Навчальний посібник з курсу «філософія освіти»




Сторінка3/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.67 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3
Тема 5. СПЕЦИФІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ОСВІТНЬОМУ
ПРОЦЕСІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА
ПОЧАТКУ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ. НАУКА І ОСВІТА

Ключові слова: наука, освіта, вища школа, вища освіта, освітня діяльність, система освіти в Україні, тенденції розвитку вищої освіти України, реформування вищої освіти, європейський освітній простір, Болонський процес.

Актуальність теми пов’язана з декількома аспектами. З еволюцією людського суспільства відбувається зміна всіх форм життєдіяльності. Розвиток науки і техніки, медицини та інших важливих сфер суспільства призводить до того, що потрібно підвищувати ефективність освіти в Україні, з огляду на сучасні вимоги світових та євроінтеграційних процесів.

Загальна мета
Проаналізувати специфіку вищої школи, визначити її місце в освітньому процесі. Визначити проблеми та перспективи освіти України початку третього тисячоліття.

Конкретні цілі:
 розкрити й обґрунтувати специфіку вищої школи, визначити її місце в освітньому процесі;
 визначити мету, завдання та зміст вищої освіти в Україні;
 з'ясувати і проаналізувати пріоритетні напрями реформування і модернізації вищої освіти в Україні в контексті інтеграції європейського освітнього простору.

І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Специфіка вищої школи та її місце в освітньому процесі. Мета, завдання та зміст вищої освіти в Україні.
2. Система освіти в Україні, її структура. Принципи діяльності освітніх установ.
3. Стан і тенденції розвитку вищої освіти України початку третього тисячоліття.
4. Пріоритетні напрямки реформування та модернізації вищої освіти в Україні в контексті інтеграції європейського освітнього простору.

1. Специфіка вищої школи та її місце в освітньому процесі. Мета, завдання
та зміст вищої освіти в Україні
Вища школа – невід'ємний інститут суспільства, орієнтований передусім на становлення духовного обличчя найбільш освічених його членів, здатних не тільки розвивати обрані сфери діяльності, а й керувати прогресом самого суспільства. Традиційно саме на молодь суспільство і державу покладають великі надії як на професійне і творче, майбутнє нації.

39
Освіта у всі часи була і залишається головною в процесі історичного розвитку людства. Мета, завдання і зміст освіти не залишаються незмінними, однаковими для всіх історичних епох. Вони змінюються залежно від соціально- економічного і культурного рівня суспільства, стану науки і техніки, перспектив розвитку країни. Сьогодні перед освітою ставиться основна задача – озброїти людину знаннями та вміннями користуватися матеріальними і духовними продуктами, засобами інформації, грамотно орієнтуватися у величезному світі оточуючих нас речей. Слід підкреслити, що в освітньому процесі вища школа допомагає молодій людині реалізувати свій потенціал, формує якості особистості, що дозволяють змінити її ціннісне ставлення до світу. Мета сучасної вищої освіти передбачає всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до активної творчої професійної діяльності, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, освітньо-культурного потенціалу народу, забезпечення потреб суспільства в висококваліфікованих фахівцях.
Зміст освіти – це система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичні уміння і навички діяльності якими людина повинна оволодіти шляхом навчання у навчальному закладі. Слід підкреслити, цілісний світогляд особистість отримує в процесі навчання і виховання. В вузі у молодої людини формується науковий, теоретичний світогляд, вона розвивається як фахівець. Рівень освіти фахівця, який закінчив вуз, визначається ступенем оволодіння фундаментальними і профілюючими науками, розвитком пізнавальних здібностей і освоєнням різних видів професійної діяльності. Навчання у вузі має свою специфіку і значною мірою відрізняється від шкільного. Вища школа як соціальний інститут суспільного відтворення виступає основним каналом з'єднання науки з виробництвом і практикою. Основними особливостями вузівського навчання є наступні:
1. Вивчення науки та її розвитку. Студент знайомиться з науковими проблемами, завданнями та способами їх вирішення. Відбувається оволодіння процесом формування наукових знань і методів.
2. Отримання наукових знань і практичного досвіду має професійну спрямованість.
3. Відбувається суміщення наукового та навчального процесів.
Навчально-пізнавальна діяльність студентів супроводжується дослідницькою діяльністю.
Навчальна діяльність у вузі складається з різних видів і форм навчальної діяльності. Основою навчальної роботи є теоретичні та практичні заняття, взаємопов'язані між собою.
Навчальний процес включає в себе наступні елементи: лекції, лабораторні заняття, семінарські заняття, навчальна практика, виробнича практика.
Відбір змісту вищої освіти повинен ґрунтуватися на загально- дидактичних принципах (науковості, доступності), а також включати:
 принцип відповідності змісту освіти потребам суспільного розвитку;
 принцип єдності змістовної і процесуальної сторін навчання;

40
 принцип структурної єдності змісту освіти на різних його рівнях;
 принцип випереджаючого розвитку освіти.
Можна зробити висновок, що головна мета вищої освіти – формування і розвиток творчого потенціалу особистості. Освіта також має бути пронизана загальнолюдськими цінностями. Сьогодні думаючий фахівець зобов'язаний спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за прийняті рішення
і вміти долати конфлікти і суперечності; він повинен володіти культурою багатокритеріальної постановки вирішення завдань.
Освітній процес у вищій школі можна представити у вигляді ієрархії цілей навчання, виховання і розвитку студентів, що має три рівні. Перший (вищий)
рівень відображає мету різнобічного розвитку та виховання особистості майбутнього фахівця:
• виховання у студентів різнобічних ціннісних орієнтацій на основі потреб та інтересів особистості, в тому числі в галузі обраної професії;
• розумовий і фізичний розвиток учнів;
• формування в учнів наукового світогляду;
• моральне і правове виховання, виховання поваги до законів, вимога до дотримання норм суспільної поведінки;
• естетичне виховання;
• трудове і професійне виховання;
• виховання почуття патріотизму, поваги до історії свого народу, держави, до рідної мови.
Другий рівень – це рівень спеціальності. Він включає підготовку фахівців відповідно до вимог моделі особистості фахівця, завдання, які вирішуються фахівцями на виробництві, а також знання, вміння, здібності та інші якості особистості, необхідні для вирішення виробничих і соціальних завдань. Третій
рівень – рівень дисциплін, що визначає цілі їх викладання. На цьому рівні цілі освіти встановлюються як узагальнені знання і способи діяльності, що формуються у студентів, виховні та розвиваючі цілі викладання тієї чи іншої дисципліни.

2. Система освіти в Україні, її структура. Принципи діяльності освітніх
установ
Освіта є найважливішим конструктом цивілізації, визначальним фактором соціально-економічного прогресу суспільства. Кожна країна згідно свого історичного розвитку, національних традицій, умов, перспектив формує свою систему освіти.
Система освіти – це сукупність навчально-виховних та культурно- освітніх закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, що відповідно до Конституції та
інших законів України здійснюють процес освіти та виховання громадян.
Функціонування системи освіти забезпечується державою (ст. 53 Конституції
України).
Структура і доцільність створеної в державі системи освіти

41 характеризують її ефективність і перспективність розвитку.
Структура освіти в Україні:
1. Дошкільна освіта
2. Загальна середня освіта.
3. Позашкільна освіта.
4. Професійно-технічна освіта.
5. Вища освіта.
6. Аспірантура.
7. Докторантура.
8. Самоосвіта.
Виходячи зі структури освіти, в Україні встановлено відповідні освітні
рівні:
 початкова загальна освіта;
 базова загальна середня освіта;
 повна загальна середня освіта;
 професійно-технічна освіта;
 базова вища освіта;
 повна вища освіта.
Законом України «Про освіту» встановлено також освітньо- кваліфікаційні рівні:
1) кваліфікований робітник;
2) молодший спеціаліст;
3) бакалавр;
4) спеціаліст, магістр.
Слід підкреслити, діяльність освітніх установ України ґрунтується на відповідних принципах (базові положення, які лежать в основі функціонування закладів системи освіти України). Основні принципи освіти визначені Законом
України «Про освіту»:
• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
• рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
• органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;
• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
• науковий характер освіти;
• інтеграція з наукою і виробництвом;
• взаємозв'язок з освітою інших країн;
• гнучкість і прогностичність системи освіти;
• безперервність і різноманітність освіти;
• поєднання державного управління і громадського самоврядування в

42 освіті. Таким чином, кожен принцип окреслює певні вимоги до функціонування тих або інших установ освіти.

3. Стан і тенденції розвитку вищої освіти України початку третього
тисячоліття
На порозі входження світової спільноти у третє тисячоліття виняткового значення набуває освітньо-наукова сфера (і, зокрема, вища освіта), яка в умовах швидкого наростання глобальних загроз поступальному розвитку окремих країн і всього людства покликана стати основним засобом формування здатних до вирішення нових проблем фахівців, джерелом знань і методів для рівноправного співіснування людини і навколишнього середовища.
З цього випливає, що освітня діяльність у ВНЗ повинна ґрунтуватися на таких основних постулатах:
1) відповідність освіти потребам соціально-економічного розвитку суспільства;
2) забезпечення інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності;
3) формування у молодих поколінь високих морально-духовних якостей на основі загальнолюдських і національних цінностей;
4) розвиток високої екологічної культури та відповідальності за збереження навколишнього середовища.
Саме тому усвідомлюється необхідність переходу до нової освітньої системі – в рамках якої метою освіти і виховання повинен бути професійно компетентний, ініціативний, творчий громадянин, наділений почуттям обов'язку і відповідальності перед суспільством, здатний швидко адаптуватися до сучасного світу, характерними рисами якого є підвищення ролі особистості,
інтелектуалізація діяльності в контексті стрімких змін техніки і технологій, безперервне зростання обсягів інформації та оновлення знань, постійне розширення і поглиблення сфер наукового дослідження.
Особливості реформування освіти на сучасному етапі передбачають усвідомлення переходу до нової парадигми філософії освіти, розробку нового змісту освіти, переходу педагогічної практики на принципово нові теоретико- методологічні та технологічні основи.
В даний час в Україні активно здійснюється реформування освітньої системи, що передбачає наступне:
• усвідомлення того факту, що кожен освітній рівень є органічною частиною системи безперервної освіти, що вирішує проблеми наступності різних її ступенів;
• технологізацію навчання;
• перехід від інформативних до активних методів і форм навчання з включенням в діяльність учнів елементів проблемності, наукового пошуку, різноманітних форм самостійної роботи – перехід від школи відтворення до школи розуміння та мислення;
• перехід до засобів організації навчального процесу, спрямованих на
інтенсифікацію засвоєння;

43
• перехід до такої організації взаємодії педагога і студента, при якій акцент переноситься на пізнавальну діяльність того, хто вчиться. Таким чином, найбільш вагомою і значущою з наведених є тенденція діяльнісної спрямованості професійної освіти. На відміну від знаннєво-орієнтованого підходу, який довгий час панував у вищій школі й акцентував увагу на формуванні у студентів міцних систематизованих знань, діяльнісний підхід зміщує акцент у підготовці фахівців на формування здатності до активної діяльності, творчої професійної праці. Не тільки засвоєння знань, а й оволодіння процесом, способами і знаряддями діяльності стає важливим компонентом розвитку особистості студента в процесі навчання.

4. Пріоритетні напрямки реформування та модернізації вищої освіти в
Україні в контексті інтеграції європейського освітнього простору
У сучасному світі, який увійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається в контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури. Для України особливої актуальності набуває соціально-економічний розвиток, в контексті якого значна увага приділяється людині, науці, освіті.
Вища освіта є одним з визначальних чинників відтворення
інтелектуальних і продуктивних сил суспільства, розвитку духовної культури українського народу, гарантом майбутніх успіхів у зміцненні авторитету
України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. Слід підкреслити, євроінтеграційні процеси стимулюють до більш
інтенсивного розвитку всіх галузей української економіки. Освітній простір не може залишитися осторонь цих світових глобальних перетворень, оскільки саме освіта повинна активніше реагувати на зміни в базових характеристиках суспільства, готувати громадськість до нових геополітичних і економічних умов.
Політика взаємного економічного зближення України з європейськими країнами, вже є невід'ємною частиною нашого життя. У такому контексті, визначальними тенденціями розвитку світової освітньої системи стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гуманістичної спрямованості, духовної та загальнокультурної складової освіти, формування у студентів системного підходу до аналізу складних технічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислення, виховання соціальної та професійної мобільності.
Необхідність підтримання високої конкурентоспроможності на ринку праці вимагає також прищеплення прагнення і навичок до самонавчання, самовиховання і самовдосконалення протягом всього активного трудового життя. Таким чином, вища освіта повинна бути фундаментальною, базуватися на сучасних досягненнях науки, здійснюватися за новітніми педагогічними технологіями.
У реформуванні освіти в Україні значною мірою враховується об'єктивний вплив загальних для сучасної цивілізації тенденцій розвитку.
Перша тенденція – посилення процесу глобалізації економіки, взаємозв'язку і взаємозалежності держав світу. Ця тенденція обумовлена розвитком науки,

44 технологій, виробництва, що призводить до формування загального світового економічного простору і планетарного інформаційного поля, а також
інтенсивного обміну результатами матеріальної і духовної діяльності. Друга обумовлена формуванням позитивних умов для індивідуального розвитку особистості, її самореалізації у світі.
Прагнення адаптуватися до світових стандартів в освіті викликає необхідність першочергового вирішення таких ключових питань, як визначення місця вишу у сучасному світі і зміна змісту вищої освіти, а отже і пов'язаної з цим модернізації освітніх структур, вдосконалення методики викладання, впровадження новітніх технологій в освітній процес. Ставши самостійною і незалежною сферою діяльності, вища освіта прагне адаптуватися до нових умов, орієнтуючись на світові стандарти освіти. Проте, пошук шляхів намічених перетворень у цій сфері діяльності не повинен означати сліпе наслідування світовим стандартам. Видається за доцільне, використовувати позитивні аспекти світової системи освіти, не піддаючи забуттю власні освітні традиції.
Проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та програм підготовки, як свідчить досвід усіх країн, у тому числі й України, - процес надзвичайно складний і надалі актуальний. Модернізація вищої школи спрямована на підвищення рівня освіти та інтеграції її в єдиний європейський освітній простір.
Згідно Державної національної програми «Освіта. Україна XXI століття»,
Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр., В багатоплановому процесі пріоритетних напрямків реформування освіти виділяються наступні:
1. Демократизація вищої освіти.
2. Створення науково-навчально-виробничих комплексів як специфічної для вищої школи форми інтеграції науки, освіти і виробництва.
3. Фундаменталізація освіти.
4. Індивідуалізація навчання.
5. Гуманітаризація і гуманізація освіти.
6. Комп'ютеризація вищої освіти.
7. Тенденція переходу до масової вищої освіти.
8. Автономізація університетів.
9. Зростання вимог до професіоналізму викладачів.
10. Створення системи регулярної оцінки ефективності діяльності вищих навчальних закладів з боку суспільства.
Таким чином, можна зробити висновок, що підходи і практичні дії реформування та розвитку освіти в Україні базуються на концепції побудови незалежної демократичної держави, засновані на державних пріоритетах:
 доступ до освітньої та професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності, мотивацію і адекватну підготовку;
 використання освіти та професійної підготовки для захисту соціальних
інтересів суспільства і стратифікації його членів за ролями і статусами;
 зменшення монопольних прав держави в освітній сфері за рахунок

45 створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних, професійно-технічних та навчальних закладів, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти.

Цільові навчальні завдання:
1. Під терміном «зміст освіти» слід розуміти:
a. систему наукових знань, практичних умінь і навичок, світоглядних і морально-естетичних ідей, якими необхідно оволодіти в процесі навчання
b. розвиток особистості як суб'єкта професійної діяльності
c. професійний розвиток особистості засобами науково-організованого професійного навчання
d. оволодіння професійними знаннями, вміннями, навичками
2. Метою освіти є:
a. всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства
b. розвиток розумових і фізичних здібностей людини
c. підвищення освітнього рівня і культурного потенціалу народу
d. все вище вказане
3. Вища школа виконує такі функції:
a. виховну, освітню, науково-дослідну
b. освітню, науково-дослідну, інтернаціональну
c. виховну, освітню, загальнокультурну, науково-дослідну,
інтернаціональну
d. освітню, загальнокультурну, інтернаціональну
4. Здійснення освітньої діяльності включає:
a. навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність
b. навчальну, виховну, наукову, діяльність
c. навчальну, наукову, методичну діяльність
d. навчальну, виховну, методичну діяльність
5. Проаналізуйте специфіку вищої школи, визначте її місце в освітньому
процесі. Розкрийте цілі, завдання, зміст вищої освіти в Україні.
6. Вся сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх навчальних
закладів становить:
a. систему культури
b. систему освіти
c. соціальну систему
d. навчальну систему
7. Проаналізуйте пріоритетні напрямки реформування та модернізації
вищої освіти в Україні в контексті інтеграції європейського освітнього
простору.
8. Освіта в Україні ґрунтується на засадах:
a. гуманізму і демократії
b. національної свідомості
c. взаємоповаги між націями і народами
d. все вище вказане

46
9. Гуманізація освіти - це:
a. формування професійно важливих якостей
b. виховання як процес формування і затвердження загальнолюдських і моральних цінностей
c. формування світогляду
d. розвиток особистості як суб'єкта професійної діяльності
10. Вимоги до змісту сучасної вищої освіти, підкреслюють орієнтацію на
професіоналізм, саморозвиток, стабільність високих результатів - це:
a. гуманітаризація і фундаменталізація
b. синергетичний підхід
c. гуманізм і саморозвиток
d. науковість та активність

II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю і самоконтролю
1. У чому полягають основні тенденції розвитку вищої освіти на рубежі століть. Відповідь обґрунтуйте.
2. Розкрийте та презентуйте систему освіти в Україні на принципах структурно-функціонального аналізу.
3. На основі компаративістських характеристик проаналізуйте систему принципів діяльності освітніх установ.
4. Визначте стан розвитку вищої освіти України початку третього тисячоліття з позицій реалізації положень компетентнісного підходу.
5. Проаналізуйте тенденції розвитку вищої освіти України початку третього тисячоліття з позицій реалізації положень компетентнісного підходу.
6. Визначте та проаналізуйте динаміку реалізації положень Болонського процесу в системі вищої освіти України.
7. Доведіть доцільність реформування вищої освіти в Україні, характеризуючи пріоритетні напрямки, в контексті інтеграції європейського освітнього простору.
8. Доведіть доцільність модернізації вищої освіти в Україні, характеризуючи пріоритетні напрямки в контексті інтеграції європейського освітнього простору.
9. Проаналізуйте місце і роль дидактики, доведіть комплікативність об'єкта і предмета дидактики вищої школи.
10. Доведіть значимість дотримання логічної послідовності при розробці навчальних планів, навчальних програм та навчальної літератури в системі вищої школи.

Теми рефератів, доповідей:
1. Вища освіта в Україні: історія і сучасність.
2. Законодавча база України в системі вищої освіти.
3. Болонський процес як спосіб інтеграції та демократизації вищої освіти.
4. Основні завдання, принципи та етапи формування європейського простору вищої освіти.

47 5. Особливості розвитку вищої освіти в зарубіжних країнах.
6. Людина: індивід, особистість, індивідуальність. Розвиток особистості в процесі навчання.
7. Соціально-педагогічний та психологічний портрет сучасного студента.
8. Технології навчання і виховання студентів у системі вищої освіти.
9. Якість професійної освіти: сутність, функції зміст.
10. Тенденції розвитку вищої освіти в Україні: традиції, сучасний стан, перспективи.

Література:
1. Бондар М. Пріоритети трансформації української освіти
// Мандрівець. – 2002. -
№ 5. – С. 34-40.
2. Закон Украины «О высшем образовании» // Голос Украины. – 2014. –
6 августа. – Режим доступа :http://zakon4.rada.gov.ru
3. Закон Украины «Об общем среднем образовании» – Режим доступа: zakon4.rada.gov.ua/laws/show
4. Закон Украины «Об образовании» (с изменениями 2008 года). – Режим доступа: www/osvita.org.ru
5. Национальная стратегия развития образования в Украине на 2012-2021 годы.
– Режим доступа: http: //www.mon.gov.ua
6. Указ Президента Украины № 344/2013 «О Национальной стратегии развития образования в Украине на период до 2021 года». – Режим доступа: http://www.president.gov.ua
7. Андрущенко В. Основные тенденции развития высшего образования на рубеже веков // Высшее образование Украины. – 2001. – № 1. – С. 11-I7.
8. Герасина Л.Н. Современная высшая школа в условиях реформирования образования. – Х.: Торсинг, 1993.
9. Журавский В.С. Болонский процесс: главные принципы вхождения в европейское пространство высшего образования. – К.: ИВЦ «Издательство
«Политехника», 2003.
10. Коваленко О. Українська освіта в світовому просторі // Освіта України. –
2006. – 17 листопада. – С. 6.
11. Кремень В.Г. Философия образования XXI века // Образование Украины. –
2002. – 28 декабря. – № 102-103.
12. Медвідь Л. Національна освіта незалежної України ХХІ століття: тенденції, проблеми // Початкова школа. – 2002. – № 1. – С. 1-4.

48
Тема 6. ВИКЛАДАЧ В АУДИТОРІЇ: ІСТОРИЧНА ЗМІНА РОЛІ ТА
ПРОФЕСІЙНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
Ключові слова: викладацька діяльність, освітній простір, вчитель, вихователь, викладач, фасилітатор, професійна компетентність, педагогічна майстерність, професійна методологія.
Актуальність теми
Для більшої довершеності розуміння сучасних проблем та перспектив освіти необхідно звернутися до історії освіти та філософії, аби мати змогу проаналізувати та проінтерпретувати уявлення щодо ролі викладача в аудиторії в максимально широкому соціально-культурному контексті.
Загальна мета: виявити проблемне поле теми «Викладач в аудиторії: історична зміна ролі та професійної методології», визначити основні напрямки, за якими вивчається ця тема, показати роль та значення особи викладача для розвитку освіти.
Конкретні цілі:
 розкрити відмінності в розумінні ролі викладача на різних історичних етапах розвитку освітньої практики;
 окреслити перспективи розвитку професії викладача у нових соціально- економічних та інформаційних умовах.
I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Історична трансформація ролі викладача в освітньому процесі.
2. Викладач у сучасному культурно-освітньому середовищі.
3. Перспективи розвитку професії викладача у нових соціально-економічних та
інформаційних умовах.
1. Історична трансформація ролі викладача в освітньому процесі
Однією з найактуальніших в педагогіці і філософії освіти є проблема професіоналізму, культури та духовно-морального обличчя вчителя. В системі загальнолюдських цінностей ідеальний педагог-наставник виступає як людина, чия праця оточена повагою, пошаною.
У розробленій великим китайським філософом Конфуцієм релігійно- філософській системі вихователь відноситься до категорії «цзянь-цзи» –мудрих, благородних людей (XII ст. до н.е.). Повага до тих, хто виховує і вчить, є неодмінним правилом поведінки кожної людини Стародавнього Китаю. У
Японії, культура якої багато в чому склалася під впливом конфуціанства, культ вчителя – характерна риса суспільства. «Ніколи не наступайте навіть на тінь вчителя» – говорить японське прислів'я.
Велике значення в історії педагогічної науки отримала афінська система виховання як центр духовної культури того часу. У давньогрецькій літературі багато уваги приділялося особистості вчителя орієнтованого на виховання

49 гармонійної особистості, який наділявся такими якостями, як інтелект, мужність, хоробрість, правдивість, естетичними принципами та ін. Видатні філософи Афін виступали одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу. Платон своє бачення системи виховання дітей та молоді в умовах рабовласницького суспільства окреслив у творах «Держава», «Закони» і
«Протагор». На практиці він дотримувався суб'єкт-суб'єктної взаємодії вчителя
і учня. Аристотель мету виховання бачив у розвитку в людині вищих душевних якостей – розуму і волі. На його думку, керівництво навчально-виховним процесом має здійснюватися державою, котрою будуть визначатися його цілі, завдання і зміст. Згідно з філософсько-педагогічною системою Платона і
Аристотеля, досконалий учитель-наставник повинен бути орієнтований на виховання гармонійної особистості.
В античній філософії, людина розвинена відповідно своєю природою досить довго служила ідеалом вчителя, але на зміну їй прийшов ідеал християнський, де визначення ідеальної людини здійснювалося крізь призму християнської моралі. Абсолютним ідеалом став образ Ісуса Христа, який втілював такі якості, як любов до ближнього, доброту, чесність, мудрість, самопожертву. Цей ідеал був універсальним орієнтиром підготовки вчительських кадрів аж до початку ХХ століття, коли у філософії освіти намітилася тенденція створення нового сучасного ідеалу вчителя, хоча ряд мислителів попередніх епох зробив вагомий внесок у розвиток філософської рефлексії освіти, розглядаючи її в широкому соціокультурному контексті.
У плеяді видатних педагогів минулого одне з головних місць належить
Я.А. Коменському, творча спадщина якого багато століть привертає увагу дослідників. Я.А. Коменський зазначав, що вчитель повинен мати глибокі і
ґрунтовні знання, бути зразком чесноти, любити свою справу, а до учнів – ставитися по-батьківськи. На думку видатного педагога, саме від вчителя, його освіти, знань і умінь залежать всі успіхи в роботі школи, в навчанні і вихованні учнів. В процесі своєї роботи вчитель повинен виховувати в учнях поміркованість, мужність, справедливість.
Якщо робота школи є незадовільною, то вина в цьому лежить на тих вчителів, які не зуміли залучити до себе учнів такими рисами, як доброзичливість, уважність. Велику увагу відводить Я.А. Коменський використанню учителем елементів гумору, що припускає використання дотепних зауважень, влучних порівнянь і загадок.
Характерною рисою роботи вчителя має стати постійний інтерес учнів шкільних занять. Загалом, професію вчителя Я.А. Коменський вважав надзвичайно важливою, більше того – почесною.
Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробив англійський філософ, просвітитель і педагог Д. Локк. Він розвинув і теоретично обґрунтував принципово важливе положення: навчання виступає засобом розвитку основних громадянських, моральних якостей особистості. Тому вся робота і все мистецтво педагога повинні бути спрямовані на те, щоб озброїти вихованця чеснотою, закріпити її. Локківська концепція морального виховання направляла вчителя на виконання пріоритетного завдання – формування високоморальної людини, громадянина, здатного стверджувати моральні ідеали.

50
Ж.Ж. Руссо закликав вчителів продумувати уроки таким чином, щоб учень був зацікавлений навчанням. Матеріал повинен викладатися доступною мовою, а педагог на уроці повинен сердитися, наводячи на себе строгість. Він наділяв особистість учителя такими якостями, як чеснота, щирість, доброта і висловлював бажання, щоб наставник і вихованець знаходилися в товариських стосунках, які б ґрунтувалися на взаємній довірі.
2. Викладач у сучасному культурно-освітньому середовищі
Науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині ХХ ст., внесла помітні зміни в сферу освіти. Одна з них – активна технологізація навчального процесу. Освітні заклади заповнюються навчальними машинами, навчальним телебаченням, відео- та аудіотехнікою, комп'ютерами,
інтерактивними системами. Більше того, прискорення темпів науково- технічного прогресу несе за собою поряд з позитивними і негативні явища, знижуючи, зокрема, гуманістичний рівень суспільного життя. У цих умовах, як ніколи раніше, зростає роль вчителя. ЮНЕСКО, відображаючи загальну тенденцію до підвищення ролі вчителя, неодноразово підкреслює у своїх документах першорядну значимість вчителя в сучасній освіті. Міжнародна конференція за освітою (35-я сесія, 1975 г.), в якості одного з головних принципів розвитку освіти записала: «Які б не були зміни в системі освіти, зв'язок між учителем і учнями залишається в центрі процесу освіти».
У країнах західної цивілізації вчительська професія традиційно вважається переважно жіночою. У країнах східної та африканської культур, більша частина яких належить до тих, що розвиваються, в силу ряду факторів
(релігійні обмеження і дискримінація жінок в галузі освіти; традиційна повага до тих, хто вчить, висока в порівнянні з іншими службовцями заробітна плата; доступність вчителювання як інтелігентної професії людям середнього і нижчого класу) чоловіки становлять великий відсоток в школах навіть на початковому рівні. У багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки забезпечення шкіл кваліфікованими вчителями – гостра і невирішена проблема.
Достатня кількість вчителів у школах – один з головних показників стану та якості систем освіти. Сучасна епоха, висунувши в якості базового положення
«вчитель – ключова фігура в освіті», не тільки стимулювала кількісне зростання цієї категорії інтелігенції, а й помітно ускладнила і розширила функції і завдання вчительської діяльності в школі.
Праця вчителя ніколи не була легкою і простою. Але наприкінці ХХ сторіччя вчителювання, як ніколи раніше, стало багатофункціональною, складною, творчо-науковою за своїм характером. Сучасний вчитель має справу з більш складним контингентом, ніж його попередники. Масовість школи, посилення гетерогенності складу дітей вимагають обліку різноманітності рівнів підготовки до школи, здібностей, інтересів, психологічних особливостей учнів.
Учитель повинен знати методи вивчення своїх підопічних і застосовувати різні способи і прийоми диференціації та індивідуалізації навчання. У багатьох багатонаціональних, поліетнічних і поліконфесіональних країнах вчителю доводиться працювати в класі, де учні належать до різних культур. Учитель не

51 може працювати ефективно, не беручи до уваги цей фактор. Морально- ціннісний вигляд вчителя – це людська модель, на яку орієнтуються учні.
3. Перспективи розвитку професії викладача у нових соціально-
економічних та інформаційних умовах
Зміна соціально-економічних умов життя сучасного суспільства вимагає якісно нового рівня професіоналізму фахівців які працюють в системі освіти.
Посилення наукового інтересу до професійної підготовки педагогів пов'язано з безперервними зауваженнями на їх адресу і зумовлене низкою об'єктивних проблем у їх діяльності, її природі, в наборі вирішуваних завдань і технічних підходах до їх вирішення, в невиправданих очікуваннях з боку інших суб'єктів виховно-освітнього процесу.
Педагогічна система спрямована на виховання і розвиток особистості.
Виховати і розвинути особистість може тільки особистість. Яким творчим потенціалом повинен володіти педагог, який одержав право і довіру керувати такою системою? Поряд з традиційними функціями педагога (навчання, виховання, допомога в розвитку) в умовах модернізації освіти, актуалізуються такі професійні функції, як прогнозування, проектування та організація змістовної і процесуальної сторін освіти і соціокультурного середовища. При переході до інформаційного суспільства, що характеризується постійним зростанням обсягу знань, все більш важливим для педагога стає вміння вести самостійну науково-дослідну роботу; зростає значення його професійної мотивації.
Що призводить початківця педагога до майстерності? Педагогічна техніка, вироблені навички. Це означає вміння зрозуміти вихованця, але це також знання психології спілкування, відносин, педагогічної психології; мовні вміння: знати особливості мови, знати, як сприймається твоя мова, як розвивається мова і мовний апарат людини, знати про особливості гучності і швидкості мови; вміння висловити своє ставлення до вчинку, до справи, до людини, своє емоційне ставлення (мімікою); і в той же час володіння навичками самоконтролю, самоаналізу, самоспостереження, вміння стримувати себе.
Педагог повинен стати незалежним освіченим професіоналом, що бере на себе повну відповідальність за все, що він робить. Реалізація цього завдання може вирішуватися у формуванні професійної потреби і мобільності педагогів з проектування інваріантних технологій. Професійна компетенція передбачає володіння педагогом тим новим або оновленим змістом, що з'явилося в освітніх галузях, а так само здатність швидко освоювати нові види діяльності.
Цільові навчаючі завдання:
1. Як можна охарактеризувати професію викладача:
a. творча
b. громадська
c. артистична
d. екологічна

52
2. Необхідність передачі соціального опиту виникає:
a. з появою технічних засобів освіти
b. в процесі розвитку філософії освіти
c. одночасно з виникненням суспільства
d. в результаті заснування системи вищої освіти
3. Позиція викладача – це:
a. науково-теоретична підготовка
b. системне світоглядне ставлення до педагогічної діяльності
c. готовність до викладацької праці
d. навички планування навчального процесу
4. Принцип гуманізації викладання передбачає:
a. вседозволеність
b. засвоєння матеріалу дисципліни
c. повагу до права людини бути самою собою
d. орієнтацію на людський духовний досвід
5. Як, на Ваш погляд, освітній процес проявляється через єдність
викладання та навчання?
6. Закінчіть текст:
1) Співпраця в навчанні – це…
2) Співтворчість в навчанні – це…
7. Розкрийте сутність гуманістичної ролі викладача в історичному
контексті.
8. Які вимоги до викладача висуває сучасне культурно-освітнє
середовище. Які протиріччя присутні в цих вимогах?
9. Проаналізуйте взаємозв’язок колективного та індивідуального в роботі
сучасного викладача.
II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1. Які чинники обумовили виникнення педагогічної професії?
2. Чим обумовлена висока роль вчителя в філософії конфуціанства?
3. Як роль вчителя представлена в розумінні античних філософів?
4. Порівняйте ролі, які відводилися вчителю в свідомості людини середньовічного християнського світу та середньовічного ісламського світу.
5. Розкрийте умови переосмислення ролі педагога у філософії Нового Часу.
6. Як історично видозмінювалась роль викладача?
7. Що таке методична культура викладача?
8. Назвіть видатних педагогів різних часів. У чому полягають їх заслуги перед людством?
9. Чим обумовлене зростання ролі викладача в сучасному суспільстві?
10. Чому викладацька діяльність відноситься до розряду творчих?
11. Як співвідносяться поняття «педагогічна професія», «педагогічна спеціальність», «педагогічна кваліфікація» у філософському аспекті?
12. У чому полягає специфіка праці викладача в умовах інформаційного суспільства?

53
Теми рефератів, доповідей:
1. Викладання як персоніфікований процес.
2. Методологічна культура викладача.
3. Філософські концепції освіти та їх реалізація в історичному розвитку викладацької практики.
4. Проблема вчителя в історії освіти.
5. Традиційні та альтернативні методики викладання в історії освіти.
6. Роль викладача в аудиторії та комп’ютеризація освіти.
7. Проблема «діалогу» викладача і аудиторії.
8. Професія викладача в ХХІ ст.
9. Сучасне суспільство і молодий викладач: виклики та перспективи.
10. Гендерованість освітнього простору: біологічний та соціально конструктивістський підходи до проблеми.
Література:
1. Борисова Е.М. Индивидуальность и профессия. – М., 1991.
2. Борисова С.Г. Молодой учитель: Труд, быт, творчество. – М., 1983.
3. Величко В. В., Карпіевіч Д. В., Карпіевіч Є. Ф., Кирилюк Л. Г. Інноваційні методи навчання у громадянській освіті. 2-ге вид доп. Мн.: Медісонт, 2006.
– 241с.
4. Вершловский С.Г. Учитель о себе и о профессии. – Л., 1988.
5. Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. – М., 1998.
6. Ильина Н.Ф., Адольф В.А. Онтология непрерывного образования: учебное пособие / Краснояр. гос. пед. ун-тим. В.П. Астафьева. Красноярск, 2009. –
204 с.
7. Митина Л.М. Формирование профессионального самосознания учителя. –
М., 1990.
8. Мищенко А.И. Введение в педагогическую профессию. – Новосибирск,
1991.
9. Мудрик А.В. Общение в процессе воспитания. – М., 2000.
10. Рогінський, В. М. Абетка педагогічної праці. М.: Вища школа, 2003. – 167 с.
11. Рогов Е.И. Учитель как объект психологического исследования. – М., 1998.
12. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2005. – 239 с.
13. Соловейчик С.Л. Вечная радость. – М., 1986.
14. Степанова И.Ю., Адольф В.А. Профессиональная подготовка учителя в условиях становления постиндустриального общества. Красноярск, 2009.
15. Шиянов Е.Н. Гуманизация образования и профессиональной подготовки учителя. – М.; Ставрополь, 1991.

Тема 7. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ХХІ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ І
ПЕРСПЕКТИВИ

Ключові поняття: філософія освіти, глобалізація, інформаційна революція, система освіти, глобалізаційні технології,
інформаційні технології, трансформація освіти, модернізація освіти, саморозвиток, національні інтереси, толерантність.

Актуальність теми
Розвиток освіти є потребою без задоволення якої суспільство не має майбутнього. Актуальність дослідження філософії освіти ХХІ століття обумовлена новими питаннями, які стоять перед освітою у зв'язку з кризовими явищами у світі, а саме: як має розвиватися освіта в майбутньому, в чому мають полягати її стратегічні пріоритети і цінності, на яких основах має будуватися сучасна освіта? Освіта несе частку відповідальності за негативні тенденції у моральній і духовній сфері людства. Переорієнтація освіти на людину як самоцінність є першою і головною умовою нової філософії освіти, її модернізації відповідно до вимог епохи.

Загальна мета: дати загальну характеристику філософії освіти ХХІ століття, визначити проблеми та перспективи.

Конкретні цілі:
 розкрити сутність сучасної освіти;
 проаналізувати вплив глобальних тенденцій суспільного розвитку на сучасну парадигму освіти;
 розкрити вплив світових процесів суспільного розвитку на становлення сучасного «духу епохи»;
 конкретизувати і зробити висновки щодо проблем та перспектив філософії освіти в XXI столітті.

І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті.
1. Вплив глобалізаційних та інформаційних технологій на сучасну парадигму освіти.
2. Переорієнтація освіти на людину як самоцінність – головна умова нової філософії освіти.
3. Вплив світових процесів суспільного розвитку на становлення сучасного
«духу епохи».
4. Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи.

1. Вплив глобалізаційних та інформаційних технологій на сучасну
парадигму освіти
Сучасні зміни в освіті, викликані низкою соціокультурних та політико- економічних обставин. Зокрема, вони викликані переходом людства до нового типу цивілізації, яка в науковій літературі отримала назву «інформаційне

55 суспільство». Освіта як соціальний інститут відповідно реагує на всі зрушення, що відбуваються в суспільстві. За рахунок поширення інформаційно-освітніх технологій змінюється характер всіх сфер соціального життя. Змінам піддається все: і джерела енергії, і виробництво, і знаряддя праці. Так, наприклад, якщо об'єктом накопичення в індустріальному суспільстві були гроші, ресурси, влада, то в інформаційному їм протистоять знання, виробнича компетентність.
Якщо в індустріальному суспільстві безпосереднім ланцюгом виробничого процесу були фабрика і завод, то в новому – ними стають університети, де виробляються нові знання як особлива цінність інформаційного суспільства.
Відбулися зміни і в екзистенційній ситуації людства. Світ характеризується безпрецедентним зростанням випадковості, нестійкості, динамізму і непередбачуваності. У просторі існування Homo Sapiens створюються все нові і нові зони ризику і невизначеності. Людина стала заручником того, що сама створила.
Сучасна наукова картина світу свідчить про кризу раціоналістичного світогляду, який орієнтував людину на постійне перетворення світу в своїх
інтересах за законами розуму. Сьогодні значення набуває інший світоглядний підхід: людина повинна організовувати своє індивідуальне буття за законами універсального світопорядку. Інша особливість світоглядної переорієнтації пов'язана з виникнення в кінці ХХ століття. передумов для формування нового за своїм рівнем і масштабами синтезу природничих і гуманітарних наук. Суть цього феномена полягає в тому, що наукове знання набуває статусу духовного пошуку, з частково вузькопрофесійного діяльності перетворюється на смислову
і життєву орієнтацію.
На освітні процеси впливає і глобалізація як об'єктивно обумовлений процес зростання загальної взаємозалежності країн в умовах розширення обріїв сучасного світу. Разом з тим глобалізація, однак не означає уніфікацію, гомогенізацію культурно-освітніх процесів. Розуміння глобалізації як різноманіття, а не гомогенності є важливим методологічним ключем до тлумачення інтеграційних процесів в сучасній освіті, у тому числі Болонського процесу, який має практично двадцятирічну історію і розуміється як процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою на європейському просторі; багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий; полісуб'єктний і такий, що грунтується на цінностях європейської культури і визнає національні особливості освітніх систем. Головна мета цього процесу – консолідація зусиль громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти; створення системи інструментів для підвищення мобільності людського капіталу на
європейському ринку праці.
Вплив сучасних соціокультурних тенденцій на систему освіти виявляється в:
1) посиленні її ролі як джерела ідей, нового знання, технології,
інформації;
2) усвідомленні імперативу виживання і глобальної відповідальності за свої дії, що визначаються мірою духовного в кожній людині;

56 3) внесення різноманітності соціальних укладів суспільства, що зумовлює потребу в гнучкості мислення, сприйняття світу в діалозі культур.
Таким чином, вище вказаний соціокультурний контекст зумовлює процес кардинальних змін у парадигмі освіти, і, відповідно, перегляду основних принципів освітньої політики. Вони як кінцеві орієнтири освітньої діяльності з неминучістю повинні збігатися зі стратегічними орієнтирами суспільства.
Отже, сфера освіти, виконуючи роль трансляції соціокультурного досвіду людства і забезпечення таким чином можливостей входження нових поколінь в активне соціальне життя, має своєю безпосередньою функцією відтворення суспільного організму, а саме його базових цінностей, духовних орієнтирів і стратегічних інтересів.

2. Переорієнтація освіти на людину як самоцінність - головна умова нової
філософії освіти
Нова парадигма освіти являє собою багатоаспектний комплексний феномен, в якому традиційна освіта взаємодіє з інноваційною. При цьому взаємодія здійснюється через розвиток аксіологічного потенціалу особистості, орієнтованого на гуманістичну домінанту. Взаємодія традицій і інноватики в освіті представляє новий рівень гуманізації. Причому обидві форми освіти не вступаючи в суперечність одна з одною, лише взаємодоповнюють і збагачують
ідею ефективної соціалізації особистості.
Згідно з положеннями нової парадигми освіти, в якості пріоритету вищої освіти є орієнтація на інтереси особистості, адекватні сучасним тенденціям суспільного розвитку. Відповідно до визначених напрямів реформування освітньої системи визначена загальна мета професійної підготовки – реалізація особистісно-орієнтованого підходу до навчання, оптимізація навчально- виховного процесу, підготовка конкурентоспроможного фахівця.
З урахуванням цього, детермінантою нової системи освіти є сучасні комп'ютерні технології, а також телекомунікаційні технології зберігання, обробки і передачі інформації; розвиток ринку освітніх послуг; глобальність системи освіти; безперервна освіта.
Безпосередній контакт викладача і студента, властивий традиційній системі освіти, сьогодні конкурує з дистанційним навчанням, основними моделями якого є заочна освіта, віртуальні класи і навчальні заклади.
Інноваційні технології ХХІ століття у сфері освіти показали, що об'єкт освіти
(студент) не є чашею, яку треба наповнити, а він все – таки факел, який треба запалити. І тому, мета освіти не в тому, щоб дати наукову суму знань, а в тому, щоб визначити методологію, за допомогою якої досягається істина, мета діяльності людини. Тут мова йде не стільки про те, щоб дати готовий метод, а в тому, щоб навчити студента вмінню створювати нові методи і способи духовно-практичної діяльності. Це – магістральна лінія в розвитку освіти, без якої неможливим є її функціонування, наступність і прорив у майбутнє.
Нова ідея освіти пов'язана з потребою залучити людину до постійного активного процесу відкриття та освоєння світу. У цьому зв'язку певний інтерес викликає концепція Ю. Козелецького. Він вважає, що необхідний перехід до

57 зовсім іншої освітньої системи, орієнтованої на формування інноваційної людини. Така людина розглядає навколишній світ як сферу пізнавальної та практичної невизначеності, яку необхідно редукувати як послідовність різноманітних труднощів, що необхідно подолати.
Тому основним завданням освіти на сучасному етапі є перехід від навчання, що забезпечує репродуктивне сприйняття, формування лінійного мислення, до навчання, яке формує пошукові орієнтації, творчий підхід.
Сьогодні серед основних цілей освіти, професійних навичок і здібностей вказуються й інші. Так, виділяють: по-перше, збагачення учня знаннями, розвиток здібностей ментального порядку; по-друге, підготовка особистості до виконання певних професійних обов'язків; по-третє, виховання в процесі навчання цивілізованих особистостей, з власною глибинною душевною потребою жити в цивілізованому суспільстві, де могли б найбільш повно реалізуватися свобода і справедливість. Тому зміст сучасної освіти не може бути зведений до знань і предметів, а технологія освіти – до навчання знанням
і пасивному їх засвоєнню. В ході навчального процесу людина повинна освоювати не знання, а власне мислення, його методи. В цілому, сучасний ідеал освіченості – це людина, з одного боку, добре підготовлена до життя, включаючи готовність долати життєві кризи, з іншого – людина, яка активно й осмислено відноситься до життя й культури, в тій чи іншій мірі бере участь в її змінах і перетворенні. З одного боку освіта завжди повернена до людини, наближуючись до неї в межах самоосвіти, з іншого – до культури, і тут освіта виступає як механізм її еволюції. Таким чином, освічена людина – це та людина, яка в тій чи іншій мірі вносить в культуру духовність, смисл.

3. Вплив світових процесів суспільного розвитку на становлення сучасного
духу епохи
В контексті світових перетворень Україна має активну позицію: вона
інтегрується з світовою спільнотою, будує ринкову економіку, реформує систему освіти, в якій на перший план виходить людина, яка володіє значно більшим ступенем свободи і відповідальності. Незважаючи на складні соціально-економічні умови, система освіти України формується у напрямках збільшення диференційованості, варіативності, інтегрованості освітніх програм, гуманітаризації. Ці зміни відбуваються при переході суспільства до нового стану: від індустріального суспільства XIX – першої половини XX ст. до суспільства інформаційного.
Виникнення інформаційного суспільства нерозривно пов'язувалося з усвідомленням фундаментальної ролі інформації у суспільному розвитку, розглядом в широкому соціокультурному контексті таких феноменів, як
інформаційні ресурси,
інформаційні технології,
інформатизація, комп'ютеризація як основні детермінанти становлення сучасного духу епохи.
У дослідженні такого суспільства провідними аспектами стали економічний і технологічний. В умовах масового виробництва інформації головною метою стало використання новітніх інформаційно-комп’ютерних технологій для створення нової техніки, нових товарів і послуг. Таким чином

58 забезпечувався економічне зростання у високорозвинених країнах, а нові знання і засновані на них техніко-технологічні інновації стали вирішальним фактором глобальної конкуренції.
Система освіти на ці тенденції відреагувала відповідним чином: комп'ютеризація, інформатизація навчального процесу стала головним напрямом модернізації. Однак, подальше більш глибоке осмислення навіть деяких аспектів впливу інформаційно організованого суспільства на процес освіти і саму людину в цілому призвело до висновків про передчасність і помилковість однозначних оцінок цього впливу. Наслідки взаємодії людини з новим віртуальним середовищем та новітніми технологіями виявилися суперечливими. З одного боку, становлення інформаційного суспільства відкриває нові перспективи для інтенсифікації та розширення культурної комунікації, взаємодії, реалізації сутнісних сил людини. Але разом з тим, породжує небезпеку маніпулювання індивідуальною, груповою і масовою свідомістю, трансформації соціально-психологічного клімату, інформаційної залежності. Все частіше фахівці стали говорити про виникнення кризових явищ у сфері моралі, культури, психологічного здоров'я суспільства.
Наукове співтовариство звернуло увагу на нові виклики і проблеми, що спричинює бурхливий економічний і технологічний розвиток інформаційного суспільства. Було встановлено, що збільшення обсягу інформації не обов'язково призводить до приросту знань. Все більш очевидним ставав той факт, що таке суспільство не гарантує якості і безпеки життя своїх громадян. Як результат критичного аналізу цивілізаційних процесів, обумовлених принципово новою роллю інформаційних технологій в сучасному світі, стали з'являтися фундаментальні роботи відомих соціальних теоретиків і футурологів з вельми симптоматичними назвами: «Наше постлюдське майбутнє» (Ф. Фукуяма),
«Шок майбутнього» (Е. Тоффлер ), «Суспільство ризику» (У. Бек) та інші.
Усвідомлюючи глибокі протиріччя і загрози у розвитку інформаційного суспільства, мислителі стали активно здійснювати дослідження інших вимірів нового соціального порядку. Наслідком такого пошуку стало формування на рубежі століть концепції суспільства знань (Пітер Друкер).
Становлення такого суспільства ґрунтується на розвитку і системній взаємодії науки, освіти та інновацій. Тому людина, яка хоче бути успішною в суспільстві знань, повинна вміти в першу чергу: адаптуватися до швидко змінних життєвих ситуацій, самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на практиці для вирішення різноманітних проблем, щоб протягом усього життя знайти в ньому своє місце; самостійно, критично мислити, помічати виникаючі в реальному світі проблеми, труднощі і шукати шляхи їх вирішення та подолання, використовуючи новітні знання і технології.
Звідси, головне завдання освітньої сфери полягає у формуванні інноваційного мислення, орієнтованого на ефективне створення новацій і конструктивне ставлення до нововведень як особливо важливої особистої і суспільної цінності.
У такому суспільстві зростає значення міждисциплінарного, системного знання, яке дозволяє самостійно знаходити і приймати відповідальні рішення в умовах невизначеності, в критичних і стресових ситуаціях, в тих випадках, коли

59 людина стикається з новими досить складними природними і соціальними явищами і процесами.
Оволодіння такими знаннями та їх використання на практиці сприятиме забезпеченню безпеки існування, підвищенню якості життя людей.
В українському суспільстві є розуміння того, що сьогодні необхідно зробити рішучі кроки у напрямку формування суспільства знань. Основні акценти сьогодні мають бути перенесені на завдання прискореного
інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, яка базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних і духовних благ.

4. Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи
Масштабність світових соціально-економічних змін, їх складність, неоднозначність, суперечливість безперечно обумовлює зростання значущості системи освіти. Сьогодні саме система професійної освіти визначає перспективи розвитку суспільства, інтелектуальний потенціал держави XXI століття і виступає одним із стратегічних напрямків її розвитку.
Філософія освіти, як нова область знання, актуалізує вирішення таких проблем на сучасному етапі розвитку суспільства:
1. Формування у прийдешнього покоління нового типу світогляду, загальний вихідний принцип якого формулюється так: вирішення глобальних проблем має стати головною метою (інтересом, цінністю) для сучасного людства, і таке рішення неможливе без підкорення всіх видів нашої діяльності цієї мети. Вироблення такого світогляду вимагає єдності та взаємодії нових напрямків філософії та освіти (В. Лутай).
2. Знаходження шляхів вирішення засобами освіти основного питання сучасної філософії освіти – утвердження миру в світі і в душах людей, вміння
«слухати і розуміти» не своє «, терпимо ставитися до чужого» (М. Кесада).
3. Виховання підростаючих поколінь на ідеях ноосферної цивілізації, що забезпечувало б гармонійну взаємодію людини з природою та іншими людьми, а також, могло б вивести людство з його кризового стану.
Філософія зазначає, що сьогодні виникла необхідність звільнення професійно орієнтованої освіти від диктату об'єкта (предмета) праці та постановки на чільне місце міждисциплінарних, інтегрованих вимог до результату освітнього процесу. Тому компетентності фахівців повинні містити три складові – соціальну компетентність (здатність до групової діяльності та співпраці з іншими працівниками, готовність до прийняття відповідальності за результат своєї праці, володіння прийомами професійного навчання); спеціальну компетентність (підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, вміння вирішувати типові професійні завдання, вміння оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно здобувати нові знання та вміння за фахом); індивідуальну компетентність (готовність до постійного підвищення кваліфікації та реалізації себе в професійній праці, здатність до професійної рефлексії, подолання професійних криз і професійних

60 деформацій).
Такий погляд передбачає становлення нової перспективної освітньої системи. Необхідним стає насичення змісту професійного навчання широким спектром знань, які відображають картину сучасного інформаційного поля, а також формують системне оволодіння професією.
До визначальних напрямків формування перспективної системи освіти можна віднести:
 підвищення якості освіти шляхом фундаменталізації, застосування нових підходів з використанням інформаційних технологій;
 підвищення творчого початку (креативності) в освіті для підготовки людей до життя в різних соціальних середовищах (забезпечення розвиваючої освіти);
 забезпечення випереджаючого характеру всієї системи освіти, її націленості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації;
 забезпечення більшої доступності освіти для населення шляхом широкого використання можливостей дистанційного навчання та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.
Перспективна система освіти повинна створюватися на основі поєднання новітніх природничонаукових і гуманітарних знань, пріоритетною ціллю такої освіти має стати формування у людей таких якостей, які дозволять
їм успішно адаптуватися, жити і працювати в умовах XXI століття. У зв'язку з цим доцільно розрізняти випереджальну і підтримуючу системи освіти.
Під випереджаючою освітою розуміється така, що, на відміну від сучасної підтримуючої освіти, орієнтується на майбутнє, на умови професійної діяльності в яких опиниться випускник вищого навчального закладу після його закінчення, тобто через 5-7 років після вступу на навчання. Пріоритетними цілями для системи випереджаючої освіти повинні бути системне наукове мислення, екологічна культура, інформаційна культура, творча активність, толерантність, висока моральність.
Принципово важливою умовою ефективності системи випереджаючої освіти є її органічний зв'язок з наукою: освіта повинна бути «вбудованою» в систему наукових досліджень і в інноваційну систему, що дозволяє доводити результати досліджень до практичного результату.
Цільові навчальні завдання:
1.
Сучасна
епоха
характеризується,
насамперед,
такими
фундаментальними явищами (процесами), як:
a. глобалізація та інформаційна революція
b. гуманізація
c. віртуалізація
d. діалог «локальних культур»
2. Сучасна наукова картина світу свідчить про кризу:
a. раціоналістичного світогляду
b. універсального світопорядку
c. наукового знання

61
d. всі варіанти
3. Нова парадигма освіти являє собою багатоаспектний комплексний
феномен, в якому:
a. традиційна освіта взаємодіє з інноваційною
b. освіта орієнтована на гуманістичну домінанту
c. пріоритетом вищої освіти є орієнтація на інтереси особистості, адекватні сучасним тенденціям суспільного розвитку
d. всі варіанти
4. Згідно положенням нової парадигми освіти, загальна мета професійної
підготовки:
a. реалізація особистісно-орієнтованого підходу до навчання
b. оптимізація навчально-виховного процесу
c. підготовка конкурентоспроможного фахівця
d. всі варіанти
5. Розкрийте сутність сучасної освіти. Проаналізуйте вплив глобальних
тенденцій суспільного розвитку на сучасну парадигму освіти.
6. Зміст сучасної освіти повинні визначати:
a. матеріальні цінності
b. культурні цінності
c. гуманістичні цінності
d. політичні реалії
7. Головною умовою нової філософії освіти, її модернізації відповідно до
вимог епохи є:
a. переорієнтація освіти на людину як самоцінність
b. технологізація
c. віртуалізація
d. соціально-культурний ізоляціонізм
8.Охарактеризуйте
проблеми
та
перспективи
філософії
освіти
в XXI столітті.
9. Вища освіта XXI століття матиме інноваційний характер через:
a. активне впровадження високих навчальних (педагогічних) технологій
b. віртуалізацію
c. активне впровадження зарубіжних методів навчання
d. комп’ютеризацію
10. Нова перспективна освітня система передбачає:
a. підвищення якості освіти
b. підвищення творчого початку (креативності) в освіті
c. забезпечення випереджаючого характеру всієї системи освіти
d. всі перераховані варіанти

ІІ Навчальні завдання для самостійної роботи
Питання для контролю і самоконтролю:
1. Як впливають на зміст освіти, методи освітнього процесу, а також сучасні соціокультурні та політичні процеси?
2. Розкрийте сутність сучасної освіти.

62 3. Які філософські основи сучасної парадигми освіти?
4. Як впливають глобальні тенденції суспільного розвитку на сучасну парадигму освіти?
5. Сформулюйте основні проблеми філософії освіти.
6. Чим, на Вашу думку, зумовлена криза традиційної (класичної) парадигми освіти?
7. Охарактеризуйте відповідність вітчизняної системи освіти сучасним філософським і педагогічним тенденціям.
8. Чи готова вітчизняна система освіти формувати критичне мислення?
Аргументуйте свою позицію.
9. Сформулюйте основні завдання модернізації української системи освіти на сучасному етапі.
10. Проаналізуйте проблеми та перспективи філософії освіти ХХІ століття.

Теми рефератів, доповідей:
1. Сутність сучасної освіти.
2. Вплив глобальних тенденцій суспільного розвитку на сучасну парадигму освіти.
3. Основні проблеми філософії освіти.
4. Вплив світових процесів суспільного розвитку на становлення сучасного
«духу епохи».
5. Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи.
6. Вплив «духу епохи» на парадигму розвитку освіти.
7. Роль філософії освіти в сучасному світі.
8. Філософія освіти: проблеми самовизначення.
9. Філософські основи сучасної парадигми освіти.
10. Основні завдання модернізації української системи освіти на сучасному етапі.
Література:
1. Андрущенко В.П. Размышления об образовании: Статьи, очерки, интервью:
2-е изд. допол. – К.: Знание Украины, 2008. – 819 с.
2. Базалук О.А. Философия образования в свете новой космологической концепции: Учебник. Киев: Кондор, 2010. – 458 с.
3. Гершунский Б.С. Философия образования ХХІ века. (В поисках практико- ориентированных концепций). – М: Совершенство, 1998. – 608 с.
4. Гусинский Э. Н, Турчанинова Ю. И. Введение в философию образования:
Учеб.пособие. – М: Логос, 2000. – 223 с.
5. Добронравова И. Философия науки и синергетика образования // Высшее образование Украины. 2003. – № 2. – С. 7-13.
6. Клепко С. Ф. Украинская сфера философии образования // Практическая философия. – 2001. – № 1(№ 2). – С. 197-211.
7. Лутай В. Философия современного образования: Учебное пособие. – К.:
Центр “Магистр” – Творческий союз учителей Украины, 1996. – 256 с.
8. Огурцов А. П., Платонов В. В. Образы образования. Западная философия

63 образования. ХХ век. – СПб: РХГИ, 2004. – 520 с.
9. Предборська І. Відчуження знання як проблема філософії освіти: теорії, практики, парадокси, політики та перспективи / І. Предборська, В. Гайденко
// Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 159-166.
10. Философия образования ХХІ века: проблемы и перспективы: Методол. семинар, 22 лист. 2000 г. Зб.наук. трудов. Вып. 3 / За заг. ред. В. Андрущенко. – К: Знання, 2000. – 520 с.

Document Outline

  • J:\Работа\Кафедра ХНМУ\Методички\1\Філософія освіти - посібник.doc


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал