Навчальний посібник xvi xvii xviii xix xx xxi xxii xxiii xxiv xxv xxvi xxvii



Сторінка9/15
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.37 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Розкриття та захист інформації

mcdxxxvii.

mcdxxxviii.Питання отримання, використання, поширення і збереження інформації в економіці і суспільстві в цілому набуває дедалі більшого значення. Від того, як організація використовує і захищає інформацію, залежить її виживання в ринковому середовищі.

mcdxxxix.Прозорість та захищеність інформації нагадує єдність і боротьбу протилежностей. З одного боку, розкриття інформації про діяльність акціонерного товариства дозволяє акціонерам оцінити результати цієї діяльності, а товариству одержати довіру та додатковий капітал для розвитку. Акціонерам і інвесторам потрібна доступна, регулярна і надійна інформація, у тому числі з метою контролю за виконавчими органами товариства і винесення компетентних рішень про оцінку їхньої діяльності.

mcdxl.З іншого боку, зайва відкритість інформації може завдати шкоди корпорації, вступити в протиріччя з інтересами власників, управлінців і працівників, розкрити конфіденційну інформацію і комерційну таємницю. У зв'язку з цим досягнення балансу між захищеністю (відкритістю) та розповсюдженням (прозорістю) інформації стає діючим механізмом управління корпорацією у ринкових умовах.

mcdxli.Основними принципами розкриття інформації про товариство є:


  • регулярність надання;

  • оперативність надання;

  • доступність для акціонерів та інших зацікавлених осіб;

  • надійність інформації;

  • повнота її змісту;

  • рівні права при наданні інформації для всіх груп одержувачів.

mcdxlii.Питання відповідальності за розкриття інформації про діяльність корпорації у різних країнах вирішені по-різному, але у більшості з них ці функції виконують виконавчі органи корпорацій та окремі посадові особи. При цьому виконавчі органи товариства повинні діяти відповідно до затвердженого внутрішнього положення про розкриття інформації.

mcdxliii.Внутрішній документ акціонерного товариства повинен вміщувати правила і підходи до розкриття інформації, перелік інформації, яку товариство вважає потрібним розкривати (крім передбаченої законодавством), а також правила її розкриття (засоби масової інформації, в яких має здійснюватися таке розкриття, регулярність розкриття).

mcdxliv.Законодавчими актами, на які спирається акціонерне товариство при формуванні інформаційної політики, є:


  • Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 1201-ХІІ від 18 червня 1991 p;

  • Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 72 від 9 червня 1998 p.;

  • Порядок складання та надання квартального звіту щодо здійснення діяльності, пов'язаної з веденням реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджений наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №219 від 27 вересня 1996 p.;

  • Цивільний кодекс України;

  • Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» №3689-XII від 15 грудня 1993 p.;

  • Закон України «Про авторські та суміжні права» №3792-ХП від 15 гру дня 1993 р.;

  • Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» №236/96-BP від 7 червня 1996 p.;

  • Міжнародні договори, стороною або учасником яких є Україна.

mcdxlv.Відповідно до вимог законодавства товариство повинне розкривати інформацію:

  • щодо випуску цінних паперів;

  • регулярну інформацію про емітента;

  • особливу інформацію про емітента.

mcdxlvi.В інформацію про емісію цінних паперів мають бути включені такі відомості:

  1. Інформація про емітента (назва, адреса, предмет діяльності, чисельність акціонерів, чисельність працівників, фактори ризику).

  2. Інформація про цінні папери (кількість та види акцій, перелік та результати попередніх емісій, заплановані емісії).

  3. Інформація про юридичних осіб, послугами яких користується емітент (реєстратор емітента, зберігач цінних паперів, депозитарій емітента, торгівці цінними паперами, аудитори).

  4. Інформація про фінансовий стан емітента (дані балансу, дані фінансового звіту, результати аудиту).

mcdxlvii.Регулярна інформація про емітента надається раз на рік і включає загальні відомості про емітента, цінні папери товариства, терміни проведення останніх зборів акціонерів, дати виплати дивідендів, перелік юридичних осіб, з якими працює емітент, основні показники фінансово-господарської діяльності.

mcdxlviii.Особлива інформація стосується змін у акціонерному товаристві, які можуть мати істотний вплив на вартість цінних паперів або розмір доходу по них. Згідно з діючим законодавством треба оголошувати інформацію про зміну прав власників цінних паперів, зміну в персональному складі службових осіб емітента, арешт банківських рахунків, реорганізацію або припинення діяльності, отримання кредитів на суму, що перевищує 50 відсотків статутного капіталу та інше.

mcdxlix.Вся інформація, яка підлягає оприлюдненню, друкується в офіційних виданнях Верховної Ради України (газета «Голос України»), Кабінету Міністрів України (газета «Урядовий кур'єр») та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вісник «Цінні папери» або WEB - сторінка ДКЦПФР).

mcdl.Одним з питань, що мають принципове значення для акціонерів, є одержання дивідендів. У зв'язку з цим акціонерам важливо знати, як у товаристві визначається частина прибутку, що направляється на виплату дивідендів; які умови виплати дивідендів і їх мінімальний розмір по акціях різних категорій; розподіл чистого прибутку і визначення розміру дивідендів; який порядок виплати дивідендів, у тому числі терміни, місце і форма їх виплати.

mcdli.Згідно з міжнародними стандартами, товариству рекомендується розкривати інформацію про акціонерів − власників п'яти і більше відсотків акцій товариства з вказівкою афілійованих осіб. При цьому, розкриваючи інформацію про володіння акціями, варто розкривати також інформацію про непряме володіння.

mcdlii.Важливе значення для акціонерів товариства й інших зацікавлених осіб має інформація про те, як використовуються активи товариства і хто є контрагентами товариства по укладених угодах. Тому в російському законодавстві існує норма розкриття інформації про угоди товариства й осіб, що відносяться відповідно до статуту товариства до вищих посадових осіб товариства, а також про угоди товариства й організації, у яких вищим посадовим особам товариства прямо або опосередковано належить 20 і більше відсотків статутного капіталу.

mcdliii.В російському Кодексі корпоративної поведінки товариство повинне оперативно розкривати інформацію про всі факти, що можуть мати істотне значення для акціонерів-інвесторів. Закон передбачає обов'язок товариства розкривати інформацію про істотні факти, що стосуються його фінансово-господарської діяльності. Перелік цих фактів міститься в законодавстві і є відкритим.

mcdliv.В інформаційній політиці товариства варто передбачити більш докладний перелік істотних фактів, які товариство повинно розкривати. У даний перелік, зокрема, рекомендується включити:



  1. зміну назви товариства;

  2. ухвалення рішення про збільшення (зменшення) статутного капіталу;

  3. підвищення (зниження) ціни акцій товариства не менш ніж на 5 відсотків;

  4. припинення виробництва товару, реалізація якого за підсумками минулого року складала не менш ніж 10 відсотків продажів товариства;

  5. зміну основних напрямків діяльності Товариства;

  6. зміну аудитора чи реєстратора депозитарію товариства.

mcdlv.Товариство повинне вчасно, у достатньому обсязі надавати акціонерам усю необхідну інформацію, не даючи переваги окремим акціонерам шляхом надання їм додаткової або закритої інформації. Тому товариство повинне робити все можливе для надання максимального обсягу інформації всім акціонерам. Зокрема, рекомендується проводити презентації, на яких акціонери, що з тих чи інших причин не брали участі у загальних зборах, могли б одержати необхідну інформацію.

mcdlvi.З метою захисту інтересів акціонерів, що володіють незначною часткою статутного капіталу товариства, в інформаційній політиці товариства рекомендується вказати на можливість надання документів бухгалтерського обліку і протоколів засідань колегіального виконавчого органу акціонерам, що мають у сукупності не менше 10 відсотків акцій товариства, які володіють правом голосу.

mcdlvii.Акціонерам товариства при підготовці й проведенні загальних зборів акціонерів повинна даватися вичерпна інформація з кожного питання порядку денного.

mcdlviii.Для прийняття зважених рішень, що враховують як інтереси окремого акціонера, так і товариства в цілому, акціонери повинні мати повну інформацію з кожного питання порядку денного, що виноситься на загальні збори акціонерів. У зв'язку з цим рекомендується, щоб положення про інформаційну політику товариства включало перелік інформації, документів і матеріалів, що повинні даватися акціонерам для вирішення питань, які виносяться на загальні збори.

mcdlix.У даний перелік повинні включатися:


  1. річний звіт товариства;

  2. бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки;

  3. рекомендації ради директорів щодо розподілу прибутку товариства, у тому числі по виплаті дивідендів, і обґрунтування кожної такої рекомендації;

  4. висновок ревізійної комісії товариства;

  5. висновок аудиторської організації (аудитора) товариства за результатами річної перевірки фінансово-господарської діяльності товариства;

  6. відомості про кандидатів на голови та члени правління, спостережної ради і ревізійної комісії;

  7. відомості про кандидатів на аудитори товариства і проект договору, що укладається з аудитором товариства.

mcdlx.Інформація, що являє собою комерційну або службову таємницю, повинна бути захищена.

mcdlxi.Виділимо основні групи і категорії відкритості інформації.

mcdlxii.За режимом доступу інформація поділяється на дві групи − відкрита інформація та інформація з обмеженим доступом, що у свою чергу поділяється на конфіденційну і таємну.

mcdlxiii.Відкрита інформація − це відомості, що призначені для вільного поширення серед необмеженого кола осіб. Поширення відкритої інформації може бути ініційоване кількома суб'єктами: державою, власником підприємства, зацікавленою особою. Відкриту інформацію у акціонерному товаристві можна класифікувати за такими ознаками:



  • Поширення інформації, ініційоване державою. З цього погляду чинне законодавство містить ряд норм, що зобов'язують суспільство поширювати інформацію про себе. Наприклад, Закон «Про цінні папери і фондову біржу» встановлює обов'язкову систематичну публікацію річного звіту, Закон «Про господарські товариства» покладає обов'язки щодо публікації повідомлень про скликання загальних зборів і персональне сповіщення на власників іменних акцій.

  • Поширення інформації, ініційоване власником. У цьому випадку сама організація, як власник інформації, вирішує, яку інформацію і в який спосіб поширювати. Це може бути публікація квартальних звітів, інформація про продукцію підприємства.

  • Поширення інформації, ініційоване зацікавленими особами. Будь-яка зацікавлена особа має право на отримання інформації про діяльність підприємства. Іноді з таким правом поєднується обов'язок суспільства надавати інформацію на запит зацікавленої особи. Наприклад, Закон «Про господарські товариства» зобов'язує акціонерне товариство на вимогу акціонера надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів, документи, пов'язані з порядком денним зборів, книги протоколів засідань правління і т.п.

mcdlxiv.Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну.

mcdlxv.Конфіденційна інформація − це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні особи, поширюються за її бажанням та відповідно до встановлених нею умов та правил.

mcdlxvi.Таємна інформація − це відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, їх розголошення завдає шкоду особі, суспільству, державі.

mcdlxvii.Комерційна таємниця товариства − це відомості, які пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею та розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

mcdlxviii.Згідно з українським законодавством держава визначає:


  • перелік відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці (KM);

  • відповідальність за розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства (ВР);

  • порядок охорони відомостей, які становлять комерційну таємницю (ВР).

mcdlxix.Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» № 611 від 9 серпня 1993 р., комерційну таємницю не становлять:

  • установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

  • інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

  • дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

  • відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

  • документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

  • інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

  • документи про платоспроможність;

  • відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

  • відомості, що, відповідно до чинного законодавства, підлягають оголошенню.

mcdlxx.Чинним законодавством встановлено кримінальну та адміністративну відповідальність за розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації. Крім того, товариствам надано можливість притягати посадових осіб до відповідальності, передбаченої установчими документами товариства.

mcdlxxi.Корпорація у своїх внутрішніх нормативних Документах повинна визначити:

mcdlxxii.• перелік інформації, віднесеної до конфіденційної таємної категорій (склад і обсяг відомостей);


  • перелік осіб, що мають право доступу до інформації кожної з категорій;

  • перелік осіб, що мають право класифікувати інформацію за режимом доступу;

  • права й обов'язки посадових осіб щодо отримання, викорис
    тання, поширення і збереження інформації з обмеженим доступом;

  • відповідальність за забезпечення збереження інформації з обмеженим доступом.

mcdlxxiii.Таким чином, корпорація повинна врегулювати у своїх внутрішніх документах питання отримання, поширення, використання і збереження інформації. Перелік документів, що містять внутрішньокорпоративну інформацію і регламентують інформаційну політику акціонерного товариства, наведено в табл. 5.

mcdlxxiv.Таблиця 5

mcdlxxv.Розміщення інформації у внутрішніх положеннях акціонерного товариства

mcdlxxvi.



mcdlxxvii.Регламентуючі документи

mcdlxxviii.Перелік інформації

mcdlxxix.Статут організації

mcdlxxx.


mcdlxxxi.Основні принципи діяльності організації — відкритість і прозорість, право членів організації на отримання відкритої інформації; обов'язки членів трудового колективу, акціонерів і посадових осіб щодо інформації з обмеженим доступом.

mcdlxxxii.Положення щодо

mcdlxxxiii.посадових осіб



mcdlxxxiv.Обовʼязки посадових осіб управління організації щодо виконання покладених на них обовʼязків, повʼязаних з інформацією; відповідальність посадових осіб за неналежне виконання посадових обовʼязків; порядок залучення посадових осіб до відповідальності

mcdlxxxv.Продовження таблиці

mcdlxxxvi.Положення щодо інформації і порядку її надання

mcdlxxxvii.Класифікація інформації; основні вимоги до оформлення запиту про надання відкритої інформації; порядок і терміни розгляду запитів; порядок надання відкритої інформації; загальний перелік відомостей, що є відкритими для ознайомлення; перелік осіб, що мають право класифікувати інформацію відповідно до режиму доступу; відповідальність посадових осіб за ненадання або несвоєчасне надання інформації

mcdlxxxviii.Договір з посадовою особою

mcdlxxxix.обов'язки конкретної посадової особи щодо нерозголошення інформації з обмеженим доступом

mcdxc.Зобовʼязання посадової особи щодо інформації з обмеженим доступом

mcdxci.підписаний посадовою особою документ, що підтерджує його поінформованість у політиці організації щодо інформації з обмеженим доступом і згода посадової особи дотримуватися такої політики

mcdxcii.

mcdxciii.Крім законодавчих і організаційних обмежень, поняття захищеності тісно пов'язано із засобами комунікацій, переважним використанням сучасних комп'ютерних систем і мереж в інформаційному забезпеченні організації.

mcdxciv.Таким чином, при формуванні інформаційної політики акціонерне товариство повинно врегулювати у своїх внутрішніх документах питання отримання, поширення, використання і збереження інформації.

mcdxcv.

mcdxcvi.Контрольні запитання та завданняbusinessman-and-question-mark-pic

mcdxcvii.


  1. Визначте сутність основних характеристик управлінської інформації.

  2. Які внутрішні і зовнішні інформаційні джерела інформації ви знаєте?

  3. Назвіть види звітності (фінансової і не фінансової), що є відкритим інформаційним джерелом діяльності корпорації?

  4. Охарактеризуйте структуру інформаційного середовища сучасного підприємства.

  5. Які види ресурсів забезпечують функціонування інформаційно комунікаційної структури корпорації?

  6. Що таке формальний та неформальний інформаційний потік?

  7. Які основні типи і категорії документів застосовуються у діяльності акціонерного товариства?

mcdxcviii.

mcdxcix.

md.РОЗДІЛ 7



mdi.000bsdfw

mdii.КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА

mdiii.


    1. Сутність і функції корпоративної культури.

    2. Етичні цінності корпорації.

    3. Типологія корпоративних культур.

mdiv.7.4. Корпоративні норми.

mdv.

mdvi.7.1. Сутність і функції корпоративної культури

mdvii.

mdviii.Корпорація функціонує на взаємодії зовнішнього і внутрішнього середовищ, заснованих на використанні матеріальних, фінансових, інформаційних, людських, інтелектуальних ресурсів. Але є ще одне середовище, яке опосередковано впливає на процес і результати діяльності корпорації і засновано на етичних, духовних, культурних, поведінкових цінностях і нормах, що складаються в процесі еволюції' загальнолюдського, національного, корпоративного і особистісного розвитку. Це середовище історично складається особистостями й колективами людей і має назву корпоративної культури. Корпоративна культура (інша назва − організаційна культура) прийнята в кожній організації, вона значно впливає на різні сторони діяльності членів організації і, зокрема, на владні відносини і відносини контролю; ставлення до трудової діяльності; міжособистісні стосунки усередині груп; міжгрупові відносини та відносини із зовнішнім оточенням.

mdix.Концепція корпоративної культури почала складатися на початку 80-х років XX століття у США під впливом трьох наукових напрямів: стратегічного менеджменту, теорії організацій та організаційної поведінки. Культура об'єднує в собі сукупність цінностей, норм, процедур управління, переконань, способів мислення і розуміння навколишнього світу, притаманних конкретній організації. Корпоративна культура — це нематеріальний бік діяльності організації, що стосується кожного, проте часто не береться до уваги. Тільки тоді, коли організації намагаються впровадити нову стратегію або провести реорганізацію, яка йде врозріз з основними культурними нормами і цінностями, вони віч-на-віч зіштовхуються із силою культури.

mdx.Культуру організації можна визначити як сукупність ідей, корпоративних цінностей і норм поведінки, що формуються в ході спільної діяльності для досягнення загальних цілей певної організації.

mdxi.Корпоративна культура це сукупність правил, звичаїв та сталої практики в галузі корпоративного управління, яка не отримала нормативного закріплення в законодавстві та базується на загальному культурному рівні суспільства, нормах моралі, діловій практиці тощо.

mdxii.Розглядаються три рівні корпоративної культури, які охоплюють зовнішні прояви (поверхневий рівень), цінності і вірування (смисловий рівень), базові концепції і відносини (глибинний рівень). До поверхневого рівня належать видимі і відчутні елементи культури: манера поведінки, мова, правила, фірмові і товарні знаки, фірмовий одяг, інтер'єр приміщень, архітектура будівель. Смисловий рівень культури формує цінності і вірування корпорації, роз'яснює мету її існування. На глибинному рівні цінності сприймаються автоматично на рівні підсвідомості і вважаються істинними, незамінними, такими, що не потребують узаконення.

mdxiii.При створенні компанії основним джерелом корпоративної культури є її засновники і виконавча влада в особі вищого керівника. Особистості, які стоять на чолі виконавчих органів корпорації, привносять свою філософію життя, погляди на світ і суспільство, ідеї і цінності, поведінкові норми, особисту мову і манеру спілкування. Усі моральні і етичні цінності, які створюються певним стилем керівництва, можуть стати традицією і сформувати корпоративну культуру за умови успішної діяльності корпорації, формування сприятливого організаційного клімату і підвищення добробуту працівників. Згодом культура починає виконувати роль об'єднуючого фактору, що дає членам організації почуття організаційної ідентичності і породжує відданість корпоративним цінностям і переконанням.

mdxiv.Корпоративна культура виконує два основні завдання:



  1. Адаптацію корпорації, як єдиного організму, до навколишнього середовища.

  2. Забезпечення єдності організаційного середовища шляхом інтеграції членів організації.

mdxv.Перше завдання спрямоване на зміцнення міжособистісних і міжгрупових зв'язків до ступеня визнання особистостями своєї належності до колективу і вміння різних за характером, віком, статтю, освітою людей ефективно працювати разом, дотримуватися певних правил організаційної поведінки, досягати успішної кар'єри, знаходити своє місце в колективі. Мета завдання − зміцнення внутрішньої цілісності корпорації, тому учасниками корпоративних культурних відносин є робітники, управлінці, акціонери, що працюють на підприємстві. Наведемо основні механізми досягнення внутрішньої інтеграції:

  • встановлення критеріїв членства в корпорації і її групах;

  • встановлення єдиної ідеології, релігії і духовних критеріїв;

  • встановлення правил просування по службовій ієрархії, при
    дбання і втрати влади, розподілу статусів і ролей;

  • вибір методів комунікацій, специфічної мови;

  • встановлення характеру соціальних відносин між групами,
    визначення припустимого рівня відкритості;

mdxvi.• встановлення параметрів бажаної і небажаної поведінки.

mdxvii.Інше завдання спрямоване на створення сприятливих і ефективних зовнішніх відносин корпорації. Зовнішня адаптація характеризує корпорацію як учасника ринкових відносин з усіма зацікавленими сторонами поза компанією. Корпоративна культура стимулює або змушує працівників створювати позитивний імідж корпорації, спрямовує щоденну діяльність на досягнення не тільки матеріальних, але й духовних цілей, які підтриманні зовнішнім оточенням, національною і міжнародною спільнотою. Для досягнення зовнішніх цілей необхідно, щоб працівники організації були ознайомлені та позитивно сприймали:



  • місію, стратегію та головні завдання корпорації;

  • методи та засоби досягнення стратегічних цілей;

  • системи підпорядкування та стимулювання;

  • критерії оцінки досягнень кожного індивіда та групи;

  • створення міцної інформаційної системи;

  • засоби контролю і координації спільних дій.

mdxviii.Зовнішні функції корпоративної культури тісно пов'язані з поняттям соціальної відповідальності, яка на основі дотримання принципів ділової етики змушує керівників корпорації приймати рішення і діяти таким чином, щоб їхня організація робила внесок у добробут усього суспільства і служила інтересам людства так само, як і своїм власним.

mdxix.Корпоративна культура виконує такі основні функції:



  • креативна функція (створення і збереження духовних цінностей);

  • оціночно-нормативна функція (на основі порівняння реальної поведінки людини з прийнятими нормами дається оцінка працівникові, визначаються його позитивні і негативні дії, прогресивне або консервативне ставлення до організаційного розвитку);

  • регламентуюча і регулююча функції (на основі попередньої оцінки і аналізу створення корпоративних норм і включення їх до внутрішніх нормативних положень, а також моніторинг дотримання цих положень працівниками);

  • пізнавальна функція (отримання працівниками нових знань, пізнання нових відчуттів, участь у нових формах навчання і громадської роботи, здобуття духовного і соціального досвіду);

  • змістовна функція (участь культури у визначенні людиною і соціумом сенсу життя, сенсу свого існування, тобто особистої і соціальної місії)

  • комунікаційна функція (через цінності, прийняті суспільством, норми поведінки та інші елементи культури забезпечується взаєморозуміння членів організації та їхня взаємодія);

  • функція суспільної пам'яті (збереження і нагромадження досвіду людських відносин у корпорації і людства у цілому).

mdxx.Виконуючи свої функції, культура може мати як позитивний, так і негативний вплив на існування і розвиток корпорації. Сприяння адаптації або опір змінам, прогресивні або руйнуючі нововведення, відчуття родини або жорстка конкуренція в організаційних і міжособистісних відносинах − це тільки декілька конфліктів, які може викликати той чи інший тип корпоративної культури.

mdxxi.Для великих корпорацій культура має неоднорідний характер. Вона може бути сильною в цілому за наявності слабких ланок і навпаки. Культура кожного підрозділу може мати свій характер і називається субкультурою. Існування різнорідних субкультур характерно для корпорацій з дивізіональною організаційною структурою, диференційованою за продукцією чи регіоном або для корпорацій з мережею філій, представництв, дочірніх підприємств.

mdxxii.У випадку територіального відокремлення підрозділу або підприємства на організаційну субкультуру впливають національні або регіональні особливості, які привносять в організацію наймані працівники з певного регіону. Місцева влада, природні, історичні, соціальні умови також вносять.корективи у сформовані керівництвом корпоративний стиль, норми, цінності.

mdxxiii.При функціональному розподілі субкультур визначальний вплив мають технології, стратегія, цілі, характер діяльності, функції підрозділу. Якщо головна (материнська) компанія сформована за бюрократичними принципами на основі лінійно-функціональної структури, то організаційні та управлінські процеси мають сувору регламентацію і формалізацію. Це абсолютно підходить до характеру субкультури виробничого підрозділу. Однак деякі підрозділи (наприклад, дослідницький, маркетинговий) за характером поставлених завдань і стилем роботи можуть сформувати підприємницьку субкультуру, засновану на демократичних принципах, які сприяють швидкій адаптації до нових товарів, клієнтів, технологій.

mdxxiv.При розбіжності етичних цінностей різних корпоративних культур або субкультур (між різними корпораціями або підрозділами однієї корпорації) можуть виникати етичні конфлікти, для вирішення яких дуже важко знайти правильне рішення. Кожна сторона конфлікту може розцінити поведінку протилежної сторони як неетичну, що зневажає її цінності. У цих випадках треба посилатися на правила і закони етики більш високого (нерідко і загальнолюдського) рівня.

mdxxv.Основні параметри, які впливають на формування того чи іншого типу корпоративної культури:



  1. Пріоритет зовнішніх або внутрішніх цілей.

  2. Соціальна або організаційна орієнтація культури.

  3. Ставлення до ризиків, інновацій, прогресу або стабільності.

  4. Акцент на конформізм або індивідуалізм членів корпорації.

  5. Перевага групових або індивідуальних форм прийняття рішень.

  6. Ступінь дотримання стратегічних і оперативних планів.

  7. Кооперація або конкуренція між членами стійких груп.

  8. Складність та формалізація організаційних процедур.

mdxxvi.9. Інформованість членів організації стосовно своєї ролі.

mdxxvii.10. Відданість та лояльність щодо організації.

mdxxviii.Однією з найважливіших характеристик культури є її сила. Під силою культури розуміється ступінь згоди членів організації щодо важливості деяких специфічних цінностей. Якщо більшість працівників корпорації згодні, що ці цінності важливі, отже, культура сильна і здатна поєднати колектив, але якщо згоди щодо основних цінностей нема, то культура вважається слабкою. Якщо керівництво бажає створити і підтримувати сильну культуру, воно повинне, по-перше, приділяти велику увагу добору кадрів і проводити значну соціальну підготовку; по-друге, широко використовувати символи, церемонії, ритуали, зразки для наслідування, історії успіху, гасла. Цей культурний інструментарій виховує відданість працівників цінностям корпорації. Сила корпоративної культури залежить від обсягу і характеру влади, що розкриваються за допомогою такої категорії, як керованість. Керованість − це реакція підлеглого, керованого об'єкта, групи, колективу на вплив з боку менеджера або системи управління в цілому.

mdxxix.Реакції на вплив, управлінське рішення можуть бути різними:



  • бездіяльність, протидія (схована чи явна), формальна дія (без ініціативи, зосередження зусиль і т.д.);

  • сприйнятлива, ініціативна дія, ентузіазм (прагнення виконувати завдання у встановлений термін і якісно).

mdxxx.Одним із факторів підвищення керованості є партнерство − управління, здійснюване на основі участі всіх членів колективу або групи в розробці і прийнятті рішень, спільному управлінні. Партнерство характеризує взаємини менеджера і підлеглих йому людей, але лише ті, які сприяють інтеграції інтересів, задумів, намірів, прагнень, характеризують розуміння і підтримку менеджера персоналом. Ефективність партнерства залежить від авторитету менеджера, обраного й використовуваного ним механізму управління, цілей і соціально-психологічної атмосфери в колективі.

mdxxxi.


mdxxxii.7.2. Етичні цінності корпорації


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал