Навчальний посібник з курсу «філософія освіти»




Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.67 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3

1
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ



Кафедра філософії













НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК З КУРСУ
«ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ»
для осіб, що навчаються за спеціальністю «Педагогіка вищої школи»

















Харків – 2015

2
Навчальний посібник з курсу «Філософія освіти» для осіб, що навчаються в магістратурі за спеціальністю «Педагогіка вищої школи». / Т.Н. Кучера, Л.І.
Насонова, В.В. Дейнека. – Харків: ХНМУ, 2015. – 63 с.





Колектив авторів:

Т.Н. Кучера – кандидат філософських наук, ст. викладач (1, 5, 7);
Л.І. Насонова – асистент (3, 4, 6);
В.В. Дейнека – асистент (2).



Відповідальний за випуск – А.П. Алексеєнко





















3
Тема 1. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ.
ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

Ключові поняття: філософія освіти, дефініція, методологія освіти, наукове знання, соціокультурний тип освіти, освітня парадигма, освітні технології.

Актуальність теми
Загальносвітову тенденцію розвитку культури визначає перехід від постіндустріального суспільства до інформаційного. Інформація набуває пріоритету серед усіх інших культурних цінностей і вважається їх основою.
Постійне відставання освіти від потреб суспільства, відсутність освітніх форм для трансляції головного – отримання сучасного наукового знання у формуванні людини XXI століття вимагає обґрунтування методологічних основ сучасної філософії освіти, як нового рівня дослідження і вирішення багатьох проблем людського буття.

Загальна мета
Проаналізувати основні напрямки визначення сутності філософії освіти як області наукового знання. Розкрити проблемне поле філософії освіти, обґрунтувати функції і завдання філософії освіти.

Конкретні цілі:
 сформувати уявлення про філософію освіти;
 визначити основні причини появи філософії освіти;
 познайомитися з основними етапами розвитку філософії освіти;
 засвоїти причини актуалізації філософії освіти;
 визначити проблемне поле, структуру, основні функції філософії освіти.

І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Філософія освіти як галузь наукового знання: етапи становлення.
2. Основні причини актуалізації філософії освіти. Предмет і завдання філософії освіти.
3. Проблемне поле, структура, основні функції філософії освіти.
4. Концепції освіти як складові структури філософії освіти. Основні аспекти гуманізації та гуманітаризації освіти.
1. Філософія освіти як галузь наукового знання: етапи становлення
У сучасну епоху формування інформаційної цивілізації на рубежі нового століття і нового тисячоліття, проблеми освіти, її сьогодення і майбутнього стають дуже актуальними. Філософія освіти область філософського знання
(з’явилася у другій половині ХХ століття), що розглядає розвиток людини і
систему освіти в нерозривній єдності, досліджує освітнє знання на його стику
з філософією, аналізує підстави педагогічної діяльності та освіти, їх цілі та
ідеали, методологію педагогічного знання , створення нових освітніх

4
інституцій і систем.
Розглянемо поетапно передісторію філософії освіти.
Перший етап проходить через інтелектуальну історію філософського мислення про культурно-історичну цінність освіти, зокрема охоплює всі класичні філософські системи в їх зв'язку і розумінням значення освіти аж до початку XIX століття (Сократ, Платон, Арістотель, Августин, Монтень, Локк,
Руссо, Кант, Гегель, Шелер та ін.); другий період – проходив в рамках класичної (або традиційної) парадигми освіти під впливом певних філософських і педагогічних ідей, які були сформульовані в кінці XVIII –
початку XIX століття Я.А. Коменським, Й.Г. Песталлоці, І. Гербартом, А.
Дистервегом, Дж. Дьюї, Й.Г. Фіхте та іншими мислителями. Ідеї Просвітництва посилили дисциплінарні механізми освіти, поширивши їх на зміст і форми. На початку XIX століття. Й.Г. Гердер, А. Гумбольд, Г.В.Ф. Гегель створюють нову філософську концепцію освіти, орієнтовану на самопізнання, самоформування особистості, визнання її права на освіту. Потрібно сказати, що класична парадигма освіти впродовж історії постійно збагачувалася новими філософсько-педагогічними ідеями, в тому числі й ідеями українських мислителів (П. Куліш, П. Юркевич, К. Ушинський та ін.). Третій період – середина XX століття – освіта виступає як автономна сфера, дистанціюється від філософії, й на стику між ними відбувається становлення філософії, що спеціалізується в дослідженні освітнього знання і цінностей, тобто філософія
освіти.
У цей період створюються асоціації та об'єднання філософів в США, а потім і в Європі – Великобританії, Франції, Німеччині, де ведеться обговорення питань, пов'язаних з дослідженнями освіти і її ролі в житті суспільства.
Вважалося, що наявні філософські основи освіти не повною мірою відповідають реаліям часу. Без вироблення нових концептуальних, методологічних і аксіологічних підходів виявиться неможливим досягнення тих цілей у сфері освіти, які висуваються як на міжнародному, так і на національно- державному рівні.
В Україні на сучасному етапі, на думку В.Андрущенка, Н. Міхайлова та
інших дослідників, філософію освіти немає сенсу виділяти в окрему галузь філософії. Адже філософія освіти розвивається в рамках соціальної філософії, утворюючи комплексне і міжгалузеве вивчення системи освіти. У широкому розумінні предмет філософії освіти –не тільки філософське розуміння самого процесу отримання знань, умінь і навичок, але більшою мірою масштабне вивчення культурних надбань і цінностей, покликаних задовольняти потреби системи освіти.
Для ефективної роботи будь-якої системи освіти потрібно розуміти два основні аспекти:
1. Бачення орієнтира у виховному впливі – якогось ідеального образу, на досягнення якого використовується весь потенціал системи освіти;
2. Знання та використання методів досягнення поставленої мети.
Таким чином, для того щоб вловлювати нові тенденції в розвитку

5 суспільства, забезпечувати спадкоємність між поколіннями і якісний розвиток нових поколінь, повинна удосконалюватися й сама система освіти.

2. Основні причини актуалізації філософії освіти. Предмет і завдання
філософії освіти
Освіта є найважливішим соціальним інститутом, процеси, що відбуваються в освіті, виявляються безпосередньо пов'язаними з тими змінами, які відбуваються в суспільстві. Дана залежність знаходить своє вираження в понятті «соціокультурний тип освіти».
Соціокультурний тип освіти – це загальна характеристика освіти, вписана в конкретний соціальний і культурний контекст.
Це сукупність:
 освітніх цілей і цінностей даного суспільства;
 соціально значущих уявлень про результати освітньої діяльності, що виражені в ідеалі освіченості;
 змісту освіти та способів її відбору;
 типу комунікації в освітньому процесі;
 характеру інституціалізації освіти.
Таким чином, кожному конкретному суспільству відповідає певний тип
освіти і свій ідеал освіченості.
Античний ідеал освіченості виражався в понятті «громадянин», і він включав в себе громадянські чесноти вільної людини (почуття обов'язку, відповідальність, захист батьківщини), знання філософії, музики, ораторського мистецтва, фізичне вдосконалення. Гуманістичний ідеал епохи Відродження розуміється як широка всебічна освіченість, що може бути виражена у визначенні «Нomo universale». Ідеал освіченості в епоху Нового часу, розвитку природничих наук і капіталістичних відносин, висуває на перший план професійне знання. Цей ідеал може бути виражений у визначенні «Нomo faber».
У наш час цей ідеал змінюється, він включає в себе не тільки професіоналізм, а й загальну культуру, планетарне мислення, культурний плюралізм.
Для позначення тих кардинальних змін, які відбуваються сьогодні в освіті, досить часто вживається поняття «освітня парадигма» (від грец.
Paradigma – зразок, приклад) – одне з ключових понять сучасної філософії науки. Ввів його в науку Томас Кун, американський філософ, автор книги
«Структура наукових революцій». Парадигма (за Т. Куном) – це визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу задають модель постановки проблем та їх рішень науковому співтовариству.
Прикладом парадигми є ньютонівська механіка, яка протягом багатьох років визначала бачення світу, становила основу механістичного світогляду, основу класичної парадигми науки. Світ поставав як жорстко пов'язаний причинно-наслідковими зв'язками. Зв'язок між причиною і наслідком розглядався як постійний і однозначний. Розвиток розглядався як поступальний, безальтернативний, лінійний, передбачуваний
і

6 ретроспективний. Світ розумівся як проект, який можна прорахувати до кінцевої «світлої мети», знаючи закони цього розвитку (К. Маркс, Гегель).
Зараз утверджується нова нелінійна модель розвитку світу. Основні ознаки цієї моделі: нелінійність, багатоваріантність шляхів розвитку, непередбачуваність, стохастичність розвитку. В основі цієї парадигми науки – синергетика, яка вивчає закони розвитку відкритих систем, що самоорганізуються. До числа таких систем відносяться соціальні системи.
Людина – це сфера свободи, її поведінку не можна передбачити за законами механістичного детермінізму.
Т. Кун стверджує, що парадигмальність властива не тільки науці, але й
іншим сферам культури, наприклад, освіті.
Освітня парадигма – це спосіб діяльності конкретного педагогічного співтовариства в конкретну епоху. Зміна освітньої парадигми – це і є зміна соціокультурного типу освіти.
Наприкінці ХХ-ХХІ століть освіта зазнає певні глибокі зміни, що актуалізує появу нової галузі наукового знання – філософії освіти, яка покликана виробити нові освітні методи, нові підходи, нову технологію
процесу отримання знання. Це пов'язано з тим, що суспільство під впливом науково-технічної революції набуває інформаційного характеру, що визначає нові тенденції розвитку сучасної освіти та основні завдання філософії освіти:
1. Осмислення кризи освіти, кризи її традиційних форм, вичерпаності основної педагогічної парадигми; осмислення шляхів і способів вирішення даної кризи.
2. Осмислення нового і альтернативного педагогічного досвіду, обговорення нової школи; обґрунтування державної та регіональної політики в галузі освіти, формулювання цілей освіти, концептуальне проектування освітніх систем, прогнозування освіти (пошукове і нормативне).
3. Виявлення вихідних культурних цінностей і основоположних світоглядних установок освіти і виховання, відповідних тим вимогам, які об'єктивно висуваються перед особистістю в умовах сучасного суспільства.
І сьогодні такою підставою для вироблення цільових орієнтирів сучасної освіти є антропологічна установка як домінанта культури епохи постмодернізму.

3. Проблемне поле, структура, основні функції філософії освіти
Філософія освіти досліджує сутність, структуру і динаміку освіти як соціально організованого каналу внебіологічного наслідування. Проблемне поле
філософії освіти розкривається в дослідженні: сутності освіти, чинників еволюції освіти, зміни освітніх парадигм, а також проблем взаємодії людини і суспільства в освіті.
У філософії освіти, насамперед, розкривається сутність і природа всіх явищ в освітньому процесі:
- освіта сама по собі (антологія освіти);
- як відбувається процес освіти (логіка освіти) – освіта являє собою

7 процес взаємодії систем найвищого рівня складності, таких, як особистість, культура, суспільство;
- природа і джерела цінностей освіти (аксіологія освіти) – аксіологія освіти заснована на гуманістичних і етичних принципах, освіті відводиться провідна роль у розвитку людської особистості;
- поведінка учасників освітнього процесу (етика освіти) – етика освіти розглядає зразки поведінки всіх учасників освітнього процесу;
- методи і основи освіти (методологія освіти);
- сукупність ідей освіти в певну епоху (ідеологія освіти);
- освіта та культура (культурологія освіти) – мається на увазі, що прогрес людства і кожної окремої людини залежить від якості освіти, методів пізнання світу і навчання, про що свідчить історія і теорія культури і цивілізації.
Взаємодіючи з педагогікою, психологією, соціологією та іншими гуманітарними науками, вона розглядає питання змісту, цілей і перспектив освіти, досліджує її соціальний зміст і роль у розвитку як людського суспільства в цілому, так і в долі окремих країн і народів.
У філософії освіти виділяють наступні функції:
1. Світоглядна – утвердження пріоритетної ролі освіти як найважливішої сфери життя будь-якого соціуму і людської цивілізації в цілому.
2. Системоутворююча – організація системи поглядів на стан і розвиток освіти в різні історичні періоди.
3. Оціночна – оцінка конкретних історико-педагогічних явищ.
4. Прогностична – прогнозування напрямів розвитку освіти.
5. Методологічна функція філософії освіти передбачає міждисциплінарний контекст – зв'язок з різними областями філософського знання (антропологією, соціальною філософією, культурологією, етикою).

4. Концепції освіти як складові структури філософії освіти. Основні
аспекти гуманізації та гуманітаризації освіти
На сучасному етапі розвитку філософії, дослідники визначають два основних моменти існуючого положення в освіті, а саме:
- освіта не здійснює функцію виховання того типу світогляду, що дозволить вирішити глобальні проблеми людства;
- офіційно діюча система освіти постійно відчужується від інтересів і цінностей людей.
Щоб вирішити це двостороннє питання, необхідно розробляти філософську методологію сучасної освіти, що допоможе розкрити взаємодію між цими тенденціями.
Сьогодні існує три концепції освіти, пов'язані з напрямками сучасної філософії освіти:
1. Концепція гармонійної цілісності, яка сприяє реалізації ідей створення
єдиної, цілісної, гармонійної теорії педагогіки та централізованої системи управління освітою.
2. Релятивістсько-плюралістична концепція, яка визнає необхідність

8 застосування принципів плюралізму, педоцентризму і релятивізму у педагогічній діяльності, пріоритетність ролі індивідуальних інтересів над суспільними.
3. Синтетична концепція, яка об'єднує обидві попередні концепції освіти, визначає, що загальні, громадські інтереси в педагогічному процесі повинні бути мінімальними.
Синтетична концепція виникла як реальна потреба подолати пріоритетну роль вихідних принципів двох попередніх напрямів і здійснити такий синтез їх позитивних ідей, який дав би можливість краще вирішити основні проблеми сучасної освіти, а тим самим і інші найважливіші проблеми людства.
Однією з найважливіших складових нової парадигми освіти є випереджальна функція розвитку системи освіти в сучасному суспільстві. Вона з периферійних, в соціальній структурі, перетворюється на пріоритетну оскільки стає глобальним фактором суспільного розвитку. Це обумовлено якісно новим масштабом детермінуючого впливу системи освіти на формування реалій інформаційного типу суспільства, що визначається характером духовного виробництва і може стати реальністю тільки через розвиток відповідних освітніх тенденцій в суспільстві. Сьогодні процес гуманізації та гуманітаризації освіти є основним напрямком і змістом реформування системи освіти. Особливо актуальними аспектами цього процесу
є:
- становлення антисцієнтистської методології освіти, яка передбачає не тільки формування в учня певної системи знань, а й розвиток духовності;
- становлення освіти, як чинника розвитку культури, в тому числі й розвиток освіти, як діалог культур. Поєднання становлення особистості з оволодінням культурними цінностями сприяє вирішенню багатьох етичних проблем, є безпосереднім джерелом багатогранності та гармонійності, які, в свою чергу, виступають вирішальними критеріями особистісного буття.

Цільові навчальні завдання:
1. Яка з галузей дослідження є основною для комплексного вирішення
проблем сучасної освіти, насамперед гуманізації:
a. філософська антропологія
b. сучасна філософія
c. філософія освіти
d. педагогічна психологія
2. Стратегічна мета філософії освіти полягає в:
a. становленні творчо-гуманітарної особистості, як цілісного суб'єкта культури
b. становленні особистості, як вищого рівня розвитку розуму
c. становленні високоморальної людини
d. становленні віруючої людини
3. Методологічна розробка нової методичної концепції в освітньому
процесі вбачається:
a. в розвитку суспільства

9
b. в розвитку нової антропології
c. в розвитку філософії освіти
d. в розвитку філософії
4. Проаналізуйте передумови появи філософії освіти. Визначте проблемне
поле філософії освіти, обґрунтуйте функції і завдання.
5. Основною функцією філософії освіти є:
a. створення філософської системи як загальнометодологічної основи для вирішення проблем педагогічної діяльності і цілісного процесу реформування сучасної освіти
b. систематизація методів педагогічної діяльності та цілісного процесу реформування сучасної освіти.
c. технологізація педагогічного процесу
d. систематизація функцій філософії
6. Освіта на сучасному етапі розвитку філософії освіти:
a. задовольняє вимоги формування відповідного типу світогляду
b. не задовольняє вимоги формування відповідного типу світогляду
c. не виконує світоглядну функцію взагалі
d. виконує світоглядну функцію
7. Визначте та охарактеризуйте концепції освіти як складові структури
філософії освіти. Проаналізуйте основні аспекти гуманізації та
гуманітаризації освіти.
8. Синтетична концепція:
a. долає в собі концепцію гармонійної цілісності та релятивістсько- плюралістичну
b. протиставляє концепцію гармонійної цілісності релятивістсько- плюралістичній
c. підтримує концепцію гармонійної цілісності
d. заперечує релятивістсько-плюралістичну концепцію
8. Ідеї концепції гармонійної цілісності застосовуються для:
a. подолання розриву між предметами
b. реалізації ідей створення єдиної, цілісної, гармонійної теорії педагогіки та централізованої системи управління освітою
c. вирішення важливих протиріч педагогічного процесу
d. поглиблення протиріч педагогічного процесу
10. Початкове положення синтетичного напрямку визначає:
a. пріоритетність вчителя
b. пріоритетність учня
c. вчитель – суб'єкт, а учень – об'єкт
d. вчитель і учень – суб'єкти педагогічного процесу

II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю і самоконтролю:
1. Проаналізуйте проблемне поле та дайте визначення предмета філософії освіти у вашому розумінні?
2. У чому полягає стратегічна мета філософії освіти? Аргументуйте свою

10 відповідь.
3. Які основні завдання філософії освіти?
4. Розкрийте значення поняття «освіта».
5. Назвіть основні функції освіти?
6. Проаналізуйте загальнолюдські цінності та визначте основні причини появи філософії освіти.
7. Проаналізуйте сутність революції в освіті та її наслідки.
8. Проаналізуйте основні причини актуалізації філософії освіти та її зв'язок з
іншими науками?
9. Назвіть які в дослідженнях з філософії освіти використовуються підходи?
10. Проаналізуйте концепції освіти як складові структури філософії освіти.
Назвіть основні аспекти гуманізації та гуманітаризації освіти.

Теми рефератів, доповідей:
1. Реферативний виклад праці А. Запесоцького «Освіта: філософія, культурологія, політика».
2. Формування планетарно-космічного типу особистості: основні етапи.
3. Антон Макаренко: примушення як необхідний аспект системи освіти і виховання.
4. Філософія освіти крізь призму творчості Василя Сухомлинського.
5. Загальнолюдські цінності і розвиток освіти.
6. Сутність революції в освіті та її наслідки.
7. Інновації в сучасній освіті.
8. Філософія освіти і людина.
9. Філософія освіти і культура.
10. Філософія освіти і мистецтво.

Література:
1. Андрущенко В. П. Размышления об образовании: Статьи, очерки, интервью:
2-е изд. допол. – К.: Знание Украины, 2008. – 819 с.
2. Базалук О. А. Философия образования в свете новой космологической концепции: Учебник. Киев: Кондор, 2010. – 458 с.
3. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных концепций). – М: Совершенство, 1998. – 608 с.
4. Гітун Н.І. Філософія освіти: аналіз культуротворчої парадигми в освіті
/Н.І.Гітун //Проблеми педагогічних технологій. – 2010. – № 2. – С. 70–77.
Гусинский Э. Н, Турчанинова Ю. И. Введение в философию образования:
Учеб.пособие. – М: Логос, 2000. – 223 с.
5. Добронравова И. Философия науки и синергетика образования // Высшее образование Украины. 2003. – № 2. – С. 7-13.
6. Запесоцкий А. С. Образование: философия, культурология, политика / А. С.
Запесоцкий – М.: Наука, 2002. – 456 с.
7. Казначеев В. П. Космопланетарный феномен человека: Проблемы комплексного изучения / Казначеев В. П., Спирин Е. А. – Новосибирск:
Наука. Сиб. отд-ние, 1991. – 304 с.

11 8. Клепко С. Ф. Философия образования в европейском контексте
/ С. Ф. Клепко – Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с.
9. Лутай В. Философия современного образования: Учебное пособие. – К.:
Центр «Магистр» – Творческий союз учителей Украины, 1996. – 256 с.
10. Пищулин Н.П. Философия образования / Н.П.Пищулин, Ю.А.Огородников.
– М.: Центр инноваций в педагогике / Москомобразования / МГПУ, 1999. –
234 с.
11. Романенко М.І. Освіта як об’єкт соціально-філософського аналізу.
Дніпропетровськ: Видавництво «Промінь», 1998. – 132 с.
12. Терещенко Ю.І. Філософія освіти та пошуки морально-етичного виховання
// Шлях освіти. – 2002.– № 3. – С.11-15.

12
Тема 2. ОНТОЛОГІЧНІ, ГНОСЕОЛОГІЧНІ, АНТРОПОЛОГІЧНІ ТА
АКСІОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ОСВІТИ
Ключові слова: онтологія, гносеологія, аксіологія, освіта, педагогіка, цінності, гуманізм, наукове знання, філософське осмислення, навчання, виховання.
Актуальність теми
Сучасне – інформаційне суспільство переживає такі явища, як перенасиченість інформаційного поля, нормативна невизначеність і плюралізм
істин. У даних умовах легко формуються механізми дезорієнтації особистості в різних формах її самоідентифікації. Ціннісна, смислова, культурна та інші.
Дезорієнтації можуть бути нівельовані або подолані за допомогою впровадження освітніх систем сучасного рівня, розрахованих на самоосвіту. У належній мірі такі системи можуть бути реалізовані тільки в умовах розуміння сутнісних підстав освіти на таких рівнях: процесу, системи, цінності, потреби, необхідності та ін.
Загальна мета: за допомогою філософської рефлексії, що задає освітній концепції сенс, мету і основні форми реалізації, розкрити сутність і специфіку системоутворюючих принципів, що лежать в основі освітнього процесу.
Конкретні цілі:
 засобами філософії розкрити сенс і специфіку базових педагогічних категорій: «освіта», «навчання», «виховання»;
 охарактеризувати специфіку моральних аспектів навчально-виховного процесу;
 продемонструвати, що освіта, виконуючи функцію стабілізації суспільних відносин, є потужним інструментом виховання і самовиховання;
 продемонструвати різноманіття форм філософського осмислення освітнього процесу.
І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Сенс і специфіка базових педагогічних категорій: «освіта», «навчання»,
«виховання».
2. Онтологічні та антропологічні підґрунтя освіти.
3. Гносеологічні та аксіологічні підґрунтя освіти.
1. Сенс і специфіка базових педагогічних категорій: «освіта», «навчання»,
«виховання»
Освіта, навчання і виховання є базовими педагогічними категоріями. Це найбільш загальні поняття, що виражають наукові узагальнення, через які визначається сутність педагогічної науки.
Як категорії педагогіки, поняття «освіта», «виховання» і «навчання» пов'язані з низкою інших категорій філософії, у першу чергу, з такими, як
«розвиток» і «формування».

13
Тривалий час перераховані поняття вживалися як синоніми, але в процесі розвитку педагогіки була проведена їх категоризація.
Поняття «освіта» вперше введено в педагогічну науку І.Г. Песталоцці
(1746-1827 рр.). На його думку, освіта – це процес формування певного образу.
НА сьогодні термін освіта використовується в декількох значеннях: 1) як цінність конкретної людини і суспільства в цілому; 2) як процес придбання знань і оволодіння практичними методами; 3) як система або соціальний
інститут і 4) як результат навчання.
Освіта може розглядатися як розвиток, тобто якісне поліпшення ряду антропологічних властивостей, які виражаються в таких поняттях: інтелект, розум і їх похідних. Як процес, освіта являє собою формування необхідних для практичної діяльності людини структур, методів і процедур свідомості і мислення.
Поняття «виховання» також може розглядатися в декількох значеннях. Як соціально зумовленого явища, виховання являє собою процес передачі і засвоєння накопиченого практичного досвіду з метою формування у об'єкта виховання певного набору знань, поглядів, переконань, цінностей, установок тощо. Процес виховання передбачає досягнення певного завершеного соціально схваленого образу особистості. З погляду «виховання» як педагогічного процесу та результату можна говорити про цілеспрямований розвиток або придушення у вихованця певних сутнісних властивостей особистості, що мають соціальне значення.
Поняття «навчання», у сучасному розумінні, виступає в ролі методології процесу освіти. Навчання передбачає формування ціннісно орієнтованих і структурно певних процедур, спрямованих на накопичення, систематизацію та узагальнення практичного досвіду, пов'язаного з активною перетворюючою діяльністю людини. Причому перетворює характер діяльності спрямований як на розвиток (перетворення) особистості, так і на перетворення зовнішнього середовища.
У загальному сенсі освіта, навчання і виховання виступають як форми соціальної та культурної практики. У процесі послідовного освоєння даних практик розкривається їх кумулятивний характер. Чим більше форм, методів і прийомів освіти, навчання і виховання засвоюється особистістю, чим більший обсяг знань і практичних умінь накопичується, тим більш системний характер вони набувають. У міру досягнення певного рівня системності знань, їх процедур і методів формуються умови для саморозвитку даної системи, що переходить на рівень самоосвіти, самонавчання і самовиховання особистості.
Процес саморозвитку безпосередньо пов'язаний із засвоєнням форм і методів теоретичного мислення та інтелектуальної рефлексії. У процесі рефлексивного теоретичного аналізу соціокультурних практик, останні набувають дидактичний характер.
2. Онтологічні та антропологічні підстави освіти
Онтологія – слово грецького походження. Походить з двох слів: «онтос» – буття або суще (існуюче) і «логос» – слово, закон, порядок, міркування, розум.

14
У загальному значенні онтологія – наука про буття або існування.
Для освіти як об'єкта онтологічного аналізу характерна двоїстість. З одного боку, освіта є певним процесом, сукупністю фізіологічних процедур, зумовлених людською природою, з іншого – освіта виступає об'єктом рефлексії. Саме останній аспект, а саме, когнітивна об'єктивація освіти дозволяє говорити про певне існування чи навіть буття таких об'єктів, як освіта, знання, а також процедури, форми і методи освіти.
Таким чином, онтологія освіти виступає як система знань щодо форм, у яких знання набувають для розуму певні смисли і значення, а також форм, у яких знання зберігаються, тобто існують у неактивному для мислення і незалежному від нього стані.
Сенс і сутність явища збереження знань тісно пов'язані з поняттям
«пам'ять».
Представлення знань - питання, яке вирішується як у сфері когнітології
(науки про мислення), так і у сфері інженерії знань.
Дуалістична природа знання розкривається через осягнення таких діалектичних пар категорій філософії, як суб'єкт-об'єкт, частина-ціле і форма- зміст.
Різноманіття у філософському осмисленні онтології освіти в основному пов'язано з описом різних систем і системоутворюючих чинників для визначення сутнісних характеристик різних форм знань. Велике значення для онтології знання має сфера людської діяльності, у якій формуються форми знання і процедури освіти. Описано специфічні теорії онтології знання для таких сфер, як мистецтво, культура, наука, інформаційний простір та ін.
Онтологія знання, у загальному випадку, може бути описана як
ієрархічно організована структура, що включає в себе все різноманіття форм, методів і процедур, необхідних для опису реальності як цілого і складових її частин як самостійних об'єктів. Опис направлено на фіксацію сутнісних властивостей описуваних об'єктів і відносин, в яких вони між собою перебувають.
Ключовими і найбільш загальними формами об'єктів та їх відносин для онтології освіти виступають: «людина» і її стосунки з різними формами
«реальності».
Оскільки знання набуває сутнісного наповнення тільки стосовно діяльності людини, очевидно, що онтологічні підстави освіти нерозривно пов'язані антропологічними аспектами знання у формі когнітивної практики.
Антропологія освіти є самостійним напрямом у філософії освіти.
Включає в себе наукові традиції філософської антропології, антропологічного підходу до опису міжособистісних комунікацій і соціально-психологічних аспектів людського буття.
Як і у випадку з онтологією освіти, проблема антропологічних підстав знання пов'язана з різноманіттям форм і принципів у побудові її теоретичних підстав. Педагогічна антропологія і антропологія освіти безпосередньо пов'язані із загальною філософською антропологією. Різні філософсько- антропологічні концепції задають власні теоретичні моделі для опису людини.

15
Сьогодні виділяють такі філософсько-антропологічні концепти, як аксіологічна, натуралістична, персоналістська, екзистенційна, неотомістська
ірраціоналістична, трансценденталістська, об'єктивно-ідеалістична та ін.
Незважаючи на відсутність єдиного універсального образу людини, різні філософсько-антропологічні концепти мають одне загальне положення в розумінні людини – його зумовленість власною перетворюючою діяльністю.
Людина не просто даність буття, але даність, зумовлена творчою діяльністю самої людини. Самоздійснення людини в її діяльності – це утворення особистості в просторі соціокультурної комунікації.
На думку І. Канта (1724-1804 рр.), людина «як вільно діюча істота робить або може і повинна робити [людину] з себе сама». У «Лекціях з педагогіки» він висловлює думку про те, що «людина – єдине створіння, яке має бути вихованим». І далі: «Людина може стати людиною лише завдяки вихованню.
Вона – не що інше, як те, що з неї сформує освіта. Необхідно підкреслити, що людина виховується лише іншими людьми, які також були вихованими». І.
Кант є одним з перших філософів, хто будував власне розуміння про педагогіку на підставі антропології.
Одним з найважливіших аспектів педагогічної антропології є уявлення про подвійність людського буття на рівні духовного та біологічного аспектів
існування. Наявність двох начал людини зумовило уявлення про існування двох світів або вимірів буття людини. Природа чи матеріальний світ – це простір, з яким тісно пов'язане біологічне начало людини. При цьому людина, у результаті своєї усвідомленої цілеспрямованої діяльності створює «другу природу» – духовний світ, в основі якого лежать культура і суспільство.
«Паралельне» існування в двох світах накладає відбиток на процес формування світогляду. Незводимість буття людини до існування тільки в одному світі ускладнює виявлення і опис реальності та її універсальних законів. Людина повинна описуватися в умовах переплетення біологічного і духовного буття.
Самостійним питанням виховання і освіти стає, у цьому випадку, питання про співвіднесення двох світів і двох форм буття людини. При цьому, людина може бути осягнута лише у єдності всіх форм прояву її існування.
У сучасній педагогічній антропології, залежно від особливостей формування «образу людини» виділяють кілька напрямів:
1. Інтегральний підхід - людина розуміється як істота, що потребує виховання та освіти (А. Флітнер, Г. Рот, М. Лідтке).
2. Філософський підхід - людина є відкритою системою, що знаходиться в стані постійного становлення (О. Больнов, Й. Дебролав, В. Лох).
3. Феноменологічний підхід – людина є комплексом самопроявлень, що чергуються: дитина, підліток, учень, вчитель, батько, мати (М.Я. Лангевелд,
Р. Лассан).
4. Діалектико-рефлексивний підхід трактує людину як «політичну тварину».
Людина самоздійснює себе в просторі соціального (М. Бубер, Е. Левінас, Т.
Адорно).
5. Імпліцитний підхід – людина існує лише в модусі образів самого себе
(Шейерл).

16 6. Структуралістський підхід – людина розглядається як анаграма, перетворюючись на поетичний текст (Ж. Дерріда, М. Фуко).
З огляду на різноманіття антропологічних підходів, питання щодо меж різних методів залишається відкритим, а будь-яка претензія на універсальність антропологічних підстав освіти є неспроможною.
3. Гносеологічні та аксіологічні підстави освіти
Гносеологія – слово грецького походження. Складається з двох слів:
«гнозис» – пізнання і «логос» – слово, закон, порядок, міркування, розум. У загальному значенні гносеологія – наука про пізнання, його методи, можливості та відношення знання до реальності.
У рамках гносеологічної системи теоретизування розгортається, виходячи з опозиції «суб'єкт - об'єкт» пізнання. Показується, що в основі процесу будь- якого пізнання лежить соціально-історична практична діяльність у спільноті людей в її різних аспектах.
У контексті гносеології освіти, останнє виступає в якості системи соціально та історично зумовлених норм і процедур, в яких найбільш повно розкривається взаємозв'язок понять освіта, навчання, виховання, знання, вміння
і досвід. Навчання, у даному випадку, є системою організованої безлічі форм і методів одержання, систематизації, аналізу та перевірки знань. Виховання виступає в ролі системи методів і прийомів для фіксації ціннісних установок щодо знань.
Гносеологічний аспект освіти розкривається в контексті таких понять, пов'язаних з навчанням і вихованням, як «розуміння», «засвоєння», «аналіз»,
«інтерпретація», «поняття», «пояснення», «сенс» та ін.
Теоретичні підстави пізнання близькі до теоретичних основ освіти, у зв'язку з чим, розуміння гносеологічних концепцій необхідне для розуміння сутності освіти.
Питання пізнаваності світу, методів і форм пізнання, співвіднесеності знань з об'єктами реальності, що вони описують, хвилювали людей вже в давнину. Різні думки щодо сутності і значення знання, а також ролі і значення освіти і виховання стали центральними проблемами класичного періоду давньогрецької філософії. Відомі софісти Стародавньої Греції послідовно відстоювали позиції незбагненності світу, а, отже, суб'єктивності й умовності знань. Виходячи з чого, визначали роль знань і функцію освіти і виховання як суто прагматичну та інструментальну. Представники кінізму стверджували, що теоретичне знання абсолютно марне і навіть навпаки – шкідливе для людства, тому що створює умови існування штучного середовища проживання людини.
Суперечки щодо природи знання знайшли своє відображення в поділі філософії на два магістральні напрями – ідеалізм (Платона) і матеріалізм
(Демокрита).
Дискусії щодо форми знання і шляхів його формування стали основою філософської полеміки Нового часу, у першу чергу між раціоналістами і емпіриками. На думку Р. Декарта, знання мають певну онтологічну основу і можуть бути осягнуті людиною у формі цілісних об'єктів, тобто будь-яка ідея

17 осягається розумом відразу у всій своїй повноті. Ф. Бекон, навпаки, уважав, що повне знання взагалі недосяжно і формується шляхом послідовного збільшення.
У сучасному світі проблематика «знання» поступово витісняється проблематикою «інформації», як незалежної реальності, існуючої об'єктивно і незалежно від людини.
Сьогодні ми є свідками і учасниками формування нового типу суспільства, характер і зміст якого можна позначити як «постіндустріальне суспільство» (А. Белл), «технотронне» (3. Бжезінський), «інформаційне суспільство» (Масуда, А. Тофлер, Н. Моїсеєв), «ноосферне суспільство» (В.І.
Вернадський), «відкрите суспільство» (К. Поппер) тощо. Як фундаментальні ознаки такого суспільства виділяють всеосяжність і доступність інформації.
Відмінною рисою інформаційного суспільства є перетворення «другої природи» людини, тобто духовно-соціального світу, що реалізовується через технологічну революцію в засобах комунікації. Бінарні опозиції «людина-світ»,
«людина-суспільство», «людина-людина» замінюються новими структурними зв'язками, типу «людина-апарат-світ», «людина-апарат-суспільство», «людина- апарат-людина». Тенденцією даного типу розвитку суспільства є прагнення переходу до нової моделі комунікації - «людина-апарат», де штучна реальність повністю замінить собою природу.
Однією з найважливіших властивостей знань та інформації, що характеризують їх практичне значення, є системність. У даному питанні гносеологія знання освіти наближається до питань онтології і антропології освіти.
Таким чином, навчально-пізнавальну діяльність можна визначити як систему форм і методів отримання нових знань з урахуванням специфіки об'єкта вивчення і методів навчального процесу.
Знання являють собою в певному роді універсальну цінність, тобто знання можуть набуватися заради самих знань, а не для чого-небудь іншого.
Виходячи з ціннісної природи знання, можна говорити про аксіологічні підстави освіти.
Аксіологія – слово грецького походження. Складається з двох слів:
«аксіа» – цінність і «логос» – слово, закон, порядок, міркування, розум. У загальному значенні аксіологія – наука про цінності, їх природу, структуру і взаємозв'язок.
Цінності в соціокультурній практиці виступають у ролі орієнтирів і органічно пов'язані з поняттям «цілі». Якщо вважати, що будь-яка діяльність людини є цілеспрямованою, то будь-яка мета повинна мати ознаки цінності. У ролі цінностей можуть виступати як предмети, ідеї, можливості, так і відносини між ними.
Ціннісна орієнтація діяльності людини пов'язана з формуванням і закріпленням в індивідуальній і колективній свідомості системи архетипових структур, на основі яких реалізуються еталонні моделі поведінки, що регулюють практику ціледосягнення.
Таким чином, цінності пов'язані з такою антропологічною характеристикою як «воля», яка є усвідомленим регулюванням діяльності

18 людини, спрямованої на досягнення певної мети.
Ціннісна орієнтація вольової діяльності людини виконує одну з найважливіших функцій систематизації свідомості
В основі теоретичних підходів педагогічної аксіології лежать роботи представників німецької класичної філософії І. Фіхте, І. Канта і Г. Гегеля. Ними були затверджені і теоретично і методологічно обґрунтовані ціннісні характеристики виховання та освіти.
Аксіологія освіти розкриває відмінності, які існують між вихованням і освітою. Незважаючи на те, що процеси освіти і виховання об'єднані в ціле цивілізаційною практикою, освіченість і поведінкова адекватність можуть не збігатися не тільки на рівні діяльності окремої особистості, а й на рівні великих соціальних систем.
Вимоги, що висуваються суспільством стосовно поведінки індивідів, зумовлені домінуючими уявленнями стосовно ієрархії цінностей. Системність ціннісних структур заснована на теоретичному описі та обґрунтуванні
існуючих відносин між різними цінностями. Освіта виконує в даному випадку роль формування знань про цінності та їх ролі в соціокультурних практиках, а виховання формує і закріплює ціннісну значимість різних властивостей особистості і явищ зовнішнього світу.
Ціннісна значимість педагогічної діяльності зростає в міру збільшення числа нестійких явищ у соціальному житті; вона сприяє збереженню колективної пам'яті соціуму, що в іншому випадку означало б кінець самої соціальної системи. Виступаючи як інструмент соціальних, державних і особистісних ціледосягнень, педагогічна діяльність сприяє сталому розвитку динамічних процесів шляхом відтворення в суспільній свідомості ідей самоцінності особистості, збереженню ментальних підстав освіти і виховання, здатністю до особливого виду творчості - соціально-педагогічних інновацій.
Цільові навчаючі завдання:
1. Виховання, зберігаючи в собі базові онтологічні аспекти освіти, виконує
функцію:
a. соціалізаціі людини
b. емансипації людини
c. детермінації людини
d. актуалізації людини
2. Ідеологія освіти - це:
a. можливість філософського осмислення значущості людини в світі
b. сукупність ідей освіти в певну епоху
c. виявлення характеру і особливості розвитку наукового знання
d. підстава для уточнення особливостей розвитку культури в рамках різних класово-економічних формацій
3. Антропологічний підхід дає можливість:
a. філософського осмислення значущості людини в світі і розуміння світових процесів з точки зору людини

19
b. визначення суспільних потреб у сфері освіти, які висловлюються державою в нормативній формі
c. розглядати сукупність ідей, концепцій, норм, регулюючих і направляючих освітню діяльність в рамках певних освітніх інститутів
d. долучати людину до групових освітніх цінностей
4. Аксіологія розглядає:
a. структуру цінностей і їх місце в бутті людини
b. питання освіти та виховання з урахуванням особливостей розвитку цивілізації, епохи, країни, нації
c. завдання соціального розвитку, рівень економіки і культури в суспільстві, характер його політичних та ідеологічних установок
d. створення громадських структур або соціальних інститутів, які спеціалізуються на накопиченні та поширенні знань
5. К.Д. Ушинський виходить з положення, що «якщо ми хочемо виховати
людину в усіх відношеннях, ми повинні її знати в усіх відношеннях «.
Прокоментуйте даний положення.
6. Назвіть і проаналізуйте особистісно-освітні цінності, які виступають як
соціально-психологічні конструкції, в яких відображаються цілі,
мотиви, ідеали та інші світоглядні характеристики суб'єктів освіти.
7. Розгляньте гносеологічну функцію філософії освіти як реалізацію у
філософському осмисленні системи освіти в суспільстві: детермінанти
виникнення, структура тощо.

ІІ. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1. Філософсько-методологічне осмислення становлення філософії освіти як самостійної дисципліни.
2. Освітня взаємодія як об'єкт філософського аналізу.
3. Наведіть аргументи на користь цінності освіти в сучасному суспільстві.
4. Перерахуйте основні функції освіти.
5. Перелічіть основні протиріччя в сучасній освіті.
6. Проблеми обґрунтування методології та методики відбору змісту, методів і засобів навчання, виховання та розвитку учнів на різних ступенях освіти.

Теми рефератів, доповідей:
1. Сутність і проблеми сучасної освіти.
2. Діалог в сучасній системі освіти.
3. Аксіологічні аспекти розвитку освіти.
4. Розвиток філософсько-антропологічних ідей в освіті.
5. Формування індивідуальної та колективної ментальності, виховання толерантності в людських відносинах.
6. Педагогічна концепція Дж. Дьюї.

20
Література:
1. Агацци Э. Человек как предмет философии, В кн.: Феномен человека:
Антология. – М.: Высшая школа, 1993. – 350 с.
2. Бестужев-Лада И.В.: Куда идем? Куда идти? // Гуманизация образования. –
1994. – № 2. – С. 25-29.
3. Белинский В.Г. Избранные педагогические сочинения. – М.: Педагогика,
1982. – 287 с.
4. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. – М.: Политиздат, 1990. – 413 с.
5. Гершунский Б.С. Образование в третьем тысячелетии: гармония знания и веры // Педагогика. – 1998. – № 8. С. 49-55.
6. Гинецинский В.И. Проблемы структурирования мирового образовательного пространства // Педагогика. – 1997. – № 3. – С. 10-15.
7. Давыдов
В.В.
Философско-психологические проблемы развития образования. – М.: ИНТОР, 1994. – 128 с.
8. Дьюи Д. Психология и педагогика мышления. – М.: Лабиринт, 1999. – 186 с.
9. Дьюи Д. Школы будущего. – Берлин: Гос. изд., 1992. – 179 с.
10. Щедровицкий П.Г. Очерки по философии образования. – М.: Высшая школа,
1993. – 250 с.
11. Наливайко Н.В. Введение в философию образования: учебное пособие/ Н.В.
Наливайко; под ред. В.В. Целищева/. – Новосибирск: Изд. НГПУ, 2012. –
227 с.
12. Огурцов А.П., Платонов В.В. Образы образования. Западная философия образования. XX век. СПб.: РХГИ, 2004. – 520 с.
13. Долженко О.В. Очерки по философии образования /О.В. Долженко. – М.:
Про-Медиа, 1995. – 240 с.
14. Палей Е.В. Онтологические основания и цели образования: противоречия трансформации/ Известия вузов. Серия «Гуманитарные науки» 6(1) с. 21-25.
15.Романенко М.І. Сучасна філософія освіти : основні проблеми //
Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Вип. 8.
– Запоріжжя: ЗДІА, 2002.
16.
Сіднев Л.М., Аносов І.П. До питання про антропологічну сутність змісту освіти // Постметодика. – 2002.-№7-8.

21


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал