Навчальний посібник Вінниця внту 2015 1




Сторінка7/17
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.34 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17
Сцієнтизм (science) – світоглядна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання якнайвищу культурну цінність та достатню умову орієнтації людини в світі. Лише за наукою закріплюється право володіння істиною.
58.
Теїзм (theism) – релігійний світогляд, що виходить зрозуміння існування надприродного абсолютного буття як нескінченної божественної особистості.
59.
Телеологізм (finality
)

вчення, що постулює наявність особливого роду причинності – цільової, що відповідає на питання для чого. Звичайно пов’язаний з визнанням ідей творіння або наявності Бога як промислителя, тобто єства, що наділене волею, яку з необхідністю здійснюють всі об’єкти світу. Пов’язане з переносом цілеполагання як характеристики людської діяльності на надсвітові сутності.
60.
Формальний підхід (formal

approach) – напрямок в соціальній філософії, що визнає спрямованість розвитку, який проходить одній ті ж ступені розвитку, обумовлені єдиною системою детермінації.
61.
Харизма (charism(a) – виключна обдарованість, наявність у особистості, дії, інституту або символу особливих якостей виключності, надприродності.
62.
Цивілізаційний підхід (civilization

approach) – пов’язаний зрозумінням круговороту в історичному розвитку. Заперечує єдину детермінацію. Визнає наявність відокремлених, самодостатніх цивілізацій.
63.
Еволюція (evolution) – синонім розвитку. Частіше пов’язується з поступовими кількісними змінами або з розвитком якостей, що, в цілому, не руйнують єдність та визначеність систем та структур.
64.
Екзистенціалізм (existentialism) – впливове філософське вчення ХХ століття – філософія існування.
65.
Емпіризм (empiricism) – напрямок в теорії пізнання, що визнає
78
чуттєвий досвід джерелом знання та вважає, що зміст пізнання може бути поданий як опис цього досвіду або зведений до нього. На відміну від сенсуалізму, припускає деяку пізнавальну діяльність людського розуму.

66.
Епістемологія (epistemology) – вчення про істину та засоби її досягнення. Частина гносеології як теорії пізнання.
67.
Естетика (aesthetics) – філософська наука, що вивчає естетичне ставлення досвіту та сферу художньої діяльності людей.
68.
Етика (ethic) – філософська наука про мораль.

9 Термінологічний словник
абстракція abstraction
агностицизм agnosticism
античний ancient
апологетика apologetics
борг debt
буття being
вид kind випадковість chance
«від руки explanatory відчуження estrangement
віра belief воля Will глосарій glossary
гносеологія gnoseology головна ідея main idea
давньогрецький ancient Greek
демаркація demarcation
детермінізм determinism діалектика dialectics діалектичний dialectical
добро good дуалізм dualism
дух spirit духовна культура cultural
wealth душа soul
емпіризм empiricism
естетика aesthetics
етимологія etymology заблуд delusion закон law
знання knowledge значення importance ідеалізм idealism
ідеологія ideology
ідея idea
індивідуальне individual
ірраціональне irrational істина truth категорія category
класичний classic(al ) концепція conception
критерій criterion
культура culture логіка logic логіка і методологія науки та техніки logician and
methodologyаn of science and
technician любов love
людська природа human nature
матеріалістичний materialistic матерія matter ментальність mentality
метафізика metaphysic метод method мінливість changeability
моральний ethical нація nation
необхідність necessity
79
несвідоме non conscious
Новий час Modern age
номіналізм nominalism
обґрунтування headwords
онтологія ontology основний essential
основний fundamental поняття conception прагматизм pragmatism практика practice
причина cause
простір space протиріччя contradiction
психіка psyche
реалізм realism
регрес regress(ion)
регулятор regulator
релігійний religious рівні levels
рух motion
свідоме conscious
свідомість consciousness світогляд conception of the
world, world-view, world outlook
свобода freedom
середньовічний medieval
складники components
смисл sense соліпсизм solipsism
соціальний social
співвідношення correlation субстанція substance
суспільство society сучасний contemporary сучасний present-day теологія theology
тіло body
утопічне utopian фаталізм fatalism
філософія philosophy
філософська антропологія philosophical anthropology форма form
форми forms християнський Christian
цивілізація civilization
цінності values
час time щастя happiness
80

Частина ІІ
ФІЛОСОФІЯ У ТЕКСТАХ
ХРЕСТОМАТІЯ

1 Аристотель
Метафізика (Книга перша)

Розділ перший Усі люди від природи прагнуть знання. Доказом тому є потяг до чуттєвого сприйняття адже незалежно від того, чиє від них якась користь, їх цінують заради них самих, і найбільше – зорові сприйняття, бо зору, можна сказати, ми віддаємо перевагу порівняно з іншими сприйняттями не тільки для того, щоб діяти, алей тоді, коли не маємо наміру чогось робити. І причина цього втім, що зір більше за інші відчуття сприяє нашому пізнанню і виявляє багато відмінностей у речах. Здатністю до чуттєвого сприйняття тварини наділені від природи, на
ґрунті чуттєвого сприйняття водних не виникає пам'ять, а в інших виникає. І тому тварини, що мають пам'ять, кмітливішій розумніші за тиху кого немає здібності пам'ятати; причому кмітливі, але нездатні навчитися всі, хто не здатен чути звуки, як-от бджола і дехто щез такого роду тварин навчитися ж здатні ті, хто, крім пам'яті, має ще й слух. Інші тварини користуються у своєму житті уявленнями і спогадами, а до досвіду причетні мало людський же рід користується у своєму житті також мистецтвом і міркуваннями. З'являється досвіду людей завдячуючи пам'яті; а саме численні спогади про один і той самий предмет набувають значення одного досвіду. І досвід здається майже однаковим до науки і мистецтва. А наука і мистецтво виникають у людей через досвід.
З'являється ж мистецтво тоді, коли на основі набутих у досвіді думок утворюється один загальний погляд на предмети. Так, наприклад, вважати, що Калієві при ось такій хворобі допоміг ось такий засіб, і він же допоміг Сократові і так само іншим, – це справа досвіду а визначити, що цей засіб при ось такій хворобі допомагає ось таким і таким людям якоїсь однієї вдачі (наприклад, млявим або жовчним при сильній лихоманці, – це все справа мистецтва. Стосовно діяльності досвід, мабуть, ніяк не відрізняється від мистецтва мало того, ми бачимо, що ті, хто має досвід, досягають успіху більше, ніж ті, хто має саме тільки абстрактне знання, але немає досвіду. Причина цього втому, що досвід є знанням одиничного, а мистецтво – знанням загального, всяка ж дія і всяке творіння стосуються одиничного адже лікар лікує не людину взагалі, хіба що поверхнево, а Калія чи Сократа, чи когось іншого. І тих, хто має ім'я, для кого бути людиною є чимось важливим. Тому, якщо хтось має загальне знання, а досвіду немає і пізнає взагалі одиничного, яке міститься в ньому, не знає, то він часто помиляється в
81
лікуванні, бо лікувати доводиться одиничне. Однак ми все-таки вважаємо, що знання і розуміння більше належать мистецтву, ніж досвіду, і вважаємо тих, хто володіє якимось мистецтвом, мудрішими за тих, хто має досвід, бо мудрість у кожного більше залежить від знання, і це тому, що перші знають причину, а другі – ні. І справді, досвідчені знають що, але не знають чому ті ж, хто володіє мистецтвом, знають чому, тобто знають причину. Тому мий наставників у кожній справі шануємо більше, вважаючи, що вони знають більше, ніж ремісники, і мудріші за них, оскільки вони знають причини того, що створюється. А ремісники подібні деяким бездушним предметам хоча вони й роблять те або те, але роблять це, самі того не знаючи (як-от вогонь, що пече неживі предмети в кожному такому випадку діють завдяки своїй природі, а ремісники – за звичкою. Таким чином, наставники мудріші не через уміння діяти, атому, що вони мають загальне знання і знають причини. Взагалі ознака знавця – здатність навчити, і тому ми вважаємо, що мистецтво ближче до знання, ніж досвід, боті, хто володіє мистецтвом, здатні навчити, а ті, хто має досвідне здатні. Далі, жодне з чуттєвих сприйняттів мине вважаємо мудрістю, хоча вони й дають найважливіші знання про одиничне, однак вони ні щодо чого не вказують чому, наприклад, чому вогонь гарячий, а вказують лише, що він є гарячим. Природно тому, що той, хто понад звичайні чуттєві сприйняття перший винайшов якусь штуку, викликав у людей подив не тільки через користь його винаходу, але і як людина мудра й вища за інших. А після того, як було відкрито більше мистецтв, одних – для задоволення необхідних потреб, інших – для розваги, винахідників останніх ми завжди вважаємо мудрішими, ніж винахідників перших, тому що їхні знання були спрямовані не на досягнення користі. Коли всі такі мистецтва було створено, тоді було набуто знань не для втіхи і не для задоволення необхідних потребі насамперед у тих місцевостях, де люди мали вільний час. Тому математичні мистецтва постали передусім у Єгипті, ботам жерцям було надано час для дозвілля. В Етиці вже було сказано, в чому різниця між мистецтвом, наукою й усім іншим, що відноситься до того ж роду а мета міркування показати тепер, що так звана мудрість, на загальну думку, прозирає перші причини і начала. Тому, як уже було раніше сказано, людина, котра має досвід, уважається мудрішою за тих хто має лише чуттєві сприйняття, а котра володіє мистецтвом – мудрішою тих, хто має досвід, наставник мудрішим за ремісника, а науки про споглядальне (theoretikal) – вищими за мистецтво творіння (роіеtіkаl). Таким чином, ясно, що мудрість є наукою про певні причини і начала. Розділ другий
82
Оскільки ми шукаємо саме цю науку, то належить розглянути, які ті причини і начала, наука про які є мудрістю. Якщо розглянути ті уявлення, які ми маємо про мудрого, то, можливо, досягнемо тут більшої ясності.
По-перше, ми припускаємо, мудрий, наскільки це можливо, знає все, хоча він і немає знання про кожний предмет окремо. По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнати важке й ледь збагненне для людини (адже сприймання відчуттями властиве всіма тому це легко й нічого мудрого в цьому немає. По-третє, ми вважаємо, що мудріший у будь-якій науці той, хто точніший і більше здатний навчити з'ясуванню причині, [по-четверте], що серед наук більшою мірою мудрість та, яка бажана задля неї самої і для пізнання, ніж та, котра бажана заради користі, що вона дає, а [по-п'яте] та, яка головує, – більшою мірою, ніж допоміжна, бо мудрому належить не отримувати настанови, а наставляти, і не він мусить коритися іншому, а йому той, хто менш мудрий. Ось які думки і ось скільки ми їх маємо про мудрість і мудрих. Знання про все з необхідністю має той, хто найбільшою мірою серед указаного тут володіє знанням загального, бо в певному сенсі він знає все, що підпадає під загальне. Але, мабуть, найважче для людини пізнати саме це, найзагальніше, бо воно найвіддаленіше від чуттєвих сприйняттів. А найбільш строгими єті науки, які найбільше займаються першими началами, адже ті, які виходять із меншої кількості передумов, більш строгі, ніж ті, які здобуваються на основі додавання наприклад, арифметика більш строга, ніж геометрія. Алей навчити більше здатна та наука, яка досліджує причини, бо навчають ті, хто вказує на причини для кожної речі. А знання і розуміння заради самого знання і розуміння найбільше притаманні науці проте, щонайбільше гідне пізнання, адже той, хто віддає перевагу знанню заради самого знання, найбільшу перевагу віддає науці найдосконалішій, а саме такою є наука про найбільш гідне пізнання. А найбільш гідними пізнання є перші начала і причини, бо через них і на їх підставі пізнається все інше, а не вони через те, що їм підпорядковане. І наука, щонайбільшою мірою головує, і є головнішою за допоміжну, – та, яка пізнає мету, заради якої належить діяти в кожному окремому випадку цією метою в кожному окремому випадку є те або інше благо, а в усій природі загалом – найкраще. Отже, з наведеного випливає, що наймення мудрості необхідно належить одній і тій самій науці це мусить бути наука, що досліджує перші начала і причини адже і благо, і те, заради чого є одним з видів причин. А що це не мистецтво творення, пояснили вже перші філософи. Бой раніше, й тепер здивування спонукає людей до філософії, причому спочатку вони дивувалися з того, що безпосередньо викликало подив, а згодом, потроху просуваючись таким чином далі, вони ставили питання про більш значуще, наприклад, про зміну положення Місяця, Сонця і зірок, а таким чином про походження Всесвіту. Але здивований і зачудований вважає себе необізнаним (тому й той, хто полюбляє міфи, є певною мірою філософом, адже міф створюється на
83
основі дивовижного. Якщо, таким чином, почали філософувати, аби позбутися незнання, то очевидно, що знання стали прагнути заради розуміння, а не заради якоїсь користі. Самий розвиток речей підтверджує це а саме коли в наявності з'явилося все необхідне, так само які те, що полегшує життя і приносить втіху, тоді стали шукати такого роду розуміння. Через це ясно, що мине шукаємо його заради якоїсь іншої потреби. І так само як вільною називаємо людину, котра живе заради самої себе, а не для іншого, й ця наука єдино вільна, бо лише вона існує заради самої себе. Тому, можливо, й володіння нею було б справедливо вважати вищим за людські можливості, адже в багатьох відношеннях природа людини рабська, тобто, згідно зі словами Симоніда, бог один лише міг би мати цей дар, людині жне варто шукати несумірного їй знання. Отож, якщо поети кажуть правду і якщо заздрість – у природі божества, то найприроднішим для неї було б виявлятися в цьому випадку, і нещасними б мусили бути всі, хто не знає міри. Але божество не може бути заздрісним хоча, за прислів'ям, брешуть багато піснярі, і не варто якусь іншу науку вважати ціннішою за цю. Бо найбожественіша наука є так само й найціннішою. Атакою може бути одна тільки ця – у двоякому значенні. А саме божественною є таз наук, яку радше за все міг би мати Бог, і так само божественною мала би бути всяка наука про божественне. І тільки для науки, яку ми і шукаємо, підходить і те, і те. Бог, за загальною думкою, належить до причині є деяким началом, і така наука могла би бути або тільки, або над усе в Бога. Таким чином, усі інші науки є необхіднішими за неї, проте кращої за неї немає.

(Цит.: Аристотель. Метафизика //
Соч.: В т. М, 1976. Т. 1. С. 65-70).
Розділ 9 Піфагорійців ми тепер залишимо, адже достатньо було торкнутися їх настільки, наскільки ми торкнулись. Ті ж, хто визнає причинами ідеї, в пошуках причин для речей, що навколо нас, передусім проголосили інші предмети, рівні цим речам за числом, немовби хто, прагнучи зробити підрахунок, за меншої кількості речей вважав, що зробити це буде неспроможний, але, збільшити їх кількість, увірував, що підрахує. Справді, ейдосів приблизно стільки жабо не менше, ніж речей, шукаючи причини яких, вони від речей дійшли до ейдосів, адже для кожного роду є у них щось однойменне, і окрім сутностей маємо єдине в множинному для всього іншого – і в навколишніх речах, і у вічних. Далі, жоден із способів, якими ми доводимо, що ейдоси існують, не переконує нас. Дійсно, на підставі одних не виходить умовиводу, на
84
підставі інших ейдоси мусять бути і для того, для чого, як ми вважаємо, їх немає. Адже згідно з доведенням від знання ейдоси повинні бути для всього, про що є знання на підставі доводу щодо єдиного в множинному вони повинні бути і для заперечень, а на підставі доводу проте, що мислити щось можна і після його зникнення, – для минущого, адже про нього може залишитися якесь уявлення. Далі, на підставі найточніших доведень одні визнають ідеї співвіднесеного, про яке ми говоримо, що і для нього немає роду самого по собі інші наводять аргумент стосовно третьої Людини. Далі, згідно з припущенням, на підставі якого ми визнаємо існування ідей, і повинні бути ейдоси не тільки сутностей, алей багато чого іншого (авжеж, і думка єдина не лише стосовно сутності, але і стосовно всього іншого існують знання не тільки про сутність, алей про інше і виходить у них незчисленна кількість інших подібних висновків між іншим з необхідності і згідно з ученням про ейдоси, оскільки можлива причетність до ейдосів, то повинні існувати ідеї лише сутностей, бо причетність до них не може бути привхідною, а кожна річ мусить бути причетна до ейдосу тією мірою, якою він не висловлюється про субстрат. Отож, ейдоси були б тільки сутністю. Однак і тут, у світі чуттєво сприйманого, і там, у світі ідей, сутність означає одне й те саме. Інакше який ще сенс має твердження, що є щось поза навколишніми речами, – єдине в множинному Якщо ж ідеї і речі, причетні до них, належать до одного й того самого виду, то буде щось спільне їм. Коли ж вид для ідей і причетних до них речей не один і той самий, то в них, треба вважати, лише ім'я спільне, і це було б схоже нате, якби хто називав людиною і
Галлія, і шматок дерева, не побачивши між ними нічого спільного. Однак найбільшу складність викликало б питання, яке значення мають ейдоси чуттєво сприйманих речей – для вічних, або для тих, що виникають і минають. Річ утім, що вони для цих речей не є причиною руху або якоїсь зміни. З іншого боку, вони нічого не дають ані для пізнання решти речей адже вони і не сутності цих речей, інакше б вони були в них, ані для їхнього буття (оскільки вони перебувають у причетних до них речах. Щоправда, можна було б, мабуть, подумати, що вони причинив тому самому сенсів якому домішування до чогось білого є причиною того, що воно є білим. Але це міркування – спочатку його висловлював Анаксагор, а згодом Евдокс і деякі інші – занадто вже хистке, адже неважко висунути проти такого погляду багато аргументів, що доводять їхню неспроможність. Разом з тим усе інше не може походити з ейдосів, у жодному із звичних значень. Говорити ж, що вони зразки і що все інше причетне до них, – означає базікати пусте і говорити поетичним іносказанням. Справді, що це таке, що діє, дивлячись на ідеї Адже можна і бути, і ставати схожим нащо завгодно, не наслідуючи зразків так що, чи існує Сократ, чині, може з'явитися така людина, як Сократі ясно, що те саме було б, коли існував би
85
вічний Сократ. І мусила б бути сила-силенна зразків для одного й того ж, і, отже, безліч його ейдосів, приміром, для людини – жива істота і двонога, а разом з тим і сама-по-собі людина. Далі, ейдоси повинні були б бути зразками не тільки для чуттєво сприйманого, ай для самих себе, приміром, рід – як рід для видів так що одне й те саме було б і зразком, і подобою. Далі, необхідно, мабуть, вважати неможливим, щоб окремо один від одного існували сутність і те, сутністю чого вона є як можуть через це ідеї, якщо вони сутності речей, існувати окремо від них Між тим у «Федоні» мовиться таким чином, що ейдоси суть причини і буття і виникнення речей і, одначе, якщо ейдоси й існують, то речі, причетні до них, усе жне виникли б, якби не було того, що приводить їх у рух. З іншого боку, виникає чимало іншого де ейдосів не існує. Тому ясно, що і решта не може і бути, і виникати через ті самі причини, які тільки-но вказані речі.
(Цит.: Аристотель.
Метафизика // Соч.: В т. М, 1976. Т. 1. С. 86 - 88).

2 Р. Декарт
Принципи філософії
Лист до французького перекладача

Насамперед я хотів би з'ясувати, що таке філософія, розпочавши із звичайного, з того, наприклад, що слово філософія означає заняття мудрістю, і що під мудрістю ми розуміємо не лише розсудливість у справах, ай досконале знання всього, що може знати людина це саме знання, що керує життям, слугує збереженню здоров'я, а також відкриттям у всіх науках. А щоб філософія стала такою, вона необхідно мусить бути виведена з перших причин так, щоби той, хто намагається опанувати її (що й означає, власне, філософувати, починав з дослідження цих перших причин, які йменуються принципами. Для цих принципів існують дві вимоги. По-перше, вони повинні бути настільки ясними і самоочевидними, щоб людський розум при уважному розгляді не зміг піддати сумніву їхню істинність по-друге, пізнання всього іншого мусить залежати від них таким чином, що хоча б принципи і могли бути пізнаними поза іншими речами, однак, навпаки, ці останні не могли б бути пізнаними без знання принципів. При цьому належить зрозуміти, що тут пізнання речей із принципів, від яких вони залежать, виводиться таким чином, що в усій низці висновків немає жодного, який би не був цілковито ясним. Абсолютно мудрим насправді є один Бог, адже йому властиве досконале знання всього однак і люди можуть бути названі більше або менше мудрими, згідно з тим, наскільки багато чимало вони знають істин про найважливіші речі. З цим, я гадаю, погодяться всі обізнані люди.
86

Потому я запропонував би обговорити корисність цієї філософії і разом з тим би довів важливість переконання, що одна тільки філософія (оскільки вона поширюється на все, що приступне людському пізнанню) відрізняє нас від дикунів і варварів і що кожний народ є тим більше цивілізованим і освіченим, чим краще у ньому філософують тому немає для держави більшого блага, як мати справжніх філософів. До того ж будь-якій людині важливо не лише користуватися близькістю людей, відданих душею цій науці, але воістину набагато краще самим присвятити себе їй, на зразок того, як безсумнівно краще при ходінні користуватися власними очима і, завдячуючи їм, мати насолоду від барві кольорів, ніж заплющити очі і йти за поводирем проте й це все-таки краще, ніж, заплющивши очі, відмовлятися від будь-якого стороннього керівництва. І справді, ті, хто марнує життя без вивчення філософії, зовсім склепили очі і не прагнуть їх відкрити тимчасом задоволення, яке ми маємо, споглядаючи видимі очам речі, аж ніяк не може бути порівняне з тим задоволенням, яке нам дає пізнання тих речей, що ми знаходимо з допомогою філософії. До того ж і для наших звичаїв, і для життєвого устрою ця наука більш необхідна, ніж користуватися очима для спрямування наших кроків. Нерозумні тварини, що мусять піклуватися лише про власне тіло, тільки тим і переймаються, що шукають харч для нього для людини ж, головною частиною якої є розумна першому місці має стояти турбота про пошуки її справжньої поживи – мудрості. Я твердо переконаний, що більшість не уникла б цього, якби тільки мала надію досягти успіху і знала бяк це зробити. Немає такої найгіршої людини, яка була б так припнута до чуттєвих об'єктів, що бодай інколи не звернулась би до чогось кращого, хоча б і не знала, в чому воно полягає. Ті ж, до кого доля найбільше схиляється, хто має достатньо здоров'я, пошани й багатства, не вільніші за інших від такого бажання я навіть переконаний, що вони ще більше сумують за благами більш значущими і досконалішими, ніж ті, що вони мають. А таким вищим благом, як показує й незалежно від світла віри сам природний розум, є ніщо інше, як пізнання істини через її першопричини, тобто мудрість заняття останньою і є філософія. Оскільки все це цілком правильно, то в цьому неважко переконатися, аби тільки все було як годиться виведене. Але оскільки цьому переконанню суперечить досвід, який свідчить, що люди, найбільше перейняті філософією, часто найменше мудрі і не настільки правильно користуються своїм розумом порівняно з тими, хто ніколи не присвячував себе цьому заняттю, я бажав би тут коротко викласти те, в чому полягають ті науки, які ми тепер маємо, і якого ступеня мудрості ці науки досягають. Перший ступінь містить лише ті поняття, які через власне світло настільки ясні, що їх можна здобути і без розмірковувань. Другий ступінь охоплює все те, що дає нам чуттєвий досвід. Третій – те, чого навчає спілкування з іншими людьми. Сюди ж можна приєднати, на четвертому місці, читання книг, звичайно не всіх, але переважно тих, що написані
87
людьми, здатними дати нам гарні настанови це начебто спілкування з їхніми творцями. Вся мудрість здобута, як на мене, цими чотирма способами. Яне включаю сюди божественне одкровення, бо воно не поступово, а відразу підносить нас до безпомильної віри. Однак за всіх часів були великі люди, які прагнули приєднати п’ятий ступінь мудрості, набагато піднесеніший і правильний, ніж попередні чотири мабуть, вони робили це виключно так, що розширювали перші причини та істинні принципи, з яких виводили пояснення всього приступного пізнанню. Й ті, хто піклувався про це, дістали наймення філософів. Нікому, проте, наскільки я знаю, не пощастило успішно розв'язати це завдання. Першими і найвидатнішими з таких письменників, твори яких дійшли до нас, були Платоні Аристотель. Між ними існувала та різниця, що перший, блискуче наслідуючи свого попередника Сократа, був переконаний, що він не може знайти нічого вірогідного, і задовольнявся викладом того, що йому здавалося ймовірним з цією метою він приймав відомі начала, на підставі яких і намагався дати пояснення всім іншим речам. Аристотель не був настільки щирим. Хоча Аристотель і був упродовж двадцяти років учнем Платона і мав ті самі начала, що й останній, однак він цілком змінив спосіб їх пояснення і за певне й правильне видавав те, що, найімовірніше, сам ніколи таким не вважав. Обидва ці багато обдаровані мужі володіли значною часткою мудрості, що досягається чотирма вказаними шляхами, і через це зажили настільки великої слави, що нащадки вважали за краще дотримуватися їхніх думок замість шукати кращих. Головна суперечка серед їхніх учнів стосувалася того, чи не варто все ставити під сумнів, або щось належить брати за достовірне. Цей предмет привів і тихі тих до страшної помилки. Деякі з тих, хто обстоював сумнів, поширили його і на життєві вчинки, так що нехтували користуватися розсудливістю як необхідним життєвим керунком, тоді як інші, захисники достовірності, припускаючи, що ця остання залежить відчуттів, цілком на них покладались. Це доходило до того, що, за переказами, Епікур, усупереч усім доказам астрономії, всерйоз стверджував, начебто Сонце не більше того, яким воно нам здається. Тут у більшості суперечок можна помітити одну помилку тоді, як істина лежить між двома переконаннями, кожне з них тим далі від неї, чим з більшим запалом про неї сперечаються. Ясно показавши все це, я хотів би навести тут докази, які б свідчили, що принципи, котрі я пропоную в цій книзі, суть ті самі істинні начала, за допомогою яких можна досягти вищого ступеня мудрості (а в ній і полягає вище благо людського життя. Дві підстави достатні для підтвердження цього перша, що начала ці досить ясні, і друга, що з них можна вивести все інше крім цих двох умов ніякі інші для начал і непотрібні. А що вони цілком ясні, легко показати, по-перше, через той спосіб, у який ці начала відшукуються треба відкинути все те, що дає найменший привід для сумніву адже вірогідно, що все, що не може бути таким чином відкинуте, після ретельного його обговорення виявиться найяснішим і
88
найочевиднішим з усього, що приступне людському пізнанню. Отже, треба зрозуміти, що той, хто почав би сумніватися у всьому, не може, однак, піддати сумніву те, що він сам існує в той час, коли сумнівається хто так міркує і не може сумніватися в самому собі, хоча сумнівається в усьому іншому, не є тим, що ми називаємо нашим тілом, а є тим, що ми називаємо душею або свідомістю. Існування цієї свідомості я взяв за перше начало, з якого вивів найясніший висновок, а саме, що існує Бог творець усього, що існує в світі а оскільки Він є джерелом усіх істин, то Він не створив нашого розуму за своєю природою таким, щоб останній міг би помилятися в судженнях про речі, сприйняті ним найяснішим і найвиразнішим чином. Оцей усі мої принципи, що ними я користуюсь стосовно нематеріальних, тобто метафізичних, речей. З цих принципів я виводжу найяснішим чином начала речей тілесних, тобто фізичних а саме, що дані тіла, протяжні в довжину, ширину і глибину, наділені різними фігурами і різноманітно рухливі. Такі коротко всі ті начала, з яких я виводжу істину про інші речі.
... Далі, щоб мета, яку я мав, оприлюднюючи цю книгу, була правдиво зрозумілою, я хотів би вказати тут і порядок, якого, як на мене, треба дотримуватися для власного просвітлення.
По-перше, той, хто має звичайне і недосконале знання, яке можна здобути чотирма вищезгаданими засобами, мусить передусім скласти собі правила моралі, достатні для керівництва в життєвих справах, бо це не може чекати, і нашою першою турботою має бути правильне життя. Потому треба взятися за логіку, але не за ту, яку вивчають у школах остання, власне кажучи, є лише деяка діалектика, що вчить тільки засобів передавати іншим щось, уже відоме нам, і навіть учить говорити, надто не розмірковуючи проте, чого не знаємо тим самим вона радше викривлює, ніж виправляє здоровий глузд. Ні, сказане стосується тієї логіки, яка вчить належного управління розумом для здобуття ще невідомих нам істин оскільки ця логіка надто залежить від підготовки, то, щоб увести властиві їй правила, корисно довго практикуватися у легших питаннях, як-от у питаннях математики. Після здобуття певних навичок у правильному розв'язанні цих питань треба серйозно віддатися справжній філософії, першою частиною якої є метафізика, де містяться начала пізнання серед них маємо пояснення головних атрибутів Бога, нематеріальності нашої душі, атак само всіх інших ясних і простих понять, які у нас є. Друга частина – фізика в ній, після того як знайдені істинні начала матеріальних речей, розглядається, як був утворений увесь світ взагалі яка природа землі й решти тіл, що знаходяться коло неї, як, приміром, повітря, води, вогню, магніту та інших мінералів. Далі належить окремо дослідити природу рослин, тварині надто людини, щоб краще було звернутися до відкриття інших корисних для неї істин. Уся філософія подібна до дерева, коріння якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілля, що відходить від цього дерева, – всі інші науки, зведені до трьох головних медицини, механіки й етики. Останню я вважаю
89
за найвищу і найдосконалішу науку про звичаї вона передбачає повне знання інших наук і є останньою сходинкою до найвищої мудрості. Подібно до того як плоди збирають не з коренів і не зі стовбура, а тільки з гілок, такі особлива корисність філософії залежить від тих її частин, які можуть бути вивчені лише під кінець.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал