. Педагогічна справедливість спрямована на:
a. визначення співвідношення необхідності й випадковості у діях людини
b. визначення умов, форм і методів формування справедливості в людині
c. визначення методів людської поведінки
d. визначення принципу мислення, що побудований на уявленні про добро
5. Педагогічна етика вивчає:
a. сутність та принципи морально-психологічної сторони діяльності викладачів та студентів вишу
b. сутність морально-психологічної сторони діяльності викладача вишу
c. сутність морально-психологічної сторони діяльності студента вишу
d. універсальні морально-психологічні сторони діяльності викладача та студента вишу
6. Чи згодні Ви з думкою, що у моральному плані педагог має бути таким,
якими він хоче зробити своїх вихованців
?

7. Як Ви розумієте слова В. Сухомлинського: «У наших руках найбільша з
цінностей світу – Людина. Ми творимо людину, як скульптор творить
свою статую з безформенного мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили
лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього
зайвого»?
8. Чи достатньо бути добрим, дружелюбним, володіти тоном і тактом у
спілкування зі студентами для того, щоб продемонструвати знання та
навички педагогічної етики?
9. Неприпустимо намагатися підняти авторитет свого предмету через
приниження студентів. Чи вважаєте Ви за необхідне додати цю вимогу до
принципів педагогічної етики?
10. У чому полягає виховна роль принципу «бути непримиримим до фактів
антипедагогічної поведінки колег»?
11. Як Ви розумієте "протилежність" позицій педагога та студента?
12. У чому, на Вашу думку, полягає особливість очікувань педагога
відносно поведінки студентів під час лекцій та практичних занять?

Питання для контролю та самоконтролю:
1. Які головні проблеми вирішує педагогічна етика?
2. На яких принципах базуються нові тенденції розвитку педагогічної етики?
3. У чому полягає сутність системи «педагог – студент»?
4. Чому для педагогічної етики суттєвою є необхідність та вміння стримувати свої почуття, формувати в собі позитивне ставлення до студентів?
5. У чому полягає сутність переходу від суб’єкт-об’єктних до суб’єкт- суб’єктних відносин у педагогічній етиці?
6. Чим характеризуються взаємовідносини «педагог – студент» по горизонталі та вертикалі? Як забезпечується динамічна стабільність та спадковість у розгортанні та втіленні моральної сторони цих відносин?

7. Чи припускає педагогічна етика можливість з боку педагога робити публічні зауваження про зовнішність та одяг студентів, публічно обговорювати їх досягнення та недоліки у навчанні?
8. Чи має право педагог підвищувати голос на студента?
9. У чому полягає толерантне ставлення педагога до релігійних та політичний переконань студента?
10. Охарактеризуйте особливості демократизації та гуманізації педагогічної етики на сучасному етапі.
11. Чи може студент залишати аудиторію під час занять без дозволу викладача?
12. Чи може студент принижувати гідність педагога?
13. Чи може викладач висувати в процесі поточного і проміжного контролю, підсумкової атестації вимоги, що виходять за рамки освітньої програми?
14. Чому педагогічна етика забороняє студентам отримувати або надавати сторонню допомогу під час складання іспиту та інших процедур контролю знань?
15. Як вирішується проблема дистанції між педагогом та студентом в сучасній педагогіці?
Теми рефератів, доповідей:
1. Педагогічна етика як регулятор діалогічної взаємодії викладача й студентів.
2. Реформування педагогічної етики в контексті Болонського процесу.
3. Емоційна рівновага як необхідна якість професійної етики педагога.
4. Співвідношення фахової підготовки та морально-етичних якостей викладача.
5. Гендерна складова педагогічної етики. Вуменризм: позитивні та негативні аспекти.
6. Особливості психолого-педагогічної підготовки молодих викладачів.
Література:
1. Дьяченко М.И. Психология высшей школы: Учеб. пособие / М.И. Дьяченко,
Л.А. Кандыбович, С.Л. Кандыбович. – Мн.: Харвест, 2006. – 416 с.
2. Мащенко Н. І. Основи педагогіки і психології вищої школи: Курс лекцій /
Н.І. Мащенко. – 2-е вид., доп. й перероб. – Кременчук, 2006. – 272 с.
3. Мороз О.Г. Викладач вищої школи: психолого-педагогічні основи підготовки
/ О.Г. Мороз, О.С. Падалка, В.І. Юрченко; за заг. ред. О.Г. Мороза. – К.:
НПУ, 2006. – 206 с.
4. Мороз О.Г. Педагогіка і психологія вищої школи / О.Г. Мороз, О.С. Падалка,
В.І. Юрченко; за заг. ред. О.Г. Мороза . – К.: НПУ, 2003. – 267 с.
5. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. акад. О.Г. Мороза. –
К.: НПУ, 2000. – 337 с.
6. Педагогіка і психологія вищої школи: навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Державна податкова адміністрація
України; Національна академія держ. податкової служби України / Л.М.
Петренко (уклад.). – Ірпінь, 2007. – 78 с.

7. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие / Отв. ред. М.В.
Буланова-Топоркова. – 3-е изд., перераб. и доп. – Ростов-на-Дону: Феникс,
2006. – 512 с.
8. Педагогічна і психологічна науки в Україні: зб. наук. пр. до 15-річчя АПН
України:у 5 т. / АПН України / М.Б. Євтух (відп.ред.) – К. : Педагогічна думка, 2007. - Т. 4 : Педагогіка і психологія вищої школи. – К. : Педагогічна думка, 2007. – 438 с.
9. Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 354 с.
10. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Типова навч. програма і зміст самост. роботи: Метод. рек. для магістрантів і асп. /
Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. Кафедра педагогіки і психології вищої школи. – К., 2005. – 44 с.
11. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи. Практикум: Навч. посібник / Л.Г.
Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: Каравела, 2008. – 336 с.
12. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи: Навч. посібник для магістрантів і аспірантів / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: ТОВ «Філ-студія», 2006. – 320 с.
13. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи: Підручник. – 2-е вид. / Л.Г.
Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: Каравела, 2008. – 352 с.
14. Руснак І.С., Іванчук М.Г. Педагогіка і психологія вищої школи: навчально- методичний посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія
Федьковича. – 2-ге вид., доп. – Чернівці : Букрек, 2009. – 176 с.
15. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посібник для студ. вищих пед. навч. закл. – К.: Вища школа, 2004. – 336 с.
16. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. – К.:
Вища школа, 2005. – 240 с.
17. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие. – М.: Издательский центр
«Академия», 2005. – 400 с.
18. Чернілевський Д.В. Педагогіка та психологія вищої школи: Навч. посібник /
Д.В. Чернілевський, М.І. Томчук. – Вінниця: Вінницький соціально- економічний ін-т ун-ту «Україна», 2006. – 402 с.
19. Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Курс лекцій / В.В. Кудіна, В.І.
Юрченко. – К.: КСУ, 2004. – 176 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал