Навчальний посібник Вінниця внту 2015 1



Pdf просмотр
Сторінка10/17
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.34 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17
6 Ортега-і-Ґассет Х.
Нові симптоми

Як у Гете, такі у Ніцше, незважаючи на надмірний зоологізм умові останнього, відкриття іманентних цінностей життя було геніальною інтуїцією, що випереджала надзвичайну подію майбутнього відкритий ними разом з цими цінностями новий тип чуттєвості знаменував цілу епоху. Ця – наша – епоха, яку відкрили і про яку сповістили два геніальних пророки, настала. Всі намагання затушувати важку кризу, яку долає нині західна історія, залишаються марними. Симптоми надто очевидні і, хто упертіше за всіх заперечує, той постійно відчуває їх у своєму серці. Поволі у різних колах європейського суспільства поширюється дивний феномен, який можна було б назвати життєвою дезорієнтацією. Ми зберігаємо орієнтацію доти, доки нам ще ясно, де в нас знаходяться північ і південь, певні граничні позначки, що є нерухомими точками відліку наших дій і вчинків. Оскільки в своїй глибинній суті життя і є діями та рухом, прагнення домети створює невід'ємну частину живої істоти. Предмети надії, предмети віри, предмети поклоніння і обожнення витикалися навколо нашої особи проявами нашої життєвої потенції, утворивши певну біологічну оболонку, що нерозривно пов'язана з нашим тілом і нашою душею. Наше життя – це функція нашого оточення, і воно, у свою чергу, залежить від нашої чуттєвості. В міру розвитку живої істоти змінюється середовище, а, головне, перспектива оточуючих речей. Уявіть собі на хвилину таке зрушення, коли великі цілі, які ще вчора надавали ясну архітектоніку нашому життєвому простору, втратили свою чіткість, привабливу силу і владу над нами, хоча те, що покликане їх замінити, ще не набуло очевидності і необхідної переконливості. В таку епоху здається, що простір, який нас оточує, розпадається, коливається навколо індивіда, кроки його теж робляться невпевненими, тому що похитнулися і стали розмитими точки відліку. Сам шлях начебто вислизає з-під ніг, набуває невизначеності. В такій ситуації знаходиться нині європейська свідомість. Система цінностей, що організовувала людську діяльність ще якихось тридцять років тому, втратила свою очевидність, привабливість, імперативність. Західна людина захворіла яскраво визначеною дезорієнтацією, не знаючи більше, згідно з якими зірками жити. Точніше ще тридцять років тому переважна частина європейської людськості жила для культури. Наука, мистецтво, право здавалися самодостатніми величинами життя, цілком присвячене їм, перед внутрішнім судом совісті залишалося повноцінним. Окремі індивіди,
109
звичайно, могли зраджувати їм і братися за більш сумнівні справи, але при всьому тому вони чудово усвідомлювали, що віддаються на примхливе призволяще, значно глибше якого непохитною твердинею залягає культура, виправдовуючи їхнє існування. Кожної миті можна повернутися до надійних канонізованих форм буття. Таку християнську епоху Європи грішник відчував своє негідне життя як трісочку, що носиться над підводним камінням віри, – вірив Божий закон, який живе у тайниках душі. І що ж Невже тепер ми перестали вірити у велику мету Невже нас більше не захоплюють ні право, ні мистецтво, ні наука Довго думати над відповіддю не доводиться. Ні, ми, які раніше, віримо, тільки вжене такі начебто з іншої відстані. Можливо, образ нового світосприймання яскравіше за все проясниться на прикладі нового мистецтва. З вражаючою одностайністю молоде покоління всіх західних країн створює мистецтво – музику, живопис, поезію – яке виходить за межі досяжності старших поколінь. Культурно зрілі люди, навіть коли вони настроєні рішуче на доброзичливий тон, все одно не можуть прийняти нове мистецтво з тієї елементарної причини, що ніяк не зрозуміють його. Не тому, що воно здається їм краще чи гірше від старого – воно просто не сприймається як мистецтво і вони цілком серйозно починають підозрювати, що тут йдеться про гігантський фарс, тенета зловмисного потурання якому розкинулися по всій Європі і Америці. Найлегше було б пояснити це неминучим розколом поколінь. Однак на попередніх ступенях художнього розвитку зміни стилю, якими б вони не були глибокими (згадаємо злам неокласичних стилів під впливом романтизму, завжди обмежувалися просто вибором нових естетичних предметів. Улюблені форми краси весь час змінювалися. Але крізь усі варіації предмета мистецтва незмінними залишалися позиція митця і його погляд на своє мистецтво. Але з сучасним поколінням почалася трансформація радикальна. Молоде мистецтво відрізняється від традиційного не стільки предметно, скільки тим, що докорінно змінилося ставлення до нього збоку особистості. Загальний симптом нового стилю, що просвічується крізь всі його різноманітні прояви, – переміщення мистецтва із сфери життєво серйозного, його відмова й надалі слугувати центром життєвого тяжіння. Напіврелігійний, напружено патетичний характер, якого два століття тому набула естетична насолода, нині повністю вивітрився. Для людей нової чуттєвості мистецтво одразу стає філістерством, немистецтвом, як тільки його починають сприймати серйозно. Серйозною є та сфера, через яку проходить вісь нашого існування. Так от, говорять нам, мистецтво не може нести на собі тягар нашого життя. Силкуючись це зробити, воно зазнає краху, втрачаючи так необхідну для нього легкість. Якщо замість цього ми перенесемо свої естетичні інтереси із життєвого осередку на периферію, якщо замість незграбного покладання надійна мистецтво будемо сприймати його таким,
110
яким воно є, як розвагу, як гру, як насолоду, – творіння мистецтва знов набуде своєї чарівної тендітності. Для старих людей відсутність серйозності в новому мистецтві – вада, що здатна сама по собі все згубити, тоді як для молоді такий брак серйозності – найвища цінність, і вони збираються віддатися цьому пороку цілком свідомо із усією рішучістю. Такий віраж в художницькій позиції перед лицем мистецтва виявляє одну з найважливіших рис сучасного життєсприймання: те, що я давно вже називаю спортивним і святковим почуттям життя. Культурний прогресизм, ця релігія наших останніх двох століть, мимоволі оцінює всю людську діяльність з точки зору її результатів. Зусилля, що абсолютно необхідне для їх досягнення, є трудова діяльність, праця. Недаремно XIX століття її обожнювало. Однак ми повинні пам'ятати, що ця праця сама по собі, являє невиразне, позбавлене внутрішнього значення, зусилля, яке набуває значущості тільки в аспекті потреб, яким вона служить сама по собі вона є однорідною і тому піддається суто кількісному, погодинному вимірюванню. Протилежним праці є інший тип зусилля, який породжується не з обов'язку, а вільного і щедрого запалу життєвої потенції, – це спорт. Якщо трудове зусилля набуває сенсу від цінності продукту, то у спорті, навпаки, спонтанність зусилля надає достоїнства результату. Щедра сила роздаровується повними жменями без сподівання на винагороду. Тому якість спортивного зусилля завжди велична і благородна, її не можна вирахувати одиницями міри й ваги, як звичайну винагороду за працю. Тільки шляхом неощадливого зусилля можливе творіння дійсної цінності наукова і художня творчість, політичний і моральний героїзм, релігійна святість є плодами спортивної захопленості. Однак пам'ятаймо, щодо них не можна дійти наперед визначеним шляхом. Не можна поставити перед собою завдання – відкрити фізичний закон його можна знайти як несподіваний подарунок, що чекає натхненного і безкорисливого дослідника природи. Життя, що вбачає більше інтересу і цінності у своїй власній грі, ніжу колись престижних цілях культури, надаватиме всім своїм зусиллям властивого спорту радісного, невимушеного і дещо задиркуватого вигляду. Украй змеркне пісне обличчя праці, яка думає виправдати себе патетичними роздумами про обов'язок людини і священну роботу культури. Яскраві творіння створюватимуться начебто жартома без всякої багатозначної балаканини. Поет гратиме своїм мистецтвом, наче футболіст з м'ячем. На всьому XIX столітті з початку ідо завершення відбився сумний вигляд важкого трудового дня. А нині молоді люди, схоже, збираються надати нашому існуванню блиск нічим незатьмареного свята. Цінності культури не загинули, однак вони стали іншими за своїм рангом. У кожній перспективі поява нового елементу спричиняє перетасовування всіх інших елементів ієрархії. Таким чином, в повній спонтанній системі оцінок, яку приносить з собою нова людина, яка і
111
формує цю людину, виявилася одна нова цінність – вітальна – і простим фактом своєї присутності почала витісняти інші.
(Цит.: Проблема человека в западной философии.– М Прогресс,
1988. –
С. 202 – 206. Пер. Тарасенко В. М.

7 П. Гольбах
Система природи

Розділ III Нам невідомі елементи тіл, але ми знаємо деякі їхні властивості або якості, і ми відрізняємо одну від одної різні речовини завдяки тим діям або змінам, що вони створюють у наших відчуттях, тобто завдяки різним рухам, що вони викликають своєю присутністю в нас. Таким чином, ми помічаємо в них протяжність, рухливість, подільність, твердість, важкість, силу інерції. З цих загальних і первинних властивостей випливають інші, такі як щільність, фігура, колір, вага тощо. Отже, відносно нас матерія взагалі є всім тим, що якимось чином діє на наші відчуття, а якості, що їх приписують різним речовинам, ґрунтуються нарізних враженнях або різноманітних змінах, що вони створюють у нас. До цього часу ніхто не дав задовільного визначення матерії заведені в оману своїми передсудами, люди мали про неї лише недосконале, поверхневе, темне уявлення. Вони дивилися на цю матерію як на якусь єдину грубу, пасивну істоту, нездатну рухатись, об’єднуватися, творити щось сама собою. Проте вони змушені були розглядати її як деякий рід істот, різні особини якого, хоча б вони й мали якісь загальні властивості – приміром, протяжність, подільність, фігуру тощо, – неповинні, однак, належати до одного й того самого класу або мати одне й те саме найменування. Приклад допоможе нам пояснити те, що ми тільки-но сказали, і, показавши точність цього зауваження, полегшить нам його застосування загальні властивості будь-якої матерії, це – протяжність, подільність, непроникність, здатність мати фігуру, рухливість або здатність рухатися масовим рухом речовина вогню, крім цих загальних властивостей будь-якої матерії, має ще особливу здатність рухатися рухом, що викликає в наших органах відчуття тепла, а також іншим рухом, що викликає в наших очах відчуття світла. Залізо, як матерія взагалі, має протяжність, воно подільне, здатне набувати фігуру, рухатися як маса коли речовину вогню поєднати з ним у певній пропорції й кількості, то залізо набуде двох нових властивостей, а саме здатності збуджувати в нас відчуття тепла й світла, які воно немало раніше. Всі ці відмінні якості невіддільні від нього, і явища, що виникають звідси, випливають, строго кажучи, необхідно. Досить бодай як-небудь розвідати шляхи природи, досить простежити за істотами в їхніх різних станах, аби переконатися, що самий лише рух є джерелом змін, поєднань, форм, одним словом, усіх модифікацій матерії. Завдяки змінам виникає, змінюється, росте і знищується все, що існує рух
112
змінює вигляд істот, він додає або позбавляє властивостей, завдяки рухові будь-яка істота, що здобула певний ранг і порядок, змушена через властивості своєї природи залишити його і здобути інший, сприяючи тим самим народженню, підтриманню, розкладу інших істот, цілком відмінних від неї своєю сутністю, рангом іродом. Утому, що фізики називають трьома царствами природи, через рух відбувається безперервне переміщення, обмін, циркуляція молекул речовини природа потребує в якомусь місці тих молекул, які вона тимчасово помістила в іншому місці ці молекули, що з них складаються на якийсь час завдяки особливим поєднанням істоти, наділені певними сутностями, властивостями, способами дії, більш-менш легко розкладаються або розділяються і, комбінуючись по-новому, утворюють нові істоти. Уважний спостерігач зможе переконатися, що всі істоти навколо нього діють більш-менш явним чином, згідно з цим законом він побачить, що у природі повно мандрівних зародків, з яких одні розвиваються, інші чекають, щоби рух привів їх до таких сфер, таких місць, таких обставин, які необхідні для їхнього розширення, збільшення, для того, щоб вони стали чутливими через додавання аналогічних їхньому первісному єству субстанцій або речовин. У всьому цьому ми бачимо лише дію руху, який неминуче спрямовується, модифікується, прискорюється або уповільнюється, підсилюється або послаблюється залежно відрізних властивостей, що їх поступово набувають і втрачають істоти, – а це фатально створює кожної миті більш-менш помітні змінив усіх тілах останні не можуть бути строго тотожними в кожні два наступні моменти своєї протяжності вони змушені в кожний момент щось набувати або втрачати, – вони змушені зазнавати безперервних зміну своїх сутностях, у своїх властивостях, силах, масах, у своїх способах буття, у своїх якостях. Тварини, після періоду розвитку в матці, що відповідає елементам їхньої організації, ростуть, міцніють, набувають нових властивостей, нової енергії, нових здібностей, харчуючись рослинами або пожираючи інших тварин, субстанція яких здатна підтримати їх, тобто компенсувати безперервну втрату деяких частин їхньої власної субстанції, що постійно виділяються їхнім організмом. Тварини ці, в свою чергу, харчуються, зберігаються, ростуть і міцніють за допомогою повітря, води, землі й вогню. Позбавлені повітря, цієї газоподібної рідини навколо них, яка тиснена них, просякає їх, дає їм енергію, вони перестали б незабаром жити. Вода, поєднуючись з повітрям, входить повсюдно до їхнього механізму, полегшуючи його функціонування. Земля править їм за основу, даючи твердість їхнім тканинам вона переноситься повітрям і водою, що доставляють її до тих частин тіла, з якими вона може об'єднатися. Нарешті, вогонь, набравши тисяч формі видів, безперервно надходить до організму, доставляючи йому тепло і життя, даючи йому здатність виконувати свої функції, їжа, яка містить у собі всі ці різні елементи, потрапляючи до шлунку, відновлює руху нервовій системі і, завдяки власній діяльності й діяльності її складових елементів, виправляє машину, яка почала псуватися й руйнуватися через втрати, що вона їх зазнала. Негайно все змінюється в
113
живій істоті вона отримує більше енергії й активності, стає бадьорою і виявляє більше жвавості вона діє, вона рухається, мислить інакше, всі її здібності виявляються з більшою легкістю. Звідси ясно, що так звані елементи або первісні частини матерії своїми поєднаннями завдяки рухові постійно з'єднуються й асимілюються з субстанцією тварин, наочно змінюють їхнє єство, впливають на їхні дії, тобто наявні або приховані рухи, що відбуваються в них. Ті самі елементи, які правлять тваринам за їжу, зміцнюють їх і зберігають, за певних умов стають принципами і знаряддями їхнього руйнування, ослаблення і смерті вони сприяють розкладові тварин, якщо не перебувають у точній пропорції, яка необхідна для їх збереження. Наприклад, якщо в організмі накопичується забагато води, вона розслабляє його нерви і фібри і заважає необхідній дії інших елементів. Наприклад, велика кількість вогню в живому організмі викликає безладний рух, який руйнує всю машину повітря приносить заразу і небезпечні хвороби. Нарешті, коли певним чином змінити їжу, вона перестає живити тварину і натомість руйнує і губить її. Всі ці субстанції зберігають тварину лише настільки, наскільки вони споріднені з нею вони руйнують її, якщо не перебувають у тій точній пропорції, яка сприяє збереженню їхнього існування. Рослини, якими харчуються тварини і які відновлюють їхні втрати, своєю чергою, живляться землею, розвиваються в ній, ростуть і міцніють за її рахунок, безперервно отримуючи для себе за допомогою коріння й пор воду, повітря й вогняну речовину. Ми знаходимо ті самі елементи або начала при утворенні мінералів, а також при їх розкладі, природному або штучному. Через певний час тварини, рослини і мінерали повертають природі, тобто загальній масі речей, цій універсальній крамниці, позичені в неї елементи або начала. Земля отримує тоді знову свою частку тіла, основу і твердість якого вона становить, повітрю повертаються частини, аналогічні йому самому, найлегшій найтонші речовини вода бере собі ті, які вона здатна розчинити вогонь, розриваючи всі накинуті на нього пута, виділяється, щоб поєднатися з іншими тілами. Роз’єднані, розчинені, розсіяні таким чином елементарні частинки тварини утворюють нові сполуки вони йдуть у їжу, для збереження або руйнування нових істоті, між іншим, рослин, які, дозрівши, живлять і зберігають нові тварини цих, своєю чергою, чекає така сама доля, що й перших. Таким є постійний рух природи таким є вічне коло, що його змушене описувати все, що існує. Рух дає початок, зберігає певний часі послідовно руйнує одну частину всесвіту за допомогою іншої, а проте сума існування залишається тією самою. Природа за допомогою своїх поєднань породжує сонця, що стають центрами відповідних систем вона створює планети, які через свою власну сутність тяжіють і обертаються навколо цих сонць; потроху рух змінює тій ті колись він, можливо, розвіє частинки, з яких було утворено ці дивовижні маси, що їх людина у своєму скороминущому існуванні помічає лишень мимохідь.
114
Таким чином, властивий матерії безперервний рух змінює і руйнує всі істоти, відбираючи щомиті якусь властиву їм якість, щоб замінити її іншими він же, змінюючи їх наявні сутності, змінює також їх порядок, напрямок, устремління, закони, що регулюють їхні способи буття і дії. Починаючи з каменю, утвореного всередині землі шляхом тілесного поєднання подібних і аналогічних, наближених одна до одної молекулі до сонця, цього колосального резервуара палаючих частинок, що освітлює небосхил, від нерухомої устриці до активної й мислячої людини ми бачимо безперервний ряд, постійний ланцюг поєднань і рухів, що дає початок істотам, котрі вирізняються лише своїми елементарними речовинами, поєднаннями і пропорціями цих речовин, що породжують нескінченне розмаїття способів існування і дій. Ми побачимо у фактах народження, живлення, збереження завжди лишень по-різному комбіновані речовини, кожна з яких має властиві їй рухи, що регулюються незмінними певними законами і що викликають у них необхідні зміни. В утворенні, рості й житті тварин, рослин та мінералів ми знайдемо лишень речовини, які комбінуються, поєднуються, накопичуються, розширюються і які потроху утворюють істот, що відчувають, живуть, ростуть або істот, позбавлених цих властивостей проіснувавши деякий часу певному вигляді, вони мусять загинути, прислужившись цим створенню істот іншого виду.
(Цит.: Гольбах П. Система природи //

Избранные произведения. М, 1963. Т. 1).
8 Р. Тейлор
Свобода і детермінізм

Детермінізм. У випадку з усім, що існує, є попередні умови, відомі нам чині, але, якщо вони є, то це означає, що речі не можуть бути іншими.
Таким є точне формулювання метафізичного принципу детермінізму. Взятий не так строго, він проголошує, що все, включаючи й саму причину, є дією якоїсь причини або причин, абощо все непросто детерміноване, а причинне детерміноване. Це формулювання, крім іншого, не бере до уваги час, минулий або майбутній. Отже, коли це так, воно має силу не тільки для всіх речей, які існували, алей для тих, що існують або будуть коли- небудь існувати. Зазвичай люди рідко думають про такий принципі навряд чи один з тисячі коли-небудь сформулює його для себе словесно. Однак видається, що всі настільки приймають його у своїх повсякденних справах, що деякі філософи заявляли про нього як про апріорний принцип нашого розуму, тобто як про щось знане незалежно від досвіду, тимчасом інші вважали його принаймні частиною здорового глузду людини. Коли я чую, приміром, гомін, я піднімаю очі, аби побачити, звідки він іде. Я ніколи не припускаю, що це – просто гомін, який прийшов нізвідки і не мав причини. Усі чинять так само, навіть тварини, хоча вони жодного уявлення не мають про метафізику або принцип універсального детермінізму. Люди вірять, або принаймні чинять так, начебто вони вірять, що всі без винятку речі
115
мають причину. Коли дитина або тварина вперше торкається гарячої груби, вона непохитно вірить, що біль, відчутий згодом, був спричинений саме нею, і ця віра така тверда і безпосередня, що після цього вона завжди уникає гарячої груби. Ми всі використовуємо наші метафізичні принципи, неважливо, думаємо ми про них чині, і навіть тоді, коли мине здатні про них думати. Якщо я маю якийсь тілесний або якийсь інший розлад, наприклад, висип або жар, або фобію, я консультуюсь у лікаря щодо діагнозу і жадаю пояснень у надії, що причина хвороби може бути знайдена й усунута або послаблена, Я ніколи не спокушаюсь вважати, що такі речі не мають причини, виникають просто нізвідки, інакше я б ніколи не робив кроків для усунення цих причин. Принцип детермінізму тут, які врешті випадків, просто приймається без усякого думання про нього.
Детермінізм і людська поведінка. Я частина цього світу, і такою є кожна клітина, кожна найменша частина, з яких я складаюся. Принцип детермінізму, таким чином, якщо він істинний, застосовується й до мене ідо кожної з цих найменших частинне менше, ніж до піску, пшениці, вітру і води. Оскільки я розглядаю тільки те, що інколи називають чисто фізіологічними змінами мого тіла, як, наприклад, зріст, пульс, секреції залозі под., то особливих труднощів так вважати немає. Але як відносно моїх думок, ідей І як стосовно моєї поведінки, яку ми вважаємо довільною, обдуманою, цілеспрямованою і, можливо, моральною Все це – зміни мого власного буття, зміни, яких я зазнаю. І якщо вони лишень наслідки певних умов, за яких вони трапляються, й умови ці єдине, що могло виникнути з того стану світу, який був напередодні їхньої появи, то як тепер мені бути з моєю відповідальністю за власну поведінку із контролем над нею, що, як мені здавалося, я мав Чим я є, як не безпомічним продуктом природи, визначеним нею в усьому, щоб я не робив і чим би я не ставав. Для того, хто не може дати собі радив тому, що він робить, не існує моральної вини або заслуги. І неважливо, чи шукають пояснення його поведінки в ньому самому, чи назовні, чи виражено воно в термінах звичайної фізичної каузальності, чи з посиланням на причини ментальні, чина причини найближчі, чина віддалені. Яне несу відповідальності зате, що є чоловіком, а не жінкою, зате, що маю темпераменті бажання, властиві моїй статі. Мене ніхто не питав, чи наділяти мене ними. Клептоман так само змушений красти, а алкоголік пити, а інколи навіть герой умирає через вимушену хоробрість. І хоча ці причинив них самих, вони залежать від них не менше, а їхні жертви ніколи не вибирають, чи мати їх владу над собою. Сказати, що вони є примусом, означає лишень те, що вони примушують. Але сказати, що вони примушують, сказати лишень, що вони спричинюють. Адже коли дано причину, дія не може не настати. Згідно з положенням детермінізму все якимось чином спричинене і жодна річне може бути іншою, ніж вона є. Можливо, хтось гадає, що клептомані п’яниця неповинні були стати тим, чим вони є, що вони могли б чинити краще і, таким чином, закінчити
116
ліпше порівняно з теперішнім їхнім станом абощо герой міг би вчинити гірше і тоді закінчити боягузом. Однак це свідчить про небажання зрозуміти, що ж змусило їх стати тим, чим вони є. Встановивши, що їхня поведінка спричинена зсередини, ми навряд чи зможемо уникнути запитання, чим спричинене це внутрішнє джерело активності, а потім мусимо запитати, що стало причиною цієї причини, і так до нескінченності. З нашим обмеженим розумінням і фрагментарним знанням минулого ми, напевне, ніколи не дізнаємося, чому світ саме в цей часів цьому місці породив саме цього крадія, цього п'яницю або цього героя, але невизначеність і поверховість нашого знання неповинні спонукати нас припускати таку невизначеність і в самій природі. В природі все і завжди детерміноване, вона не знає невизначеності, вона завжди приречена породжувати тільки те, що вона породжує, однак наше знання щодо здійснення цієї роботи може бути незначним. Прикінцева відповідальність за все, що існує, і, отже, за будь-яку особу та її дії може, таким чином, бути покладена на першу причину всіх речей, якщо така існує, або, коли її немає, нінащо взагалі. Таким, принаймні, видається необхідний висновок детермінізму.
Свобода.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал